Львів Видавництво "Свічадо"



Сторінка9/19
Дата конвертації19.04.2017
Розмір3.74 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   19

1.2.2.Чини Божественної Літургії


  1. У нашій Церкві є три чини Божественної Літургії: святителів Йоана Золотоустого, Василія Великого та Передшеосвячених Дарів. Звичайно служимо Літургію святого Йоана Золотоустого. Літургію святого Василія Великого служимо десять разів у році, а саме: у всі неділі Великого посту, у Великі четвер і суботу, у навечір’я Різдва й Богоявлення, на свято святого Василія Великого. Під час святої Чотиридесятниці Церква на знак очікування Пасхи Христової і славного зновупришестя не звершує євхаристійного жертвоприношення. Щоб подати вірним Причастя в ці дні, Церква служить Літургію передшеосвячених дарів. Церква не служить жодної з цих літургій в середу і п’ятницю Сиропусного тижня, понеділок і вівторок першого тижня Чотиридесятниці293 і Велику п’ятницю, тому ці дні називаємо алітургійними294.

1.2.2.1.Чини Літургії святого Йоана Золотоустого та святого Василія Великого


  1. Літургії святого Йоана Золотоустого та святого Василія Великого, названі за іменами цих двох великих святителів Церкви, однакові своїм змістом і порядком, але відмінні анафорами та деякими молитвами.

  2. Анафора Літургії святого Йоана Золотоустого – перлина історії спасіння, переданої мовою біблійних образів. Особливістю цієї анафори є благодарна молитва, яка починається прославою «несказанного, незбагненного, невидимого, неосяжного і завжди сущого» Бога, який об’явив Себе Отцем, і Сином, і Святим Духом. Священик благодарить Бога за всі Його добродійства: приведення людей до буття, піднесення їх після падіння, вознесіння до неба й дарування їм Царства Божого.

  3. В Анафорі Літургії святого Йоана Золотоустого спільнота вірних прославляє Отця за дарування Єдинородного Сина, «щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо. 3, 16). Син видав Себе за життя світу, даруючи на Тайній Вечері свої Тіло і Кров на відпущення гріхів. Творячи спомин «всього, що ради нас сталося»: страстей, хресної смерті, поховання, воскресіння, вознесіння, сидіння праворуч Отця, другого і славного Пришестя, спільнота приносить себе і дари Богові: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо». Відтак священик просить Отця зіслати Святого Духа «на нас і на ці дари, що перед нами», «щоб освятилися ними ми, щоб Бог, який їх освятив, освятив і нас через них»295. Святий Дух, сходячи на нас і на дари, освячує всіх причасників і творить їх одним Тілом – Церквою, яка охоплює вірних усіх поколінь, померлих і живих.

  4. На початку Анафори Літургії святого Василія Великого Церква стверджує: «Хто спроможний висловити сили Твої, голосними вчинити всі хвали Твої або повісти всі чудеса Твої кожного часу?» А далі споглядає славу Осіб Пресвятої Тройці – Отця, Сина і Святого Духа. Усе творіння – дев’ять ангельських хорів, а з ними й ця літургійна спільнота – служить Господеві та прославляє Його за дари: створення людини, рай, обітницю безсмертя.

  5. Коли ж людина, зваблена змієм, скоїла гріх непослуху, то втратила рай і стала смертною. Благий Бог, однак, не відвернувся від людини, а провістив прийдешнє спасіння, дав на поміч закон, посилав пророків, захистив її ангелами-хоронителями. Остаточно Бог промовив через Свого Сина. Той умалив Себе, воплотившись від Діви. Він Своєю плоттю засудив гріх і дарував нове життя. Себе ж віддав замість нас на смерть, а воскресінням простелив шлях у вічне життя кожній людині. Першим з-поміж людей Він воскрес, вознісся і сів праворуч Отця. Нам же залишив на спомин Своїх страстей оце возношення дарів. Бо тоді Він першим узяв хліб і вино, назвав їх Своїм Тілом і Кров’ю, дав їсти і пити учням і заповів робити це й надалі. Нині цей заповіт виконує літургійна спільнота, а Дух Святий освячує дари та являє їх Тілом і Кров’ю Ісуса Христа.

  6. Святий Дух об’єднує померлих і живих у єдину Церкву. Церковною молитвою просимо Господа пом’янути доброчинців, подвижників, народ, правління і воїнство, подружжя і сім’ї, людей нужденних, відпалих від Церкви, біснуватих, подорожніх, вдів і сиріт, полонених і недужих, засуджених і утиснених, друзів і ворогів. Анафора Літургії святого Василія Великого завершується радісною певністю, що Господь, даруючи нам усі блага і щедроти, добре поліття, дощі та врожай і вгамовуючи церковний розбрат, гордовитість народів, виникнення єресей, являє нас синами світла і синами дня.

1.2.2.2.Літургія Передшеосвячених Дарів


  1. Літургія Передшеосвячених Дарів має подвійний характер – передхрещальний і покаянний. Під час цієї Літургії спільнота молиться за оглашенних, а з другої половини Великого посту і за «тих, що до просвічення», які на Пасху будуть охрещені. Їм присвячена перша частина Літургії – Вечірня зі старозавітними читаннями. Через читання Старого Завіту та моління Літургії Передшеосвячених дарів оглашенні готуються до просвічення у Хрещенні. Символом їхнього готування є благословення свічкою і кадилом зі словами «Світло Христове просвічує всіх». Це знак прийдешньої світлої Пасхи та хрещення оглашенних у смерть і воскресіння Христа.

  2. Покаянний характер Літургії Передшеосвячених Дарів виявляється у співі стихири «Нехай направиться молитва моя, як кадило, перед Тобою», що завершується доземними поклонами, а також коліноприклоненням під час входу з передшеосвяченими Дарами. Перенесені Дари освятили на недільній Божественній Літургії і зберігали до Літургії Передшеосвячених Дарів в кивоті на престолі. Покаянно-постовий характер цієї Літургії полягає в очікуванні пасхальної повноти й готуванні вірних до неї. Причащання духовно зміцнює вірних на шляху покаяння і посту.

1.2.3.Таїнства християнського життя

1.2.3.1.1.Таїнство – Христос серед нас

  1. Слово «таїнство» (грецькою містеріон) у Святому Письмі та вченні Отців Церкви має широке значення. «Таїнством Божої волі», наприклад, святий апостол Павло називає «той задум доброзичливий і ухвалений у Ньому (Христі), щоб, коли настане повнота часів, здійснити його – об’єднати все у Христі: небесне й земне» (Еф. 1, 9-10). Таїнство для християн – це Христос між нами (пор. Кл. 1, 27). Тому пізнання Божого таїнства – це пізнання Христа, «в якому сховані всі скарби мудрості й знання» (Кл. 2, 3). Таїнство – це Христос, і все, що Він вчинив і чинить задля нас.

  2. Після свого Вознесіння Христос і далі перебуває серед своїх учнів – християн усіх часів – і діє для їхнього спасіння та спасіння світу. Христос, «вознісшись у славі, ніяк не відлучився, але невідступно перебуває»296 з нами: «Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). Христос продовжує навчати, зціляти, прощати, животворити в Церкві, і тому Церква – це таїнство Його присутності, місце зустрічі Бога і людини. Святий Лев Великий, папа Римський (V ст.), наголошує: «Усе, що Христос діяв упродовж свого земного життя, не перервалося, а перейшло до таїнств церковних»297.
1.2.3.1.2.Сім святих Таїнств

  1. Спасаюча й освячуюча дія Церкви звершується в семи святих Таїнствах, що їх установив Христос. Ними є Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Єлеопомазання, Подружжя та Священство. Через ці священнодійства Церкви Христос дарує благодать Святого Духа.

  2. Церква через святі Таїнства освячує вірних на їхньому шляху до повноти життя у Христі. У Святих Таїнствах через зовнішні знаки (наприклад воду, миро, хліб і вино, покладання рук тощо) Христос будує свою Церкву. Дія Божої благодаті та наше входження в Боже життя відбувається в богослужіннях Святих Таїнств. Сприймаючи зовнішній образ обряду Таїнства, у священнодійстві ми стаємо причасниками благодатної Божої дії. «Коли невіруючий чує про купіль, він думає тільки про воду, яка видимо доступна його тілесному зорові; віруючий же бере до уваги не тільки те, що зовні, а й очищення душі силою Святого Духа»298.
1.2.3.1.3.Святі Таїнства – співдія Бога і людини

  1. Співдія Бога і людини в Святих Таїнствах виявляється в тому, що Бог відкривається в любові, дарує людині свою благодать, своє життя, а людина у вірі приймає цей дар і в любові відповідає на нього. Спасіння людини полягає саме в тому, що вона стає здатною у Христі любити так, як Христос полюбив нас (пор. Йо. 13, 34). Відкриваючись на дар благодаті, людина повністю віддається волі Божій, щоб зростати у вірі, надії та любові аж «до міри повного зросту повноти Христа» (Еф. 4, 13).
1.2.3.1.4.Таїнственне життя Церкви

  1. Через Хрещення, Миропомазання і Євхаристію, які називаються Таїнствами християнського втаємничення, людина стає членом Христового Тіла й учасником священичого, царського та пророчого служіння Христа. Через Покаяння та Єлеопомазання, які називаються Таїнствами зцілення, вірному дарується духовне і тілесне здоров’я. У Таїнствах служіння – Священства і Подружжя – вірних посвячують на служіння церковній спільноті та «домашній Церкві».

1.2.3.2.Таїнства християнського втаємничення


  1. Входження у життя Пресвятої Тройці відбувається через Святі Таїнства Хрещення, Миропомазання та Євхаристії – через наше поєднання з Христом, отримання печаті Святого Духа, Причастя Тіла й Крові Христових у спільноті Церкви. У чині богослужіння кожного з цих Таїнств Церква через молитви й обряди вводить (грецькою містагогія - тайновведення) віруючих у розуміння Таїнства й прийняття його як єдиного діяння Божої благодаті. Саме тому у східній церковній традиції ці три Святі Таїнства звершуються разом299.
1.2.3.2.1.Святе Таїнство Хрещення
1.2.3.2.1.1.Хрещення – народження до нового життя в Христі

  1. Отець об’являє і дарує нам вічне життя через Свого Сина у Святому Дусі. Це життя нового творіння стає доступним для нас не тільки по смерті, але вже тепер. Через святі таїнства Хрещення й Миропомазання, разом із Причастям, ми з’єднуємося з Христом, стаємо в Ньому спадкоємцями Божого життя, носіями Святого Духа, який об’являє нам усю правду Христову, веде шляхами заповідей Христових і молиться в нас: «Авва! – Отче!» (Рм. 8, 15). Через ці Святі Таїнства ми стаємо членами Тіла Христового й храмом Святого Духа.

  2. У розмові з Никодимом Христос говорить про початок нового життя як про «народження з висоти» (пор. Йо. 3, 3). Це нове народження здійснюється «з води та Духа» (Йо. 3, 5). Відбуваючись в обряді хрещення водою, воно звершується силою Святого Духа. Хрещення є для нас початком повноти життя, задля якого ми й були сотворені: «Йоан проповідував хрещення покаяння, Господь проголошує Хрещення усиновлення. Йоанове хрещення було приготуванням, Ісусове – завершенням; хрещення Йоанове було пориванням із гріхом, Христове – поєднанням з Богом»300.
1.2.3.2.1.2.Хрещення – смерть і воскресіння в Христі

  1. Христос, заради дарування нам участі в Божому житті й можливості жити свободою дітей Божих, звільняє нас від гріховного рабства, у яке ми потрапили через гріхопадіння Адама й наші власні гріхи. Взявши гріх світу на себе, Христос прийняв і остаточний наслідок цього гріха – смерть, яку Він переміг своєю добровільною смертю на хресті. У Хрещенні Христос чинить нас учасниками своєї перемоги над гріхом і смертю.

  2. Наше входження в нове життя також починається «вмиранням для гріха» (пор. Рм. 6, 2), що є вмиранням із Христом, а завершується воскресінням із Христом: «Ми поховані з Ним через Хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, ми теж жили новим життям» (Рм. 6, 4). Своєю смертю й воскресінням та зісланням Святого Духа Христос увів нас у Боже життя. Ми входимо в нього через нашу смерть і воскресіння у Христі та прийняття дару Святого Духа. Тільки через смерть «старої людини» християнин стає «новою людиною» – «новим творінням» у Христі.
1.2.3.2.1.3.Наше Хрещення – «благословення Йорданове»

  1. У чині Хрещення Церква просить, щоб на воду зійшла «благодать спасіння й благословення Йорданове»301, аби в цьому Хрещенні звершилося те саме, що було явлене на Йордані, коли Отець у Святому Дусі назвав Ісуса Христа своїм Сином улюбленим. Тим, ким явився Христос, – Сином Божим – стає кожний охрещений. «Якщо ти маєш щиру побожність, Святий Дух сходить і на тебе, і голос Отця лунає над тобою з висоти, кажучи не “Це мій Син”, а “Цей тепер став моїм сином”. Бо “є” належить Йому єдиному, а тобі належить “став”, бо синівство ти прийняв через усиновлення»302.

  2. Хрещення є першим таїнством, яке людині треба прийняти, щоб увійти до Церкви – «ковчегу спасіння», щоб стати членом Церкви – Тіла Христового. «Через що ми християни? Через віру, – скаже кожний. Яким способом спасаємося? Очевидно через благодать, дану в Хрещенні»303. Хрещення відкриває доступ до інших Святих Таїнств і священнодійств у Церкві, через які Господь освячує, живить і провадить свою Церкву й кожного віруючого. Тому охрещені вже стають «спадкоємцями Царства» й «отримують блаженство святих»304.
1.2.3.2.1.4.«Одне Хрещення на відпущення гріхів»

  1. У Хрещенні людина дістає відпущення всіх гріхів: «Де збільшився гріх, там перевершила ласка» (Рм. 5, 20). Поєднавшись із Христом і ставши храмом Святого Духа, християнин дією Божої благодаті звільняється від рабства гріха й смерті та стає спроможним зростати до Божої подоби. Боже синівство і спроможність до богоуподібнення через Сина у Святому Дусі даровано людині раз і назавжди. Тому це таїнство можна прийняти тільки раз у житті. Однак і після Хрещення людина, воля якої ще не утверджена в добрі, схильна грішити. Тому для покаяння, навернення, очищення від гріхів та утвердження в чеснотах людина вдається до таїнства Покаяння.
1.2.3.2.1.5.Необхідність віри

  1. Христос, посилаючи своїх учнів на проповідь, запевняє: «Хто увірує і охреститься, той буде спасенний» (Мр. 16, 16). Щоб прийняти спасенний дар Хрещення, необхідна віра в Христа, Сина Божого, в якому маємо «відкуплення, прощення гріхів» (Кл. 1, 14) і дар богосинівства: «Коли віриш з усього серця – можна тобі охреститись» (пор. Ді. 8, 37). «Усі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса. Всі бо ви, що у Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гл. 3, 26-27).

  2. «Віра і Хрещення – два споріднені й нероздільні шляхи спасіння: віра удосконалюється Хрещенням, а Хрещення основується на вірі [...]. Першим є сповідування (віри), яке веде до спасіння, за ним слідує Хрещення, яке запечатує нашу згоду»305. Прийнявши дар хрещення, мов зерно, ми покликані до співдії зі Святим Духом, щоб принести плід: «Хоч відпущення гріхів дарується однаково всім, причастя у Святому Дусі дарується відповідно до віри кожного […]. Ти для себе змагаєш: подбай про те, що корисне»306.
1.2.3.2.1.6.Хрещення дітей

  1. Церква охрещує дорослих і дітей, щоб увести їх у нове життя в Христі. Церква хрестить дітей – носіїв Божого образу, даруючи їм благодать богоуподібнення. Разом із даром життя святе таїнство Хрещення, до якого батьки приносять свою дитину, є найціннішим даром, котрий вони можуть їй дати. Коли звершується Хрещення дітей, то віру в Христа від їхнього імені висловлює церковна спільнота, представлена хресними батьками. Вони разом із батьком та матір’ю беруть на себе відповідальність перед Богом і Церквою за християнське виховання дитини, за те, щоб у церковній спільноті вона зростала у вірі, доброчесті й пізнанні Бога. Хресними батьками як дітей, так і дорослих можуть бути тільки вірні, віра та спосіб життя яких може послужити похресникові зразком для наслідування. Духовний зв’язок між хресними батьками і похресником триває протягом усього життя.
1.2.3.2.1.7.Обряд Хрещення

  1. Обряд Хрещення розпочинається з Чину оглашення – приготування людини до Хрещення. У вступній молитві з покладанням руки священика на оглашенного Церква бере його під свою опіку, щоб він «сподобився прибігнути до святого імені Божого і під покровом крил Його схоронитися»307. Відтак молитвами екзорцизмів, або заборон, Церква огороджує оглашенного від впливу сатани. Оглашенний тоді прилюдно, особисто або через хресних батьків, зрікається сатани та його діл і з’єднується з Христом-Спасителем. Це з’єднання він висловлює через ісповідь віри і поклоніння Богові.

  2. Безпосередньо перед зануренням (поливанням) священик помазує оглашенного освяченим єлеєм (олією). Помазання єлеєм є знаком сили Святого Духа, яка дається оглашенному як «зброя правди» проти «всякого диявольського діяння» і на «обновлення душі і тіла»308. Священик помазує чоло – «щоб ум був відкритий на розуміння й прийняття таїнств віри»; груди – «щоб усім серцем любив Господа»; плечі – «щоб прийняв ярмо Христове», вуха – «на прийняття голосу божественного Євангелія», руки й ноги – «щоб підносив руки до святині й чинив правду на всякий час» та «щоб ходив слідами заповідей Христових»309.

  3. Хрещення здійснюється водою, яка є символом і життя, і смерті (напр. «води потопу», див. Бут. 6-9). Перехід через води Червоного моря є символом спасіння (див. Вих. 14), а омивання водою – символ зцілення (напр. Наамана від прокази – див. 2 Цар. 5, 10-14). Занурюючи тричі хрещеника у воду або тричі поливаючи водою його голову, священик взиває: «Хрещається раб Божий (або раба Божа) (ім’я) в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». У Хрещенні помирає «стара» людина й народжується «нова», з’єднана з трьома Божими Особами – Отцем, Сином і Святим Духом (див. Мт. 28, 19). Це стається через поєднання зі смертю і воскресінням Христа (див. Рм. 6). На знак новонародження у Хрещенні хрещеникові надають християнське ім’я, чим Церква вводить новоохрещеного в духовний зв’язок із його небесним опікуном.

  4. Новонародженого у Христі зодягають у білу одежу (звану «крижмо») – ризу правди, яка символізує «зодягнення» у воскреслого Христа: «Ви, що у Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гл. 3, 37). Зодягнутись у Христа для охрещеного означає сповідувати перед іншими людьми, що в ньому перебуває та діє Христос. Подаючи хрещеникові запалену свічку, священик мовить: «Прийми оцю горіючу свічку і старайся в усьому житті твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб, коли прийде Господь, ти міг світло вийти назустріч Йому з усіма святими». Як Христос є «Світлом, що світить у темряві» (пор. Йо. 1, 5), так і просвічений Христом у таїнстві Хрещення покликаний бути «світлом світу» (пор. МТ. 5, 14).
1.2.3.2.1.8.Служитель таїнства Хрещення

  1. Таїнство Хрещення звичайно звершує священик як духовний отець парафіяльної спільноти, до якої приєднується новоохрещений. Однак, якщо людині загрожує небезпека смерті її може охрестити кожен християнин. Тоді Хрещення здійснюють триразовим поливанням хрещеника водою і словами: «Хрещається раб Божий (або раба Божа) (ім’я) в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». Якщо людина, яка в небезпеці смерті прийняла Хрещення без повного літургійного обряду, вижила, її приводять до священика, щоб він довершив Чин Хрещення, а також звершив таїнство Миропомазання.
1.2.3.2.2.Святе Таїнство Миропомазання

  1. Як Пасхальне таїнство смерті й воскресіння Христа завершується Зісланням Святого Духа на апостолів, так наше новонародження у Христі запечатується даром Святого Духа. Миропомазання є «печаттю» того дару, який ми отримали у Хрещенні, щоб показати, що на кожного охрещеного сходить Святий Дух, як на апостолів у П’ятдесятницю. Помазання Святим Духом означає, що християнин народжується до нового життя в Христі і стає дитиною Отця, щоб брати участь у Христовому царському, священичому і пророчому служінні для спасіння світу. На цьому наголошено в молитві на освячення святого мира у Великий четвер: «Пошли, Господи, Твого Духа Пресвятого на це миро і вчини його помазанням царським, помазанням духовним, яким були помазані царі, архиєреї й пророки, і всі їхні наслідники – єпископи й пресвітери і всі, що до нинішнього дня купіллю новонародження відроджені [...]. Вчини це миро Зшестям Святого Твого Духа»310.

  2. Отримавши печать дару Святого Духа, християнин стає членом «народу вибраного, царського священства, народу святого, люду, придбаного на те, щоб звістувати похвали Того, Хто покликав з темряви у дивне Своє світло» (пор. 1 Пт. 2, 9). «Усіх тих, хто відродилися у Христі, знак хреста робить царями, а помазання Святим Духом посвячує їх у священики, щоб, окрім цього особливого служіння, усі християни, наповнені Духом і розумом, визнавали себе членами цього царського роду й учасниками священичого служіння. Бо що ж є для душі більш царського, ніж керувати своїм тілом, підпорядковуючи його Богові? Що є більш священичого, ніж жертвувати Господеві чисте сумління й приносити на вівтарі свого серця чисті жертви побожного життя?»311. Пророче служіння вірних здійснюється в непохитному сповідуванні віри, поглибленні її розуміння та свідченні Христа у світі312, і тому під час миропомазання Церква молиться за новоохрещеного: «Щоб він був твердим і непохитним у православній вірі, любові й надії, щоб він завжди хотів зі сміливістю і бездоганно сповідувати ім’я Христа перед усіма»313.

  3. Через Миропомазання християнин отримує дар Святого Духа, щоб бути «хоробрим і переможним подвижником Христа», «завжди готовим Його ради терпіти й з любов’ю умерти», щоб «зростати в усіх чеснотах», щоб дозріти «в людину досконалу в міру росту повноти Христової» (пор. Еф. 4, 13). Усе це християнин осягає «силою, діянням, благодаттю й зшестям Пресвятого Духа»314.

  4. Як після хрещення в Йордані Святий Дух провадить Христа у Його спасительній місії, як після сходження на апостолів у день П’ятдесятниці провадить спільноту Церкви, так і в таїнстві Миропомазання Святий Дух дарує кожному християнинові здатність розпізнати й здійснити своє життєве покликання до спасіння і переображення світу.
1.2.3.2.2.1.Чин Миропомазання

  1. Чин Миропомазання звершують відразу після Хрещення. Святе Миро – пахуча суміш олії та багатьох ароматичних речовин – символізує багатство й розмаїття духовних дарів, що їх Святий Дух дарує новонародженому в Христі. «Не думайте, що миро є звичайним миром; як хліб по освяченні не є звичайним хлібом у Євхаристії, а є Тіло Христа, так і святе миро не є звичайним миром після освячення – воно стало даром Христа, і завдяки присутності Святого Духа у ньому є Божа сила»315. Священик уживає миро, яке освятив Глава помісної Церкви, що свідчить про єдність Церкви.

  2. Під час звершення святого таїнства Миропомазання священик помазує новоохрещеному чоло, очі, ніздрі, уста, вуха, груди, руки та ноги, проказуючи слова: «Печать дару Святого Духа», щоб новоохрещений «у всякому ділі і слові» угодив Богові і став «сином і наслідником» Його Царства. Святий Дух переображує помисли, почуття і діла людини – учасника Царства Божого.

  3. Слова «печать дару Святого Духа» свідчать про належність хрещеника Богові, що він є Його власністю, бо ми «були запечатані обіцяним Святим Духом, що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу Його величі» (Еф. 1, 13-14). Силою та діянням Святого Духа християнин живе у Христі: «Помазання, що ви від Нього прийняли, у вас перебуває, і ви не потребуєте, щоб хтось навчав вас, бо Його помазання вас про все навчає. Воно і правдиве, і необманне. Так, як воно вас навчило, перебувайте в ньому» (1 Йо. 2, 27).
1.2.3.2.3.Святе таїнство Євхаристії

  1. Святе таїнство Євхаристії – це третє з Таїнств християнського втаємничення, в якому новоохрещений, що народився у Христі й сповнився Святим Духом, причащається Тіла і Крові Христа на святій євхаристійній Трапезі. Хрещення і Миропомазання приймають тільки раз у житті, оскільки, народившись Святим Духом у Христі, ми назавжди залишаємося дітьми Отця. До таїнства Євхаристії приступаємо протягом усього життя, адже через нього ми постійно зростаємо в благодаті богосинівства, яку прийняли в Хрещенні та Миропомазанні, тому Церква й причащає новоохрещеного.

  2. У Святому Причасті Христос дарує нам Самого Себе, Своє Тіло і Кров, на поживу для зростання в новому житті. На Тайній Вечері Христос віддав Себе за нас, щоб ми могли дарувати своє життя за ближніх, як Він його дарував (пор. Йо. 13, 34). Причащаючись Господнього Тіла і Крові, ми отримуємо завдаток вічного життя: «Хто тіло Моє їсть і кров Мою п’є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня» (Йо. 6, 54). Через Причастя Тіла і Крові Христа ми вже маємо вічне життя, повнота якого явиться у славному зновупришесті Христа. «Тому що Він дарував нам Свій власний образ і Своє власне дихання, а ми їх не зберегли, Він сам бере участь у нашій бідній і немічній природі для того, щоб нас очистити й учинити нетлінними та знову зробити учасниками Його Божества»316.

  3. Пресвята Євхаристія найповніше виявляє і творить нашу спільність і з Богом, і з людьми. Усі, хто причащається Христа, стають «одне в Христі тіло, кожен один одному член» (Рм. 12, 5), тобто єдиною Церквою: «Тому що один [Євхаристійний] хліб, – нас багато становить одне [Христове] тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі» (1 Кр. 10, 17). Це саме сповідуємо в Анафорі святого Василія Великого, коли просимо: «Нас усіх, що від одного Хліба і Чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого». Святий Йоан Дамаскин навчає: «Причастям це таїнство називається тому, що через нього ми причащаємося Божества Ісуса. А сопричастям воно називається – і дійсно є – тому, що через нього ми входимо в сопричастя з Христом, беручи участь як у Його тілі, так і в Божестві. Водночас, через це Таїнство входимо в сопричастя і єднаємось одні з одними, бо як ми причащаємось одного хліба, так усі стаємо єдиним Тілом Христовим і єдиною Кров’ю та членами одні одних, будучи співтілесними Христовими»317.
1.2.3.2.3.1.Євхаристія – Тіло Христове

  1. На Тайній Вечері Ісус Христос явив незбагненне таїнство свого Тіла: у воплоченні Він прийняв тіло від Діви Марії, у Євхаристії подає його своїм учням для споживання, щоб у Церкві Тілом Його стало все людство й усе творіння. Святий Йоан Золотоустий пояснює Христовий дар на Тайній Вечері, мов переповідаючи Христові слова: «Я [Христос] захотів бути вашим братом; ради вас я причастився [вашої] плоті й крові, і цю плоть і кров, через які я став одним із вас, я знову подаю вам»318.

  2. Божественна Літургія є спомином, триванням Тайної Вечері: «Вечері твоєї Тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми». Як на Тайній Вечері Христос причащав апостолів своїм Тілом і Кров’ю, так на Літургії Він причащає нас: «Коли бачиш, що священик подає тобі Святі Дари, то думай, що робить це не священик, а сам Христос простягає до тебе руки»319. Ікона Причастя апостолів, як і ікона Тайної Вечері, зображає те, що відбувається на Літургії: Христос причащає Своїм Тілом і Кров’ю апостолів, які уособлюють усіх вірних. На Літургії перед Причастям священик молиться: «Сподоби нас могутньою Твоєю рукою подати нам пречисте Твоє Тіло і чесну Кров, а через нас усім людям».

  3. На Літургії Христос причащає нас, як і апостолів, не простим хлібом і вином, а правдивим Своїм Тілом і Кров’ю. «Хліб і вино [Євхаристії] не є лише образом Тіла й Крові Христа – хай так не буде! – а саме Тіло Господнє обожествлене»320. Церква урочисто сповідує і навчає, що на Літургії приймаємо правдиве Тіло Христове – запоруку того, що й Церква є Тіло Христове: «Тож аби не тільки любов’ю, а й самим ділом бути нам членами Христового Тіла, будемо причащатися того Тіла. І це діється через поживу, що її дав Христос, щоб виявити свою велику любов до нас. Тому з’єднав самого Себе з нами, даючи нам своє Тіло, щоб ми не творили нічого іншого, як тільки тіло, з’єднане з Головою. І це є ознакою найсильнішої любові»321.

  4. Правдивість Тіла і Крові Христових є запорукою надії на воскресіння наших тіл: «Як можуть вони [гностики] говорити, що наше тіло, яке кормилося Тілом Господа і Його Кров’ю, підлягатиме зотлінню й не братиме участі в житті [вічному]? Хай вони змінять своє вчення або перестануть приносити згадані [Дари]. Наша наука співзвучна з Євхаристією, і Євхаристія підтверджує її […]. Наші тіла, приймаючи Євхаристію, уже не тлінні, а мають надію на воскресіння для вічності»322.
1.2.3.2.3.2.Земне і небесне

  1. У Христі поєднано дві природи – Божа і людська, тому в Євхаристії «земний хліб по прикликанні над ним Бога не є вже звичайний хліб, а Євхаристія, що складається з двох дійсностей – земної і небесної»323. Єдність земного і небесного у Євхаристії святий Йоан Дамаскин пояснює на прикладі розжареного вугілля: «Вугіль – не просте дерево, а поєднане з вогнем; так і хліб Причастя – не простий хліб, а поєднаний з Божеством. Бо тіло, поєднане з Божеством, – не одна природа: одна належить тілові, а друга – поєднаному з тілом Божеству. Тому це й те разом – не одна природа, а дві»324. Христос подає Своє Тіло і Кров у доступний для людини спосіб: «Тому що в людей звичайним є їсти хліб і пити воду й вино, Він поєднав із ними Своє Божество й учинив їх Своїм Тілом і Кров’ю, щоб через те, що звичне й згідне з природою, ми стали тим, що понад природою»325.
1.2.3.2.4.Освячення Дарів

  1. Христос установлює Євхаристію, учинивши хліб і вино своїм Тілом і Кров’ю, щоб переобразити Духом Святим тих, хто причащається, «у співтілесних і співкровних» із Ним326. Святий Йоан Золотоустий, тлумачачи слова святого апостола Павла: «Тому, що один хліб [споживаємо], – нас багато становить одне тіло» (1 Кр. 10, 17), – зіставляє освячення Дарів із переображенням причасників: «Чим є цей хліб? – Тілом Христовим. Чим стають ті, хто причащається його? – Тілом Христовим. І нема багато тіл, а одне тіло»327.

  2. Сповідуючи поєднання земного і божественного в Євхаристійних Дарах, Отці виводили це поєднання з Христового воплочення: «Якщо сам Бог-Слово, забажавши, став людиною та з чистої і непорочної крові Святої Приснодіви вчинив для себе тіло, то хіба Він не може вчинити хліб Своїм Тілом, вино й воду – Своєю Кров’ю? Якщо ти шукаєш [хочеш пізнати] спосіб, яким це стається, то тобі вистачить почути, що це стається за співдією Святого Духа, подібно як співдією Святого Духа Господь для Себе й у Собі вчинив тіло від Пресвятої Богородиці; а більше ми нічого не знаємо, за винятком того, що Слово Боже істинне й дієве та всемогутнє, а спосіб – недослідимий»328.

  3. Святі Отці, не досліджуючи способу освячення євхаристійних дарів, наголошують на правдивості поєднання у цих дарах небесного із земним, як і в Христі поєднані Його Божа і людська природа. Завдяки цьому, причащаючись Тіла і Крові Христа, і ми правдиво стаємо одним Тілом з Ним.
1.2.3.2.4.1.Євхаристійне приношення

  1. У Євхаристії Христос дарує нам участь у Його боголюдському житті з милостивої любові, а не через наші заслуги. Найвищим виявом цієї любові є Голготська кривава жертва Христа, спомином якої є літургійна безкровна жертва – Євхаристія. «Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти» (1 Пт. 1, 18-19).

  2. Христос дарує нам самого Себе, щоб ми відповіли Йому взаємним даруванням. На слова Христового дарування: «Прийміть, їжте… Пийте з неї всі…» – ми відповідаємо, приносячи себе і дари: «Твоє від твоїх…» – задля всього, що Він для нас учинив. На Божественній Літургії ми чинимо спомин Христового приношення-дарування, щоб відповісти нашим приношенням-даруванням: Христове є вічне й завжди присутнє, а наше потребує постійного відновлення і поглиблення.

  3. Тому на Літургії молимося: «Зроби нас здатними приносити Тобі дари й жертви духовні, щоб була Тобі благоприйнятна жертва наша»329. Ця жертва полягає в тому, що ми «віддаємо наші тіла як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу від нас розумну» (пор. Рм. 12, 1; 1 Пт. 2, 5). В анафорі ми це виявляємо у словах, у Причасті звершуємо споживанням, а після Літургії – усім нашим життям.
1.2.3.2.4.2.Святе Причастя

  1. Святе Причастя увінчує участь християнина в Божественній Літургії. «Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете Його Кров, не матимете життя в собі» (Йо. 6, 53). Святі Отці наголошували на необхідності причащатися на Літургії: «Скажи мені, якщо хтось, запрошений на бенкет, умив би собі руки й сів до столу, і, хоч усе приготоване, не брав би в ньому участі, то чи не образив би того, хто його запросив? Чи не краще, щоб він взагалі не приходив?»330. Для християнина сповнювати заповідь Божу «Пам’ятай день святий святкувати» означає брати участь у Святій Літургії в неділю та свята, приступаючи до Святого Причастя. Святий апостол Павло повчає: «Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу» (1 Кр. 11, 28). Готуючись до святого Причастя, вірні іспитують власну совість і зберігають євхаристійний піст.

  2. Християни причащаються Пресвятої Євхаристії «на відпущення гріхів і на життя вічне»: «Приступім до Причастя з палаючою любов’ю, щоб вогонь любові спалив наші гріхи й просвітив наші серця і щоб через причастя до божественного вогню ми самі розгорілись і були обожествлені»331. Умовою гідного святого Причастя є чиста совість причасника, покаяння перед Богом за гріхи і примирення з ближніми: «У день же Господній зібрані, ломіть хліб і чиніть благодарення після того, як визнали ви гріхи ваші, щоб чиста була ваша жертва. Кожний-бо, хто має суперечку з ближнім, нехай не сходиться з вами, доки не будуть примирені, щоб не була осквернена жертва ваша»332.

1.2.3.3.Святі Таїнства зцілення


  1. Унаслідок гріхопадіння прародичів воля людини послабилася, людина стала нездатною розпізнавати й обирати добро. У своїх взаєминах із Богом, ближнім й у ставленні до себе самої і довкілля людина стала керуватися не любов’ю та даруванням себе, а самолюбним використанням інших людей задля власної користі. Наслідком гріхопадіння є втрата цілісності людини, що виявляється у фізичних і душевних стражданнях, хворобах і смерті.

  2. Христос прийшов у світ, аби зцілити й спасти людину, щоб відновити втрачену людиною цілісність. Христос – лікар душ і тіл людських – під час Свого земного життя відпускав гріхи та зціляв хворих, а після вознесіння чинить це й далі через Свою Церкву у святих таїнствах Покаяння та Єлеопомазання.
1.2.3.3.1.Святе таїнство Покаяння

  1. Святе таїнство Покаяння є великим виявом Божої любові й милосердя до нас – грішних. Бо коли ми, обмиті зі своїх гріхів у Хрещенні та обдаровані Божою благодаттю, знову чинимо зі злоби чи немочі гріх, Господь не відкидає нас і не відвертається, а прощає, якщо ми каємося і сповідуємо свої гріхи (див. Лк. 15, 12-32).

  2. Церква уділяє святе таїнство Покаяння, здійснюючи слова Господа до апостолів: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20, 22-23). Кожен священик продовжує апостольське служіння в таїнстві Покаяння, розрішаючи вірних від гріхів і примирюючи із Церквою. Через слова священика кожний каяник отримує Христове прощення та розрішення від гріха.
1.2.3.3.1.1.Духовна боротьба і покаяння

  1. Покликання християнина бути причасником Христового життя та співучасником Христового посланництва потребує безнастанних зусиль у духовній боротьбі з пристрастями та гріхами: «Нам бо треба боротися не проти тіла й крові, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф. 6, 12). Духовна боротьба християнина починається прилюдним відреченням від диявола і з’єднанням із Христом у святому таїнстві Хрещення, а утвердження християнина в його духовному зростанні здійснюється через участь у таїнствах Покаяння та Причастя.

  2. У своїй духовній боротьбі християнин не покинутий напризволяще, а співдіє з Христом – силою Святого Духа – під материнською опікою Церкви. Покликаний поступово зростати «до повноти зрілості Христа» (пор. Еф. 4, 13), християнин – через людську неміч – часто помиляється, зневірюється в Божій любові або й свідомо та добровільно співдіє зі силами зла. Проте Бог не відвертається від людини, що згрішила, а у Своїй любові й милосерді дарує їй можливість покаятися, тобто повернутися до життя, яке випливає з Хрещення: «То згадай, звідки ти впав, і покайся, і перші діла роби» (Од. 2, 5).

  3. Покаяння людини містить у собі пізнання й визнання своїх провин і відмову від гріха: «Хто пізнає свої гріхи й оскаржує себе в них, той уже поєднався з Богом. Бог засуджує твої гріхи: якщо ти те саме робиш, то поєднуєшся з Богом. Коли зненавидиш зло, яке ти зробив, тоді починаються твої добрі діла, бо ти засуджуєш свої злі діла. Тоді ти чиниш правду й ідеш до світла»333.

  4. Постійне покаяння не є зосередженням на своїх упадках і провинах. Це є насамперед пізнання Божої любові, у світлі якої пізнаємо, наскільки гріх віддаляє нас від Бога, і перебування в Божій любові. «Хто грішить, грішить тому, що не усвідомлює вартості й ваги дару Божої благодаті. Щоб людей привести до покаяння, необхідно їм насамперед ґрунтовно й виразно показати велич Божого дару, що його вони втрачають через тяжкий гріх»334.

  5. Часта сповідь дозволяє людині пізнати не тільки свої упадки й провини, а й свої немочі та схильності до гріха. Благодаттю таїнства Покаяння християнин долає гріхи та схильності до них, піднімається з упадку й утверджується в чеснотах. Плодами покаяння є добрі діла, милостиня, чистота серця і жертовна любов. Даром таїнства Покаяння є прощення від Бога й примирення з Ним: «Дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі. Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство Свого улюбленого Сина, в якому ми маємо відкуплення, прощення гріхів» (Кл. 1, 12-14).
1.2.3.3.1.2.Чин Сповіді

  1. Сповідь відбувається перед священиком, який є свідком каяття грішника і посередником Божого прощення: «Знай, чадо, що сам Христос, наш Спаситель, Який знає всі сокровенні тайни людських сердець, є невидимо присутній, приймаючи твою сповідь. Тому не скривай від мене, чи зі стиду чи з боязні, нічого з твоїх прогрішень. […]. Пильнуй, аби, прийшовши до цілителя, ти не пішов незціленим»335. Священик водночас допомагає каяникові пізнати його духовний стан, утверджує його віру в Боже прощення, дає духовні поради, визначає відповідний духовний лік (покуту) і розрішає. Щодо почутого у Сповіді священик зобов’язаний дотримуватися повної таємниці навіть після смерті каяника.

  2. До святої Сповіді треба приготуватися молитовним іспитом совісті, який полягає в узгодженні власного життя з Божими і Церковними заповідями та Євангельськими блаженствами. Слуга Божий митрополит Андрей навчає: «До доброї святої Сповіді треба, може, й довше приготовлятись. Перед святою Сповіддю треба ревною й покірною молитвою випросити собі дар покаяння, дар сердечних сліз, а, може, й треба постити, бо знаєте, що Ісус Христос сказав: “Той рід не виходить інакше, тільки постом і молитвою”. Є гріхи, що їх не можна з душі вигнати без посту, без молитви»336. За давнім звичаєм каяник, готуючись до Сповіді, просить прощення в батьків, родичів, сусідів і знайомих.

  3. Приступаючи до Сповіді, каяник приймає від священика благословення на Сповідь, роблячи прицьому на собі знак святого хреста. Відтак щиро ісповідує всі гріхи, вчинені від часу останньої Сповіді. Тоді приймає повчання сповідника, накладену покуту й розрішення гріхів.

  4. Якщо людина, прийшовши до Сповіді, не бажає покаятися, відмовляється виправити заподіяну гріхом шкоду, то вона стає через це неспроможною прийняти прощення гріхів. Щоб допомогти людині усвідомити її нерозкаяність і спонукати її до правдивого навернення, священик тоді відмовляє їй у розрішенні. Хто в Сповіді свідомо приховує гріхи, той залишається незціленим і чинить гріх святотатства. Якщо людина в такому стані приступає до Святого Причастя, то зневажає Господа Бога.
1.2.3.3.1.3.Значення Сповіді в духовному житті

  1. У святому таїнстві Покаяння Бог дарує християнинові зростання в благодаті Хрещення й чеснотах. Що ближче християнин стає до Бога, то виразніше бачить власні немочі й гріховність і тому відчуває потребу частіше приступати до Сповіді. На думку духовних отців, якщо людина рідко сповідається, то втрачає здатність розрізняти добро і зло, що негативно відбивається на всьому її житті.

  2. Часта Сповідь чинить людину духовно здоровою, здатною протистояти спокусам і збільшує її сили в духовній боротьбі. Доброю нагодою для Сповіді є церковні пости, під час яких, за церковним звичаєм, уся сім’я приступає до святого таїнства Покаяння.
1.2.3.3.2.Святе таїнство Єлеопомазання
1.2.3.3.2.1.Христос зціляє душу і тіло

  1. За Свого земного служіння Христос навчав по синагогах, звіщав Добру Новину про Царство й зціляв усяку недугу в народі (пор. Мт. 4, 23). Проповідь Євангелія і зцілення недужих були знаком приходу Царства Божого – подолання влади диявола та звільнення людей від гріхів. До чоловіка, якого спустили до Христа через стелю, Він промовив: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мр. 2, 5) – і наказав йому: «Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому» (Мр. 2, 11). Друзі принесли недужого, шукаючи для нього оздоровлення, а Христос дарує йому і прощення гріхів, і зцілення.

  2. Ще в Старому Завіті людина, вражена недугою, пізнавала свою обмеженість і відчувала, що хвороба пов’язана з гріхом. Водночас хвороба і страждання праведника могли бути нагодою виявити надію на Бога й вірність Йому (пор. Йов, Товит). У недузі людина зверталася до Бога й саме в Нього благала зцілення, визнаючи перед Господом свої гріхи (див. Пс. 6; 38; 102). У Новому Завіті Ісус Своїми страстями та животворящою смертю надає нашим стражданням нового значення: у поєднанні зі стражданнями Ісуса вони стають засобом очищення і шляхом спасіння для нас та для інших людей.

  3. Ісус, посилаючи дванадцятьох апостолів на проповідь Євангелія, «дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч» (Mт. 10, 1). Він обіцяв, що проповідь супроводжуватиметься зціленнями: «На хворих будуть руки класти, і добре їм стане» (Мр. 16, 18). Услід за Христом апостоли також заповідають моління за недужих: «Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім’я Господнє, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як. 5, 14-15). Продовжуючи апостольську традицію, Церква звершує святе таїнство Єлеопомазання на зцілення душі і тіла та прощення гріхів.

  4. Святе таїнство Єлеопомазання, яке християнин приймає в час страждань і хвороб, уділяється для підкріплення віри в перемогу Христа над гріхом і смертю. Бог в Єлеопомазанні дарує благодать відновлення внутрішньої цілості людини – її зцілення та подальшого духовного зростання. Апостол Павло навчає, що «тим, які люблять Господа, усе співдіє на добро» (пор. Рм. 8, 28), а тому людські страждання й недуги можуть мати велику духовну цінність: «Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для Його тіла, що ним є Церква» (Кл. 1, 24).

  5. Святе таїнство Єлеопомазання звершують соборно, молитвою всієї Церкви на зцілення душі й тіла: скріплення довіри до Бога та отримання прощення гріхів, а також фізичне одужання. Ось чому це таїнство уділяють хворим, а не тільки вмираючим. Силою благодаті таїнства Єлеопомазання недужий стає здатним бачити у своїй хворобі Божий Промисел й отримує силу зносити недугу та долати її. Змінивши своє ставлення до неї, хворий поєднує власні страждання зі спасительними стражданнями Христовими.

  6. У таїнстві Єлеопомазання недужий отримує за молитвою Церкви відпущення гріхів. Це таїнство не замінює, однак, таїнства Сповіді. Якщо єлеопомазаний, каючись, не мав можливості приступити до таїнства Сповіді, то він отримує відпущення гріхів. Церква навчає, що таїнство Єлеопомазання дає духовне зцілення, навіть якщо фізичне оздоровлення не супроводжує його.
1.2.3.3.2.2.Чин Єлеопомазання

  1. Уділення святого таїнства Єлеопомазання звершують у храмі або там, де перебуває недужий. За спромогою це таїнство звершують кілька священиків (згідно з Чином – семеро), що унаочнює молитву всієї Церкви, тому Єлеопомазання називають ще «соборуванням». Чин Єлеопомазання включає освячення єлею, читання Апостола та Євангелія і помазання недужого. Посвячуючи єлей, традиційно вживаний для лікувальних цілей, священик прикликає на нього силу Божу, «щоб він був для тих, що помазуються ним, на зцілення й на припинення всякого терпіння, скверни плоті й духа»337, а читанням зі Святого Письма благовістить перемогу Христа над гріхом, недугою та смертю. Помазуючи недужого єлеєм (його чоло, очі, ніздрі, вуха, уста, щоки, груди, руки і ноги), священик проказує урочисту благальну молитву до Бога Отця, у якій просить зцілити недужого «помазанням цим від тілесної і душевної немочі» й «оживотворити його благодаттю Христа, молитвами Богородиці і всіх святих».

  2. Чин закінчується покладанням книги Святого Євангелія на голову недужого на знак того, що сам Христос Господь кладе Свою святу десницю на його голову на зцілення й прощення гріхів. Після звершення таїнства Єлеопомазання недужий причащається Святих Дарів – «ліку безсмертя». Присутні під час звершення Святого Таїнства Єлеопомазання моляться за недужого, сповняючи апостольські заповіти: «Моліться один за одного, щоб вам видужати. Ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 5, 16).

1.2.3.4.Таїнства служіння: Подружжя та Священство


  1. У святих таїнствах Подружжя та Священства християнин отримує благодать Святого Духа для будування Церкви – Тіла Христового. У святому таїнстві Подружжя Церква благословить покликаних Христом чоловіка і жінку на створення «домашньої Церкви» – християнської сім’ї. У святому таїнстві Священства Церква, благодаттю Святого Духа, поставляє покликаних Христом чоловіків на служіння спільноті вірних проголошувати Євангеліє, бути пастирями Божого народу і освячувати його. Взірцем для служіння в подружжі й у священстві є Христос, який «прийшов не для того, щоб Йому служили, але послужити й дати життя Своє на викуп за багатьох» (Мт. 20, 28).
1.2.3.4.1.Таїнство Подружжя

  1. Бог створив «мужеську стать і жіночу і з’єднав з мужем жону на поміч і приймання людського роду і благословив їх: “Ростіть і множтеся і володійте землею”, і обоє їх в одно злучив»338. У Церкві подружній зв’язок є Таїнством, у якому чоловік і жінка являють нове життя у Христі. Християнське подружжя – це не тільки природна спорідненість, спільне життя і досвід, а й місце Божого Об’явлення та освячення людства. «Коли чоловік і жінка поєднуються в подружжі, вони становлять не образ чогось земного, а образ самого Бога»339. Подружжя є таїнством єднання в любові чоловіка і жінки в «одне тіло», котре благодаттю Святого Духа стає «домашньою Церквою». Утворений у подружжі сімейний союз є спільнотою осіб, яка в Божому задумі є іконою спілкування Осіб Пресвятої Тройці.
1.2.3.4.1.1.Подружжя – таїнство любові чоловіка й жінки

  1. Подружжя основане на взаємодоповненні одружених, про що Церква свідчить у молитві Чину Вінчання: «Боже Святий, Ти з пороху створив чоловіка, і з ребра його создав жінку, і дав йому помічницю, відповідну до нього, бо так було вгодно Твоїй величності, щоб не самому бути чоловікові на землі»340. Завдяки статевій відмінності чоловік і жінка доповнюють одне одного, утворюючи нерозривну єдність «одного тіла».

  2. Через подружжя Господь здійснює історію спасіння: «Ти благословив раба Твого Авраама, і лоно Сари розкрив, і вчинив його батьком численних народів; дарував Ісаакові Ревеку і плід їхній благословив; злучив Якова з Рахилею і від нього дванадцять патріархів явив; з’єднав Йосифа з Асинетою і як плід дітородження Єфрема і Манассію їм дарував; злучив Захарію і Єлисавету і сина їхнього як Предтечу пречистого Твого рождества показав; виростив плоттю із кореня Єсеєвого Приснодіву і з неї воплотився і народився на спасення роду людського»341.

  3. Христос у Своєму спасительному Промислі «сподобив у Кані Галилейській показати цінність подружжя своїм пришестям і там подружжя благословив»342, аби показати, що з Його волі є «законне подружжя і дітородження з нього»343.

  4. Християнське подружжя ґрунтується на Христовій заповіді любові: «Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Йо. 13, 34). Апостол Павло закликає чоловіка любити свою жінку, як Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї (пор. Еф. 5, 25), а жінку – коритися своєму чоловікові, як Господеві, бо чоловік – голова жінки, як Христос – Голова Церкви (пор. Еф. 5, 24). Це можливо тому, що чоловік і жінка поєднані в любові не тільки між собою, а й з Христом. Даруючи любов одне одному, вони дарують її Христові, а даруючи Христові, дарують одне одному. Цим взаємним даруванням вони разом зростають в одне Тіло Христове (пор. Еф. 5, 31-32).

  5. Подружжя як зв’язок любові чоловіка і жінки випливає зі самої природи людини: «Від початку Бог у Своєму Промислі передбачив поєднання чоловіка і жінки й говорить про них як про одне: Він людину створив чоловіком і жінкою. Чи бачите, яким тісним є це єднання, яке Бог сотворив з однієї природи? Любов чоловіка і жінки є силою, на якій стоїть єдність суспільства»344.
1.2.3.4.1.2.Чин Вінчання

  1. Чинові Вінчання передують заручини. Наречені в притворі храму висловлюють перед священиком рішення укласти шлюб, на знак чого священик накладає на їхні правиці обручки зі словами молитви: «Господи, Боже наш, Сам благослови заручини рабів Твоїх, і утверди промовлене ними слово, і утверди їх святим Твоїм з’єднанням, і утверди заручених у вірі, і єдинодумстві, і істині, й любові». Обручки символізують Господню силу, що утверджує любов заручених. Церква просить, щоб «ангел Божий йшов перед ними у всі дні життя їх»345.

  2. Священик після того, як під спів «Щасливий кожний, хто Господа боїться» (див. Пс. 128 (127)), і хто його путями ходить», увів наречених досередини храму, розпочинає Чин Вінчання, подібно до Божественної Літургії, торжественним виголосом: «Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа». Цей виголос вказує на тісне поєднання Таїнства Вінчання з Пресвятою Євхаристією, благодаттю якої наречені стають одним тілом. «Бо святе Причастя є завершенням і печаттю кожного таїнства. Церква добре робить, приготовляючи святі Дари для спасення й благословення подружньої пари. Бо Сам Христос, який дав нам ці Дари і є цими Дарами, прийшов на весілля до Кани Галилейської, щоб принести їм [нареченим] єднання в мирі. Тому ті, хто вінчається, мають бути гідними Святого Причастя; вони мають бути поєднані перед Богом у храмі – домі Божому, бо вони є діти Божі»346.

  3. Наречені прилюдно, кладучи руки на Євангеліє, складають перед Богом подружній обіт (присягу) «любові, вірності, і чесності, і що не залишать одне одного аж до смерті». Непохитною основою подружнього єднання є не тільки згода наречених, а насамперед Господня сила: «І нині, Владико, пошли руку Твою зі святого жилища Твого і з’єднай раба Твого […] і рабу Твою […], бо Ти з’єднуєш жінку з мужем». Від Господа походять усі дари, що творять і укріплюють це єднання: «З’єднай їх в однодумності, вінчай їх на любов, злучи їх в одне тіло, даруй їм потомство й радість у дітях»347. Священик підтверджує обіт наречених словами: «Що Бог з’єднав, чоловік хай не розлучає».

  4. Священик звершує таїнство Подружжя накладанням вінців на нареченого та наречену, благословляючи їх і тричі промовляючи: «Господи Боже наш, славою й честю вінчай їх». Вінці символізують, що людина – чоловік і жінка – сотворена «мало що нижчою від ангелів, володарем над творінням» (пор. Пс. 8, 6-7) і покликана Богом бути співтворцем із Ним, приймаючи від Нього потомство. Вінці також символізують перемогу чоловіка і жінки, що підкорили тілесну пристрасть подружній любові, та вінець мучеництва як свідчення вірності Христовій любові аж до смерті.

  5. Подружній подвиг розкривається також у тропарях, які співають перед зніманням вінців. У першому тропарі – «Ісає, ликуй, Діва мала в утробі і родила Сина Еммануїла, Бога й чоловіка» – Церква радіє здійсненню пророцтва Ісаї про прихід і перебування Бога-Еммануїла в новому подружжі. У другому – «Святії мученики, ви славно страждали і вінчалися» – Церква молиться до святих мучеників про їхнє заступництво, аби Христос, «апостолів похвала і мучеників радість», став похвалою та радістю і цього подружжя (третій тропар), щоб воно своїм подружнім життям проповідувало Тройцю єдиносущну.

  6. Знімаючи вінці з подругів, священик молиться до Христа, щоб Він, приймаючи вінці подругів, зберіг їх «чистими, непорочними й бездоганними на віки вічні» – на знак того, що силою Христовою подружня любов повінчаних сильніша від смерті й триватиме навіки. Чин Вінчання завершується благословенням подружжя іменем Пресвятої Тройці, іконою Якої вони покликані бути.
1.2.3.4.1.3.Чин удруге вінчаних

  1. Подружня любов не переривається смертю одного з членів подружжя. Любов сильніша за смерть. Церква заохочує вдівця або вдовицю зберігати вірність покійному подругові як єдиному, а на свідчення вічності їхньої любові відмовлятися від другого подружжя. Якщо ж удівцеві чи вдовиці надто важко бути без подружнього співжиття, Церква може дати благословення на друге вінчання. Коли одружуються вдовець з удовицею, Церква благословить їхнє подружжя окремим Чином удруге вінчаних з деякими молитвами покаянного характеру. Священик молиться: «Господи, очисти беззаконня рабів Твоїх, бо, не можучи знести жаги і щоденних тягот пристрасті, сходяться у спільноту другого подружжя, як Ти узаконив через апостола Павла»348.
1.2.3.4.1.4.Чин благословення подружжів, що прожили разом 25 чи 50 років

  1. Свята Церква високо цінує свідчення тих подругів, які прожили разом 25, 50 чи 75 років свого життя. Вона урочисто й прилюдно благословляє їх, дякуючи Господеві за їхнє свідчення взаємної вірності й любові, і ставить їх як живий зразок для інших подружжів.
1.2.3.4.2.Таїнство Священства

  1. Бог-Отець у Своєму чоловіколюбстві «так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним – світ спасти» (Йо. 3, 16-17). Син Божий, Ісус Христос, називає Себе добрим пастирем: «Я – добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе» (Йо. 10, 11). Христос здійснює в Собі Божу обітницю про «єдиного Пастиря» для народу Божого: «Я поставлю над ними єдиного пастиря, що пастиме їх, слугу мого Давида. Він буде їх пасти, він буде пастирем над ними» (Єз. 34, 23). Христос передає своє пастирство вибраним і покликаним апостолам, а також їхнім наступникам, щоб через них і далі перебувати в Церкві та провадити її.
1.2.3.4.2.1.Христове священство

  1. Христос – як Боголюдина – відновив зв’язок між Богом і людиною та став Єдиним Посередником між Богом і людьми (пор. 1 Тм. 2, 5). Вознісшись на небо в людській природі, Він явився заступником за нас перед Божим обличчям (пор. Євр. 9, 24). Христос – вічний священик за чином Мелхіседека. Це означає, що священство Христа походить не з чину Арона, а з посередництва й заступництва Боголюдини, «силою життя нетлінного» (Євр. 7, 16). Христос, принісши Себе самого в жертву примирення на хресті, був водночас і Священиком, і Жертвою. Тому Його жертва, принесена раз і назавжди, є досконала (пор. Євр. 7, 27).

  2. Христос, знищивши Своєю животворящою смертю і воскресінням ворожнечу між людьми і Богом (пор. Еф. 2, 14), зволив, щоб Його благословенні плоди спасіння через Святі Таїнства служили й далі на спасіння кожній людині, аж доки Він прийде у славі. Тому Воскреслий Христос, даючи своїм апостолам дар Святого Духа (пор. Йо. 20, 22-23) і владу відпускати гріхи на спасіння світу, встановлює Своє священство в Церкві.

  3. Здійснення Христового посередництва та заступництва через вибраних Богом людей у Церкві і є Христовим священством. У святому таїнстві Рукоположення священнослужителі отримують благодать Святого Духа для здійснення Христового священства у звершенні святих таїнств і пастирському служінні. У всьому служінні священнослужителя «сам Христос присутній у Своїй Церкві як Голова тіла, як Пастир стада.., Учитель правди»349, а священнослужитель, передусім у Євхаристійному жертвоприношенні, діє іменем Христа – Найвищого і Вічного Первосвященика350. Священнослужитель діє і «в ім’я всієї Церкви, коли звертає до Бога молитву Церкви, а передусім – коли приносить Євхаристійну жертву»351.
1.2.3.4.2.2.Апостольське наступництво

  1. Здійснення Своєї спасительної дії у світі Христос передає апостолам. Він доручає їм Свою Церкву, звертаючись до Петра: «Паси мої ягнята […]. Паси мої вівці» (Йо. 21, 16-17). Святий Йоан Золотоустий, тлумачачи це, каже: «Учитель хотів навчити Петра і всіх нас, як Він сам любить Церкву свою, щоб і ми виявили велику турботу про неї»352. Апостоли передають цю місію своїм наступникам: «Пасіте довірене вам Боже стадо […] не як пануючі над вибраними, але бувши зразком для стада. І як з’явиться Архипастир, отримаєте нев’янучий вінець слави» (1 Пт. 5, 2-4). Апостол же Павло доручає учню Тимотеєві обов’язок поставляти наступників через покладання рук (пор. 1 Тм. 5, 22) і передавати їм учення апостолів: «А що ти чув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть здібні інших теж навчити» (2 Тм. 2, 2).

  2. Засновуючи нові християнські спільноти, апостоли ставили на їх чолі пресвітерів (з грецької старійшина) або єпископів (з грецької – той, хто наглядає, опікун) (див. Ді. 14, 23; 20,17.28; Фл 1, 1), а дияконів (з грецької «служитель») – на щоденне служіння «при столах» (див. Ді. 6, 1-6). Святий Климент Римський свідчить про апостольське наступництво: «Апостоли благовістили нам від Господа Ісуса Христа, Ісус Христос – від Бога. Христос посланий від Бога, апостоли – від Христа. […] Апостоли ставили досвідчених віруючих на єпископів і дияконів»353.
1.2.3.4.2.3.Ієрархічне священство

  1. Священиче служіння в Церкві має ієрархічну структуру, суть якої найповніше виражена у звершенні Євхаристії. На євхаристійному зібранні єпископ як наступник апостолів є предстоятелем, пресвітери священнодіють з єпископом, а диякони допомагають єпископові і пресвітерам. Святий Ігнатій Антіохійський наголошує на важливості ієрархічного служіння в Церкві: «Будьте пильні, щоб все чинити в гармонії з Богом, з єпископом, що предсідає на місці Бога, із пресвітерами на місці собору апостолів та з дияконами, які дуже дорогі мені, яким довірене служіння Ісуса Христа»354. «Без них [єпископів, пресвітерів і дияконів] не можна говорити про Церкву»355.

  2. Повнота пастирського служіння передана єпископам, які є спадкоємцями повноти апостольського служіння, тобто повноти благодаті священства. У своїй єпархії єпископ є першим відповідальним за навчання Божого Слова, провід Божого народу та його освячення. Особливістю священнодіяння єпископа є висвячення на пресвітерів і дияконів, освячення мира та антимінсів. Пресвітери, поставлені єпископом на чолі парафіяльних спільнот, священнодіють, навчають і провадять довірену їм паству. Вони звершують таїнства Хрещення, Миропомазання, Євхаристії, Покаяння, Єлеопомазання та Вінчання, а також благословення й освячення на потребу вірних. Диякони поставлені єпископом на літургійне служіння при єпископові та пресвітерові, а також на інші служіння в справах навчання і допомоги в потребах Божого народу.

  3. Пастирство Христа здійснюється в пастирському служінні церковної ієрархії: царському (правління), пророчому (навчання) і священичому (освячення). Ці три служіння церковна ієрархія звершує у спільноті й для спільноти – від імені Христа та Його Церкви.
1.2.3.4.2.4.Чини Рукоположення диякона, пресвітера і єпископа

  1. Висвячення диякона, пресвітера та єпископа відбувається під час Божественної Літургії через покладання рук (грецькою «хіротонія») єпископа й моління Церкви. Покладаючи руку на висвячуваного, єпископ прикликає на нього благодать Святого Духа. Наприклад, висвячуючи пресвітера, єпископ молиться: «Божественна благодать, що завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює, поставляє благоговійного диякона в пресвітерство. Тож помолімся за нього, щоб зійшла на нього благодать Пресвятого Духа, і промовмо всі: Господи, помилуй». До молитви єпископа долучається моління Церкви. Багаторазовим вигуком аксіос (з грецької достойний) спільнота стверджує, що рукоположений через божественну благодать став достойним священичого служіння. Подібно до Хрещення і Миропомазання, Рукоположення в будь-який чин можна прийняти тільки раз у житті.

  2. У молитвах356 дияконського рукоположення Церква просить Бога сповнити новопоставленого диякона, мов первомученика архидиякона Стефана, вірою, любов’ю, силою та святістю для належного служіння спільноті. На знак цього служіння єпископ вручає новопоставленому дияконські ризи, кадильницю, рипіду та, за звичаєм, книгу Євангелія.

  3. Особливість рукоположення пресвітера полягає в тому, що перед рукоположенням висвячуваний промовляє Символ віри й складає присягу послуху своєму єпископові. Служіння пресвітера – в тому, щоб «достойно і непорочно предстояти перед святим жертовником, проповідувати Святе Євангеліє, дари й жертви духовні приносити, людей оновляти в купелі відродження»357 та виконувати інші церковні служіння.

  4. На хіротонії єпископа висвячуваний у присутності не менше трьох єпископів-святителів складає ісповідь віри, викладаючи докладно вчення Церкви про Пресвяту Тройцю, Воплочення і Святі Таїнства, оскільки єпископ є вчитель віри й благовісник свого стада. Устами святителя Церква просить Христа, щоб той, хто приймає архиєрейську благодать, став «наслідувачем істинного Пастиря, що поклав життя Своє за овець Своїх; щоб був провідником незрячих, світлом для тих, хто в темряві, покаранням немудрих і вчителем для дітей, світильником серед світу; щоб довірені йому душі він провадив до звершеності»358. Симеон Солунський пояснює, що через рукоположення єпископ як глава довіреної йому місцевої Церкви «уневістується Христові» й водночас стає «женихом Церкви», стає з нею «однією душею», будучи для неї образом любові й опіки Христа-Жениха359. Під час єпископського рукоположення тісний зв’язок новопоставленого пастиря з паствою виражається кількаразовим проголошенням назви Церкви, до якої він поставлений.

  5. Окрім ієрархічного служіння, Церква встановила й інші церковні служіння згідно з установленими чинами: свічконосця, читця-співця (дяка), піддиякона, яких називаємо церковнослужителями. До вищого ієрархічного чину можна висвячувати того, хто вже прийняв посвячення в нижчий чин і вдосконалився в тому служінні. Кожний чин є виявом розмаїття дарів Святого Духа в служінні Церкві.
1.2.3.4.2.5.Плекання покликань до священства в Церкві

  1. Покликання до священства є одночасно даром Божим і плодом духовного життя церковної спільноти – сім’ї та парафії. Тому Церква постійно підносить молитву за добрі й святі покликання до священичого служіння. Покликаних Богом осіб Церква належно готує до отримання благодаті священства і служіння Божому народові. Покликаний зростає в дусі молитви, пізнанні церковного вчення та вмінні провадити інших шляхом спасіння. Відповідальність за готовність кандидата до священства лежить на єпископові, який через рукоположення доручає йому церковне служіння, а церковна спільнота підтримує його в служінні: «Добрий пастир, а саме такий, що його бажає Христос, ревністю в подвигах рівний мученикам. Проте якщо мученик умер за Христа тільки один раз, то пастир, якщо він такий, як має бути, тисячу разів помирає за своє стадо. Він може помирати навіть щодня. Тому й ви [миряни], знаючи його працю, допомагайте йому молитвами, співчуттям, готовністю, любов’ю, щоб і ми для вас, і ви для нас стали похвалою»360.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   19

Схожі:

Львів Видавництво \"Свічадо\" iconЛьвів Видавництво «Свічадо» 2009 Титул оригіналу: Thomas Merton. New Seeds of Contemplation
Перекладено І видано відповідно до угоди з New Directions Publishing Corporation, New York
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconСвяте Письмо Старого та Нового Завіту / перекл о. Івана Хоменка, Львів: «Місіонер» убт «Свічадо», 2007 (1-е вид.: Рим: видавництво оо. Василіян, 1963). Барщевський Т. П’ятикнижжя конспект
Розповідь про створення світу (Бут 1-3) в контексті месопотамської І єгипетської літератури
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconСвяте Письмо Старого та Нового Завіту / перекл о. Івана Хоменка, Львів: «Місіонер» убт «Свічадо», 2007 (1-е вид.: Рим: видавництво оо. Василіян, 1963). Барщевський Т. П’ятикнижжя конспект
Розповідь про створення світу (Бут 1-3) в контексті месопотамської І єгипетської літератури
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconСвяте Письмо Старого та Нового Завіту / перекл о. Івана Хоменка, Львів: «Місіонер» убт «Свічадо», 2007 (1-е вид.: Рим: видавництво оо. Василіян, 1963). Барщевський Т. П’ятикнижжя конспект
Розповідь про створення світу (Бут 1-3) в контексті месопотамської І єгипетської літератури
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconЛьвівська політехніка
Укл. Воловець Я. В., Клімковський М.І. – Львів: Видавництво Державного університету “Льівська політехніка”, 2001. – с
Львів Видавництво \"Свічадо\" icon72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року
«Львівська політехніка». Секція права та психології: збірник тез доповідей. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014 р....
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconМетодичні рекомендації та практичні завдання для студентів гуманітарних та економічних спеціальностей
Основи риторики: Методичні рекомендації І практичні завдання для студентів гуманітарних та економічних спеціальностей / Укл.: Куньч...
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconБюлетень нових надходжень за жовтень 015р. Львів 2015 Природа. Природничі науки
Шкільні екскурсії Україною. Львів [Текст] / Ігор Мельник. Київ : Шкільний світ, 2009. 127 с. іл
Львів Видавництво \"Свічадо\" iconЛьвівського національного університету імені Івана Франка; Програма дослідження модерної історії та суспільства України імені Петра Яцика. Львів: Манускрипт-Львів, 2013. 400 с., іл

Львів Видавництво \"Свічадо\" iconМузеї Львова: події, колекції, люди : матеріали науково-практичної конференції, Львів, 30—31 жовтня 2014 року / Львів. іст музей; ред кол.: О. Роман (відп ред.), О. Перелигіна, І. Полянська; відп за вип



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка