Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка



Сторінка2/3
Дата конвертації17.04.2017
Розмір0.8 Mb.
1   2   3

Твори Кердіваренка О. Ф.

Кердіваренко О. «Не помирай, моє село!» // Кіровоградська правда. – 2003. – 21 серпня. – С. 4.

Кердіваренко О. «Скидай штани!» // Кіровоградська правда. – 2008. – 7 березня. – С. 14; 14 березня. – С. 14; Кіровоградська правда. – 2008. – 18 березня. – С. 7.

Кердіваренко О. В. Рускевич: «Назад ходу немає» // Кіровоградська правда. – 2008. – 24 червня. – С. 3.

Кердіваренко О. Великий хлібороб, мудрий добротворець : До 90-річчя з дня народження О. В. Гіталова // Кіровоградська правда. – 2005. – 14 травня. – С. 2.

Кердіваренко О. Вірний своїй меті // Кіровоградська правда. – 2008. – 12 вересня. – С. 1.

Кердіваренко О. Глобальне потепління // Кіровоградська правда. – 2010. – 26 березня. – С. 12.

Кердіваренко О. Догулялися // Кіровоградська правда. – 2012. – 21 лютого. – С. 7

Кердіваренко О. Найбільша радість, коли вдається зробити добру справу: Інтерв‘ю // Народне слово. – 2007. – 3 липня. – С. 3.

Кердіваренко О. Найрідніша // Кіровоградська правда. – 2008. – 7 березня. – С. 3.

Кердіваренко О. Оса: Усмішка // Кіровоградська правда. – 2005. – 27 грудня. – С. 3: портр.

Кердіваренко О. Перший стрічний // Кіровоградська правда. – 2008. – 25 березня. – С. 7.

Кердіваренко О. Перші лауреати премії ім. О. Гіталова // Кіровоградська правда. – 2006. – 27 квітня. – С. 1.

Кердіваренко О. Побільше б Україні таких «Колосів» // Кіровоградська правда. – 2007. – 15 червня. – С. 2.

Кердіваренко О. Приймімо її безцінний спадок // Кіровоградська правда. – 2003. – 11 листопада. – С. 4.

Кердіваренко О. С. Оношенко: «Якби ж вироблене нами по справедливості оцінювалося» // Кіровоградська правда. – 2008. – 4 липня. – С. 3.

Кердіваренко О. Село – мій ревний біль : публіцистика. – Кіровоград : «Степ», 2007. – 120 с.

Кердіваренко О. Селянам : Вірш // Кіровоградська правда. – 2002. – 16 листопада. – С.1.

Кердіваренко О. Такий він, цей Чумаченко // Кіровоградська правда. – 2008. – 27 травня. – С. 2.

Кердіваренко О. Фактори, які творять благо // Кіровоградська правда. – 2003. – 15 лютого. – С.2.

Кердіваренко О. Хустка // Кіровоградська правда. – 2009. – 11 грудня. – С. 11.

Кердіваренко О. Щоб у села було майбутнє // Кіровоградська правда. – 2008. – 23 травня. – С. 2.

Кердіваренко О. Яке господарство – таке й село : Урожай-2008 // Кіровоградська правда. – 2008. – 12 серпня. – С. 1, 2.

Кердіваренко О. Нам би перського царя : Гумористичне оповідання // Кіровоградська правда. – 2004. – 3 серпня. – С. 3.

Кердіваренко О. Село: ознаки відродження // Кіровоградська правда. – 2007. – 22 червня. – С. 2.

Кердіваренко О. Слово про мову : На конкурс «Історія моєї родини» // Кіровоградська правда. – 2009. – 10 лютого. – С. 6.

Кердіваренко О. Таке багатство, а радості мало // Кіровоградська правда. – 2008. – 4 листопада. – С. 3.

Кердіваренко О. Ф. А жито половіло : [ повісті та оповідання ] – Кіровоград : Степ, 2007. – 152 с.

Кердіваренко О. Ф. Відпочинок з бараном : Гумор. – Кіровоград : Степ, 2006. – 127 с.

Кердіваренко О. Ф. Візит до президента : Гумор. Вступне слово В. Погрібного. – Кіровоград : Степ, 2005. – 119 с. : портр.

Кердіваренко О.Ф. Дірка в космоплані : [ гумористичні ] повісті. – Кіровоград : Степ, 2010. – 199 с.

Кердіваренко О. Ф. Дні білих камінців : Повісті ; Вступне слово В. Погрібного. - Кіровоград : Степ : ПВЦ «Мавік», 2006. – 215 с.

Кердіваренко О. Ф. Йдучи в незвідані краї : Лірика, гумор і сатира. – Кіровоград : Степ, 2008. – 112 с.

Кердіваренко О. Шурко : Уривок з повісті // Кіровоградська правда. – 2006. – 27 червня. – С. 3.

Український детектив : Журнал для дозвілля. № 1-2 / редактор Г. Абрамова. – Кіровоград : Вид. фірма «Рената», 2006. – 335 с.

Публікації про життя і творчість Кердіваренка О. Ф.
Бондар В. Вкотре про «ідіотизм сільського життя» : на здобуття обласної літературної премії імені Євгена Маланюка // Народне слово. – 2010. – 12 січня. – С. 7.

В Кировограде вручили премии имени Маланюка // Ведомости Плюс. – 2010. – 19 февраля. – С. 3.

Висунуто претендентів на здобуття премії імені Є. Маланюка // Народне слово. – 2008. – 20 листопада. – С. 2.

Вихованці «Степу» – лауреати // Кіровоградська правда. – 2010. – 19 січня. – С. 7: портр.

Горбатюк І. У день народження Поета // Народне слово. – 2010. – 4 лютого. – С. 1, 2.

Горчар К. О. Кердіваренко: «Село – мій ревний біль» : На здобуття обласної літературної премії імені Євгена Маланюка // Кіровоградська правда. – 2010. – 12 січня. – С. 6.

Його життя – легенда // Народне слово. – 2009. – 28 травня. – С. 5, 7.

Корінь А. «Душ явімо чистоту» : Відгук на книгу О. Кердіваренка «Йдучи в незвідані краї» // Народне слово. – 2011. – 20 січня. – С. 10.

М‘ятович В. Лауреатів обласної літературної премії імені Є.Маланюка названо, але... // Народне слово. – 2010. – 19 січня. – С. 2.

Макей Л. Чарівний світ болгарського села // Народне слово. – 2008. – 25 листопада. – С. 3.

На здобуття премії імені Є. Маланюка // Народне слово. – 2009. – 5 листопада. – С. 2.

Оголошено переможців літературної премії // Народне слово. – 2010. – 21 січня. – С. 10.

Премії – в день народження поета // Кіровоградська правда. – 2010. – 5 лютого. – С. 11.

Свято поезії : Книги наших земляків // Народне слово. – 2011. – 26 травня. – С

"Стежина. Літературний часопис" : випуск 148-й // Кіровоградська правда. – 2008. – 27 червня. – С. 14.

"Стежина. Літературний часопис": випуск 159-й // Кіровоградська правда. – 2009. – 27 жовтня. – С. 7.

Цибульський М. Візит до гумору Олександра Кердіваренка // Народне слово. – 2006. – 26 січня. – С. 4.

Цибульський М. Після «Візиту до президента» - «Відпочинок з бараном» // Народне слово. – 2007. – 23 січня. – С. 3.



2010

Косенко Олександр Іванович

Олександр Іванович Косенко – талановитий український поет, дуже сучасний як за стилем, так і за вимогливістю до художнього письма.

Член бюро Кіровоградського літературного об’єднання «Степ», переможець літературного конкурсу літоб’єднання «Сокіл степів» 2009 року.

Народився Олександр Іванович 13 квітня 1957 року в селі Доніно-Кам’янка Знам’янського району на Кіровоградщині.

У 1986 році з відзнакою закінчив Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування (нині Кіровоградський національний технічний університет) за фахом «Будівельні, шляхові машини та обладнання». У 1986 році пройшов курси підвищення кваліфікації у Республіканському навчальному комбінаті Міністерства автотранспорту УРСР та отримав кваліфікацію «викладач автосправи». У 1989 році закінчив інститут підвищення кваліфікації при заводі КамАЗ. У 2004 році пройшов навчання в Центрі післядипломної освіти Міністерства агрополітики. У 2006 році отримав диплом Кіровоградського інституту комерції за фахом «Приватне підприємництво». Присвятив себе викладацькій роботі.

Працювати розпочав у 1974 році в Кіровоградському телевізійному центрі на посадах підсобного робітника та електромеханіка. Згодом працював на різних посадах: у Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування (нині Кіровоградський Національний технічний університет), у Кіровоградському облавтоучкомбінаті (зараз Кіровоградський державний обласний навчально-курсовий комбінат).

З 2002 року працював заступником директора з навчально-виробничої роботи Кіровоградського обласного навчально-курсового комбінату «Аграрник», котрий має понад півтора десятки філіалів у районах області. У 2003 році був призначений директором цього навчального закладу.

Із 2005 року – приватний підприємець – директор ПП «Кіровоградська школа водійської майстерності». В цей же період за сумісництвом виконував обов’язки заступника генерального директора ВАТ «Кіровоградавто» та директора ПП «АЛЬФА-АВТОТРАНС».

Плідно співпрацює з органами ДАІ у сфері надання консультацій, за що його ім’я внесено до Почесної книги «10 років ДАІ України». Неодноразово нагороджувався Почесними грамотами різних рівнів за професійну діяльність.

Віршувати розпочав з раннього дитинства. Друкується з 1988 року, переважно в обласній періодиці та колективних збірках: в газетах «Серп і молот», «Кіровоградська правда», «Молодий комунар», «Україна-центр», «Народне слово», «Вечірня газета», «Ровесник» (Тернопіль), журналах «Поріг», «Степ», «Вежа», «Дзвін» та збірниках «Євшан», «Золоте поле» та ін.

На вірші Олександра Косенка написано чимало ліричних пісень. Його поезії часто звучать на радіо й телебаченні. «На сьомий день» – перша поетична книга автора.

Косенко. О. На сьомий день : поезії; вступне слово В. Погрібного. -Кіровоград : Степ, 2010. – 89 с. : портр.

Перша книга віршів талановитого поета Олександра Косенка, напевно, знайде вдячного читача. Ця книга про драматизм нашого життя, наших душевних поривань і сум’ять. Її образна мова, художня довершеність приверне увагу найвимогливіших знавців Слова.


***
Як мало треба

Сонний сніг

Застелить сіре міжсезоння

І сяйво маревних доріг

Майне як райдуга в озоні

У тій


Кармічній вишині

У злій


Вселенській порожнечі

Не згаснуть квіти весняні

І крила мрій обіймуть плечі

Будильник

Батьківський ранет

Як мало


Доля

Лік безчасся

Та вище неба

Між планет

Тих білих крил чекає щастя

І сум


Як човен без води

Вмирати вляжеться на берег

Лишаться крила

І сади
***

І не роки

А крила нести за плечима.

Ми забулись літати і бачити сни,

Ми забули

Від літа ховатися в осінь.

Ми забулися квітами буть у весни,

Ми стомилися сіяти зради

І роси,


Як запрагнеться,часом, змахнути крилом!

Та наврочене кимось тяжіння

Триває!

Я сумую


Один в Самоти

За теплом.

Я цей дім обживаю.

Як СВІТ обживаю…

***

Валерієві Гончаренку



Стомившись

Від Криму та Риму,

Помремо і ми нестарими.

Немовби під кригою ріки,

Заклякнемо.

Все, молодець!...

Даремно вливатимуть ліки

До знічених наших сердець.

Даремно шукатимуть правди

У золоті наших мовчань.

Не треба ні віри,

Ні зради


Заштореним ликам свічад.

Я все пригадаю

Без гриму,

Без гри,


Без брехні,

Без прикрас.

Як ми помремо нестарими,

Чи й ви


Пригадаєте нас?
РОМАНС

І пара білих голубів,

І самота,

Як старість біла.

Чи я тебе недолюбив,

Чи ти мене не долюбила?

Бо нам забракло слів і днів,

Щоб голубками бути разом.

Нас дивний грудень поріднив,

Але не вибачив образи.

Ми одне одному давно –

Як незнайомці,

Як чужинці…

Життя докручує кіно

Із кимось іншим наодинці.

Позолотіють колоски.

Намріє Всесвіт юне зерно.

Та душу жертимуть роки.

Бо недостойні ми повернень.

Бо я тебе недолюбив.

Бо ти мене не долюбила…

Не пара юних голубів –

А Самота,

Як старість, біла!


БІЛА НІЧ

Як Чорний Ангел,

Допотопний Князь,

Мене


Між інших спогадів увічнив,

Гранітні коні рвали конов`язь,

Та ціпеніли,

Вкраплені у відчай.

І я від них сахався, як Лікург,

Між доль, мостів, туманів та каналів.

Бо шепотів дощами Петербург

Про незборимість холоду і сталі.

Та Князь Пітьми

Вже вигадав іржу,

Жагу, журбу, спокусу і кохання!

І вже чолом проорано межу

Терпкого

Листопадного мелькання.

Ця Біла Ніч,

Як біла цілина

Ще Зерна напитає

Та Полови…

І гостро ворухнеться Новизна

В звучанні оречевленого Слова.

Не інфлюенца –
(Із збірки поезій О. Косенка О.На сьомий день )
Твори О. І Косенка:
Косенко О. На сьомий день. – Кіровоград : «Степ», 2010. – 92 с.

Косенко О. Вірші // Вежа. – 2008. – № 22. – С. 116. – порт.

Косенко О. Вірші / О. Косенко // Кіровоградська правда. – 2003. – 23 вересня. – С. 3.

Косенко О. Лист // Поріг. – 1992. – № 3. – С. 16.

Євшан : Антологія поезії / Упоряд. В.Могилюк; Передм. С.Барабаш. – Кіровоград : ПВЦ «Мавік», 2000. – 161 с.: фотоіл.

Золоте поле : Літературний альманах письменників Приінгулля / упорядник та автор ідеї В. Могилюк; редактор В. Бондар. – Кіровоград : ПП «Поліграф-Терція», 2009. – 275 с.

«Стежина. Літературний часопис» : Випуск 154-й / ВікторПогрібний // Кіровоградська правда. – 2009. – 3 лютого. – C. 7.

«Стежина. Літературний часопис» Випуск 169-й / Віктор Погрібний // Кіровоградська правда. – 2010. – 7 грудня. – C. 7.

"Стежина. Літературний часопис" Випуск 165-й // Кіровоградська правда. – 2010. – 1 червня. – C. 7.

«Степ». Літературний альманах. – 1993. – №1. – С. 24.

.

Публікації про життя і творчість О. І. Косенка
Визначено лауреатів // 21-й канал. – 2011. – 20 січня. – С. 3.

Визначено переможців // Народне слово. – 2011. – 18 січня. – С. 3.

Журі обласної літературної премії імені Євгена Маланюка повідомляє перелік творів, висунутих на здобуття премії // Народне слово. – 2010. – 9 листопада. – C.4.

Коцар Л. Золоте мереживо поетичної ниви: На здобуття обласної літературної премії ім. Є.Маланюка / Л. Коцар // Народне слово. – 2011. – 6 січня. – С. 12.

Макей Л. Імені Євгена Маланюка / Л. Макей // Народне слово. – 2011. – 3 лютого. – С. 1.

Марченко І. Журі визначило переможців премії Маланюка / І. Марченко // Кіровоградська правда. – 2011. – 18 січня. – С. 2.

Нехай пишуться вірші! // 21-й канал. – 2010. – 16 грудня. – C. 18.

Погрібний В. З роду гурманів Слова : На здобуття обласної літературної премії ім. Є.Маланюка / В. Погрібний // Кіровоградська правда. – 2010. – 7 грудня. – C. 7.

Родина лауреатів збільшилася // 21-й канал. – 2011. – 10 лютого. – С. 9.
Шурапов Володимир Петрович
Шурапов Володимир Петрович – поет, прозаїк, перекладач, публіцист, театрознавець.

Член Національної спілки театральних діячів України, Національної спілки Журналістів України, обласного літературного об’єднання «Степ», ліги композиторів. Лауреат обласної краєзнавчої премії ім. В.Я.Ястребова (2003 р.), лауреат премії Національної Спілки Театральних Діячів України в галузі театрознавства і театральної критики (2008 р.), премії ім. В. Винниченка (2009 р.), журналістської – «Телерадіожурналістика» (2004 р.).

Народився 3 жовтня 1928 у м. Зінов’євську (тепер Кіровоград, колишній Єлисаветград).

1962 року закінчив Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова.

У трудовій біографії чимало робітничих професій: підіймав з руїн завод, стояв біля вагранки і горна, на риштуваннях і за верстатом, заробляв на хліб вантажником, спускався в шахту і крутив «баранку»... Служив у десантних військах.

Працював у редакціях газет, на радіо і телебаченні старшим редактором, а також помічником голови Кіровоградської обласної ради (1962 – 1991 рр.).

З 1993 року – керівник літературно-драматичної частини Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М.Л.Кропривницького.

Публіцистика, мемуаристика, радіосюжети, журналістські етюди – жанри складні та вимогливі – піддалися його перу й голосу вже давно. А як забирає душу поезія та пісня Володимира Шурупова. Багаторічна творча праця у стінах театру корифеїв визначила для Володимира Петровича головну магістраль його пошуків, роздумів і знахідок. Працелюбність, прискіпливість і послідовність збирача й дослідника, допомогли накопичити величезну кількість документів-спогадів, статей, відгуків, матеріалів із життя театру та його діячів – акторів, режисерів, художників, музикантів. Все це вилилось у прекрасні проекти.

Він – автор понад 150 пісень і романсів (композитори: К.Шутенко, М.Стецюн, А.Пашкевич, Ю.Ямко, Я.Лукшевиць, Н.Нусбаум, Е.Явір та інші), численних мистецтвознавчих, історичних, краєзнавчих студій, художніх творів: «Мої лелеки» (1992), «Ніч над Інгулом» (1993), «Гавроші із Балашівки» (1995), «Симфонія душі» (1997), «Кіровоград, обласний український музично-драматичний театр ім. М.Л.Кропивницького» (1998, 1999), «Театру Марка Кропивницького – 120» (2002), «Про що мовчить сцена» (2002), «Єлисаветградський Сусанін», «Земний уклін тобі, солдате...» (у співавторстві з Р. Федосеєвою, 2003-2005), «Синьйор Монтеккі» (2003), «Благословенний рік Мельпомени або Знак долі» (2004), «Ти за мене, любове, молись» (2005), «Роздуми над прірвою життя» (2006), «Пьянящий зов» (2006), «Як нам болить за тебе, Україно...» (2008), «Одкровення» (2009), «Вітер ностальгії» (2009).

Підготував більше 30 статей про народних та заслужених артистів театру ім. Марка Кропивницького до Енциклопедії Сучасної України.

Підсумком багаторічної театральної розвідки Володимира Шурапова стала книга «Театр Марка Кропивницького: минуле і сучасне» (2004 р.) – книга, що стала візитівкою української театральної культури.

«Марко Кропивницький та його спадкоємці» (2010) – перша книга, в якій детально розповідається про життєвий та творчий шлях Марка Лукича Кропивницького, зокрема Єлисаветградського періоду. Саме цю книгу можна назвати «художньою енциклопедією життя українського народу».


Шурапов В. Марко Кропивницький та його спадкоємці. Історичний нарис. – Кіровоград : "КОД", 2010. – 392 с.

Перед читачами — 125-річний шлях Театру Марка Кропивницького, заснованого ним 27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді. Саме тут дебютувала в ролі Наталки у виставі за п’єсою І. Котляревського «Наталка Полтавка» королева української сцени Марія Заньковецька. М. Кропивницький виконав титанічну роботу, зводячи Храм Добра, Світла і Духовності на пустирі глупої ночі чорної імперії зла. Справу корифеїв продовжили учні Марка Кропивницького, а потім славні традиції корифеїв підхопили наступні покоління, і, не розгубивши їх, донесли до сьогодення. Адже людинознавчий аспект творчості корифеїв дає надію на духовне відродження нації, як єдиний порятунок від морального і фізичного знищення. За К. М. Окуньковою, — це не лише художня енциклопедія життя українського народу XIX століття, це історія, яка осмислює саму себе, це партитура вічних мотивів духовного буття народу.


«АПОСТОЛ СЦЕНИ»

У Бобринці Марко Лукич прослужив десять років, за винятком того часу, що перебував у Києві, та тих півтора року, що служив у Єлисаветі. У вересні 1871 року, після смерті батька, він назавжди покидає службу, розпродує своє господарство, будинок і разом з дружиною Олександрою Костянтинівною Вукотич приїздить до Одеси. Його не покидає думка поступити до технологічного інституту або університету. Але не так склалося, як хотілося. Він знову, як і в Києві, не втерпів і спочатку пішов послухати італійську оперу, потім — до народного театру графів Моркових і Чернишова. Там він зустрівся з акторами, котрі знали його як талановитого виконавця українських творів ще по Єлисаветграду. Запросили зіграти роль Стецька у «Сватанні на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка. І серце степовика не витримало «спокуси». Дебют відбувся 12 листопада 1871 року. «Після спектаклю, — згадує драматург, — мене не випустили з театру, прийшли рецензенти і в один голос казали, що моє місце на кону. Нарешті я згодився служить... Сезон пройшов добре, виступи мої робили вражіння і навіть сенсацію, що мало вплив на збори...» (18, 224).

Проте вже з перших цих кроків нелегко доставалась Кропивницькому професійна сценічна слава. Його шанували і поважали як любителя, але коли він пішов служити на професіональний кін, то, як згадує Марко Лукич, «відносини круто перевернулись: мало не всі, за винятком корифеїв, почали завидовать моєму поспіху, почали, як кажуть, підставлять колінця та чинить всякі закулісні каверзи... Декотрі рішили прямо: «Валяєт дурака, вон за что аплодируют, а рецензенти — приятели!..» (18, 224). А «завидовать» було чому. Про це яскраво свідчить і схвальна рецензія «Одесского вестника» про дебют Марка Лукича: «Малоросійський водевіль Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» у п’ятницю 12 листопада був виконаний трупою театру-цирку досить цікаво. Дебютант у ролі Стецька М. Л. Кропивницький привернув увагу своєю грою: під час виходу його на сцену регіт глядачів майже не змовкав. Деякі куплети примушували його повторювати двічі, а то й тричі, а оплескам не було кінця» (28). Оце такого «аматора» подарувала Одесі Єлисаветградщина!

«Виступом в Одеському народному театрі в ролі Стецька, — підкреслює М. К. Йосипенко, — починається нова сторінка в біографії майбутнього великого актора М. Л. Кропивницького, біографії, що відтоді була нероздільно пов’язана з мистецтвом сцени взагалі, а української особливо» (29, 30).

Цей успіх, безумовно, був не випадковим. Адже Марко Кропивницький приїхав до Одеси і ступив на професіональну сцену уже зрілою людиною, з великим досвідом актора-аматора. Як уже згадувалось вище, тільки в Бобринці за останні три роки він поставив «не менш сорока спектаклів» (18, 137).

Цю важливу рису майбутнього знаменитого артиста і режисера зауважує його сучасник — російський журналіст Д. М. Городецький, який бачив Кропивницького і в ролі Стецька у «Сватанні на Гончарівці», й у «Назарі Стодолі» Шевченка — в ролях полковника та бандуриста, що «неповторно виконував історичні пісні під час «вечорниць».

У своїх мемуарах він підкреслює, що «незважаючи на свою молодість, Кропивницький вже був сформованим актором. З однаковим успіхом він грав як серйозні, так і комічні ролі, створюючи в тих і в інших завершені образи. Важко вірилось, що той самий актор, якого ще недавно бачили в машкарі придуркуватого синка багатих обивателів, тепер грає суворого, жорстокого, неприступного м’яким почуттям старигана» (30).

Зазначимо, що українське мистецтво, як і українська культура в цілому, переживало в ту добу свої далеко не кращі часи. Не було ні достатнього національного репертуару, ні акторів, які б могли виконувати українські твори на професійному рівні. Ці проблеми тривожили Кропивницького. Аналізуючи тодішній стан українського сценічного мистецтва (1860-1870-ті роки), М. Л. Кропивницький пише: «Український театр тоді був при «посліднім іздиханії», тільки ще де-не-де аматори інколи грали раз на рік «Наталку Полтавку» або «Назара Стодолю», як от в Олександрії, в Єлисаветі, в Херсоні. Справжні ж трупи нехтували ними, і самі актори з українськими прізвищами поховались за псевдоніми, то за о в и х, то за е в и х... Михайлівський, колись український актор, перелущився в Базарова, Лашко — в Лашкова, Петренко — в Петренкова... Мені навіть не довелось бачити ні жодного артиста з видатних українських артистів, як, наприклад, Щепкіна, Соленика» (18, 104).

Жахливе становище українського театру було обумовлене антиукраїнською політикою російського царизму, яка була розрахована на остаточне обрусіння всіх національних меншин Російської імперії взагалі і українців зокрема. Остаточно перекреслили стан існування українського театру сумнозвісний валуєвський циркуляр 1863 року та Емський царський указ 1876 року. Було заборонено навчання в школах дітей рідною мовою, видання книг, газет і журналів, влаштування вистав українською мовою і категорично — створення театру.

От в таких умовах М. Л. Кропивницький формувався як український театральний діяч, як фундатор професійного національного театру, як драматург і режисер, як патріот України, як борець за національну ідею.

У місті на березі Чорного моря Марко Кропивницький грав три роки. Саме в Одесі у нього зароджується думка щодо організації своєї української трупи. Тут він познайомився з відомим композитором П. І. Ніщинським, автором славнозвісних «Вечорниць», написаних ним ексклюзивно для єлисаветградського аматорського гуртка до їхньої вистави «Назар Стодоля» Т. Шевченка. Зимовий сезон 1873-1874 років М. Кропивницький закінчував у Харкові. Потім — гастролі з невеликим товариством у Петербурзі, режисерська праця в херсонського антрепренера Медведєва.

У перші роки професіональної акторської діяльності М.Кропивницького земляки неодноразово запрошували його повернутися на службу в повітових установах. Є. Мячиков радив драматургові балотуватись на гласного Бобринецької думи. 1872 року в Одесу до нього приїхав І. Тобілевич і пропонував тримати екзамен на посаду нотаріуса в Єлисаветграді, розповідав про популярність тамтешнього аматорського гуртка, у виставах якого він міг би брати участь. З Бобринця до Марка Лукича приїздила ціла депутація прохати його повернутися до рідного міста. Але він відмовив усім, бо «наваживсь вже не звертати з того шляху, на котрім почував себе живучим» (18, 137), «назавжди розпрощався з канцелярією і віддався цілковито на службу мистецтву» (18, 257). Він пише другові, що за три роки в Одесі багато вистраждав і багато передумав: «Тяжка доля актора! — зізнається Марко Лукич. — Хоча роль його воістину висока! Тут, на сцені, ти часто в один день переживаєш три життя, два і рідко одне; і всі вони зовсім різні одне від іншого» (18, 257).

Гастролі з 15 травня по 30 серпня 1874 року до Петербургу були вдалими і мали великий успіх. Гастролюючи в Харкові, М. Кропивницькому пощастило віднайти більше артистів-аматорів, здібних до виконання українських творів. Згадуючи ці події, згодом в «Автобіографії» Марко Лукич напише: «...Швидко згуртувався біля мене чималий хор із студентів-українців університантів і ветеринарів, і діло закипіло. Мушу згадати добрим і вдячним словом тодішніх студентів: це були прихильні юнаки до рідного...» (18, 230).

У Харкові, до речі, свідчить А. О. Новиков, М. Кропивницькому вперше вдалося здійснити постановки таких українських драматичних творів, як «Ой, не ходи, Грицю...» та «За Немань іду» Володимира Александрова. «Це було надзвичайною подією в культурному житті України,— наголошує А. О. Новиков. — Адже в ті часи не було жодної професійної національної трупи, а сама українська мова постійно зазнавала всіляких обмежень та утисків з боку російського самодержавства» (31, 54). Далі автор підкреслює, що справжньою сенсацією стала прем’єра п’єси Кропивницького «Дай серцеві волю, заведе в неволю», а приїзд до Харкова став ще одним «поворотним моментом» у творчій біографії Марка Лукича, що саме тут він знайшов більш-менш сприятливе середовище для розвитку українського театрального мистецтва. «Ця подія започаткувала новий важливий етап у розвитку всієї української драматургії й національного театру» (31, 54).

Невдовзі, говорить далі А. О. Новиков, слава Кропивницького, як актора і режисера, сягнула далеко за межі не тільки Харкова, а й України, і на літо 1874 року він отримав запрошення від столичного антрепренера Зізеріна з Крестовського острова приїхати з українським репертуаром на гастролі до Петербурга. Марко Лукич організував хор і невеличку українську трупу. До її складу увійшли актори В. О. Стрельський, Н. В. Стрельська, М. О. Лядов, І. О. Жукова, Т. В. Хащин, В. А. Попов та інші. Кропивницький привіз до столиці «Наталку Полтавку» й «Москаля-чарівника» І. Котляревського, «Шельменка-денщика», «Шельменка — волостного писаря» та «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Назара Стодолю» Т. Шевченка та інші. Була підготовлена й широка концертна програма з українських пісень. Як згадував пізніше Марко Лукич, переспівав з хором у Петербурзі «всі пісні із збірників Лисенка та інших» (18, 231).

Виступ трупи мав великий успіх. Але не обійшлося й без гіркоти. «Столичні часописи, — напише згодом драматург про цю поїздку у своїх мемуарах, — похваляли мої вистави, похваляли й голоси, але ніколи ні жодного слова не сказали про те, відкіля ці таланти й голоси, хто вони Росії і хто Росія їм?» (18, 1080).

На літо 1875 року М. Л. Кропивницький «получив ангажемента» в Галичину. Йому було відомо, підкреслює автор монографії, що саме в Галичині, на території якої не діяли царські заборони, можна було зробити щось корисне для справи розвитку українського сценічного мистецтва. Атрепренерша галицької трупи Теофіла Романович (Рожанковська) запросила М. Кропивницького на режисерську роботу. В цій трупі Марко Лукич грав до осені. Всі ролі на галицькій і буковинській сценах виконував з великою майстерністю. Адже такої гри до нього тут ще ніхто й ніколи не бачив. Це розуміли місцеві театрали й відплачували акторові щирою любов’ю.

(Уривок з книги В. Шурапова Марко Кропивницький та його спадкоємці)



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3

Схожі:

Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconЛауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка
Бібліографічний покажчик «Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка» Вип. 4 присвячений письменникам Кіровоградщини,...
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconО. М. Бойченка Лауреати обласної літературної премії ім.Є. Маланюка
Бібліографічний покажчик «Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка» Вип. 1, присвячений письменникам Кіровоградщини,...
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconЛауреати обласної літературної премії імені Івана Бажанського
«Буковина», Чернівецькою організацією Національної Спілки письменників України з метою розвитку і популяризації української літератури,...
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconЗміст Від упорядника 2 Біографічна довідка 3
Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, літературної премії «Благовіст», літературної премії Омеляна І тетяни Антоновичів, премії ім....
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconКвнз «Новоград-Волинський медичний коледж» Житомирської обласної ради Лауреати обласної премії імені О. Ф. Гербачевського міста Новограда-Волинського
О. Ф. Гербачевського міста Новоград-Волинський дає коротку інформацію про Заслуженого лікаря України Олександра Федоровича Гербачевського,...
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconЧемеровецька районна бібліотека Інформаційний бюлетень Чемерівці – 2014 Інформаційний бюлетень «Письменники – лауреати Шевченківської премії 1962 – 2012.»
«Письменники – лауреати Шевченківської премії 1962 – 2012.» знайомить з прізвищами і творами лауреатів Національної премії України...
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconЛауреати літературно-мистецької
Л 28 Лауреати літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича (2006-2010 рр.). Вип. 3: біобібліогр покажч. Чернівці, 2011....
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconЛауреати Нобелевської премії Інформаційний бюлетень
От уже 112 років поспіль весь світ стежить за присудженням однієї з найпрестижніших премій світу Нобелівської премії
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconТернопільська обласна бібліотека для дітей Відділ обслуговування учнів 5 – 11 класів Інформаційний бюлетень
«Письменники – лауреати Шевченківської премії 1962 – 2012.» знайомить з прізвищами і творами лауреатів Національної премії України...
Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка iconУправління культури І туризму сумської обласної державної адміністрації
Нспу, лауреата премії імені М. Хвильового, лауреата премії обласної ради в галузі літератури та мистецтва, Почесного члена Всеукраїнської...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка