Легенди Надвірнянщини



Сторінка1/4
Дата конвертації20.06.2017
Розмір0,59 Mb.
  1   2   3   4


Надвірнянська центральна районна бібліотека

Відділ краєзнавчої літератури

Методичний відділ

Легенди Надвірнянщини

Надвірна


2013

Легенди Надвірнянщини: збірник./Надвірнянська ЦРБ. – Надвірна, 2013. – 37 с.

Пропонуємо вашій увазі збірник легенд та переказів Надвірнянщини. Пошукову роботу щодо збору, запису легенд провели бібліотечні працівники району в рамках акції «З народних уст».

Збірник розрахований на всіх, хто цікавиться рідним краєм, його історією, культурою, фольклором..

Укладачі: завідувачі сільськими бібліотеками-філіями;

Відповідальна за випуск: М. Кушнерчук – директор ЦБС

Тираж: 50 прим.

Легенди – душа народу.

Надвірнянщина – чарівний, мальовничий, овіяний легендами край, який називають зеленою казкою України. Простий народ створив про свій улюблений край слово дивне – легенди, перекази. У назвах гір, сіл, річок вкладено душу народу. Чимало топонімічних легенд, пов»язаних з назвами окремих місцевостей, урочищ, населених пунктів мають історичну основу і виховують любов до рідної землі. Із народних легенд долинає до нас сива карпатська давнина, висока людська фантазія, боротьба добра зі злом, в якій на прю із самою смертю стає чисте кохання. Хто спізнає вільну і невмирущу легенду нашого краю, той полюбить його історію, природу через мудрість, віками народжену і колисану.

Легенда – народне сказання або оповідання про якісь події чи життя людей, оповита казковістю, фольклористикою.

Фольклор, як творче першоджерело, в т.ч. і легенди споконвічно живили українську літературу, образотворче мистецтво, музику. Саме легенди найближче примикають до казки своїм незвичайним дивовижним або неможливим, що виступає в органічній єдності з реальним. При допомозі домислу і вигадки незрозумілі природні явища й суспільні події переводяться у ранг зрозумілих.

Легенди – народне надбання, а все народне житиме вічно, лише треба шанувати і зберігати.

Р. Грушецька, завідувач краєзнавчого відділу

центральної районної бібліотеки.

Легенди про село Білі Ослави

Старожили розповідають,що за часів монголо-татарської навали тутешні жителі чинили, як могли опір ворогам. Відтоді й пішли назви двох сусідніх сіл (Чорні Ослави, Білі Ослави), залежно від того яким був наслідок битв. Тобто, пустили про себе білу славу - перемога,а де наші далекі предки зазнали поразки – здобули чорну славу. Так мовлене кимось і переродилося в Білі Ослави і Чорні Ослави.

А ще кажуть,що було у батька два сина - білявий і чорнявий. Коли брати оженилися,батьки розділили між ними свою землю та здобуту раніше славу. Одному дісталася земля там, де тепер Білі, а другому - там, де тепер Чорні Ослави.

Могло бути й так. Одного разу повітовий начальник навідався в село з-за Пруту, тоді тут буяли пожежі.. Одразу за Заріччям побачив село в білому цвітінні дерев. Видно тут великої пожежі не було. А от далі, де тепер Чорні Ослави, вигоріло багато лісу. Тоді він, порівнюючи, і сказав:"Ці люди мають білу славу, а ті - чорну славу"

Дуже - дуже давно торговці возили сіль із Делятина. По дорозі до Коломиї на межі, де тепер Чорний Потік і Чорні Ослави, проїхати було важко, нападали розбійники й відбирали товар. Те місце торговці назвали чорним. Місцевість, де тепер Білі Ослави, вони проїжджали без перешкод, для них був білий тобто чистий шлях.

Ви, напевне, знаєте, що імена населеним пунктам найчастіше давалися за їх прикметною ознакою. Визначальною прикметою може бути річка, адже з давніх давен люди селилися біля води. Назви багатьох міст і сіл повторюють імена річок, на яких розбудувалися люди.

Відомий історик, кандидат наук Петро Сіреджук, що родом із Космача на Косівщині, а живе у Львові, вважає, що перша частина назви села Білі Ослави утворена від старослов'янського слова біль (білий, біле), яким наші предки називали освітлені трав’яниті галявини в лісах. На темному фоні листяного лісу вони здаються особливо світлими, білими. Тому й поселення, яке виникло на такому місці , дістало найменування Білі. Друга частина назви походить від річки Ослави, на берегах якої розкинулось село. Але це трактування етимології назви видається сумнівним, оскільки такий шлях її утворення є досить проблематичним. Вона дійсно походить від назви річки, проте в цілому, а не її друга частина. Підтвердженням цього є існування на території села ріки з такою назвою, зафіксованою в письменних джерелах ще у 1786 році. Крім того , відомо що для слов’янських гідронімів характерне часте вживання означень Білий - Чорний, Біла - Чорна. Аналогічно в цьому випадку, поруч з Білою Ославою, протікає Чорна (відповідно існує село Чорні Ослави). Назву села утворено від назви річки способом множинності.

Краєзнавець і гуморист із Коломиї Микола Савчук, автор книжки про своє рідне село Великий Ключів, стверджує:чим більше легенд існує про населений пункт, настільки він давніший. Село лежить над річкою Ославкою, якраз в тому місці біля осель вода в потоці, що тече з гір дуже швидко створює білий шум, ніби молочну піну.Ще одна версія - від цього потоку і походить назва села.

Буде цікаво прочитати розповідь Петра Поварчука, або просто Петра Силомонового, 1910 р.н. Цей переказ із церковної книги-літопису священика Володимира Пилипця. Поварчуки, Щербюки, Водишняки вважаються першими поселенцями цього села. Поварчук - прізвище козацьке.

Здавна цікавило нас, чому село називається Білі Ослави. Що таїться в цій поетичній назві, у цих двох милих нам змалку словах?

Перекази, легенди, оповідання - ті, що найчастіше розминаються з достовірністю, хоч іноді ходять дуже близько коло неї - сповнені щирості, вишуканості, світлого романтизму. Це високохудожні зразки фольклорної спадщини народу, котрі слід зберегти для наших нащадків. З покоління в покоління передавали їх, фіксуючи певні реалії сивої давнини, мужність і відданість людей рідній землі, героїзм наших предків, яким довелося вести важку і виснажливу боротьбу проти чужинців, відстоювати свою незалежність і духовну культуру.

Нині вже рідко хто з білоославчан, особливо молодшого покоління, знає місцеві легенди і перекази. І вони, на превеликий жаль, з відходом представників старшого покоління назавжди зникають. Тож яке добро,що в Білих Ославах ще жевріють легенди, пов'язані з назвою села.



Легенда про річку Ворона, що протікає селом Лісна Тарновиця

Село Лісна Тарновиця виникло в 1378 році. Перші поселенці розміщувались на території, яка зараз носить назву Забереж. Ця територія знаходиться 150-200м. наліво від сучасної цегельні.

Перша назва села була «Гринів». Назва походила від першого поселенця Гриня. Ще до наших днів збереглась криниця під Забережем, яка носить назву від першого поселенця «Гринівська криниця».

Під час татарських і турецьких нападів село Гринів було спалено і перенесено на західну частину території біля річки Стримби. За селом у лісі протікає річка Ворона. Звідки пішла ця назва? У народі ходить легенда про утворення цієї річки. Ось як про це розповідають старожилі. Татарські орди захоплювали українські землі, палили села і міста, курилися пилюкою дороги, що ними гнали невільників. Все ближче і ближче підходили татари до села. Жителі села всі повтікали в ліс, але й тут їх не минуло горе. Люди і коні були знесилені. От-от татари наздоженуть їх. Кожен розумів, що молоді, здорові будуть у татар невільниками, а старі, немічні будуть порубані.

Тоді з натовпу вийшла молода, красива дівчина. Волосся в неї було чорне, як ворон, а у волоссі була вплетена голуба стрічка. Вороги були зачаровані красою юної дівчини. В той час односельчани були уже далеко. Ординці хотіли схопити дівчину, тоді вона зірвала з голови стрічку і кинула її під ноги ворогам. Враз на тому місці утворилася річка. Поки вороги перейшли річку, дівчина перетворилася у ворону, знялася в небо і полетіла. З того часу цю річку називають Вороною.

Легенда села Волосів

Недалеко від залізничної дороги під час розкопок у 70-х роках

було знайдено кам'яні статуетки бога Волоса. З історії давніх віків нам відомо, що цей бог був покровителем худоби і скотарів. Це свідчить, що територію села населяли в більшості люди, які займалися скотарством. Існує вірогідність, що вони поклонялися цьому богу.

У 16 столітті під час кріпаччини селом Волосів (уже теперішнім) володів пан Волос, кріпосник. Люди і назвали своє село по його імені.

Старі люди розповідають ще одну історію, яка є найбільш правдивою і вірогідною, оскільки це реальні докази на її правдивість. Старожил села Волосів Луцюк Олена Петрівна розповідає, що чула від своєї прабабусі походження назви села Волосів. Дуже давно на території села жили люди , які хотіли відокремитися від інших сіл, стати самостійними, вирішили заснувати на місці теперішнього села Волосів поселення. Чоловіки ,щоб відрізнятися від чоловіків з інших навколишніх сіл, не стригли волосся. Люди із села і з навколишніх сіл називали їх волосянами. Звідси від жителів села, які мали довге волосся, і назва Волосів.

У селі дуже давно усі дівчата були дуже охайними і красивими, а прикрашало їх, зокрема, довге волосся. Як ми знаємо, догляд за волоссям забирає дуже багато часу. І коли дівчина виходила заміж, чоловік обстригав її волосся.



Як село Тисменичанами назвали

Давно те було... У сиву давнину, коли дідусь Час легкою ходою ішов у вічність, а його сестра Доля впливала на людські життя, десь там, на мальовничих українських землях була Тисмениця. У Тисмениці проживали веселі та працьовиті люди, однак жили вони у постійній тривозі. Набіги ворогів робили їхнє життя неспокійним.

На окраїні Тисмениці жила сім'я. Найстаршим у ній був дідусь, який багато бачив на своєму життєвому шляху. Його ім'я загубила історія... У Тисмениці його всі любили та поважали за мудрість та справедливість.

Однієї ночі сталася дивна подія. Небо вкрилося густими хмарами, стало похмурим. Великі краплини дощу падали з неба і розбивались об землю. Блискавки прорізали хмари, а потім озивався грім. Здавалося, десь там, у хмарах Доля і Час ведуть суперечку. Але про що?...

У хаті всі спали. Цієї ночі дідусеві приснився сон. У сні він побачив безмежне поле, уквітчане зеленню. Сонце слало землі своїми промінцями великий привіт. Те місце видавалось щасливим. Щоб до нього дістатись, необхідно було пройти по вузькому мосту над прірвою. Дідусь знав, якщо у людини чиста совість, цей шлях для неї не буде складним. Той, у кого душа скована гріхом, впаде в безодню... Раптом повіяв легенький вітерець. Дідусь відчув, ніби хтось торкнувся його плеча рукою. Він озирнувся і побачив жінку. Вона була одягнена у білосніжному одязі, від якого йшло сяйво. Це була Доля. Жінка промовила: «Дуже скоро вам буде загрожувати небезпека з боку ворогів. Будьте готові. Я бажаю вам щастя». Вона посміхнулась і зникла.

Чоловік прокинувся. Він знав, що іноді сни слугують попередженням, тому розповів про нього жителям Тисмениці. Та люди бувають різними, тому не всі повірили сивочолому дідусеві. Ті, хто повірили, пішли за ним на інші землі. Йшли довго. Зупинилися, коли побачили місцевість, де росло багато дерев -тиси. Там і поселилися жити, а називати себе почали тисменичанцями. І до сьогодні існують суперечки про те, звідки пішла назва села Тисменичани. Одні кажуть,- від назви дерева тиса, інші - від того, що називались перші поселенці тисменичанцями. Та не викликає суперечки одне - село Тисменичани засноване за велінням Долі.



Легенда про походження села Красна

Щодо назви села та його походження, то найвірогіднішою є легенда про виникнення села, яка передається з покоління в покоління напротязі уже шести століть. Слово "красна" означає гарна, чудова, добра. Якщо згадка про село датується 1414 р., то в ті часи червоний колір води називався червленим або рудим, а ось про що розповідає легенда. "Було це дуже давно, коли Київську Русь сплюндрували монголо-татарські орди. Люди, рятуючись від поневолювачів, втікали в гори, в густі і дрімучі ліси. де можна було заховатися. Одна із таких груп втікачів по дорозі натрапила на лісову галявину, посеред якої весело дзюрчав невеликий струмок. Він витікав із джерела, з якого так і била чиста, надзвичайно прохолодна вода. Змучені, знесилені втечею, вони зупинилася біля струмка, щоб напитися води і відпочити. "О, яка красна вода " — сказали втомлені люди, попробувавши її. Вони поселились на цій місцевості. З часом з невеличкого поселення розквітло велике село Красна".

Немов продовження цієї легенди є наступні перекази старожилів: колись давно проїжджали через село гайдуки, можливо, слуги польського короля, здійснюючи об'їзд підлеглих земель, і спитавши назву села, так само зупинилися біля криниці. "О, яка красна вода!" - голосно мовили гайдуки. І з того часу в писемних історичних джерелах згадується село Красна. А криниця із доброю водою в даний час стала символом села. Щороку на Водохрестя іде до неї від церкви велика церковна процесія на освячення води, і збираються біля неї односельчани щоб набрати цілющої освяченої води.

Легенда про село Назавизів

Як могутня і повноводна ріка несе сотні річок, потоків та струмків, так історія кожної країни складається з життєписів безліч малих та великих сіл, містечок. Поселення, як і люди, народжуються, ростуть і міцніють, отримують власні імена. Кожне село і місто з роками багатіє чи бідніє, здобуває славу, втрачає її. Подібно до роду людського, міста і села ростять та виховують покоління за поколінням своїх синів і дочок, які власними ділами примножують їхню славу. Міста і села теж підвладні невблаганному часу, який здатен здолати найнеприступніші твердині.

Історія прикарпатського села Назавизів – не виняток серед поселень нашого краю. Невідомо, скільки століть прядуть нитку його життя божественні Мойри, бо документи не зафіксували жодної звістки про народження села, створивши тим самим широке поле для різноманітних припущень і дискусій.

За переказами назва села походить від словосполучення «на завіз», тобто, що сюди завезли людей на постійне проживання. Такий метод залюднення населених пунктів бува на Підкарпатті досить розповсюдженим. Він передбачав звільнення нових поселенців від чиншів і податків на 12-15 років. Згідно з легендами першим поселенцем або осадником Назавизова був житель с. Стримби Федір Назавизівський. Осадник, тобто людина, яка займалася вербуванням переселенців, як правило, ставав сільським головою чи війтом.

Цілком слушною може бути така думка про етнологію цього слова, бо не випадково сюди «завезли» людей - воістину райський куточок.

Довкола тебе: гори-гори!

Над головою: небо-море,

І сонця животворний жар,

А над рікою мли гуляють,

З вітрами тихо розмовляють,

І криються в холодний яр.

І справді, тут, серед гір, на берегах Бистриці (Чорної Бистріні), людина почувається вільною і гордою. Це, вочевидь, про назавизівців сказано «горді горяни». Адже не знищили назавизівців ні катастрофічні повені, коли розливалася примхлива гірська річка Бистриця, ні пожежі, які спалювали міста і села. Всі нещастя, що падали на них, спонукали селян до тіснішого єднання задля відбудови свого поселення.

Символіка села «Кугут». За давньою легендою говорилось: на Європу ходили каравани з товаром і саме в цьому селі зупинялись на ночівлю. Коли співав перший півень, вони прокидалися. Це означало відповідну годину - час вирушати в дорогу. А ще давніша легенда свідчила про те , що саме сюди з'їзжалися купці з інших сіл і влаштовували когутячі бої. З того часу і пішла назва «кугути» .

Ой гуляйте кугути до самого ранку

Не забудьте кугути заспівати співанку

Та такую співаночку, щоб усе чуділо,

Щоби вашим курочкам, спати не хотілось.

Легенда про село Цуцилів

По обидва боки цісарської дороги, що простягнулася від Станіслава до міста Надвірної в оточенні рівних, як гладінь ставу, урожайних полів розкинулося село. Серед невеликих,біленьких хатин, в яких жили трудолюбиві панські кріпаки, вирізнялися великі будинки з багатьма кімнатами, заскленими галереями, обставлені розкішними меблями та прикрашені дорогими диванами, що вночі освічувалися оздобленими ліхтарями свічкового світла.

З боку цих будинків видно господарчі будівлі, призначені для збереження плодів з родючих земель. Ці великі господарства були власністю польських землевласників української багатої землі, яких наш народ називав поміщиками - дідичами. Будинки, якими гордилася польська шляхта, були збудовані за рахунок нелюдської експлуатації, фізичних сил скривдженого селянина - хлібороба, що під ударами нагаїв панських гайдуків мордувався у щоденній тяжкій праці, догоджав панським домаганням: такою була панщина. Від зорі і до зорі селяни - хлібороби обробляли великі земельні площі поміщиків Цуциловського, Олександра Галецького, Моцея Гжетотарського та економа Юзефа Вольського. Люди вважають, що село названо за іменем пана Цуциловського.

Легенда про село Білозорино

Споконвіку люди не байдуже ставились до походження назв своїх поселень. Свідченням цього є не тільки літописи, автори яких появу тієї чи іншої назви пояснюють, як правило, легендами, а й значно давніші писемні та усні перекази народу.

Села - як села. Всі різні, мають свою біографію, храмові свята, і свої візитівки: доісторичні та легендарні місця. Та якщо історія села Пнів вже більш -менш досліджена, то походження назви села Білозорина, котре є невідємною складовою Пнів'я і є досі загадка. Скільки себе пам'ятаю, завжди цікавився у старожилів, дідів, прадідів своїх однокласників, а також у предків своєї численної родини походженням назви села Білозорина, навколишніх урочищ, кутків, потоків, верхів, малих і більших гір, джерел та озер. Кожен із них висував свою версію походження назви рідного села. Розказувала баба Марія, як ще була малою дівчинкою, а їй розказувала її баба Іваниха, бабі Іванисі її баба, що під час нападу монголо-татарів на село Пнів,сталася така подія.

Щоб врятуватися від каторжних робіт поневолювачів один місцевий панич разом із своїм слугою поїхали під гору Бзовач заготовити фіру дров в урочищі Яфірнянка. Місцина славилася білокорими березами, стовбури яких сягали метра в діаметрі. Ледве впоралися до вечора. Як стемніло. то рушили додому, щоб менше потрапляти на очі перехожим. Поїхали через звір в урочищі Річки. Довкола шуміли вікові смереки та ялиці, тьма заполонювала очі. Як проїхали чверть дороги в одному місці по обидва боки звору розвиднилось, бо оперезали узбіччя зруби. Раптом побачили якесь біле видиво.

- Юрку! - крикнув панич до слуги. – Бачиш, неначе білий звір з'явився перед нами.

А вже як ґазда розповів про їхні зі слугою пригоди жінці Настуні, то і та забагла відвезти її на те місце. Виконав панич волю жінки. Наступного дня у тих зрубах, оголених верхів'ях урочища, вона зі своєю обслугою збирала різні дари лісу: ягоди, малини, гриби. А за цим урочищем закріпилася назва Білий Звір, повз який пливе гірський потічок із кришталевою водою.

А потім ця легенда увіковічнила назву села Білозорина. Є й інша, не менш цікава, версія. Якось навесні у сиву, сиву давнину група газдів подалася з отарою та худобою в Підсмеричок на полонину. Один із них навіть осідлав коня і рушив дорогою за отарою. Дійшовши до вітровалів багатовікових смерек (розповідав мені Василь Сіщук по вуличному Бохан, майже дев'яносторічний), тут зупинився. Прив'язав коня, видерся трохи вище по схилу і побачив за буреломом гарну поляну, помережану кількома шарами і колибою. Це і було те місце, де мали літуватися вівці, кози та корови. Як і личить добрим людям, про все домовилися з ватагом та пастухами, передали їм під опіку свою живність, не забувши домовитись коли приходити за бузом та вурдою. Дорогою назад заблукали. Пітьма скувала всі гірські плаї, полонини. Стежки засипані звалищами скал. Навіть кінь, сполохавшись ночі, лякливо ступав крок за кроком. Але коли добралися до гори Кливка, попід якою проляг гірський шлях, небо вкрилося яскравими біло- зоряними ліхтариками. Білі, білі зорі осявали шлях мішаників (люди, які віддають маржину в полонину) і на Міскоглодом до своїх поселень під солом'яними стріхами.

Відтоді білі зорі довго-довго не полишали цю закутину Пнів'я. Вони освічували її в найтемніші ночі року. Кажуть, що тоді цей куток і прозвали Зоряний. Але, на думку горян, це не відтворювало справжньої ситуації. Додавши до Зоряного слово «біло», вони започаткували назву куточка Білозоряний. Та коли межі хутора розширили, то й нарекли поселення Білозориною. Коли зустрічаються в селі двоє подорожніх, то питають один одного: «Ти куди йдеш?». «Йду горі» - почуєте у відповідь. «Йду долів, чи на Маричівку» - скаже інший. Отже, село Білозорина ділиться на кілька частин, які увібрали в себе імена панків-багачів, що проживали тут. Так назва закутини Ярчуки пішла від власника великого маєтку Ярчука, тобто Питлюка Юрка. Опісля кількома моргами землі управляв його син Іван, а далі син Івана Юрій та доньки Марина, Анна. Щодо Маричівки, то звідси походив панич Марич. Цікаві назви мають і Плоснина, Пелешки, Братійки, Конік та власне сама Білозорина. Адже є ще кілька легенд її походження.

У кожній легенді є доля своєї правди, оскільки старі люди при спілкуванні ще й досі вживають старовинні назви різних частин села. Але перекази, легенди, оповідки-ті, що найчастіше розминаються з достовірністю, хоч іноді ходять дуже близько від неї, сповнені щирості, вишуканості, світлого романтизму.

Споконвіку над сусідньою закутиною - натякнув мені якось довгожитель Микола Дисько, по вуличному Федань із Мозолівки, на жаль нині покійний - що матір йому повсякчас нашіптувала: гляди як білозорі ліхтарики з голубого неба сяють над мальовничим сусіднім куточком. І не дивуйся що пасує йому назва Білозорина…

Микола Питлюк, член національної спілки журналістів України.

Легенда про захист села Парище.

Колись давно народилися в одній сім'ї два хлопчики-близнюки. Вони виросли, стали хазяїнами і виплекали двох волів. І захотіли вони від лиха всякого – громів, блискавок, вогню і потопу захистити своє село. Для цього вони запрягли своїх волів і на Посвіщінє з процесією з церкви і всіма жителями зорали навкруг усе село двома скибами. Від тих пір має наше село даний Богом захист для людей і господарств від всякої біди.



Легенда про те, як ремонтували церкву

Вознесіння Христового в селі Парище.

Церква Вознесіння Христового побудована була в 1774 році. То була дуже красива дерев'яна церква, побудована без жодного цвяха. По спливу років, у зв'язку з необхідністю, взялися жителі села її ремонтувати. Потребували заміни нижні бруси, на яких стояла церква. І тоді надумали розумні люди підняти церкву над землею, поставити її на дерев'яні пні, і замінити бруси. Особливістю цього є те, що піднімали церкву в той час, коли ще не було ніякої будівельної техніки, а лише за допомогою коней і людських рук.



Велесниця.

"Я чув, що ту були колись великі води. А керував ними такий сильний чоловік Велес. Він не хотів, щоби люди брали тої води. Раз вона вирвалась з-під землі. Та й той володар привів такого чоловіка, що мав єдно око - Сироїд називавсє. На що він сє подивит, то закаменіє. Вода в тому місці пропала, але прорваласі в другому. Та й так постала ріка. А назвали її в честь того володаря Велесницею".



Велесниця.

Назва села від річки. То річка називаласі Велесниця, так і село.

А був ту такий звір, як крокодил, - Смоком його називали. Він своїм смоком тягнув воду, навіть людей їв, як висунувсі із своєї яскині.

Як його знищити? Взьили бика і шкіру знєли, і набили повно солі, і поставили недалеко коло тої діри, де він виховувавсі. І він єк раз сі вісунув, дивитсі - лежит бик. І смоком в себе сесю шкіру з запакованов сіллю лигнув. І так пив воду, що ріку спер. А сам лопнув від неї, а ріка потекла далі. Отаке розказуют про Велесницю".



Легенди села Гаврилівка

Про місто Губчин

«Там тепер така яма, така кемпа глибока й широка. Займає вона великий простір, що тягнеться від Дніпра аж до Гаврилівки, у долину, де поперечна дорога, що йде на Парище. А колись там було місто. І називалось - Крамарське місто Губчин. Але воно затряслось... А було так. У нас жив лютий, скупий і заздрісний пан Грабовський. Мав такі погані очі, що як на щось подивиться, то те згорить, або пропаде, а на людину - вмирає, на худобу - гине. Той пан наробив дуже багато шкоди, а все через свої очі. Часто пан Грабовський виїжджав з фільварку на прогулянку. Карету його тягло шестеро коней. Багато пан їздив, але мало бачив, бо йому забороняли дивитися на світ. Перед кожним виїздом наймит зав'язував очі і руки сковував, бо на що подивиться - вже того нема.

Але ранесенько їде він шестіркою попри Губчин. Він ще не снідав, губчинські жінки повставали й варять, смажать, що пан аж конає. Просить наймита, щоб той розв'язав його, аби він хоч одним оком подивився на містечко.

Каже слуга:



  • Пане, я не смію. Ви добре знаєте себе і свої очі.

  • Ой, нічого лихого не станеться, бо я думаю, аби не сталося, лише розв'яжи мені хоч одне око.

  • Наймит довго упирався, але мав м'яке серце і розв'язав одне око. Той подивився і зразу взяла його заздрість, що люди збудували таке прекрасне містечко. Оббіг усе оком і сказав: - Правда, що файне місто, але мале, і його не треба. Та лише минув Губчин, як місто запало в безодню. Отакий був пан...»

Новорічна ніч

Микола пішов на свята повіншувати свого швагра Василя. А десь коло півночі повертався додому понад потік Синиловець. Раптом просто перед ним тричі блимнув половінь. Микола вчинив, як належить робити в таких випадках: завваживши місце, де з'явилися вогники - кинув туди чобіт. Бо побачивши половінь, треба кидати на те місце, що маєш на собі. Кинувши шапку, копатимеш на весь зріст, ремінь - по пояс, чобіт - по коліна. Другого ранку прийшов Микола на помічене місце з лопатою. Тільки - но вкопав по коліна - є кітлик! Підкопав під нього, але сам витягнути не зміг. Тоді закликав на поміч свого брата Онофрія. Але той, коли прийшов і побачив, що має тягти, злякався і каже: «Най сей котел шлях трафить, я не хотів би з ним бідувати». І по сих словах котел запався глибоко під землю.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2012
2012 -> Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012
2012 -> Культурна спадщина України
2012 -> М. М. Поплавський доктор педагогічних наук
2012 -> Надвірнянська центральна районна бібліотека Відділ краєзнавчої літератури Володимир Луців: співак, бандурист, громадський діяч
2012 -> Аплікаційна форма на участь в Міжнародній позаконкурсній програмі відеопоетичної премії бук назва роботи
2012 -> Програма для вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів
2012 -> Клінічні практичні настанові kdigo з анемії при ххн члени ради kdigo
2012 -> Маркетингові технології економічного зростання за редакцією
2012 -> Уроку: №19. Трагедія "фуст". Загальна характеристика змісту, історія життєвих шукань Фауста


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Легенди Надвірнянщини iconУрок №1 Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея засновника Рим у»
Тема. «Поема Вергілія «Енеїда» як літературна обробка легенди про троянця Енея — засновника Риму»
Легенди Надвірнянщини iconПерекази І легенди Звягельщини
Один із основних шляхів якісного вивчення української літератури в школі – широке використання літературного краєзнавства, яке прилучає...
Легенди Надвірнянщини iconТема: Публій Вергілій Марон. Поема "Енеїда" як літературна обробка римської легенди про троянця Енея засновника Риму. Творче наслідування поем Гомера
Розробка уроків із вивчення творчості Вергілія у 8 класі за програмою 12-ї школи
Легенди Надвірнянщини iconПоясніть історичне походження (3б) І сучасне тлумачення (2б) висловлювань: «Ганнібалова клятва»
Перед вами мініатюри з літописів часів Київської Русі. За історичними зображеннями складіть свою версію «Легенди про княгиню Ольгу»,...
Легенди Надвірнянщини iconНемовичі. Історія без прикрас Легенди, документи, спомини І роздуми …
Про деякі села в історичній літературі залишився слід, а про інші є лише припущення, що в більшості овіяні легендами, а у деяких...
Легенди Надвірнянщини iconУкраїнська література Рекомендована література для читання влітку 5 клас Міфи І легенди українців
Леонід Глібов. «Химерний маленький», «Що за птиця?», «Хто вона?», «Хто розмовляє?», «Хто сестра І брат?»
Легенди Надвірнянщини iconЦе лише початок легенди коротка біографія
Лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), всеукраїнських літературних премій імені Василя Симоненка, імені Бориса...
Легенди Надвірнянщини iconГодина спілкування «Квіти рідного краю»
України, його значенням для людей. Розповісти легенди про квіти, квіти – обереги українського віночка. Сприяти вихованню любові до...
Легенди Надвірнянщини iconЛідія савченко випереджаючи час
На жаль чи на щастя, не зможу розповісти зворушливої легенди, як увійшов у моє життя образ Тараса Шевченка. Її не було, як не було...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка