Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1



Сторінка4/15
Дата конвертації16.03.2018
Розмір2.16 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

СРНГ – Словарь русских народных говоров / гл. ред. Ф. П. Филин. – М. – Л. : Наука, 1965 – 2007. – Вып. 16 – 1980. – 376 с.
Література

Березовська 2014 Березовська Г. Г. Способи номінації головних уборів у східноподільських говірках / Ганна Березовська // Філол. вісн. Уман. держ. пед. ун-ту імені Павла Тичини : зб. наук. пр. / відп. ред. Г. І. Мартинова. – Умань : Візаві, 2014. – Вип. 5. – С. 3 – 9; Вешторт 1968 – Вешторт Г. Ф. Названия пищи в говорах Полесья / Г. Ф. Вешторт // Лексика Полесья. – М. : Наука, 1968. – С. 366 – 414; Волошинова 2014 – Волошинова М. О. Динаміка традиційної предметної лексики в українських східнослобожанських говірках : дис. … канд. філол. наук : 10.02.01 / Волошинова Марина Олексіївна. – Луганськ, 2014. – 410 с.; Ґоца 2007 – Ґоца Е. Вираження українських карпатських назв їжі та кухонного начиння складеними номенами / Е. Ґоца // Укр. мова. – 2007. – № 1. – С. 51 – 63; Сцяцко 1972 – Сцяцко П. У. Народная лексика і словаўтварэнне / П. У. Сцяцко. – Мінск : Навука і тэхніка, 1972. – 288 с.; Фроляк 2013 – Фроляк Л. Д. Українські східностепові говірки Донеччини : монографія / Л. Д. Фроляк. – Дрогобич, 2013 – 400 с.; Шарпило 2013 – Шарпило Б. А. До питання про історичну природу деяких гіперичних явищ у говорах південно-східного наріччя української мови / Б. А. Шарпило // Вибрані праці / упоряд. : І. Я. Глуховцева, В. В. Лєснова, І. О. Ніколаєнко ; за заг. ред. проф. Глуховцевої К. Д. – Луганськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2013. – 151 с.
Волошинова М. О. Багатослівні номени на позначення предметно-побутової лексики в українських східнослобожанських говірках

У статті представлено особливості функціонування багатослівних репрезентантів, зафіксованих на території східнослобожанського ареалу в лексиці на позначення їжі, посуду й кухонного начиння.

Під час дослідження виявлено, що багатокомпонентні лексичні одиниці – це дво- (рідко трислівні) назви, представлені здебільшого атрибутивними словосполученнями, а також підрядними словосполученнями з прийменниковим/безприйменниковим зв’язком.

З’ясовано, що записані багатослівні назви виконують описові функції та розкривають додаткові властивості реалій, а саме: указують на розмір, на основний продукт, з якого приготовлено страву, або матеріал, з якого виготовлено предмет, функційне призначення реалії. Аналізовані маніфестанти також можуть указувати на якісні властивості реалії й завдяки функційним або реляційним ознакам дозволяють краще розкрити мотив номінації.

Двослівні сполуки більше характерні для тематичної групи лексики „Назви їжі”, де зрідка, реалізуючи семи, можуть мати більшу функційну активність порівняно з монолексемами.

Ключові слова: реалія, ознака, лексика, словосполучення, багатослівні номени, східнослобожанські говірки.
Волошинова М. А. Многословные номены, обозначающие предметно-бытовую лексику в украинских восточнослобожанских говорах

В статье отображены особенности функционирования многословных репрезентантов, зафиксированных на территории восточнослобожанского ареала в лексике, обозначающей еду, посуду и кухонную утварь.

Во время исследования выявлено, что многокомпонентные лексически единицы – это двух- (реже трехсловные) названия, представленные в большинстве случаев атрибутивными словосочетаниями, а также подчинительными словосочетаниями с предложной или беспредложной связью.

Установлено, что записанные многословные названия выполняют описательные функции и раскрывают дополнительные свойства реалий, а именно: указывают на размер, на основной продукт, из которого приготовлено блюдо, или материал, из которого сделан предмет, функциональное предназначение реалии. Анализированные манифестанты также могут указывать на качественные характеристики реалии и, благодаря функциональным или реляционным признакам, позволяют лучше раскрыть мотив номинации.

Двухсловные сочетания более характерны для тематической группы лексики „Названия пищи”, где иногда при реализации сем могут иметь большую функциональную активность по сравнению с монолексемами.

Ключевые слова: реалия, признак, лексика, словосочетание, многословные номены, восточнослобожанские говоры.
Voloshynova M. O. Multiword Nomens Denoting Everyday Vocabulary in Ukrainian East Sloboda Patois

The article deals with the analysis of the peculiarities of functioning of multiword composites fixed on the territory of the East Sloboda area in the vocabulary denoting food, dishes and kitchen utensils.

The research made, helped us to find out that multi-component lexical items represent two-word (rarely, three-word) names which in the majority of cases function as attributive word-combinations as well as subordinate word-combinations with prepositional or non-prepositional connections.

It has been defined that the recorded multiword names perform descriptive functions and reveal additional features of the actual reality, namely: they denote the size, the main ingredient of which the food is made or the material of which the object is produced, the functional purpose of the object. The analyzed manifestations can also point to the qualitative characteristics of the object of actual reality and due to their functional and relational properties result in a better understanding of the motive of nomination.

Two-word combinations are more characteristic of the thematic group of lexis of „Names of Food” which may sometimes have a greater functional activity in comparison with monolexems.

Key words: object of actual reality, feature, vocabulary, word-combination, multiword nomens, East Sloboda patois.
Стаття надійшла до редакції 19.09.2016 р.

Прийнято до друку 26.09.2016 р.

Рецензент – к. філол. н., доц. Лєснова В. В.

К. Д. Глуховцева (Старобільськ)

УДК 811.161.2’282(477.54).62)



НАЗВИ МАГІЧНИХ ДІЙ В УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРКАХ

(НА МАТЕРІАЛІ ОБРЯДОВИХ ТА ЗВИЧАЄВИХ ТЕКСТІВ)
Діалектні тексти як об’єкт вивчення цікавлять учених передусім у зв’язку із значним різнобічним інформаційним потенціалом, який для них властивий. Якщо ж розповіді діалектоносіїв, передаючи послідовність обрядових дій, звичаєвість членів певної спільноти, містять описи атрибутів обряду, то евристичне поле і лінгвістичні риси таких текстів набувають етнічного характеру.

Обряд у діалектному тексті зазвичай передано як десакралізований ритуал, який містить традиційні дії та супроводжує важливі моменти життя і діяльності людини та усієї мовної спільноти певного ареалу. Ритуал об’єднує ті форми поведінки, які за своєю суттю є знаковими, символічними [Парфьонова 2004: 13 – 15]. На думку А. Садохіна, обряди – це узвичаєні символічні, санкціоновані суспільством масові процедури поведінки, які супроводжують важливі моменти людського життя (їх називають жорсткими програмами поведінки), що функціонують у сакральному центрі культури, і від їх правильного виконання залежить існування всієї культури [Садохин 2002: 194]. Однак якщо подавати особливості просторового вияву ритуалів одного обряду, то неважко помітити суттєві відмінності окремих його елементів, виявлені й у найменуваннях самих ритуальних дій, і в їхній послідовності, і в назвах атрибутів обряду.

Аналізуючи відмінності обрядових та звичаєвих дій, учені наголошують на подібності цих форм суспільної поведінки людей. Однак звичай прийнято розглядати як стереотипізований, звичний спосіб поведінки людей, відтворюваний певною соціальною групою, який має і релігійно-магічне, і практичне коріння. Це основна форма регулювання правил поведінки, які склалися внаслідок їх практичного застосування протягом тривалого часу серед людей і уособлювали собою підсумок історичного досвіду та зародки майбутнього. До звичаїв зараховують дотримувані частини побуту, уламки ритуалів і обрядів, які втратили своє практичне значення.

У працях українських дослідників назви магічних дій, властиві для українських обрядів, віднесено до фразеологізмів, що дало змогу виокремити обрядові фразеологічні одиниці як окремий пласт стійких сталих зворотів (М. Жуйкова [Жуйкова 2009], Ю. Прадід [Прадід 1997]). Фраземіка обрядовості, на думку Н. Коваленко, покликана бути надійним джерелом глибокого пізнання складу й структури мовленнєвих одиниць, з’ясування їхньої ґенези, семантики, реконструкції елементів духовної та матеріальної культури [Коваленко 2001: 7].

Розглядаючи фразеологічні одиниці (ФО), які відображають особливості світосприйняття і світобачення того чи того народу, учені послуговуються різними термінами: „сакральна народна фразеологія” (М. Толстой), „ідіоматика, яка законсервувала культурологічні релікти” (В. Мокієнко), „фразеологізми-міфологеми” (В. Маслова). Досліджуючи взаємозв’язки ФО і культурно-етнографічних чинників, Є. Брисіна використовує термін етнофразема [Брысина 2003: 143]. „До етнофразем дослідниця відносить як немотивовану чи частково мотивовану на синхронному рівні обрядову й необрядову фразеологію, так і повністю мотивовані вислови, пов’язані з традиціями, звичаями, історичними фактами й культурою” [Савченко 2013: 19]. На необхідність вивчення культурно маркованих одиниць указував М. Толстой, зазначаючи, що „діалектна непобутова й невиробнича фразеологія, словесні кліше, формули та ідіоми, що виражають міфологічні уявлення й повір’я або є частиною обрядів і ритуалів календарного, сімейного або іншого порядку, – це сакральна народна фразеологія” [Толстой 1995: 375].

Мету цієї статті вбачаємо в тому, щоб проаналізувати назви магічних дій в обрядових діалектних текстах, записаних на Слобожанщині, виявити їхню варіативність та окремі семантичні риси.

У східнослобожанських говірках зафіксовано чимало текстів, у яких відображено послідовність обрядових дій під час свята Трійці. Це передусім хо|дити |босими по ро|с’і, собие|рат’ (зби|рат’) т|рави (зеи|лене), ла|мати |в·еточ·ки (клеи|чала): |бабушка нас ўс’і|да з|вала сут|ра ў клеи|ч·ану су|боту по ро|с’і похо|дит’ |босиеми // то о|на ка|зала / шо ми здо|ровиеми по|том |ц’ілиǐ год |будеимо / |обшчеім то ми здо|роўйа набие|ралис’а т’і|йейу ро|сойу / о|на |нач·е йа|ка то цеи|л’ебна / то йа |помн’у // ну ми по шпори|шу л’у|били хо|дит’ // у нас |коло д|вору у|се ним зап|летеине бу|ло / |т’іки о|то до|рожка од х|в·іртки то |витоптана / а так у|се / то ми по шпорие|шу бос’а|ка воб|шче |л’ітом л’у|били хо|дит’ / так шо о|то йа хара|шо |помн’у / йак у су|боту |переид |троіцеǐ |б·ігали по ро|с’і (Записано від Пронько Марії Трохимівни в с. Лисогорівка Новопсковського району).

Оскільки назва ритуальної дії, крім того, що цей процес має магічні властивості, нічим не відрізняється від загальновживаного найменування дії, то члени такого сполучення слів можуть легко взаємозамінюватися, окремі слова виразу опускатися: хо|дити |босими по ро|с’і|б·ігати по ро|с’і.

В аналізованих сполученнях слів варіюватися можуть не тільки дієслова, але й іменники, які відтворюють реалемний план ритуальних дій. Це найчастіше загальновживані чи спеціалізовані найменування: шче ми ж хо|дили собие|рат’ ў|с’ак·і т|рави // то |бабушка нас ўс’і|да б|рала с:о|боǐ / шоб ми |тоже у|ч·илис’; о|то на Т|ройіцу / ми зеи|лене зби|рали хо|дили (Записано від Пронько Марії Трохимівни в с. Лисогорівка Новопсковського району). У говірках Черкащини помічаємо частіше вживання спеціалізованої назви к|л·еч·ін:а (к|л·еч·ін:у): А зе|л·ен’і св·ат|к·и // це ж ни|д’іл’а зе|л·ена / це іди|мо |пирид тим же о / паси|мо ко|рови / нал·а|майимо к|л·еч·ін’:у в по|садці ж [Говірки 2013: 476].

Назви кле|ч·ана не|д’іл’а, кле|ч·ана су|бота, Зе|лена не|д’іл’а, Зе|лен’і с’в·а|та (с’в·ат|ки) відображають темпоральний план обрядових дій і акцентують увагу на тому, що в їхній основі лежить язичницький культ дерева та квітів [Царьова 2015: 87].



Найменування дій кв˙і|ч’:ати |хату, кв˙і|ч’:ати дв·ір у текстах конкретизовано у зв’язку з описом послідовності збирання к|лечен’:а чи окремих кле|чал, особливостей прикрашання хати та двору, а також згадкою про чудодійні властивості гілок осики: по|том шо ми р|вали // ла|мали |разн’і |в·еточ·ки; ну а по|том прие|ходили до|дому / то укра|шали дв·ір тим у|с’ім і |хату // |помн’у / шо по |хат’і у|то по до|л’іўц’і розкла|дали кру|гом ч·аб|рец’ / то ме|н’і Т|ройіц’а ўс’і|да ч·абри|ц’ом |пахне // по|том дру|гими у|то |в·етками у дво|р·і укра|шали / |б·іл’а |хати |тикали / |коло х|в·іртки / |коло до|рожки / ну та|ке // |помн’у шче / шо |бабушка |тикала кв·і|чала по глу|хим уг|лам д|вору / о|сину / бо ш·ч’і|талос’ / шо то шоб |в·ід’ми неи хо|дили // у|то та|койі |зелеин’і ми так і неи ба|гато шоб / а це |помн’у (Записано від Пронько Марії Трохимівни в с. Лисогорівка Новопсковського району). Номінативне поле дії зі значенням ‘розвішувати, розкладати в хаті, на подвір’ї, у господарських будівлях гілки дерев, спеціально зібране зілля з метою захисту від злих сил’ репрезентоване в українських східнослобожанських говірках також такими сполученнями: |тикати к·в·і|чало, зе|лен’ с|лати, тра|ву стеи|лити, клеи|ч·ало покла|дати, клеи|чати леипеи|хою [Царьова 2015: 88]. У говірках Черкащини зафіксовано сполучення за|копувати |дериво: так це |мати хо|дила нида|леко |коло |л’ісу пр’ам / |ц’іле |дериво / ти|пер то у во|рота зати|кайут’ |г·ілочки зи|лен’і / а |мати бу|ло мо|йа п|р’амо |дериво з|рубуйе / і зако|пайе в го|род’і / сто|йіт’ зи|лене [Говірки 2013: 292].

Діалектний текст репрезентує спогади старожилів ареалу, у яких майже кожне дієслово має, крім загальномовного, зафіксованого в більшості лексикографічних праць значення, ще й додаткове, конотативне, пов’язане з магічними властивостями цих дій: до зеи|ленойі неи|д’іл’і н’іл’|з’а бу|ло кв˙і|ч’:ат’ |хату // а ко|ли п|риĭде зеи|лена неи|д’іл’а / йак на|носим ў|с’акойі |зелеин’і // пол ч’еі|бреиц’ом пок|рийем // |пахне / йак у сад|ку // понарие|вайем |ц’іл’і обеи|ремки паш|н’і ĭ о|то йак понасие|пайем / шоб ў|с’ака |неч’іст’ неи во|дилас’ // (Записано від Голенко Лідії Петрівни, 1938 р. н. в с. Морозівка Міловського району) [УСГ: 201].

До немотивованих назв із затемненою внутрішньою формою відносимо найменування ст|реч’еін:’а го|товити, конкретизоване завдяки опису місця проведення обрядової дії, указівки на її незвичний характер і магічний зміст: |йакос’ йа п·і|шоў сво|йому биеч|ку |с’іна нако|сит’ / а тут на Т|ройіц’у |надо ст|реч’еін’:а го|товит’ / і застие|лати у|с’у |церкву / во|ни при|б·ігли і ска|зали / нам це |Богом да|но / ш·ч’о ти приĭ|шоў до нас // нако|сили |с’іна / порозскла|дали по ўс’іĭ |церкв·і |с’іна // так йа заслу|жиў хва|лу одт |Бога // (Записано від Чумака Олексія Тимофійовича, 1935 р. н., с. Козарик Троїцького району) [УСГ: 418].

На свято Трійці, коли зазвичай відбувалися дії, спрямовані на охорону сім’ї та господарства від злих сил, практикували окремі ритуали, спрямовані на боротьбу з конкретними зловмисниками, наприклад, відьмами. Це засвідчено найменуванням беиреиг|тис’а в·і|д’ом: а шче у нас / з|найеіш йак / од в·і|д’ом беиреиг|лис’ // з|нач·ит’ у са|райі над од|в·ірком |в·ішали пу|ч·ок кови|ли с’і|дойі // з|найеш / тра|ва о|то та|ка / шо о|на йак цв·і|те / то та|ка ста|новиец’:а / йак воло|сина с’і|да / о|на то|нен’ка / то |нада буǀло тоǐ пу|ч·ок нар|ват’


/ і
над од|в·ірком у са|райі приеч·і|пит’ / то шоб |в·ід’ма ко|рову |ноч’:у неи до|йіла // о|то так йа |помн’у // ну а так / о|но ж неи |дуже пр·і|в·етствовалос’ / то неи так у|же і сохра|н’али // (Записано від Пронько Марії Трохимівни в с. Лисогорівка Новопсковського району).

Свято Івана Купала також було позначено низкою ритуальних дій, що мали магічне значення. Серед них найчастіше згадані: збие|рати (соб·і|рати) к·|в·іти, плеис|ти в·ін|ки, зако|пати вер|бу, зако|пати (поса|дити) буǀд’ак. Зокрема на вигоні, де проходило святкування Івана Купала, закопували вербу, що символізує красиву дівчину, навколо неї танцювали, тут співали пісень. У деяких селах (с. Горіхове, Попаснянський район) закопували спеціально вирощений для цього будяк, який, імовірно, покликаний був відлякувати злі сили: ну а п|разниеки / о|це ж йа то|б·і ка|жу / на І|вана Ку|паĭла / о|це моло|д’іж за|копуйе виер|бу // х|лопц’і о|це ви|копуйут’ виер|бу / а д’іў|ч’ата плие|тут’ в˙і|ноч’ки // с’і|дайут’ у крух / старие|ки там ч’і хто / а х|лопц’і г|райут’ там ч’і на гар|мошку ч’і на му|зику // йа йак у |В˙ін:иец’і бу|ла / так там бу|ла ж |музика / г|райут’ // д’іў|ч’ата ш тан|ц’уйут’ / а то|д’іе о|то ш в˙і|ноч’ки з’н’і|майут’ // а х|лопц’і набие|рут’ во|ди та пооблие|вайут’ д’іў|ч’ат шоб / ну шоб с’м·і|шили / поўлие|вайут’ д’іў|ч’ат // т’і в·і|ноч’ки то|д’і бие|рут’ і кие|дайут’ // д’іў|ч’атка забие|райут’ / ние|сут’ на сво|йу ка|пусту на го|роди // шоб ка|пуста ро|дила // (Записано від Пашути Марії Семенівни, 1921 р. н. у с. Плахо-Петрівка Білокуракинського району) [УСГ: 118].

Обрядодії з вінком як символом цнотливості були поширені по всій Україні. Вони засвідчені також у текстах, записаних на Черкащині: Хо|дили на |бериг / пли|ли в·і|ночки / а бу|ла ка|нава там / це ж у |баби йа бу|ла / у |баби / а ка|нава ж |гарна там бу|ла та|ка / і ми хо|дили мат’


і на ста
|вок хо|дили ж ту|ди / пус|кали в·ін|ки / пли|ли в·і|ночки / с|в·іч·ечку встром|л’али / і то|д’і ж ку|ди той в·іǀнок попл·и|ве / ту|ди ти й |зам·іж |п·ідиш [Говірки 2013: 476].

Низкою обрядових дій номіновано виготовлення купальської ляльки та наступне занурення її у воду, зокрема: |жати у|кугу, ўйа|зати Ма|ринку, над’і|вати на Ма|ринку |вишиту со|роч·ку, к|расну |йупку, х|вартух |вишитиĭ, |кидати |ч·ікову Ма|ринку, то|пити |ч·ікову Ма|ринку, ки|дати в·і|нок |ч·іковойі Ма|ринки тощо: на І|вана Ку|пала ми з|нач’іт’ / шо п·ат’ нас д’іў|ч’ат // беи|ремо / жнем / оуку|га назие|вайеіц’:а / оуку|гу жнем / |в·ажеимо Ма|ринку / ну |куклу // і |тоже / |вишиету со|роч’ку над’і|вайеім / к|расну |йупку / х|вартух |вишиетиĭ // а |сами тоў|ч’ем із |вишен’ з|нач’іт’ / вие|но |робием // |вишн’і ж нач’і|найуц’:а / вие|но |робием з|нач’іт’ // кие|дайеімо о|ц’у |ч’ікову Ма|ринку ў |р’іч’ку // ĭ це ми ку|пайеім·са / по|ка до к|рихти ро|зорвеим у|се ўсе на ц’іĭ |ч’іков·іĭ Ма|ринк·і // ку|пайеімс’а ў |р’іч’к˙і ĭ |топием йі|йі / |каждиĭ же со|б·і / |поки ро|зорвеим йі|йі // і о|на то поплиеў|ла / а в·і|нок цеĭ / шо на |ч’іков·іĭ Ма|ринк˙і буў / в˙і|нок цеĭ |кажда |д’іўч’іена ки|дайе // ч’іĭ |дал’ш·іĭ / йа|койі |дал’ше ўпа|де / та ĭ |зам·іж |перва |виĭде // о|це ж |кидали в·і|нок цеĭ // то|д’і вие|лазиели су|шиц’:а / пообсие|хали / ĭ нач’і|найуц’:а п·іс’|н’і / |тан’ц’і |б·іл’а |р’іч’ки / це ўсе // (Записано від Кваші Анастасії Макарівни, 1939 р. н., с. Танюшівка Новопсковського району) [УСГ: 264].

Вислів |жати у|кугу пов’язаний з виготовленням купальської ляльки з куги – водяної або болотяної рослини родини осокових із круглим безлистим стеблом [ВТССУМ: 594]. Для цієї ляльки плели вінок з чіки, різновиду чорнобривців. Тому Маринку називають чіковою. Найменування Маринка пов’язане з Мареною (Мореною, Мариною) – богинею, яку згадували в сезонних ритуалах умирання і воскресіння природи, а також в обрядах викликання дощу. Марена сильніша за вогонь, для нього вона смерть. Ця панна буває водночас і сердитою царицею-водицею, і прекрасною супутницею богині води. Особливо навесні, коли її починає зігрівати небесний Сварожич, Марена лагіднішає, благословляє життя, і на землі все починає розквітати і рости. Слов’яни вірили, що Марена очищає людські душі від гріха, бо інакше до людини обов’язково прийде Мара, а з нею смерть і пекло. Отже, і виготовлення купальської ляльки, і наступні дії, коли цю ляльку топлять, знімають з неї вінок тощо, мають магічний характер.

Зафіксовано й спогади про виготовлення великої ляльки. В Україні з давніх часів зберігся обряд, у якому напередодні Купальського свята роблять із соломи (куги, окуги) ляльку Купала – часом у зріст людини, одягають на неї жіночу сорочку, плахту й вінок із квітів. Також рубають деревце (переважно чорноклен, вербу, вишню або тополю), прикрашають його стрічками, вінками й установлюють на місці ігрищ. Це деревце називають Мареною; під ним ставлять ряджену ляльку, а біля неї почастунок. Навколо Марени водять хороводи. Потім запалюють вогнище, перескакують через вогонь парами (хлопець з дівчиною), тримаючи в руках купальську ляльку. Другого дня ляльку й Марену приносять до річки, зривають з них прикраси й топлять у воді [Войтович 2002: 290].

У деяких селах Попаснянського району Луганської області до недавнього часу зберігалася традиція, за якою дівчата, що готувалися вийти заміж, обирали собі посестер серед тих, які тільки починали дівування. Молодші дівчата називали старших лалками. Під час народних гулянь у день святого Юрія чи напередодні Трійці лалка і її молодша подруга обмінювалися хустками або вінками. З того часу вони вважалися посестрами – старша дівчина завжди опікувала молодшу, дбала про неї.

На нашу думку, номени лалка, лялька, ляля беруть початок від назви язичницького божества, бога любові, сімейного життя – Леля, одного з найдавніших персонажів давньоукраїнської міфології. Він іноді уявлявся „вічним парубком”, який приносить юнакам і дівчатам радість кохання [Воропай 1966: 33]. Тому Лель часто згаданий у веснянках. Та й саму весну слов’яни нерідко пов’язували з красунею-дівчиною – Лялею, або Лелею [Там само: 27]. С. Килимник указує, що на святі (ляльнику), яке відзначали і в Білорусі, і в Україні, весну репрезентувала найкраща в селі дівчина, яку одягали в білі шати. Вона перев’язувала шию, руки і стан свіжою зеленню, а на голову клала вінок із свіжих трав, квітів. Дівчина-Ляля разом з подругами йшла в поле, сідала на дерені, а біля неї ставили їжу (наприклад, хліб, молоко, масло, сир, сметану, яйця). Тут же клали зелені вінки. Дівчата бралися за руки й водили навколо неї хоровод, співали веснянки та зверталися до неї з проханням про добрий урожай. Ляля частувала подруг їжею й роздавала вінки, які разом із зеленими шатами дівчини-красуні зберігали до наступної весни. Пізніше обряд Лялі виділився в самостійне дівоче свято-звичай [Килимник 1994: 12 – 13].

Отже, на Східній Слобожанщині в обрядодії ви|б·ірати |лалку, нази|вати |лалкойу поєдналися кілька народних звичаїв – зустрічати весну урочисто, усім селом; вшановувати дівчат на виданні, використовувати їхній життєвий досвід для виховання молодшого покоління дівчаток; відзначати перехід дівчат-підлітків до стану „дівчина на порі”; пов’язувати традиційні обрядодії з реальним життям людей, де переважають взаємодопомога, дружні стосунки, співчутливе ставлення один до одного.

Загалом назви обрядових та звичаєвих дій, що мають магічний характер і пов’язані з відзначенням Трійці та Івана Купала, можна поділити на кілька груп. Залежно від мотивованості найменувань серед них виділяємо мотивовані, частково мотивовані та немотивовані найменування. Для мотивованих сполучень властива змінність, компоненти сполучень при цьому легко субституюються іншими, їхнє загальне значення майже не змінюється, однак більш конотованими є ті з них, у яких наявні спеціалізовані назви реалій, використовувані для опису досліджених обрядодій. Водночас усі назви ритуальних дій наділені спеціальною конотацією, яку умовно назвемо лексичним фоном дієслів. Цей фон особливо помітний у зіставленні вільних синтаксичних словосполучень зі стійкими сполученнями слів, використаними для опису ритуальних дій. Мотивовані стійкі сполучення зазвичай рідше зараховують до фразеологізмів.

Власне етнофраземіку частіше складають немотивовані назви ритуальних дій, які потребують спеціального пояснення, зокрема етимологізування, з’ясування історичних відомостей про свято, актуалізації міфологічних знань. Розгляд найменувань ритуальних дій, якими супроводжуються свято Трійці та Івана Купала, на текстовій основі засвідчує, що межа між вільними сполученнями слів і етнофраземами хитка, тому є всі підстави говорити про розширення кола етнофразем, використаних в описах обрядів. Вивчення особливостей просторового розміщення найменувань обрядодій на всій етнічній території України сприятиме реконструкції елементів давньої духовної культури українців, розширення кола безеквівалентних назв.


Література


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconІмені В. Г. Короленка
Проблеми сучасної філології: лінгвістика, літературознавство, лінгводидактика : зб наук пр. / [за ред проф. Валюх З. О.]. – Полтава:...
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconМетодичні рекомендації до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми навчання з навчальної дисципліни пп. 17 19 «документна лінгвістика»
Перекладіть українською мовою текст зі спеціальності (приблизно на 250 слів), подайте російсько-український тлумачний словник термінів...
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconЛьвівської обласної державної адміністрації збірник матеріалів про фонди та програми міжнародного характеру Львів 2016 Зміст
Міжнародні фонди та програми, спрямовані на реформування та розвиток загальносередньої освіти
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconСтратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки зміст
Стратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconСтратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки зміст
Стратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconЗвіт про роботу Національного культурного центру України у м. Москві за 2016 рік зміст вступ Співпраця Національного культурного центру України у
Ювілейні дати
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconПрограма Чернігівських педагогічних зустрічей 23-24 червня 2016 року м. Чернігів 2016 оргкомітет

Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconЗ історії – 2016 Дата проведення – 26 листопада 2016 р
Максимально можлива сумарна кількість балів по класах: кл. – 65, кл. – 67, 10 – 108, 11 – 95 б
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка