Львів Видавництво "Свічадо"



Сторінка3/19
Дата конвертації19.04.2017
Розмір3.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

ВІРА ЦЕРКВИ

0.3.Вступ


  1. Перша частина Катехизму розкриває зміст віри в Бога Отця, Сина і Святого Духа, який зволив об’явитися людям і якого пізнаємо згідно з Його Об’явленням. Цей зміст віри Церква урочисто сповідує в соборному проголошенні Нікейсько-Царгородського Символу віри та молитовно досвідчує в Анафорі Божественної Літургії. Тому перша частина Катехизму, яка складається з трьох розділів, побудована на тлумаченні Символу віри та Анафори Літургії святого Василія Великого.

  2. Перший розділ – «Об’явлення Пресвятої Тройці» – присвячений Об’явленню Бога як Творця і Вседержителя світу. Це Об’явлення міститься у Святому Переданні та Святому Письмі Старого і Нового Завіту й доручене святій Церкві, яка його звіщає та про нього авторитетно тлумачить і навчає. Вона заоохочує всіх до пізнання Бога, щоб читаючи й слухаючи Слово Боже, щоденно жили Ним. Боже Слово зростає в нас, неначе зерно в доброму ґрунті, просвічуючи нас і вводячи в таїнственну глибину Божого життя.

  3. Вершиною Божого Об’явлення є воплочений з Духа Святого і Марії Діви Син Божий – Господь наш Ісус Христос, який у Своїх словах і ділах об’явив любов Бога Отця. Апостоли – Христові учні – прийняли Слово Боже й благовістили його всьому світові. Вони свідчили про Христа словом проповіді та власним життям. Перейняли посланництво апостолів їхні наступники – святі Отці Церкви, які зберегли неперервність апостольського передання.

  4. Другий розділ «Віруємо в Тройцю Єдиносущну й Нероздільну» розкриває вчення про Пресвяту Тройцю – Отця, Сина і Святого Духа. Таїнство Пресвятої Тройці перевищує людське розуміння. Приймаючи це таїнство вірою, ми наближаємося до Бога, сповнюємося Ним і водночас осягаємо щораз більшу повноту пізнання Бога та життя в Ньому.

  5. Третій розділ «Віруємо в єдиного Бога Отця Вседержителя.., і в єдиного Господа нашого Ісуса Христа.., і в Духа Святого Господа Животворящого» виявляє у світлі віри все те, що Бог зробив «задля нас людей і нашого ради спасіння». Ці діла Бога становлять священну історію: створення світу і людини, обітниця спасіння, воплочення Сина Божого, воскресіння Христа, зіслання Святого Духа на апостолів і знову пришестя Христа у славі.

  6. Наше спасіння звершується в Христовій Церкві, єдиній, святій, соборній та апостольській. Ця єдина і соборна Церква існує в помісних Церквах і з помісних Церков11, серед яких і наша Українська Греко-Католицька Церква. Спомином про українських новомучеників та ісповідників віри закінчується цей розділ і перша частина Катехизму.


0.4.Об’явлення Пресвятої Тройці


«Ти єси Той, Хто дарував нам пізнання Своєї істини.
І хто спроможний висловити могутність Твою,
голосною вчинити всю хвалу Твою,
або повідати кожночасно чудеса Твої?»
(Анафора Літургії святого Василія Великого)

0.4.1.Боже Об’явлення


  1. Віра Церкви основується на Божому Об’явленні. У цьому Об’явленні невидимий Бог з повноти своєї любові промовляє до людей, щоб покликати їх до сопричастя зі Собою: «Сподобалось Богові, у Його доброті й мудрості, об’явити Себе самого й подати до відома таїнство своєї волі (пор. Єф. 1, 9), завдяки якій люди через Христа – Слово, що стало тілом, у Святому Дусі мають доступ до Отця і стають учасниками Божої природи» (пор. Еф. 2, 18; 2 Пт. 1, 4)12. Бог, що «у світлі живе неприступнім, якого ніхто з людей не бачив, ані бачити не може» (1 Тм. 6, 16; пор. Йо. 1, 18; 1 Йо. 4, 12), «у тіло одягнувшись, прийшов до людей, на землі живучих, щоб довідались вони про відвідини їх і Господнє пришестя»13. Об’являючи Себе, Бог, який у своїй сутності є непізнанним, бажає, щоб люди відповіли Йому, пізнавали Його і любили Його понад усе14.

  2. Боже Об’явлення здійснюється одночасно через дії і слова, тісно пов’язані між собою, які взаємно освітлюють одні одних15. Таким чином проявляється особлива «Божа педагогіка»16: Бог відкриває Себе людині поступово, поетапно готуючи її до сприйняття Об’явлення Себе Самого, аж до повноти Об’явлення в Особі й ділі Воплоченого Слова – Ісуса Христа: «Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів Він говорив до нас через Сина, Якого зробив спадкоємцем усього і Яким створив віки» (Євр. 1, 1-2). У всій повноті Бог об’являє Себе тільки у своєму воплоченому Слові, яке було споконвіку (пор. Йо. 1, 1), – Ісусі Христі, в якому «враз із людською природою живе вся повнота Божества» (Кл. 2, 9).

  3. У Старому Завіті Бог об’являється Мойсеєві на горі Синай як Сущий – «Я Той, Хто є» (Вих. 3, 14), об’являючи йому не щось про Себе, але самого Себе. Ім’я «Сущий» означає, що Бог є Особою – джерелом існування і життя. У Новому Завіті Бог, який першим іде назустріч людині (пор. Йо. 3, 16; 1 Йо. 4, 19), об’являє Себе Отцем через воплоченого Сина Ісуса Христа в Святому Дусі.

0.4.1.1.Боже Слово у творінні


  1. Тільки Бог існує споконвіку, а все творіння Він привів від небуття до буття. Тільки Він має життя в повноті, а світ, оскільки створений, завдячує своє існування Йому. Бог творить усе своїм Словом: «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього» (Йо. 1, 3; пор. Бут. 1). Створена Богом природа та її закони походять від Слова: «Слово… залишається в землі по всі наступні часи, подаючи їй силу родити й приносити плоди»17. Боже Слово надає закон і сенс творінню: «І сказав Бог, – це значить, що в кожне єство вкладено премудре і художнє слово»18. У спогляданні природи, її закономірностях та гармонії, ми пізнаємо премудрість Творця та красу його задуму. Все створіння прославляє Бога, Його велич, славу і мудрість: «Небеса оповідають славу Божу, і діло рук Його проголошує твердь небесна» (Пс. 19, 2); «Господи, Боже наш, яке предивне Твоє ім’я по всій землі!» (Пс. 8, 2).

  2. Світ, як творіння Боже, є носієм Божого Слова. Він виражає особове ставлення Бога та його творче звернення до нас: «Невидиме ж Його [Бога], після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: Його вічна сила і божество» (Рм. 1, 20). Отці Церкви часто порівнювали світ із книгою, через яку відкриваємо її Автора. Набуваючи досвіду перебування в Божій присутності, люди здатні прославляти Бога «по всіх місцях Його правління!» (Пс. 103, 22).

0.4.1.2.Бог в історії


  1. Бог об’являється людині не тільки як Творець і Вседержитель світу, а й як Отець і Спаситель Свого народу. Тому історія людства є святою історією Божої дії, оскільки сам Бог у ній являється і діє.

  2. Бог відкрив Адамові та Єві, а через них усім людям, їхнє покликання продовжити діло сотворення: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28). Коли ж прародичі через своє гріхопадіння відпали від Бога, однак Бог не покидає людину і обіцяє дати їй Спасителя: «Воно [потомство жінки – Ісус Христос] розчавить тобі [змієві] голову» (Бут. 3, 15).

  3. Людина, навіть утративши в гріхопадінні істинне пізнання Бога, не перестає шукати Того, хто є началом усього. Про такий пошук мовить святий апостол Павло до мешканців Афін: «Мужі-атеняни, зі всього бачу, що ви вельми побожні. Переходячи через ваше місто і приглядаючися до ваших святощів, я знайшов жертовник, на якому було написано: Невідомому богові. Те, отже, чому ви, не відаючи його, поклоняєтеся, те я вам звіщаю. Бог, що створив світ і все, що в ньому, Він, бувши Владикою неба і землі, не живе у рукотворних храмах» (Ді. 17, 22-24).

  4. З-поміж людей, які «шукали Бога, чи, може, навпомацки не знайдуть його» (Ді. 17, 27), Бог об’являє Себе Аврааму, покликаючи його стати батьком усіх віруючих. Свою вірність обітниці потомства і землі Бог підтверджує, даруючи Авраамові сина Ісаака, а цьому – Якова. Тому, являючись Мойсеєві в палаючому кущі, щоб покликати його вивести Його народ з Єгипту – дому неволі, Сущий Бог об’являє себе «Богом Авраама, Ісаака і Якова» (пор. Вих. 3, 15), «Богом батьків наших» (Втор. 26, 7). Переводячи ізраїльський народ через Червоне море, даруючи йому свої заповіді на горі Синай та вводячи його в Обіцяну землю, Бог показує, що Він не тільки входить в історію свого народу, але й кличе його до повноти життя в Ньому: «Я ходитиму проміж вас і буду вашим Богом, а ви будете Моїм народом» (Лев. 26, 12). Давидові, який бажав побудувати Йому дім, тобто храм, Бог обіцяє, що Сам збудує йому «дім», тобто виведе з його лона потомство – Месію, царство якого існуватиме повіки (пор. 2 Сам. 7, 11-16). Здійснення цієї обітниці Церква бачить в Ісусі Христі: «І Господь Бог дасть Йому престол Давида, Його батька, і Він царюватиме над домом Якова повіки, й царюванню Його не буде кінця» (Лк. 1, 32-33).

  5. У Новому Завіті повнота Об’явлення осягнута в Єдинородному Сині, який споконвіку в лоні Отця і Отця об’являє (див. Йо. 1, 18). Сам Ісус стверджує, що «Хто мене бачив, той бачив Отця» (Йо. 14, 9), показуючи тим, що Він і Отець – одно (див. Йо. 10, 30). Таким чином Ісус Христос приносить повноту Об’явлення, оскільки Він є «образ невидимого Бога» (Кл. 1, 15). Христос – правдивий Бог і правдива людина – об’являє у Собі також і образ досконалої людини.

  6. Церква вірує, що існує тільки одне єдине Боже Об’явлення людям, повноту якого приніс нам і передав Ісус Христос, так що іншого об’явлення не існує. Боже Об’явлення продовжує передаватися в Церкві – Тілі Христовому, таїнстві Христової присутності в історії.

  7. У своєму богослужбовому житті Церква поєднує календарний рік із роком літургійним, історичний час – зі священним часом спасіння. У літургійному святкуванні історичні події земного життя Спасителя стають спасаючими таїнствами. Отак Бог продовжує діяти в історії аж до її остаточного звершення в зновупришесті Ісуса Христа. Якщо у Старому Завіті Бог об’являвся лише своїм вибранцям: патріархам, пророкам і царям, то в Новому Завіті усі члени Христової Церкви приймають Його Об’явлення.

«Ти промовляв до нас устами слуг Твоїх, Пророків,
провіщаючи нам прийдешнє спасіння;
Ти нам дав закон на поміч
й Ангелів поставив охоронцями.
А коли прийшла повнота часу,
Ти говорив до нас через Самого Сина Твого,
що Ним Ти і віки сотворив»
(Анафора Літургії святого Василія Великого)

0.4.2.Святе Передання


  1. Бог Отець, який об’явив Себе через Свого Сина, Святим Духом дарує Своє життя вірним у Церкві. Це благодатне діяння Святого Духа, Який усім тим, що живуть у сопричасті з Богом, об’являє Істину і життя у ній, називаємо Святим Переданням. Бог, який «хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1 Тм. 2, 4), тобто до Ісуса Христа (див. Йо. 14, 6), відкриває людям «тайни, сховані від початку світу» (Мт. 13, 35), а Його слово залишається непохитним і незмінним: «Те, що Бог об’явив на спасіння всіх народів, те й найласкавіше так уклав, щоб воно зберігалося непорушним вічно і було передане всім поколінням»19. Отже, Христос має бути проповідуваний усім народам і всім людям і щоб таким чином Об’явлення дійшло до всіх кінців землі.

  2. Суттю Святого Передання, згідно зі святим Іринеєм Ліонським, є те, що у всіх одна і та ж сама віра: «всі приймають одного і того ж Бога Отця, і вірують в один і той же самий здійснений задум воплочення Сина Божого, і знають один і той же дар Духа, зберігають одні і ті ж самі заповіді, і дотримуються одного ж і того ж устрою Церкви, і очікують того самого пришестя Господа і визнають те ж саме спасіння всієї людини – душі і тіла» 20. За свідченням Святого Василія Великого Святе Передання, якого «навчив нас Господь, Апостоли проповідували, Отці зберегли, мученики укріпили»21, охоплює все те, що нам передане від самого Христа, вчення Апостолів і віру Церкви. Він же зазначає, що «з догматів, збережених у Церкві, одні маємо у вченні, викладеному у Писанні, а інші, які дійшли до нас через апостольське Передання, ми отримали у тайновведенні. І ті, й інші мають однакову силу в ділах благочестя […]. Хто відкидатиме неписані звичаї, то пошкодить Євангеліє в головному і зведе проповідь до самих лише слів без жодного змісту»22. Святий Василій пов’язує Святе Передання з літургійним життям, зазначаючи, що воно, окрім сповідування віри у Пресвяту Тройцю, охоплює і знак хреста в обряді прийняття катехумена, поставі у молитві – поверненні на Схід, відречення від Сатани і його влади, триразове занурення під час Хрещення, стояння на недільному богослужінню, Епіклезу в Євхаристії, благословення води і єлея тощо23.

0.4.2.1.Апостольське передання


  1. Слово Об’явлення Христос доручає своїм апостолам: «Слова бо, Тобою [Отцем] Мені дані, Я їм дав, і сприйняли вони їх […]. Слово твоє я передав їм» (Йо. 17, 8; 14). Церква продовжує апостольське посланництво в передаванні Божого Об’явлення. Вона покликана проповідувати та пояснювати його. Для цього Христос зіслав Церкві Святого Духа, який настановляє її на всяку істину (пор. Йо. 16, 12). Церква передає Боже Об’явлення двома шляхами: усно – «за допомогою апостолів, які усним проповідуванням, прикладами й установами передали те, про що вони дізналися з уст Христа, живучи з Ним і бачачи Його дії, або те, чого вони навчилися від Святого Духа»24; і письмово: «тими апостолами і людьми з їх оточення, які, теж натхнені тим же Святим Духом, передали в письмовій формі Звістку Спасіння»25.

  2. Христос обирає апостолів і посилає їх проповідувати Слово: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи […], навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт. 28, 19-20). Отримавши це післанництво в день Христового Вознесіння та силу Святого Духа в день П’ятдесятниці, апостоли починають проповідувати Христа й свідчити про Нього: «Оцього Ісуса Бог воскресив, – ми всі цьому свідки» (Ді. 2, 32). Подібно до Вчителя, учні передають Христове Євангеліє в живому слові проповіді, закликаючи зберігати його: «Бережи добре передання за допомогою Духа Святого, який живе в нас» (2 Тм. 1, 14).

  3. Апостоли передали нам «все, що Ісус робив та що навчав від початку» (Ді. 1, 1). Про це свідчить і святий апостол Павло, звертаючись до вірних у Солуні: «Тож стійте, брати, і тримайтеся передань, яких від нас навчилися чи то усно, а чи листовно» (2 Сл. 2, 15). Церква завжди закликала вірних залишитися вірним навчанню Апостолів і таким чином зберегла незмінність Святого Передання, а тим самим і вірність Ісусові Христові. Суть Передання полягає саме у вірному слідуванні за Христом у Церкві у всіх поколіннях аж до кінцю часів. Через це Святе Передання є незмінне, тому що його змістом є Ісус Христос, який той самий вчора, сьогодні і навіки (пор. Євр. 13, 8).

0.4.2.2.Вірність Переданню


  1. Неперервність Передання здійснюється в літургійному житті Церкви, у вченні Святих Отців, які свідчать Істину не за людськими спогадами, але маючи живий і безперервний досвід Святого Духа. Постійність того досвіду можлива у вірності навчанню апостолів, спадщині святих Отців, учительству Церкви, що й укріпляє нас у надії на обітницю прийдешнього віку. Вірність Переданню є вірність новому життю в Христі, переданому Святим Духом апостолам, відтак єпископам, пресвітерам, дияконам і всіх вірним.

  2. Перші християнські спільноти зберігали і передавали апостольське навчання, проповідували Боже Слово та жили ним (пор. Флп. 2, 6-11), постійно перебуваючи «в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Ді. 2, 42). Зокрема, «ламаючи хліб», християни пізнавали сповнення Євангелія та присутність серед них Христа (див. Лк. 24, 31), й одночасно звіщали прихід прийдешнього віку, живучи у цьому світі, але не будучи «від цього світу» (пор. Йо. 15, 19; 17, 14). Ці слова можна застосувати вповні і до сьогоднішньої Церкви, яка продовжує в собі апостольське Передання. Вона не перестає закликати, на зразок апостола Петра, до покаяння і хрещення, обіцюючи дар Святого Духа, тому що «для вас бо ця обітниця, і для дітей ваших, та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог» (Ді. 2, 39). Передсмаком тих подій і приходу Царства Божого вірні мають у Пресвятій Євхаристії, в якій здійснюється зустріч і сопричастя Бога і людей. Це і є зміст Передання, яким Церква жила в апостольські часи, яким живе сьогодні й буде жити в прийдешньому віці.

0.4.2.3.Святе Передання і Святе Письмо


  1. Церква вірує і навчає, що «Святе Передання і Святе Письмо тісно між собою пов’язані та взаємодіють. Обидва, випливаючи з того ж Божого джерела.., прямують до однієї й тієї ж мети. Бо Святе Письмо є Словом Божим, під натхненням Божого Духа записаним на письмі, а Святе Передання – Слово Боже, Христом Господом і Святим Духом доручене апостолам, передане в усій повноті їх наступникам, щоб, просвічені Духом істини, вони це Слово своїм проповідуванням вірно зберігали, викладали та поширювали»26. Усне Передання пояснює і тлумачить Святе Письмо, а за Святим Письмом Церква визначає істинність усного Передання. Усне Передання виражене в ученні Святих Отців, зокрема на вселенських і помісних Соборах. Ось чому Церква навчає приймати з вірою та шанувати як Святе Письмо, так і усне Передання.

0.4.3.Святе Письмо


  1. Бог у Своєму Провидінні передбачив передання Свого Об’явлення теж і на письмі. Це давало змогу зберігати Об’явлення непорушним і передавати його з покоління в покоління впродовж історії людства. Слово Боже було записане натхненними Богом людьми в Біблії (з грецької – книги), яку називаємо «Святе Письмо». «Все Писання – натхненне Богом і корисне» (2 Тм. 3, 16). Святе Письмо є Слово Боже, звернене до кожної людини, і тому воно актуальне в кожний час і в кожному місці. Святе Письмо – це зібрання книг, написаних під натхненням Святого Духа святими людьми, які Христова Церква дістала й береже як Слово Боже. Ці книги склали канон Святого Письма, який Церква визначила у світлі Апостольського Передання. Цей канон охоплює 47 книг Старого Завіту і 27 – Нового.

  2. Старий Завіт містить ті об’явлення, котрі Бог дав людям від початку світу аж до приходу Спасителя. До Старого Завіту входить П’ятикнижжя: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня; історичні книги: Ісуса Навина, Суддів, Рути, дві книги Самуїла, дві книги Царів, дві книги Хронік, Езри, Неємії, Товита, Юдити, Естери, та дві книги Макавеїв; поетичні книги: Іова, Псалмів, Приповідок, Проповідника, Пісні Пісень, Мудрості, Сираха; та пророчі книги: Ісаї, Єремії, Плач Єремії, Варуха, Лист Єремії, Єзекиїла, Даниїла, Осії, Йоіла, Амоса, Авдії, Йони, Міхея, Наума, Авакума, Софонії, Аггея, Захарії, Малахії. Псалми Давида вживаються в усіх богослужіннях Церкви, а вибрані тексти інших книг читаються як паремії на Вечірні і Часах.

  3. Святе Письмо Нового Завіту містить те Об’явлення, що його Бог дав людям через Свого Єдинородного Сина Ісуса Христа і Його апостолів. Воно складається з 27 книг: чотирьох Євангелій – від Матея, від Марка, від Луки, від Йоана, які звіщають земне життя та науку Христа; Діянь апостолів, в яких описане зростання Христової Церкви, служіння верховних апостолів Петра і Павла; чотирнадцятьох послань святого апостола Павла – до Римлян, два послання до Коринтян, до Галатів, до Ефесян, до Филип’ян, до Колосян, два послання до Солунян, два послання до Тимотея, до Тита, до Филимона, до Євреїв; сім соборних послань, написаних іншими апостолами до різних християнських спільнот: одне – Якова, два – Петра, три – Йоана й одне – Юди; та Одкровення Йоана Богослова.

0.4.3.1.Божественне і людське у Святому Письмі


  1. Повнотою Божого Об’явлення є Ісус Христос, Богочоловік, у якому «враз із людською природою живе вся повнота Божества» (Кл. 2, 9). Подібно як у Христі нерозривно поєднані Божа і людська природи, так у Святому Письмі Боже Слово передається нам людською мовою. Божі слова, висловлені людськими словами, уподібнилися до людської мови так, як колись Слово вічного Отця, прийнявши тіло людського безсилля, стало подібне до людей27. «Слово Боже пронизує все Святе Письмо. Те одне Слово лунає з уст усіх святих священнослужителів; те Слово, яке споконвіку було Богом, не потребує складів, бо Воно не залежить від часу»28.

  2. У читанні й тлумаченні Святого Письма Церква завжди враховує два виміри: божественний і людський. Нехтування людським виміром Святого Письма приводить до буквалізму, коли людським формам передачі Божого Слова надається божественного характеру, а заперечення божественного виміру зводить Святе Письмо лише до історично-літературного твору.

0.4.3.2.Єдніть Старого та Нового Завіту


  1. «Єдність обох Завітів випливає з єдності Божого задуму та Його Об’явлення. Старий Завіт підготовляє Новий, тимчасом як Новий доповнює Старий; вони взаємно висвітлюють один одного; обидва – правдиве Боже Слово»29. Тому святі Отці вже від найдавніших часів намагалися зберегти багатство Старого Завіту, уважаючи його спадщиною Церкви. Бог спершу вибрав Ізраїль, щоб він прийняв і ніс істину Об’явлення, а в Новому Завіті цю істину приймає Церква, яка й називається новим Ізраїлем.

  2. Бог, Який надихнув обидва Завіти і є їхнім Автором, так мудро уклав, щоб Новий Завіт був прихований у Старому, а Старий – у Новому розкривався30. Бо, хоча Христос встановив Новий Завіт у Своїй крові (див. Лк. 22, 20; 1 Кр. 11, 25), то, все ж, книги Старого Завіту, всеціло прийняті до євангельської проповіді, в Новому Завіті набувають свого повного значення і виявляють його (див. МТ. 5, 17; Лк. 24, 27; Рм. 16, 25-26; 2 Кр. 3, 14-16), а проливають світло на Новий Завіт і пояснюють його31.

  3. Церква у світлі апостольської традиції через типологію висвітлює єдність Божої ікономії в обох Завітах. Типологія дозволяє відкрити в Божих діях старозавітних часів прообрази того, що Бог здійснив, коли настала повнота часів, в Особі воплоченого Сина32. Святі Отці в особах і подіях Старого Завіту бачили «прообрази» й «ікони» майбутніх подій із життя Христа і Його Церкви. Отже, християни читають Старий Завіт у світлі Пасхального Таїнства, відкриваючи глибший смисл Старого Завіту.

0.4.3.3.Читання і тлумачення Святого Письма


  1. «Незнання Писань є незнанням Христа» – навчає святий Єронім33. І тому, щоб пізнати Христа, треба читати Святе Письмо, яке, за словами апостола Павла, «натхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (2 Тм. 3, 16-17). Читати Святе Письмо треба щоденно: «Читання Святого Письма кожного дня, хоч би на хвилинку, повинно стати звичаєм кожної християнської родини. Те читання повинно бути щоденним кормом людей»34.

  2. Слово Боже сприймається вірою, а віра походить від слухання (див. Рм. 10, 17). Для розуміння Святого Письма треба поєднувати його читання зі слуханням Слова Божого під час проповіді та на катехизації. Як розповідається в Діяннях апостолів, вельможа ефіопської цариці читав пророцтво Ісаї про Христа, але не розумів його, аж поки апостол Филип йому не розтлумачив. Завдяки поясненню апостола вельможа увірував в Ісуса Христа й охрестився (див. Ді. 8, 26-39).

  3. Святі Отці Церкви не тільки самі читали Святе Письмо, а й наполегливо заохочували всіх вірних читати його. Святий Йоан Золотоустий пише: «Як приємно є читати Святе Письмо! Воно приємніше від сонячного проміння, солодше за рай, особливо коли при його читанні приходить розуміння… Читання Святого Письма скріплює ум, очищує сумління, подавлює нечисті похоті, засіює чесноти, підносить розум, ставить вище від диявольських стріл, переселяє на саме небо, вивільняє душу від пут тіла та окрилює її»35.

  4. Митрополит Андрей, наслідуючи святоотцівську традицію, називає Святе Письмо безконечним і бездонним океаном правди й добра: «Святе Письмо є словом Всевишнього Бога в Тройці єдиного до нас, марних грішників, яких Всевишній кличе до гідності своїх дітей і яких за дітей приймає. Тому воно є невичерпною скарбницею усіх небесних благ, джерелом світла небесної, непомильної правди, живої води, що тече на вічне життя й вічне спасіння цілого людства. Тому й з’ясуймо собі, яким ліком для душі, яким ангельським кормом, якою життєвою силою і яким пречудовим дарунком із неба є кожне слово Святого Письма»36.

  5. Зміст Святого Письма найповніше розкривається у світлі Святого Передання, завдяки якому Святе Письмо залишається завжди актуальним і живим. Зрозуміти Святе Письмо означає відкрити в ньому найглибший зміст і значення Об’явлення як історії спасіння, що є можливо лише в Церкві, де воно й народилося. Найкращим провідником у розумінні Святого Письма є молитва Церкви, завдяки якій Святе Письмо дією Святого Духа розкривається для нас як Слово Боже; Христос являється у Слові так само, як і в євхаристійному Хлібі і Вині. Тому й Отці Церкви говорили про дві трапези – трапезу Слова і трапезу Хліба – з яких вірні причащаються на Божественній Літургії.

  6. Оскільки Святе Письмо є Божим Словом, вираженим у людських словах, то для його тлумачення не вистачає тільки зусиль людського розуму, а слід його читати і тлумачити в тому ж Дусі, в якому воно було написане37. Тому, щоб розкрити смисл священних текстів, слід звертати увагу на зміст і єдність усього Писання, враховуючи живе Передання усієї Церкви і аналогію віри38. Святий Атанасій Великий перестерігає, що цитування окремих уривків, вирваних із цілості Святого Письма, і нехтування загальним змістом, ведуть на манівці39. Святий Єронім свідчить, що зміст Євангелія не зводиться лише до слів: «Не на поверхні, але у суті, не в «листках» бесіди, а в «корені» значення. Святе Письмо корисне для слухачів лише тоді, коли його вимовляють із Христом, коли його викладають зі Святими Отцями і коли його проповідують у Святому Дусі»40.

  7. Критерієм розуміння Слова Божого є читання і тлумачення Святого Письма Церквою: «А насамперед знайте, що ніяке в Письмі пророцтво не припускає особистого тлумачення. Бо ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога» (2 Пт. 1, 20-21). Христос доручив Церкві автентично тлумачити Святе Письмо в її учительському служінні Божому Слову. «Ця учительська влада Церкви не стоїть понад Словом Божим, але служить йому, навчаючи лише того, що походить з Передання […] та виймаючи з цієї єдиної спадщини віри те, що подає до вірування, як Богом об’явлене»41.

«Отож і ми, Владико,
споминаючи спасительні Його страждання,
животворящий хрест, триденне погребення,
з мертвих воскресіння,
на небеса вознесіння, праворуч Тебе, Бога й Отця, сидіння,
і славний, і страшний Його другий прихід,
Твоє від Твоїх, Тобі приносимо, за всіх і за все»
(Анафора Літургії святого Василія Великого)

0.4.4. Керигма і катехиза


  1. Святий апостол Павло навчає, що наша віра в Бога та Його Об’явлення народжується як відповідь на почуте Слово (див. Рм. 10, 17). Тому Церква від початків, як читаємо в Діяннях апостолів, звіщала воскреслого Христа (грецькою керигма) і навчала віри (грецькою катехиза) (див. Ді. 2, 14-41). Керигма – це звіщання пасхальної події смерті та воскресіння Христа, виявлене у свідченні життя християнської спільноти. Керигма поєднується із закликом увірувати в Ісуса Христа. Віра ж веде до навернення, прийняття Хрещення та готовності йти за Христом: «Так вірую і не посоромлюсь, і перед народами віру цю ісповідую, і за ісповідання своє і душу свою покладу»42.

  2. Катехиза – це тлумачення християнського вчення, яке служить приготуванню оглашенних до Хрещення, воцерковленню вірних та поглибленню їхньої віри (містагогія). Приклади апостольської катехизи знаходимо зокрема в Першому посланні апостола Павла до Корінтян, де апостол відповідає на питання віруючих та з’ясовує зв’язок між вірою і щоденним життям. Метою катехизи – основного діяння Церкви – є навчати й виховувати у вірі християнина та провадити його до сопричастя з Ісусом Христом та церковною спільнотою. Катехиза має систематичний характер і висвітлює християнське розуміння особистого та суспільного життя віруючих людей у світлі вчення Христа та Церкви.

0.4.4.1.Традиція святих Отців Церкви


  1. Апостольську проповідь Євангелія продовжили Отці Церкви, з яких першими були учні апостолів: святий Климент, папа Римський, святий Ігнатій Богоносець і святий Полікарп зі Смирни. Їхнє навчання та свідчення віри було прийняте від Христових Апостолів, тому має особливу пошану в християнській спільноті.

  2. Святими Отцями називаємо тих, які проповідували Євангеліє в істинності вчення та святості життя і були визнані Церквою. Тому й звіщали Благу Вість силою Святого Духа – Духа істини, стаючи для Церкви Отцями віри й уподібнюючись до апостола Павла, який сказав: «Хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків не багато; бо я вас породив через Євангеліє в Христі Ісусі» (1 Кр. 4, 15-16).

  3. Отці Церкви були свідками Апостольського Передання, обстоювали його чистоту і звіряли з ним своє богословське вчення. У Христі Ісусі є повнота Божого Об’явлення, однак протягом історії Церква щораз більше розкриває його глибину. Отці Церкви у своїх проповідях і тлумаченнях поглиблювали розуміння Апостольського Передання і соборно сповідували його. Їхня спадщина становить святоотцівську Традицію. Церква протягом літургійного року звершує пам’ять святих Отців, які на вселенських соборах окреслили те, в що завжди, всюди й однодушно вірить Церква.

  4. Соборна думка Отців окреслювала зміст віри, завдяки чому вона непохибно й у повноті істини сповідувалася протягом століть. Визначення віри, що їх давали вселенські собори, дістали назву догматів і стали непорушним ученням Церкви. Цими догматами Отці окреслювали правдиве сповідування Таїнства Бога, захищаючи Передання від хибних тлумачень. Передавання віри триває і нині через служіння єпископів – наслідників апостолів. Таке служіння ми називаємо Учительством Церкви, коли єпископи те, що перейняли від апостолів, передають однодушно завжди і всюди.

  5. Соборні догматичні окреслення віри спиралися на згоді (консенсусі) Отців. До соборного мислення Церкви найбільше долучилися святі Атанасій Олександрійський, Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ніський, Августин, Лев Великий, Кирило Олександрійський, Григорій Великий, Максим Ісповідник, Йоан Дамаскин.

0.4.4.2.Інкультурація Благовісті


  1. Христове Євангеліє проповідувано різним народам у багатоманітності їхніх культур43. Цей процес отримав назву інкультурації християнства: єдине Передання виражене в багатоманітності місцевих традицій. Це означало потребу наближення євангельської проповіді до особливостей культури, мови, способу життя і мислення людей. «Необхідно відрізняти його [живе Передання] від “традицій”: богословських, дисциплінарних, літургійних чи духовних, народжених протягом віків у помісних Церквах. Вони є особливими формами, з допомогою яких велике Передання виражається так, як це властиво для цього місця та цієї епохи»44. Єдине Передання мало бути виражене в різних культурах, переображених силою Євангелія, за словами апостола Павла: «Я став для юдеїв як юдей, щоб юдеїв придбати […]. Для тих, що без закону, я став як без закону, хоч я і не був без Божого закону, бувши під законом Христовим, щоб придбати тих, які без закону[…]. Для всіх я став усім, щоб конче деяких спасти» (1 Кр. 9, 20-22).

  2. Плодом інкультурації Євангелія стало утворення різних християнських традицій: візантійської, латинської, коптської, сирійської, вірменської та інших. Уже від перших століть християнство поширювалося також на землях давньослов’янських племен. У ІХ столітті святі рівноапостольні Кирило та Методій – солунські брати переклали Євангеліє та тексти богослужінь на зрозумілу для слов’янських народів мову. «Втілюючи Євангеліє в рідну культуру євангелізованих народів, святі Кирило і Методій заклали міцний фундамент для формування й розвитку тієї культури, а радше багатьох культур»45. Серед християнських культур, виплеканих слов’янами, народилася й християнська культура Русі-України, де єдине церковне Передання переросло у власну церковну традицію.

  3. Таким чином одне Євангеліє Ісуса Христа втілилося в множинність культур християнських народів, єдине Передання Божого Слова виразилося в багатоманітті традицій. Кожна помісна Церква своєю традицією здійснює свій внесок у розуміння цього єдиного Передання.

0.4.4.3.Зростання у вірі: оглашення, просвічення, тайновведення


  1. Катехиза дорослих у Церкві перших століть відбувалася трьома етапами – через оглашення, просвічення і тайновведення. Оглашення (грецькою мовою – катехуменат) починалося з представлення нового кандидата християнській спільноті. За згодою спільноти кандидат ставав оглашенним – його ім’я «оголосили» в спільноті і тепер йому «проголошують» Святе Письмо. Він перебував у притворі храму. Притвор був зовнішнім символом духовного стану оглашенного: він уже покинув світ, але ще не ввійшов у Церкву, храм вірних. Вислухавши під час Божественної Літургії Боже Слово і проповідь, оглашенні повинні були вийти з храму після молитви церковної спільноти за них – єктенії за оглашенних.

  2. Oглашення розпочинало період, коли оглашенні пізнавали віру та готувалися до Хрещення. Перед самим хрещенням статус оглашенних змінювався на «просвічуваних». У передхрещальних катехизах їх вчили Символ віри та Господню молитву «Отче наш». Завершувалися передхрещальні катехизи «Огласительним словом» на Утрені перед Хрещенням.

  3. Хрещення вводило в таїнство смерті й воскресіння Христа й було початком тайновведення (грецькою мовою – містагогія). Ставши сопричасником Христових смерті і воскресіння, новоохрещений у часі пасхального богослужіння в миропомазанні діставав печать дару Святого Духа, а в Євхаристії – поживу життя вічного.

  4. Християнське тайновведення в нашій традиції виражається і просторово: Хрещення починається в притворі (хрещальні), Миропомазання уділяється в храмі вірних, а Причастя – на порозі святилища. Новоохрещені зодягаються у світлі ризи (крижмо), які в давнину одягали впродовж цілого Світлого тижня. Ці ризи означають радість нового життя у Христі й очікування повноти зустрічі з Богом – у зновупришесті Христа.

0.4.4.4.Середовища передавання віри: сім’я, народ, Церква


  1. Першим середовищем передавання віри є сім’я. Батьки передають віру своїм дітям прикладом життя і словом молитви. Вони навчають дітей Євангелія і свідчать його своїм життям, стаючи для них першими катехитами. По-християнськи виховуючи дітей, батьки створюють у сім’ї особливу атмосферу спільної молитви перед іконами, святкування неділь і свят.

  2. Діти, слухаючи Боже Слово з уст батьків, уже змалечку входять у духовне життя, збудоване на молитві і святому таїнстві Євхаристії. Доростаючи до зрілого віку, діти з допомогою батьків зростають у благодаті, отриманій у таїнстві Хрещення, вчаться перемагати зло і творити добро. Отримана від батьків спадщина віри є для дітей запорукою вічного життя. Для дозрівання дитини у вірі велике значення має побожне життя хресних батьків і членів родини. Християнські родинні звичаї прищеплюють дітям християнський погляд на народження і смерть людини, створення сім’ї та сімейні взаємини, розвивають почуття приналежності до церковної спільноти і свого народу.

  3. Кожен народ є спільнотою з власною історичною пам’яттю, своєю батьківщиною і працею заради процвітання і вдосконалення. До народів Христос посилає апостолів: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт. 28, 19-20). Християнізація народів полягає в поступовому формуванні християнського світогляду та життєвого укладу. Християнська культура народу є засобом зберігання віри та передавання її з покоління в покоління. Вона ж виховує в народі любов до Батьківщини, жертовне служіння її благові, чесне ставлення до праці, зміцнює сімейні, родинні та суспільні зв’язки. Виявом взаємопроникання Євангелія і культури народу є помісна Церква.

  4. Церква, єдина й водночас багатоманітна, є прообразом сім’ї народів, рівних і різних. Їм усім Церква проповідує шлях спасіння: «Проповідування Церкви віригідне і тривке, бо через нього пролягає одна дорога спасіння по всій землі»46. Церква у служінні спасінню народів черпає наснагу із споглядання Пресвятої Тройці – Божественної спільноти трьох Осіб, яка є одним Богом. Вона ж запрошує: «Прийдіть, люди, Триособовому Божеству поклонімось… Святий Боже, що все здійснив Сином, співдією Святого Духа, Святий Кріпкий, що Ним ми Отця пізнали і Дух Святий приходить у світ; Святий Безсмертний, утішительний Душе, що від Отця ісходить і в Сині спочиває, Тройце Свята, слава Тобі»47.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Схожі:

Львів Видавництво \"Свічадо\" iconЛьвів Видавництво «Свічадо» 2009 Титул оригіналу: Thomas Merton. New Seeds of Contemplation
Перекладено І видано відповідно до угоди з New Directions Publishing Corporation, New York
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconСвяте Письмо Старого та Нового Завіту / перекл о. Івана Хоменка, Львів: «Місіонер» убт «Свічадо», 2007 (1-е вид.: Рим: видавництво оо. Василіян, 1963). Барщевський Т. П’ятикнижжя конспект
Розповідь про створення світу (Бут 1-3) в контексті месопотамської І єгипетської літератури
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconСвяте Письмо Старого та Нового Завіту / перекл о. Івана Хоменка, Львів: «Місіонер» убт «Свічадо», 2007 (1-е вид.: Рим: видавництво оо. Василіян, 1963). Барщевський Т. П’ятикнижжя конспект
Розповідь про створення світу (Бут 1-3) в контексті месопотамської І єгипетської літератури
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconСвяте Письмо Старого та Нового Завіту / перекл о. Івана Хоменка, Львів: «Місіонер» убт «Свічадо», 2007 (1-е вид.: Рим: видавництво оо. Василіян, 1963). Барщевський Т. П’ятикнижжя конспект
Розповідь про створення світу (Бут 1-3) в контексті месопотамської І єгипетської літератури
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconЛьвівська політехніка
Укл. Воловець Я. В., Клімковський М.І. – Львів: Видавництво Державного університету “Льівська політехніка”, 2001. – с
Львів Видавництво \"Свічадо\" icon72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року
«Львівська політехніка». Секція права та психології: збірник тез доповідей. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014 р....
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconМетодичні рекомендації та практичні завдання для студентів гуманітарних та економічних спеціальностей
Основи риторики: Методичні рекомендації І практичні завдання для студентів гуманітарних та економічних спеціальностей / Укл.: Куньч...
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconБюлетень нових надходжень за жовтень 015р. Львів 2015 Природа. Природничі науки
Шкільні екскурсії Україною. Львів [Текст] / Ігор Мельник. Київ : Шкільний світ, 2009. 127 с. іл
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconЛьвівського національного університету імені Івана Франка; Програма дослідження модерної історії та суспільства України імені Петра Яцика. Львів: Манускрипт-Львів, 2013. 400 с., іл

Львів Видавництво \"Свічадо\" iconМузеї Львова: події, колекції, люди : матеріали науково-практичної конференції, Львів, 30—31 жовтня 2014 року / Львів. іст музей; ред кол.: О. Роман (відп ред.), О. Перелигіна, І. Полянська; відп за вип



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка