Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1



Сторінка9/15
Дата конвертації16.03.2018
Розмір2.16 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15

Доброльожа Г. М. Етноконцепт жаба як відображення народної свідомості та світобачення українця (на матеріалі фразеології Середнього Полісся)

У статті зосереджено увагу на вивченні діалектної фразеології, оскільки сьогодні суттєво поглиблюється інтерес до народних витоків, зменшується ареал використання говірок, відбувається катастрофічне переселення мешканців певних регіонів.

У статті розглянуто один із базових етноконцептів тваринного світу – жабу, який характеризує людину – її зовнішню та внутрішню потворність, особисті й суспільні амбіції, вади характеру, особливості фізичного розвитку та поведінки. Етноконцепт розглянуто в тісному взаємозв’язку з народними віруваннями й легендами, народними казками та прикметами, народним баченням природи й магічності жаби. Твердження проілюстровано численними прикладами: засторогами, замовляннями, прикметами, приказками, фразеологізмами, порівняннями. Найбільше уваги приділено фразеології – традиційній і компаративній, яка містить у своїй структурі компонент жаба. У процесі розгляду фразеологічних одиниць з’ясовано, що фразеологізми характеризують різні якості людини: інтелект, фізичні вади, фізіологію, риси характеру, зовнішність, мораль, суспільні стосунки – і завжди порівняння не на користь особи, якої це стосується.

Ключові слова: концепт, етноконцепт, символ, світобачення, міфологія, фразеологія, фразеологізм, порівняння, замовляння, прикмети, повір’я.
Добролёжа Г. М. Этноконцепт жаба как отображение народного сознания и мировоззрения украинца (на материале фразеологии Среднего Полесья)

В статье сосредоточено внимание на изучении диалектной фразеологии, поскольку сегодня существенно углубляется интерес к народным истокам, уменьшается ареал использования говоров, осуществляется катастрофическое переселение жителей определенных регионов.

В статье рассматривается один из базовых концептов животного мира – жаба, характеризующих человека – его внешнее и внутреннее уродство, личные и общественные амбиции, недостатки характера, особенности физического развития и поведения. Этноконцепт рассмотрен в тесной связи с народными верованиями и преданиями, народными сказками и приметами, народным видением природы и магическими действиями, осуществляемыми при помощи этих животных. Утверждения проиллюстрированы многочисленными примерами: заговорами, приметами, присказками, фразеологизмами, сравнениями. Больше всего внимания уделено фразеологии – традиционной и компаративной, в составе которой есть компонент жаба. В процессе изучения фразеологических единиц было установлено, что при помощи фразеологизмов можно указать на различные качества человека: интеллект, физические недостатки, физиологию, черты характера, внешность, мораль, общественные отношения – и сравнение всегда не в пользу человека, которого они касаются.

Ключевые слова: концепт, этноконцепт, символ, мировоззрение, мифология, фразеология, фразеологизм, сравнение, заговор, приметы, поверье.
Dobrolyozha G. M. Etnokontsept frog as a reflection of people’s awareness and understanding of the world Ukrainian (based
on the phraseology of Middle Polissya)

The article focuses on the study of dialect phraseology as much deeper interest in folk roots, decreases territorial area using dialect dialects, is catastrophic relocation of residents of certain regions. It is known that it is a regional phraseology is an integral part of every dialect because phraseology recorded numerous ritual ceremonies, beliefs, customs, everyday moments, fragments of public and private life that might today have also lost motivational background and perceived outside the real events and works as a purely physical assessment, behavioral and intellectual defects person.

The article deals with one of the basic etnokontseptiv wildlife – a frog that characterizes a person – its internal and external ugliness, personal and social ambitions, character flaws, especially the physical development and behavior. Etnokontsept considered in close relationship with people's beliefs and legends, folk tales and signs, people’s vision of nature and on magic frog. The statement illustrated with numerous examples: warning, charms, signs, sayings, Idiom comparisons. Most attention is paid to phraseology – traditional and comparative – which includes the structure component frog. During consideration of idioms found that phraseologisms characterize any human quality: intelligence (inexperienced, stupid), disability (sickly, ugly speech and singing), physiology (young) traits (arrogant, vain, lazy, angry, rash), appearance (ugly), morality (honest, drunk), emotions (shy, recklessly bold), public relations (minuscule, no) – and always compare not in favor of the person concerned.

Key words: concept, etnokontsept, symbol, world outlook, mythology, phraseology, idiom, comparison, charms, omens, superstitions.
Стаття надійшла до редакції 16.05.2016 р.

Прийнято до друку 30.05.2016 р.

Рецензент – канд. філол. н., доц. Шутова Л. І.

ТЕРМІНОЛОГІЯ

М. М. Паночко (Дрогобич)

УДК: 811.161.2: 81‘374



ЧУЖОМОВНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ЗБАГАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВНИЧОГО ЛЕКСИКОНУ ХІХ ст.
Українська юридична термінологія формувалася переважно на національній лексичній основі, але її також постійно поповнювали прямі й непрямі лексичні запозичення з генетично споріднених і неспоріднених мов світу.

Запозичення слів – один з продуктивних способів поповнення лексичного складу кожної мови в сучасному світі. Поява іншомовних слів у лексичному складі мови зумовлена передусім економічними, політичними і культурними контактами, які існували чи існують між окремими народностями і націями в процесі їх історичного розвитку. Економічні, культурні й політичні взаємозв’язки знаходять своє відображення в лексичному складі тієї чи тієї мови. „Аналіз сучасних галузевих терміносистем дає підстави констатувати, що близько 40% у них становлять слова, запозичені з інших мов” [Комова 2011: 180]. Разом з окремими поняттями та предметами виробництва, торгівлі, суспільно-політичного й культурного життя, побуту приходять і слова – носії цих понять та предметів.

Проблема національного та запозиченого в юридичній термінології вже була предметом досліджень в українському мовознавстві (див., зокрема, праці І. Кочан, М. Мозера, Ю. Прадіда, Т. Панько та ін.). На прикладі юридичних термінів індоєвропейських мов (української, англійської, французької, німецької, російської тощо) було висвітлено процес запозичення з класичних мов (давньогрецької, латини), особливості адаптації термінів; описано відбиття у відповідних термінах низки мов (української, російської, німецької, французької, англійської) таких важливих семантичних процесів, як синонімія, полісемія, антонімія; вивчено участь у цих процесах терміноелементів класичного походження. Однак особливості процесів засвоєння чужомовних слів в юридичній термінолексиці, зафіксованої в словниках ХІХ ст. та її зв’язок із сучасною українською юридичною термінологією все ще потребує детального розгляду та вивчення.

Мета статті – виявити й дослідити особливості чужомовних запозичень в українській юридичній термінології ХІХ ст. та їхній вплив на сучасну українську юридичну терміносистему. Для висвітлення цього завдання потрібно звернути увагу на умови функціонування юридичної термінології даного періоду, застосувати описовий метод, що реалізується через прийоми лінгвістичного спостереження та лексикологічного зіставлення.

Важливим чинником, який стимулює поповнення лексичного складу мови чужомовними словами і, більше того, іншомовними словотвірними моделями, є розвиток науки і техніки, науково-технічний прогрес. Саме він дає поштовх для збагачення термінологічної лексики як найбільш мобільної і відкритої частини словникового складу.

Проблема використання іншомовної лексики (ступінь її необхідності і доцільності в загальнонародній мові, роль у творенні термінології, ступінь освоєння й у зв’язку з цим питання про правописні, орфоепічні та інші норми вживання) постійно супроводжує розвиток будь-якої літературної мови, загострюючись та активізуючись особливо на переломних етапах її становлення.

Слова, які є назвами тих чи тих науково-технічних понять, виникнувши в одній якійсь мові, зазвичай, потім входять до лексичного складу інших мов. Як справедливо зазначають дослідники іншомовних запозичень, тісні наукові, технічні і культурні взаємозв’язки народів і націй у наш час, час науково-технічного прогресу, – головна причина того, що іншомовними запозиченнями із мови в мову тепер, зазвичай, поповнюється не загальновживана лексика, а термінологічні підсистеми.

Процес „запозичення термінів суттєво не відрізняється від запозичень слів загальновживаної мови, але корінні відмінності існують. Вони полягають у використанні переважно писемного шляху проникнення нових слів і можливості свідомого впливу на формування термінологічних систем” [Кочан 2013: 9].

Вплив екстралінгвістичних чинників може мати і соціо-, і психолінгвістичний характер. За „психолінгвістичним принципом мовні інтерференції поділяються на підсвідомі та свідомі, де під першим типом мають на увазі результат природного впливу однієї мови на іншу (субстрат, суперстрат, адстрат та інші типи мовних контактів), а під другим типом – штучне втручання у розвиток мови (мовне будівництво)” [Д’яков 2000: 28]. Зауважимо, що свідомі та підсвідомі мовні інтерференції можуть набувати синкретичних відношень, тобто бути водночас як такими, так й іншими. Тоді їх тип, вважають А. Д’яков, Т. Кияк, З. Куделько, потрібно визначити на основі того, які елементи в тому чи тому випадку переважають. Через відсутність чіткої межі між названими типами інтерференцій (адже свідома чи підсвідома мовна діяльність пов’язана з одним суб’єктом – мовцем) у встановленні конкретного різновиду більшою чи меншою мірою буде наявна частка суб’єктивізму, що й відзначають автори запропонованої класифікації.

Такого ж умовного поділу не позбавлений і соціолінгвістичний принцип класифікації. За „таким принципом мовні інтерференції можна поділити на комунікативні (такі, що мають місце через мовні контакти) та еталонні (такі, що мають місце через мовну орієнтацію)” [Там само: 34]. Еталонні мовні інтерференції є водночас і комунікативними, хоча не кожні комунікативні інтерференції є еталонними. Отже,


і в соціолінгвістичних критеріях має місце певна умовність (суб’єктивізм), однак спробуємо бути об’єктивними.

Сказане про екстралінгвістичні чинники поповнення термінологічної підсистеми мови іншомовним лексичним матеріалом стосується також юридичної лексики, яка відбиває давні генетичні зв’язки українців з іншими народами.

Детальніше зупинимося на використанні термінів-запозичень в Україні ХІХ століття. Уже в першому термінологічному словнику „Juridisch-politische Terminologie für die slavischen Sprachen Oesterreichs” відображено прагнення включити у корпус національних термінологій такі слова, які за етимологією і зовнішньою формою були б подібні до всіх слов’янських мов Австрійської імперії. Допускалася термінологізація слов’янських слів загального вжитку. В усіх випадках „перевага віддавалася термінам з більшою частотністю вживання (при наявності термінів-синонімів), причому не включалися наявні в мовах іншомовні запозичення (прямі і перекладні), якщо вони були вже адаптовані” [Панько 1994: 39].

У передмові наведено використані запозичення і власне слов’янські слова. Зокрема, в українському (русинському) виданні в передмові вказано, що немає смислу заміняти українськими словами терміни ґрунт, директор, докторат, доместикальний, жандарм, коміссія, контроля, фабрика, фонд, чинш та інші запозичення. Автор передмови висловився за обмежене дотримання пуристських рекомендацій. Автори словника намагалися творчо підходити до відбору слов’янської запозиченої лексики: добираючи відповідники німецькому термінові, ураховували широкий контекст, можливі переклади в конкретних випадках. Щодо „збереження чи відхилення інтернаціоналізмів і просто слів іншомовного походження, то у німецько-українському словнику надмірного їх уникання не спостерігаємо. Поруч зі слов’янськими утвореннями частіше, ніж в інших словниках, паралельно подаються запозичені терміни (акциза, адвокат, агент, арешт, капітал, цензура, дирекція, гендель, журнал, облігація, пенсія, прокурор, субординація)” [Там само: 40].

Сформульовану укладачами словника вимогу кодифікувати ті терміни, які звучать однаково чи подібно, втілено в життя не було. Виявилося, що слів майже однакової побудови й майже однакового звучання (наприклад: einstimig – українське: одноголосий, чеське: jednohlasny, сербське і хорватське: едногласан), які б могли ідентифікувати інтерслов’янські термінологічні системи, у всіх слов’янських мовах не так уже й багато.

Кодифікуються переважно терміни, уживані раніше (власні й запозичені). В основу нових слів вводилися корені, які в кожній окремій національній слов’янській мові несли ідею німецького слова-взірця, наприклад: німецьке Agent, латинська основа якого була зрозумілою кожному укладачеві словника. Оскільки „латинське ago означало роблю і дію, то в слов’янських мовах були створені українське діловщик, чеське jednatel (jednati – „діяти”), сербське й хорватське справник (правити – „робити”)” [Там само: 41].

Основа для розвитку української суспільно-політичної термінології склалася уже в XIX ст. Упродовж століття словниковий склад української мови переживав справжню революцію. Взаємодія споріднених літературних мов, літературні контакти, передусім міжслов’янські зв’язки у період національного відродження відчутно збагатили лексичний склад української мови. Соціально-історичні умови, що впливали на особливості мовної ситуації в Україні, багато в чому визначали характер розвитку її юридичної термінології.

Зауважимо, що іншомовні запозичення юридичної лексики в українській мові відзначаються такими особливостями: певною строкатістю мовного матеріалу, якщо мова йде про джерела походження окремих слів, твірних основ і морфем, і помітною одноманітністю граматичних і словотвірних засобів та прийомів засвоєння цього іншомовного матеріалу.

Перша з указаних особливостей – неоднорідність походження іншомовних запозичень у юридичній лексиці зумовлена, насамперед, позамовними чинниками. Мовним матеріалом для утворення слів іншомовного походження, юридичних лексем, стали слова мови того народу чи тієї країни, де вперше з’явилося те чи те правниче поняття.

Локалізація часу й місця запозичень часто зумовлює об’єктивні труднощі. Багато слів, успадкованих із західноєвропейських мов, в історико-етимологічних дослідженнях не отримали ще свого „етимологічного паспорта”. Тому визначення мови-джерела, як і мови-посередника, конкретних шляхів і часу запозичення слова в окремих випадках може бути гіпотетичним, наприклад, слово, що є безпосереднім германізмом для української мови (адміністрація, банкнота, комісія, концесія, нотар, патент, прокуратор, протокол, рекламація, рекурс, секретар, фіскал та ін.), далеко не завжди є власне німецьким утворенням, а може бути за походженням латинізмом, франкізмом тощо.

Освоєння запозичень було зумовлено потребою номінацій нових реалій юридичної галузі, які на українському ґрунті не мали постійних відповідників. Тому іншомовні запозичення зберігали термінологічне значення мови-джерела. Спираючись на юридичну лексику, яка ввійшла до західноукраїнських джерел, відзначаємо, що прихід запозичень – це наслідок прямих міжмовних контактів і багатоступеневої міграції, коли основними посередниками грецько-латинських запозичень були німецька й польська мови.

Зрозуміло, що виявлення одних тільки джерел походження іншомовних слів без указівки на шляхи переходу цих слів з мови в мову дає, можливо, не так уже й багато для відтворення історії розвитку юридичної справи і для лексичних та термінологічних узагальнень, але є необхідним для дослідження загальних закономірностей граматичного і словотвірного засвоєння в українській мові іншомовних слів у підсистемі термінології юридичної лексики.

Друга зі згадуваних особливостей – одноманітність і нечисленність граматичних і словотвірних засобів засвоєння іншомовної юридичної лексики в українській мові – є проявом узагальнювального характеру морфологічних і словотвірних засобів мови та тенденцією до найбільшої простоти й чіткості мови, що особливо необхідно в правництві.

Зазначимо, що перші явища запозичення іншомовних слів в українську наукову термінологію сягають „періоду християнізації східних слов’ян, розвитку старослов’янської літературної мови, яка сформувалася у IX ст. і використовувалася східними слов’янами як літературна мова. На неї перекладалися церковно-богословські книги, написані грецькою мовою, створювалися оригінальні праці. Важливим шляхом проникнення запозичень були численні переклади, вживання чужомовних слів у богословській, культурній, суспільно-політичній сферах” [Комова 2011: 180].

У Київській Русі старослов’янська мова стала поширюватися з кінця X ст., перетворившись поступово на потужний засіб освіти, науки й культури. Традиції найдавнішої слов’янської літературної мови стали одним із важливих чинників у формуванні й розвитку давньоукраїнської літературної мови, зокрема її писемної форми. Старослов’янська мова також виконала важливу функцію посередника в перенесенні на український ґрунт загальновживаної лексики, конфесійних, суспільно-політичних і філософських понять, антропонімів грецького й латинського походження. Водночас у словниковому складі сучасної української літературної мови представлена надзвичайно мала кількість лексичних старослов’янізмів. Зі старослов’янської мови були запозичені такі лексеми: заграбленьє, заграбити (грабити) [JPT 1851: 33], злодѣѧніє [Там само: 148], преступленьє [Там само: 157], преступникъ [Там само: 221], сѣдѣлище, яку часто використовують у словосполученні оурѧдовоє сѣдлище [Там само: 197], тѧжба [Левицький 1920: 297], а також лексеми оубійца [JPT 1851: 150], оубійство, убийство [Левицький 1920: 270].

Неслов’янські лексичні запозичення потрапляли до словникового складу української мови в різні історичні періоди й різними шляхами. Це стосується насамперед лексичних грецизмів і латинізмів, серед яких переважають антропоніми, засвоєння яких розпочалося після прийняття християнства Київською державою, а також розгалужена система термінів з різних галузей наукового знання, сформованих безпосередньо на грецькому й латинському мовному ґрунті та створених і створюваних на основі грецьких і латинських лексичних одиниць поза мовами-джерелами.

Із грецької в українську мову ввійшла значна частина медичних, математичних, фізичних, мовознавчих, природничих термінів. Є серед них і обмежена кількість суспільно-політичних та юридичних термінів, які зафіксовані в західноукраїнських джерелах ХІХ ст.: анальоґія (закону) [Левицький 1920: 12], анархія [Левицький 1893: 12], гіпотека [Левицький 1920: 188], грамота [Там само: 76], економія [Левицький 1893: 275], орґан [JPT 1851: 161], поліція [Там само: 166].

Латинській мові належала особлива роль у середньовічній Європі. Крім засобу комунікації католицької церкви, вона панувала в науці, освіті, юриспруденції, державному управлінні європейських країн аж до початку епохи Реформації. Латинський вплив на українську мову здійснювався різними шляхами. Як відомо, уже в першій половині XIV ст. латинську мову використовували в канцеляріях Галицько-Волинського князівства, що свідчило про європейський культурний вплив і безпосередні економічні та культурні контакти з Польщею, Угорщиною, Чехією, німецькими землями.

Важливою сферою латинсько-українських мовних контактів були, звичайно, й освітні заклади, у яких латинську мову вивчали як предмет і використовували як засіб викладання. Українські лексикографічні джерела, а також наукові, публіцистичні, художні тексти XVI – XVII ст. широко фіксують латинські лексичні запозичення. Заслуговують на увагу, зокрема, юридичні документи, у яких звичайними були не лише засвоєні українською мовою правничі терміни, а й латинські транслітеровані звороти.

Перші латинські запозичення з’являються в українській мові в XI ст. через грецьке посередництво (кесар, коляда). Особливого поширення латинізми набули в ХІV – ХVІ ст., коли вони проникали в українську мову через польське та німецьке посередництво.

Велику групу серед латинізмів становить юридична термінологія, зафіксована в джерелах ХІХ ст. Переважно латинізми потрапляли до руських перекладів законів і західноукраїнських словників через німецьку мову: адвокат, нім. Advocat [JPT 1851: 7]; администрація, нім. Administration [Левицький 1920: 7]; експозитура, нім. Expositur [Там само: 120]; інспекторъ, нім. Inspector [Левицький 1893: 193]; канцеліста, нім. Kanzellist [JPT 1851: 129]; комміссіѧ, нім. Commission [Там само: 52]; нотарь, нім. Notar [Там само: 156]; прокураторъ, нім. Procurator [Там само: 170]; протокулъ, нім. Protokoll [Левицький 1893: 296]; секретарь, нім. Secretär [Левицький 1920: 339]; фіскалъ, нім. Fiscal [JPT 1851: 94]. Сучасна мовознавча наука переважно трактує такі запозичення з латинської мови як інтернаціоналізми. Вони слугують для позначення понять з різних ділянок науки, техніки, культури тощо. Інтернаціоналізми присутні в більшості термінологічних підсистем. У сучасному мовознавстві пропонують також називати інтернаціоналізми європеїзмами.

Інтернаціоналізми мають підвищену здатність до словотворення. Від них легше утворюються похідні слова, ніж від питомих, загальновживаних слів національної мови.

Інтернаціоналізми (європеїзми) відрізняються від взагалі іншомовних слів тим, що вони наявні в багатьох літературних мовах і (здебільшого) не мають точних відповідників у національних мовах, оскільки по суті їх цілком рівнозначно, адекватно не можна перекласти іншою мовою. Характерною рисою юридичних інтернаціоналізмів є те, що вони беруть свій початок переважно з латинської мови і є достатньо генетично однорідними.

Саме тому в складі лексичних запозичень української юридичної лексики значне місце посідають юридичні інтернаціоналізми. Це зумовлено тими широкими контактами в правничій галузі, які зародилися ще з праслов’янських часів. Наявність інтернаціоналізмів сприяє не тільки розвитку правництва, але й взаємообміну правничою лексикою, що врешті веде до утворення інтернаціональної юридичної лексики.

Важливо зазначити, що серед іншомовних засвоєнь і слів, утворених на базі іншомовних коренів, у складі української юридичної лексики ХІХ ст. на перший план висуваються германізми та слова, утворені на базі німецьких коренів, що проникли в українську мову переважно через польське посередництво або й безпосередньо.

Наявність значної кількості німецьких лексичних елементів у правничій лексиці зумовлено, переважно, тим, що в досліджуваний період і значно раніше (XIV – XVІІ ст.) у господарському, культурному, політичному житті Західної України помітну роль відігравали німецькі колоністи, що були переважно ремісниками, а також торгівці й наймані німецькі військові частини. З XIV ст. у містах Галичини починають з’являтися так звані „німецькі мовні острови”, а з кінця ХVІІІ ст. Галичина безпосередньо потрапила під австро-німецьке панування. Німецькі поселенці принесли генетично властиву їм мову та магдебурзьке право. Цією мовою оприлюднювали вироки судів вищої інстанції німецького права, юридичні повчання, що видавали на прохання судів менших міст у спірних справах та ін.

Зрозуміло, ці історичні причини й зумовлювали доволі помітний наплив германізмів у старопольську мову, а через її посередництво або також і безпосередньо – в українську й білоруську мови. Цікаво, що значну частину цих німецьких мовних елементів українська мова міцно засвоїла та зберігає й зараз. Німецькі лексичні запозичення настільки органічно адаптувалися в лексичній системі нашої мови з власне номінативного, фонетичного та морфологічного поглядів, що в багатьох випадках вони не сприймаються як слова іншомовного походження (варта, коштувати, мордувати, рятунок тощо).

Правнича преса Галичини та перші словники юридичної термінології містять значну кількість германізмів латинської етимології. Переважно це юридичні терміни, співвідносні з фінансовим і цивільним правом, а також незначна кількість термінів, які постали із загальновживаної лексики: білянс (з нім. Bilanz – баланс) [Левицький 1920: 61], клявзуля (з нім. Klausel – обмовка, умова в договорі) [Там само: 205], кодициль (з нім. Kodizill – завершальна частина заповіту) [Там само: 206], курателя (з нім. Kuratel – опіка) [Там само: 219], лєгатар (з нім. Legatar –  відмовоодержувач) [Там само: 226], лявдемія (з нім. Laudemium – грошова повинність) [Там само: 224], мандатар (з нім. Mandatar – довірена особа) [JPT 1851: 143].

Лексичні запозичення з польської мови належать до найдавніших. Це було зумовлено тривалими історичними контактами між двома мовами. Крім того, польська мова стала посередником для входження до українського лексичного фонду великої кількості слів латинського й німецького походження. Ця мова була одним із найважливіших джерел поповнення української юридичної термінології середини ХІХ ст. У словниках і текстах законів цього періоду представлені такі полонізми, як безпеченьство (польськ. bezpieczeństwo) [JPT 1851: 196]; краєвый вѣдѣлъ (польськ. wydział krajowy) [Там само: 135]; належитôсть (польськ. należytość) [Там само: 100]; оплаты (польськ. opłaty) [Там само: 23]; позволенье (польськ. pozwolenie) [Там само: 43]; посада (польськ. posada) [Там само: 250]; поученье (польськ. pouczenie) [Там само: 125]; розказъ (польськ. rozkaz) [Там само: 29]; розпорѧженьє (польськ. rozporządzenie) [Там само: 247]; оупосаженье (польськ. uposażanie) [Там само: 62].

Достатньо багато запозичень з польської мови й у словниках кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст. Зокрема, у Словнику К. Левицького серед запозичень безпосередньо з польської мови переважають терміни, пов’язані із загальноправними поняттями, судовим процесом: виємок (польськ. wyjąć – вийняти) [Левицький 1920: 121]; вильосованє (польськ. wylosować – витягнути жереб) [Там само: 424]; випроцесувати (польськ. procesować się – судитися) [Там само: 6]; розправа (польськ. rozprawa – судове засідання) [Там само: 418]; справунок (польськ. sprawunek – придбання) [Там само: 13]; товмач (польськ. tłumacz – перекладач) [Там само: 378]; узглядняти (польськ. uzgadniać – узгоджувати) [Там само: 49]; уневажняти (польськ. unieważnić – скасувати) [Там само: 266] та ін.

Польська мова також була посередником під час запозичення з німецької мови словосполучення кабінетове письмо (нім. Cabinet-Schreiben, польськ. pismo gabinetowe) [JPT 1851: 49], а також кальок багатьох суспільно-політичних (і юридичних) термінів: корунный край (нім. Kronland, польськ. kraj koronny) [Там само: 133], краєначальникъ (нім. Landeschef, польськ. naczelnik kraju) [Левицький 1920: 221], порѧдокъ дѣлъ, справъ (нім. Geschäftsordnung, польськ. porządek czynności) [JPT 1851: 107], статскій (державный) скарбъ (нім. Staats-Schatz, польськ. skarb państwa) [Левицький 1920: 350] тощо.

За зразком польської мови утворено терміни-словосполучення акты цивильного стану (польськ. akta stanu cywilnego) [JPT 1851: 50], надворны декрет (польськ. dekret nadworny) [Левицький 1920: 186], наденный писарь (польськ. dzienny pisarz) [JPT 1851: 60].

Правнича термінологія Західної України середини ХІХ ст. фіксує запозичення з російської мови, наприклад: выбиратель (рос. избиратель) [JPT 1851: 269], договоръ [Там само: 253], жалованье [Там само: 102], заведеніє [Там само: 125], законодательство [Там само: 108], мѣстодержецъ [Там само: 204], наказъ [Там само: 20], предстательство [Там само: 199], средоточный (выдѣлъ) [Там само: 50], оубѣглецъ (рос. бѣглец) [Там само: 59] та ін.

Німецька мова (інколи разом з польською) була посередником під час запозичення з італійської мови термінів фінансового права: банк (італ. banca, нім. Bank, польськ. bank) [Левицький 1920: 37], валюта (італ. valuta, нім. Valuta, польськ. waluta) [JPT 1851: 232], касса (італ. casa, нім. Casse, польськ. kasa) [Там само: 49], а також з французької мови загальноюридичних термінів: бюро (фр. bureau, нім. Bureau, польськ. bióro) [Там само: 178], департаментъ (фр. département, нім. Departement, польськ. department) [Левицький 1920: 70], депеша (фр. dépêche, нім. Depesche, польськ. depesza) [Там само: 373], жандармерія (фр. gensd’armerie, нім. Gensd’armerie, польськ. żandarmeryа) [Там само: 151].

У наукових працях аналізованого періоду процес запозичення дослідники розглядають як нормальну функцію лінгвістичного життя, яка набуває особливої перспективності в науковій комунікації, а тому заслуговує на серйозну увагу саме у сфері суспільно-політичної термінології, яку вважають пограничною ділянкою між природним і штучним у мові. На цьому наголошували й укладачі JPT [JPT 1851: Х].

У другому виданні Словника К. Левицького спостерігаємо відстоювання своєрідного балансу між пуризмом, з одного боку, та запозиченням чужого – з іншого. Перекладаючи німецький термін, К. Левицький здебільшого на перше місце ставить власне національний термін зі слов’янським (українським) коренем, а чужомовні запозичення подає після українських відповідників. Зазначимо, що в Словнику К. Левицького наявні й приклади зворотної побудови статті, проте така практика запису терміна стосується переважно широковживаних у юридичній практиці інтернаціоналізмів, до яких упорядник словника все ж намагається підібрати національний термін і подати його в синонімічному ряді: Administrator – завідовник, адміністратор [Левицький 1920: 7], Advokatur – адвокатура, правотарство [Там само: 8], Appellation – апеляція, відкликанє [Там само: 21], Dividente – уділовий зиск, дивіденда [Там само: 76], Domizilant – умісцевник, доміцілянт [Там само: 76], Exekution – виконанє, екзекуція [Там само: 119], Formular – взір, формуляр [Там само: 131], Gerichtsabgeordnete – судовий відпоручник, судовий комісар [Там само: 153], Gerichtsadjunkt – судовий помічничий, адюнкт [Там само: 153], Gerichtsauskultant – судовий прислухач, авскультант [Там само: 153], Gerichtsbeisitzer – судовий засідатель, асесор [Там само: 154], Inspektor – надзорець, доглядник, інспектор [Там само: 193], Versicherung – обезпеченє, асекурація [Там само: 432], Verwaltungswesen – управа, заряд, адміністрація [Там само: 438] та ін.

З кінця ХІХ ст. серед західноукраїнських лексикографів починає домінувати думка про раціональне співвідношення між національним і запозиченим. Звичайно, ураховували, що будь-яке досягнення в науково-технічному прогресі, у сфері юриспруденції в одній країні в умовах динамічних взаємин між народами та між різними культурно-історичними ареалами автоматично стає досягненням усієї людської спільноти. Але там, де немає необхідності застосовувати іншомовні терміни й де вже функціонує звична лексична одиниця рідної мови, немає потреби проводити якусь заміну.

Домінує, таким чином, визнання багатоманітності джерел поповнення лексики, багатоманітності ресурсів, які мова може використовувати для свого розвитку. Перед носіями української мови, відповідно, постає завдання – як саме передати міжнародні юридичні терміни засобами рідної мови. Іншомовні запозичення будуть цінним надбанням за умови, якщо мова, яка їх запозичує, готова до їх абсорбції у свою усталену систему термінотворення й може відповідно реагувати на реальні потреби професійної діяльності соціуму. Водночас необхідно бути дуже обережним, аби процеси українського термінотворення були узгоджені з системою національної мови й зі світовими термінотворчими процесами, загальним рівнем розвитку науки й техніки, оскільки інтернаціональне не суперечить національному, а збагачує та мотивує його новизну.


Література


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15

Схожі:

Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconІмені В. Г. Короленка
Проблеми сучасної філології: лінгвістика, літературознавство, лінгводидактика : зб наук пр. / [за ред проф. Валюх З. О.]. – Полтава:...
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconМетодичні рекомендації до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми навчання з навчальної дисципліни пп. 17 19 «документна лінгвістика»
Перекладіть українською мовою текст зі спеціальності (приблизно на 250 слів), подайте російсько-український тлумачний словник термінів...
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconЛьвівської обласної державної адміністрації збірник матеріалів про фонди та програми міжнародного характеру Львів 2016 Зміст
Міжнародні фонди та програми, спрямовані на реформування та розвиток загальносередньої освіти
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconСтратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки зміст
Стратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconСтратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки зміст
Стратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2025 роки
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconЗвіт про роботу Національного культурного центру України у м. Москві за 2016 рік зміст вступ Співпраця Національного культурного центру України у
Ювілейні дати
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconПрограма Чернігівських педагогічних зустрічей 23-24 червня 2016 року м. Чернігів 2016 оргкомітет

Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconЗ історії – 2016 Дата проведення – 26 листопада 2016 р
Максимально можлива сумарна кількість балів по класах: кл. – 65, кл. – 67, 10 – 108, 11 – 95 б
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Лінгвістика №1 (34), 2016 зміст діалектологія 1 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка