Лірична пісня в житті народу



Скачати 358,9 Kb.
Дата конвертації10.06.2017
Розмір358,9 Kb.


Міністерство освіти і науки України

Київське обласне територіальне відділення

Малої академії наук України

Філологічне відділення

Секція фольклористика


Лірична пісня в житті народу
Роботу виконала: Ігнатенко Марія Олександрівна

учениця 10 класу Ходосіївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Києво-Святошинського району.

Керівник: Ярошенко Наталія Василівна вчитель української та світової літератури Ходосіївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Києво-Святошинського району.
2011
ЗМІСТ



І. Вступ

ІІ. Основна частина

Розділ 1. Українська лірична пісня, її виникнення та розвиток 5

Розділ 2.Види та класифікація ліричних пісень: 8

2.1. Історичний характер соціально-побутових пісень 10

2.2. Ліричні пісні соціально-побутового змісту 12

2.3. Гумористичні та жартівливі пісні 14

2.4. Колискові пісні як вид ліричних пісень 16

Розділ 3. Ліричні пісні місцевого регіону 19

Розділ 4. Українська лірична пісня та в сучасному житті українців 21

ІІІ. Висновки 24

IV. Список використаної літератури 27

V. Додатки 28

Українська народна пісня – дорогоцінне надбання й окраса нашого народу, нашої культури, вона набула слави у всьому світі, збагатила слов’янську і світову скарбницю народного поетичного фольклору. Українська пісенність творилася віками, вона охоплює весь багатогранний духовний світ нашого народу.

Українська пісня – це втілення духовної величі нашого народу, який зберіг свою безсмертну мову і йде з нею у майбутнє. Саме народна пісня відроджує в душах наших земляків любов до рідного слова й рідної землі.

Щаслива я, що народилася на такій багатій, чудовій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили мої діди і прадіди. Тут живуть мої батьки, тут корінь роду українського, що сягає давнини. А в піснях народних оспівані безмежні степи, зелені ліси і доли, високі блакитні небеса.

Пісня – це голос народу, це поетичний вияв його працелюбної вдачі, мрій і прагнень. Про це гарно писав Олександр Довженко: «Українська пісня – це геніальна поетична біографія українського народу. Це історія українського народу, народу-трудівника, народу-воїна, що цілі віки бився, як лев, за свою свободу. Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава»*. Зароджувалась вона в праці і забавах, у календарних обрядах наших предків.

Українські народні пісні захоплюють глибиною думки, щирістю, багатством почуттів і настроїв. Більшість із них є взірцем художньої поетичної довершеності, такої гармонії змісту і форми, яка під силу тільки колективному генієві народу. Чеський учений, відомий славіст П.Шафарик писав: «Українці дуже багаті, може найбагатші поміж усіма слов’янами, різнобарвними народними піснями. Вони не мудрують, не потіють, складаючи пісні; у них вони виростають самі, як квіти на полях зелених, і їх така кількість, якою не може похвалитися жоден народ у світі»**.

Народна пісня – це скарбниця людської культури, дорогоцінне надбання поетичної

творчості народу. Сповнені вічно юної привабливості, велично звучать народні пісні над просторами рідного краю та линуть далеко за його межами.

Дана робота присвячена вивченню українських ліричних пісень – перлини

народної творчості українського народу, що є складовою частиною української

* О. Довженко. Про українську пісню. – К., 1952.

** Журнал «Розкажіть онуку», №19-20, 2009, с. 45

самобутності та нашого повсякденного життя.

Актуальність цієї роботи полягає в тому, що нині, в час національного піднесення, відроджуються українські народні традиції, а разом з ними відроджується і народна лірична пісня.

Метою моєї дослідницької роботи є розкриття поняття «українська лірична пісня», її зародження та історичні корені, вплив різних традицій, історичних подій; дослідження різних видів ліричних пісень України та місцевого регіону; показати роль української пісні в сучасній українській державі та нашому житті.

Об’єктом дослідження в моїй роботі є українська лірична пісня, її особливості та види.

Предметом дослідження в моїй дослідницькій роботі є різні види українських ліричних пісень, їх виконання та обрядовість.

Новизна мого дослідження полягає у розкритті та узагальненні мною деяких, ще не досліджуваних до цього часу, аспектів української ліричної пісні.

Завдання, які я визначила для дослідження перед собою при написанні даної роботи:

1. Опрацювати наукову та художню літературу з метою пошуку джерел української ліричної пісні, її історичних коренів; підібрати вислови видатних митців про українську пісню.

2. Зробити класифікацію українських ліричних пісень за такою тематикою: соціально-побутові, родинно-побутові, жартівливі та гумористичні, колискові пісні.

3. Охарактеризувати ліричні пісні, які виконуються на теренах місцевого регіону.

4. Виокремити значення української ліричної пісні в сучасній українській державі.

5. Підбивши підсумки по цій роботі, зробити кінцевий висновок щодо українських ліричних пісень.



Теоретичне та практичне значення даного дослідження полягає в тому, що на сучасному етапі молоді композитори та виконавці пісень звертаються до народної пісенної поезії, збирають її, вивчають і широко використовують у своїй пісенній творчості.

РОЗДІЛ 1

Українська лірична пісня, її виникнення та розвиток

Українська пісня – це поетична біографія українського народу. Виринають із сивої давнини Байда Вишневецький, славний козак Морозенко, Іван Богун, Устим Кармалюк і кличуть до бою за Батьківщину, її свободу. Пісня – це наша історія, наша гордість і слава. З народної пісні покоління за поколінням черпає духовні сили, мудрість. Вона супроводжує людину протягом життя, вона допомагає хліборобу у полі, трудівнику за верстатом, господині в обійсті. Пісня допомагає у горі і звеселяє у щасті. Вона вчить любити Батьківщину, боротися за її волю, допомагає осмислити минуле. «Українська народна пісня ввібрала в себе і грозовий, і барвінковий ласкавий світ, історію і побут, болючі роздум і найніжніші почуття», - писав Михайло Стельмах *.

Без народної пісні немислиме повнокровне життя людини. До неї колективно і поодинці, в будень і в свято, старі і молоді звертаються при найрізноманітніших життєвих нагодах, душевних зворушеннях, в них знайшли відображення всі історичні події, які довелося пережити українському народові.

Найдавніші серед народних пісень – обрядові: вони виникли ще в первісному суспільстві. Наші пращури не вміли пояснити різні явища навколишнього світу, а тому вважали дощ, грім, вітер, сонце та інші сили природи живими істотами – богами, від яких нібито залежить життя і добробут людей. Щоб задобрити цих богів, люди виконували різні дії – обряди, які супроводжувалися піснями, танцями, іграми.

Народна пісня бере початок в глибині століть. Людина жила тоді в оточенні прекрасної природи, намагалася спілкуватися з нею і за допомогою художньої уяви та фантазії, використовуючи емоційні мовні засоби, створювала пісні надзвичайної краси та виразності.

Деякі сучасні дослідники зазначають, що мова усної народної творчості, зокрема




* Журнал «Розкажіть онуку», №19-20, 2009, с. 45

мова народної пісні, є скарбницею національного світобачення, своєрідною

енциклопедією почуттів, художньо-емоційною пам’яттю народу. Вона має важливе пізнавально-виховне та естетичне значення. Народна пісня чи не найяскравіше за усі види фольклору здатна передавати специфіку художнього мислення своїх творців і носіїв, вона й донині перебуває в стані активного побутування, отже, підтримує формування національної свідомості українців.

Нелегка доля у нашої пісні, у всі часи вона була частиною людського життя. Мандрувала народна пісня з чумацькими валками, із заробітчанами, лунала у полі спекотного дня і тихого літнього вечора. Були часи, коли в нашій пісні кохалась навіть Москва. При дворі царя Михайла Федоровича органістами служили українці, співаком у Петрограді був і наш філософ Григорій Сковорода. А були часи, коли мову і пісню нашу гнали з життя. Забороняли співати рідною мовою. В Одесі губернатор Зелений примусив замість «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» співати «Ой, нє хаді Грішка, да і на пікнік».

Ліричні пісні – це народнопоетичні твори, в яких основна увага спрямована на розкриття внутрішнього світу людини, її переживань і настроїв, зумовлених обставинами соціального чи побутового характеру. У змісті, мотивах, образах ліричних пісень відбилися різні аспекти і прояви як суспільного, так і приватного життя.

Ліричні пісні можна вважати наймолодшим родом пісенного фольклору, вони виникли у XVI – XIX століттях. Усі ліричні пісні українського народу можна об’єднати у дві великі групи: соціально-побутові та родинно-побутові пісні.

Перша група охоплює козацькі пісні – про звитягу, подвиги і смерть мужніх захисників Вітчизни, тугу за ними їх рідних, коханих; рекрутські, солдатські – насильне засилання молодих хлопців у солдати, їх поневіряння у казармах, військові походи, каліцтво і смерть за чужі інтереси; наймитські, бурлацькі, у яких оспівується недоля бідних наймитів і тих, хто змушені шукати роботи поза рідною домівкою; робітничі, поява яких зумовлена формуванням робітничого класу і його боротьбою за свої соціальні права.

Групу родинно-побутових складають численні пісні про кохання, які відображають широку палітру настроїв та переживань: від світлої радості першого кохання до гіркоти розчарувань, невірності, розлуки; про сімейне життя, серед яких вирізняються пісні про жіночу недолю: нестерпне життя заміжньої жінки з нелюбим чоловіком, чоловіком-п’яницею, злою свекрухою. До цієї групи належать пісні про недолю дітей-сиріт, бідної вдови, самотньої матері, яка втратила дітей. Родинно-побутові ліричні пісні відзначаються глибиною почуття і драматизмом.

Частиною, так би мовити, українських ліричних пісень можна вважати найвизначнішу частину українського усного епосу – думи. Попередниками дум були билини княжої доби, які на теренах України зазнали цілковитої трансформації і збереглись лише в європейській частині Росії. Фахівці пов’язують походження дум з такої давньої форми як ритуальний плач. Здебільшого думи розповідають про козацьке життя, війни із загарбниками, воєнні походи козаків в інші землі, побут родин козаків, які залишилися в Україні. У XVII-XIX століттях кобзарі та лірники – виконавці дум та історичних пісень, об’єднувалися у так звані кобзарські братства-цехи. У таких цехах був свій статут, жорстка субординація членів і визначений репертуар. Кобзарство з XVII століття було шанованою професією в Україні.

Цікавими зразками побутової пісенної лірики є також танкові (танцювальні, до танцю) пісні та українські коломийки, що поділяються на групи «до танцю» і «до співу», їх науковці і я відносимо до такого підвиду ліричних пісень як гумористичні та сатиричні. Ця так звана «коломийкова» форма виникла найраніше в порівнянні з попередніми видами народної лірики та активно поширилась у різних жанрах традиційного фольклору, прижившись також у професійній українській поезії.

Саме такий ранній розвиток української ліричної пісні зумовив її популярність та поширення на велику територію нашої держави, а близький кожному громадянину сюжет, мотиви, інколи страждання обумовили її неймовірну, так би мовити, популярність серед населення нашої Батьківщини.




РОЗДІЛ 2

Види та класифікація ліричних пісень

Кожна народна пісня позначена сюжетністю. Вона, мов коротке оповідання, розкаже нам і про похід запорожців на війну з турками, і про битву козаків із польськими завойовниками під Берестечком, і про панську неволю, і про нещасне кохання, і про весілля. На кожен життєвий випадок була своя пісня. Колядують з одними, на побачення ідуть з іншими, на вечорниці – з третіми.

Багато українських фольклористів займалися вивченням українських ліричних пісень, проте питання класифікації ліричної пісні до сих пір залишається відкритим. Так, Г.С.Давлетов класифікує пісенну творчість по функції: пісня «розпадається на чотири основні жанри: пісні заклинальні, ігрові, величальні та ліричні»*. До ліричних пісень він відносить любовні, солдатські, робочі, а також їм виділені пісні бурлаків та студентів.

Інші дослідники за основу пісенної класифікації взяли тематичний принцип. Зокрема, С.Г.Лазутін виокремлює історичну та побутову селянську пісню. У побутових піснях оспівуються кохання, важке життя в умовах кріпацтва, сімейно-побутові відносини.

Деякі вчені до соціально-побутової пісні відносять робочі та солдатські пісні, з ними тісно пов’язані козацькі пісні. Крім пісень, що розповідають про важке життя солдатів і козаків, в солдатському середовищі з’являються також жартівливі та гумористичні пісні.

Тема праці розкривається у робочих піснях, які відносяться до трудових пісень. У них розкриваються взаємовідносини між хазяїном і наймитом.



У другій половині XVIII – на початку XIX століття виникли пісні які близькі до любовно-побутової тематики. Це прощальницькі пісні, у яких козак від’їжджає на чужину, а дівчина просить козака залишитися. Проте козак від’їжджає, а засмучена дівчина залишається і присягається у вічному коханні.

* Давлетов К.С. Фольклор как вид искусства. – М.: Наука, 1966. – 34 с.


Коли до XIX століття представлений у піснях образ соромливої, ніжної дівчини, то в XIX столітті тут з’являється образ дівчини сміливої, розумної, рішучої.

Поширена також і наступна думка: сімейні пісні, любовні пісні відносяться до пісень соціального змісту.

Опрацювавши наведені класифікації, я пропоную свою класифікацію пісень:

1. Родинно-побутові пісні, куди відносяться пісні любовної і сімейної тематики, в яких розкриваються сімейні відносини, нелегке життя селян-кріпаків та взаємини між коханими людьми.

2. Соціально-побутові пісні, до яких відносяться козацькі, рекрутські, солдатські, стрілецькі, бурлацько-наймитські, заробітчанські, антикріпосницькі та емігрантські пісні.

3. Гумористичні та жартівливі пісні.

4. Особливої уваги, на мій погляд, заслуговують колискові пісні, які я виділяю, як окремий вид.

2.1.Історичний характер соціально-побутових пісень

Складний історичний шлях пройшов український народ. Століттями боронив він рідну землю від нападників. Народна пісня й дума оповідали нам про Байду й Дорошенка, Нечая і Морозенка, про мужніх гайдамаків Залізняка і Гонту, про невідомих захисників народу. Пісня та дума завжди були нерозлучними супутниками історії народу. Разом з борцями за свободу пісня була в кривавих січах, походах, на всіх дорогах ратної слави. Пісня живе в народі своїм життям. Розвиваючись, вона змінюється по-різному на кожному етапі історії. В умовах постійної боротьби проти соціального і національного гніту ці пісні стали своєрідним резонатором, що чутливо реагував на всі зміни в суспільному житті народу.

Я вважаю, що до соціально-побутових пісень слід віднести козацькі пісні, чумацькі, рекрутські та інші пісні, що відносяться до суспільних відносин та повсякденного життя українців.

Козацькі та солдатські пісні з’являються в народній пісенній творчості у XVIII столітті. Тоді виникає особлива група людей - солдати та рекрути, які поневірялись по казармах, отримували каліцтво і смерть за чужі інтереси. Дуже часто в таких піснях відображаються військово-історичні події, де оспівуються картини боїв, розповідається про сміливість і героїзм воїнів.

Найдавніші з козацьких пісень оспівують героїзм захисників вітчизни від турецько-татарських загарбників, готовність молодих патріотів пожертвувати родинним затишком, а, можливо, й життям, - тому в цих піснях важливе місце посідає мотив прощання з родиною, битви з ворогом і героїчної загибелі козака. В козацьких піснях виявлена непокірність молоді, що не хотіла закріпачення і вибирала життя, повне тривог і небезпек, але вільне, тому й покидала рідні місця не з добра, не з розкоші, а з великого лиха.

Саме тому, що ці пісні були присвячені певним історичним подіям, можна говорити про історичність та соціально-побутовий характер пісень.

Героєм у піснях виступає козак, який зображується як хоробрий борець з чужоземними поневолювачами. У цю добу народне пісенне слово створило цілу галерею яскравих образів козацьких героїв (Сагайдачний, Сулима, Павлюк та інші).

В козацьких піснях часто йдеться не про вчинки, а про емоції героя, - це, переважно, тужливий настрій самотнього, безталанного козака, безрідного сироти, якому «степ широкий – рідний брат», а «шабля й люлька – вся родина».

Єдиний вірний товариш, що оплакує зраненого помираючого козака – його бойовий кінь: «…що в головах ворон кряче, а в ніженьках коник плаче…».

Наймитські та заробітчанські пісні тематично пов’язані з солдатськими піснями, бо нерідко було, що хазяїн спроваджував наймита в солдати замість свого сина.

У творах пізнішого походження з’являються мотиви, що єднають їх з робітничим фольклором, який з’явився у XVIII столітті в зв’язку з розвитком мануфактури та гірничо - добувного виробництва. В цих піснях зображується важке життя робочих, важкі умови праці та образ господаря як гнобителя робочих мас. Прикладом такого перехідного стану від селянської лірики до робітничого фольклору може бути пісня «Як наймали, вговоряли».

Маршований ритм, приспів (Ей, раз, два, люлі) взято із солдатської пісенності, зміст відповідає темі соціально-побутової лірики, - це бідування заробітчан. Наймита зневажають, називають неробою, годують цвілими сухарями «…приймай, жінко, з стола вареники, бо йде наймитище. Постав йому вчорашнього борщу, нехай він похлище».

Знаходячись у тісній творчій взаємодії солдатські, наймитські та робочі пісні є єдиним пісенно – творчим процесом XIX століття. З другої половини XIX століття в піснях цих видів розвивалися притаманні риси для кожного виду цих пісень.


2.2 Ліричні пісні родинно – побутового змісту

Серед багатства видів народної лірики, що найглибше розкриває діалектику душі, значне місце належить родинно – побутовим пісням. Провідною рисою цих пісень є правдиве відображення в чудовій поетично - музичній формі пережитого, почутого людьми в їх буденному житті. В них немає жодного надуманого неперевіреного життєвою практикою почуття. Велика життєва правда в побутових піснях зумовлена тим, що творці й співці – вихідці з народу, добре знають його життя, пристрасно реагують на все, що відбувається навколо.

В лірично – побутових народних піснях оспівується доля людини. В них завжди є конкретний зміст, що відбиває події реального життя.

В кінці XIX століття, особливо після падіння кріпосного права, відбувається розширення сімейно – побутової тематики ліричної пісні.

Так, в пісні «Летіла зозуля» розповідається про те, як дочка нарікає на свою тяжку долю та просить у матері допомоги. Мати зображена тут в образі зозулі, яка розпачливо кує та нічим допомогти своїй дочці не може.

Пісні про кохання становлять найбільшу частину родинно – побутової лірики. У них оспівується і перше несміливе почуття, яке боїться виказати себе навіть поглядом, і щастя любити і бути люблячим, і сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе зраджених і покинутих.

Так, у пісні «Ой у полі три криниченьки» розповідається про любов козака до трьох дівчат. Ця невірна любов привела до того, що та дівчина, яку він по-справжньому кохав, вийшла заміж.

Значне місце в родинно – побутових піснях займає ліричне висвітлення кохання і переживання коханого за своєю милою. Ці мотиви ми зустрічаємо у пісні «Гиля, гиля, сірі гуси», в якій співається про те, що козак любив дівчину, а вона виходить заміж за іншого. Дівчина запрошує його подивитись на її весілля, а козак обіцяє втопитися в річці від нещасливого кохання.

Поряд з сумними та інколи тужливими ліричними родинно – побутовими піснями існує такий підвид як весільні пісні. Сучасний весільний обряд супроводжує­ться різними піснями. Але традиційне українське народне весілля включало як обов'язкову його складову спеціальний обрядовий спів. Найбільш пісенними були обряди вінкоплетіння, печення короваю — «коровайний цикл», благо­словення молодих, прощання молодої з дівоцтвом і подругами, прощання молодої з батьківською хатою та інше. У весільних піснях наголошується на важливості та урочистості акту одруження, чимало моментів відлунює давнім магічним замовлянням щастя, доброї долі, здоров'я, сімейної злагоди і добра, благанням небесних і космічних сил, а в християнський час — Бога і святих всіляко допомагати, сприяти молодій сім'ї.

Весільним пісням властиві своєрідна мелодика, урочистість, глибокий ліризм. Водночас немало серед них і веселих жартівливих пісень, адресованих старості, друж­кам, музикам, кухаркам. Виконавцями весільних обрядових пісень були здебільшого жінки-свахи, дружки і тільки в окремих випадках — чоловіки.

Найпопулярнішими піснями, що виконувались у минулому і співаються зараз у нас на весіллях, є такі весільні пісні: «Чи ж я, мамо, вам докучила?», «Та спасибі тобі, моя ненько», «А де теє гілечко вилося», «Ой брати, мої брати», «Оце тії чоботи, що зять дав».

Весільні пісні не тільки коментують кожний епізод, але й вшановують, повчають, розчулюють, смішать, застерігають і провіщають.

Особливою рисою відтворення побутових обставин у побутових піснях є те, що в не багатьох простих, але сповнених життєвої правди словах народ подає узагальнені картини різноманітних переживань.


2.3 Гумористичні та жартівливі пісні

Провідне місце в українській пісенній творчості належить жартівливій пісні. В ній переливаються всі барви й відтінки народного гумору. Найдавніші запи­си українських народних жартівливих пісень відно­сяться до кінця XVI століття. Тематика жартівливих пісень надзвичайно різноманітна і колоритна. Спостереж­ливі й дотепні творці народного гумору підгледіли всі тіньові сторони повсякденного життя, освітлили їх сміхом, що розливається в піснях то легким жартом, то глузуванням, то злою іронією. Але завжди в на­родних піснях відчувається кодекс доброзичливості, здорової моральності.

На відміну від ліричних пісень про кохання та родинне життя, які можуть виконуватись і в гурті, і на самоті, жартівливі потребують аудиторії, бо розраховані на співучасть слухачів.

Від добродушного гумору до в’їдливого глузування – такий широкий діапазон жартівливих пісень. Іронія просвічує у самохарактеристиках: «хоч я гарна, та ледащо…», «чи я собі не хазяйка, чи не господиня – три дні хати не мела, печі не топила»; в жартівливих піснях постійно звучить протиставлення: бідних і багатих, щедрих і скупих, роботящих і ледарів, кмітливих і недотеп, красивих і поганих на вроду, причому перевага надається першим. Так створюється колективна думка про народну мораль, етику й естетику. Сміху бояться навіть ті, хто нічого не боїться.

Найдавніші записи українських жартівливих пісень знаходимо в польських та російських співанках XVII століття, багато записаних тоді пісень дожило до наших днів: «Чом, чом, чому босо ходиш», «Ой гиля, гиля, гусоньки, на став», «Ой не стій під вікном», «Та орав мужик край дороги», «Перестань, перестань до мене ходити».

Серед героїв української жартівливої пісні най­частіше виступає молодь: парубки й дівчата. Акцентуючи на смішних або негативних рисах хлопця або дівчини, народний гумор відіграє тут роль вихователя, як у пісні: «Оженився я раненько та взяв жінку молоденьку. Ні зварити, ні спекти, ні з ким село перейти.»

У багатьох піснях дівчина висміює хлопця, якого не любить: «На городі бузина, а в Києві дядько. Не піду я за тебе, не пускає батько. На городі бузина ще й суха гілляка. Нащо ж ти мені такий роззявляка».

Типовим прийомом жартівливих пісень є зведення нанівець позитивної самореклами: «Чи ж я в мужа не жона, чи ж не майстриня? Покроїла я штани, вийшла рукавиця».

Окрему групу жартівливих пісень становлять пісні про почастунки кумів. Близькі відносини між кумом і кумою висміює народна мораль.

Однією з характерних рис жартівливої пісні є порівняння. Яскравим зразком вирішення теми за допомогою порівняння є слова пісні:

Ой ти, гарний Семене, іди сядь біля мене,

І хатина в мене є, сватай мене, Семене.

— Нащо мені та хатина, коли дівка, як драбина,

А я візьму в одній льолі аби мені до любові.

Що стосується ролі жартівливої пісні в художньому житті народу, то вона найрізноманітніша. Ця пісня знайшла притулок в обрядах, в звичаях, танцях, вона прикрашає й повсякденне трудове життя народу. Фактично жартівлива пісня просочилась в усі куточки музичного життя народу. Вона існує як окремий сольний чи хоровий твір, пов'язана з деякими хороводами, що виконуються в рухові, та такими побутовими танцями, як метелиці, гопаки, козачки, коломийки тощо.

Окремі строфи жартівливих пісень використовуються в сюжетних танцях. Весілля, вечорниці, вулиці, досвітки і навіть дозвілля українця, як правило, супроводжуються жартівливими та сатиричними піснями, щоб, можливо, стимулювати наших людей до самовдосконалення та самореалізації.



2.4. Колискові пісні як вид ліричних пісень

Колискові пісні — один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає коріннями міфологічного періоду творчості. Колискова пісня — ліричний пісенний твір, який виконується матір'ю (рідше батьком чи іншим членом родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати. В минулому подібні пісні виконувались, не тільки, щоб приспати дитину, а як і замовляння з метою привернути до неї або відвернути від неї певні духовні сили, берегти від зла, сприяти її здоров'ю і швидкому зросту.

Найстійкіший з усіх мотивів, який з'являється в переважній більшості колискових пісень — закликання чи запрошен­ня сну до дитини. Не розуміючи приро­ди сну і не маючи змоги її пояснити, різні народи по-різному розуміли цей стан людини, але у всіх давніх уявленнях відбилося стійке переко­нання, що сон — не властивий людині фізичний стан, а привнесений ззовні вплив якоїсь духовної неприродної сили, зв'язок із потойбічним світом духів. Звідси у східнослов'янському фольклорі персоніфіковані образи Сну і Дрімоти.

У деяких колискових уявлення про засинання дещо змінене: дити­на засинає не від самої присутності Сну чи Дрімоти, а від «спання», яке Сон носить із собою в рукаві і яке насилає на дитину, щоб вона засну­ла: «Ходить Сон коло вікон, а Дрімота коло плота…». Сон і Дрімота — міфічні істоти, які уподібнюються до людей: ходять, розмовляють між собою, розподіляють обов'язки: «Ти будеш колисати, а я буду присипляти».

Поруч із цими міфічними істотами в колискових піснях з'являється уособлення злої, не­гативної сили в образі Бабая. Він має значення істоти, яка наганяє страх, будить чи заподіює якесь лихо.

Також у колискових з'являються образи птахів (голуба, зозулі та ін.): «Ой люлі-люлі, прилетіли гулі...», «Люлі-люлечка, прилетіла зозулечка», їхня поява у колискових пов’язана із процесом присиплян­ня дитини надворі.

Інколи у колискових називається рослина, яка має магічну силу присипляти ди­тину: рута, м'ята, хрещатий барвінок та інші. Зазвичай, дитину перед сном купали в цих травах, щоб сон був міцніший і здоровіший. Колискові, в яких зустрічається цей мотив, мають найбільше споріднених рис із за­мовляннями. В цих піснях у напівказкових рисах описується «мальована колисочка із золо­тими вервечками», мальованими бильцями, шовковими подушечками і пелюшками; з'являються риси побуту, елементи суспільного життя.

Хоча більшість колискових передбачає їх виконання мамою дити­ни, зустрічаються також тексти пісень, які немовляті співає батько. Це явище не дуже поширене й зустрічається переважно в Закарпатській Україні. Особливо цікаві твори, в яких батько звертається до свого ма­лого сина з побажанням йому скоро вирости і стати у всьому подібним до батька.

Переважна частина творів має форму монологу матері, звернено­го до дитини, або уявного діалогу з нею. Образ матері сповнений мріями, думками про майбутню долю дитини. У пісні виливаються почуття жінки, її ставлення до дочки чи сина у зіставленні з її власною долею, роздумами про життя. Така форма підсилює щирість та безпосередність висловлюваних думок та почуттів, дає простір для імпровізації.

Думки про майбутню долю переплітаються із відчуттям тягаря безсо­нних ночей, важкої праці, недолі. Лагідний материнський наспів засівав дитячу душу любов'ю до пісень, до людей, природи, усього живого. Під спів неньчиної пісні виростали поети й композитори, хлібороби й сміливі воїни, філософи і мудреці, просто добрі люди.

У багатьох колисанках мотив присипання пов'язаний з ще однією напівміфічною істотою — котом. Кіт у слов'янських культах займає ва­гоме місце, він символ оберегу дому (спить на печі, стереже спокій; не відходить далеко від дому, завжди повертається). Крім того, здавна була помічена здатність кота швидко засинати, спати більшу частину доби. З цим був пов'язаний звичай класти кота в колиску перед тим, як туди клали дитину .Текстів, де кіт бере участь у заколисуванні дитини, дуже багато, у ба­гатьох варіантах і різних поєднаннях. Подекуди чітко простежується віра в те, що кіт є оберегом для дитини: « Тихше, котику, ходи та Олечку не буди. Чи ж заходь у хату, будеш з нами спати».

Через колискову пісню дитина вперше пізнає світ, відчуває єднання з природою, рідною мовою. Ці пісні є водночас першими уроками, що в доступній формі знайомлять дитину з предметами побуту і моральними цінностями, заохочуючи її до порядку, працелюбності, доброти і справедливості.

На протязі віків деякі пісні настільки змінюються в своєму змісті і формі, що по суті перетворюються на нові пісні, стають новими жанрами, підвидами своїх попередників.

Мова і стиль народних ліричних пісень зберігають свою динаміку навіть тоді, коли ці пісні істотно змінюються в своєму змісті, значно трансформуються в композиційному відношенні. Та все ж мова і стиль традиційних ліричних пісень впродовж століть не залишаються незмінними. Відбуваються зміни як в самому словнику, так і в стилістиці окремих пісень. Змінюються застарілі слова сучасними, з'являються і різного роду соціально-професійна термінологія. У піснях втрачається початкова розгорнена описова картина, перетворюючись на коротку оповідну інформацію. Відбувається спрощення художньої форми і ускладнення змісту пісні. Але українська лірична пісня була і залишається більше ніж піснею для українського народу.



РОЗДЛ 3

Ліричні пісні місцевого регіону

Територія Київської області здавна викликає увагу істориків та дослідників, адже ми живемо на території, де процвітала трипільська культура, де розташований Київ - центр мистецтва та історичних пам’яток. Тут жили сміливі, чесні, героїчні та працелюбні люди, які не тільки працювали та воювали, але й духовно розвивалися. Говорячи про лірику місцевого регіону, не можна не враховувати розташування його поряд з іншими історично важливими областями: Черкаською, Чернігівською, Вінницькою, Полтавською, що наклало відбиток на розвиток народної ліричної пісні у Київському регіоні.

Звичайно, інші види української ліричної пісні також можна знайти в Київській області і вони мають чималу територію поширення, бо лірика – це найдорожчі для серця та душі події, які оспівані у пісні.

При характеристиці народної лірики Придніпров’я слід спиратися не тільки на історичне минуле, а й козацьку добу, коли на території нашого села була створена козацька сотня, яка брала участь у військових походах. Отже, при характеристиці ліричних народних пісень я буду описувати соціально-побутовий вид ліричної пісні, зокрема, козацькі, солдатські, чумацькі пісні та думи, які співалися населенням даної території.

Найбільшого розквіту і довершеності на Придніпров’ї набула позаобрядова пісенна лірика, де проявляються традиції протяжного пісенного співу, який і сьогодні можна почути на сцені села Ходосівка, при виконанні хористами автентичних пісень. У нашому регіоні за багато віків переплелися, нашарувалися різноманітні пісенні стилі, які створили багатий репертуар не тільки із місцевих творів усної народної творчості, але й із запозичених у сусідніх регіонах. До останніх належать стародавні балади про кохання та родинні стосунки: смерть парубка, який кохав одночасно кількох дівчат («Ой у полі жито, копитами збито»); стрілець убиває голуба, голубка тужить за ним («Ой там, на горі, ой там, на крутій»); свекруха перетворює невістку в тополю («Ой послала мати та й сина в дорогу»); мати кляне свого сина, щоб не женився на удовиці («Поза лугом зелененьким»); про тяжку долю невістки («Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси»); мати виганяє сина з дому («Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві»); дівчина отруює коханого, який її зрадив («Ой, не ходи, Грицю»); свекруха отруює невістку, викликаючи смерть сина («У полі береза, у полі кудрява»); про долю дівчини, яка поїхала з козаками («Їхали козаки із поля додому»); син виганяє з хати свою стару матір («У неділю рано-пораненьку»); багатий брат і бідна сестра («Під білою березою»).

Невелика група пісень розкриває тематику та стильові особливості співу козацької доби: «Ой у лузі та і при березі», де вдова плаче за своїм сином, який іде з козаками в похід; «Ой на горі огонь горить» в ній козак помирає і посилає коника додому; «Ой піду я понад лугом» тут чоловік дорікає своїй некрасивій жінці; «Там, де Ятрань круто в’ється», де співається про любов козака до волі.

Пізніше пісенна лірика Київщини у вигляді сільського романсу простежується у піснях: «В кінці греблі шумлять верби», де козак покидає дівчину, а вона його все чекає; «Цвіте терен, цвіте терен» тут дівчина жаліється на свого милого; «Взяв би я бандуру», в якій козак за карі очі віддасть душу; «По садочку ходжу», де козак ходить нежонатий через родичів; «Ой у полі нивка» про любов козака до дівчини.

Ліричний герой в народних піснях нашого краю – це завжди проста козачка чи козак, селянин чи селянка, бурлак чи повстанець. Саме їх емоції, думки та переживання складають основний зміст ліричної пісні.

Таким чином, лірична пісня Київщини становить поєднання різних пісенних стилів, сукупність багатьох жанрів, які несуть у собі риси наддніпрянських традицій співу. За пісенним репертуаром та співочими стилями Київщина становить перехідну зону між Черкащиною та Чернігівщиною, збагачуючись зразками фольклору сусідніх регіонів та даруючи їм свої. Як коштовні самоцвіти виграють розмаїттям кольорів, так і народна лірична пісня Київщини виблискує багатством найрізноманітніших стилів і мотивів.

РОЗДІЛ 4

Українська народна лірична пісня в сучасному житті українців

Характеризуючи роль української народної пісні для становлення нашої незалежної держави, хочу звернути увагу на те, яку культуру можна спостерігати сьогодні в Україні і як вона впливає на розвиток молодого підростаючого покоління. Адже культура є фактором організації суспільного життя, сукупність ідей, принципів, соціальних інститутів, які забезпечують суспільну діяльність людини.

Аналізуючи літературу, можна виділити наступні різновиди сучасної культури в Україні:


  • народна культура (або культура, що твориться народом, частіш за все без участі професійних творців – артистів, зодчих, письменників, музикантів, художників) - фольклор (міфи, легенди, казки, билини, пісні, танці);

  • масова культура, чи культура, що спрямована на задоволення недовгих у часі запитів народних мас (цирк, популярна музика);

  • елітарна культура (або культура еліти);

  • субкультура, чи культура певної соціальної групи (наприклад, культура «дітей рок-н-ролу», культура панків, культура студентів);

  • суперкультура - це культура технократії (наприклад, культура університетів, культура автошляхів, культура висотних будівель, культура контролю за народжуваністю);

  • контркультура, чи культура, цінності якої є протилежними щодо будь-якого зі згаданих вище видів культури; така культура не визнається іншими видами культури і вважається антикультурою.

В нашому українському суспільстві сьогодні можна зустріти всі ці форми культури.

Характеризуючи теперішній розвиток музичної української культури, слід зазначити, що нинішня культура розвивається під впливом західної культури, копіюючи її або наслідуючи. Можна сказати, що народна музика і пісня відходить у молоді на другий, третій, а то і останній план, тобто вона є споживачем масової культури. Люди поступово перестають співати хорові народні пісні, як це робили наші діди та прадіди, вони перестають звертатися до пісні як до найближчого порадника, як до можливості вилити всі свої страждання через пісню.

Народна пісня залишається надбанням старшого покоління, адже саме вони можуть розповісти своїм дітям та онукам про героїв пісні та заспівати її.

Пісня іде поруч з людиною все життя, з нею працюють, відпочивають, проводжають в армію, з нею ми нерозривно пов’язані від народження і до самої смерті. Минають віки, змінюються покоління, а народна пісня залишається, через усі поневіряння проносить вона свої чари, свою нев’янучу молодість. Народжуються і вмирають люди, гине в огні часу матеріальна культура, але вічними залишаються духовні цінності, серед яких – пісня.

У давні часи співалися трудові пісні, що виконувались в процесі праці, зокрема під час польових робіт: родинні, весняні, жниварські пісні, колядки та щедрівки.

Сьогодні, в час національного піднесення, відроджуються традиції, відроджується і народна пісня. З піснею народ іде все життя, бо народна пісня – це вираження духовних цінностей людей. Доля багатьох пісень подібна до долі нашого народу. Багато з них переслідувалися, їх забороняли. Але ж ті пісні жили, плекали в серцях людей невмирущу надію на духовне відродження. Так було, наприклад, з гімном Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Влада суворо заборо­няла цей гімн, але вбити його не змогла. Сьогодні гімн «Ще не вмерла Україна» став державним гімном незалежної України.

Багато пісень присвятив народ різним святам: колядки та щедрів­ки, веснянки та петрівки. У них люди оспівують прихід весни, радість оновлення життя чи щасливий кінець жнив і збору урожаю, висловлю­ють думки про краще життя, про веселу працю, сподівання на допомо­гу сил природи. В школі, де я навчаюся, кожний рік проводиться загальношкільне свято «Зустріч весни», на якому учні співають веснянки та з «жайворонками», яких випекли їхні матері, ходять по селу закликати весну. Перед Різдвом ми учимо колядки та щедрівки, яких нас навчають вчителі, мами, бабусі і вітаємо жителів свого села з великим і радісним святом.

Дуже цікаво у нашому селі проходить свято Івана Купала (Купайла). Все село збирається біля ставка, хлопці розкладають багаття, а дівчата вбирають стрічками Марену та співають купальські пісні. Коли на небі з’являється перша вечірня зоря, дівчата пускають вінки на воду, ворожачи на свого судженого.

Отже, я вважаю, що питанню вивчення народних пісень у школі слід приділити увагу на загальнодержавному рівні, ввівши народний фольклор українського народу, як окремий предмет в загальноосвітній школі, бо народна пісня – це історія нашого народу, написана сльозами, а інколи навіть кров’ю, бо відомо, що без знання своєї історії немає майбутнього.

Нині однією з головних у нашій народній творчості, зокрема, в народній пісні стала тема побудови вільної і незалежної Української держави, з якою пов’язуються найсокровенніші сподівання і мрії народу про утвердження в житті добра, свободи, людяності і справедливості. Отже, спадкоємність традицій української народної пісні триває.




ВИСНОВКИ

Від давнини до сучасності українська народна пісня пройшла складний багатовіковий шлях розвитку. Залежно від історичної долі народу, особливостей суспільних і по­літичних процесів, культурних впливів, зв'язків з фольк­лором інших народів народжувалися нові пісні, зазнавали змін, збагачувалися новими темами, сюжетами, мотивами, образами або вилучалися з ужитку і забувалися попередні набутки усної народної творчості. Але колективна народна пам'ять стійко зберігала найбільш цінні надбання фольклору, все те, що було пов'язане із буденним життям, обрядовими і звичаєвими традиціями, що не переставало потішати і задовольняти естетичні потреби українського народу. Українські народні пісні передавалися від покоління до покоління, поширювалися на всій етнічній території і служили одним із важливих факторів єдності та етнічної особливості й самобутності народу.

Однак, незважаючи на певні регіональні особливості фольклорної традиції та багатовікове політичне розчлену­вання України чужоземними загарбниками, українська лірична пісня здавна базувалася і розвивалася на спільній загальнонаціональній основі. Головними чин­никами цієї спільноти є мовна і загальнокультурна єдність українського народу та його національна ментальність. Спільність фольклорної традиції, живий обмін її досягнен­нями між різними регіонами в системі органічного загаль­нонаціонального культурного обміну посилюється у процесі формування української нації, консолідації українського народу. Це добре простежується в новітню добу, коли кращі народні ліричні пісні вільно долають межі регіонів свого виникнення та первісного побутування і стають надбанням усього народу.

Українська народна пісня – явище унікальне, грандіозне і вічно живе.

У цій роботі я докладно дослідила ліричну народну пісню та розробила свою класифікацію пісень, спираючись на аналогічні в літературі, а саме:


  • родинно-побутові пісні, які включають пісні любовної і сімейної тематики;

  • соціально-побутові пісні: козацькі, трудові, бурлацькі, чумацькі, солдатські;

  • жартівливі та гумористичні пісні;

  • колискові пісні.

Хоча кожний фольклорний жанр має притаманні тільки йому ознаки, при дослідженні можна виділити загальнофольклорні риси поетики, які дозволяють віднести той чи інший твір саме до фольклорної поезії. Існують спільні риси у поетиці пісенного розділу народної творчості. Це насамперед органічна злитість слова і наспіву. Якщо правильне те, що мелодія — крила пісні, то для їх злету й утримання на висоті потрібна ідейно-емоційна наснаженість слова. Але пісня — це не просте поєднання слова і музики; слова, музики і танцю; слова, музики, танцю і жесту; слова, музики, танцю, жесту і міміки, а самостійна система взаємозалежностей, взаємовпливів, узгодження і синте­зування компонентів.

Особливості художньої форми — лаконізм, стабільність розміру, стійкі традиції використання художніх засобів, відносно проста мелодія — полегшу­ють творче завдання і дозволяють імпровізувати, створювати нові зразки.

Герої досліджуваних пісень — це типові образи, названі за соціальною ознакою: чумак, наймит, бурлака, рекрут; за сімейним станом: свекор, невістка, приймак або й ще більше узагальнено: леґінь, козак, милий, дівчина, любка.

Народна пісенність знає й чимало прикладів називання конкретних імен як історичних осіб, так і звичайних, нічим не відмітних людей, чию зовніш­ність, звички, особливості поведінки увічнила пісня.

Тільки у народній пісні можливий такий тісний зв'язок між виконавцем і слухачем. Нерідко співаки спеціально зверталися з вітанням та подякою «усім слухаючим головам». Поширена форма діалогу, який починається звертаннями. Зображення переживань, думок і подій стає емоційно виразнішим, коли підсилюється паралельним показом образів природи (психологічний паралелізм). Якщо глянемо на перші пісенні рядки, побачимо, що найчастіше використовуються образи рослинного чи тваринного світу, переважно — пернатого.

Постійним художнім прийомом пісень є порівняння; якщо йдеться про портретні зарисовки, то й тут маємо постійні оціночні характеристики, порівняння буває основою метафори, коли немає прямого зіставлення, але воно домислюється.

Епітети в піснях, як правило, постійні: молода дівчина, тиха вода, свекруха лихая, рідная мати. Важливу роль в емоційній наснаженості пісні відіграють зменшувальні слова: ними бувають епітети, виражені прик­метниками, можливі зменшення й інших частин мови.

Народні митці черпають засоби художньої виразності з оточуючої дійснос­ті, мають за взірець конкретні речі. Навіть гіперболізація свідчить про реалізм художнього мислення. Сила кохання і жаль розлуки передаються через гіперболізовані образи природи.

Як показує дане дослідження, фольклор та народна лірична пісня і нині включаються в коло тих засобів, за допомогою яких задовольняються художні потреби і через які виражається ставлення народу до дійсності. Жоден публіцист, оратор чи педагог, лектор не обмине нагоди скористатися народним афоризмом, пісенним мотивом тощо. Серед шанувальників народної творчості, особливо пісенної, завжди знаходи­мо композиторів, письменників, учених, які, високо цінуючи народну поезію, збирають її, вивчають і щедро використовують у своїй діяльності.

Чим вища художня культура людини, тим точніше вона оцінить народне мистецтво і тим тонше відчує його естетичну вартість. Нова культура не поглинає давню, а пристосовує до своїх потреб, тому, хоч художні горизонти наших сучасників і розширилися, ставлення до вже здобутого, вивіреного і перейденого стало уважнішим,— дбайливо охороняються пам'ятники приро­ди, архітектури, мистецтва; а серед них справжню цінність становить і пісенна творчість українського народу.




ЛІТЕРАТУРА



  1. Весільні пісні: У 2 кн. Кн. 1. Упоряд., прим. М.М.Шубравської. К., 1982.

  2. Грицай М.С., Бойко В.Г., Дунаєвська Л.Е. Українська народно-поетична творчість. Київ, 1985.

  3. Давлетов К.С. Фольклор как вид искусства. – М.: Наука, 1966. – 365 с.

  4. Жартівливі пісні родинно-побутові. Упоряд. О.І.Дей, М.Г.Марченко. К., 1967.

  5. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості / Упоряд. Н.Шумада. – К., 1998.

  6. Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України: Нариси і статті. – Львів, 2002. – 352 с.

  7. Козацькі пісні / Фольклорні записи та упорядкування Н.Г. Полякової. – К.: “Музична Україна”, 1991. – 150 с.

  8. Колискові пісні. Упоряд. і вступ. Стаття Г.С.Сухобрус та Й.Ю.Федаса. К., 1973.

  9. Українські народні ліричні пісні. Упоряд. М.М.Гордійчук, А.М.Кінько, М.П.Стельмах. К., 1958.

  10. Українські народні пісні та думи. – К.: Товариство «Знання» України 1992р.

  11. Українські січові стрільці у піснях / Вступ, ст.. Левченко О. – Тернопіль, 1991р.

ДОДАТКИ

Козацькі пісні

ТАМ, ДЕ ЯТРАНЬ КРУТО В'ЄТЬСЯ

Там, де Ятрань круто в'ється,
З-під каменя б'є вода —
Там дівчина воду брала,
Чорнобрива, молода.
Ти, дівчино, ти щаслива:

В тебе батько, мати є,

Рід великий, хата біла,

Все, що в хаті, то твоє.


А я бідний, безталанний:

Степ широкий — то ж мій сват,

Шабля, люлька — вся родина,

Сивий коник — то ж мій брат.

Ой, як тяжко жити стало,
Бо ті прокляті пани
Із нас шкури поздирали
Та пошили жупани.

ОЙ НА ГОРІ ОГОНЬ ГОРИТЬ

Ой на горі огонь горить, (2)

А в долині козак лежить.

Накрив очі китайкою, (2)

Заслугою козацькою.


Що в головах ворон кряче, (2)

А в ніженьках коник плаче.

— Біжи, коню, дорогою, (2)

Степовою, широкою,


Щоб татари не піймали, (2)

Сіделечка не здіймали,

Сіделечка золотого (2)

З тебе, коня вороного.


Як прибіжиш під ворота, (2)

Стукни-грюкни біля плота.

Вийде сестра — розгнуздає, (2)

Вийде мати — розпитає:




  • Ой, коню мій вороненький, (2)
    А де ж мій син молоденький?

  • Не плач, мати, не журися, (2)
    Та вже твій син оженився:

Та взяв собі паняночку — (2)

В чистім полі земляночку.


Весільні пісні

ЧИ Ж Я, МАМО, ВАМ ДОКУЧИЛА

Чи ж я, мамо, вам докучила,
Що ви ж рано так заручили?


  • Не ти, доню, нам докучила,
    Докучили твої подруги,

Під віконце підбігаючи,

На вулицю викликаючи:



  • Ой чи дома [та Надія],чи її немає,

Нехай вийде погуляє.
А ДЕ ТЕЄ ГІЛЕЧКО ВИЛОСЯ

А де теє гілечко вилося?

Та вилося гілечко в бору,

Та привезли бояри до двору.

Вийшли дружечки, узяли,

У нову світлоньку внесли,

Поставили гілечко на столі,

Ой на столі, на престолі,

На квітчасті[й], на перепичасті[й]

Скатерті, скатерті...

Та де ж теє гілечко вирубали?

Усі гори та долини виходили,

Зелененький барвіночок витоптали,

Червоную калину виламали

Та зробили гілечко з ялини

Та з червоної калини.


ОЦЕ ТІЇ ЧОБОТИ, ЩО ЗЯТЬ ДАВ

Оце тії чоботи, що зять дав,

А за тії чоботи дочку взяв.

Чоботи, чоботи ви мої,

Наробили клопоту ви мені.

На річку йшла — чоботи рипали,

З річки йшла — чоботи хлипали.

Оце тії чоботи, що зять дав,

А за тії чоботи дочку взяв.



  • Ой що ж бо ти, зятеньку, наробив,
    Що в підбори гвіздиків не набив?

Зажди, зажди, тещенько, хоч три

дні,
Будуть тобі гвіздочки в голові.


ТА СПАСИБІ ТОБІ, МОЯ НЕНЬКО

Та спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала

Та рушнички напряла.

По тихому Дунаю білила,

На сухому бережечку сушила,

Своїх старостів дарила.




Колискові пісні

ОЙ ХОДИТЬ СОН КОЛО ВІКОН

Ой ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота,

Питається сон дрімоти:

А де будем ночувати?

Де хатонька теплесенька,
Де дитина малесенька,

Там ми будем ночувати,

Дитиночку колихати.
АЙ НУ, ЛЮЛІ-ЛЮЛІ-ЛЮЛІ

Ай ну, люлі-люлі-люлі,

Налетіли з поля гулі.

Та й посіли на воротях

У червоних та чоботях.

Стали думати-гадати,

Чим дитину годувати:

Чи кашкою, чи молочком,

Чи солоденьким медочком.

Солоденькими калачами,

Щоб спав, та й ночами.

А ТИ, КОТИК СІРИЙ

А ти, котик сірий,

Не ходи по сінях,

А ти, білуватий,

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти.

А ти, котик, рудько,

Та витопи грубку.

А ти, котик чорний,

Та сідай у човен,

Лови рибки повен,

Щоб було няньці

і мамці,


І бабусі старенькій,

І дитинці маленькій.

А-А, ЛЮЛЕЧКИ

А-а, люлечки!

Шовковії бильця,

Срібні колокільця,

Мальована колисочка,—

Засни, мала дитиночка!



Пісні про кохання

ОЙ У ПОЛІ ТРИ КРИНИЧЕНЬКИ

Ой у полі три криниченьки,

Любив козак три дівчиноньки —

Чорнявую та білявую,

Третю руду та поганую.

— Що чорнявую з душі люблю,
На біляву залицяюся,

А з рудою-препоганою

Хіба піду розпрощаюся!

Чи всі ж тії та гади цвітуть,

Що зарані розвиваються?

Чи всі ж тії та вінчаються,

Що любляться та кохаються?

Половина та садів цвіте,

Половина обсипається.

Одна пара та вінчається,

А другая розлучається.

— Чи я ж тобі та не казала,


Як стояли під світлицею:

Не їдь, не їдь та у Крим по сіль

Бо застанеш молодицею!

— Любив я тебе дівчиною,


Любитиму молодицею,
Довго, довго та й буду ждати,
Покіль станеш удовицею!

ЛЕТІЛА ЗОЗУЛЯ


Летіла зозуля та й стала кувати,

Ой то не зозуля, то рідная мати.


Ой то не зозуля, то рідная мати,

Вона полетіла дочку рятувати.


Якби ти, мамо, знала, яка мені біда,

То ти б передала горобчиком хліба.


Горобчиком хліба, голубкою солі

Ой, мамо, ой, мамо, як тяжко без долі.


Летіла зозуля, летючи, кувала

Ой то не зозуля, то мати плакала





Каталог: Files -> downloads
downloads -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
downloads -> Для вчителів зарубіжної літератури
downloads -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
downloads -> Талант людини це божий дар
downloads -> Василь Стус постать,що єднає
downloads -> Антон павлович чехов
downloads -> Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. Моя автобіографія
downloads -> Урок 1 т ема. Вступ. Роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Лірична пісня в житті народу iconУроку музичного мистецтва у 5 класі на тему: " Історія народу в пісні"
Музичний матеріал: українська народна пісня «Дума про козака Голоту», українська народна пісня «Засвіт встали козаченьки»; М. Лисенко,...
Лірична пісня в житті народу iconПовідомлення теми, мети. Відеоролик «Українська пісня»
«Українська пісня – це бездонна душа українського народу» Розробила: Черниш Юлія Павлівна
Лірична пісня в житті народу iconСценарій родинного свята «А пісня це душа…»
Пісня Хто не був зачарований нею! Це душа народу, це безмежне поле, засіяне зерном історії І заквітчане людськими надіями, це любов...
Лірична пісня в житті народу iconНомінація "Духовна спадщина мого народу"
Пісня часом потрясає нашу пам'ять, торкається серця І добуває чисту сльозинку із очей. Наш народ утворив її такою, що іноді здається,...
Лірична пісня в житті народу iconКонтрольна робота №1. «Із пісенних скарбів». Контрольний письмовий твір: «У піснях історія мого народу», «Пісня душа народу»
...
Лірична пісня в житті народу iconСвятковий вечір пісні «З піснею – до людяності, до творчості»
Наочність: святково прикрашена кімната: рушники, газети, малюнки,написи на дошці прислів’їв : «Пісня – душа народу», «Пісня ні в...
Лірична пісня в житті народу iconСценарій літературно-музичної композиції «Українська пісня злет душі людської»
Українська пісня Що може бути прекрасніше, мелодійніше, ніж наша українська пісня. Пісня, навіть у найважчі хвилини, була єдиною...
Лірична пісня в житті народу icon«Пісня і дума становлять народну святиню, краще добро українського народу, в них горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів »

Лірична пісня в житті народу iconЛірична драма І. Я. Франка «Зів’яле листя» модерний твір про нерозділене кохання
Тема: Лірична драма І. Я. Франка «Зів’яле листя» модерний твір про нерозділене кохання
Лірична пісня в житті народу iconКонспект тематичного музичного заняття в середній групі Мета
«Підсніжник» П.І. Чайковського, пісня «День рождения» у виконанні Аліни Гросу, пісня «Happy birthday to you»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка