Лауреат премії імені Лесі Українки 2001 р. Ніна Петрівна Горик



Скачати 223,47 Kb.
Дата конвертації06.05.2017
Розмір223,47 Kb.

Лауреат премії імені Лесі Українки 2001 р.


Ніна Петрівна Горик

Голова Волинської обласної організації Національної спілки письменників України, викладач Луцького педагогічного коледжу, заслужений вчитель України


Леся Українка в моїй долі
Я виросла не просто в селі, а в лісі та на лузі, у полях, які розкинулись коло лісів та на берегах Бугу – то жовтими клаптиками пшениці й жита, то білопінними острівками гречки, то синюватими льоногонами. Малою ще мала щастя наслухатися від старших людей різних міфологічних легенд і цілком довіряла розповідям про «силу лісову і польову». Я й досі бачу, як назустріч мені з густого жита виходить заквітчана польова русалка, і вірю, що це не привиділось, а було насправді. То ж можете уявити, яке враження справила на дівча, що було дитям природи, Лесина «Лісова пісня»! Я носила її в собі, як перше кохання, переповідала меншим дітям, як чудову казку, переживала, як щось реальне, добре мені відоме.

Тепер, коли вже десятки років на уроках української мови та літератури сама своїм учням відкриваю завісу, за якою з’являється Мавка і Лукаш, до мене приходить чистота і щирість перших вражень. Це твір, який я читаю щоразу по-новому, його філософська лінія супроводжує мене по життю.

І бути інакше не може, бо ж долею суджено жити в краю «Лісової пісні» – у Ковелі, на перехресті доріг, що ведуть з Колодяжного до Скулина, з Любитова до Білина. Коли в Колодяжному я чую, як місцеві селяни називають велику письменницю «наша Леся», – я їх розумію, бо відчуваю те саме. Тут, на Ковельщині, живе її дух, тут якась особлива енергетика, саме в місцях, пов’язаних з родиною Косачів. Хочеться, щоби шляхетність, благородство, українство і демократизм цієї незвичайної родини стали життєвою школою для українців, а насамперед – для волинян.

Для мене особисто Леся Українка, її творчість – це духовне опертя, частка мого світу, без якої життя було б набагато біднішим і безпораднішим. Тому будь-яка нагода торкнутися постаті Лесиного генія стає для мене святом.

І це не тільки уроки, шкільні вечори і конкурси, присвячені роковинам та ювілеям. У 1991 році ми започаткували в Ковелі «Різдвяні зустрічі на Лесиній землі» і тричі збирали в себе в місті гостей-митців з усієї України. Традиційно щороку, напередодні Лесиних роковин, в Ковелі відбуваються зустрічі представників творчої інтелігенції, яких об’єднує любов до творчості нашої великої землячки. Ось уже протягом майже п'ятнадцяти років мені таланить у нашій Лесиній вітальні об’єднувати гостей під її зорею, бути ведучою цих зустрічей, звертатися зі словом про Лесю з підмостків сцени Будинку культури під час традиційних вечорів. Не оминаю нагоди побувати в Колодяжному – і під час наукових конференцій, і з учнями. І без когось стороннього, сама люблю поблукати у затінку саду, по стежинках, що ведуть до ставка та до згаслого джерела.

А в 2001 році з ініціативи Волинської організації НСПУ та обласного управління культури задзвеніло на берегах Нечимного поетичне свято «Лісова пісня». Ось уже п’ять років у серпневі дні в скулинському лісі звучить поетичне слово, переплітається з мелодіями народних пісень, з голосом сопілки. Приходять сюди селяни з навколишніх сіл і їхні діти, школярі, вчителі, студенти, що перебувають на канікулах, представники жіночих організацій, усі зацікавлені, яких стає все більше. Прибувають волинські письменники, гості з Києва, Львова, Рівненщини, Луганщини… І це свято також стало для мене, як і для багатьох колег-письменників та освітян, кладкою, яка веде на літературний і духовний материк Лесі Українки.

Та найбільше свято Лесі Українки – її твори, які поза часом, бо несуть світло найкращих людських ідеалів, силу духу того народу, ім’ям якого себе охрестила навіки.

Тому лауреатство її високого імені – це нагорода долі.

Н.П.Горик

Лауреат премії імені Лесі Українки 2002 р.


Олена Андріївна Гогось

Вчитель української мови та літератури Чаруківської ЗОШ I-III ступенів, Луцького району



Дух, душа, духовне

Монолог учительки

Моє життя – то діти і школа. То моя радість і щастя, втома і піднесеність, невдачі й успіхи, захоплення і творчість, задоволення і краса...

Люблю дітей. А їх у мене не одне і не два, а... багато. І дивитися кожного дня, як вони мудрішають, сміються, сердяться, ростуть фізично і формуються як особистості, хіба це не щастя? Відчуваю, що промені і моєї любові допомагають розкритися маленькому пуп’янку і стати яскравою квіткою, що вабить своїми барвами й неповторним ароматом. Спілкування з дітьми наповнює душу розумінням повноти життя, важливості професії.

Творення людини – то найважливіше покликання учителя. Художник творить картину, музикант – симфонію, хлібороб плекає зерно, а вчитель – людину. Чи є щось прекрасніше? Але як важливо не схибити, не помилитися, не збайдужіти. Бо душа дитини – як ніжна пелюстка квітки, вкрита краплинками роси. Необережним рухом торкнеш – і зблякне, зів'яне, опаде. Так і дитяче серце: від байдужого погляду, нещирого слова, морального насилля – страждатиме і може закритися для добра, відгородитися від світу.

Не пишу віршів, але хочу вважати себе поетом. Поетом уроку, поетом дитячої душі. Урок прагну творити разом з учнями, рятуючи від складності й порожнечі, а наповнюючи зерном знань, промінцями цікавості, торуючи стежину самостійності. На сторожі біля кожної дитини ставлю "слово", цей найдосконаліший інструмент творення людської душі.

Фізично слабосила, я хочу, щоб мої учні були здорові тілом і душею.

Низька ростом, я хочу, щоб мої випускники уміли бачити гарне і творити його, змогли в житті піднятися над буденщиною, створити свій духовний світ.

А сьогодні разом зі своїми колегами прагну перетворити нашу цегляну школу на школу, де пануватиме любов і милосердя, де переможе розум, правда, де всі будуть щасливі.

О.А.Гогось

Лауреат премії імені Лесі Українки 2003 р.


Ольга Борисівна Рудницька

Вчитель української мови та літератури НВК „Гімназія №14” м.Луцька, заслужений вчитель України



Учитель – це не професія. Це доля. І той, хто вибрав собі таку долю, не має права на неї нарікати. Бо ж недоспані ночі, списані учнівські твори, владне "треба", яке чує вчитель звідусіль, бо ж ніхто не прислухається до його "хочу", компенсується радістю дитячих одкровень, телефонними дзвінками колишніх вихованців, моральним задоволенням від вдало проведеного уроку – тисячами маленьких радощів, які по-справжньому може оцінити лише педагог.

Я щаслива, бо маю залюблених у слово однодумців, учнів, до яких хочеться йти на урок, бо вмію лікувати зболену душу поезією, бо мені завжди ... надцять, стільки, скільки моїм школярам. Хіба це не та доля, про яку мріє кожна людина?

О.Б.Рудницька

Лауреат премії імені Лесі Українки 2004 р.


Євгеній Омелянович Редько
Вчитель правознавства НВК №9 м.Луцька

Найважливішим завданням сучасної української школи є формування майбутнього країни, виховання вільних, відповідальних людей, гідних громадян своєї держави. Ці завдання повинні виконувати в першу чергу вчителі – люди, які мають високі моральні якості, почуття обов'язку, ерудиції, здатні на ґрунті власних знань і високого професіоналізму внести свій вклад у розбудову правової демократичної держави – України.

Педагогічний процес є особливим видом людської діяльності, без якого неможливі наступність поколінь і, відповідно, існування та розвиток суспільства.

Будь-яка професія чи вид спеціалізованої діяльності має в собі неповторні ситуації, складнощі і протиріччя. У педагогічній справі дуже важлива роль морального начала, адже тут саме мораль виконує педагогічні функції: вчитель значною мірою формує духовний світ і моральне обличчя молоді. У цьому сенсі педагог не лише вирішальна фігура навчально-виховного процесу, але й важливий фактор у становленні нашого майбутнього, яке значною мірою залежить від типу особи, яка формується сьогодні.

Провідна роль у розвитку освіти належить учителям, діяльність яких ґрунтується на високій свідомості професійної і суспільної відповідальності за належну якість навчання і виховання молодого покоління.

Слід постійно звертати увагу на взаємовідносини вчителя та учнів. Вони мають бути доброзичливими і щирими.

Сучасний педагог повинен перебувати у постійному творчому пошуку, ретельно працювати над собою, пам'ятаючи, що тільки мудрий може зробити людей мудрими, красномовний – красномовними, а високоморальними – виключно високоморальний. Власна поведінка ні в якому разі не може розходитися з вимогами до учнів.

Важливою вимогою до особи вчителя, на моє переконання, є любов до дітей, до своєї професійної діяльності. Слід постійно працювати на високий результат, на збагачення кожного учня такою сумою наукових знань, яку він спроможний сприйняти сьогодні. Досягати постійних і вагомих результатів можна лише у спільній діяльності з батьками вихованців.

Учитель має бути не лише наставником, а й другом школярів, разом з ними долати перепони, співпереживати, радіти і сумувати.

Навчальна праця складна і ми це маємо розуміти. Тому обов'язок учителя я бачу в тому, щоб ця праця була радісною і викликала якомога більше позитивних емоцій.

Є.О.Редько

Лауреат премії імені Лесі Українки 2005 р.



Євгенія Іванівна Назарук

Вчитель української мови та літератури Лищенської ЗОШ I-III ступенів, Луцького району



Професія вчителя – одна із багатьох, основним інструментом якої є Слово. Мудре, глибоке, переконливе, щире, довірливе, проникливе... Таке, яке народжується в душі педагога і паростком Віри тягнеться до дитячих сердець.

Та насамперед це Слово повинне бути РІДНИМ! Бо, як зазначав відомий український вчений, педагог, богослов Іван Огієнко, – "...тільки рідна мова приносить людині найбільше особисте щастя, державі – найсильніші патріотичні характери". Тому ми, вчителі української словесності, маємо найвищий обов'язок перед Дитиною і Україною: плекати в кожному маленькому "Я" любов до нашої соборної літературної мови, до багатющої фольклорної мозаїки нашого народу, повсякчас дбати про чистоту Слова, його багатство і, безсумнівно, вчити дітей жити і мислити по-українському.

Є.І.Назарук

Лауреат премії імені Лесі Українки 2006 р.


Людмила Лук'янівна Мудрак

Вчитель української мови та літератури Горохівської ЗОШ I-III ступенів №1 ім.І.Я.Франка


Школа для мене стала радістю, сонячною оселею. Відчуваю смуток, коли довго не бачу своїх вихованців, а це буває найчастіше влітку. Мені завжди необхідне спілкування з учнями. Часто дивуються колеги, чого я так довго після уроків сиджу в школі. А я не можу по-іншому. Здається, віддала б усе, не рахувалася б ні з чим, аби бачити той вогник духовної спраги в очах дітей, оту теплоту і щирість. З 34 років педагогічної роботи 33 я була класним керівником. Скільки ж то переговорено про все... Дівчатка відкривають свої маленькі таємниці, радяться, діляться планами на майбутнє. Це так приємно, що тобі довіряють...

Щасливий той, хто зміг життя прожити і добрий слід лишити на землі". Уже вкотре чую ці знайомі слова і знову замислююся над їх глибоким змістом. Який же слід я залишила в серцях вихованців? Чи згадують мене, а чи згадуватимуть? Звичайно, згадують, бо вітають із святами, пишуть листи, телефонують, запрошують на весілля. На мою думку, справжній вчитель повинен дуже любити дітей, щоб прощати їм пустощі. Звичайно, не забувати про вимогливість. Потрібно завжди бути в душі учнем, бо тільки тоді розумітимеш своїх вихованців.



З раннього дитинства я мріяла бути артисткою. Ставала на стілець і розказувала вірші, а я їх знала напам'ять дуже багато.

А тепер думаю, що кожен учитель повинен бути артистом. По-іншому не може бути, бо учні не сприйматимуть тебе. Коли в дитинстві ми гралися з сестрою „в школу", то я завжди була вчителем. Отже, любити професію педагога вчилася з дитинства.

Пригадую вірш, написаний у випускному класі:
Друзі хороші мої!

В роки шкільні незабутні

Скільки пройшли ми доріг...

Нові вже сяють в майбутнє.
Хай же щасливими будуть

Нові дороги для вас.

Дружній, запалений в школі

Вогник щоб в серці не згас.
І сьогодні я можу з впевненістю сказати, що вогник любові до школи, до вчительської праці не згас у мене. Те, про що мріяла, здійснилося. Тільки б дуже хотілося, щоб сини стали вчителями. Але ні... Вони обрали іншу дорогу. А жаль... Хоча моя вчительська доля продовжується у вихованцях. А їх у мене вже цілий клас. Клас учителів української мови і літератури. І я щаслива. Іншої долі собі не бажала б.

Л.Л.Мудрак

Лауреат премії імені Лесі Українки 2007 р.



Наталія Володимирівна

Дністрянська
Вчитель правознавства гімназії №18 м.Луцька

Учитель починається з любові
Уже знову осінь, знову сльози дощів, холодних і сумних. Та хіба холодно на душі від осінньої сльоти, коли ти завжди серед молоді, коли сповнений турботами і бажаннями щоденно поспішати до школи, де нестримно вирує життя, де твої колеги, твої учні і широкий світ дитинства, який сповнює душу світлом і теплом.

Через дитячі радощі і пустощі, через усі проблеми шкільного життя іде Наталія, приваблива, тендітна жінка, Учитель. Несе у своїх очах стільки тепла й доброти, що його вистачає на сотні дітей. Тепліє на душі у колег від її щирого слова і ніжного погляду. Скільки в ньому любові! Вона любить всіх і тільки через любов навчає. Вона не може без школи, бо то її життя.

Скромна і тиха постать учителя, постать, за якою глибоке обдарування тонкого делікатного педагога, психолога, наставника, колеги.

А почалась дорога у широкий світ із батьківської хати. З дитячих літ мріяла Наталія про вчительську роботу, взірцем була мама, завжди усміхнена, привітна, доброзичлива. Загострене почуття справедливості, бажання допомагати людям спонукало обрати професію вчителя права. Бо це велике щастя вчити дітей доброті, чесності, відповідальності.

Н.В.Дністрянська
Лауреат премії імені Лесі Українки 2008 р.



Наталія Сергіївна Луцюк

Вчитель української мови і літератури гімназії №21 м.Луцька, заступник директора гімназії




З теплотою і ніжністю, вдячністю і любов’ю завжди згадую дорогих моєму серцю людей, які допомогли становленню мене як людини, вчителя, які в різні періоди мого життя були моїми мудрими наставниками: Галину Феліксівну Кучму, Софію Савівну Шелевицьку, Ларису Павлівну Рожило, Дмитра Полікарповича Іваненка. Це у них я вчилася і постійно продовжую вчитися.

Не уявляю свого життя без школи, без учнів. До кожного уроку впродовж двадцяти років готуюсь, як до першого. Багато читаю, спілкуюсь з колегами з різних шкіл міста, вчуся у вчителів рідної гімназії, залюбки відвідую їх уроки, часто приходжу за порадою і допомогою. Постійно намагаюсь відкрити для себе небайдужих дітей, які хочуть знати більше, прагнуть поглиблювати свої знання з української мови, літера тури, які стимулюють мене до пошуку нових нетрадиційних форм роботи. Прагну допомогти тим учням, які мають проблеми з вивченням рідної мови і літератури. Охоче знайомлюся з інноваційними технологіями, але відбираю в свій актив ті, які сприймаються учнями, які допомагають зробити уроки рідної мови та літератури змістовними, цікавими, різноманітними, демократичними, а ще – впливають на думку дитини. Усвідомлюю, в усьому потрібна міра. Уроки/Дізи, підготовка до олімпіад, конкурсів, підготовка до ЗНО – у цьому ритмі живу.

Люблю своїх вихованців. Ціную в них прагнення бути незалежними, самовдосконалюватися, шукати своє місце в непростому дорослому житті.

Пишаюся своїми випускниками. Щиро рада з того, що окремі з них обрали філологічний фах, дехто продовжує творити щось своє, хтось не полишає захоплюватися поезією. З радістю спілкуюся і зустрічаюся з тими, хто давно вже закінчив гімназію. Завжди є про що поговорити. Мене цікавить доля кожного з них.

Катастрофічно не вистачає часу. Хочу багато зробити, скрізь встигнути. Люблю театр, хорошу книгу, приємну музику, спілкуватися з друзями, природою, а ще ціную кожну хвилину з своїми онуками, родиною. Все це поповнює мої сили, дає лад дукам, допомагає розв’язати проблеми, стимулює до праці, до нових зустрічей з моїми вихованцями.

Н.С.Луцюк

Лауреат премії імені Лесі Українки 2009 р.



Катерина Григорівна Макарук

Вчитель української мови та літератури загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №1 м.Ковеля Волинської області



Добрий погляд, мудрі очі Катерини Григорівни навіюють спокій, душевний затишок, рівновагу. Ця людина не вміє гніватися, хоч іноді іскринки розпачу чи сумніву з з’являються на обличчі.

Працелюбна бджілка щоденно зносить нектар знань до школи-вулика, плекає своїх вихованців, щиро вірить у їх завзяття та наполегливість.

Творчий запал цієї жінки кличе до співпраці, не залишає байдужими нi батьків, нi колег, нi учнів. Щира у своїх сподіваннях, Катерина Григорівна намагається знайти ключик до кожного дитячого серця. З терпінням, толерантно вона ставиться до своїх вихованців, намагається зацікавити словом, книгою. Адже саме це окрилює душу працелюбної вчительки. Щоденна праця над книгою, розкішний відпочинок iз зануренням у світ слова – ось що додає життєвої снаги Катерині Григорівні Макарук.

Непосидюча, вона постійно у стані пошуку: сама вишукує перли словесні i дітей цьому научає.

Не завжди солодкий хліб учительської праці,однак розчарування не стають на перешкоді до нових життєвих звершень. Катерина Григорівна завжди усміхнена i приваблива, адже подає приклад жіночності своїм синам i чоловікові.
Лауреат премії імені Лесі Українки 2010 р.

СВІТЛАНА ВІКТОРІВНА ТРОФИМЧУК
Вчитель англійської мови Луцької гімназії № 18, учитель-методист
У сучасній системі освіти англійська мова як шкільний предмет займає важливе місце. Вона перетворилася на відмітну складову високоосвіченої людини і на обов’язкову - висококваліфікованого спеціаліста будь-якої галузі. Англійська мова відкриває доступ до культурних і наукових цінностей інших народів, сприяє розвитку бізнесу і зміцненню культурних зв’язків з іншими країнами.

У сучасному світі вивчення англійської мови заради англійської мови не досить, оскільки вона має стати засобом удосконалення інших предметів. Сучасні науковці, інженери і лікарі повинні володіти нею для того, щоб удосконалювати свої професійні навички. Отже, я вважаю: завдання кожного сучасного вчителя англійської мови стає ще більш складним, оскільки викладання повинно повністю базуватися на комунікативному підході.

С. В. Трофимчук

Лауреат премії імені Лесі Українки 2011 р.







МАРІЯ МИКОЛАЇВНА КАРДАШ

Директор Луцького навчально-виховного комплексу «Гімназія №14», учитель української мови і літератури




З дитинства бажала стати педагогом.

Однак про філологічну долю не мріяла ніколи.

Вважаю, що людина сама є творцем своєї долі.

Усім, чого я досягла у житті, завдячую добрим наставникам, своїм знанням і досвіду, великому прагненню.

Як у Ліни Костенко: “Я вибрала долю собі сама...”.

І не шкодую, бо це велике щастя і висока відповідальність – викладати рідну мову і літературу.

Люблю дітей. Горджуся тим, що мої учні 17 разів піднімалися на найвищі сходинки Всеукраїнських олімпіад, конкурсів-захистів наукових робіт, інших літературно-мистецьких змагань, навчаються на філологічних факультетах та здобувають фах журналіста.

Багато тих, кого навчала рідної мови і літератури, самі стали вчителями-словесниками і відкривають країну Слова дітям...

Напевно, це і є філологічна доля...

Марія Кардаш
Марія Миколаївна Кардаш - педагог, який постійно запалює в серцях учнів вогник творчості, виховує потребу працювати над художнім словом, плекати його, стояти на його сторожі. Тому серед вихованців Марії Миколаївни переможці Всеукраїнських конкурсів, студенти найпрестижніших навчальних закладів, успішні науковці, журналісти, педагоги, мудрі керівники. Її учні – лауреати премій всеукраїнського рівня. Усік Анна як дворазовий призер Всеукраїнської олімпіади була нагороджена стипендіями імені Т.Г.Шевченка та Кабінету Міністрів України. Забожчук Вікторія – переможець Всеукраїнської олімпіади з української мови і літератури (2009-2010, 2010-2011, 2011-2012 н.р.), дворазовий стипендіат Кабінету Міністрів України.

У гімназії №14 Марія Миколаївна працює з 1981 року вчителем початкових класів, з 1984 року - заступником директора і вчителем української мови та літератури, з липня 2008 року – директором навчально-виховного комплексу. Це висококваліфікований педагог і організатор учительсько-викладацького, учнівського, батьківського колективів, успішний експериментатор, який тримає руку на пульсі часу, генератор нових ідей, які разом з однодумцями активно втілює в життя.

Протягом 25 років керувала роботою авторського науково-методичного комплексу гімназії, який має звання “Зразковий”. Підготувала двох переможців (Рудницька О.Б., Синя Н.А.) і 9 призерів Усеукраїнського конкурсу “Учитель року”. Під її наставництвом 20 років результативно працює наукове товариство “Інтелект” - переможець обласного огляду-конкурсу наукових товариств, Всеукраїнського конкурсу на кращу модель наукового товариства.

Як директор здійснює ефективне керівництво закладом, забезпечує хорошу організацію і якість навчально-виховної роботи, член міської творчої групи вчителів української мови та літератури, член журі міських та обласних олімпіад з української мови та літератури. Працює в тісній співпраці з авторським колективом Східноєвропейського національного університету з розробки навчальних програм з української філології для гімназії. Під час атестації НВК “Гімназія №14” рівень управлінської діяльності оцінено високим балом.



Лауреат премії імені Лесі Українки 2012 р.


МАЙЯ ЄВГЕНІЇВНА РОМАНЮК

Учитель історії Загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів с. Липини

Луцького району
Здавалось би, яка це звична і буденна для вчителя справа – урок! Три-чотири, а то й п’ять разів за день, п'ять днів на тиждень, місяць за місяцем, із року в рік дає він уроки. І все-таки кожний раз, коли стоїш на порозі класу, відчуваєш хвилювання. Ані найтриваліша практика, ані найдовший досвід не в змозі подолати його.

Сорок п’ять хвилин – от і весь урок! Час цей точно виміряний, невмолимо визначений, строго відрахований. Але як дорогоцінна кожна скупа його хвилина!

Відомо, що кожен урок має свою конкретну навчальну мету, а тема визначена навчальною програмою. Але природа уроку така, що зміст його набагато ширший, ніж тема, а сам він набагато глибший, ніж його безпосередня навчальна мета. Урок – це спілкування умів, дотик душ, це сорок п’ять хвилин інтелектуальної та емоційної напруги. І нема ще таких приладів, які могли б прослідкувати і зафіксувати всі результати всебічного впливу уроку і вчителя, зокрема на учнів.

Заходжу в клас. І з цієї миті починається невмолимий відлік часу. Урок – це всього лиш сорок п’ять хвилин… Але урок – це 2700 секунд. І кожна з них здатна перетворитися в знання, які відкривають горизонти науки, запалюють серця, у знання, які озброюють руки й голову, в переконання, які визначають характер. І кожен раз, заходячи в клас, ставлю перед собою мету, щоб ці сорок п'ять хвилин не були марними. І кожен раз, переступаючи шкільний поріг, повторюю молитву вчителя Габріели Містраль, лауреата Нобелівської премії: «Господи! Ти, Хто вчив нас, прости, що я вчу, що ношу звання вчителя, яке Ти носив на землі. Учителю! Зроби мою старанність постійною, а розчарування минущим; дай мені простоту і дай мені глибину; порятуй мій щоденний урок від порожнечі; хай не печалить мене нерозуміння і не засмучує непам'ять тих, кого я вчила». М. Є. Романюк
Лауреат премії імені Лесі Українки 2013 р.

АНАТОЛІЙ АНДРІЙОВИЧ МАРТИНЮК

Учитель історії та правознавства НВК «загальноосвітня школа І–ІІІ ступеня – дитячий садок» с. Прохід Ратнівського району


Нема жахливішої роботи, ніж учительська.

Нема виснажливішої роботи, від учительської,

Де нерви паляться,мов хмиз сухий,

Де серце рветься в шепоті і чаді.

Але немає щасливішої долі,

Коли людина з Твоїх рук, Учителю,

Іде у світ – на краплю світ людніє.

І.Драч «Дума про вчителя»

Саме така доля спіткала мене. З року в рік я проводжу священне дійство, ім'я якому – урок історії.

Як не тільки привести учня в клас, а й заохотити його до активної роботи? Як навчити нового, не змушуючи «пити насильно», а викликавши «спрагу», в ідеальному варіанті, до знань? На світі є тільки один спосіб, що спонукає кого-небудь щось зробити... І він полягає в тому, щоб примусити іншу людину схотіти це зробити.

З моєї точки зору, ідеальний урок — це той, на якому вчитель нічого не робить. Не поспішайте звинувачувати мене в лі­нощах або некомпетентності. Зовні це дій­сно виглядає майже як «нічого не роблення». А на­справді такому уроку передує величезна підготовча робота. Чим ретельніше був розроблений урок, чим більша підготовча робота була виконана, тим легше і приємніше проходить саме сорокап'ятихвилинне дійство, бо дітям створюється більше можливостей бути талановитими і розумними.

За роки моєї праці я зрозумів, що потрібно не затискати ініціативу і пригнічувати активність, а визволяти та підносити їх. Тоді переживаєш з дітьми багато натхненних хвилин.

Але тоді треба і самому бути активним, працювати разом з дітьми і, як не дивно, вчитися разом з ними. Навчати інших завжди почесно, вчитися в інших - ніколи не соромно.

І, найперше, на мою думку, треба вчитися бути людьми. Це найважливіше і найважче. Це підтверджує історія. Цьому я мушу навчати як історик.

А тому моє життєве і вчительське кредо: професіоналізм і людяність.

Хай добро поселиться у кожному з нас,

Свою долю твори – ще у тебе є час,

Бо стрілки у годиннику вистукують «тік-так».

Час так швидко летить – не живи абияк.

А. А. Мартинюк




Лауреат премії імені Лесі Українки 2014 р.


НАТАЛІЯ ГРИГОРІВНА СІНЧУК
Вчитель української мови та літератури навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів – гімназія» №2 м. Каменя – Каширського
«Сприймати і любити дитину потрібно такою, якою створив її Господь, а не прагнути формувати її на свій лад.»

Й.В. Гете
Уже тридцять років лунає для мене шкільний дзвінок. Виросли і тепер далеко від дому мої власні діти. За цей час зрозуміла просту істину: якщо ставишся до учнів як до рідних, то й вони заплатять тобі любов’ю і розумінням. Тоді працювати легко і цікаво. Це нагадує філософію Григорія Сковороди. Відчуваєш себе потрібним і радієш успіхам вихованців. А ще для мене важлива мотивація. Завжди хотілося довести, що наше містечко – не глуха провінція, а рідну мову наші діти знають і люблять.

Багато разів мої учні ставали призерами та переможцями обласних олімпіад та конкурсів. Такий непростий для нашої країни 2014 рік був для нас часом великої праці та неабияких здобутків. Учениця 9 класу вже вдруге стала призером ІV етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови та літератури, а учениця 11 класу перемогла серед своїх ровесників та отримала диплом 1 ступеня. У цьому навчальному році Софійка стала студенткою Київського національного університету імені Тараса Шевченка, також вона одна із десяти найталановитіших учнів країни, хто указом Президента удостоєний стипендії імені Тараса Шевченка. Десятикласниця Іринка відзначена стипендією Кабінету Міністрів України і продовжує наполегливо навчатися в нашій школі.

Успіхи для мене – це не лише нагороди, а швидше всього розуміння того, що не можна зупинятися на досягнутому. Доки вистачить сили й здоров’я, даруватиму тепло своєї душі тим, хто потребує моїх знань та досвіду.

Н.Г. Сінчук

Лауреат премії імені Лесі Українки 2015 р.



ВІТАЛІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ БОНДАР
Вчитель правознавства та історії Луцького НВК №9
Моє педагогічне кредо: «Навчання без міркування – марна справа». Переконаний, що одним із найважливіших завдань сучасної освіти є формування особистості, яка вміє критично мислити, здатна проаналізувати інформацію, зібрану з різних джерел, оцінити її достовірність та адекватність конкретній проблемній ситуації. На уроках для досягнення цієї мети активно використовую інтерактивні методи роботи.

Професія вчителя вимагає постійного самовдосконалення, пошуку найефективніших методів та прийомів навчання. Перед педагогом стоїть важливе завдання – не лише передати свої знання, але й зуміти виховати гідних громадян України. Моє бачення професії вчителя найповніше можуть передати такі поетичні рядки:

Шляхи життя течуть, мов ріки,

Й несуть у даль великі сподівання.

Комусь найбільше щастя – їсти смачно й пити,

Комусь – у полі працювати до смеркання.

У чому ж щастя вчителя? Які у нього мрії?

Чого він прагне? Як живе? Які плекає він надії?

За всіх сказати я не можу, ми різні, та й у цьому наша сила.

А щодо мене, що ж, признаюсь, для мене щастя – це родина.

Міцна сім’я, здоров’я рідних, звертання «тато»…

Все просто, я ж як ви усі – проста людина.

Однак у мене ще одна розрада є:

Це «сродна праця» та шкільна родина.

Я вчитель права й цим горджусь.

Моє покликання – цвіт нації зростити,

Посіяти у дітях мудрості зерно,

Навчити їх свій рідний край любити,

Закони поважати, шанувати честь,

Не зраджувати принципам та не коритись долі.

А головне – крізь все життя пронести

Все те, чому вони навчилися у школі.

В. О. Бондар
Каталог: files
files -> Тема. Адам Міцкевич. «Кримські сонети». Тл: сонет Мета
files -> Наталія звольська
files -> Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір
files -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
files -> Для вчителів зарубіжної літератури
files -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
files -> Только мертвый, спокойствию рад. Только мертвый, спокойствию рад
files -> Талант людини це божий дар


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Лауреат премії імені Лесі Українки 2001 р. Ніна Петрівна Горик iconНіна Петрівна Горик

Лауреат премії імені Лесі Українки 2001 р. Ніна Петрівна Горик iconЖиттєвий І творчий шлях Лесі Українки
Мати Лесі Українки Ольга Петрівна Косач, відома на той час українська письменниця Олена Пчілка мала величезний вплив на доньку, сама...
Лауреат премії імені Лесі Українки 2001 р. Ніна Петрівна Горик icon“Біографія “Степана Пушика”
Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, премії імені Василя Стефаника, Павла Чубинського, Мирослава Сірчана, Олександра...
Лауреат премії імені Лесі Українки 2001 р. Ніна Петрівна Горик iconЦе лише початок легенди коротка біографія
Лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), всеукраїнських літературних премій імені Василя Симоненка, імені Бориса...
Лауреат премії імені Лесі Українки 2001 р. Ніна Петрівна Горик icon«На гостину до Лесі Українки»
Лесі Українки; викликати інтерес до творчості Лесі Українки, до українського фольклору; прищеплювати зацікавленість до характеру...
Лауреат премії імені Лесі Українки 2001 р. Ніна Петрівна Горик iconМарія авакумівна познанська ( 1917 – 1995 )
Таким чарівним куточком для Марії Познанської, відомої дитячої письменниці, лауреата премії імені Лесі Українки, була верба, що похилилася...
Лауреат премії імені Лесі Українки 2001 р. Ніна Петрівна Горик iconЗміст Вступ Життєвий шлях Лесі Українки Поезія Лесі Українки Новаторство поетеси та заклик до боротьби Біблійні легенди та їх співзвучність сучасності Інтимна лірика Передчуття революції Ліроепос Лесі Українки Висновок Список літератури
Спочатку тільки шум І потріскування. Потім, мов крізь бурю, мов крізь товщу сповнених великих історичних зрушень років, які відділяють...
Лауреат премії імені Лесі Українки 2001 р. Ніна Петрівна Горик iconРегламент роботи 23 лютого 2015 року
Мовчан Павло Михайлович – лауреат Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта»...
Лауреат премії імені Лесі Українки 2001 р. Ніна Петрівна Горик iconМаленької людини
...
Лауреат премії імені Лесі Українки 2001 р. Ніна Петрівна Горик iconКатерина Логвинівна Ющенко
Катерина Логвинівна Ющенко видатний вчений математик, кібернетик, засновник теоретичного програмування в Україні, член кореспондент...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка