Линниченко іван Андрійович



Скачати 48.52 Kb.
Дата конвертації09.03.2018
Розмір48.52 Kb.

ЛИННИЧЕНКО Іван Андрійович (12.10.1857, Київ – 9.06.1926, Сімферополь) – доктор російської історії (1894 р.), член-кореспондент Санкт-Петербурзької (1913 р.) та Краківської (1900 р.) Академій наук.

У 1875 р. отримав середню освіту у І Київській чоловічій гімназії. У 1875-1880 рр. навчався на історичному відділенні історико-філологічного факультету університету Св. Володимира. Після отримання диплома у 1880-1883 рр. перебував у статусі залишеного для підготовки до проф. звання під керівництвом В. Антоновича та В. Іконнікова. У 1884 р. у Санкт-Петербурзькому університеті захистив магістерську дисертацію “Взаимные отношения Руси и Польши”. У 1894 р. в університеті Св. Володимира захистив дисертацію на ступінь доктора російської історії “Черты из истории сословий Юго-Западной Руси”.

Педагогічна кар’єра у вищій школі охоплює період 1884-1926 рр. Викладав на кафедрах руської історії на посадах приват-доцента, екстраординарного, ординарного та заслуженого професора у Новоросійському, Московському, Таврійському (Кримському) університетах та Одеських вищих жіночих курсах. Член багатьох наукових та громадських товариств. Засновник та голова Одеського бібліографічного товариства при Новоросійському університеті (1911-1919 рр.). Учасник численних наукових конференцій, зокрема, археологічних з’їздів, з’їзду істориків у Москві (1915 р.). Засновник одеської школи істориків. Серед відомих учнів: П. Клепацький, М. Слабченко, Є. Загоровський, А. Флоровський. За ініціативи професора почесними членами Новоросійського університету було обрано видатних істориків В. Іконнікова та О. Шахматова.

Сфери наукових інтересів: східноєвропейська медієвістика та ранньомодерний час, історія західних слов’ян, історія літератури ХІХ ст., архівістика, бібліографія, археологія, колекціонування.

В якості дослідника історії Південної України проявив себе передусім як краєзнавець. Його участь у краєзнавчому русі відбилась у написанні відповідних робіт та організаційних ініціативах. Зібрав цінну колекцію книг, архівних джерел та предметів з історії Одеси, що увійшли до колекцій та фондів одеських музеїв, архіву та бібліотек. Ініціював святкування 100-річчя заснування Рішельєвського ліцею та видання спогадів про цей заклад, яке упорядковував. На сторінках одеських газет звертався з проханнями про передання йому важливих історичних документів, здебільшого з історії Одеси. Майже всіх своїх учнів спрямував на дослідження документів з архіву колишнього Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора. На основі цього архіву прагнув заснувати одеський історичний архів. Здебільшого речові та зображальні джерела збирався зосередити в музеї міста Одеси. Найціннішими у творчому доробку науковця є нариси про одеських градоначальників, публікації документів про діяльність кримського адміністратора А.М. Бороздіна та нарис про справу перейменування вулиць Одеси. В якості археолога розкопав кілька курганів на території Південної України.

Нагороди: орден Св. Станіслава ІІ ступеня (1903 р.), світло-бронзова медаль на честь 300-річчя Дому Романових (1913 р.).


Публікації про І.А. Линниченка та рецензії на його праці:


  • Янжул И., Лапко-Данилевский А., Дьяконов М. Записка об учёных трудах профессора И.А. Линниченко // Протоколы заседаний историко-филологического отделения императорской Академии наук. – СПб., 1913. – С. 216-217.

  • Платонов С.Ф. И.А. Линниченко: некролог // Известия Академии наук СССР. Сер. 6. – Л., 1926. – Т. 20. – С. 1415-1416.

  • Толочко О.О. Дві не зовсім академічні дискусії: І.А. Линниченко, Д.І. Багалій, М.С. Грушевський // Український археографічний щорічник: Нова серія. – К., 1993. – Вип. 2. – С. 92-103.

  • Ясь О. Линниченко Іван Андрійович // Українські історики XX століття: біобібліографічний довідник / Ін-т історії України НАН України. – К.; Львів, 2003. – Вип. 2, ч. 1 (Українські історики). – С. 187-189.

  • Непомнящий А.А. Крымоведение в творчестве И.А. Линниченко // Культура народов Причерноморья. – Симферополь, 2004. – № 50. – Т. 1. – С. 29-34.

  • Мирошниченко В.О. Линниченко Іван Андрійович // Професори Одеського (Новоросійського) університету. Біографичний словник. – Одеса, 2005. – Т. 3. – С. 229-234.

  • Непомнящий А.А. И.А. Линниченко: неизвестные страницы биографии известного историка // Непомнящий А. А. Подвижники крымоведения. – Симферополь, 2006. – С. 169-187.

  • Музичко О. Теоретико-методологічні проблеми історичної науки в інтелектуальній спадщині професора І.А. Линниченка (1857-1926) // Історіографічні дослідження в Україні. – Вип. 19. – К., 2008. – С. 74-96.

  • Музичко О., Солодова В. Справа заснування “Музею міста Одеси” на початку ХХ ст.: ініціатори, задуми та реалії // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. – № 5. – 2008. – С. 31-40.

  • Музичко О.Є. Історико-краєзнавчі студії Одеської школи істориків професора Новоросійського університету І.А. Линниченка на початку ХХ ст. // Краєзнавчий вісник. – № 1 (27). – 2007-2008. – Одеса, 2009. – С. 24-32.


Вибрані праці І.А. Линниченка, що стосуються історії Південної України:


  • Учан-Су / псевд.: И.А. Л. // Записки Крымского горного клуба. – 1900. – № 5. – С. 20.

  • Экскурсия Крымского горного клуба 10.IV.1900: посвящается П.К.Г.К.А.Л.Б.Д. [председателю Крымского горного клуба А.Л. Бертье-Делагарду] / псевд.: И.А. Л. // Записки Крымского горного клуба. – 1900. – № 5. – С. 19-20.

  • Мания переименования // Одесские новости. – 1909. – 8 сентября. – № 7910. – С. 2.

  • К биографии Таврического губернатора генерал-лейтенанта Андрея Михайловича Бороздина. – Симферополь, 1913. – [2], 11, [2] с., 1 л. портр.

  • За кулисами университета-юбиляра (по поводу статьи А. Кауфмана) // Одесские новости. – 1915. – 24 октября.

  • Отзыв о сочинении “Начальные годы Ришельевского лицея” [Д. Блюменфельд] // Записки Императорского Новороссийского университета. – Официальный отдел. – [Одесса], 1916. – С. 1-3.

  • Патриархальные градоправители. – Одесса, 1916. – 24 с.

  • К старым одесситам // Одесский листок. – 1916. – 6 марта.

  • 100-летие Ришельевского лицея // Одесский листок. – 1916. – 29 октября.

  • Одесса и Франция // Одесский листок. – 1918. – 22 декабря.


Олександр Музичко

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Линниченко іван Андрійович iconУрок Клас: 5 Тема: Іван Андрійович Крилов
Тема: Іван Андрійович Крилов – відомий російський байкар. «Вовк та Ягня». Моральні проблеми в байках І. А. Крилова. Яскравість алегоричних...
Линниченко іван Андрійович iconУрок 11 тема: Іван Андрійович Крилов (1769-1844)
Тема: Іван Андрійович Крилов (1769-1844). «Квартет», «Вовк І ягня». Моральні проблеми в байках І. А. Крилова. Яскравість алегоричних...
Линниченко іван Андрійович iconГордість села рудейчук Павло Андрійович (1912-1984 рр.) – голова колгоспу
Павло Андрійович Рудейчук народився 25 травня 1912 року в багатодітній (6 дітей) селянській родині. Хата стояла на окраїні села (над...
Линниченко іван Андрійович iconОлена Апанович гетьмани україни
Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674); Іван Самойлович (1672-1687); Іван Мазепа (1687-1709); Іван Скоропадський (1708-1722);...
Линниченко іван Андрійович iconПереднє слово українець з доби відродження
Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674); Іван Самойлович (1672-1687); Іван Мазепа (1687-1709); Іван Скоропадський (1708-1722);...
Линниченко іван Андрійович iconВолосянківська зош І-ІІ ст. Сколівського району Вепрів Микола Андрійович

Линниченко іван Андрійович iconІван Рябенко Біобібліографічний покажчик Суми – 2012 Передмова Біобібліографічний покажчик «Іван Рябенко»
Біобібліографічний покажчик «Іван Рябенко» має на меті вперше зібрати інформацію про публікації відомого краєзнавця Сумщини, голови...
Линниченко іван Андрійович iconІван Багряний ( Іван Лозов’ягін) ( 1906 – 1963)
Павлович Багряний був членом Мистецького Українського Руху
Линниченко іван Андрійович iconІван Максимович Піддубний (1871-1949)
Видатний український спортсмен, борець. Іван Піддубний 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі. Його називали «чемпіон...
Линниченко іван Андрійович iconІван Якович Франко
Вихований у твердій школі, я відмалку засвоїв собі дві заповіді. Перша, то було власне почуття того обов’язку, а друга, то потреба...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка