Лядипломної освіти педагогічних працівників розвиток професійної орієнтації в Україні науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ черкаси 2009



Сторінка2/18
Дата конвертації17.04.2017
Розмір2.75 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Сучасний стан та перспективи розвитку теорії і методики професійної орієнтації дітей, молоді та дорослих в Україні
Теорія і методика професійної орієнтації дітей, молоді та дорослих в Україні пройшли складний шлях свого становлення. Зміст та організаційна система функціонування профорієнтації завжди визначалися суспільними запитами та досягненнями науки в розумінні природи професійного становлення й особистісного розвитку людини. Саме сучасна специфіка означених вище факторів й зумовила необхідність модернізації створеної в радянські часи системи професійної орієнтації населення в нашій державі, удосконалення її організаційної структури відповідно до вимог ринкової економіки, наповнення змісту, форм та методів профорієнтаційної роботи специфікою поведінки фахівця на ринку праці, його природженим прагненням досягнути вершин професіоналізму та забезпечити для себе відповідні умови для життя і професійної праці.

Суттєва, а інколи й кардинальна, зміна соціального замовлення на профорієнтаційні послуги часто спричиняє:

– повну руйнацію системи професійної орієнтації й заперечення попереднього напрацьованого досвіду підготовки особистості до професійної самореалізації;

– прагнення науковців і практиків запозичити досвід інших країн й штучно перенести його в певні умови без урахування національної та регіональної специфіки роботи;

– намагання розгорнути дослідницьку та практичну профорієнтаційну діяльність на теоретико-методичних здобутках окремих зарубіжних теорій, частково або ж повністю відкидаючи досягнення вітчизняної науки.

Вирішення такої проблеми в Україні, на нашу думку, має лежати в площині критичного переосмислення минулого, удосконалення його відповідно до сучасних реалій й збагачення найкращими зразками світової науки і практики. Тобто:

– не руйнація діючого, а його критичне переосмислення та модернізація;

– не сліпе запозичення світових зразків, а збагачення вітчизняного досвіду найкращими досягненнями;

– не перенесення відомого й ефективного, а його адаптація до ментального та соціального в ставленні українців до праці та професії.

Тому, на наш погляд, такі інформаційно-довідкові матеріали, як науково-допоміжний бібліографічний покажчик „Розвиток професійної орієнтації в Україні”, в якому систематизовано сучасні наукові праці з проблем професійної орієнтації дітей, молоді та дорослих і результати досліджень у різних галузях знань професійного становлення та особистісного розвитку людини, зможе допомогти науковцям планувати експериментальні пошуки, а практикам – спиратися на сучасний зміст і результативні форми та методи професійної орієнтації осіб різного віку.

Відзначимо, що специфіка суспільних запитів на профорієнтаційні послуги завжди залежала від домінування в системі виробництва певних факторів, які виступали провідними для отримання конкурентоспроможної продукції, товарів і послуг. Такими факторами є: засоби виробництва (трудомісткі, капіталомісткі, наукомісткі), виробничі ресурси (сировина, енергія, інформація), тип виробництва (видобуток, виготовлення, послідовна обробка) та трудові ресурси (працівники невисокої кваліфікації, професіонали у сфері створення засобів праці та переважна частина працівників невисокої кваліфікації, професіонали з високим рівнем професійної підготовки та вихованості у всіх галузях професійної діяльності людини). Відповідно до цього положення умовно можна виділити три етапи становлення системи професійної орієнтації населення в нашій державі:

1) доіндустріальний – засоби виробництва є трудомісткими, сировина виступає головним виробничим ресурсом, у типі виробництва переважає видобуток, для виготовлення продукції достатньо працівників невисокої кваліфікації, система професійної орієнтації спрямована переважно на “встановлення профпридатності” людини і професії;

2) індустріальний – для створення засобів серійного виробництва потрібні величезні капіталовкладення; головним виробничим ресурсом виступає енергія, оскільки промислові машини і механізми споживають її надзвичайно багато; домінуючим типом виробництва стає процес виготовлення готового продукту; для забезпечення такого типу виробництва потребуються висококваліфіковані професіонали у сфері створення засобів праці (машин, механізмів, технологій) та переважна частина робітників невисокої кваліфікації; система професійної орієнтації спрямована передусім на забезпечення потреби держави у фахівцях масових, переважно робітничих професій;

3) післяіндустріальний – засоби виробництва є наукомісткими, оскільки для їх створення потрібні величезні капіталовкладення в науку і технології; головним виробничим ресурсом виступає інформація, завдяки якій розвивається кооперація і конкуренція в світовому масштабі торгівлею товарами і послугами; виготовлення наукомісткої та конкурентноздатної продукції в змозі забезпечити лише професіонали (високий рівень професійної підготовки, особистісний розвиток і вихованість) у всіх галузях професійної діяльності людини, які здатні до генерування нових знань та інформації; система професійної орієнтації спрямована на створення умов для усвідомлення людиною свого ставлення до себе як суб’єкта професійної праці та поведінки, розвиток у неї прагнення реалізувати свій професійний потенціал та досягнути вершин професійної майстерності у вчасно обраній сфері трудової діяльності, що передбачає здійснення нею розгорнутого в часі й відносно самостійного пошуку професій з урахуванням передусім власних інтересів і можливостей, а лише згодом кон’юнктури ринку праці.

Ми звертаємося до такого умовного розподілу для окреслення найвагоміших здобутків вітчизняних учених у різні періоди вирішення проблем підготовки особистості до професійної діяльності, що дасть змогу охарактеризувати логіку розгортання та перспективні напрями дослідницьких пошуків у системі взаємодії людини і професії.

Доіндустріальний період. Незважаючи на те, що професійний відбір здібної й обдарованої молоді в окремих галузях праці (військова справа, будівництво, інженерія тощо) проводився ще з давніх часів, масового характеру він набув у період розвитку мануфактурного виробництва, яке суттєво розширило сферу професійної діяльності людини, її можливості обирати з поміж невпинно зростаючої кількості професій одну. Це й призвело до міграції молоді в пошуках роботи й вибору такої, в якій особистість могла виявити й реалізувати свої професійні здібності й забезпечити відповідні умови для життя та професійної праці. При цьому така проблема торкнулася одночасно і власників засобів виробництва, в яких з’явилася можливість обирати для свого підприємства найбільш кваліфіковану робочу силу. Тобто, в доіндустріальний період почав поволі формуватися ринок праці, на якому відбувався обмін знань та можливостей людей на умови їхньої праці й життя. Такі суттєві зміни відбулися наприкінці XIX ст., передусім, у сфері військових і будівельних професій, транспорту і зв’язку, теплоенергетиці та машинобудуванні, які сформували попит на ринку праці на відповідні професії, кількість і якість працівників, їх підготовленість і вихованість. Для вирішення такої суперечності й почали інтенсивно створюватися профорієнтаційні служби, які мали на меті вирішити проблему співвідношення попиту роботодавців і бажання та можливостей людини працювати в певній професійній сфері.

Витоки створення і функціонування системи професійної орієнтації в Україні варто шукати в доіндустріальний період її розвитку. Адже саме тоді (кінець XIX – початок XX ст.) для допомоги випускникам загальноосвітніх і професійних навчальних закладів у виборі професії з наступним працевлаштуванням створюються спеціальні служби – “консультаційні амбулаторії”. При цьому їх ініціаторами, організаторами та засновниками спершу виступили громадські організації у великих промислових містах, і лише згодом вони набули статусу державних. Це, на нашу думку, й може свідчити про те, що ліквідовані в Україні у 1996 р. нормативними державними документами центри професійної орієнтації населення мають бути відновлені у такий же спосіб – спершу ініціатива сучасних громадських організацій (асоціації, об’єднання, спілки), яка підтвердить або ж спростує (якщо ініціатива не проявляється) необхідність надання такої форми послуг фахівцям і роботодавцям, а згодом цілеспрямована й фінансово підкріплена розбудова державної системи професійної орієнтації населення.

У сфері наукових пошуків доіндустріального періоду також виявилася певна специфіка, дослідження розпочинають проводитися у двох взаємопов’язаних напрямах. З одного боку, це вивчення окремих характеристик людини в процесі виконання нею трудових операцій на конкретному виробництві. Результати цього вивчення використовувались для удосконалення знарядь праці та їх модернізації відповідно до визначених типологічних особливостей працюючих. Такі теоретичні та прикладні дослідження суперечності людини і виробництва мали на меті підвищити результативність праці, запобігти травматизму і нещасним випадкам, встановити на основі вікових, фізичних і психофізіологічних показників оптимальний режим навантаження та відпочинку.

Другий напрям наукових досліджень сформувався внаслідок складності встановлення відповідності між особливостями людини і засобів праці, що й стало причиною проведення відбору майбутніх працівників щодо вимог конкретної професійної діяльності. Здійснювався профвідбір в доіндустріальний період за допомогою тестів та професійного випробовування безпосередньо в умовах виробництва. Саме тоді й уводиться у предмет спеціальних досліджень поняття „профпридатність”, котре застосовується при визначенні відповідності претендентів вимогам окремих професій (залізничники, моряки підводних човнів, пілоти, архітектори та ін.). Тобто, упродовж тривалого часу (кінець XIX – початок XX ст.) досліджуються, переважно, проблеми “встановлення профпридатності”, а зміст, форми та методи професійної орієнтації обмежуються діагностуванням індивідуальних особливостей випускників навчальних закладів і наданням рекомендацій щодо вибору тієї професії, до якої не було виявлено психофізіологічних протипоказань під час професійного консультування.

Отже, головним здобутком дослідницьких пошуків у доіндустріальний період є, як ми вважаємо, визначення напрямів вивчення людини і професії, обґрунтування необхідності створення спеціальних центрів профорієнтації, напрацювання та практична перевірка величезної кількості об’єктивних психодіагностичних методів, розроблення методики професійного консультування випускників навчальних закладів.

Індустріальний період. Система професійної орієнтації, що склалася в доіндустріальний період, тривалий час (до 50-х рр. XX ст.) виконувала головне завдання – забезпечення кваліфікованою робочої силою діюче на той час виробництво. Проте поступово виробництво стає капіталомістким, тобто для виготовлення певного продукту вимагається здійснювати величезні капіталовкладення в засоби виробництва. При цьому домінуючим типом виробництва стає серійне виготовлення готового продукту. Звичайно, що для такого способу виробництва потрібні були величезні витрати енергії й залучення великої кількості робітників відносно невисокої кваліфікації.

Варто наголосити, що таке соціальне замовлення визначалося також і швидкими темпами науково-технічного розвитку. Так, наприклад, в окремих професіях типу „людина і техніка” предметом праці стає інформація, отримана з датчиків і приладів, а засоби виробництва й безпосередній виробничий процес, який традиційно перебував у межах органів сприймання фахівця, переміщуються в середовище, відділене від нього пультом або ж системою керування. До таких професій належала, передусім, професія оператора, ефективність праці якого залежала від точності прийому та швидкості переробки великого обсягу інформації, адекватної реакції на неї в умовах складних автоматизованих систем управління виробничим процесом і т.д. Специфічні особливості професійної діяльності людини з’явилися також у професіях, пов’язаних з освоєнням космосу. Їх ознаками стали екстремальність ситуації космічного польоту, надзвукові швидкості, складність і відповідальність завдань, виконання виробничих функцій в умовах невагомості, просторова та сенсорна ізоляція тощо. Надзвичайно суттєво змінюється також зміст окремих професій в енергетиці, кораблебудуванні та транспорті після використання у виробничих процесах термоядерної енергії тощо.

Означені вище особливості розвитку економіки нашої держави, науково-технологічне насичення виробничого процесу, особливо у машинобудівній промисловості, актуалізувало проблему підготовки висококваліфікованих інженерів, які здатні були б створювати технології для виготовлення засобів виробництва (конвеєри, станки, преси), механізувати й автоматизувати ручну працю робітників. Крім того, потрібно було швидко відновлювати зруйнований у період Великої Вітчизняної війни господарський комплекс країни, переорієнтовувати діяльність підприємств з виробництва військової техніки і зброї на виробництво товарів широкого вжитку, одночасно зберігаючи також і військовий потенціал. А це потребувало величезних капіталовкладень не лише у сферу енергетики, видобувної промисловості, машинобудування тощо, а й у систему освіти, яка мала б забезпечити ці галузі інженерно-технічними робітничими професіями. Окреслене вище соціальне замовлення актуалізувалося ще й тому, що внаслідок ведення тривалої війни різко скоротилася кількість кваліфікованих працівників, які були в змозі задовольнити зростаючий попит у професіях виробничої сфери. Такий надзвичайно високий попит й визначив домінування в системі професійної орієнтації населення передусім інтересів держави, і лише згодом бажання і можливостей особистості.

Означені вище особливості професійної діяльності людини в умовах стрімкого науково-технічного розвитку й підвищення вимог професій до рівня її загальної і фахової підготовленості й були підкріплені в 60-ті роки ХХ ст. цілою низкою нормативних документів, які створили підґрунтя для розбудови системи професійної орієнтації населення для забезпечення насамперед потреб економіки. Провідним методологічним принципом вирішення сформованого в ті часи (1960 – 1980 рр.) соціального замовлення на кількість і якість фахівців обирається принцип зв’язку політехнічного навчання з професійним (П. Атутов, С. Батишев, М. Скаткін, Є. Климов, Д. Тхоржевський та ін.), який передбачав одночасне засвоєння особистістю політехнічних знань та оволодіння професією.

Проте в теорії та практиці професійної орієнтації населення домінувала спрямованість змісту, форм та методів профорієнтаційної роботи на забезпечення, передусім, потреби окремих галузей і регіонів у відповідних трудових ресурсах. У ті часи також значно меншого значення надавалося активності особистості, її цілеспрямованості і наполегливості, прагнення до досконалості та здатності до саморозвитку. Вважалося, що для забезпечення виробництва фахівцями масових, переважно робітничих професій, достатньо лише спеціально організованого профорієнтаційного впливу для виявлення оптимальної відповідності людини і професії. Тому ґрунтовно розроблялися зміст, форми та методи професійної інформації, освіти, агітації, пропаганди та цілеспрямованої підготовки особистості до вибору професії, які втілилися в діяльність відкритих в середині 80-х років минулого століття 60 регіональних центрів професійної орієнтації молоді, кабінетів і куточків профорієнтації в кожній школі, навчально-методичних кабінетів, координуючих центрів (у межах району – профцентри, у школі – шкільна рада і т. д.) та методистів з професійної орієнтації учнів.

Післяіндустріальний період. Командно-адміністративна система управління масовим виробництвом в індустріальний період виявилася не в змозі використовувати людський потенціал як найважливіше джерело виробництва конкурентоспроможних на світовому ринку товарів і послуг, що й стало причиною повної руйнації системи професійної орієнтації населення в нашій країні до кінця XX ст. І це закономірно, адже надзвичайно суттєво змінилися зміст і особливості трудової діяльності людини в умовах світового розподілу праці. Такі зміни пов’язані з тим, що у 60 – 80-их рр. ХХ ст. вважали: для успіху виробника достатньо, щоб продукції було багато і вона була дешевою. Наприкінці минулого століття стає очевидним, стверджують І. Леонов та О. Аристов [9], що на ринку товарів і послуг конкурують не ціни, а якість, тобто конкурентоспроможною може стати лише та продукція, яка має, за інших рівних умов, меншу виробничу собівартість і вищу якість [9].

Значущість кадрового потенціалу в сучасній економіці можна підтвердити й іншими аналітичними відомостями. Так, наприклад, у статистичних даних В. Іноземцева [6] стверджується, що сьогодні три основних центри післяіндустріального світу (США, Європейський Союз, Японія) створюють понад 62% світового валового продукту, на їхній території починається або закінчується більше 80% світових торговельних потоків, вони забезпечують близько 85% загальносвітового обсягу міжнародних інвестицій. Нарешті, у цих країнах зосереджено майже 97% світового інтелектуального потенціалу, що забезпечує більше 90% виробництва високотехнологічних товарів [6].

Це підтверджує тезу про те, що в післяіндустріальний період засоби виробництва стають наукомісткими, для їх створення потрібні, передусім, величезні капіталовкладення в науку і технології, а для забезпечення конкурентоспроможності господарського суб’єкта у світовому масштабі торгівлею товарами і послугами інформація стає надзвичайно важливим виробничим ресурсом. Звичайно, обслуговувати таке виробництво в змозі лише висококваліфікований персонал (високий рівень професійної підготовки, особистісний розвиток і вихованість) у всіх галузях професійної діяльності людини і на кожному робочому місці.

Окреслені нами вище аналітичні дані, в яких доводиться значущість людини у процесі сучасного виробництва конкурентоспроможних товарів і послуг, свідчать про те, що на відміну від індустріального суспільства, післяіндустріальне ґрунтується на використанні якісно іншого професійного потенціалу особистості – здатності до генерування нових знань та інформації. Тому на зміну використання у виробництві некваліфікованої робочої сили або величезних матеріальних ресурсів і енергії, які не можуть дати високих результатів, приходять високі технології, які потребують творчих здібностей людини, формування яких займає не одне десятиліття. Саме цією суперечністю і визначається актуальність сучасних теоретичних і методичних досліджень проблеми професійного становлення та розвитку особистості, в яких невід’ємною складовою є її вільне, усвідомлене й обґрунтоване професійне самовизначення.

Отже, в основі післяіндустріального розвитку лежить прагнення людини до реалізації свого професійного потенціалу, досягнення нею вершин професійної майстерності у вчасно обраній сфері трудової діяльності. Досягається це також завдяки системі професійної орієнтації, яка покликана забезпечити умови для усвідомлення людиною свого ставлення до себе як суб’єкта професійної праці та поведінки, що передбачає здійснення нею розгорнутого в часі й відносно самостійного пошуку професії з урахуванням передусім власних інтересів і можливостей, а лише згодом кон’юнктури ринку праці. Тобто, людина на ринку праці в післяіндустріальному суспільстві є активним суб’єктом професійного самовизначення та саморозвитку, який прагне досягнути вершин професіоналізму – умови власної безпеки життєдіяльності та професійної праці.

Підтвердженням сформульованого нами вище положення можуть виступати результати фундаментальних досліджень вчених гуманістичного напряму в становленні та розвитку особистості. Наприклад, К. Абульханова-Славская, Л. Анциферова й А. Брушлинський [14] стверджують: „Людина об’єктивно виступає (й вивчається) у системі нескінченно різноманітних суперечливих якостей. Найважливіша з них – бути суб’єктом, тобто творцем своєї історії, вершителем свого життєвого шляху: ініціювати й здійснювати споконвічно практичну діяльність, спілкування, поведінку, пізнання, споглядання й інші види специфічно людської активності – творчої, моральної, вільної. Суб’єкт – це людина (люди) на вищому (для кожного з них) рівні активності, цілісності (системності), автономності й т.д.” [14, с. 3].

Означене вище гуманістичне розуміння людини як суб’єкта діяльності й спілкування є домінуючим у більшості теорій становлення і розвитку особистості (К. Абульханова-Славская [1], Б. Ананьєв [2], І. Бех [3], Л. Божович [4], Б. Ломов [5], Є. Климов [7], Г. Костюк [8], О. Леонтьєв [10], Л. Анциферова [12], А. Брушлинський [12], В. Мясищев [12], К. Платонов [13], Б. Теплов [15]), оскільки саме це положення дозволяє науковцям і практикам узагальнено розкрити цілісність всіх якостей людини (природних, індивідуальних, соціальних тощо). Принципова новизна такого теоретико-методологічного підходу полягає в тому, що обов’язково враховується не лише свідоме ставлення особистості до об’єктивного світу, а й свідоме ставлення до самої себе (самоставлення). Саме цим і розширюється уявлення про зміст активності особистості, її саморозвиток. У межах понять „ставлення” і „самоставлення” розкривається у всій значущості професіоналізм особистості як домінантний фактор детермінації професійного саморозвитку, який забезпечує не лише процеси самопізнання, самооцінки та самовдосконалення, а й саморозуміння та самоприйняття власної неповторності.

Підкреслимо, що основними засобами в індустріальний період розвитку суспільства, які формують особистість, вважали приписи, вимоги, правила й інструкції як форми соціальної дії на особистість. Тому людину розглядали як об’єкт профорієнтаційного впливу – за допомогою організації системи обмежень або заохочень здійснювалося цілеспрямоване профорієнтаційне управління рухом робочої сили. Пояснювальний принцип такого руху розкривав на основі виявлення причинно-наслідкових зв’язків об’єктивні закономірності онтологічного просування особистості до вершини професійного розвитку. Такий детермінізм зосереджувався загалом на фіксації зрушень у свідомості особистості, які задавалися зовнішніми умовами, соціальним середовищем і цілеспрямованим навчанням та вихованням. Проблема професіоналізму особистості, за умов визначення причинно-наслідкових детермінант розвитку психіки людини, перебувала лише у межах категорії свідомість, завдяки якій забезпечувалося усвідомлене ставлення людини до світу професій й свого місця в ньому.

Означене нами вище положення призводило до розуміння особистості як пасивної істоти, яка відповідає лише на зовнішні впливи. Така пасивність людини відводила їй роль „гвинтика” державно-виробничої машини, складового, але не найважливішого, елемента продуктивних сил і виробничого потенціалу держави. Особистість виступала в такому середовищі її продуктом, кількісні й якісні професійні характеристики якої задавалися системою навчання й виховання. При цьому вважалося, що суспільство, передусім, впливає на індивіда, а особистість як член суспільства виконує задані ним функції та ролі. Тобто в системі навчання і виховання особистість виступала об’єктом впливу, а відповідним чином організоване середовище розвитку мало обов’язково забезпечити її заздалегідь визначеним рівнем знань, сформованими поглядами, ідеями, переконаннями й т. д.

Проблема дослідження професіоналізму особистості підпорядковувалася також такій меті – усвідомлення значущості вимог середовища й свідомого ставлення до визначених суспільством ідеологічних норм, правил і приписів у професійній діяльності та спілкуванні. Тому й досліджувалася, зазвичай, проблема готовності особистості до професійного самовизначення, при цьому сформованість цієї готовності забезпечувала свідоме ставлення до вибору майбутньої професії, зважаючи насамперед на основні потреби суспільства, а лише згодом на бажання і можливості дитини.

У післяіндустріальному суспільстві йдеться вже не про формування робочої сили, придатної до виконання певних чітко визначених спеціалізованих трудових операцій, а про відтворення фахівця з розвинутим інтелектом, високою культурою й етикою трудової діяльності. Активний пошук методологічних підходів до визначення змісту, форм та методів професійної орієнтації особистості в умовах запровадження ринкових механізмів господарювання було розпочато вітчизняними науковцями з критичного аналізу пострадянських здобутків. На нашу думку, головним детермінантом логіки розгортання досліджень з профорієнтації стало положення безперервного руху до особистості як суб’єкта професійного зростання. Поступово наукове розуміння сутності професійної орієнтації дітей, молоді та дорослих трансформувалося із системи заходів впливу на створення дієвих умов (організаційних, інформаційних, методичних, психолого-педагогічних тощо) для допомоги особистості в активному та свідомому професійному самовизначенні та просуванні до вершин професіоналізму.

Звичайно, не варто применшувати значущість досліджень у сфері професійної орієнтації населення, здійснених в індустріальний період розвитку нашої держави. Адже на основі їх результатів вибудовувалася система профорієнтаційної роботи, яка достатньо ефективно функціонувала упродовж тривалого часу й повною мірою відповідала специфіці соціального замовлення. Крім того, що є надзвичайно важливим, результати здійснених у 1960–1990 рр. досліджень створили підґрунтя для нових фундаментальних досліджень у галузі професійного становлення особистості й формування її як суб’єкта майбутньої професійної праці, який не лише відповідає вимогам професійного середовища, а й активно оволодіває ним, змінює його й одночасно змінює себе, своє ставлення до навколишнього світу та самого себе.

Наприклад, для забезпечення високої працездатності фахівця, ефективності його професійної діяльності з одночасним збереженням здоров’я в екстремальних (специфічних) умовах актуальними й особливо значущими стали дослідження проблем, пов’язаних з «образом» сприймання особистості. Специфікою таких образів було те, що вони формувалися в невагомості, сенсорній ізоляції та просторовій напруженості під впливом специфічного психічного самопочуття – порушення традиційних функцій перцептивних образів сприймання як регуляторів оперативного виконання виробничих функцій. У дослідженнях сприймання в таких видах професійної праці людини вчені (А. Бодальов, Є. Климов, Б. Ломов, К. Платонов, Б. Теплов) приходять до висновку, що первинний цілісний образ, характеристиками якого традиційно вважалися предметність і детермінованість об’єктивними характеристиками предметів, має суб’єктну обумовленість, яка розкриває індивідуальну природу і специфіку його сприйняття – активність і вибірковість [7, с. 19].

Закономірно, що в умовах ринку праці динамічне ринкове середовище не забезпечує сталості сформованих в особистості стратегій самореалізації у конкретній професії та в цілому в різних сферах життя. Тому головний акцент у системі професійної орієнтації зміщується на активність особистості, свободу вибору нею напряму професійного зростання, суворе дотримання правових та моральних правил ділової активності та, водночас, повну відповідальність за результати і наслідки своєї праці й творчої професійної самодіяльності. Тобто, зміст професіоналізму людини, як мети її професійного досягнення, збагачується тим, що це не лише атрибутивна функція свідомості особистості, а також і ядро її самосвідомості, котре забезпечує відображення людиною самої себе, формує ставлення до себе і розуміння себе як суб’єкта діяльності і спілкування. Тобто, професіоналізм особистості виконує конструктивну, регулятивну, прогностичну та оцінювальну функції, які гармонізують її ставлення до себе і до зовнішнього світу, забезпечуючи цим особистісне становлення і зростання.

Крім того, в роки індустріального розвитку було доведено (Б. Ломов [5], Є. Климов [7], К. Платонов [14], Б. Теплов [15]), що відображення людиною об’єктивної дійсності та самої себе відбувається на різних рівнях: відчуття і сприймання; уявлення; мова і мислення. Завдяки таким специфічним способам реалізується ставлення індивіда через переживання себе самого і переживання світу, в якому існує суб’єкт. Виділення окреслених вище рівнів свідчило про динамічний характер такого утворення індивіда, якому притаманні певні індивідуальні та вікові особливості становлення. Тобто професіоналізм, як ядро особистості, виступає складовою свідомості та самосвідомості, які забезпечують їй відображення об’єктивного світу й самої себе, що в умовах взаємодії особистості і середовища є обов’язковою умовою формування її як суб’єкта діяльності.

Адже прийти до себе та зрозуміти себе неможливо лише через оволодіння середовищем і порівняння себе з іншими через відрефлексоване ставлення до ситуації та себе в ній. Саме образ „Я-професіонал” забезпечує ставлення до себе як до особистості, яка має певну систему цінностей і смислів своєї професійної активності. Таке самоставлення ґрунтується на результатах самопізнання, самоаналізу, саморозуміння та самоприйняття. Тобто завдяки образу „Я-професіонал” особистість перетворюється на суб’єкта діяльності з розвиненими вольовими якостями, здатністю приймати рішення і здійснювати моральні вчинки. При цьому самосвідомість є процесом, за допомогою якого людина пізнає себе, а його результатом (продуктом) – образ „Я-професіонал” як система суб’єктивно-оцінних й індивідуально-вибіркових ставлень до самої себе і свого місця в навколишній дійсності та професійному середовищі.

Отже, професіонал у змозі не лише відповісти на запитання про те, хто він і що з ним відбувається. Його внутрішня активність не обмежується пошуком нових знань про себе, а зосереджена на усвідомленні смислів своєї діяльності, об’єктивних проявів і суб’єктивних причин того чи іншого вчинку. Тобто відбувається процес узгодження отриманих у процесі самопізнання знань про себе, які спонукають людину до того чи іншого способу поведінки, і тим, якою вона має бути насправді, залежно від суб’єктивного уявлення про суспільні цінності та мораль. У такій суперечності й проявляється образ „Я-професіонал” особистості, що спонукає діяти в той чи інший спосіб, та образ „Я-ідеальний” – як потрібно було діяти. Внутрішня робота особистості у процесі вирішення суперечності між „Я-реальним” та „Я-ідеальним” дозволяє відповісти не лише на запитання “Хто Я?” і „Яким Я повинен бути?”, а й на запитання „Чому Я повинен таким бути?”.

Отже, в умовах ринку праці особистість активно взаємодіє з навколишнім соціальним середовищем і самостійно реалізує обрану програму професійного розвитку. Суспільні інститути в державі лише намагаються створити для цього достатні умови. Обравши певну професійну програму, люди прагнуть зайняти в суспільстві таке соціально-професійне місце, яке зможе гарантувати їм якомога кращі умови для власної безпеки життєдіяльності. В основі такого руху лежить оволодіння людиною відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем професіоналізму, який є головним засобом її конкурентоспроможності на ринку праці.

Проте перш ніж майбутній фахівець зможе здобути відповідну професійну підготовку та гарантовано отримати в майбутньому бажане робоче місце, він має узгодити вимоги соціально-професійного середовища з власними можливостями. Механізмами такого узгодження є глибокий самоаналіз та самооцінка людиною майбутніх можливостей реалізації зростаючого професійного „Я”. Спонукальною силою до такої самодіяльності особистості виступають динамічні вимоги ринкового професійного середовища. При цьому потужність впливу таких вимог об’єктивно зумовлена бажанням роботодавців забезпечити виробничий процес найкращими фахівцями. Оскільки на ринку праці існує певна пропозиція потенційних споживачів робочого місця, то співробітництво між працедавцями та фахівцями відбувається в конкурентному середовищі. Невиконання людиною на високому професійному рівні виробничих обов’язків може призвести до втрати робочого місця. Саме це є потужним джерелом безперервної профорієнтаційної активності особистості, фундаментом її професійного самовизначення, саморозвитку й досягнення вершин професіоналізму.

Крім того, достатньо високий попит на фахівців, розуміння суб’єктами господарювання важливості людського чинника на виробництві та високий рівень безробіття, які зазвичай є невід’ємними атрибутами ринкової економіки, визначають діючу на ринку праці об’єктивну суперечність між бажанням людини здобути хорошу професію та високими вимогами цієї професії до її представників. Така суперечність між особистістю та середовищем також суттєво змінює загальні підходи до професійної орієнтації особистості, які мають спрямовуватися на створення дієвих умов суб’єктної профорієнтаційної активності, самоприйняття цінності праці як визначального фактора її конкурентоспроможності. Тобто, в сучасних умовах професійна орієнтація як система заходів, спрямованих на підтримку особистості в професійному виборі, має на меті створення профорієнтаційних ситуацій для самостійного розв’язання людиною проблеми свого місця в професійному середовищі й узгодження нею динамічних суперечностей між вимогами професії та досягнутим рівнем розвитку (професійним та особистісним) у межах бажаного або ж вже обраного виду праці, в якому особистість виявить свої здібності та реалізує власну програму життєдіяльності.

Означене нами вище положення й детермінувало логіку дослідницьких пошуків сучасних учених у сфері професійного становлення і розвитку особистості, які зосереджуються навколо проблеми вивчення особистісних характеристик професіонала. Традиційний підхід, який домінував в індустріальну епоху, передбачав лише розкриття специфіки професійної діяльності на основі її зовнішніх атрибутів й тому не забезпечував ефективного виконання професійних завдань людиною. При цьому порівняння виявлених психофізіологічних та особистісних характеристик успішних і неуспішних спеціалістів покладалося в основу визначення домінуючих професійно-важливих якостей професіонала. Передбачалося, що виявлені в такий спосіб характеристики професійної праці людини складуть основу змісту навчання і виховання, який забезпечить ефективне оволодіння професією й успішне виконання в майбутньому виробничих завдань. Тобто, професіоналізм людини виступав продуктом, кількісні та якісні професійні характеристики якого задавалися системою навчання й виховання, а образ „Я-професіонал”, як еталон або ж модель професії, визначався ідеологічними нормами і заданими в суспільстві правилами, які має свідомо прийняти особистість.

Незважаючи на теоретичну і практичну значущість такого підходу, згідно з якою пізнання, свідомість і психіка розглядалися як відображення, до розкриття сутності професіоналізму людини він все ж не призвів. Виявився такий підхід обмеженим і під час створення дієвої моделі формування особистості як майбутнього професіонала. Адже сталося так, особливо у сфері управлінських професій, економіки і фінансів, що виділені професійно важливі якості спеціаліста не є запорукою їх наявності в інших і більше того – вони не гарантують успішного виконання професійної діяльності.

Не підтверджувалася також теза про те, що такі якості забезпечують досягнення людиною вершин професіоналізму. Проте ці результати привели до суттєвих зрушень у розумінні сутності професійного розвитку особистості, до змісту якого має обов’язково входити положення про те, що людина, як самоорганізована та внутрішньо активна система і як носій відображення, активно й вибірково ставиться до професій через аналіз минулого, сьогодення та майбутнього. Тобто образ „Я-професіонал” в структурі професіоналізму людини забезпечує не лише відображення середовища, в якому вона здійснює свою професійну діяльність, а й відображення людиною самої себе, формує ставлення до себе і розуміння себе як суб’єкта професійної праці. Саме образ “Я-професіонал” особистості гармонізує ставлення до себе як професіонала і до професії як середовища особистісного становлення і професійного зростання.

Тобто образ „Я-професіонал” особистості, як її ядро, виступає одночасно як складова її свідомості і самосвідомості, які забезпечують їй адекватне „Я” у світі професій й ставлення до себе як до суб’єкта з певною системою цінностей і смислів своєї активності. Тобто, завдяки образу „Я” у світі професій, як системи суб’єктивно-оцінних індивідуально-вибіркових ставлень до самої себе і свого місця в професійному середовищі, особистість перетворюється на суб’єкта професійної діяльності з розвиненими вольовими якостями, здатністю приймати рішення і здійснювати моральні вчинки, метою яких є досягнення такого рівня саморозвитку, який буде відповідати вимогам професії. Досягається це за допомогою реструктуризації образу „Я-професіонал” у напрямі адекватного відображення специфіки професії („Я” і професія) та сформованого ставлення до неї („Я” у професії). Таким чином, образ „Я-професіонал” не лише дає можливість відповісти людині на запитання про те, хто вона і до чого вона прагне, а й в процесі узгодження знань про себе як суб’єкта майбутньої професійної праці спонукає її до того чи іншого способу поведінки.

Не повною мірою розкривалася також і сутність понять “можу” та “потрібно”, які розглядалися як співставлення виявлених індивідуальних особливостей особистості з вимогами професії, зафіксованих у професіограмі та психограмі. Тобто, для усвідомленого і обґрунтованого професійного самовизначення було достатньо сформувати адекватне відображення людиною дихотомії “Я” і майбутня професія, а самоставлення до неї (“Я” у майбутній професії) залишалося поза увагою дослідників.

Тому й не випадково вчені зосереджувалися на вивченні однієї зі складових професійного самовизначення (“Я” і майбутня професія) й цим визначали підходи до організації профорієнтаційної роботи. Саме тому традиційна система професійної орієнтації, яка склалася в радянські роки, й виявилася не повною мірою дієздатною в умовах формування в нашій державі ринку праці. Адже співставлення (накладання, проекція та ін.) виявлених у процесі професійної консультації індивідуально-психологічних особливостей особистості та вимог бажаної або ж обраної професії не вирішувало проблему професійного самовизначення та саморозвитку людини з урахуванням як динаміки зростання індивіда, так і мінливості ринку праці.



Підведемо підсумок. Післяіндустріальний світ для створення високотехнологічних засобів виробництва й виготовлення продукції високої якості потребує фахівців, здатних до генерування нових знань та інформації. За таких жорстких і несталих умов конкуренції у світовому розподілі праці людина для підтримки бажаних умов життєдіяльності прагне до самореалізації в конкретній професії та в цілому в різних сферах життя через досягнення нею вершин професійної майстерності у вчасно обраній сфері трудової діяльності. Тому головний акцент у теорії та методиці професійної орієнтації населення має зміститися на активність особистості, свободу вибору нею напряму професійного зростання, усвідомлення свого ставленням до себе як суб’єкта професійної праці та поведінки, що передбачає здійснення нею розгорнутого в часі й відносно самостійного пошуку професії з урахуванням передусім власних інтересів і можливостей, а лише згодом кон’юнктури ринку праці. Професійна орієнтація, як система заходів підтримки особистості в ситуації професійного вибору й зростання, покликана створити профорієнтаційне середовище для самостійного узгодження особистістю динамічних суперечностей між вимогами професії та досягнутим рівнем розвитку (професійним та особистісним) у межах бажаного або ж вже обраного виду праці. Саме означений нами вище підхід має забезпечити конкурентоспроможність людини на ринку праці. Система ж професійної орієнтації є тим середовищем, в якому особистість може почерпнути необхідну професіографічну інформацію й скористатися наданою їй допомогою.

Звичайно, за роки становлення державності України залишилося та з’явилося багато надзвичайно важливих проблем у сфері професійної орієнтації дітей, молоді та дорослих, і вони потребують негайного вирішення. Сподіваємося, що систематизовані інформаційно-довідкові матеріали в науково-допоміжному бібліографічному покажчику „Розвиток професійної орієнтації в Україні” стануть в нагоді науковцям і практикам.

Література

1. Абульханова-Славская, К. А. Стратегия жизни / К. А. Абульханова-Славская. – М. : Мысль, 1991. – 299 с.

2. Ананьев, Б. Г. Избр. психологические труды : в 2 т. Т. 1 : Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. – М., 1980. – 232 с.

3. Бех, І. Д. Виховання особистості : підручник / Іван Дмитррович Бех. – К. : Либідь, 2008. – 848 с.

4. Божович, Л. И. Личность и её формирование в детском возрасте (психологическое исследование) / Л. И. Божович. – М. : Просвещение, 1968. – 452 с.

5. Завалова, Н. Д. Образ в системе психической регуляции деятельности / [Б. Ф. Ломов, В. А. Пономаренко, Н. Д. Завалова ; отв. ред. Ю. М. Забродин]. – М. : Наука, 1986. – 167 с.

6. Иноземцев, В. Л. Расколотая цивилизация / В. Л. Иноземцев. – М. : Academia : Наука, 1999. – 740 с.

7. Климов, Е. А. История психологии труда в России / Е. А. Климов, О. Г. Носкова. – М. : МГУ, 1992. – 221 с.

8. Костюк, Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / Г. С. Костюк ,Л. М. Проколієнко. – К. : Рад. школа, 1989. – 608 с.

9. Леонов, И. Г. Управление качеством продукции / И. Г. Леонов, О. В. Аристов. – М. : Изд-во стандартов, 1990. – 279 с.

10. Леонтьев, А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Н. Леонтьев. – М. : Педагогика, 1983. – 320 с.

11. Леонтьев, Д. А. Профессиональное самоопределение как построение образов возможного будущего / Д. А. Леонтьев // Вопросы психологии. – 2001. – № 1. – С. 57–66.

12. Мясищев, В. Н. Психология отношений : избр. психол. тр. / В. Н. Мясищев. – М. : НПО МОДЭК, 1995. – 356 с.

13. Платонов, К. К. Структура и развитие личности / [К. К. Платонов ; отв. ред. А. Д. Глоточкин]. – М. : Наука, 1986. – 257 с.

14. Психологическая наука в XX столетия: проблемы теории и истории / [К. А. Абульханова-Славская, Л. И. Анцыферова, А. В. Брушлинский ; под ред. А. В. Брушлинского]. – М. : Ин-т психологии РАН, 1997. – 576 с.

15. Теплов, Б. М. Проблемы индивидуальных различий / Борис Михайлович Теплов. – М. : АПН РСФСР, 1961. – 535 с.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Схожі:

Лядипломної освіти педагогічних працівників розвиток професійної орієнтації в Україні науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ черкаси 2009 iconДрагоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007
Наукова бібліотека Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Лядипломної освіти педагогічних працівників розвиток професійної орієнтації в Україні науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ черкаси 2009 iconПедагогічних працівників вінниця
Призначений для науково-педагогічних, мето­дичних працівників, керівників закладів освіти області
Лядипломної освіти педагогічних працівників розвиток професійної орієнтації в Україні науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ черкаси 2009 iconМіністерство культури І туризму України Державний заклад
України : науково-допоміжний бібліографічний покажчик за 2007 рік / Держ. іст б-ка України; упоряд.: Т. Приліпко, Н. Вощевська, О....
Лядипломної освіти педагогічних працівників розвиток професійної орієнтації в Україні науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ черкаси 2009 iconЧеркаси 2013 Рецензент
Гловацький С. В., методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників
Лядипломної освіти педагогічних працівників розвиток професійної орієнтації в Україні науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ черкаси 2009 iconДипломної освіти педагогічних працівників Система питань до еврістичної бесіди за новелою Акутагави Рюноске «Павутинка» Що ви знаєте про Японію?
Валентина юрчак, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників
Лядипломної освіти педагогічних працівників розвиток професійної орієнтації в Україні науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ черкаси 2009 iconТ. Г. Шевченко І Сумщина : науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. М. Малиш, О. К. Линник Суми, 2014. 78 с
Т. Г. Шевченко І сумщина : науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. М. Малиш, О. К....
Лядипломної освіти педагогічних працівників розвиток професійної орієнтації в Україні науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ черкаси 2009 icon2009 року Бібліографічний покажчик
Поточний бібліографічний покажчик «Сумщина за IIІ квартал 2009 року» вміщує статті з періодичних видань (крім місцевої преси), книги...
Лядипломної освіти педагогічних працівників розвиток професійної орієнтації в Україні науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ черкаси 2009 iconФахові словники : науково-допоміжний бібліографічний покажчик / бібліотека Криворізького факультету Національного університету «Одеська юридична академія»; упоряд. Глущенко Л. О., Муханова С. В. – Кривий Ріг, 2015. – 20с

Лядипломної освіти педагогічних працівників розвиток професійної орієнтації в Україні науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ черкаси 2009 iconБібліографічний покажчик нова література січень-березень 2010 року черкаси
Голицына, О. Л. Базы данных [Текст] / О. Л. Голицына, Н. В. Максимов, И. И. Попов е изд., испр и допол. М.: Форум: инфра-м, 2009....
Лядипломної освіти педагогічних працівників розвиток професійної орієнтації в Україні науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ черкаси 2009 iconНіколайчук Т. А. – методист кабінету координації методичної роботи Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Волосюк А. А
Нноваційні підходи до формування та розвитку професійної компетентності педагогічних працівників


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка