Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1



Сторінка1/15
Дата конвертації16.03.2018
Розмір2.16 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Лінгвістика № 1 (34), 2016

ЗМІСТ
Діалектологія

1.

Аркушин Г. Л. Вплив говіркового оточення на зооніми північно-західної України.……………………………………..

5


2.

Барилова Г. К. Назви традиційних народних ігор з м’ячем..

13

3.

Волошинова М. О. Багатослівні номени на позначення предметно-побутової лексики в українських східнослобожанських говірках………………………………...

19


4.

Глуховцева К. Д. Назви магічних дій в українських східнослобожанських говірках (на матеріалі обрядових та звичаєвих текстів)…………………………………………

27


5.

Гримашевич Г. І. Відіменникові прислівники в середньополіських говірках Житомирської області………

37


6.

Грицевич Ю. В. Відображення позиційної реалізації голосного [’а] в текстах західнополіського фольклору……...

43



Фразеологія

7.

Глуховцева І. Я. Структурно-семантичні особливості порівнянь у творі Сергія Жадана „Месопотамія”……………

52


8.

Доброльожа Г. М. Етноконцепт жаба як відображення народної свідомості та світобачення українця (на матеріалі фразеології Середнього Полісся)……………………………...

60



Термінологія

9.

Паночко М. М. Чужомовні запозичення як джерело збагачення українського правничого лексикону ХІХ ст. …..

70


10.

Сухачова Н. С. Семантична класифікація термінологічних одиниць парцели ОRGANIZATION / ОРГАНІЗАЦІЯ як складника концептуального домену MANAGEMENT / МЕНЕДЖМЕНТ……………………………………………….

82



Текст. Дискурс

11.

Найрулін А. О. Прагмалінгвальний компонент мовної семантики в епістолярному тексті…………………………….

90


12.

Шутова Л. І. Засоби вербалізації емоційного стану жінок у художньому тексті…………………………………………...

100



Синтаксис

13.

Островська Л. С. Статус атрибутивних компонентів у структурі простого речення…………………………….…..

110



Історія мови

14.

Гайда О. М. Прийменник отъ у пам’ятках української мови XVI – XVII ст. …………………………….…………….

124


Рецензії

15.

Аркушин Г. Л. Новобойківське видання. Рецензія на книгу: Бойко-Сікора К., Сікора Л. Жива бесіда. – Дрогобич : Посвіт, 2016. – 312 с. …………………………………………..

133


16.

Мойсієнко В. М. Рецензія на монографію: Купчинська З. О. Стратиграфія архаїчної ойконімії України. – Л. : НТШ, 2016. – 1278 с. .............................................................................

138



Відомості про авторів ….…………………………………………

141




ДІАЛЕКТОЛОГІЯ

Г. Л. Аркушин (Луцьк)

УДК 811.161.2’282.2’373.2(477.8)



ВПЛИВ ГОВІРКОВОГО ОТОЧЕННЯ

НА ЗООНІМИ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
Хоч українські словники термін зоонім тлумачать як однозначний (пор.: „Власна назва (кличка) тварин” [Укр. мова 2000 : 194], „Власна назва (кличка) домашньої чи дикої тварини” [Бучко 2012 : 92]), однак у сучасних дослідженнях уживають його у двох значеннях, як це відбито у Вікіпедії: „Власна назва віку, вікостатевої групи або й окремої особини тварин; прізвисько для тварин”, тобто зоонім ‒ це 1) загальна назва тварини (апелятив) і 2) власна назва тварини (кличка, тобто онім); пор. назви статей у пошукових системах Інтернету: „Символічне значення зооніма кінь”, „Метафоричний потенціал зооніма собака” та ін.

У статті терміни зоонім і кличка тварини вживаємо як синонімічні.

Так уже сталося, що клички тварин ‒ найменш вивчений шар онімної лексики порівняно з антропонімами чи топонімами. Безперечно, однією з причин цього є те, що клички побутують в усному мовленні, а тому для студій над ними спершу потрібні фіксації, яких якраз і обмаль. Поки що можемо назвати лише одне лексикографічне зібрання ‒ „Словник зоонімів північно-західної України” [СЗ], який можна використати для досліджень цього шару лексики. Зауважимо, що народна зоонімія відчутно відрізняється, напр., від тієї, що використовують для найменування корів у племінних фермах чи для коней у конефермах, так само існує різниця між кличками міських тварин (котів, кімнатних песиків) і сільськими. Зазвичай сільські жителі не держать папуг, хом’ячків, морських свинок, акваріумних рибок та ін., тому й репертуар сільської і міської зоонімії відчутно відрізняється.

Найбільший внесок в українську зоонімологію зробив закарпатський учений М. Сюсько [Сюсько], із сучасних дослідників ‒ черніговець В. Топтун [Топтун], а у всеслов’янському контексті польський професор С. Вархол [Warchoł]. Ці вчені досліджували переважно мотивацію та способи творення таких власних назв.

Хоч народний зоонімікон сформований за своїми внутрішніми законами, однак надзвичайно мінливий: здебільшого репертуар українських традиційних кличок поступово відходить у минуле, поповнюючись перейнятими з художньої літератури чи кінофільмів кличками та модними в певний період іншомовними словами. Але зоонім не живе поза людським суспільством, він єднає людину зі світом тварин. Оскільки більшість „великих” домашніх тварин (коні, корови, кози, свині), як і „менші” (собаки, коти, птиця), проживають у сільській місцевості, то на їхні клички „накладаються” також особливості говірки кожного конкретного населеного пункту. Отже, мета статті ‒ простежити, які особливості говірки впливають на фонетичне оформлення та словотвір народних кличок тварин північно-західної України (такий уплив наявний і в зоонімах-апелятивах, пор.: курóва, суба́ка, конʹ || кинʹ || кунʹ, кит || кут, г’індʹу́к і т. д., але найбільше виявлений са́ме в онімах).

Аналіз кличок тварин зроблено за матеріалами „Словника зоонімів північно-західної України” [СЗ], основою якого стали студентські записи впродовж останнього чвертьстоліття, доповнені матеріалами аспірантів і викладачів. У статті, як і в словнику, ужито такі терміни: ваконім – кличка корови, вола, гіпонім – кличка коня, капронім – кличка кози, кінонім – кличка собаки, кунікулонім – кличка кролика, овіонім – кличка вівці, барана, орнітонім – кличка птаха, порконім – кличка свині, вепра, феліонім – кличка кішки, кота (див.: [Бучко 2012]).

Оскільки в словнику представлено записи з території північно-західної України, де переважають західнополіські й волинські та частково середньополіські говірки, то паралельно з кличками тварин подаємо апелятиви, у яких теж відбито ці найбільш характерні особливості говірок.

Перше, що впадає у вічі, тобто долинає до нашого вуха, ‒ це фонетичні риси говірки, які відзначені навіть у кличках іншомовного походження. У вокалізмі виявлено такі особливості:

1) доволі чітко в зоонімах відбито говіркове „укання”: а) у переднаголошеному складі: ваконіми Вуло́шка, Вуро́на, Рума́шка, Кумсумо́лка, гіпонім Хума́, кінонім Вуло́ска (з довгою шерстю), козел Бури́с, курка Гулуше́я, феліоніми Бурсу́к, Кулубо́к, Куло́да та ін.; б) рідше в післянаголошеному складі: гіпонім Іва́нувич, кінонім Бі́лучка; пор. у різних позиціях: кінонім Пукути́лу (< покотило); ‒ (ця фонетична риса характерна для волинських і західнополіських говірок, пор.: гулува́, мулуко́, музу́лʹ, худи́ти, руби́ти та ін.);

2) наближення ненаголошеного [е] до [и] або повна заміна: а) зрідка в переднаголошеному складі: ваконім Бире́ска, бик Стипа́н, феліонім Ацито́н, кінонім Бисфо́стик; б) переважно в післянаголошеному складі: ваконім Бо́чичка („дуже огрядна”), порконім Дя́нчинко (куплений у Данченка), феліонім По́пил; ‒ (характерно здебільшого для говірок західно-середньополіського порубіжжя: пта́шичка, кни́жичка, ска́жимо і навіть у дієслівних формах буду́йимо || буду́йімо, гра́йимо || гра́йімо, малʹу́йімо і т.ін.);

3) обниження наголошеного [и] до [е]: ваконіми Ле́са (з плямою на лобі), Ре́жа, теля Носкє́ (з білими передніми ногами), гіпоніми Вороне́й, Гавре́ло, Драбе́на, Зоре́на, Се́вий, Те́хій, капронім Бле́скавка („так злякалась блискавки, що відірвалась із прив’язі і втекла”), качка Де́чка, гусак Грець, курка Гулуше́я, лелека Іванче́ха; ‒ (таке обниження характерне для північно-західної частини Волинської області та для крайнього заходу волинських говірок: же́то, ре́ба, ке́дати, буле́, робе́ли, ходе́ли);

4) уживання [и] в новозакритих складах на місці давнього *о, що відповідає сучасному літературному [і]: ваконім Ни́чка, кінонім Снип, феліонім Зи́рочка; ‒ (це одна з найхарактерніших рис західнополіського говору: стил, виз, ниж, нич, плит, вин, твиǐ, миǐ, свиǐ та ін.);

5) [у] в новозакритих складах на місці давнього *о, що відповідає літературному [і]: гіпонім Однобу́к (з викривленим боком), ваконіми Бу́льша і Ну́чка, феліонім Сму́лка (кольору смоли); ‒ (особливість говірок західно-середньополіського порубіжжя: стул, нуж, нуч, кунʹ, кут, снуп, свуǐ і т. д.);

6) збереження давнього *о в новозакритих складах: гіпоніми Гром і Со́кол, ваконіми Смо́лка („чорної масті”), До́йка (добре доїти), До́йна (дає багато молока), Но́чка (чорної масті), феліонім Білоно́жка, півень Розбо́йник; пор. також ваконіми Анто́новка і Майо́вка (народжена в травні), гіпонім Кондра́т, феліонім Сороко́вка, орнітонім (лелека) Яков; ‒ (факультативно трапляється в усіх говірках дослідженої території: ра́досʹтʹ, ста́росʹтʹ, но́шжка, сто́лʹчик);

7) уживання [о] на місці [е]: ваконім Биро́ска, гіпонім Ві́тьор; ‒ (це явище поширене в говірках північної частини Волинської області: биро́за, клʹон, тʹо́плиǐ, варо́ниǐ, пичо́ниǐ);

8) перехід наголошених [а] в [е] після шиплячих та м’яких приголосних: ваконіми Бурчжє́нка (куплена в с. Бірки) і Впалє́нка, феліонім Мнʹе́сник (краде м’ясо), орнітонім Воронє́ка; ‒ (характерно для північно-західної частини західнополіських та крайнього заходу волинських говірок: ш’е́пка, ж’ер, зʹетʹ, пйетʹ, намовлʹе́ти, дʹе́кувати і т. д.);

9) вставні голосні між приголосними для легшої вимови: кінонім Вою́н (‘в’юн’, бо вельми швидкий), феліонім Ті́гер, орнітонім (гусак) Же́нтельмен; ‒ (факультативно в багатьох говірках, пор.: ме́тер, к’іло́метер, конове́рт, норома́лʹни, палʹіто́, сʹілʹіра́да).

Особливості консонантизму:

1) оглушення дзвінких приголосних в абсолютному кінці слова або перед наступними глухими: кіноніми Алма́с і Рутько́, ваконіми Бире́ска і Лю́пка, феліонім Білуно́шка, гіпонім Чу́пчик (з довгою гривою); ‒ (ця особливість властива всім говіркам північно-західної України: сте́шка, сʹнʹіх, зуп, дуп, дʹа́тʹко);

2) ствердіння [рʹ]: ваконім Раба́, кіноніми Морачо́к, Ра́бко || Рабко́, Рабе́йкій, порконім Раби́й, курка Рабу́ля, гіпонім Гандру́шка;(поширене явище на досліджуваній території: бу́ра, бура́к, радо́к, пора́док та ін.);

3) ствердіння [цʹ]: ваконім і кінонім Лиси́ца, кінонім За́єц; ‒ (характерна риса середньополіських говірок: тили́ца, зови́ца, рузу́мница, па́лец, ро́биц:а, смийе́ц:а);

4) утрата проривного елемента в африкатах: кінонім Зво́ник (голосно гавкає), феліонім Ґу́зік (маленький), орнітонім (гусак) Же́нтельмен; ‒ (діал. ґу́зʹік ‘ґудзик’; пор. зво́ни, звони́ти, жм’ілʹ, хожу́, вожу́ та ін.);

5) ствердіння губних перед [і]: ваконім Било́ха || Бильо́ха, феліонім Биля́к; ‒ (трапляється факультативно на всій території: биднʹа́к, бидола́ха, видро́);

6) поява [й] між губним та наголошеним [і], що з давнього *ē (ѣ): ваконім Бйі́ла, феліонім Бйі́ли(ǐ), гіпонім Вйі́тер, кінонім Бйі́лка; ‒ (це явище зафіксовано в говірках перехідного типу між західно- і середньополіськими: бйі́гхти, вйі́ра, вйі́тер, вйі́дра);

7) вимова [ги], [ки], [хи] як [г’і], [к’і], [х’і]: кіноніми Ди́кій, Рабе́йкій, Те́хій, Хі́трий, феліоніми Кісі́ль і Сі́рейкій; ‒ (говірки західно-середньополіського пограниччя: но́г’і, г’і́нути, ру́к’і, к’і́дати, му́х’і, х’і́три і т.д.);

8) вимова [ф] як [хв]: ваконім Грахви́нька, кінонім Хведо́т; пор. ваконім Пасо́ля („білої масті з рудими плямами”); ‒ (це явище трапляється на всьому ареалі: хве́рма, шохве́р, хва́ǐниǐ; діал. пасо́лʹа ‘квасоля’);

9) приставні приголосні: гіпонім Гандру́шка, індик Гіндю́кало, гуска Года́рочка; ‒ (приставний [г] найбільш характерний для говірок східної частини досліджуваної території: годи́н, гокно́, го́синʹ, годʹійа́ло, годе́жа і т.д.);

10) вимова звукосполуки [ле] як [лʹе]: ваконім Валєнти́нка, кінонім Валє́т, феліонім Лє́жень; ‒ (спорадично на всій території: алʹе́, клʹеǐ, клʹе́йіти, лʹе́пне).

Наголошення зоонімів. У кличках тварин збережений той самий наголос, що й в апелятивах, які стали їх твірною основою (насамперед це стосується накореневого наголошення якісних прикметників): ваконіми Тве́рда („бо тверде вим’я”), Я́сна, феліонім Ле́хкий, гіпонім Шви́дкий; ‒ (ця особливість поширена на всій досліджуваній території: ва́шкиǐ, про́стиǐ, йа́сниǐ, мнʹа́киǐ, тве́рдиǐ і т. д.).

Серед морфологічних особливостей відзначимо: а) уживання повної нестягненої форма прикметників: курка Чуба́тая, ваконіми Мала́я, Молода́я і Стара́я, орнітонім Хі́трая; ‒ (такі форми вживані спорадично в усіх говірках досліджуваної території: га́рнайа, хоро́шайа, молода́йа, працʹови́тайа); б) утрата кінцевого [й] у прикметниках ч. р. Н. в.: гіпоніми Була́ни і Ка́ри, кінонім Бо́си, орнітонім Мали́; ‒ (найхарактерніша риса середньополіських говірок: га́рни, до́бри, зеле́ни, те́пли, ра́ди, висо́к’і і т. д.); в) відмінність в оформленні роду між діалектизмами й літературними відповідниками: ваконіми Лі́тра (дає мало молока), Та́нка (з великим животом), феліонім Ти́гра || Ті́гра; г) пор. феліонім На́ший, що постав за зразком до інших присвійних займенників мій, твій, свій; ‒ (уживання форм ва́шиǐ і на́шиǐ).



Словотвірні особливості: ваконіми Мале́йка, Мане́йка і Мале́нька, феліонім Сі́рейкій, кінонім Рабе́йкій, телиця Пірше́нка (з першим телям), гіпонім Марйо́ха, кінонім Чорногу́х, феліонім Чорнола́п, папуга Жовтко́, індик Гіндю́кало, пор. кінонім Гі́тляр.

Лексичні діалектизми як твірні основи зоонімів. Використані номени з таких шарів лексики:

а) назви побутових речей: феліонім Гвоздь (міг у будь-яку щілину залізти; діал. гвозʹдʹ ‘цвях’), гіпоніми Ва́цик (діал. ва́цок ‘наполовину заповнений мішок; клунок’) і Ку́льба (накульгує на одну ногу; діал. ку́лʹба ‘милиця’), курка Колошва́та (ноги в пір’ї, діал. коло́шва ‘холоша штанів’), кінонім Ти́бель („тонкий і довгий”) (діал. ти́белʹ ‘довгий кілочок для з’єднання брусів у стіні будівлі’);

б) назви тварин і комах: ваконім Муті́лка (діал. мутʹі́лка ‘метелик’), гіпоніми Медві́дь, Пчо́лка (працьовитий), кіноніми Воробе́ль (діал. воробе́лʹ ‘горобець’), Бе́дрик (за вухом чорні крапочки; діал. бе́дрик ‘сонечко семикрапчасте’);

в) анатомічні найменування: ваконім Тильба́та (з великим животом), феліонім Ма́цько (діал. ма́цʹко ‘шлунок’), курка Кавду́нка (багато їсть), кунікулонім Ку́льша (з відрізаною лапкою; діал. ку́лʹша ‘скалічена нога чи рука’); пор. кіноніми Ку́дла і Кудла́й (діал. ку́дли ‘кучеряве і нерозчісане довге волосся’);

г) назви рослин та їхніх плодів: ваконім Барабо́ля (корова круглої форми);

ґ) різна оцінна лексика: кінонім Бо́вдур (кінолог не зміг навчити команд), ваконіми Бо́вдур (вертаючись із пасовища, минала свій двір), Озе́муха (народжувала телята через рік; діал. озе́муха ‘ялова корова’), Жу́ча (діал. жу́чиǐ ‘чорний’), гіпонім Здракува́тий (боягузливий), кінонім Не́нза (постійно скавучить);

д) слова з дитячого лексикону: ваконім Бу́бка (маленька; бу́ба ‘ягода’), кіноніми Бу́ба (кругленький), Дю́дя і Зю́зя (діал. дит. зʹу́зʹа || дʹу́дʹа ‘холод’), феліоніми Зю́зя (боїться холоду), Зю́зік (короткошерстий, тому мерзне), Бу́бочка (маленький);

е) жаргонізми: феліоніми Паха́н (його слухався навіть пес), Шкет; кінонім Ті́па.

Отже, клички тварин ‒ це оригінальний шар онімних номенів, відкритий для доповнень лексемами народної мови, тому говіркове оточення і впливає на побутування цих зоонімів. Аналіз насамперед фонетичних особливостей такої лексики стає характеристикою особливостей говірок певного регіону. Зазначимо також, що за мотивацією та словотвором клички тварин найближчі до людських прізвиськ, пор. паралелі (за „Словником прізвиськ північно-західної України” [СП]): ваконім Ця́ця ‒ прізвисько Ця́ця, гіпонім Білко́ ‒ прізвисько Білко́, кінонім Жук ‒ прізвисько Жук, кінонім Нік ‒ прізвисько Нік, феліонім Глу́шман ‒ прізвисько Глу́шман, порконім Круц ‒ прізвисько Круц, орнітонім Чуба́ра ‒ прізвисько Чуба́ра та ін.

Як бачимо, для характеристики говіркових особливостей стануть у пригоді також видання словників зоонімів з різних регіонів України.

Література

Бучко 2012 ‒ Бучко Д. Словник української ономастичної термінології / Д. Бучко, Н. Ткачова. ‒ Х. : Ранок, 2012. ‒ 256 с.; СЗ ‒ Словник зоонімів північно-західної України / упоряд. Г. Л. Аркушин. ‒ Луцьк : ПП Іванюк В. П., 2016. ‒ 288 с.; СП ‒ Словник прізвиськ північно-західної України : у 3 т. / упоряд. Г. Л. Аркушин. ‒ Луцьк : РВВ „Вежа” Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2009. – Т. 1 – 3; Сюсько 1985 ‒ Сюсько М. І. Взаємовідношення власних і загальних імен (зооніми і апелятиви) в українській мові / М. І. Сюсько. ‒ Ужгород : УжДУ, 1985. ‒ 63 с.; Сюсько 1988 – Сюсько М. И. Статус зоонима в онимической системе : ономасиол. аспект / М. И. Сюсько. ‒ К. : УМК, 1988. ‒ 86 с.; Сюсько 1989 – Сюсько М. И. Способы и типы деривации в зоонимии / М. И. Сюсько. ‒ К. : УМК, 1989. ‒ 48 с.; Сюсько 1991 – Сюсько М. И. Современная народная зоонимия (зоонимикон украинцев района Карпат) / М. И. Сюсько. ‒ Нови Сад, 1991. ‒ 46 с.; Сюсько 2011 – Сюсько М. І. З народного джерела: карпатоукраїнський зоонімікон у контексті інших слов’янських (і неслов’янських) мов / М. І. Сюсько. ‒ Ужгород : ґражда, 2011. ‒ 270 с.; Топтун 2010 ‒ Топтун В. М. Взаємозв’язки антропонімів і зоонімів в українських говорах Чернігівщини / В. М. Топтун // Наук. зап. Ніжин. держ. пед. ун-ту ім. М. Гоголя. ‒ Філологічні науки. ‒ 2010. ‒ С. 75 ‒ 77; Топтун 1999 – Топтун В. М. Зооніми в творчості Олександра Олеся / В. М. Топтун // Наук. зап. Ніжин. держ. пед. ун-ту ім. М. Гоголя. ‒ Філологічні та історичні науки. ‒ 1999. ‒ С. 65 ‒ 67; Топтун 2003 – Топтун В. М. Зооніми в складі фразеологічних одиниць (за матеріалами роману М. Стельмаха „Дума про тебе”) / В. М. Топтун // Наук. зап. Ніжин. держ. пед. ун-ту ім. М. Гоголя. ‒ Філологічні науки. – 2003. – С. 24 ‒ 26; Укр. мова 2000 ‒ Українська мова : енциклопедія / ред. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк. – К. : Укр. енцикл., 2000. – 752 с.; Warchoł 1993 ‒ Warchoł S. Kwestionariusz do badania zoonimii ludowej w Polsce / S. Warchoł // Rozprawy Slawistyczne. 8. ‒ Lublin, 1993. ‒ 247 s.; Warchoł 1996 – Warchoł S. Systemy zoonimiczne w językach słowiańskich / S. Warchoł // Rozprawy Slawistyczne. 11. ‒ Lublin, 1996. ‒ 355 s.; Warchoł 2007 – Warchoł S. Słownik etymologiczno-motywacyjny słowiańskiej zoonimii ludowej / S. Warchoł. T. I ‒ V. ‒ Lublin, 2007 ‒ 2015.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconІмені В. Г. Короленка
Проблеми сучасної філології: лінгвістика, літературознавство, лінгводидактика : зб наук пр. / [за ред проф. Валюх З. О.]. – Полтава:...
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconМетодичні рекомендації до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми навчання з навчальної дисципліни пп. 17 19 «документна лінгвістика»
Перекладіть українською мовою текст зі спеціальності (приблизно на 250 слів), подайте російсько-український тлумачний словник термінів...
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconЛьвівської обласної державної адміністрації збірник матеріалів про фонди та програми міжнародного характеру Львів 2016 Зміст
Міжнародні фонди та програми, спрямовані на реформування та розвиток загальносередньої освіти
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconСтратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки зміст
Стратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconСтратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки зміст
Стратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconЗвіт про роботу Національного культурного центру України у м. Москві за 2016 рік зміст вступ Співпраця Національного культурного центру України у
Ювілейні дати
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconПрограма Чернігівських педагогічних зустрічей 23-24 червня 2016 року м. Чернігів 2016 оргкомітет

Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconЗ історії – 2016 Дата проведення – 26 листопада 2016 р
Максимально можлива сумарна кількість балів по класах: кл. – 65, кл. – 67, 10 – 108, 11 – 95 б
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка