Львів Видавництво "Свічадо"



Сторінка16/19
Дата конвертації19.04.2017
Розмір3.74 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

2.3.Християнська сім’я як нове створіння


«Подружжя їх у мирі й однодумності збережи,
дітей вигодуй, молодь виховай, старців підтримай,
малодушних утіш, розсіяних ізбери»
(Анафора святого Василія Великого)

2.3.1.Християнське подружжя (четверта, шоста й дев’ята заповіді Божі)

2.3.1.1.Сім’я – домашня Церква


  1. У єдності й любові першої подружньої пари Святі Отці вбачають образ Церкви. Подружній союз чоловіка і жінки є церковним за своєю природою, як і природа Церкви відображується в єдності подружньої пари. У Посланні до Ефесян апостол Павло навчає про таїнство зв’язку Христа і Церкви як прообраз подружнього зв’язку: «Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву» (Еф. 5, 32). Подружнє життя є «таїнственною іконою Церкви», місцем присутності і дії Христа, знаком нового життя. Святий Йоан Золотоустий називає подружжя «малою Церквою», яка «вдень і вночі перебуває перед лицем Господа»512.

  2. Господь Бог благословляє подружню любов і обдаровує її жертовністю та плідністю. Вона єднає двох – чоловіка і жінку – в одне ціле, яке людина не може роз’єднати: «Що, отже, Бог получив, людина хай не розлучає» (Мт. 19, 6). Подружня єдність здійснюється у взаємодаруванні аж до самопожертви: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї» (Еф. 5, 25).

  3. Святий Дух – «скарб дібр і життя Податель» – наділяє подружжя дарами для благочестивого життя в мирі, правді, гармонії та любові. Служіння подружжя в Церкві полягає в будуванні Тіла Христового в спільноті віри й любові та взаємного освячення. Дух Святий творить спільноту подружжя «домашньою Церквою». У молитвах чину Вінчання священик звертається до Бога з проханням: «Господи, Боже наш, славою і честю вінчай їх»513.

2.3.1.2.Статевість і християнське подружжя


  1. Статевість – це Божий дар бути чоловіком або жінкою, який кожна людина одержує в її сотворенні. Тому людина покликана прийняти цей Божий дар та втілити його в своєму житті.

  2. Статевість охоплює усі природні виміри існування людської особи: нею позначене не лише тіло, яке є видимим знаком приналежності до статі, а й душа та дух людини. У книзі Буття написано, що Бог сотворив людину чоловіком і жінкою, тому стать як дар Божий не залежить від вибору людини (див. Бут. 1, 27). Людина покликана прийняти задум Божий щодо себе, виражений у її статі.

  3. Людську статевість можна збагнути тільки у світлі християнського розуміння любові як сопричастя осіб. Таке сопричастя здійснюється в любові як самодаруванні однієї особи іншій. Цю любов дарує людині Святий Дух, Який відкриває людину до іншої особи.

  4. У подружньому житті чоловік і жінка відкриваються до Бога через взаємну любов, яка стає основою їхнього нерозривного єднання, вірності та плідності. У богопосвяченому дівственному житті статевість переображується у Святому Дусі, щоб у любові служити Богові та ближньому ради Царства Небесного (див. Мт. 19, 12).

  5. Будь-яке егоїстичне використання іншої особи як засобу для отримання статевої насолоди суперечить Божому дару любові, спотворює суть статевості та глибоко ранить особу; це противиться шостій і дев’ятій заповіді Божій. Ось чому статеве життя поза таїнством Подружжя, подружня невірність, руйнування подружньої плідності абортами та контрацептивними засобами, багатоженство й багатомужжя, гомосексуальні дії, автоеротизм є приниженням гідності людської особи та важким гріхом.

  6. Кожна людина вже від раннього дитинства покликана любити як Бога, так і ближнього. У вихованні до любові полягає зміст християнського статевого виховання. Метою такого виховання є допомогти молодій особі, яка розвивається, відкрити в собі Божий дар статевості й навчитися шанувати особовий характер цього дару.

  7. Особлива відповідальність за християнське статеве виховання лежить на батьках дитини. Саме вони покликані бути лагідними і второпними провідниками на дорозі відкриття дитиною Божого дару статевості в ній, розкриваючи його зміст і значення відповідно до віку, потреб і глибини питань, які непокоять дитину. Церква і суспільство повинні допомагати батькам у здійсненні їхнього покликання, проте не можуть повноцінно їх у цьому замінити.

2.3.1.3.Подружня вірність


  1. Суттєвою рисою християнського подружжя є вірність, що ґрунтується на вірній Христовій любові, а не лише на людських зусиллях подругів. Подружня вірність випливає з вірності Бога Своїй обітниці та вірності Христа Своїй Церкві. Бути вірним означає вміти бути мужнім у своєму виборі та відповідальним за свій обіт (присягу). Вірність скріплюється участю у Святих Таїнствах (Сповіді та Причасті), спільною молитвою, взаєморозумінням, підтримкою, довірою та прощенням, а також постійною духовною боротьбою зі спокусами. «Спільна молитва цілої родини устереже її хоча би навіть частково від незгоди та сварні… Якби так чоловік з жінкою щодня спільно молилися, то мусіли би з дня на день всяку образу собі простити»514.

  2. Подружню вірність послаблює і навіть руйнує обман, нещирість, ревнивість, легковажна поведінка, що може призвести до подружньої зради та марнування благодаті таїнства Подружжя. Христос уже самі похітливі бажання прирівнює до перелюбу: «Кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці» (Мт. 5, 27-28).

  3. Церква, будучи вірною словам Ісуса Христа, наголошує на нерозривності подружжя: «Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить із нею. І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, – чужоложить» (Мр. 10, 11-12).

2.3.1.4.Подружня плідність у любові


  1. Найважливішою метою подружнього життя є сопричастя чоловіка і жінки в любові, щоб, перебуваючи в ній, ще більше пізнавали Бога, що є Любов, і щоб в Його любові їхня любов була плідною: «Що в людині є душа, то є любов у родині. Не стане душі – не стає і життя; буде тіло, але мертве. Родина без любові – як тіло без душі»515. Подружня любов існує перш за все задля добра самих подругів.

  2. У подружжі чоловік і жінка покликані до співтворчості з Господом у народженні дітей: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28). Господь є джерело життя людини, і тому, приймаючи дар нового життя, подруги стають причасниками цього Джерела. Ось чому дар плідності є Божим благословенням для подружжя, скріпленням його в любові. Подружжя є іконою Церкви Христової, яка народжує людей до життя вічного.

  3. Подружня любов чоловіка і жінки виражається у статевому співжитті. Статевим актом подруги єднаються в любові, виявляючи нерозривну єдність подружнього життя. Істинна подружня любов є любов’ю плідною, тому тілесне єднання подругів відкрите до дітородження. Статевий акт має подвійний вимір: єднальний і дітородний. Тільки такий подружній акт є цнотливим і чистим. Втрата хоча б одного з цих вимірів статевого акту викривлює його зміст, руйнує цнотливість і чистоту подружнього життя, а тому є гріхом516.

  4. У народженні та вихованні дітей чоловік і жінка є «співпрацівниками Божої любові», що й визначає відповідальне батьківство подружжя. Особлива відповідальність подружжя проявляється в плануванні народжуваності, яке пов’язане зі спроможністю батьків надати дітям гідне виховання, забезпечивши їх належний фізичний та духовний розвиток. Тому буває і так, що чоловік і дружина вирішують тимчасово відкласти народження дітей. Однак таке рішення не має ґрунтуватися на егоїзмі та споживацьких мотивах: він не повинен взагалі вилучати дітонародження як одне із засадничих благ подружнього життя, тобто не повинен ставати відмовою від батьківства та материнства517.

  5. «Як комусь Бог дав дітей, то поклав на нього великий обов’язок тих дітей побожно виховати. Колись на Страшному суді зажадає Бог строгого рахунку від тих батьків, що про своїх дітей мало що дбали»518.

2.3.2.Християнське подружжя та захист гідності початку людського життя

2.3.2.1.Проблема штучного запліднення


  1. Святе Письмо на прикладах багатьох благословенних подружжів, які були спочатку неплідними: Авраам і Сара, Яків і Рахиль, Елкана й Анна, Захарія і Єлизавета, Йоаким та Анна, – навчає, що народження дитини є завжди даром Божим, про який слід молитись і прохати.

  2. Багато подружжів переживає драму безплідності як виклик, утрату, неможливість повної самореалізації. Сучасні біомедичні технології дають безплідній парі можливість отримати дитину шляхом штучного запліднення. Втручання лікаря є дозволеним тільки за умови, якщо сприятиме ефективності статевого акту в здійсненні його дітородної функції, проте ніяк не підмінює його. Адже гідність зачаття дитини обов’язково вимагає подружнього статевого акту чоловіка і жінки як духовно-тілесного єднання осіб у любові519. Штучне запліднення вилучає статевий акт, зводить подругів до донорів біомедичного матеріалу, а дитину – до продукту біомедичних маніпуляцій. Ціною такого зачаття є вбивство так званих «надлишкових ембріонів» чи маніпуляція їхнім життям. Насправді ж народження нової особи через співпрацю чоловіка і жінки зі силою Творця повинно бути плодом і знаком взаємного дарування подругів, їхньої любові та вірності.

  3. Сучасні біомедичні технології штучного запліднення залучають сторонніх осіб до зачаття дитини та її виношування (донорів статевих клітин, лікарів, «сурогатних матерів»). Втручання сторонніх осіб у таїнство зачаття нового життя вже саме по собі є моральним злом. Сурогатне материнство, коли жінка виношує і народжує для замовників зачату в пробірці дитину, стає справжньою зневагою до дару материнства: жінка торгує своїм материнством, а народжена дитина зводиться до предмета купівлі-продажу. Сурогатне материнство, зачаття дитини з метою її продажу після народження та інші подібні дії є тяжким гріхом проти гідності початку людського життя. Такі вчинки зневажають Бога та гідність дитини як особи, створеної на образ і подобу Божу.

2.3.2.2.Клонування людини


  1. Клонуванням називається експериментальний спосіб безстатевого розмноження. Сьогодні науковці намагаються застосувати його й до людини, щоб створити генетичних двійників тієї чи іншої людини задля терапевтичного або технічного їхнього використання. Поборники клонування людини не визнають за людськими клонами гідності людської особи.

  2. Клонування порушує людську гідність, зводить людину до рівня «біологічного матеріалу». Такий спосіб зачаття відділяє сферу дітородження (прокреації) від правдивого людського контексту подружнього акту й узагалі не передбачає потреби єднання подругів у любові для того, щоб співдіяти з Богом у прийнятті дару людського життя. Сама ідея клонування людини заперечує подружжя і сім’ю як такі; таким чином людина пробує стати на місце Творця, сама вирішуючи, як і коли покласти початок чи кінець людському життю.

  3. Крім того, клонування може породити небезпеку суспільної маніпуляції у відборі «генетично кращих» людей, призвести до продукування клонів живих осіб виключно як матеріалу для трансплантації органів, а отже звести людину до рівня предмета вжитку. Таке цілковито недопустиме з погляду християнської поваги до людської особи та пошанування її гідності.

2.3.2.3.Гріх аборту


  1. Абортом називаємо свідоме і пряме вбивство людської істоти в період між її зачаттям і народженням, на самих початках її життя520. Зазвичай такі дії здійснюють у формі штучного переривання вагітності. Абортом є також усі заходи, пов’язані з маніпуляціями, що ведуть до знищення людських ембріонів, навіть якщо їх отримано внаслідок штучного запліднення в пробірці поза лоном матері.

  2. Святе Письмо навчає про гідність людини вже від зачаття: «Перш ніж Я уклав тебе в утробі, Я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив Я тебе» (Єр. 1, 5). Святість і недоторканність людського життя ґрунтується на особовому ставленні Бога до людини.

  3. Святий Василій Великий навчає: «Жінка, яка свідомо вбиває плід, підлягає такій самій карі, як за вбивство. Не нам з’ясовувати, чи плід уже був сформований, чи ще був аморфний. Бо тоді справедливості вимагає не тільки істота, яка мала народитися, а й та, що спричинила їй зло, бо, як це часто буває, жінки вмирають від таких процедур. Додане до вбивства плоду, це вже друге вбивство, принаймні щодо тих, хто наважується на такий крок»521.

  4. Митрополит Андрей Шептицький у посланні «Не убий» наголошує: «Особливішим способом мерзенні, жахливі і протиприродні є випадки, коли родичі убивають рідних дітей. А може ще гіршими є вони, коли ті діти ще на світ не прийшли. Вже сама обставина, що злочину допускається рідний батько або мати, що дитина не може боронитися.., – все це робить зігнання плоду особливішим родом злочину»522.

  5. Людське життя від самого зачаття довірене матері і батькові, які про нього дбають і ним піклуються. Але часом драматичні обставини (зґвалтування, змушення родичів тощо) чи егоїстичні міркування можуть змусити жінку до знищення життя, яке вона виношує в собі. Це не знімає з неї відповідальності, однак разом з нею відповідальними за аборт стають також інші особи. Винуватим є і батько дитини, який примушує матір до аборту або покидає її під час вагітності. Співучасниками гріха аборту є також рідні, близькі та друзі, які іноді «змушують» жінку до аборту, виправдовуючи його можливістю збереження доброго імені тощо. І нарешті, остання та велика провина тяжіє на лікарях та інших медичних працівниках, які безпосередньо роблять аборт. Опосередковано провина лягає і на всіх тих, хто на суспільному рівні захищає та пропагує аборти.

2.3.2.4.Гріх контрацепції


  1. Контрацепцією називаємо навмисні дії, якими людина руйнує плідність дітородної сфери і унеможливлює зачаття нового людського життя. Контрацептивні дії впливають на всю людську особу, обмежуючи її здатність приймати дар нового життя. Наслідками таких вчинків можуть бути не лише фізіологічна, а й духовна, моральна та психологічна нездатність подружжя до народження дітей, формування контрацептивної ментальності.

  2. Жодні медичні контрацептивні засоби цілковито не запобігають зачаттю. У сім’ях, де подружжя фізіологічно плідне, однак через контрацепцію нездатне прийняти нове життя, зачинатимуться «небажані діти», наставатиме «небажана вагітність», що призводитиме до народження «небажаних дітей» або навіть до аборту. Тому остаточно контрацептивна ментальність веде до ментальності абортивної. Контрацепція, замість зменшувати – згідно з аргументами прихильників – кількість абортів, лише стимулює невпорядковане статеве життя й, навпаки, веде до зростання кількості абортів у подальшому.

  3. Контрацепція часто є ознакою вже існуючої кризи сімейних стосунків і руйнує єдність християнського подружжя. Здебільшого рішення вживати протизаплідні засоби пов’язане зі страхом перед вагітністю і відмовою від плідності. Якщо догляд за дитиною тяжіє лише на одному з подругів, то спротив заплідненню є зазвичай своєрідним «протестом» проти такої самотності в подружжі. Контрацептивні вчинки є моральним злом, бо перекреслюють подружнє покликання до батьківства та материнства.

  4. Контрацепція не лише перешкоджає злиттю чоловічої та жіночої статевих клітин, а й руйнує здатність подругів співдіяти з Творцем у прийнятті та приведенні на світ нового життя. Таке подружжя відкидає Божий задум щодо себе, зводить сімейне життя лише до «приватної справи», нехтуючи тим, що тільки Бог є Господь початку й кінця людського життя.

  5. Застосування контрацепції спотворює природний зміст статевого акту, руйнує не лише дітородну, а й єднальну його сутність. Контрацепція веде до безвідповідального співжиття, метою якого є пошук власного задоволення. Це завдає великої шкоди справжній основі подружнього співжиття – жертовній любові, у якій подруги віддають і приймають одне одного в усій повноті, зокрема, власну плідність.

  6. Митрополит Андрей так викриває особливе зло контрацепції: «Подібними до убивства дітей, хоч і цілком іншого роду гріхами, є вчинки, якими батьки обмежують число потомства. Ті випадки не є очевидно гріхами вбивства, але трудно не уважати їх тяжкою кривдою, …тому що хоча й не відібрано життя, але до життя не допущено! Народ, у якого жінки не хочуть піддатися [...] обов’язкам материнства, у якому мужчини шукають сексуального вдоволення без огляду на обов’язки і тягарі родинного життя, без огляду на ціль подружжя, – той нарід засуджений на загладу»523.

2.3.2.5.Природне планування сім’ї


  1. Відповідальне батьківство та материнство виявляється також у природному плануванні сім’ї. Воно полягає в тому, що подруги завжди відкриті на Боже покликання передавати життя. Для того щоб відповісти на це покликання, подружжя усвідомлює та пізнає закладені Богом у природу інтимних відносин можливості співучасті в даруванні нового життя. Природне планування пов’язане з пошуком відповідного моменту до зачаття нового життя.

  2. Покликання до батьківства та материнства не заперечує періодичної стриманості й застосування методів регулювання народжуваності, які ґрунтуються на використанні періодів неплідності жіночого організму524. Подружнє співжиття залишається чистим, бо шанує тілесний вимір любові й не позбавляє його природної плідності.

  3. Природне регулювання зачаття суттєво відрізняється від контрацептивних учинків, бо подружжя залишається відкритим до прийняття нового життя. Цей спосіб регулювання не допускає будь-якого втручання у дітородну сферу чоловіка чи жінки для тимчасового чи тривалого вилучення їхньої здатності до зачаття. Природне планування сім’ї навчає подружжя розуміти й поважати плідність одне одного, знати періоди плідності жіночого організму.

  4. Відкритість на Божий дар життя та пошук Божої волі дозволяє подружжю з любов’ю прийняти нове життя навіть тоді, коли подружжя «не планувало» народжувати. В такій сім’ї кожна дитина, дарована Богом, буде бажаною і прийнятою в довір’ї до Нього. Природні методи планування сім’ї, зберігаючи чистоту статевого акту в його відкритості до життя, зміцнюють єдність подружжя. Відкритість до прийняття власних дітей робить подружжя спроможним і до усиновлення дітей-сиріт.

2.3.2.6.Відповідальне батьківство


  1. Відповідальне батьківство та материнство – це не лише прийняття дару нового життя, а й створення належних умов для повноцінного розвитку дитини. Християнські батьки повинні усвідомлювати, що діти, подаровані їм Господом, належать передусім Йому. Ці Божі діти у своєму земному житті лише довірені опіці батьків. Батьківське покликання потребує жертовної любові до дітей. Благо дитини є найвищою метою батьківського виховання. Тому батьки не можуть вважати дітей своєю «власністю» чи використовувати їх лише як засіб для досягнення якоїсь іншої мети, натомість кожна дитина має природне право бути народженою і вихованою у повноцінній сім’ї525. Найкращим засобом виховання дітей є зріла християнська поведінка самих батьків, їхні взаємини між собою та з іншими членами родини та суспільства.

  2. Святий Йоан Золотоустий пригадує християнам, що вони покликані народити своїх дітей не лише для життя дочасного, а й для життя вічного526. Крім матеріальних і психологічних потреб, дитина має теж духовні потреби. Релігійне та духовне виховання становить невід’ємну частину виховання дитини та її зростання в Божій благодаті.

2.3.3. Християнська родина та захист гідного кінця людського життя

2.3.3.1.Опіка над потребуючими батьками та членами родини


  1. У Святому Письмі читаємо: «Усім твоїм серцем прославляй свого батька і не забувай про болі матері твоєї. Пам’ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що для тебе вони вчинили?» (Сир. 7, 27-28). Шанувати батьків означає ставитися до них із любов’ю, особливо тоді, коли вони немічні, потребують опіки, як, наприклад, у старості.

  2. Митрополит Андрей у вченні про родину наголошував на обов’язкові дітей щодо батьків: «Добрі християни уміють в житті зберегти четверту заповідь Божу “Шануй свого отця і свою матір” навіть тоді, коли батьки недобрі, а не дай Боже не заслуговують на пошану, діти мають їх однаково шанувати, бо такий закон Божий. Християни знають, яка гірка доля тих, що батьків не шанували»527. А дітей митрополит Андрей ще й так перестерігав: «О, не дай того Боже, щоб поміж нами які-небудь безбожні діти посміли колись батьків своїх зневажати або, ще гірше, руку на них підняти. Не дай Боже, щоб які-небудь батьки мали причину на дітей своїх прокляття кинути!»528.

  3. Діти повинні опікуватися батьками в їхніх хворобах, а також надавати їм матеріальну та моральну допомогу в старості. «Дитино, допомагай твоєму батькові в старощах і не засмучуй його за його життя; і коли розум ослабне, будь поблажливим; не зневажай його тоді, коли ти – повносилий [.…]. Богохульник той, хто покидає батька; проклятий Господом той, хто гнівить свою матір» (Сир. 3, 12-13.16). Діти повинні пам’ятати, що повага та любов до батьків зобов’язує їх піклуватися про них протягом їхнього життя. Від цього обов’язку ніхто й ніколи не може бути звільнений. Якщо батьки вже пішли з життя, то обов’язком стає християнський похорон, виконання їхньої останньої волі, молитва за них, піклування про їхні могили та пам’ять про річницю смерті.

2.3.3.2.Християнське розуміння смерті


  1. Християнин, який у таїнстві Хрещення сподобився божественного життя, уже тут, на землі, живе життям вічним. Для віруючої людини смерть є наслідком гріха наших прародичів, але раз і назавжди переможена смертю і воскресінням Ісуса Христа, Який «тим, що в гробах, життя дарував». Смерть для християнина не є глухим кутом, відходом у небуття чи кінцем існування людської особи. Смерть, як і життя, має сенс, який відкриваємо у світлі Христової Пасхи. Смерть – це перехід до нового життя, від землі до небес.

  2. Смерть не може бути втечею від життя чи його запереченням. Тому самогубство свідоме самостійне позбавлення себе життя – є тяжким гріхом, і Церква засуджує його. До самогубства можуть привести різні соціальні, психічні чи інші фактори, однак найголовнішою причиною є зневіра, втрата сенсу життя, відкинення Божого милосердя та розпука. «Людина не має права розпоряджатися своїм життям. Як воїн не має права покинути призначеного йому становища, а коли самовільно його покидає, вважається дезертиром, так само дезертиром є та людина, яка покидає свої обов’язки разом зі становищем, на яке її поставило Боже Провидіння529».

2.3.3.3.Використання знеболювальних засобів


  1. Згідно з християнським ученням, страждання, зокрема в останні моменти життя, мають особливе місце в спасительному Божому плані. Вони є свідченням участі в Христових стражданнях і в Його спасительній жертві. Тому деякі християни надають перевагу поміркованому вживанню знеболювальних засобів задля добровільного прийняття хоча б частини страждань розп’ятого Христа. Проте не можна вважати героїчність такого роду загальним правилом. Навпаки, згідно з людською та християнською розсудливістю, слід пропонувати хворим уживати ліки під наглядом і за порадою лікаря, здатні зменшити біль чи позбутися його, навіть якщо такі препарати можуть негативно впливати на свідомість хворого, затьмарюючи її. Однак треба подбати, щоб використання таких ліків не перешкодило хворому в приготуванні до гідної смерті: виявленні останньої волі, Сповіді, прийнятті Єлеопомазання та Причастя.

2.3.3.4.Трансплантація органів


  1. Найбільший наш дар ближньому полягає в самопожертві, особливо заради збереження його здоров’я і життя. Сучасна медицина з допомогою пересадки органів спроможна лікувати багатьох хворих, яких ще донедавна очікувала тільки смерть або, в ліпшому разі, життя в болях та обмеженнях.

  2. Трансплантація є виявом милосердя до ближнього та солідарності з ним. Дарування власних органів для пересадки є героїчним служінням задля порятунку життя. Це служіння високо оцінив Іван Павло ІІ: «Завдяки науці та професійності, жертовності лікарів і медпрацівників [...] для людства відкриваються нові чудові можливості [...] любити свого ближнього по-новому, кажучи євангельськими словами, аж до кінця»530.

  3. Безкорисливе дарування частини власного тіла (органів або тканин) для добра іншої особи, яка має в цьому гостру потребу, є виявом християнської любові до ближнього. Натомість торгівля людськими органами неприпустима і є моральним злом: «Практика, коли людські органи стають предметом комерції або одиницею обміну та продажу, є морально неприйнятною, бо «опредмечене» використання тіла є насильством над гідністю особи»531.

  4. Жива особа (донор) може дарувати тільки парні органи за умови, що це не загрожуватиме її власному життю. «Органи, які є одинарними, не можуть братися для трансплантації, оскільки це може призвести до смерті самого донора, за винятком ситуації, коли їх беруть від мерця, тобто після клінічного ствердження смерті людини»532.

2.3.3.5.Евтаназія


  1. Евтаназія (грецькою блага [або добра] смерть) – це дія або бездіяльність, що за своєю природою чи наміром спричиняє смерть людини задля уникнення всіляких страждань533. Евтаназію застосовують не лише до важкохворих осіб, а й до новонароджених дітей з вродженими вадами розвитку. Крім евтаназії «на індивідуальне замовлення» існує також «соціальна евтаназія», коли рішення про смерть людини виходить уже не від окремої особи, а від суспільства, коли керуються недоцільністю подальшого лікування людей, чи надмірною витратою коштів, за які можна було б вилікувати багатьох інших.

  2. Церква навчає: «Ніхто й ніщо не може дати дозвіл на вбивство невинної людської істоти: плоду чи ембріона, дитини чи старця, невиліковно хворого чи помираючого. Крім того, ніхто не може прагнути цього акту вбивства себе самого чи іншої людини, довіреної його відповідальності або опіці, й не може давати дозволу на таке вбивство ні безпосередньо, ані опосередковано. Ніхто не може легітимно наказувати, радити і дозволяти такі дії. Тут ідеться про порушення Божого закону, образу гідности людської особи, злочин проти життя, замах на людину»534.

  3. Часом люди через тривалий і нестерпний біль просять смерті для себе або для інших. Однак такі благання про смерть не завжди є виявом правдивого бажання евтаназії. Насправді важкохвора особа потребує любові, уваги, молитви й духовної опіки, оточити якою хвору людину покликані близькі люди: батьки, діти, друзі, а також лікарі й медсестри, душпастирі та інші члени церковної спільноти.

«Пом’яни, Господи, тих, що принесли Тобі ці дари,
і тих, за кого, через кого і ради кого їх принесли […],
тих, що люблять нас, і тих, що ненавидять […],
і всіх людей Твоїх пом’яни […],
тож для всіх будь усім,
відаючи кожного і прохання його,
дім, і потреби його»
(Анафора святого Василія Великого)



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

Схожі:

Львів Видавництво \"Свічадо\" iconЛьвів Видавництво «Свічадо» 2009 Титул оригіналу: Thomas Merton. New Seeds of Contemplation
Перекладено І видано відповідно до угоди з New Directions Publishing Corporation, New York
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconСвяте Письмо Старого та Нового Завіту / перекл о. Івана Хоменка, Львів: «Місіонер» убт «Свічадо», 2007 (1-е вид.: Рим: видавництво оо. Василіян, 1963). Барщевський Т. П’ятикнижжя конспект
Розповідь про створення світу (Бут 1-3) в контексті месопотамської І єгипетської літератури
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconСвяте Письмо Старого та Нового Завіту / перекл о. Івана Хоменка, Львів: «Місіонер» убт «Свічадо», 2007 (1-е вид.: Рим: видавництво оо. Василіян, 1963). Барщевський Т. П’ятикнижжя конспект
Розповідь про створення світу (Бут 1-3) в контексті месопотамської І єгипетської літератури
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconСвяте Письмо Старого та Нового Завіту / перекл о. Івана Хоменка, Львів: «Місіонер» убт «Свічадо», 2007 (1-е вид.: Рим: видавництво оо. Василіян, 1963). Барщевський Т. П’ятикнижжя конспект
Розповідь про створення світу (Бут 1-3) в контексті месопотамської І єгипетської літератури
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconЛьвівська політехніка
Укл. Воловець Я. В., Клімковський М.І. – Львів: Видавництво Державного університету “Льівська політехніка”, 2001. – с
Львів Видавництво \"Свічадо\" icon72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року
«Львівська політехніка». Секція права та психології: збірник тез доповідей. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014 р....
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconМетодичні рекомендації та практичні завдання для студентів гуманітарних та економічних спеціальностей
Основи риторики: Методичні рекомендації І практичні завдання для студентів гуманітарних та економічних спеціальностей / Укл.: Куньч...
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconБюлетень нових надходжень за жовтень 015р. Львів 2015 Природа. Природничі науки
Шкільні екскурсії Україною. Львів [Текст] / Ігор Мельник. Київ : Шкільний світ, 2009. 127 с. іл
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconЛьвівського національного університету імені Івана Франка; Програма дослідження модерної історії та суспільства України імені Петра Яцика. Львів: Манускрипт-Львів, 2013. 400 с., іл

Львів Видавництво \"Свічадо\" iconМузеї Львова: події, колекції, люди : матеріали науково-практичної конференції, Львів, 30—31 жовтня 2014 року / Львів. іст музей; ред кол.: О. Роман (відп ред.), О. Перелигіна, І. Полянська; відп за вип



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка