Л. М. Хавкіна історія української журналістики



Сторінка1/6
Дата конвертації18.06.2017
Розмір0,63 Mb.
ТипПротокол
  1   2   3   4   5   6


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

Л.М. ХАВКІНА


ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

Короткий семінарій


Методичні матеріали для студентів зі спеціальності «Журналістика»


Харків 2004

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА


Л.М. ХАВКІНА


ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

Короткий семінарій


Методичні матеріали для студентів зі спеціальності «Журналістика»

Рекомендовано кафедрою журналістики.

Протокол № 7 від 26 лютого 2004 року.

Харків 2004

Хавкіна Л.М. Історія української журналістики: Короткий семінарій. Методичні матеріали для студентів зі спеціальності «Журналістика». – Харків, 2004. – 51 с.


У навчально-методичному посібнику представлено найголовніші теми для практичних і семінарських занять з історії української журналістики. Семінарій створено за діючою програмою з цієї дисципліни і за затвердженим Міністерством освіти і науки України для студентів вищих навчальних закладів підручником І.Л. Михайлина «Історія української журналістики ХІХ століття» (К., 2003). Семінарій складено так, що в ньому представлені найвидатніші явища (альманахова журналістика 1830 – 1840-х років, пресові системи москвофілів, народовців, радикалів), а також найвидатніші персоналії українських журналістів ХІХ століття, серед яких виділено журналістську діяльність та публіцистичну творчість П.Куліша, М.Костомарова, М.Драгоманова, І.Нечуя-Левицького, І.Франка. Структура кожної теми передбачає наведення розгорнутого плану, тестових та контрольних запитань і широкого списку джерел і наукової літератури. Семінарій дасть змогу студентам глибше засвоїти навчальний матеріал, посилити самостійну роботу над курсом історії української журналістики. А збільшення питомої ваги самостійної роботи студентів у навчанні відповідає національній стратегії розвитку вищої освіти в Україні.


© Л.М. Хавкіна, 2004

ЗМІСТ
І.Л. Михайлин. Передмова, або Про користь і мету історії журналістики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Пояснювальна записка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11


Програма семінарських занять з курсу


Тема перша. Українська альманахова журналістика 30 – 40-х років ХІХ ст.: провідні видання та діячі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

Література . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16



Тема друга. Постать М.Костомарова в історії української журналістики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20

Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .21



Тема третя. П.Куліш як знакова фігура в українській журналістиці ХІХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .23

Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .24



Тема четверта. Москвофільська журналістика: основні видання і постаті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26

Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .27



Тема п’ята. Місце І.Нечуя-Левицького в журналістському процесі ХІХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .28

Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .29



Тема шоста. Народовська журналістика: провідні видання, діячі і праці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .30

Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31



Тема сьома. Радикальна журналістика: основні постаті та видання .33

Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .35



Тема восьма. М.Драгоманов як активний учасник українських суспільно-культурних процесів ХІХ ст. і його визначна роль в історії української журналістики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .36

Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .38



Тема дев’ята. Українська журналістика в Росії . . . . . . . . . . . . . . . . . .40

Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .42



Тема десята. Роль і значення журналістської діяльності І.Франка в розвитку української журналістики ХІХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44

Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .46

Загальна література (до всіх тем) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48

Зв’язок програми семінарських занять з методичними матеріалами кафедри з історії української журналістики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50

Іспит . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .50

ПЕРЕДМОВА,

або Про користь і мету історії журналістики
Професія журналіста унікальна своєю орієнтацією на творчість. Які б нові рольові спеціалізації не з’являлися в ній, журналіст завжди був і залишиться за сутністю своєї діяльності письменником на щодень. Його робочий матеріал – інформація про явища соціальної дійсності, його інструмент для обробки матеріалу – слово. На відміну від професійного письменника, який береться за перо лише під впливом сильного емоційного збудження (натхнення), за умови наявності сформованого і в деталях обдуманого творчого задуму, журналіст мусить писати щодня, до кожного числа своєї газети, старанно й невтомно збираючи факти й повідомлення, думки й коментарі, складаючи з цієї мозаїки власну картину події і власну версію її витлумачення. Історія журналістики подає безліч свідчень про невтомність видатних журналістів: наприклад, Улас Михайлович Дорошевич (1864 – 1922), знаменитий редактор популярної свого часу газети «Русское слово», окрім керівництва часописом, виконував величезне авторське навантаження: 64 тисячі рядків на рік, 5300 – на місяць, 175 рядків на день1.

Специфіка професії журналіста визначає й особливості його фахової підготовки й університетської освіти. З одного боку, для журналіста не існує зайвих знань, усе лягає в скарбницю його пам’яті, збагачує розум і життєвий досвід, служить підставою й підґрунтям для його оцінок і узагальнень, у ширшому розумінні – творчості. З другого боку, для журналіста не існує обов’язкового ужиткового мінімуму, конкретні прагматичні знання йому можуть ніколи не знадобитися. І взагалі, – існують рольові спеціалізації (наприклад, репортера), сутність яких зводиться до описування побаченого, що під силу письменній людині навіть з середньою освітою.

Досить порівняти журналіста з спеціалістами інших професій, щоб відчути всю складність його підготовки й виховання. Філолог учить мову і літературу, бо саме їх він буде викладати в середній або вищій школі. Студент факультету іноземних мов старанно вивчає свій предмет, бо все життя працюватиме перекладачем. Так само – психолог, математик, фізик, програміст. Усі вони вчать свій фах тому, що саме в межах отриманих знань працюватимуть решту життя. Але професія журналіста позбавлена подібної конкретики. Знання, отримані в університеті навіть з циклу професійно орієнтованих дисциплін і предметів спеціалізації, можуть йому ніколи не знадобитися. Навчити творчості людину, що не має первісного стартового таланту, неможливо. Це знає кожен викладач журналістики. Для того, щоб написати репортаж з відкриття сільськогосподарської виставки або на підставі прес-релізу висвітлити благодійну акцію певної установи не потрібно знати давньогрецьку міфологію, середньовічну літературу, історію Запорізької Січі, Емський указ, діяльність Центральної Ради, винищення українського народу в СРСР під час голодомору 1933 року і т.д. Журналістика зосереджена на сучасності, її предметом є сьогоднішній день.

На цій підставі в деяких поверхових журналістів і навіть недалекоглядних викладачів журналістики усталилася думка, що й вивчення історії журналістики – зайвий тягар для майбутнього спеціаліста з масово-інформаційної діяльності, він залюбки може обійтися без цього предмета і незалежно від нього якісно виконувати все життя свої професійні обов’язки. Головне, щоб він знав технічні засоби журналістики, грамотно писав, мав елементарні навички з методики журналістської творчості.

Оскільки з такою хибною думкою доводиться час від часу зустрічатися, то виникає потреба серйозної розмови про користь і мету історії журналістики1. Розглянемо найголовніші аргументи.

Аргумент перший: мета історії журналістики – формування людської особистості, вироблення самостійності мислення.

Для глибшого розуміння цього аспекту наведемо цікаве місце з роману Петра Колесника «Терен на шляху», присвяченого біографії Івана Франка. Молодого гімназиста, учня випускного класу, запрошує до себе за репетитора до сина Ярослава отець Михайло Рошкевич. Під час обіду він запитує гостя про користь і мету гімназійного навчання. «Половина з того, чого вчать у гімназії, – відповідає Франко, – не придасться в житті». І далі роз’яснює: та латина, грека, фізика чи математики, логіка чи психологія, які ми товчемо в гімназії до одуру, ніяк не знадобляться більшості учнів у житті; вони стануть урядовцями, купцями чи ремісниками і за рік-два забудуть і читати по-грецьки, і таблиці логарифмів, і мудрі речі з інших наук.

Панотець не в силі приховати свого розчарування. «Як то може бути: – вигукує він. – То, значить, я надаремно віддав Ярослава до гімназії?»

«Зовсім ні!» – відповів Франко, бо завдання освіти не завантаження голови мертвими знаннями, а підготовка учня до власної духовної праці. «Вивчення всіх тих наук в гімназії, – провадив далі Франко, – не повинно бути ціллю, а шляхом, який треба пройти до вищої цілі – вироблення власної думки. Біблійний Саул ходив колись шукати ослиць, а знайшов корону. Так і ми: нібито йдемо шукати ослиць – всяких там граматичних і алгебраїчних формул та історичних дат, – а знайдемо корону: уміння володіти своїми духовними органами, вироблену пам’ять, систематичність і критичність свого мислення. Гімназія – се та ж сама гімнастика, лише на широкій духовній основі. Треба пройти її, щоб підготувати себе до будь-якої праці та науки, що має заповнити твоє життя»1.

Урок молодого Франка надзвичайно показовий. Справді, дуже часто отримувані під час освіти знання не мають ужиткового характеру, але служать іншій, більш грандіозній меті – тренують пам’ять, систематизують мислення, виробляють здатність до узагальнень, самостійних оцінок, критичних думок, тобто здійснюють усе те, що прийнято називати формуванням людської особистості.

Чи потрібно журналістові бути особистістю, чи достатньо виконувати функцію ретранслятора почутого, побаченого й висловленого? Питання не риторичне, як може здатися з першого погляду. Справді, у журналістській професії є місце й для ретрансляційної рольової спеціалізації. Але навіть здійснення елементарної інформаційної діяльності потребує від журналіста виключних розумових здібностей і особистісних якостей. Адже одиницею мислення в журналістиці є не нейтральні об’єктивні факти дійсності, а суб’єктивні повідомлення про факти. «Новина лежить, – слушно відзначив професор В.В. Різун, – не в площині реальності, що протистоїть журналістові, а в площині відображення цієї реальності журналістом як соціальним суб’єктом, через що відображення і називається суб’єктивним, бо належить суб’єктові»2. Таким чином, навіть виконання ретрансляційної функції мусить спиратися на особистісне розуміння журналістом сутності події, про яку повідомляється, що і є гарантією правильності, реалістичності, адекватності його повідомлення самій події. А відтак, будь-яка масово-інформаційна діяльність потребує журналіста як мислячу особистість.



Аргумент другий: історія журналістики – особистіснотвірна навчальна дисципліна.

Невипадково серед головних редакторів великих газет у західному світі існує стійке переконання, що в основу журналістської освіти повинне бути покладене вивчення історії й літератури, бо саме ці дисципліни розвивають самостійне мислення, учать аналізувати життя, озброюють людину необхідним культурним багажем. Іншими словами, це особистіснотвірні предмети навчального плану.

Історія журналістики поєднує ці дві найважливіші дисципліни. Вона водночас є історією національної (чи світової) цивілізації і історією літературної (журналістської) творчості. Як навчальна дисципліна вона синтезує в собі історичний шлях народу і висвітлення його в національній пресі. Поняття національної історії тут так само набуває універсальності: це й політична історія, і історія культури, історія церкви й освіти, історія науки, торгівлі й духовного життя, історія, нарешті, приватної людини. Це історія всього, що становить предмет журналістики, а вона не має обмежень у предметі, ним є все життя без будь-яких винятків і застережень. Тому історія журналістики – це найцікавіша навчальна дисципліна з широким предметом і особливими аспектами його висвітлення. Ця дисципліна формує людську особистість майбутнього журналіста.

Аргумент третій: історія української журналістики – відображення національного пробудження українського народу та його боротьби за створення своєї держави.

Якщо метою журналістської освіти є виховання національно-свідомого патріотично налаштованого українського журналіста, для якого захист національних інтересів своєї держави є самозрозумілою річчю, то історія української журналістики – навчальна дисципліна, яка найповніше реалізує саме це завдання. Відсутність в українців власної держави призвела до пізнього у порівнянні з іншими народами зародження журналістики і до виникнення її в Україні іншими мовами. Але поступово відбувалося становлення національної свідомості і пробудження до політичного життя непритомної української нації. Саме журналістика (а не якось інша галузь людської життєдіяльності) найбільш повно відобразила самовдосконалення українського народу, його безкінечну боротьбу з самодержавством у Росії і польською шляхетською перевагою в Австро-Угорщині, подолання хвороби москвофільства і захоплення соціалізмом, вироблення в надрах української журналістики й публіцистики ідеї політичної незалежності України.

Для українського журналіста знання історії української журналістики, творчості видатних українських публіцистів: П.Куліша, М.Костомарова, М.Драгоманова, І.Нечуя-Левицького, І.Франка, – не просто корисне, але й обов’язкове. Це скарбниця духовного досвіду, аргументації на користь української культурної й політичної самостійності. В історії лежать причини сучасності. Ми сьогодні такі, бо виросли з певних джерел, упродовж історії не жили своїм природним життям, наша культура була заборонена не за зміст, а за мову, чого ніде в світі, крім підросійської України, не було. Тому метою вивчення історії української журналістики є становлення й формування повноцінного українського журналіста.

Аргумент четвертий: навчитися творчості неможливо без засвоєння класичних уроків, вивчення видатних пам’яток публіцистики.

У журналістиці на повну силу діє правило, сформульоване Габріелем Гарсіа Маркесом (це видатний колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії 1982 року) для красного письменства: «Зовсім неможливо створювати гарну літературу, якщо не знаєш усієї літератури»1. Під «усією літературою» він розумів її історію, як видно з подальшого розвитку його думки.



«Існує тенденція, – писав він, – зневажливо ставитися до літературної культури, вірити в стихійність, натхнення. Істина полягає в тому, що література – це наука, якою необхідно оволодіти, що десять тисяч років літературного розвитку стоять за кожним оповіданням, яке пишеться сьогодні. […] Кінець кінцем, літературі навчаєшся не в університетах, а тільки читаючи й перечитуючи письменників»2.

У застосуванні до нашої професії думки Маркеса, певна річ, звучали б так: «Зовсім неможливо створювати гарну журналістику, якщо не знаєш усієї історії журналістики. Чотири століття журналістського розвитку людства стоять за кожною заміткою, яка пишеться сьогодні. Журналістиці навчаєшся, читаючи й перечитуючи класиків». Будучи письменством на щодень, журналістика значно ширше використовує чисто ремісницькі прийоми і засоби. Але їх треба знати для успішного професійного росту. Якщо, за Маркесом, література – це наука, якою необхідно оволодіти, то ще в більшій мірі це стосується журналістики, де питома вага ремісництва значно більша.

Відомий російський журналіст Юрій Грибов, що починав як військовий журналіст, так розповідав про своє професійне учнівство: «Допомогло мені читання класичного нарису – цієї скарбниці образів і проблем, нарису, що відзначається художньою формою»3. Ставши кореспондентом обласної газети, він «багато читав відомих нарисовців і прозаїків, прагнучи зрозуміти, як вони пишуть, учився в них»4. Усі ці приклади й висловлювання свідчать про те, яке важливе значення в професійній підготовці журналіста має вивчення класичної спадщини, кращих текстів з історії журналістики, розгляд прийомів створення інформаційного образу світу, формулювання й доведення публіцистичної ідеї, вивчення системи аргументації.

Усе це можливе лише в курсі історії української журналістики, який є не просто набором абстрактних істин, а наповнений живим, актуальним для сьогоднішнього дня змістом, вагомими творчими уроками. Оволодіти ними, як слушно вказує Маркес, неможливо лише в університетській аудиторії, без самостійного читання й вивчення під керівництвом досвідченого викладача усього багатства думки й образів, змісту й форми класичних надбань, текстів видатних журналістів минулого. Усі ці завдання можна реалізувати лише в курсі історії української журналістики.

Таким чином, ви приступаєте до вивчення найцікавішого предмета – базового у вашій професійній підготовці. Будь-яка гуманітарна дисципліна традиційно складається з двох найбільш вагомих відгалужень: теорії та історії предмета. Але в журналістиці, окрім загальновідомої самодостатньої наукової значимості історії, міститься ще й унікальний ужитковий, прагматичний аспект – за допомогою історії, вивчення класичних текстів журналіст навчається творчості, опановує секрети майстерності. Розбудити жагу творчості – мета вивчення історії української журналістики.

Шлях професійного вдосконалення безкінечний. Не має остаточної вершини журналістська майстерність. Залишатися учнями вам доведеться все життя. Адже журналіст – semper tiro. Але починається цей шлях у студентські роки, у цей час набувається інтелектуальний стартовий капітал, який потім усе життя служить фахівцеві. Зробити ці перші кроки в курсі історії української журналістики ваш прямий обов’язок і гарантія професійного успіху в майбутньому.

Зрілість кожної науки вимірюється обсягом створених у її мережі наукових досліджень, наукових збірників і періодичних видань, навчально-методичних посібників, підручників та праць в інших жанрах. Семінарій – специфічний і своєрідний жанр, що з’являється в науці на певному етапі її розвитку. Його метою є організація наявного наукового матеріалу для навчальної мети, передусім організації самостійної роботи студентів. Запропонований Л.М. Хавкіною короткий семінарій з історії української журналістикою є першою спробою в цьому жанрі, що виноситься кафедрою журналістики Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна на суд наукової спільноти України.
І.Л. Михайлин,

доктор філологічних наук, професор, завідував кафедри журналістики Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.




Каталог: files
files -> Тема. Адам Міцкевич. «Кримські сонети». Тл: сонет Мета
files -> Наталія звольська
files -> Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір
files -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
files -> Для вчителів зарубіжної літератури
files -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
files -> Только мертвый, спокойствию рад. Только мертвый, спокойствию рад
files -> Талант людини це божий дар


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Л. М. Хавкіна історія української журналістики iconРеферат з дисципліни „Історія української журналістики" на тему „Особистості на ниві національної публіцистики XX ст."
Особистість М. Євшана в літературно-критичному громадському українському місячнику “Українська хата”
Л. М. Хавкіна історія української журналістики iconІсторія української журналістики
На курсі в семестрі викладається в обсязі кредитів, з них аудиторних занять 72 годин, в тому числі лекцій 14 год., практичних 16...
Л. М. Хавкіна історія української журналістики iconКонспект лекцій із навчальної дисципліни "Історія зарубіжної журналістики" Видавничо-поліграфічний центр

Л. М. Хавкіна історія української журналістики iconРобоча програма навчальної дисципліни історія України напряму підготовки 030301 Журналістика для спеціальностей
Робоча програма навчальної дисципліни Історія України для студентів І курсу факультету журналістики
Л. М. Хавкіна історія української журналістики iconІсторія української культури
Грушева Т. В. Історія української культури. Навчально-методичний посібник для студентів неісторичних напрямів підготовки. – Запоріжжя...
Л. М. Хавкіна історія української журналістики iconРеферат з курсу «Історія російської журналістики»
Лася від європейської. У нас – наполегливе «вчительство», проповідницьке, що йде від Аввакума, начало, певна зневага до «форми»;...
Л. М. Хавкіна історія української журналістики iconМетодичні вказівки до виконання самостійних завдань з курсу "Історія української культури"
Програма курсу "Історія української культури" для студентів технічних напрямів підготовки
Л. М. Хавкіна історія української журналістики iconОснови журналістики науково-допоміжний список літератури
Основи журналістики : науково-допоміжний список л-ри до Дня журналіста України / уклад. О. О. Скаченко, І. Л. Маловська; кнукіМ,...
Л. М. Хавкіна історія української журналістики iconТема політичні наслідки Другої світової війни для України
Плани семінарських занять з курсу «Політична історія України» для студентів 4 курсу факультету журналістики
Л. М. Хавкіна історія української журналістики iconДмитро чижевський історія української літератури
Чижевський Дмитро Iванович. Історія української літератури. — K: Видавничий центр «Академія», 2003. — 568 с (Альма-матер)


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка