ГЕМОПОЕТИЧНІ СТОВБУРОВІ КЛІТИНИ В ОНКОГЕМАТОЛОГІЇ ТА ПРИ МІЄЛОДИСПЛАСТИЧНИХ СТАНАХ Виконавець: Лузін Р.С. – студ. II курсу мед. ф-ту Науковий керівник :проф. Лисаченко О.Д., доц. Пелипенко Л.Б. Кафедра гістології, цитології та ембріології ВДНЗУ “Українська медична стоматологічна академія”, м. Полтава
З розрахунком стрімкого розвитку в наш час біоінженерії та впровадження застосування стовбурових клітин для лікування різних захворювань доцільним є обговорення їх застосування в такій галузі медицини як онкологія, зокрема в онкогематології. З сучасних позицій, лікування мієлодиспластичних станів повинно бути засноване на розробці комплексних терапевтичних алгоритмів, котрі визначаються консенсусом експертів та передбачають оцінку можливості трансплантації алогенних гемопоетичних стовбурових клітин (далі ГСК).
Під трансплантацією ГСК розуміють переливання пацієнту суспензії виділених та максимально очищених від клітинних домішок ГСК з метою відновлення гемопоезу після проведення хіміо – та/або променевої терапії в максимально переносимих (мієлоабластивних) дозах. Трансплантація ГСК використовується як з метою лікування злоякісних новоутворень, так і в терапії захворювань крові, в тому числі і мієлодиспластичних станів. Не дивлячись на розробку численних альтернативних методів терапії, трансплантація алогенних ГСК залишається єдиним способом радикального виліковування мієлодиспластичних станів. За даними декількох великих досліджень, після трансплантації алогенних ГСК довготривале безрецидивне виживання досягається у 40% хворих. За даними ретроспективного дослідження Європейської групи трансплантації кісткового мозку, результати алотрансплантації у хворих з мієлодиспластичними синдромами покращуються при застосуванні мобілізованих в периферичну кров ГСК: дворічна без рецидивна виживаність досягає 50%, тоді як при алотрансплантації кісткового мозку – 38%.
Найбільше розповсюдження трансплантація ГСК отримала в онкогематології, де її застосування для лікування різних гемобластозів має ряд особливостей. Максимальна ефективність трансплантації ГСК реципієнтам гострим мієлобласним лейкозом відмічена при умові її проведення в період першої повної клініко-гематологічної ремісії. При цьому чотирьохрічна безрецидивна виживаність хворих з гострим мієлобласним лейкозом після ало- або аутотрансплантації ГСК досягає, відповідно, 55 та 48%. Довготривалі спостереження за пацієнтами з пересадженими аутологічними ГСК з приводу гематологічних захворювань та солідних пухлин свідчить про те, що трьохрічна виживаність в ремісії у хворих з неходженськими лімфомами досягає 83,3%, з гострим мієлобласним лейкозом – 74,7%, зі множинною мієломою – 37,9%.
Загальновизначенними стали такі переваги трансплантації мобілізованих в периферичну кров ГСК перед трансплантацією кісткового мозку, як низька вірогідність переносу злоякісних клітин с трансплантатом при аутотрансплантації, менша летальність, більш сприятливе протікання післятрансплантаційного періоду, а також можливість довготривалого зберігання трансплантаційного матеріалу.
Як висновок можна сказати, що трансплантація ГСК в наш час є єдиним ефективним методом терапії хворих з мієлодиспластичними синдромами. Також спостерігаються сприятливі для застосування цього методу при онкогематологічних захворюваннях показники. Високі показники виживаності при застосуванні цього методу терапії свідчить про доцільність його використання.
ВИКОРИСТАННЯ АУТОЛОГІЧНИХ КЛІТИН КРОВІ ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ ПОШКОДЖЕНОЇ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ ЩЕЛЕПИ В ОБЛАСТІ
АЛЬВЕОЛЯРНОГО ВІДРОСТКА Виконавець: Лузін Р.С. – студ.II курсу мед.ф-ту Науковий керівник: доц. Пелипенко Л.Б. Кафедра гістології, цитології та ембріології ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», м. Полтава
Біоінженерія - на сьогоднішній день, є одним з найбільш перспективних методів у медицині. Методи реконструктивної біології утворюють основу для сучасних біотехнологій, що знаходять застосування в ряді сфер діяльності. В медицині вони служать справі створення біомедичної діагностики, становлять основу таких науково-практичних напрямків, як медична генна та клітинна інженерія.
Одним з методів для створення нової тканини є використання імплантаційних клітин з індукторами репаративної регенерації пошкоджених тканин. Цей похід заснований на виділенні клітин, додаванні до них певних сигнальних молекул і перенесенні цих клітин в біоматеріал, який забезпечує регенерацію тканин.
У зв'язку з цим була зроблена спроба пошуку і розробки нових методів відновного лікування необоротно пошкоджених органів шляхом трансплантації клітин, тобто тканинної інженерії.
Дослідження були проведені in vivo на 10 щурах самцях - реципієнтах, суспензії клітин крові отримували від самців - донорів. Для реконструкції кістки і гемопоетичного мікрооточення нами був застосований синтетичний остеопластичний препарат «Коллапан-Л». Для гістологічного дослідження у тварин були відібрані нижні щелепи в області виробленого дефекту. Фіксацію матеріалу здійснювали 10% р-ром нейтрального формаліну, щелепи декальцинували в 10% розчині ЕДТА, зневоднювали етанолом і заливали в парафін. Готові тонкі парафінові зрізи фарбували гематоксилін-еозином. Результати дослідження документували фотографічно на мікроскопі «Люмам - Р8» на плівку "Konika VX 200".
Тварини (білі щури) були розподілені на 4 групи. Всім групам тварин, окрім контрольної (1-я група), наносили дозований дефект діаметром 3 мм і глибиною 3 мм в області тіла нижньої щелепи й альвеолярного відростка праворуч за допомогою фіссурного бору під інгаляційним ефірним наркозом.
Кістковий дефект тваринам 2-ї групи покривали фібриновим клеєм, в 3-ій групі дефект заповнювали 20-ма мкл суспензії клітин крові і 4мг гранул коллапана, в 4-й групі дефект заповнювали тільки гранулами коллапану.
Були отримані наступні результати морфологічного вивчення кісткової тканини при застосуванні клітин крові для регенераторних процесів.
Макроскопічно у тварин, яким наносили дефект альвеолярної кістки (1-я, контрольна група), спостерігалася швидка епітелізація в області дефекту і подальші процеси регенерації проходили під слизовою оболонкою. У 2-й групі на 15 день спостерігалися поодинокі острівці формування кісткової тканини, у тварин 3-ї групи зазначалося утворення грануляційної тканини, яка замінювалась волокнистою сполучною тканиною, в окремих ділянках відзначалися острівці кісткової тканини, які в ряді випадків створювали крупні структури. У 4-й групі тварин відзначали формування грануляційної тканини, рясно інфільтрованої мононуклеарами і гістіоцитами, але без появи молодої кісткової тканини.
Таким чином, отримані результати доводять клінічну перспективність застосування тканинної інженерії для відновлення дефектів кісткової тканини. Метод є доступний у виконанні і економічний для пацієнта.
Поділіться з Вашими друзьями: |
