Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1



Сторінка12/15
Дата конвертації16.03.2018
Розмір2.16 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Типовою для жіночого мовлення є тенденція до гіперболізації експресії. Такий надмірний прояв почуттів реалізується за допомогою слів-інтенсивів типу чудо, розкішно, чудесно, чудово, дивовижно і под.: Ой, це було,, напевно, розкішно! – у Валентини заблищали очі і майже покотилася слинка” [Романчук 2007: 100]; „Ой, чудо-чудо, – втретє повторила Валя” [Там само: 101].

Відома схильність жінок до вживання вигуків. Спостереження над мовленням героїнь сучасних художніх творів показали, що найуживанішим вигуком в устах жінки є „о” або „ой”: „Ой, Зойко! Не хотіла їхати, було б лишатися з іншими на базі, їла б морозиво два дні та фліртувала б із заїжджими туристами!” [Іванцова 2014: 115]; „О! Яке чудове помешкання! І навіть мармурове ліжко для вашої дівчинки!” [Там само: 44].

Роль вигуків у жіночому мовленні часто виконує лексема „Бог”, зокрема вона допомагає вербалізувати такі емоції, як відчай: „Але є… Стефа… люди… Боже, помилуй! Спаси! – Віорелію трясло, як у пропасниці” [Тарасюк 2007: 160], здивування: „Боже, яке… страховисько! – вжахнулась старша. – Невже так буває?! Боже, невже так буває?!” [Там само: 165]; безпорадність: „Боже, він мертвий! Що буде? Що мені діти скажуть? Що? Що мені робити? Боже, що мені робити?! Що дітям казати?!” [Там само: 160]; „Я… вбила?! Я – вбила?! Боже! Я?!” – знову впала в транс Віорелія, до якої нарешті дійшов весь жах сподіяного” [Там само: 161]; „Ех, хіба це дитинство? Приставки та компи… Ну, ще ролики… А там … ах! Уявляєш! – зовні спека плюс тридцять п’ять, а ми на льоду та під музичку!” [Іванцова 2014: 54] та ін.

Спонтанність, заплутаність думок жінки в стадії надмірного хвилювання реалізується на синтаксичному рівні у вигляді неповних або незакінчених речень: „Ні-ні… Як же так… Я ж не жебракую, я хотіла…” [Іванцова 2014: 28]. Оскільки для жінок важливо розуміння іншими їхнього внутрішнього стану, то домінантними темами розмов є почуття й переживання: „…Сидячи в маршрутці дорогою додому, Ніколь погладжувала троянду й думала: „Господи, що це було?! Випили по краплі… Ні, це не те… Дивно було з самого початку. Ми ж і не збиралися зустрічатися сьогодні… А ось така пригода… Троянда… Ще й конверт лежить на колінах. Чекати до дому? Чого заради?... Усе одно ж прочитаю, ну то й що? Нестерпно цікаво!” [Там само: 66]. Для роздумів героїні твору властива часткова втрата логічних зв’язків – це властивість жіночого мовлення – внутрішнього й зовнішнього.

Належність людини до певної статі зумовлює поведінкові реакції. Це пояснює рухливість жінок, швидкість їхніх дій у стані емоційної збудженості: „І розлючена Алла вилетіла з квартири, як вихор, і так швидко розтала у нічній темені, що Ясочка не встигла розпитати її, що це значить – повія з Окружної” [Тарасюк 2006: 236]. Прагнення відсторонитися від нав’язливих думок спонукає жінку виконувати будь-які фізичні дії, таким чином маніфестуючи емоції за допомогою зовнішніх проявів: „Вона обіймала професора, цілувала, ридала. Обіймала й цілувала Флавіо, який теж не стримав сльозу, цілувала й комісара поліції, такого привабливого мужчину… Та професора цілувала особливо – по-справжньому. Пережитий шок, немов на війні, виправдовував зараз будь-який прояв емоцій” [Романчук 2009: 167].

Однією з важливих проблем психології особистості є проблема знаходження механізмів регулювання ступеня вияву емоцій задля уникнення стресових ситуацій. У зв’язку з цим учені ввели в науковий обіг новий термін – „емоційний інтелект” як чинник успішної життєдіяльності, професійного та особистісного зростання [Mayer 1993]. Для лінгвістів цінним матеріалом можуть бути спостереження над проявами емоцій в усній комунікації та художньому дискурсі, оскільки кожен текст – це картина світу, переломлена крізь авторське бачення, а живе мовлення яскраво демонструє динаміку мовних змін. Проведений аналіз мовлення персонажів-жінок підтверджує деякі стереотипні уявлення про розмаїття способів прояву емоцій у жінок, проте не дає однозначної відповіді на питання, чи справді жіноче мовлення емоційніше, ніж чоловіче. Для отримання об’єктивної відповіді на це питання варто зіставити емоційний потенціал обох статей та способи його маніфестації в ситуаціях живого мовлення (краще – однотипних), у текстах різної стильової належності, які потребують вільного ходу думок, на вербальному й невербальному рівнях. Не менш важливим є аналіз мовної особистості автора з погляду гендерної належності, оскільки створена ним форма соціокультурного існування чоловіків та жінок переломлюється крізь власне бачення ситуації. Отримати висновки про причини розбіжностей жіночих та чоловічих реакцій допоможуть також дані соціолінгвістичних експериментів та праці з нейролінгвістики, що стане предметом наших подальших наукових розробок.

Література



Білик 1989 – Білик І. Золотий Ра : Геродотові історії у вільному переказі [Електронний ресурс] / Іван Білик. – К. : Веселка, 1989. – Режим доступу : http://mreadz.com/read117648/p42; Борисенко 2003 – Борисенко Н. Д. Гендерний аспект репрезентації персонажного мовлення в англійських драматичних творах кінця XX століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 „Германські мови” / Н. Д. Борисенко. – К., 2003. – 27 с.; Братан 2008 – Братан М. Голодна кров : роман / Микола Братан. – К. – Херсон : Просвіта, 2008. – 179 с.; Вовчок – Вовчок М. Дев’ять братів і десята сестриця Галя [Електронний ресурс] / Марко Вовчок. Художня проза. – Режим доступу до кн.: http://chtyvo.org.ua/authors/Vovchok/Devyat_brativ; Гнезділова 2007 – Гнезділова Я. В. Емоційність та емотивність сучасного англомовного дискурсу: структурний, семантичний і прагматичний аспекти : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 „Германські мови” / Я. В. Гнезділова. – К., 2007. – 22 с.; Горошко 2009 – Горошко Е.И. Информационно-коммуникативное общество в гендерном измерении : монография / Е. И. Горошко. – Харьков : ФЛП „Либуркина Л. М.”, 2009. – 816 с.; Земская 1993 – Земская Е. А. Особенности мужской и женской речи / Е. А. Земская, М. В. Китайгородская, Н. Н. Розанова // Русский язык в его функционировании. Коммуникативно-прагматический аспект ; под ред. Е. А. Земской и Д. Н. Шмелева. – М. : Наука, 1993. – С. 90 – 136; Іванцова 2014 – Іванцова М. Теплі історії про радість і сум / Міла Іванцова. – К. : Брайт Стар Паблішинг, 2014. – 136 с.; Каменская 2001 – Каменская О. Л. Теория языковой личности как инструмент гендергетики / О. Л. Каменская // Докл. Междунар. конф. „Гендер: язык, культура, коммуникация” – М. : МГЛУ, 2001. – С. 184 – 188; Компанцева 2006 – Компанцева Л. Ф. Гендерные основы Интернет-коммуникации в постсоветском пространстве : монография / Л. Ф. Компанцева. – Луганск : Альма-матер, 2006. – 392 с.; Куліш 2011 – Куліш П. О. Чорна рада / П. О. Куліш. – К : Відкрита кн., 2011. – 199 с.; Роздобудько 2006 – Роздобудько І. Дванадцять, або виховання жінки в умовах, не придатних до життя : роман-алюзія / Ірен Роздобудько. – К. : Фолио, 2006. – 287 с.; Романчук 2007 – Романчук Л. Чотири дороги за обрій. Книга шоста / Леся Романчук. – Т. : Навч. кн. – Богдан, 2007. – 256 с.; Романчук 2009 – Романчук Л. Дорога додому. Книга дев’ята / Леся Романчук. – Т. : Навч. кн. – Богдан, 2009. – 368 с.; Синельникова 2001 – Синельникова Л. Н. Введение в лингвистическую гендерологию : материалы к спецкурсу / Л. Н. Синельникова, Г. Ю. Богданович. – Симферополь, 2001. – 40 с.; Ставицька 2015 – Ставицька Л. О. Гендер : мова, свідомість, комунікація / Л. О. Ставицька. – К. : КММ, 2015. – 440 с.; Тарасюк 2006 – Тарасюк Г. Т. Жіночі романи : проза / Галина Тарасюк. – Бровари : Вид-во ПП „МН ТРК „Відродження”, 2006. – 288 с.; Шаховский 1987 – Шаховский В. И. Категоризация эмоций в лексико-семантической системе языка / В. И. Шаховский. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1987. – 190 с.; Шаховский 2008 – Шаховский В. И. Лингвистическая теория эмоций : монография / В. И. Шаховский. – М. : Гнозис, 2008. – 416 с.; Mayer 1993 – Mayer J. D. The Intelligence of emotional intelligence / J. D. Mayer, P. Salovey // Intelligence. – 1993. – V. 17. – № 4. – P. 433 – 442.
Шутова Л. І. Засоби вербалізації емоційного стану жінок у художньому тексті

Статтю присвячено аналізу способів вербалізації емоцій жінок – персонажів українського художнього прозового дискурсу. Емоційність – невід’ємна ознака психічного стану кожної особистості, проте ступінь її вияву, різні способи маніфестації цілого спектру емоцій відрізняються за ознакою статі, що зумовлено соціокультурними та біологічними чинниками.

У процесі дослідження було з’ясовано, що риси жіночого мовлення репрезентуються на різних рівнях мовної системи – фонетичному, лексичному, синтаксичному. У сфері вокалізму це – здатність жінок розтягувати наголошений голосний звук. Надмірний прояв почуттів реалізується за допомогою слів-інтенсивів і використанням лексем із суфіксами суб’єктивної оцінки, що мають позитивну й негативну семантику.

Реакцією на зовнішні подразники у жінки є плач, природу якого дослідники вважають комунікативною. Аналіз показав збільшення схильності жінок до лихослів’я, що зумовлено результатом їхньої боротьби за рівноправ’я з чоловіками, намаганням заперечити свій низький (за стереотипними уявленнями) статус, переосмислити себе з погляду чоловічих цінностей. Це знаходить вияв у використанні згрубілих слів, а також обсценної лексики.

На рівні синтаксису емоційна збудженість жінки реалізована у вигляді неповних, незакінчених речень.

Ключові слова: емоційність, емотивність, гендер, слова-інтенсиви, обсценна лексика.
Шутова Л. И. Способы вербализации эмоционального состояния женщин в художественном тексте

Статья посвящена анализу способов вербализации эмоций женщин – персонажей украинского художественного прозаического дискурса. Эмоциональность – неотъемлемый признак психического состояния каждой личности, однако степень ее проявления, различные способы манифестации целого спектра эмоций отличаются по признаку пола, что обусловлено социокультурными и биологическими факторами.

В процессе исследования было выяснено, что черты женской речи выражаются на различных уровнях языковой системы – фонетическом, лексическом, синтаксическом. В сфере вокализма это – способность женщин растягивать ударный звук. Чрезмерное проявление чувств реализуется в лексике с помощью слов-интенсивов и благодаря использованию лексем с суффиксами субъективной оценки, которые имеют положительную и отрицательную окраску.

Реакцией на внешние раздражители у женщины выступает плач, природу которого исследователи считают коммуникативной. Анализ показал увеличение склонности женщин к сквернословию, что обусловлено результатом их борьбы за равноправие с мужчинами, попыткой оспорить свой низкий (по стереотипным представлениям) статус, переосмыслить себя с точки зрения мужских ценностей. Это проявляется в использовании грубых слов, а также обсценной лексики.

На уровне синтаксиса эмоциональная возбудимость женщины реализована в виде неполных, незаконченных предложений.

Ключевые слова: эмоциональность, эмотивность, гендер, слова-интенсивы, обсценная лексика.
Shutova L. I. Means of Verbalization of Women’s Emotional State in Fictional Text

The article deals with the analysis of means of verbalization of women’s emotions – represented by characters of the Ukrainian fictional prosaic discourse. It is known that psychological peculiarities of every person can be revealed as emotional reactions to external stimuli, however the level of their manifestation as well as different means of expression of the whole spectrum of emotions differ much depending on gender factor which is preconditioned by a number of socio-cultural, psychological and biological characteristics.

We have found out in the process of our research that the features of female speech are revealed at different levels of the language system, namely the phonetic, lexical, and syntactical ones. In the sphere of vocalism, for instance, this shows the ability of women to drawl the sound under the stress. An excessive manifestation of feelings is realized in vocabulary with the help of words-intensifiers and lexemes with suffixes of subjective evaluation which may have both positive and negative coloring.

Women’s reaction to external stimuli is represented by cry the nature of which some scholars regard to be communicative. The range of emotions that cause the appearance of women’s tears is rather wide: joy, excitement, happiness, pain, anger, disappointment, grief, etc. It has been observed lately that women tend to use foul language which can be explained by the results of their struggle for equal rights with men, an attempt to call in question their low (as represented in stereotypes) status, to reconsider themselves from the point of view of male values. This is revealed in the use of foul words and obscene vocabulary.

The emotionality of women at the level of syntax is realized in the form of incomplete and abrupt sentences.

Further investigation of gender-based speech differences presupposes carrying out a comparative analysis of the emotional potential of both sexes and means of its manifestation in situations of live communication and in texts of different styles both on the verbal and non-verbal levels with the involvement of experimental data of socio-linguistic researches and works on neurolinguistics.



Key words: emotionality, emotiveness, gender, words-intensifiers, obscene vocabulary.
Стаття надійшла до редакції 12.08.2016 р.

Прийнято до друку 26.08.2016 р.

Рецензент – канд. філол. н., доц. Должикова Т. І.
СИНТАКСИС

Л. С. Островська (Миколаїв)

УДК 81.367:811.161.2



СТАТУС АТРИБУТИВНИХ КОМПОНЕНТІВ

У СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ
Одним з найактуальніших у лінгвістиці постає функціонально-семантичний підхід до вивчення мовних елементів (О. Бондарко [Бондарко 1984; Бондарко 1998], М. Всеволодова [Всеволодова 1997], О. Гулига [Гулыга 1969]), що спирається на традиції теорії поняттєвих категорій (ідеї О. Єсперсена [Есперсен 1958], І. Мєщанінова [Мещанинов 1945]). Такий підхід є результативним у дослідженні складних формально-змістових мовних єдностей різнорівневого плану. Ці єдності інтерпретуються дослідниками як функціонально-семантичні поля, в основі яких лежить певна семантична категорія з властивим їй значеннєвим інваріантом, що об’єднує неоднорідні мовні засоби й зумовлює їхню взаємодію [Бондарко 1984: 17]. З’ясування закономірних зв’язків різнопланових із структурного погляду мовних одиниць дає уявлення про їх комунікативні можливості у відповідних мовленнєвих ситуаціях З цього погляду пильної уваги заслуговує розгляд атрибутивних компонентів, що втілюють найтиповіші відношення, закріплені в мовній системі.

Визначенню статусу атрибутивних у системі інших семантико-синтаксичних відношень з урахуванням формально-граматичних, логічних, структурних, функціонально-семантичних, функціонально-комунікативних, функціонально-когнітивних характеристик присвячені праці В. Бабайцевої [Бабайцева 1988], І. Вихованця [Вихованець 1992; Вихованець 1993], К. Городенської [Городенська 1991], А. Загнітка [Загнітко 2004; Загнітко 2011], Н. Іваницької [Іваницька 1986], І. Слинька [Слинько 1994], О. Смольянінової [Смольянинова 1990], В. Фурашова [Фурашов 1985] та ін. Незважаючи на це, не вироблено цілісного підходу до тлумачення атрибутивних компонентів, що свідчить, по-перше, про багатоаспектність цієї проблеми, а по-друге, складність кваліфікації самих атрибутивних компонентів, зокрема визначення статусу периферійних атрибутивних конструкцій.

Метою статті є окреслити статус атрибутивних компонентів у структурі простого речення. Реалізація мети передбачає розв’язання низки завдань: розкрити логіко-лінгвістичну сутність мовного атрибутивного значення, охарактеризувати структуру функціонально-семантичної категорії атрибутивності, визначити структурну та семантичну необхідність атрибутивних компонентів у структурі речення.

Поняття „атрибут” уживане і у філософії, і в лінгвістиці, однак атрибут як онтологічна категорія та як категорія мовна нетотожні, хоча наявні деякі подібності. У філософії термін „атрибут” відомий ще з античних часів й означає невід’ємну ознаку субстанції, репрезентує властивості відповідного предмета чи поняття. У мовознавстві атрибут – це означення, що розкриває істотні ознаки предмета, на відміну від інших предметів того самого класу [Селіванова 2011: 48]. У зв’язку з цим функцію означуваних слів виконують субстантиви, тобто атрибути є приіменними.

У філософському розумінні поняття „атрибут” безпосередньо пов’язане з поняттям „предмет”. Таке саме спостерігаємо й у мові: основний мовний виразник предметності, субстанціальності – іменник – є базовим словом щодо свого означення – атрибута. У логіці та мові простежуємо допоміжну роль атрибутів, яка виявляється в тому, що атрибути уточнюють зміст означуваних слів шляхом їх характеристики, конкретизації.

Семантичну домінанту категорії атрибутивності створює відношення атрибутивності, що виражає ознаку предмета. Ідеться не про будь-яке значення ознаки, репрезентоване в мовній системі, оскільки, наприклад, ознаку дії виражає прислівник як частина мови, у реченні присудок тлумачать у широкому значенні як ознаку підмета тощо. Тому необхідна ознака атрибутивного відношення – вираження власне-ознаки (якості) як внутрішньої властивості предмета.

Навколо семантичної домінанти категорії атрибутивності формується ціле угруповання полів з квалітативно-квантитативним (переважно атрибутивним) ядром, у якому вирізняють: якісність, кількісність (поле, що охоплює і ознаки, і субстанції, а також дії), компаративність, посесивність [Бондарко 1984: 61]. Мисленнєві категорії якості та кількості перебувають у складних відношеннях щодо динаміки, розвитку явища, коли кількісні зміни призводять до виникнення нової якості. В. Панфілов підкреслює, що саме категорія квалітативності (якості) лягла в основу виділення категорії кількості, оскільки усвідомлення якісної визначеності предметів стало потім основою групування їх у кількісні розряди [Панфілов 1982: 208]. „Будь-яка якість ґрунтується на кількості, оскільки відмінності предметів, що якісно відрізняються одне від одного, базуються, з одного боку, на наявності деяких складових елементів, а з іншого боку, – на відсутності інших елементів” [Бодуэн де Куртене: 313].

Посесивність (присвійність) має значення володіння когось ким- / чим-небудь або належності когось / чогось, кому- / чому-небудь. Семантична функція посесивності полягає у визначенні назви об’єкта через його стосунок до певної особи чи предмета. Категорія посесивності пов’язана з атрибутивністю і в змістовому, і у формальному аспектах. У багатьох випадках посесивність передає ознаку предмета за належністю до іншого предмета, а синтаксичні конструкції, що виражають цю ознаку, тлумачаться як атрибутивні, наприклад, конструкції з присвійними та присвійно-відносними займенниками, субстантивні конструкції з родовим посесивним.

Н. Слюсарева відзначає, що ознаки якості характеризують не тільки предмети, але й дії, процеси, стани, а також можуть бути виокремлені й у самих якостей, тобто встановлюється градація якостей [Слюсарева: 54]. Категорія градації ознаки за інтенсивністю в мові виконує функцію універсально-мовної категорії компаративності. Семантичне значення компаративності передбачає вияв певної ознаки предмета більшою чи меншою мірою щодо її первинного стану. Формальне вираження це значення має в ступенях порівняння прикметників. Значення компаративності ґрунтується на категорії співвідносної міри якості предмета, зміст якої розкривається у формах якості ступенів порівняння прикметників, що дають кількісну характеристику якості предмета шляхом зіставлення її з такою ж якістю в іншому предметі або виділяють предмет із сукупності однотипних предметів за ознакою найбільшої міри якості в ньому. Таким чином, значення компаративності дуже тісно пов’язане зі значенням атрибутивності, оскільки теж вказує на ознаку, що може виявлятися більшою чи меншою мірою.

Отже, в основі атрибутивних компонентів лежить понятійна категорія атрибутивності, яка містить квалітативність (значення якості), квантитативність (значення кількості), компаративність (градуальність), посесивність (значення володіння).

Відповідно до функціонально-семантичного підходу понятійні категорії мають „польову структуру”, у межах якої виділяється ядро й периферія.

Під поняттям ядра понятійної категорії атрибутивності мають на увазі вираження цієї категорії за допомогою різноманітних граматичних категорій прикметника, оскільки прикметники найчастіше й найрегулярніше утворюють атрибутивні конструкції. В. Панфілов зазначає, що саме в прикметниках виявляється така специфічна мисленнєва діяльність людини, завдяки якій ознака, властивість, якість, що є складниками сутності того чи того предмета, починають мислитися окремо від нього [Панфилов 1982: 123], однак доцільніше вважати, що не всі прикметникові форми становитимуть ядро категорії атрибутивності. Ядерну зону функціонально-семантичної категорії атрибутивності формують категорійні носії означальної семантики, тобто якісні прикметники, що корелюють з понятійною категорією – якістю.

Найповніше сутність атрибутивної семантики виражають відношення між значенням конкретних іменників та якісних прикметників, оскільки значення конкретних іменників спрямовані на відображення предметів навколишнього світу, а якісні прикметники називають властивості, ознаки предметів. Лексичне значення конкретного іменника містить сему, яка вказує на можливість або необхідність ознаки, що реалізується за допомогою залежного компонента. Голос може характеризуватися в плані сили, висоти, тембру та ін., оскільки слово містить у значенні сему „звучання”, яка передбачає вказівку на властивості, ознаки (сила звучання, висота, тембр тощо), одна з яких вербалізується в словосполученні гучний голос, тому що гучний має значення „той, що сильно звучить, добре чутний”. Сема якісної ознаки, наявна в значенні іменника, об’єктивується в прикметнику.

Якісні прикметники при абстрактних іменниках частіше вживані в похідних, переносних значеннях і по суті характеризують не стільки поняття, названі абстрактними іменниками, скільки особи та предмети, про які йдеться в реченні: Мною потроху опановує сита, приємна радість (М. Івченко / Словник епітетів 1998: 273).

Під час аналізу атрибутивних конструкцій стає очевидним, що деяка їх кількість має неповний набір типових для атрибутивного компонента диференційних ознак, їм властиві часткова редукція атрибутивної синтаксичної семантики та наявність додаткових відтінків значення. Такі синтаксичні структури видається можливим тлумачити як формально-співвідносні з ядерними атрибутивними структурами й зараховувати до напівпериферійної зони. Для таких атрибутивних конструкцій означальна функція є первинною. Спеціалізація в атрибутивній функції таких компонентів зумовлена їхніми граматичними особливостями, а саме здатністю узгоджуватися з іменниками. Специфікою структурно-семантичної організації таких атрибутивних структур є те, що залежні компоненти, унаслідок особливостей їх лексичного наповнення, виражають значення ознаки не безпосередньо, як ядерні форми, а опосередковано. Це приписувана предмету ознака, а не системна, запрограмована семантикою стрижневого компонента структури. Саме така формальна подібність до ядерних форм досліджуваних конструкцій дозволяє тлумачити їх як формально-співвідносні з ядерними атрибутивними компонентами: Дев’ятигранний звук, як ілюстратор Поверхонь сіро-білих, що іридій, – Тугу основу губить по карату (Е. Андієвська / Українське слово 1994: 398); Біля машин валялися потрощені мідні скрині з усіляким добром, з полотном, з весільними рушниками, хромовими чобітьми (М. Вінграновський / Словник епітетів 1998: 298); Як ти зжилася з тугою чаїною, Як часто лицемірив твій Парнас (Л. Костенко / Там само: 316); Укладачі близького за часом „Словника чужомовних слів”, що також керувалися чинним тоді правописом, обрали зваженіший підхід до кодифікації цих слів, унаслідок чого кількість варіантів суттєво зменшилася (Б. Ажнюк / Проблеми 2002: 36); Євка втикала на парах, вона ні чорта не робила, вона пленталась додому і скуповувала старе шмаття з найближчого секонд-хенду (Карпа 2004: 30); Краще вже в затінку постояти, краще знову принести додому нерозхлюпану тривогу і ні перед ким не розкриватися з нею (М. Стельмах  / Словник епітетів 1998: 362); Сашко був уже закоханий в дівчину з усім запалом першого юнацького кохання (Ю. Смолич  / Словник епітетів 1998: 171); Іронія в тому, що схожою логікою керувався й Микола I, виносячи Шевченкові свій славнозвісний розгніваний вердикт, і Олександр II, відмовляючи йому в амністії (Забужко 2001: 50).

Периферійна зона атрибутивності репрезентована конструкціями, у яких залежний компонент виражений насамперед відмінково-прийменниковими формами іменника. Периферійні атрибутивні засоби попри те, що потенційно не призначені виражати атрибутивні відношення, можуть виконувати означальну функцію. Визначну роль тут відіграє семантична природа носія ознаки (конкретного іменника), у змістовій структурі якого закладено означальний елемент, що експлікується за допомогою залежного компонента. До такого атрибутивного вживання прийменниково-іменникових форм спричиняється семантичне ущільнення максимально інформативних конструкцій, тобто відбувається згортання присудка і, як наслідок, поява нехарактерного для власне-словосполучень поєднання слів. Відмінкові форми в позиції атрибута характеризуються синкретичністю семантики, виражаючи атрибутивно-локативні, атрибутивно-темпоральні, атрибутивно-причинові та інші атрибутивно-обставинні відношення. Специфіку відмінкового значення передає прийменник, що може мати синонімічні форми вияву: Дорога в вічність – тільки кружна, по той бік і добра, і зла (В. Стус / Словник епітетів 1998: 112); В далечінь холодну без жалю за літом синьоока осінь їде навмання (В. Сосюра / Там само: 238); Вузенька, чисто протоптана стежка кривулею поплуталась понад канавою (М. Івченко / Там само: 338) ... тут і гостинна („біленька!”) хата, і мила родина, і традиційна чесна бесіда за доброю вечерею (Забужко 2001: 57);

Конструкції із залежними інфінітивними та прислівниковими формами посідають незначне місце в якісній кваліфікації предметів і є абсолютно периферійними утвореннями категорії атрибутивності. Вони виникають на мовленнєвому рівні й зрідка набувають системного характеру: У мене є препогана звичка усамітнюватися (Ю. Андрухович / Квіти в темній кімнаті 1997: 18); це був майже природний добір
по-українському
(А. Курков / Курков 2003: 78).

Деякі лінгвісти відзначають спільну синтаксичну властивість атрибутивних конструкцій – їхню неспроможність відноситися до предиката-присудка, що навіть дає підстави не визнавати атрибут самостійним структурним компонентом речення або включати його як частину іншого компонента, іншого члена речення і у формальному, і в семантичному аспекті. Така несамостійність атрибутів-означень у складі поширених речень обґрунтовується тим фактом, що нібито „значення атрибута повністю поглинається значенням означуваного слова”, внаслідок чого атрибути „взагалі не можуть претендувати на роль таких компонентів, які б могли внести суттєві зміни в структуру речення” [Дьячкова 2002: 242]. Такий підхід до атрибутивних компонентів, на нашу думку, недооцінює роль атрибутів у мові. Доцільніше вважати, що так звана допоміжна функція атрибута не означає зайвості або необов’язковості атрибутивного компонента в структурі речення. Це демонструють зокрема такі приклади: Зголоднілі цуценята хапали шматки хліба просто з рук (смисл речення змінюється, якщо прибрати атрибутивний компонент зголоднілі). У позиції при суб’єкті атрибут можна тлумачити згорнутим предикатом, тобто обов’язковим компонентом семантичної структури речення, а саму реченнєву структуру семантично ускладненою, що постала як наслідок згортання речень Цуценята були зголоднілі. + Цуценята хапали шматки хліба (пор. погляди [Вихованець 1992]). У багатьох реченнях атрибутивний компонент постає факультативним, оскільки не є валентно зумовленим предикатом, однак елімінація атрибута зазвичай або спотворює смисл речення, або навіть вносить зміни в його структуру. Отже, атрибутивні компоненти мають і смислову, і граматичну самостійність.

Атрибутивний компонент посідає особливе місце в структурі речення порівняно з іншими компонентами і обов’язковими, і факультативними, оскільки атрибут входить у синтаксичну структуру не як самостійний компонент, а як поширювач субстантива, який здатен виконувати, як відомо, функцію будь-якого компонента [Вихованець 1993: 132]. Атрибут може входити до складу будь-якого елемента структури, утворюючи з ним єдине ціле. Таке положення атрибутивного компонента в реченнєвій структурі зумовлене його семантикою: атрибут називає ознаку, а ознака існує не поза предметом чи явищем, а в ньому самому [Потебня 1958: 105]. Цією особливістю атрибутивного компонента зумовлена необхідність його аналізу в субстантивній групі, а не ізольовано. Тому, коли говорять про роль атрибутивного компонента в реченні, його обов’язковість / факультативність, то мається на увазі його роль у субстантивній групі, яка в разі факультативності атрибута може бути зведена до субстантива, у разі обов’язковості атрибутивний компонент не може бути елімінований.

Факультативність атрибутивного компонента зумовлена тим, що в більшості випадків його елімінація не порушує граматичної правильності речення, пор.: Через всю область [Полтавську] проходить автострада Київ – Харків (І. Цюпа  / Словник епітетів 1998: 9) – Через всю область [Полтавську] проходить автострада.

Певне коло субстантивів включене в речення тільки зі своїм атрибутивним поширювачем. Такі субстантивні слова називаються синсемантичними на відміну від автосемантичних, які можуть мати статус членів речення і без атрибутивних компонентів. Синсемантичні іменникові слова здебільшого достатньо значущі елементи лексики, але в конкретних мовленнєвих актах вони потребують конкретизації, тому що характеризуються лексичною невизначеністю, інформативною недостатністю, яка, зазвичай, поповнюється лексичним шляхом [Шрамм 1979: 86]: вони обов’язково поєднуються з атрибутивним компонентом, так що входять у речення у вигляді описових висловів, дескрипцій, синтаксично нечленованих сполучень, що функціонують як один член речення. В основі значень слів цього типу лежить сигніфікат у вигляді загальної ознаки, неповного та нечітко окресленого поняття, і денотат – у вигляді найзагальнішого уявлення про предметність, послабленого через безмежну кількість предметів, що потрапляють під це широке і тим самим незмістовне поняття [Уфимцева 1986: 28].

Більшість дослідників [Іваницька 1986; Уфимцева 1986] виділяють такі класи синсемантичних субстантивних слів:

1. Слова із займенниковими характеристиками загальної властивості:

а) узагальнені найменування осіб (людина, хлопець, легінь, жінка, дівчина, пан, добродій, чоловік, дід, козак тощо): Маруся поглядала на крепкого, жилавого діда і гадала собі: який же він був в молодості (Г. Хоткевич  / Українське слово 1995: 165);

б) узагальнені найменування місця (земля, край, район, місце, ділянка): І я прийду в життя твоє, Тебе, незнаного, впізнаю, як син вигнанця впізнає прикмети батьківського краю (Костенко 1989: 114);

в) імена зі значенням часу (година, пора, час, хвилина): І весь цей похід у передсвітню пору на лісовій, на невиїждженій дорозі більше на сон, ніж на яву, подібний (Б. Лепкий  / Словник епітетів 1998: 111).

2. Непредметні імена, що позначають клас властивостей, характеристик, ознак (врода, вигляд, характер, спосіб, тенденція, ставлення, настрій, тип, колір): В його наріканнях не тільки не відчувалося злоби, а навпаки, звучала гордість і замилування непокірним характером сина (Г. Тютюнник / Словник епітетів 1998: 376).

3. Імена з параметричними семами (вік, розмір, поверх, ряд, довжина, ширина, ріст, ціна, температура): Це було просто сенсацією, що військове судно великих розмірів зайшло в тихі, неглибокі води їхньої затоки і кинуло якір на видноті в усього степу (О. Гончар / Словник епітетів 1998: 64).

4. Іменники з предметним значенням, що позначає частину від цілого:

а) назви невіддільних частин тіла (волосся, голова, рука, нога, очі, обличчя, ніс, вухо, хвіст): Тонке обличчя Беатріче Прозорий смуток загострив (Є. Маланюк  / Українське слово 1994: 438);

б) іменники, що позначають частину від цілого предмета: У рідній хаті з низькою стелею Володько почував себе найщасливішим у світі (У. Самчук / Словник епітетів 1998: 377). Іменники цих підкласів містять у своєму значенні вказівку на якісну ознаку, але сама ознака в них не позначена, тому в певних позиціях вони характеризуються обов’язковою сполучуваністю з атрибутивним компонентом.

Зазвичай повнозначні слова абсолютивної семантики не потребують обов’язкового поширення атрибутивним компонентом. Атрибут буде при них обов’язковим структурно лише за певних умов, наприклад, іменники, що позначають проміжок часу (день, вечір, ранок, ніч, рік) у родовому або знахідному відмінку з прийменниками чи без них, вимагають залежних від них атрибутивних компонентів, морфологічно виражених прикметниками або займенниками: Як не шкодувати того ранку, того повного, гарного шматка життя? (Самчук 1993: 198); Довгої ночі покидав [загін] обжиті землянки (А. Хорунжий  / Словник епітетів 1998: 226); Це було чотирнадцятого, того чорного року (І. Багряний  / Там само: 278).

Прикметники чи займенники, які сполучаються з такими іменниками, конкретизують значення іменників і семантично обмежені узагальненою вказівкою на час. Конкретизація часового значення іноді постає як контамінація обставинного значення: Повернувся пізнього вечора – повернувся пізно ввечері. При таких іменниках нерідко вживають конкретизувальні атрибути, виражені іменниками в родовому відмінку: Зібралась в день свята до столу сім’я (В. Бичко / Словник епітетів 1998: 303). На думку Н. Іваницької, обов’язкова сполучуваність таких атрибутів позиційно зумовлена [Іваницька 1986: 13].

Девербативи переважно зберігають валентне прогнозування тих дієслів, від яких вони утворені, наприклад: подарувати (кому?) матеріподарунок (кому? який?) матері; зустрічатися (з ким?) з другомзустріч (з ким? яка?) з другом; подорожувати (звідки? куди?) з Миколаєва до Києва – подорож (звідки? куди? яка?) з Миколаєва до Києва. У таких випадках залежний компонент є обов’язковим, оскільки він прогнозований семантикою віддієслівного іменника, що є головним компонентом і потребує смислового доповнення.

Обов’язковий атрибут функціонує також у реченнєвих структурах, де значення іменника нейтралізується залежним атрибутивним компонентом. Атрибут виявляється семантично вагомим елементом, який не лише не послаблює значення, але й несе на собі зміст усієї конструкції. Це підтверджують дериваційні перетворення: Наталка мудра дівка. А скільки знає пісень (У. Самчук / Словник епітетів 1998: 119) – Наталка мудра. А скільки знає пісень. Іменники в таких реченнєвих структурах мають надлишкове значення.

Конкретизація атрибутом окремих іменників (в орудному відмінку), що позначають уявний засіб дії, вираженої дієсловом-присудком, також призводить до надлишковості іменника в таких структурах й обов’язковості залежного компонента: дивитися дивними очима, говорити тихим голосом – дивитися дивно, говорити тихо.

Семантичну обов’язковість / факультативність компонента речення можна розглядати в мовному й мовленнєвому аспектах. Мовну семантику утворюють логіко-граматичні поняття, з огляду на що ця семантика посилює позиції обов’язкових елементів членів речення й водночас зумовлює ці позиції та знаходить через них власне вираження [Вихованець 1992: 17; Загнітко 2011: 498].

Роль атрибута в семантичній структурі речення визначають неоднозначно: атрибутивний компонент тлумачать або як семантичний предикат [Падучева 1974: 125], або як факультативний компонент, що не бере участі у формуванні семантичної структури речення [Русская грамматика 1982: 48]. Водночас більшість учених визнає атрибутивний компонент обов’язковим у семантичному аспекті тоді, коли атрибут має відношення взаємозумовленості з предикатом [Прияткина 1990: 128]: Фальшиві друзі, наче птахи перелітні. Ні в кого не питають шляху. Летять до нас в погодну днину. А відлітають у лиху (П. Козланюк / Словник епітетів 1998: 115) – Друзі, будучи фальшивими... Летять до нас в погодну днину, А відлітають у лиху. Ознака, приписувана суб’єкту в акті предикації, у таких реченнях є залежною від ознаки, названої атрибутом. Субстантивна група тут становить згорнуту пропозицію, де атрибут виконує функцію предиката, пов’язаного з основним предикатом речення. Отже, обов’язковість такого атрибута зумовлена зв’язком субстантивної групи з присудком. Усунення атрибута призводить до руйнування логічних зв’язків, пор.: За плотом задзвеніли потривожені бджоли і почали вилітати зі свого житла (М. Стельмах / Словник епітетів 1998: 28). Функція атрибутивного компонента в таких реченнях видільна (обмежувальна), оскільки семантика предиката буде справедливою лише до певного різновиду класу атрибута, а не до всього класу.

А. Шрамм розуміє обов’язковість атрибута значно ширше, вважаючи, що будь-який якісний прикметник у ролі атрибута є обов’язковим [Шрамм 1979: 130]. На думку дослідника, у такому реченні завжди дві пропозиції: Василько розгортав ногами білий, пухкий сніг (М. Коцюбинський  / Словник епітетів 1998: 324) – Василько розгортав ногами сніг + Сніг білий і пухкий. Відносні прикметники тлумачаться як такі атрибутивні компоненти, що утворюють разом з іменниками складені найменування та служать для ідентифікації предмета [Рудольф 1999: 12], наприклад: А попереду всього на триногах виставлено по кілька барилець угорського вина, біля них шикувалися кришталеві чарки, бокали з позолотою, жбани (Ле 1969: 191).

У мовленнєвому аспекті інформативна семантика охоплює всі компоненти речення – і обов’язкові, і факультативні, тому що інформативний план співвідноситься з пропозицією та завданнями мовленнєвої комунікації [Загнітко 2004: 105]. У такому випадку атрибутивний компонент буде обов’язковим тоді, коли на нього падає смисловий акцент. Цей чинник виділення обов’язковості атрибута пов’язаний з контекстом і ситуацією мовлення: Він любив ці тихі зимові вечори. Особливо тоді, коли Надійка чи Катря брали до рук „Кобзаря” і починали читати вголос. Яка то цікава й незвичайна книга „Кобзар!” Миколка знає напам’ять чимало віршів. Запам’ятав, коли читали дівчата довгими зимовими вечорами (Цюпа 1976: 164). Логічне наголошування ознаки посилює її смислову вагу, робить атрибутивний компонент обов’язковим у семантичній структурі речення.

Отже, якість, властивість, ознака – це понятійні категорії, що спираються на засоби мовного вираження через втілення в універсально мовній категорії квалітативності, корелятом якої на мовному рівні є категорія атрибутивності, що тлумачиться як функціонально-семантична. Категорія атрибутивності формується різними засобами, об’єднаними функцією вираження атрибутивних відношень між предметом та ознакою. Семантичну домінанту категорії створює відношення атрибутивності, яке виражає непредикативну власне-ознаку як внутрішню властивість предмета. Предмет – це сукупність властивостей, що вербалізується за допомогою залежного компонента в межах атрибутивної конструкції. Атрибут – це частина предмета. Значення атрибута закладене в лексичній семантиці іменника, що називає предмет, але виражається воно тільки в складі бінарної синтаксичної одиниці.

Для функціонального в категорії атрибутивності характерна наявність ядра, напівпериферійних утворень, формально співвідносних з ядерною, периферійною зонами.

Характеристика обов’язковості / факультативності атрибутного компонента в структурному та смисловому аспектах розкриває механізм побудови речення, перебіг формування думки, її рух та процес втілення, мовного оформлення та мовленнєвого вираження.

Перспективним вважаємо аналіз атрибутивних компонентів з погляду прагматики, де вони постають не лише як структурно-семантична заданість, не тільки як функція, а як явище, в основі якого лежить спеціальний відбір засобів мови (мовлення) для найточнішого вираження певної характеристики предмета, різних відтінків атрибутивності.


Література


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Схожі:

Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconІмені В. Г. Короленка
Проблеми сучасної філології: лінгвістика, літературознавство, лінгводидактика : зб наук пр. / [за ред проф. Валюх З. О.]. – Полтава:...
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconМетодичні рекомендації до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми навчання з навчальної дисципліни пп. 17 19 «документна лінгвістика»
Перекладіть українською мовою текст зі спеціальності (приблизно на 250 слів), подайте російсько-український тлумачний словник термінів...
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconЛьвівської обласної державної адміністрації збірник матеріалів про фонди та програми міжнародного характеру Львів 2016 Зміст
Міжнародні фонди та програми, спрямовані на реформування та розвиток загальносередньої освіти
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconСтратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки зміст
Стратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconСтратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки зміст
Стратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconЗвіт про роботу Національного культурного центру України у м. Москві за 2016 рік зміст вступ Співпраця Національного культурного центру України у
Ювілейні дати
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconПрограма Чернігівських педагогічних зустрічей 23-24 червня 2016 року м. Чернігів 2016 оргкомітет

Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconЗ історії – 2016 Дата проведення – 26 листопада 2016 р
Максимально можлива сумарна кількість балів по класах: кл. – 65, кл. – 67, 10 – 108, 11 – 95 б
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка