Лекція з навчальної дисципліни " філософія" тема № Історичні типи філософської думки (частина 2 )



Скачати 499.29 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації17.06.2017
Розмір499.29 Kb.
ТипЛекція
  1   2

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра філософії права та юридичної логіки


ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

ФІЛОСОФІЯ”

ТЕМА № 2. Історичні типи філософської думки (частина 2 )
Для здобувачів вищої освіти навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС

Київ – 2015



Вид лекції: інформаційна (тематична).

Дидактичні цілі:

1. Навчальні: засвоїти основні закономірності розвитку філософської традиції.

2. Розвиваючі: виявити універсальний, методологічний характер категорій, принципів філософії і їх значення для юриспруденції, діяльності юриста-правоохоронця.

3. Виховні: усвідомити значення історико-філософської методології як універсального способу самоусвідомлення людиною самої себе, свого місця у світі й свого призначення.



Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: юридична деонтологія, логіка, історія української культури.

Забезпечувані дисципліни: соціологія, політологія, філософія права.

Навчально-методичне забезпечення лекції: програма навчальної дисципліни “Філософія”, робоча програма навчальної дисципліни “Філософія”, навчально-методичний комплекс з навчальної дисципліни “Філософія”.

Наочність: малюнки та схеми, мультимедійні презентації.

Технічні засоби навчання: мультимедійний проектор, ПК.


ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

Вступ.


1. Загальна характеристика філософії Нового часу.

2. Основні риси німецької класичної філософії.

3. Основні ідеї марксистської філософії та їх значення.

Висновок.



Рекомендована література:

Першоджерела


  1. Бубер М. Проблема человека. Н. Кушнир (пер.). – К.: Ника-Центр, 2010. – 96 с.

  2. Винниченко В. Відродження нації. – Ч. 1. – К.: Політвидав України, 1990. – 542 с.

  3. Лосев А. Ф. Дерзание духа.   М.: ООО «Издательство АСТ-ЛТД», 2008. – 364 с.

  4. Ясперс К. Смысл и назначение истории. М.И. Левина (сост.), М.И. Левина (пер.), П.П. Гайденко (сост.). – 3.изд. – М.: Республика, 2009. – 523 с.

Монографії


  1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – 2. изд. – СПб. и др.: Издательский дом «Питер», 2008. – 263 с.

  2. Арендт Х. Джерела тоталітаризму. – К.: Дух і літера, 2008. – 539 с.

  3. Бандура О.О. Правознавство у системі наукового знання: Аксіологічно-гносеологічний підхід (Текст): монографія для науковців, виклад., аспірант., адюнкт., магістрант., студ. і курсант. юрид. навч. закл. та факульт. |- К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2010. – 272 с.

  4. Гаєр М. Світ Канта: біографія / Леся Харченко (пер.з нім.). – К.: Юніверс, 2007. – 334 c.

  5. Генеза філософських студій у Київському університеті: монографія/ авт. колектив: Л.В. Губерський, А.Є. Конверський, І.В. Бичко, І.В. Огородник та ін.; - К., 2010. - 476 с.

  6. Діденко В.Ф. Нинілогія людського буття: монографія. / В.Ф. Діденко. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. – 210с.

  7. Кремень Василь Григорович. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору: монографія / АПН України.   К.: Педагогічна думка, 2009. – 520 с.

  8. Кримський С.Б. Запити філософських смислів. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2003. – 240 с.

  9. Мартынов Н.В. Практическая философия: Неоднозначность и неопределенность окружающей действительности. – Симферополь, 2007. – 272 с.

  10. Мир человека: Познай себя / К. Глазкова (сост.). – К.: Преса України, 2007. – 31 с.

  11. Попович М. Григорій Сковорода: філософія свободи. – К.: Майстерня Білецьких, 2007. – 256 с.

Підручники


  1. Афанасенко В. С., Горлач М. І., Данильян О.Г., Дзьобань О.П., Квіткін П.В. Соціальна філософія: підруч. для вищої шк.. – Х.: Прапор, 2011. – 679 c.

  2. Касьян В.І. Філософія: відповіді на питання екзаменаційних білетів:навч. посіб. — 6-те вид., випр. і доп. — К.: Знання, 2011. — 354с.

  3. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: підручник. –4 вид., випр., доп. – К.: Академвидав, 2012. – 592 с.

  4. Філософія історії: підручник /О.А. Габрієлян., І.І. Кальной – К.: Академвидав, 2011. – 213 с.

  5. Філософія як історія філософії: підручник / За ред. В.І.Ярошевця. – К.: Центр учбов. л-ри, 2012 – 648 с.

  6. Філософія [Текст] : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / [Л. В. Губерський та ін. ; за ред. Л.В. Губерського]. – Х. : Фоліо, 2013. – 509 с.

Навчальні посібники


  1. Бойченко І.В., Бойченко М.І. Філософія: Навч. посібник для дистанц. навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини “Україна”. Інститут дистанційного навчання. – К.: Університет “Україна”, 2011. – 211 с.

  2. Бондаревич І.М. Філософія [Текст] : навч. посіб. / І. М. Бондаревич. – К. : Алерта, 2013. – 239 с.

  3. Буслинський В.А., Скрипка П.І. та ін. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів. – К., 2012. – 315 с.

  4. Губар О.М. Філософія: інтерактивний курс лекцій: навч. посібник. К.: Центр учбов. л-ри, 2012 – 416 с.

  5. Лешкевич Т.Г. Основы философии : учеб.пособие. - Изд. 2-е, стер. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2014 г. - 315 с.

  6. Присухін С.І. Філософія: навч. посібник / Державний вищий навчальний заклад “Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана”. – К.: КНЕУ, 2011. – 356 с.

  7. Філософія: навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). – 8-ме вид., стер. – К.: Вікар, 2012. – 534 с.

  8. Новітня філософія науки: підруч. для студ. філос. фак. ун-тів і аспірантів (для склад, канд. іспиту з філос. та філос. науки) / І. С. Добронравова, Т. М. Білоус, О.В. Комар,— К.: Логос, 2009,— 244 с.

  9. Філософія: Хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. Рекомендовано МОН / За ред. Л.В. Губерського. – К., 2012. – 621 с.

  10. Философия: конспект лекций / Яскевич Я.С. – М.: Тетра Системс, 2012. - 144 с.

Вступ.
Сьогодні, перед людиною, що звертається до філософії, відкривається певна парадоксальність того факту, що існують її численні історичні розуміння, інколи - дуже відмінні та погано поєднувані між собою, і це при тому, що філософія претендує на повноту охоплення та висвітлення досліджуваних проблем.
1. Загальна характеристика філософії Нового часу.
Вивчаючи філософію Нового часу, треба зважати, що на її зміст впливали як специфіка суспільного життя і наука цієї епохи, так і філософські традиції, оскільки, будучи викликаною до життя об'єктивними чинниками, вона (філософія) набуває відносної самостійності й розвивається за своїми внутрішні­ми законами.

Важко переоцінити вплив на передову тогочасну філософію науки, зокрема дослідно-експериментальних досліджень природи і математичного осмислення їх результатів. Видатні філософи цієї епохи нерідко були великими природодослідниками, математиками (Р. Декарт, Г.-В. Лейбніц), а деякі природодослідники були авторами важливих філософських ідей. Особливий вплив на філософію здійснювала механіка, яка була на той час зразком експериментально-математичної науки, що прагнула повністю пояснити рух тіл, у тому числі й небесних.

У Новий час філософія за традицією ототожнювалася з метафізикою в арістотелівському її розумінні, тобто визнавалася першою філософією, умоглядною наукою про найзагальніші принципи буття і знання. Метафізика Нового часу почала доповнюватися природничо-науковим змістом. Завдяки цьому вона досягла значних успіхів у сфері математики, фізики, інших спеціальних наук. У передових мислителів цієї епохи метафізика виражала гармонійну єдність умоглядно-раціонального мислення й експериментальної практики, а також і ту ініціативу, котра, як правило, належала тоді саме умоглядно-теоретичному компоненту, а не досвідному елементові науково-філософського знання. До аналогічних гіпотез змушені були звертатися і ті мислителі, які, абсо­лютизувавши раціоналістично-дедуктивний метод пізнання, відривали мислення від чуттєвого досвіду, матеріального світу, існуючого способу виробництва, державного устрою, політичної ідеології, права і судочинства, релігії, мистецтва, моралі.

Вслід за Англією просвітницька ідеологія набула широкого поширення у XVIII ст. у Франції (Ш.-Л. Монтеск'є, К.-А. Гельвецій, Вольтер, П.-А. Гольбах). У другій половині XVIII — на початку XIX ст. ідеологія Просвітництва поширилась і розви­валася в багатьох країнах Європи і США.



Онтологічні концепції Нового часу мають істотні відмінності. Крім матеріалістичної онтології Ф. Бекона, Т. Гоббса, П. Гассенді, Дж. Локка, Б. Спінози і французьких матеріалістів XVIII ст. (Ж. Ламетрі, Д. Дідро, П.-А. Гольбаха) була поширена й дуалістична онтологія Р. Декарта, об'єктивно-ідеалістична Г.-В. Лейбніца та суб'єктивно-ідеалістична Д. Берклі і Д. Юма. Та всі ці концепції мали й деякі спільні риси, зокрема механі­стичне тлумачення переважної частини природи і навіть сус­пільства. До того ж більшість із цих концепцій мала матері­алістичний характер, хоча це й не позбавляло їх суперечнос­тей.

Першим філософом Нового часу був англійський дипломат і політичний діяч Ф. Бекон (1561 - 1626). У своїх творах із симптоматичними назвами "Новий Органон" та "Нова Атлантида" він проникливо передбачав надзвичайно важливу роль науки в подальшому розвитку суспільства. У зв'язку з цим основним завданням філософії Ф. Бекон вважав розроблення такого методу пізнання, який підніс би ефективність науки на новий рівень.

Ф.Бекон розрізняв "плодоносне" та "світлоносне" знання. Плодоносне - це таке знання, яке приносить користь, а світлоносне - це те, що збільшує можливості пізнання. До цього часу, на думку Ф.Бекона, знання були переважно ознайомчими, але вони також повинні і працювати на людину. Проте шлях, до істини - процес суперечливий.

Ф.Бекон зауважує", що формуванню істинного знання заважають так звані "ідоли". Вони нагромаджені в історії пізнання, і їх треба усунути, давши шлях новому знанню. Перші два "ідоли" пов'язані з самою людиною, два останні - із соціальною діяльністю людини.

Ф.Бекон, аналізуючи і критикуючи стан речей у пізнанні, пропонує свій новий метод продукування знань. Використовуючи алегорію, він стверджує, що методом досягнення істини є спосіб дії бджоли, яка, на відміну від мурашки, що тільки збирає (а в науці - це збирання фактів), та павука, що тягне з себе павутину (а в науці — це виведення однієї теорії з іншої), сідає лише на певні квіти і бере з них найцінніше.

Так само треба діяти і в науці:

не зупинятись на самих лише фактах; їх треба узагальнювати;

не зосереджуватись тільки на одному виді діяльності:

не користуватися тільки тим, що наявне.

Ф. Бекон обстоював дослідний шлях пізнання у науці, закликав до спирання на факти, на експеримент. Він був одним із засновників індуктивного методу пізнання.

Такий шлях наукового пошуку, коли від спостереження одиничних явищ відбувається перехід до формулювання загальних ідей і законів, коли від суджень про окремі факти переходять до загальних суджень про них.

Виступаючи прибічником емпіричного шляху пізнання, який передбачає живе споглядання, аналіз результатів експерименту, Ф. Бекон підкреслював, що «розум людини повинен органічно поєднувати емпіричні та раціональні підходи в поясненні світу, вони повинні бути з'єднані і пов'язані один з одним» і спрямовані на відкриття внутрішніх причин, сутності, законів світу. Отже, методологічні пошуки привели Ф.Бекона до індуктивного шляху в пізнанні істини.


Декарт визнавав дві субстанції — духовну, яку він наділяв атрибутом мислення, і матеріальну, необхідною властивістю якої вважав протяжність. Причому матерія в нього є самодос­татньою, такою, яка ні в чому не має потреби, крім Бога, і то лише для акту її виникнення. Гоббс також вважав протяжність атрибутом матерії, стверджував, що існують лише конкретні тіла (тобто поділяв номіналістичні погляди), виходячи з влас­тивостей яких можна пояснити і природу свідомості людей, рух він ототожнював з механічним переміщенням, визнавав існування атомів.

Декарт, Спіноза та Лейбніц у своїх онтологічних концепціях виходили із визнання надчуттєвих принципів буття і пізнання. Та перебуваючи в органічному зв'язку з даними тогочасної на­уки, ці концепції сприяли розвитку математики, фізики та ін­ших природничих наук.

На думку Спінози, матеріальна субстанція поєднує в собі два атрибути — протяжність і мислення. Ця субстанція є причи­ною самої себе. Концепція Спінози містила в собі догадку про матеріальну єдність світу. До того ж вона не потребувала до­повнень у вигляді ідеї Бога. Правда, з певних міркувань Спіно­за вдається до слова "Бог", називаючи цим терміном матеріаль­ну субстанцію, природу.

Авторами суб'єктивно-ідеалістичного і агностичного тлума­чення буття були англійський філософ Дж. Берклі й шотланд­ський — Д. Юм.



Деїсти, зокрема деїсти-просвітники (Вольтер), виходили з метафізичної онтології скінченності світу, абсолютизації дуа­лізму матерії і руху, причини і наслідку, еволюції і доціль­ності.

Особливого значення набула у філософії того часу проблема обґрунтування знання і способів його досягнення. У розв'язан­ні цієї проблеми розрізняють два напрями — раціоналізм і ем­піризм.

Раціоналізм (у вузькому розумінні цього терміна) взяв за еталон одержання достовірного знання певні принципи орга­нізації останнього, підпорядковані суворим правилам логічного виводу й однозначності результатів. Переконливим прикладом раціоналізму може бути творчий спадок Б. Спінози. Орієнтація ж на досвідне природознавство як еталон одержання достовірно­го знання породила емпіризм (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк — матеріалісти; Д. Юм, Дж. Берклі — ідеалісти).

Раціоналізм (від лат.розумний) — філо­софський напрям, який визнає розум основою пізнання. Раціо­налізм протистоїть як ірраціоналізму, так і емпіризму.

Як цілісна гносеологічна концепція раціоналізм склався , в Новий час під впливом успіхів математики і природознавст­ва. На відміну від середньовічної схоластики і релігійного догматизму, раціоналісти ХУІІ-ХУІІІ ст. (Р. Декарт, Б. Спіноза, . Н. Мальбранш, Г.-В. Лейбніц) спиралися на ідею природного ; порядку — нескінченного причинного ланцюга, який пронизує , увесь світ.

Обґрунтовуючи безумовну достовірність наукових принципів і положень природознавства й математики, раціоналісти намагалися з'ясувати, як знання набуває об'єктивного, всезагального і необхідного характеру.

На думку раціоналістів, розум відіграє визначальну роль не лише в пізнанні, а і в діяль­ності людей.

Абсолютизація ролі розуму і недооцінка чуттєвого пізнання призвела раціоналістів до ідеалістичних висновків, відриву мис­лення від об'єкта пізнання, визнання вроджених ідей (Декарт), властивостей мислення, незалежних від чуттів (Лейбніц).

Культ розуму характерний і для французьких матеріалістів XVIII ст.

Емпіризм (від грецьк. — досвід) — напрям у теорії пізнання, згідно з яким зміст знання може бути поданим або як опис досвіду, або зведеним до нього. На противагу раціоналіз­мові емпірики зводять раціональну пізнавальну діяльність до різноманітних комбінацій чуттєвого матеріалу, який дається в досвіді. Раціональне пізнання нібито нічого недодає до змісту чуттєвого пізнання.

На думку Ф. Бекона, Т. Гоббса, Дж. Локка, Е. Кондільяка, чуттєвий досвід відображає об'єктивно існуючі речі.

Емпіризм наштовхнувся на нерозв'язні труднощі, зокрема на проблему виділення вихідних компонентів досвіду і рекон­струкції на цій основі всіх видів і форм знання. Ці труднощі змусили емпіриків виходити за межі чуттєвих даних і розгля­дати їх поряд із певними характеристиками свідомості, логіч­ними операціями (індуктивним узагальненням), звертатися до апарату логіки і математики для опису чуттєвих даних як за­собів побудови теоретичного знання. Емпірикам так і не вда­лося обґрунтувати індукцію на чисто емпіричній основі. До ем­піриків належали і деякі ідеалісти Нового часу, зокрема Дж. Берклії Д. Юм.

Відношення між емпіризмом і раціоналізмом не можна ро­зуміти спрощено. Адже деякі раціоналісти визнавали необхід­ність досвідчених джерел пізнання, а деякі емпірики не запе­речували роль розуму. Так, раціоналіст Р. Декарт не ігнорував досвід, чуттєві дані, а емпірик Т. Гоббс визнавав першорядне значення математичних знань. До речі, відсутність однозначних визначень понять емпіризму та сенсуалізму призводить до невиправдано­го їх ототожнення. Очевидно, визнаючи поняття сенсуалізму, треба виходити з того положення, яке чи не найпереконливіше обґрунтував Дж. Локк: у розумі немає нічого, що попередньо не було б опосередковане діяльністю органів чуття.

Важливе місце у філософії Нового часу посідала проблема людини. Абсолютизація механічної форми руху матерії призве­ла до ототожнення деякими тогочасними мислителями людини з машиною. Так, Ламетрі розглядав людський організм як ма­шину, що самостійно заводиться, подібно до годинникового ме­ханізму. На його думку, людина відрізняється від тварин лише більшою кількістю потреб, а отже, й більшою кількістю розу­му, бо потреби тіла — "мірило розуму". Духовна діяльність лю­дини, за Ламетрі, визначається її тілесною організацією. Гоббс і Де Руа теж намагалися пояснити всі прояви тілесної та духов­ної діяльності людини чисто механістичне.

На думку Декарта, тварина — це тільки машина, а людина лише в деяких ситуаціях діє, як механізм. Звідси він робив висновок, що тілесну діяльність треба пояснювати матеріаль­ною субстанцією. Визнаючи лише одну субстанцію, яка має своїми атрибутами протяжність і мислення, Спіноза пояснював суттєву діяльність людини як духовно-тілесну. Проте вищі функції людського духу він вважав цілковито незалежними від тілесних умов.

У зв'язку зі значними досягненнями природознавства (Г. Гарвей відкрив кровообіг, а Р. Декарт — рефлекторну дугу й безумовно-рефлекторну діяльність тварин і людини) пробле­ма тілесної діяльності стала осмислюватися глибше і більш науково. Проте традиційна проблема взаємовідношення душі і тіла не втратила актуальності. Щоправда, в цю епоху вона формулювалась як взаємовідношення тіла й духу людини. Зу­стрічаючись із великими труднощами при розв'язанні цієї проблеми, мислителі Нового часу нерідко зверталися і до Ідеї Бога. Так, Н. Мальбранш та інші оказіоналісти пояснювали єдність тілесних і духовних дій людини безпосереднім втру­чанням духовної божественної першопричини в кожному ви­падку її (людини) життєдіяльності. З релігійних позицій аналізував названу проблему Дж. Берклі. Він визна­вав реально існуючими тільки конкретні сприйняття ("ідеї") і ті ("духи"), їх носії. Важко переоцінити геніальний здогад Б. Франкліна про те, що людина — це тварина, яка виготовляє знаряддя праці.

Якісних змін зазнав ідеал цієї епохи, основною рисою якого буя культ розуму. Це особливо переконливо виявилось у філосо­фії Декарта. Він вважав розум найвищим авторитетом в оцінці будь-яких поглядів, а також у філософії Просвітництва.

Про зміну ідеалу в Нові часи свідчать і ціннісні орієнтації протестантизму. Якщо класичне християнство орієнтувало лю­дей перш за все на сферу духовного життя, зокрема на пробле­му спасіння душі, то протестантизм орієнтував їх на повсякден­не, практичне, земне буття, реабілітуючи його в очах вірую­чих. Таке розуміння сенсу життя проявилося насамперед у розробці його етико-гуманістичної проблематики.

У філософії Нового часу формуються дві тенденції, які про­явились у принципах, з одного боку, утилітаризму, а з другого — Просвітництва. Згідно з останнім, тільки викоренення неуцтва і поширення освіти можуть привести до справжньої моральної досконалості людини. На подібних засадах ґрунтувалася більшість соціально-філософських і політичних концепцій, спроби з'ясувати основні підвалини суспільства, виходячи з уявлень про розумність, природність цих підвалин.

В історії філософії суспільство тривалий час розглядалось як сукупність людських індивідів, які об'єднуються для задово­лення "соціальних інстинктів" (Арістотель). Мислителі Нового часу розглядали суспільство як об'єднання індивідів для конт­ролю над своїми діями (Гоббс, Руссо), об'єднання, яке ґрун­тується на конвенції, договорі, однаковій спрямованості інте­ресів. Заперечуючи теологічне пояснення історичного проце­су» прихильники теорії суспільного договору утверджували Раціоналістичні концепції природи суспільства. Проте ці кон­цепції ґрунтувалися на позаісторичних уявленнях про не­змінну сутність людини, нерозумінні закономірного процесу розвитку людства. Спроба ж поширити принцип детермінізму (всезагальної причинної зумовленості явищ) на пояснення сус­пільних явищ не давала можливості збагнути таємниці людсь­кого буття, його специфічної упорядкованості. Тому мислителі, навіть явно схильні до матеріалізму {зокрема Дж. Толанд і Т. Гоббс), іноді змушені були звертатися до гіпотези про існу­вання надприродної сили — Бога. Немало філософів Нового часу вважали "природну релігію" ("релігію розуму", "релігію почуттів", які виводились із "людської природи" не потребува­ли авторитету одкровення і догми) соціальним регулятором історичного процесу.

Треба зазначити, що деякі філософи Нового часу, а саме французькі матеріалісти XVIII ст., насамперед Гельвецій, виз­навали закономірний характер історичного процесу, прогрес, зв'язок між різними епохами людської історії.

Значне місце у філософії цієї епохи займала проблема дер­жави, про що свідчить концепція "суспільного договору". Родо­начальником тогочасного варіанту "суспільного договору" був голландський юрист і соціолог Гроцій (Гуго де Гроот). Згідно з цією концепцією, держава виникла в результаті угоди між людьми, які змушені були перейти від незабезпеченого захис­том природного стану до стану громадянського. У своєму роз­витку ця теорія одержувала різні інтерпретації: від консерва­тивно-охоронної (Гоббс) до революційно-демократичної (Руссо). У різних варіантах ідею "суспільного договору" розвивали Гоббс, Локк, Спіноза, Руссо та інші тогочасні мислителі. У книзі "Про суспільний договір" Руссо не тільки критикував інститути феодальної держави і права, а й заперечував усю си­стему феодалізму в цілому, закликав до заміни існуючого ладу. Він вважав, що оскільки держава виникає на основі договору, то громадяни мають право розірвати цей договір у випадку зло­вживання владою.

Щодо форм правління державою, то тут філософи Нового часу дотримувалися різних поглядів. Так, Бекон був прихиль­ником абсолютної монархії. До цього ж схилявся і Гоббс. Локк виступав за конституційну парламентську монархію, а Дідро, він був рішучим противником деспотичної форми правління, висловлювався за конституційну монархію і навіть приймав ідею республіканської форми правління, хоча й сумнівався в тому, що ця форма придатна для великих держав.


2. Основні риси німецької класичної філософії.
Класична німецька філософія — це філософські системи Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля та Фейєрбаха, які були створені у другій половині XVIII — середині XIX ст. Вона була найвищим досягненням філософсь­кої думки у світовому масштабі. Нескороминуще значення мали її гуманістичні ідеї соціального прогресу і свободи.

Класична німецька філософія не становила собою єдиного напряму. Наприклад, Кант був дуалістом, Фіхте — суб'єктив­ним, Шеллінг і Гегель — об'єктивними ідеалістами, Фейєрбах — матеріалістом. Та разом з тим у філософських системах цих мислителів спостерігається зв'язок, навіть наступність. Характеризуючи класичну німецьку філософію, як правило, вказують на такі її риси: наступність; діалектичність; критич­не ставлення до розсудливої метафізики і прагнення подати філософію як систему наукового знання. У світлі сучасної філософсь­кої думки впадає в око абсолютизація раціоналістичного підхо­ду та недооцінка емоціонально-чуттєвого начала, зокрема есте­тичного ставлення людини до світу, мистецтва, за допомогою якого вона осягає буття і переживає його сенс.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2

Схожі:

Лекція з навчальної дисципліни \" філософія\" тема № Історичні типи філософської думки (частина 2 ) iconЛекція з навчальної дисципліни " філософія" тема № Історичні типи філософської думки (частина 1 )
Розвиваючі: виявити універсальний, методологічний характер категорій, принципів філософії І їх значення для юриспруденції, діяльності...
Лекція з навчальної дисципліни \" філософія\" тема № Історичні типи філософської думки (частина 2 ) iconЛекція з навчальної дисципліни " філософія" тема № Філософія, її гуманістичний зміст та призначення
Навчальні: засвоєння особливостей філософського мислення; розуміння змісту І сутності базових понять лекції: «світ», «світогляд»,...
Лекція з навчальної дисципліни \" філософія\" тема № Історичні типи філософської думки (частина 2 ) iconПрограма навчальної дисципліни релігійна філософія та теологія: християнська філософія І теологія ХХ ст. Галузь знань 0203 Гуманітарні науки Напрям підготовки 020301 Філософія
Метою нормативної дисципліни «Релігійна філософія І теологія: Християнська філософія І теологія ХХ ст.» є вивчення католицької, протестантської...
Лекція з навчальної дисципліни \" філософія\" тема № Історичні типи філософської думки (частина 2 ) iconРобоча програма навчальної дисципліни фпн. 09 Філософія психології
Філософія психології. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки 0301 – соціально-політичні науки,...
Лекція з навчальної дисципліни \" філософія\" тема № Історичні типи філософської думки (частина 2 ) iconПрограма навчальної дисципліни основи релігійного вчення: історія зарубіжної релігійної філософії галузь знань 0203 Гуманітарні науки Напрям підготовки 020301 Філософія
Мета нормативної навчальної дисципліни «Релігійна філософія І теологія: Історія зарубіжної релігійної філософії» передбачає вивчення...
Лекція з навчальної дисципліни \" філософія\" тема № Історичні типи філософської думки (частина 2 ) iconПрограма навчальної дисципліни " сучасна теологія. Православна теологія" Галузь знань 0203 Гуманітарні науки Спеціальність 02030103 Богослов’я
Метою нормативної дисципліни «Релігійна філософія І теологія: Християнська філософія І теологія ХХ ст.» є вивчення католицької, протестантської...
Лекція з навчальної дисципліни \" філософія\" тема № Історичні типи філософської думки (частина 2 ) iconРобоча програма навчальної дисципліни історія філософії 19-20 ст
Робоча програма навчальної дисципліни для студентів 4 курсу філософського факультету, які навчаються за напрямом підготовки 020301...
Лекція з навчальної дисципліни \" філософія\" тема № Історичні типи філософської думки (частина 2 ) iconРобоча програма навчальної дисципліни с/к Історія політичної думки в Україні напряму підготовки 0203 Історія для спеціальності
Робоча програма навчальної дисципліни Історія політичної думки в Україні для студентів за напрямом підготовки Історія, спеціальністю...
Лекція з навчальної дисципліни \" філософія\" тема № Історичні типи філософської думки (частина 2 ) iconРобоча програма курсу "Основи теоретичної біографістики" для спеціальності 030101 "Філософія"
Сучасна західна філософія”, “Філософія науки”, „Організація культурних проектів”. Знання, отримані студентами при вивченні даної...
Лекція з навчальної дисципліни \" філософія\" тема № Історичні типи філософської думки (частина 2 ) iconЛекція з навчальної дисципліни " релігієзнавство" тема № сучасні релігії світу. Релігійні течії та конфесії в україні
Навчальні: сформувати уявлення щодо національних, світових та нетрадиційних релігій сучасності. Надати знання про сучасну релігійну...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка