Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка



Сторінка1/3
Дата конвертації17.04.2017
Розмір0.8 Mb.
  1   2   3


управління культури і туризму облдержадміністрації

обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка





Лауреати обласної літературної премії

ім. Є. Маланюка

Вип. 3
Бібліографічний покажчик

Кіровоград

2012


ББК 91.9:66

Л 25


Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка : бібліографічний покажчик. – Вип. 3 / уклад. Л. В. Гурба, Н. С. Товстопят ; ред. Т. П Ротар; Кіровоградська ОЮБ ім. О.М. Бойченка. – Кіровоград, 2012. – 56 с.


Бібліографічний покажчик «Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка» Вип. 3 присвячений письменникам Кіровоградщини, що відзначені найвищою обласною літературною нагородою протягом 2009-2011 років.

Видання включає матеріали про започаткування премії ім. Є. Маланюка, положення про премію, перелік лауреатів по роках, а також коротку біографічну довідку про життєвий і творчий шлях письменника, відомості про твори, за які було отримано премію, опис цього твору, коротка анотація та уривки з книг. Матеріал розміщено у хронологічному порядку.

Корисним доповненням слугують допоміжні інформаційні матеріали (іменні покажчики, покажчик назв використаних періодичних видань та ін.).

Рекомендується літературознавцям, учням, студентам, бібліотекарям, вчителям, організаторам позакласних заходів та широкому колу читачів.

При підготовці покажчика використано літературу та періодичні видання з фондів бібліотеки.

Укладачі: Л. В.Гурба, Н. С. Товстопят

Відповідальна за випуск: Л. М. Савенко

© Укладачі: Л. В.Гурба, Н.С. Товстопят, 2012



© Кіровоградська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка, 2012

Лауреати

обласної літературної премії ім. Є. Маланюка


Номінація

Рік нагородження

Прізвище, ім’я, по-батькові

«Художня література (поезія, проза, драматургія)»

2002

Бондар Василь Васильович




2003

Селецький Петро Іванович




2004

Журба
Тамара Гнатівна




2005

Берізка (Бровченко)
Галина Свиридівна




2006

Ковальчук (Горчар) Катерина Георгіївна




2007

Безпалий Леонід Якович




2008

Жовна
Олександр Юрійович




2009

Андрушко
Тетяна Володимирівна




2010

Косенко
Олександр Іванович




2011

Попов
Олег Володимирович

«Літературознавство та публіцистика»

2002

Куценко
Леонід Васильович




2003

Клочек
Григорій Дмитрович




2004

Погрібний
Віктор Олексійович




2005

Барабаш
Світлана Григорівна




2006

Бондар (Орел)
Світлана Василівна




2007

Марко
Василь Петрович




2008


Караташ
Володимир Михайлович




2009

Кердіваренко
Олкександр Федорович




2010


Шурапов
Володимир Петрович

«Переклад
(з української мови на інші мови, з інших мов на українську мову)»

2007

Полевіна
Ольга Миколаївна




2008

Оверченко
Костянтин Гаврилович




2011


Корінь
Антоніна Михайлівна




2011


Піддубний
Сергій Васильович


2009

Андрушко Тетяна Володимирівна
Андрушко (Костенко) Тетяна Володимирівна народилася 11 лютого1967 року у м. Мала Виска. Закінчила Новобузьке педагогічне училище Миколаївської області, Київський держуніверситет. Нині працює відповідальним секретарем районної газети «Маловисківські вісті».

Вірші почала писати з дитинства, друкувалася в багатьох виданнях, серед яких часописи «Порог», «Вежа», «Борисфен», «Ятрань», колективних збірках «Гранослов – 97» та «Письменники Кіровоградщини».

Автор поетичних збірок «На перехресті потаємних зим» (2001 р.) та «Провінційний блюз» (2002 р.). Дипломант Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» (1997 р.), переможець першого обласного літературного конкурсу імені Валерія Гончаренка (2000 р.).

Член Національної спілки письменників України з 2003 року.



Лауреат обласної літературної премії імені Євгена Маланюка 2009 року за збірки поезій «Вогнище спасіння» і «Весни навідувався птах» у номінації «художня література».
Андрушко Т. Весни навідувався птах : поезії. – Кіровоград : Б. в., 2008. – 100 с.

«Весни навідувався птах» – це четверта поетична збірка поетеси, в якій вміщені вірші останніх років та літературні пародії.


Мамині квіти

Я хочу, щоб цвів бузок

На твоїй могилі, мамо.

Колись (хай не скоро) я теж

Бузком отаким стану.

Бузкова-бузкова даль,

Врятованих душ завія.

О, мамо! Моя печаль,

Тебе уже не зігріє...

Чи вік мій? А чи судьба?

Такі ми невдячні діти.

Прости, що не знала я,

Які ти любила квіти...
Очі

Поцілую твої сірі очі,

Темні, як хмаринки грозові
Десь, отам на дні, у них тріпоче

Тінь мінлива черешневих віт.

Очі, мов потомлені волошки,

Ніби небеса перед дощем.

І грайливі, й водночас тривожні,

Дуже втаємничені іще.

В заволоці, як гірські вершини,

Ніби крила сірих голубів

Залишу обачності краплину,

Доки ти мене не полюбив...


Не хочу

Не хочу мати в серці зла,

Каміння помсти і зневіри.

Не хочу жалить, як бджола,

Хамелеоном лицемірить.

Ховать отруту, як змія –

І викидать ножем у спину.

Не хочу зраджувати я

І довірять наполовину.

Не хочу заздрить, пліткувать,

Тихцем радіть чужому горю.

І збиткуватись за слова,

Які у відчаї говорять.

Не хочу влазити в ганьбу,

Ні призначати, ні ділити.

Чиюсь вивершувать судьбу

І за Всевишнього судити.

Коли зачую я сурму,

Злечу у вись, як блискавиця,

Туди нічого не візьму,

Хіба що... совісті дещицю.

***

Утечу від долі,

Утечу від волі,

Від самого бога, від самих небес,

І призначу ролі

Угорі і долі,

Щоб найменший натяк провидіння щез.

Я усе здолаю,

Журавля піймаю,

Бо в душі я маю чисте джерело.

Квітів насаджаю,

Щоб в моєму краю

Жеребу сліпого й сліду не було.

Розірву печаті

І вітрам крилатим

Буду замовляти:

Осінь чи зима.

Зрушу сонце й затінь

Буду панувати,

Долю визначати тільки я сама!



(Із збірки поезій Т. Андрушко «Весни навідувався птах»)
Андрушко Т. Вогнище спасіння: Поезії. – Кіровоград: ПВЦ «Мавік», 2007. – 107с.

Тетяна Андрушко – корінна маловищанка, авторка двох поетичних книг «На перехресті потаємних зим» та «Провінційний блюз». Нині побачить світ і третя збірочка – «Вогнище спасіння».

Ії назва говорить сама за себе – кожній небайдужій людині болить майбутнє рідної землі, духовне відродження покоління, надбання справжніх цінностей людства і збереження їх для нащадків. Тільки в піднесенні національної культури, творчості, інтелігентності, внутрішньому емоційному очищенні – наше спасіння, спасіння душі і тіла. Тут немає релігій – тут культ моральних засад і споконвічних прагнень людини до вдосконалення. Ось що, будемо надіятись, висвітлить полум’я «Полум’я спасіння». Тож запрошення усім читачам біля нього погрітись і побачити щось своє – незбагненне, відкрити глибини і висоти, про існування яких раніше не здогадувались.

***

І падав сніг. І я спитала в долі:

Куди поділись мрії мандрівні?

Розкраяв місяць присмерки схололі.

Такий простий, як білий цвіт квасолі,

Все падав сніг. І танув на вікні.

Все падав сніг. І я вже зрозуміла,

Що так давно втомилась від суєт.

Зима зів'яла, ніби кала біла,

Холодна зірка в білий ліс летіла.

Все падав сніг. Народжувавсь поет.
***

Летить життя. Вкорочує орбіти,

Руйнує і відновлює світи.

В мільйонний раз батьків змінили діти.

Тьмяніє шлях. Нема бажання йти.

А я вдивляюсь в зоряну безодню,

Так, як колись дивився Галілей.

Шепоче Всесвіт молитви Господні

Вустами невідроджених лілей.

***


Жалкуєш? Та ти ж сам мене створив!

Лютневим ранком запалив лампаду,

І в неї масло місячне улив,

Фольгу снігів роздмухував по саду.

Хотів створить палку й гарячу плоть, –

А вийшла в тебе сніжна королева,

Якій не жалко серця розколоть

На безліч скалок – чорних і рожевих.

Лиха недоля кралася вночі

І розсипала смоляні агати.

А ти жалкуєш мавром при свічі.

Що так і не навчив мене кохати...


***

Метеликом у небо полечу –

Мені давно оця земля обридла,

А в небі ніч запалює свічу,

І темінь, як ожинове повидло,

Стікає у задумливу ріку

І поглинає місячні потоки,

Зозулине розпачливе куку

Почує лиш горицвіт жовтоокий.

Я питиму повітря досхочу,

Мені давно оця земля обридла,

Хмарини-коні місяць затовчуть,


***

Після тебе залишаться квіти

На узбіччі останнього кроку.

Підпираючи вічні орбіти,

Перелазом зігнулися роки.

Після когось залишаться вікна,

Затуманені спогадом зради.

Як загублене яблуко, вічність

Пожовтілим прокотиться садом.

Після мене залишаться крила –

Я хотіла за хмари літати.

Прощавай: клітку я відчинила.

Після тебе залишаться грати...

Меткі зірки повскакують у сідла.



(Із збірки поезій Т. Андрушко «Вогнище спасіння»)

Твори: Андрушко Т. В.
Андрушко Т. В. Провінційний блюз: поезія. – Кіровоград, 2002. –35 с.

Андрушко Т. Весни навідувався птах : поезії. – Кіровоград, 2008. – 99 с.

Андрушко Т. Вогнище спасіння: Поезії. – Кіровоград: ПВЦ «Мавік», 2007. – 107 с.

Андрушко Т. На перехресті потаємних зим : збірка поезій / Тетяна Андрушко. – Кіровоград : ПВЦ «Мавік», 2001. – 39 с. – (Сер. «Літ. конкурс ім. В. Гончаренка»).


Публікації про життя і творчість Андрушко Т. В.
20х20 : письменники сучасної Кіровоградщини. – Кіровоград : Видавництво «Антураж А», 2004. – С. 9.

В Кировограде вручили премии имени Маланюка // Ведомости Плюс. – 2010. –19 февраля. – С. 3.

Вихованці «Степу» – лауреати // Кіровоградська правда. – 2010. – 19 січня. – С. 7: портр.

Горбатюк І. У день народження Поета // Народне слово. – 2010. – 4 лютого. – С. 1, 2.

День поезії на Кіровоградщині // Народне слово. – 2010. – 20 травня. – С. 8.

М‘ятович В. Лауреатів обласної літературної премії імені Є. Маланюка названо, але… // Народне слово. – 2010. – 19 січня. – С. 2.

На здобуття премії імені Є. Маланюка // Народне слово. – 2009. – 5 листопада. – С. 2.

Нові члени Національної спілки письменників України // Народне слово. – 2004. – 22 травня. – С. 1: портр.

Оголошено переможців літературної премії // Народне слово. – 2010. – 21 січня. – С. 10.

Поезія – це музика любові: на здобуття премії імені Є. Маланюка // Народне слово. – 2009. – 24 листопада. – С. 4.

Премії – в день народження поета // Кіровоградська правда. – 2010. – 5 лютого. – С. 11.

Стежина. Літературний часопис : випуск 144-й / В. Погрібний // Кіровоградська правда. – 2008. – 22 січня. – С. 4-5.

Стежина. Літературний часопис : випуск 148-й / В. Погрібний // Кіровоградська правда. – 2008. – 27 червня. – С. 14.
Кердіваренко Олександр Федорович

Олександр Федорович Кердіваренко народився 28 червня 1937 року в селі Станкуватому Вільшанського району, що на Кіровоградщині. У 1966 р. закінчив філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту, у 1979 р. – Вищу партійну школу при ЦК Компартії України. Працював у партійних органах.

Має 23 роки журналістського стажу. Працював у районній пресі, з 1985 р. до 1991 р. – редактор обласної газети «Кіровоградська правда», завідуючий відділом цієї газети. З 1985 р. до 1992 р. був головою обласної організації Спілки журналістів України. З 2003 р. – на заслуженому відпочинку.

Неодноразово ставав лауреатом конкурсу «Кращий журналіст Кіровоградщини». Нагороджений кількома медалями, Грамотою Верховної Ради України, Почесною грамотою Національної спілки журналістів України. Заслужений журналіст України (1998 р.).

Його перу належать книги: «Йдучи в незвідані краї», «Дні білих камінців», «А жито половіло…», «Візит до президента», «Відпочинок з бараном», «Село – мій ревний біль». Книга «Дні білих камінців» – перша прозова книга автора. Упорядник кількох книжок про відомих хліборобів Кіровоградщини, зокрема книги «О. В. Гіталов».

Лауреат обласної літературної премії імені Євгена Маланюка 2009 року за книгу «Село – мій ревний біль» в номінації публіцистика.






Кердіваренко О. Село – мій ревний біль : публіцистика. - Кіровоград : «Степ», 2007. - 120 с.

Вміщені в книзі публіцистичні виступи Олександра Кердіваренка, які друкувалися в пресі впродовж багатьох років, розкривають драматичні для українського села соціально-економічні і демографічні наслідки земельної реформи.



ВЕЛИКИЙ ХЛІБОРОБ, МУДРИЙ ДОБРОТВОРЕЦЬ

Прописні істини існують для того, щоб їх повторювати, але не слідувати їм, а то й чинити все навпаки. Ось одна з таких очевидних істин: відродження можливе на надійній основі, закладеній у минулому. Майже п’ятнадцять років, упродовж яких потужно експлуатується слово «відродження», відбувається руйнація основи, на якій воно мало б здійснюватися, а тому сьогодні ми маємо (за офіційними констатаціями) зруйноване українське село, розвалене українське землеробство і як наслідок – безліч пекучих економічних і соціальних проблем.

І все-таки, здається, блиснув промінець — сигнал початку чи хоча б наміру справжнього відродження. Це — офіційна згадка про Олександра Васильовича Гіталова, уславленого українського хлібороба-звитяжця, ревнителя і будівничого українського села, істинного патріота і державника (сесія Кіровоградської обласної ради прийняла рішення про відзначення 90-річчя з дня його народження).

Серед геніїв і героїв нашого народу його, Гіталова, першовартісність безсумнівна, хоча його місце особливе: він не залишив по собі ні вражаючих мистецьких творів, ні світових наукових відкриттів чи винаходів, ні військових подвигів, ні казкових матеріальних багатств. Він був простий хлібороб, з дужими мозолястими руками і мудрим добрим серцем. Він був великий трудівник, який знав, що перш за все народові потрібен хліб. Хліб як джерело життя і як одвічна духовна святиня. І він свого часу показав усьому світові, що Україна — воістину світова житниця і на її землі трудяться одухотворені, великі майстри хліборобської справи.

Уже цієї весни довелося побувати в одному з колись квітучих, а тепер, як і скрізь, розвалених сіл. Під час розмови механізатори, які готували до виходу в поле благеньку техніку, мене спитали:

— А що в Гіталова робиться? Невже як і в нас?

Подібні запитання доводилося чути в різних селах. І вражало в них те, що люди питають так, ніби Гіталов ще живий. Звичайно, вони знають, що його немає давно — вже 11 років. Але він живий в їхній пам’яті, і їм не віриться, що і в Гіталова — в його знаменитому Комишуватому, яке колись зажило слави степової аграрної академії — може бути таке «відродження», як і в них. На жаль, я не міг нічим їх утішити. З історії відомо: чим красивішим і багатшим було завойоване варварами місто, тим страшніші руїни залишалися від нього. Це, можна сказати, сталося і з нашими селами...

У наближенні до ювілею — 90-річчя з дня народження Хлібороба — вважаю, є необхідність нагадати бодай головні моменти з його біографії. Народився О. В. Гіталов 27 травня 1915 року в селі Татарському (нині — Комишувате) Новоукраїнського району в бідній селянській сім’ї. Батько, учасник громадянської війни, повернувся додому пораненим і невдовзі помер від тифу. Вже у восьмирічному віці Сашкові довелося йти у найми до багатіїв. Але в село вривалося нове життя, ознакою якого стала поява на полях сталевого тягла — тракторів. Мрія сісти за кермо трактора запала хлопцеві в серце — і вона збулася: він закінчив курси і в 14 років став трактористом. То було велике щастя, відтоді Гіталов і трактор мовби становили одне ціле — потужне, надійне, добротворне. Гіталова помітили — його любов до техніки, працьовитість, наполегливість, кмітливість. У 1936 році він очолив тракторну бригаду в Малопомічнянській МТС і практично до кінця своїх днів залишався на посаді бригадира.

Тільки німецько-фашистська навала одірвала його на чотири роки від хліборобського ремесла. Як механізатор, він міг би скористатися бронею, але Гіталов попросився на фронт. З його поверненням у село, до землі, пов’язана зворушлива легенда. Трапилося так, що молодий тракторист Віктор Андріяш на старенькому ХТЗику орав за селом. Сталася поломка, і трактор застиг у борозні. Вечоріло, хлопець подався у село. А саме в цей час степовими стежками добирався додому демобілізований воїн Олександр Гіталов. Крізь сутінки помітив він у полі силует трактора. Підійшов, приклав руку до металу — ще теплий. Оглянув трактор, швидко усунув поломку, що була зовсім незначною, заглянув у бак — майже повний. І механізатор забув про втому, про все — спокуса сісти за кермо, повести борозну виявилася непереборною. Усю ніч у полі гудів трактор. Вранці прибіг тракторист. Глянув — поле зоране, а трактор стоїть на пригірку, дбайливо вичищений, обтертий і... справний. Хлопець прибіг у бригаду і розповів товаришам про неймовірну пригоду. Через деякий час її розповіли і Гіталову, і вже так, що нібито це трактористи Іван Майданник і Костя Войцехівський, які в бою згоріли у танку, вночі зорали поле...

Якщо поглянути на його життя чесними очима, з чистими думками і вдячною пам’яттю, то все воно схоже на легенду — легенду про великого трударя, добротворця, звичайну і красиву душею людину. Герої потрібні в житті, але саме такі, яким був Гіталов. Він був від землі, від народу — як наочний прояв його духу, мудрості, простоти, щирості, трудовитості, безкорисливості. Він став тією постаттю, якою можна було на увесь світ представляти велику країну, великий народ, пишатися: ось які в нас люди!

Через три роки по війні він стає Героєм Соціалістичної Праці, через десять років — у 1958-му — це звання йому присвоюють вдруге. Його обирають депутатом Верховної Ради СРСР, членом її Президії. Він стає членом ЦК Компартії України, сполучає виробничу діяльність із державною, громадською роботою. Слава його росте. Постать Гіталова викликає інтерес і за межами країни. Його запрошує відомий американський фермер Гарст попрацювати у нього на вирощуванні кукурудзи. І він вражає фермера і його працівників не тільки досягнутими результатами, а й досконалим знанням техніки, умінням швидко усувати поломки, що під силу було тільки інженерній службі. За це його називали радянським інженером. Як майстер високих урожаїв, Гіталов побував на Кубі, у Франції, Бельгії, Чехословаччині (нині Чехія і Словакія), Болгарії, інших країнах і майже у всіх колишніх союзних республіках. За сотні і тисячі кілометрів у Комишувате, у тракторну бригаду Гіталова приїздили незліченні делегації з усіх кінців Союзу. По науку, по досвід, по напутнє слово. У районі, області, в Україні і далі множилися ряди його послідовників, багато з них стали прославленими механізаторами-гіталовцями, Героями Соціалістичної Праці, серед них — і згадуваний тут Віктор Андріяш (згодом — теж бригадир тракторної бригади в сусідньому колгоспі), трактор якого зустрівся Гіталову у полі, коли той повертався з фронту додому.

Можна сказати, що Гіталов — це ціла епоха переведення сільського господарства на індустріальні рейки.

Він був ініціатором і палким поборником комплексної механізації сільськогосподарського виробництва — вирощування врожаю без затрат ручної праці, яка в основному діставалася жінкам. Його тракторна бригада була своєрідною лабораторією і полігоном, де випробовувалися новітні технології вирощування культур, нова техніка — трактори, комбайни, причіпні машини. Особисто Гіталов виявляв прискіпливість до того, наскільки нова техніка забезпечує зручні умови праці механізаторам. Взагалі головним у його роботі була турбота про людей, і це була вирішальна передумова усіх досягнень його бригади.

Олександр Васильович по-батьківськи, мудро піклувався про підготовку достойної хліборобської зміни. Він прагнув передати юному поколінню у спадок не лише дбайливо доглянуту землю, а й любов і повагу до землі, бажання і вміння з радістю трудитися на ній. Запам’яталася його реакція на слова про те, що треба вчити дітей бути хліборобами, механізаторами. Не треба вчити, заперечив Гіталов, а треба створити ситуацію, умови, за яких вони б хотіли вчитися, не могли б не вчитися на хлібороба. І він багато зусиль докладав, щоб таку ситуацію створити в селах, скрізь, і перш за все — в його рідному Комишуватому. Воно стало зразковим, красивим, заможним, знаменитим селом. Селом, яким не можна було не пишатися і в якому найпочесніше було бути хліборобом. Гіталов опікувався найбільше справами школи, шкільної виробничої бригади, яка славилася тоді в країні. Члени бригади називали себе юними гіталовцями і дорожили цим званням.

Колись популярним було трудове свято — День орача. Його вперше було у 60-і роки влаштовано в тракторній бригаді Гіталова. Потім почали проводити такі свята в районах, областях, республіках і всесоюзні. До речі, Гіталов був президентом Клубу механізаторів СРСР.

Високо цінуючи працю хлібороба, Гіталов усім серцем вболівав за шанобливе ставлення до результату його праці — до хліба насущного. Як заповіт прийдешнім поколінням залишилася його Дума про хліб (до речі, під такою назвою у пресі з’явилася його стаття). Хоч тоді хліб був найдешевшим продуктом, та Гіталов вважав його найголовнішим і найдорожчим у житті людини, святим, багатьма моральними аспектами його Дума актуальна і нині. Гадається, сьогодні Гіталова обурив би зиск на дороговизні хліба не менше, ніж колись гра у футбол булками. Неповагою до хліба є та реальність, коли сьогодні немало стариків, дорослих і дітей змушені діставати для себе хліб насущний із сміттєвих контейнерів.

Гіталов був і залишається взірцем того, як, обіймаючи маленьку посаду, можна бути Великою Людиною. І велич його полягала в тому, що він умів, мабуть, як ніхто, творити добро. А ключем, що відкривав йому великі можливості для добротворення, були його слава, його воістину всенародний авторитет. Йому не могли відмовити союзні, республіканські міністри, керівники відомств, бо знали, що Гіталов не про себе клопочеться, а, по суті, про державні, народні інтереси. Авторитет Гіталова добре прислужився для соціально-економічного розвитку нашої області. Ось тільки дещо з того, що з’явилося завдяки сприянню Гіталова у Новоукраїнці: комбікормовий та круп’яний заводи на комбінаті хлібопродуктів, ремонтна майстерня райсільгосптехніки, залізничний вокзал, міжрайонна друкарня, лікарня, три дитячі садки, дві школи, профтехучилище на 720 учнів, клуб цукрового заводу, чотири мости, Палац культури. А його рідне село Комишувате фактично перетворилося у селище міського типу: в ньому були споруджені багатоповерхові житлові будинки з усіма зручностями в квартирах, будинок побуту, універмаг, готель, музей Трудової слави і багато інших об’єктів соціального призначення.

Гіталова добре характеризує і такий випадок. Постало питання будівництва нової школи в Комишуватому, бо існуюче приміщення вже стало затісним і не відповідало сучасним вимогам. На будівництво передбачалося 400-450 тисяч карбованців. Гіталов разом із заступником голови облвиконкому Є.М.Чабаненко прикидали: що робити зі старим, ще добротним приміщенням школи. І Олександр Васильович запропонував: треба зробити просто добудову до існуючої споруди, це обійдеться вдвічі дешевше, а вивільнені кошти використати для будівництва нової школи в якомусь іншому селі. Так і було зроблено.

Не перерахувати всього того нового, гарного і корисного, що з’явилося тоді на нашій землі — на полях і в селах — завдяки Гіталову, його мудрості, доброті, невсипущості. Але ще більше доброти своєї уклав він у душі людей, які його оточували, з якими він жив, працював. Вони горнулися до нього, як діти до батька. У нього був особливий талант любити людей і допомагати їм. Скільком він допоміг знайти свою стежку в житті, звести будинок, вирішити складну житейську проблему, скількох захистив від несправедливості, підтримав у біді!..

Гіталов любив життя і бачив його сенс у безкорисливому служінні людям, країні, народу. Він жив і помер у простій селянській хаті, хоч мав можливість спорудити собі гідне його заслугам і авторитету житло. Та він цінував і надбав інше багатство — любов, повагу і вдячність людей за щиру турботу про них.

Він пішов із життя скривдженим зміною ставлення реформаторів — не до нього, а до села, до землі, до простих людей. Ставлення, що призвело до пограбування народного добра, розвалу і занепаду сіл, в т.ч. і його рідного, колись квітучого Комишуватого, до запустіння земель і спустошення людських душ...

Тож сьогодні як ніколи гостро стоїть питання відродження села, країни — відродження як єдиної можливості порятунку. Відтворити, відродити так, як було колись, неможливо. Але на основі того, що було досягнуто, що залишилося в пам’яті, в традиціях, ментальності, генах народу, його ядра — селянства, спираючись на непідвладний забуттю авторитет народних звитяжців, серед яких не обминути і О. В. Гіталова, можна і треба звести високу квітучу українську цивілізацію...

Чи вистачить новій владі на це духу? Чи гасло відродження, як і раніше, залишиться гаслом, під прикриттям якого продовжуватиметься розвал села?

Офіційна згадка про О. В. Гіталова подає надію...2005



(Уривок з книги О. Кердіваренка «Село – мій ревний біль»)

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconЛауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка
Бібліографічний покажчик «Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка» Вип. 4 присвячений письменникам Кіровоградщини,...
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconО. М. Бойченка Лауреати обласної літературної премії ім.Є. Маланюка
Бібліографічний покажчик «Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка» Вип. 1, присвячений письменникам Кіровоградщини,...
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconЛауреати обласної літературної премії імені Івана Бажанського
«Буковина», Чернівецькою організацією Національної Спілки письменників України з метою розвитку і популяризації української літератури,...
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconЗміст Від упорядника 2 Біографічна довідка 3
Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, літературної премії «Благовіст», літературної премії Омеляна І тетяни Антоновичів, премії ім....
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconКвнз «Новоград-Волинський медичний коледж» Житомирської обласної ради Лауреати обласної премії імені О. Ф. Гербачевського міста Новограда-Волинського
О. Ф. Гербачевського міста Новоград-Волинський дає коротку інформацію про Заслуженого лікаря України Олександра Федоровича Гербачевського,...
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconЧемеровецька районна бібліотека Інформаційний бюлетень Чемерівці – 2014 Інформаційний бюлетень «Письменники – лауреати Шевченківської премії 1962 – 2012.»
«Письменники – лауреати Шевченківської премії 1962 – 2012.» знайомить з прізвищами і творами лауреатів Національної премії України...
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconЛауреати літературно-мистецької
Л 28 Лауреати літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича (2006-2010 рр.). Вип. 3: біобібліогр покажч. Чернівці, 2011....
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconЛауреати Нобелевської премії Інформаційний бюлетень
От уже 112 років поспіль весь світ стежить за присудженням однієї з найпрестижніших премій світу Нобелівської премії
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconТернопільська обласна бібліотека для дітей Відділ обслуговування учнів 5 – 11 класів Інформаційний бюлетень
«Письменники – лауреати Шевченківської премії 1962 – 2012.» знайомить з прізвищами і творами лауреатів Національної премії України...
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconУправління культури І туризму сумської обласної державної адміністрації
Нспу, лауреата премії імені М. Хвильового, лауреата премії обласної ради в галузі літератури та мистецтва, Почесного члена Всеукраїнської...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка