Літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства секція: зарубіжна література базова дисципліна



Скачати 455,06 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації31.05.2017
Розмір455,06 Kb.
  1   2   3

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

ВІДДІЛЕННЯ: ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА

СЕКЦІЯ: ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

БАЗОВА ДИСЦИПЛІНА: ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
ВЕЛИКА ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ В МАЛИХ ЧОТИРИВІРШАХ



Шифр автора



2015р.


ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. До витоків жанру рубаї

    1. Рубаї у світовій літературі.

    2. Рубаї в українській літературі

Розділ ІІ. Велика філософія життя в малих чотиривіршах

2.1 Омар Хайям – неперевершений майстер рубаї

2.2 Поет-рубаїст Ромвальд Павловський

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Історія зберегла численні імена поетів і філософів. А чи багато з них були поетами-філософами? Американець Ралф Уолдо Емерсон, іспанець Мігель де Унамуно, українець Василь Стус…Добре подумавши, можна пригадати ще кілька імен. Саме до цієї плеяди належить і Омар Хайям. Його чотиривірші – це що? Заримовані філософські сентенції? Так. А може, поетичні перлини, оздоблені гострою думкою мислителя? Теж вірно.

А чи пишуть рубаї сучасні поети? Якщо пишуть – то про що? Які проблеми сьогодення вони розкривають?Щоб схарактеризувати світобачення поета-філософа давнини і сучасності, зрозуміти його світоглядну позицію і, разом з тим, відчути серцем красу поетичного слова, лаконічність і глибину філософської думки, спробуємо розкрити особливості поетики рубаїв таджицько-перського поета-філософа Омара Хайяма і поета філософського світобачення (родом з Житомирщини) Ромвальда Павловського.

Актуальність теми.

Ця робота сприятиме поглибленню знань про оригінальні жанри світової поезії, зокрема – рубаї, історію появи й функціонування рубаїв в світовій літературі й сучасній українській в тому числі.

Метою роботи є дослідження художніх особливостей запозичених жанрів та жанрових різновидів, що походять з літератур народів Сходу та їх функціонування в українській літературі, здійснити текстологічний аналіз рубаїв Омара Хайяма та Ромвальда Павловського під кутом зору їх проблематики.

Об’єктом дослідження є рубаї – чотиривірші.

Предметом дослідження обрано поетичну творчість Омара Хайяма і Ромвальда Павловського.



Методи та прийоми дослідження:

порівняльно-історичний, описовий, контекстуальний. Для вивчення текстів використано методи: філологічний, порівняльний, системного аналізу, інтерпретації. Для вивчення образно-символічних значень – структурно-семіотичний.

Наукова новизна дослідження визначена комплексним текстологічним аналізом рубаїв таджицько-перського поета і сучасного українського.

Джерелами дослідження стали:


  1. Спеціальні статті з літературознавства, в яких здійснено ретроспективний огляд історії виникнення й поширення рубаїв у поезії народів Сходу та аналіз їхнього впливу на світову літературу.

  2. Поетичні збірки рубаїв Омара Хайяма і Ромвальда Павловського.

Теоретичне значення роботи полягає в поглибленому вивченні та аналізі художніх особливостей рубаїв минулого і сьогодення.

Практична цінність. Дослідження може бути використане у процесі підготовки учнів та вчителів до уроків зарубіжної літератури, теоретичних семінарів, читацьких конференцій.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.
І. До витоків жанру рубаї

1.1 Становлення жанру рубаї в світовій літературі.

Рубаї – в ліричній поезії східних народів чотиривірш, як правило, філософського змісту, в якому римуються перший, другий і четвертий рядки, а третій залишається без рими. Іноді після рими є редиф. Одна з найпоширеніших віршованих форм ліричної поезії народів Сходу. Визнаними майстрами рубаї були Захириддин Бабур в тюркськомовній поезії і Омар Хайям – в іранській.

Редиф – своєрідний приспів, слово чи кілька слів, які повторюються у віршах східних поетів, у кожному віршованому рядку відразу після рими.

Наприклад:

Часто нам про муки пекла байки бає проповідник.

Так детально, мов би сам він

там буває, проповідник.

(Саїд –Азім Шервані)

Родом строфа рубаї з усної народної творчості персів і таджиків, де мала відповідну назву дубайте і таране.

Як самостійна строфа рубаї сформувалися в надрах перської народної творчості, своєрідним варіантом якої є дубейт («ду» – два, «бейт» – двовірш, отже – два вірші). З ХІ ст. поширилася арабська назва рубаї, що означає буквально почетверений. У ранньоперську літературу його запровадив Рудакі (див. додаток 1). Згодом рубаї було канонізовано і закріплено за схемою римування АА*А (у фольклорі він міг римуватися АААА й ААВВ).

Рубаї східної традиції – це канонічна строфа медитативної лірики, яка складається з чотирьох віршорядків (місра) або двох бейтів, римується за схемою АА*А чи АААА з редифом і внутрішніми римами або без них у метричному розмірі хазадж (поділяється на «ахрам» і «ахраб», має близько 40 різновидів по суті – силабічний, 11-13 складів у рядку), вирізняється чіткою структурою (зазвичай один бейт містить виклад думки і зацікавлення нею читача, третій рядок підкреслює або несподівано скеровує образний рух в інше річище, а четвертий – виконує роль філософського підсумку, в якому повністю розкривається зміст і закріплюється художня ідея), вимагає строгої логічної думки, афористичності, узагальненості і філософічності, лаконічності мови, відточеності форми і глибини змісту. Без дотримання цих вимог строфу з сучасного погляду не можна вважати строфожанром чи, тим більше, жанром.

У писемній творчості рубаї з’явився в ІХ-Х ст. В середині ХІ ст. ця жанрова форма досягає найбільшого розвитку. Але вже з другої половини ХV ст. помітно поступається іншій східній строфі – газелі. Канонічні особливості форми рубаї виробилися в творчості класиків перської літератури. Змінювалися лише проблематика, тематика, зображально-виражальні засоби та ідейне спрямування.

Дослідники східних рубаїв виділяють рубаї-драми, рубаї-описи, рубаї-скарги, рубаї-панегірики, рубаї-ганьблення, які з’явилися в Х-ХІІ ст.

У класичний період розвитку перської літератури (ІХ- ХV ст.) жанр рубаїв зажив надзвичайної популярності, оскільки на нього менш за все поширювалися «жорсткі, часом догматичні, кодифікації класичної поезії» (Р. Хаді-Заде).

Післякласичний період (XVI-XVIII ст.) – час побутування в перськомовній поезії так званого «індійського стилю», бажанням відійти від якого було продиктоване звернення перських поетів (зокрема представників товариства «Базгашт» – «Повернення») наприкінці XVIII – початку ХІX ст. до рубаїв і прагнення повернути їм щирість та жвавість народної поезії.

Подальша еволюція рубаїв у змістовому плані відбулась у ХХ ст. Абулькасим Лахуті, зокрема, створив жанровий різновид політичних рубаїв. Поступово в тексти було введено соціальні мотиви. Велику увагу приділено й пізнанню психології та світогляду людини-сучасника. Отже, протягом усього часу існування рубаї при сталості формального канону змінювалося ідейно-змістове його наповнення. Від суто любовних у фольклорній традиції рубаї пройшли шлях до викінченої, лаконічної, переважно філософсько-узагальненої мініатюри. Це, власне, забезпечило поширення жанру в персько-таджицькій поезії та його входження у світову літературу. Зокрема, європейська й американська рецепція рубаїв починається з появи переспівів німецького поета Ф. Рюккерта «Сліди троянд» (1829р.), згодом – англомовного перекладу творів Хайяма, здійсненого Е.Фіцджеральдом (1859р.), і французького перекладу Ж. Б. Ніколя (1867р.).(див. Додаток 2)

Рубаї – одна за найулюбленіших форм багатьох національних літератур Сходу. До них зверталися, зокрема, узбецькі поети А. Навої, Р. Бободжан, турецькі З. Бабур, А. Галеті, Я. Кемаль, Н. Хікмет (хоча в староузбецькій і турецькій літературах паралельно побутував туюг, дуже схожий на рубаї, але відмінний від нього віршовим розміром та каноном використання омонімічних рим), азербайджанські – Хагані, Махсеті-хатун, Нізамі, Насімі; вірменські – О. Туманян, А.Ісаакян, О. Шираз; арабські – Р. Гамзатов та інші. У казахській поезії також існує різновид рубаїв – ельон, одинадцятискладовик і з медіаною після шостого складу. Увійшли рубаї і в слов’янські літератури, зокрема, чеську – К.Я. Ербен, російську – К. Бальмонт, В. Брюсов, А.Адамс, Л. Озеров, Г. Регістан, білоруську – М.Богданович, а також в українську – Д. Павличко, В. Базилевський, В. Простопчук, Р. Болюх, В. Вихрущ, Ю. Хабатюк та інш.

Європа відкрила рубаї Омара Хайяма на рубежі століть. Тоді з’явилися перші переклади. Під час першої світової війни «Рубаят» був кишеньковою книгою англійських солдатів. З тих пір його перекладали багато. Тільки російською мовою існує декілька авторських перекладів: Н. Стріжкова, О. Румера, І. Тхоржевського, С. Ліпкіна, В.Державіна, Г. Плісетського, Е. Ільїна та інш. Деякі перекладали тільки окремі чотиривірші, інші прагнули перенести весь рубаят. Одні намагалися перекладати як можна точніше, другі вільно писали на теми Хайяма, наслідуючи його стилю. Найбільш повним і досконалим переклад Г. Плісецького.

1.2 Рубаї в українській літературі

Першим перекладачем Омара Хайяма українською мовою з фарсі був засновник вітчизняного сходознавства Агатангел Кримський, який публікував свої переклади у галицьких виданнях 90 років ХІХ століття (Додаток 3).

Перекладацька діяльність П.Лозієва, Д. Павличка, В.Мисика сприяла появі рубаїв і в українській літературі. Специфіку строфожанру і його класичні зразки відкрив українському читачеві своїми перекладами саме Василь Мисик (див. Додаток 4). Вони найбільш лаконічні і краще передають образи оригіналу, відтворюють редифи. В перекладах Мисика використано 4-6 стоповий ямб з різними ритмічними варіаціями. Перші зразки власне українських рубаїв з’явилися у творчості М. Ореста у 1951 році та Д. Павличка у 1957 році. Та якщо рубаї М.Ореста (всього 14) тривалий час залишалися невідомими в Україні, то рубаяна Д. Павличка стала для багатьох наших поетів своєрідним архитекстом, з яким їхні рубаї перебувають в інтертекстуальних відносинах. У передмові до видання рубаїв 2003 року Д. Павличко зазначає: "У студентські роки... виникла в мене думка присвоїти українській поезії афористичну, підпорядковану певному законові римування, чотирирядкову форму рубаїв. Приглядаючись до неї, я побачив, що вона являє собою щось ніби стиснутий сонет, її драматургія нагадує суперечливість змісту сонетної форми. Я думав так: якщо українська поезія досконало оволоділа сонетом і зробила його навіть жанром філософської лірики, то чому б їй не висловлюватись і ще лаконічніше". (див. Додаток 5).

Багатьом українським поетам-рубаїстам вдалося досягти значних успіхів, але індивідуальні особливості поетичного стилю Д. Павличка виявилися напрочуд співзвучними канонічним вимогам рубаїв, що й стало одним з чинників, які забезпечили оригінальність змісту в запозиченій формі. Переважно завдяки його творчим пошукам, цей строфожанр еволюціонував до жанру. Д. Павличко виробив власний жанр – екорубаї (екологічної тематики). Поет реагує на процеси деградації навколишнього середовища, засмічення природи, екологічні катастрофи.

В українській літературі до канонізованої східної строфи рубаїв, крім Д. Павличка, зверталися: В. Мисик, М. Бажан, В.Ляшкевич, В. Ящук, Д .Кононенко, В.Ігнашенко, Г. Сорока, А. Гарматюк. Їхні рубаї можна умовно поділити на блоки за привалюванням у них філософічності, сатири, дидактичності, вираженої безпосередньо через пряму настанову або через ілюстрацію.

Отже, поширенню жанру рубаїв в персько-таджицькій поезії та їх входженню в світову літературу сприяли:

по-перше, прагнення перських поетів повернути їм щирість та жвавість народної поезії;

по-друге,поява жанрових різновидів в багатьох національних літературах Сходу;

по-третє, переклади рубаїв Омара Хайяма різними мовами народів світу.

У жанровій ієрархії української поезії рубаї зайняли досить помітне місце. Своєрідною точкою відліку стали твори Д.Павличка і переклади А.Кримського, В.Мисика


ІІ. Велика філософія життя в малих чотиривіршах

    1. Омар Хайям – неперевершений майстер рубаї

Корифеєм персько-таджицької лірики, неперевершеним майстром рубаїв є класик середньовічної східної поезії Омар Хайям. (див. Додаток 6) У творчості Омара Хайяма рубаї отримали нову якість – вони стали проривом в інший вимір мислення. Відбувся перехід від строфожанру до афористичного жанру філософської лірики, започаткованого творчістю Ібн Сіни. Омар Хайям вигранив форму чотиривірша, як коштовний камінь. За висловлюванням Е. Фіцджеральда «Старий Хайям дзвенить, як справжній метал».

Коли створював Омар Хайям свої чотиривірші? Очевидно, протягом всього життя, до глибокої старості. Він ніколи не писав хвалебних од правителям, навіть коли мав усі підстави для цього. Рубаї не вважалися серйозною формою поезії. В далекому минулому рубаї співалися один за одним та розмежовувалися паузою. Об’єднані до тематичних груп чи збірок, співалися ці чотиривірші, як куплети одної пісні, у межах якої розвивався ліричний образ. Тому навряд чи сам Хайям надавав своїм рубаї серйозного значення, швидше за все, вони виникали мимохідь, експромтом . Теми його чотиривіршів різноманітні і суперечливі. Один з перших його дослідників і перекладачів академік В. Жуковський писав про нього наступне: «Він вільнодумець, руйнівник віри, він безбожник і матеріаліст, він насмішник над містицизмом і пантеїст, він правовірності мусульманин, точний філософ, гострий спостерігач, вчений; він – гуляка, розпусник, ханжа і лицемір. Він не просто богохульник, а втілене заперечення позитивної релігії і всякої моральної віри; він м’яка натура, віддана більш спогляданню божественних ніж життєвих насолод;він скептик – епікуреєць, він – перський Абу-л-Аля(Мааррі), Вольтер, Гейне. Чи можна, справді, уявити людину, якщо він не моральний виродок, в якому могли б поєднуватися і уживатися така суміш і строкатість переконань, протилежних схильностей і напрямків, високих доблестей і низьких пристрастей, болісних сумнівів і коливань?»

Однак, Ч. Хортон у передмові до «Рубаяту», випущеного в Лондоні 1917 року, писав: «У Персії нема суперечок щодо віршів Омара і їх значення:автор шанується як великий релігійний поет. Його возвеличення вина і любові являють собою класичні суфійські метафори. Під вином розуміється духовна радість, а любов – радісна вірність Богу… Омар не виставляв своє знання напоказ, а закамуфльовував його. Абсурдно відноситися до подібної людини як до п’яниці та нероби. Однак, його глибокі вірші, які здаються на перший погляд поверхневими, вводять в оману».

Проблем філософії та релігії Хайям торкнувся в своїх багатьох віршах та в п’яти спеціальних трактатах. Визнаючи існування Бога як першопричини всього сущого, Хайям стверджує, однак, що конкретний порядок будь-яких явищ не є результатом божественної мудрості, а визначається в кожному конкретному випадку законами самої природи. Живучи на релігійному Сході, Омар Хайям розмірковує про Бога, але рішуче відкидає всі церковні догми. Його іронія та вільнодумство відобразилися в рубаях, які є своєрідним бунтом проти релігійної проповіді, її заборон і спроб відвернути увагу народу від дійсності. Хайям протиставить цьому заклик до земного щастя. Він прославляє людські почуття і справжній сміливий і всеосяжний розум. Справедливість, доброта, воля, чесність – ось ідеал поета.

Філософсько-ліричні чотиривірші О.Хайяма – мудрі, сповнені гумору, лукавства і зухвалості рубаї. Вони вражають влучністю спостережень, глибиною пізнання світу й душі людини, яскравою образністю й витонченим ритмом. Образ вина в поезії Хайяма – це символ протесту проти середньовічного аскетизму, це алегоричний образ свободи духу. Образ глека – символ перевтілення душі, злиття природи і людини. Образ гончара є алегорією Бога й символізує стосунки між творцем і його творінням.

В одне вікно дивились двоє. Один

побачив дощ і бруд.

Інший – листків зелених гру,

весну і небо…

Образ вікна є символом світу. Одна людина здатна побачити в ньому буденне, низьке, бо сприймає світ як песиміст, інша ж – красу. Це оптимістичне сприйняття дійсності.

Провідними мотивами усіх рубаїв Омара Хайяма є:


  • мотив добра і зла;

  • мотив справедливості і кривди;

  • мотив філософських роздумів про життя людини, її призначення на цьому світі;

  • мотив швидкоплинності часу;

  • мотив перевтілення душі;

  • мотив злиття природи та людини

Мотив добра і зла звучить в багатьох чотиривіршах поета.(див. Додаток 7). Він розкривається через звертання до світу, долі, творця зі своєрідним докором: «…одним добро даєш, а іншим – лихо» і, разом з тим, з переконанням, що людина має обирати собі шлях добра чи зла.

Хіба у всесвіті найкращий твір - не ми?

В очах у розуму зіниця й зір - не ми?

Це коло всесвіту скидається на перстень,

А камінь, що горить ясніш од зір,- це ми.

Розмірковуючи над вічними категоріями добра і зла, поет по-своєму пояснює їх сутність через образи неба і зірок.

Не зупиняється небесна колісниця,

Не насищається людьми земля-землиця.

Ти радий, що тебе вона ще не пожерла!

Не поспішай радіть: вона не забариться

Протиставляючи добро і зло, Омар Хайям використовує в поезії символічні образи ночі і дня, темряви і світла, людського розуму і невігластва.

Єсть бик у небесах, Волосожаром зветься;

Є й під землею бик, що бачить не дається.

Хто ж оком розуму погляне, той помітить,

Що посередині табун ослів пасеться.

Волосожар – народна назва групи зірок (плеяди), розташованої у сузір’ї Тельця.

Походження назви пов’язане з поганським богом худоби Волосом. В Україні та в інших народів здавна служить для визначення нічного часу й часу дня, орієнтування на суші й на морі в зоряну ніч.

Життя і творчість Омара Хайяма – це постійний пошук істини. Філософ і поет «найученіший муж століття», Омар Хайям прагнув знайти відповідь на складне питання: в чому сенс людського життя, розгадати таємниці Всесвіту. Спостерігаючи в своїй обсерваторії за зоряним небом, працюючи над розробкою нового календаря, Омар Хайям утвердився в думці, що всі знання мізерні і бліднуть перед одвічною таємницею створення Всесвіту і людини. Тому його рубаї – це філософські роздуми над значенням людської долі, фатуму, про призначення людини на цьому світі (див. Додаток 8).

О доле, бідний ти нам приділяєш пай…

Якби мені до рук, скрижалі Долі…

Не в наших бо руках всі наші справи.

Долі

Скорися загодя – так мудрому годиться.



На долю нетривку, не покладай надій…

З гілля надій моїх діждавшись урожаю,

Своєї долі нить простежу я до краю.

Метафоричний образ долі в Хайямових мініатюрах, схожих на малі поеми, дещо суперечливий. В одному з віршів поет-філософ стверджує, що життєвий шлях людини залежить від поворотів долі, фатуму, що тяжіє над нею, а в іншому, що сама людина є творцем власної долі.

Розкриваючи образ долі, автор філософсько-ліричних мініатюр звертається до неї з риторичними запитаннями, гірким докором:

… Даруєш ти сліпма

Добро мерзотнику, а праведному – кару

Чи одуріла ти?

Чи вижила з ума?

Після багатьох спроб розгадати таємниці життя поет дійшов висновку, що людина не владна змінити свою долю і не спроможна знати абсолютно все.

Що знаєш ти?Адже ти сам – ніщо!

Ти вітер, дим, і весь твій крам – ніщо!

В іншому вірші поет називає людство зібранням ляльок,а Бога – творцем, небесним витівником, підкреслює їх паралельне існування у світі за допомогою антонімів: справедливість-обман, гидке-добре, вчора-завтра, не холод - не жара, пізно-рано, журитись-веселитись, кульгава старість-юність бистронога, бідний постій-пишний покій…

Діалектичному колооберту матерії присвячено безліч рубаїв Хайяма.

Коли у небуття і ймення наше кане,

Не згасне сонечко у небі полум’яне.

Нас не було, та світ не був від того гірший;

Він не погіршає й тоді, як нас не стане

Незалежний науковий умонастрій Омара Хайяма виявився у бунтарській формі та моральній величі, висловлених у загальнолюдських категоріях чесноти і справедливості.

Я б краще вороном копався у ріллі,

Ніж у негідника живився на столі:

Сухим окрайчиком задовольнятись краще,

Ніж губи мазати в чужому киселі.

Людська мудрість життєвих порад Омара Хайяма – в утвердженні права людини на радість земного життя. Він пише, що джерело мудрості, Божу благодать потрібно шукати, йдучи до Бога, тобто, живучи з любов’ю в душі, людина може пізнати себе. Омар стверджує, що життя людини коротке, а час – швидкоплинний. Треба жити сьогоднішнім днем, радіти кожній миті життя.

Йди з добром до людей –і віддасться тобі

Скромним будь – і не загубишся ти у юрбі

І з маленьким муравликом краще зріднися,

А ніж з тим, хто в гордині погруз і чваньбі.

Хайям закликає в будь-які ситуації залишатись людиною. За допомогою порівнянь і влучних епітетів поет виражає своє ставлення до різних людей і життєвих ситуацій:

Небосхил – байдужий лиходій

Кульгава старість-юність бистронога

Цей ненадійний світ на сон і пустку схожий

Ця молодість, що пташечкою зветься

Перлина–розум

Епітети: сонечко полум’яне, пишне презирство, небеса хисткі, доля нетривка, продажний піїт, пропасниця лиха.

Він уславлює людський розум, засуджує ницість, лицемірство, підлабузництво, приниження людини людиною. У поезії Омара Хайяма назріває протест проти того усього, що обмежує і гнітить людську особистість. Символом того малого, на перший погляд незначного, але чесно заробленого, є образ коржа(див. Додаток 9) .

Чи ще служитимеш для підлості людської?

Не квапся мухою до страви будь-якої!

На два дні корж купуй, ні перед ким не гнися,

Пий краще власну кров, аніж чужі напої!

Ліричний герой Хайямових поезій – скептик і оптиміст, мудрець і мораліст.

Мораліст – той, хто моралізує, читає комусь мораль, когось повчає.

В його вустах,звучать віра і заперечення, відчай і ствердження: «ні мусульманин – ні єритик», «ні рай -ні пан», «ні насолода – ні страждання», «зречися радості»! –

Хай буде радістю тобі хвилина кожна.

Мотив швидкоплинності часу в чотиривіршах поета-філософа розкривається через образи життя і смерті. Подобою смерті поет вважає сон.

Він переконує, що життя – лише коротка мить. Ці роздуми співпадають з істинами, викладеними в Корані. Легенда про небесний рай дуже гарна, і вона захоплює тисячі людей, але люди повинні відчути це щастя тут, на Землі. Вищим ідеалом може бути праведне життя людини. Смерті не злякається та людина, котра прожила своє життя як належить:

Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,

Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

Того, що суджене, боятися не треба;

Боюсь неправедно прожити на Землі.

В такий спосіб поетичний геній Омара Хайяма висловлює протест людської сутності проти смерті, що за жорсткою закономірністю все живе нищить в прах. Здоровий глузд вченого-поета не дозволяє йому самообманюватися ілюзіями про потойбічне життя чи воскресіння з мертвих, а також цим обкурювати свідомість співвітчизників. Поет радить потішатися тим, що у поступовій зміні поколінь – діалектика живого, і сприймати це треба мужньо.

Поезія Омара Хайяма – не страх перед «навісною долею» і не покірність їй, а сприйняття життя в його миттєвій красі. Не всесвітня журба, а насолода кожною хвилиною цього життя. Разом з тим, поет застерігає, що нічого легкого в житті не буває, що сама людина є творцем свого щастя.

На долю нетривку не покладай надій

І часу гострий меч розпізнавати вмій!

Халву, що покладе тобі Фортуна в рота,

Ковтать не поспішай, бо є отрута в ній.

До слова життя поет дібрав епітети: обманне, коротке, недобре.

Цим самим він виражає своє ставлення до життя, як до відрізка часу, відміряного кожній людині її долею. Для Хайяма є важливим є лише те, як ти організуєш своє життя.

Якби мені до рук – скрижалі Долі,

Я розписав би їх по власній волі!

І з світу вигнав би всі смутки, болі,

Чолом небес досяг, не жив би долі!

Одним із провідних мотивів віршів Омара Хайяма є мотив перевтілення душі, співвіднесений із часом і життєвою дорогою людини, пов'язаний з роздумами про світ, місце людини в ньому. Великої уваги надається тонкому спостереженню, місткій деталі, нюансові, парадоксу.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства секція: зарубіжна література базова дисципліна iconВідділення: літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства

Літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства секція: зарубіжна література базова дисципліна iconМистецтвознавство
Безклубенко С. Д. Відеологія. Основи теорії екранних мистецтв. /Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського...
Літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства секція: зарубіжна література базова дисципліна iconЗарубіжна література
Відповідно до наказу мон україни від 08. 05. 2015 №518 змінено назву предмета "Світова література" на "Зарубіжна література"
Літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства секція: зарубіжна література базова дисципліна iconПрограма міжнародної наукової конференції «дев'ятнадцяті слобожанські читання»
Харківське відділення Українського етнологічного центру Iнституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології нан україни
Літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства секція: зарубіжна література базова дисципліна iconПрограми для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання зарубіжна література
Предмет Зарубіжна література — важлива складова літературної освіти українських школярів
Літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства секція: зарубіжна література базова дисципліна iconПрограма факультативного курсу «Сучасне франкознавство»
Франкознавство – самостійна дисципліна гуманітарної науки, галузь українського літературознавства
Літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства секція: зарубіжна література базова дисципліна iconРекомендована література Базова
Антонович Є. А. Захарчук – Чугай Р. В., Станкевич М.Є. Декоративно – прикладне мистецтво – Львів: Світ, 1993. – 272с
Літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства секція: зарубіжна література базова дисципліна iconПрограма навчальної дисципліни «дитяча література з основами літературознавства»
Дитяча література з основами літературознавства. Програма навчальної дисципліни. – Полтава, 2009. – С
Літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства секція: зарубіжна література базова дисципліна iconПрограма зарубіжна література для спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей з тяжкими порушеннями мовлення
Безумовно, такий стан розвитку усного мовлення не може не відбиватися на якості засвоєння теоретичних знань, та вимагає розробки...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка