Людина І світ



Сторінка16/23
Дата конвертації19.04.2017
Розмір4.06 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   23
Тема 43. Політична система.
Як соціальне явище політика охоплює політичну свідомість, політичні відносини та процеси, політичні інститути та установи. Сукупність політичних інститутів та установ, що взаємодіють з метою реалізації певних політичних ідей та норм, називається політичною системою суспільства. По суті, це механізм здійснення і реалізації влади. Складовими елементами будь-якої політичної системи є:

• політичні відносини між суб'єктами (елементами) системи;

• політична діяльність;

• політична організація суспільства (політичні інститути), тобто насамперед держава зі своїми законодавчими, виконавчими, судовими, контролюючими органами, різними відомствами: армією, органами безпеки, підтримання громадського порядку; політичні партії, громадські неурядові організації та спілки; органи місцевого самоврядування; трудові колективи зі своїми органами самоуправління;

• політична свідомість і політична культура;

• політичні і правові норми;

• засоби масової інформації (ЗМІ).

У стабільних суспільствах політична система виконує такі головні функції:

а) визначення цілей і завдань суспільного розвитку;

б) мобілізація ресурсів (матеріальних, духовних, людських, фінансових) з метою розподілу та реалізації їх;

в) інтеграція всіх елементів суспільства, забезпечення оптимального рівня соціальної злагоди;

г) легітимація, тобто забезпечення відповідності реального політичного життя офіційно проголошеним політичним і правовим нормам.

Політичні системи мають свою класифікацію. Вона надзвичайно багатогранна і має значну кількість різних критеріїв.

Досить поширеним є поділ систем на тоталітарні, авторитарні та демократичні. Критерієм розмежування їх є політичний режим як сукупність засобів, способів, методів організації та здійснення політичної влади на основі характеру і способів взаємовідносин влади, суспільства (народу) і особи (громадян), межі реалізації демократичних прав і свобод.

Поняття "тоталітаризм" (від латинського «тоталіс» – весь, цілий, повний) означає прагнення влади контролювати всі сфери суспільного життя і навіть особисте життя громадян. Для нього характерні централізація та бюрократизація державного управління, наявність лише однієї ідеології та політичної партії, підпорядкованість громадян та їхніх організацій правлячій партії, яка виступає монополістом в організації соціальних відносин.

Окрім названих характеристик, тоталітаризм має такі риси:

• заборона демократичних організації;

• ліквідація конституційних прав і свобод громадян;

• формування структур державної влади, яким притаманне масове порушення законів, використання свого становища для власного збагачення.

• репресії проти прогресивних сил;

• мілітаризація суспільного життя;

• знищення громадянського суспільства.

Тоталітарні режими (наприклад, сталінізм і фашизм) однозначно оцінені історією як соціальне лихо. Сучасна цивілізація прагне до демократії, громадянського суспільства.

Проміжне становище між тоталітаризмом і демократією посідає авторитарний режим. Його характерні риси такі:

• найбільш впливова політична сила суспільства – правляче угруповання (клан), у руках якого зосереджена передусім виконавча влада, чиї повноваження і владні можливості значно переважають законодавчу владу. Повноваження представницьких органів обмежені;

• політичні права і свободи громадян значною мірою також обмежені. Закони діють в інтересах держави, а не особи. Діє принцип: "Все, що не дозволено, заборонено";

• існує легальна опозиція, до якої держава ставиться терпимо, але постійно прагне звузити можливості для її діяльності. Нерідко опозиція буває поставлена в такі умови, що її діяльність стає неможливою;

• у країні формально може бути кілька партій. Але всі вони, крім правлячої, карликові і відіграють незначну роль. Нерідко партії заборонені й переслідуються законом. У деяких країнах політичних партій немає;

• існує цензура засобів масової інформації, яким дозволено критикувати окремі хиби політики держави, проте в цілому вони є лояльними до правлячої системи і залежні від неї;

• у суспільстві існує офіційна ідеологія. Однак існують і інші ідейні погляди та течії, які в цілому лояльно ставляться до правлячого режиму, але часто стоять на більш-менш незалежних позиціях;

• поліція, армія, спецслужби виконують функцію як забезпечення правопорядку, так і каральних органів. Вони стоять на сторожі правлячого режиму, їх використовують для придушення суспільних сил, які не подобаються владі. Але ці структури не проводять масових репресій;

• суспільство в цілому підтримує владу. Ці відносини ґрунтуються не тільки на насильстві. Багато хто поділяє офіційну ідеологію. Більшість суспільства налаштована патріотично і в цілому підтримує політику правлячої партії та уряду. Меншість виступає проти авторитаризму і різними методами бореться за перехід до демократії. Громадянське суспільство можливе, але воно залежне від держави;

• значний державний сектор економіки повністю контролюється і регулюється державою. Однак при багатьох авторитарних режимах існує вільне підприємництво і ринкова економіка. При цьому вона може бути як високо-, так і малоефективною;

• за майже повної регламентації всіх сфер життя в суспільстві часто процвітають безгосподарність, корупція, а норми моралі мають застарілий характер;

• форма устрою – унітарна, з жорсткою централізацією влади;

• права національних меншин проголошені, але істотно обмежені.

Демократичний режим має такі риси:

• влада розподілена на незалежні одна від одної виконавчу, законодавчу і судову гілки влади. Верховний представницький законодавчий орган – парламент. Виконавча влада діє в межах своїх повноважень. Судова влада наділена повноваженнями скасовувати рішення як законодавчої, так і виконавчої влади;

• у суспільстві існують права і свободи, які не тільки проголошуються, а і юридично забезпечені та фактично реалізуються. Закон закріплює насамперед права особи.

Головний правовий принцип для громадян: "Все, що не заборонено, – дозволено". Для держави: "Все, що не дозволено – заборонено". Однак даний принцип зумовлює наявність ви­сокої політичної та правової культури громадян і держави та їхню відповідальність перед суспільством;

• формою суспільного співжиття є плюралізм, передусім плюралізм форм власності. Приватна власність священна;

• опозиція має всі політичні права і свободи. Вона є невід'ємним елементом і учасником політичного процесу;

• функціонує багатопартійна система. Одна правляча партія може змінювати іншу на загальних підставах, у результаті виборів;

• немає політичної цензури. ЗМІ вільні у своїх судженнях, можуть критикувати владу, існуючу форму правління. Проте закликати до насильницького її повалення заборонено законом;

• армія і спецслужби – важливі демократичні структури держави. Вони забезпечують внутрішню і зовнішню безпеку держави і суспільства, підконтрольні йому. їхні дії регулюються й обмежуються законом. Основні функції з підтримання правопорядку здійснюють не армія і спецслужби, а поліція, прокуратура і суди;

• у суспільстві і державі немає зверхності будь-якої, навіть офіційної, ідеології. В умовах плюралізму багато ідейних течій суперничають між собою, але при цьому пріоритетними є за­гальнонаціональні світоглядні цінності. Церква відокремлена від держави, а держава не втручається в справи церкви. Державна влада має світський характер;

• громадяни відкрито і вільно висловлюють думки і позиції. Навіть критикуючи владу, більшість суспільства свідомо і переконано підтримує демократичні цінності. Громадянське суспільство є сукупністю суспільних відносин, в яких різні суспільні сили ведуть громадську діяльність не­залежно від держави і водночас тісно співпрацюють з нею;

• у демократичному суспільстві можуть мати місце багато негативних явищ, зокрема, наприклад, високий рівень злочинності, брак дисципліни праці тощо. Однак демократичне суспільство не тільки терпимо ставиться до соціального негативу, а й віднаходить ефективні засоби для його подолання;

• державний устрій в умовах демократії може набувати як унітарної, так і федеративної форми;

• права національних меншин забезпечені юридично та дотримуються фактично, як правило, в повному обсязі.

Залежно від орієнтації на стабільність або зміни політичні системи поділяють на:

• консервативні, головна мета яких – зберегти і підтримати традиційні структури, норми, цінності, відносини, ста-

новище, що склалося в політичній, економічній і культурній сферах, і особливо форму державного правління;

• трансформовані (реформовані) системи, які проводять суспільні перетворення. Серед них розрізняють два типи систем: а) основою яких є реакційні режими, що мають на меті повернути суспільство назад, до попереднього типу політичної та економічної системи; б) прогресивні системи, які прагнуть сформувати суспільство нового типу або докорінно змінити економіку, культуру, спосіб життя, соціальну структуру тощо.

Окрім зазначених, існують і інші типи політичних систем. Множинність і багатоваріантність цих типологій свідчить про багатовимірність політичного світу.
Тема 44. Політична демократія.
У XX ст. слово "демократія" було, мабуть, найбільш популярним, особливо в нових незалежних державах. Сьогодні немає жодного політичного руху, який не претендував би на здійснення демократії або не використовував цей термін у своїх, нерідко далеких від його дійсного змісту цілях.

Що таке демократія і чому вона така популярна?

У сучасній політичній мові слово "демократія" має декілька значень. Найперше, основоположне з них, пов'язане з етимологією, походженням цього терміна. "Демократія" перекладається з давньогрецької як "народовладдя" («demos» – народ і «kratos» – влада). Ідея демократії зародилася в античному полісі. Автором цього поняття вважається "батько" історії Геродот.

Похідною від етимологічного розуміння демократії є більш широке тлумачення її як форми устрою будь-якої організації, що ґрунтується на рівноправній участі и членів в управлінні та прийнятті рішень за більшістю. У цьому розумінні мова може йти про партійну, профспілкову, виробничу і навіть сімейну демократію. Вона може бути всюди, де є організація, влада та управління.

В іншому трактуванні демократія це певний ідеал суспільного устрою і відповідний йому світогляд, що ґрунтується на певній системі цінностей. Складовими цього ідеалу можуть бути свобода, рівність, братерство, солідарність, права людини, народний суверенітет, повага до людської гідності тощо.

Демократія розглядається також як соціально-політичний рух за народовладдя, досягнення прогресивних цілей та ідеалів. Цей рух виник у Європі під гаслом боротьби з абсолютизмом за звільнення та рівноправність третього стану (буржуазії) і в ході історії постійно розширює діапазон своїх цілей і учасників. Сучасні демократичні рухи включають у себе: ліберальні, християнські, соціал-демократичні, республіканські, соціалістичні та інші течії.

Розглядаючи демократію як певну форму правління, можна назвати такі її характерні риси:

1. Юридичне визнання та інституціональний вираз суверенітету, верховної влади народу. Це випливає з формального визнання народу як джерела влади. Народ, а не Бог, монарх, аристократія, духовенство, бюрократія чи натовп виступає фактичним (офіційним) джерелом влади, її сувереном. Суверенітет народу безпосередньо полягає в тому, що йому належить установча, конституційна влада в державі, що він обирає своїх представників і може періодично змінювати їх, а в багатьох країнах має також право брати безпосередню участь у розробці та прийнятті законів шляхом народних ініціатив та референдумів.

2. Періодична виборність основних органів держави. Демократичною може бути лише та держава, в якій особи, що здійснюють верховну владу, обираються на певний, обмежений термін. Так, в Україні глава держави — президент обирається на п'ять років і не може займати цієї посади більш як два терміни підряд. У США — на чотири роки і два терміни підряд. Парламент України (Верховна Рада) обирається строком на чотири роки, але без обмеження кількості термінів для окремого депутата. Ця традиція притаманна більшості країн світу і походить ще з давніх часів. У минулому багато народів також обирали собі царів, але ті мали право на по-життєве правління і навіть на спадкову передачу цього права. У античних греків виборна монархія називалася "есимне-тія". Але в даному випадку власне демократії ще не було.

3. Рівність прав громадян щодо участі в управлінні державою. Цей принцип передбачає рівність виборчих прав незалежно від майнових, статевих, релігійних, расових чи національних ознак. Нині в складних політичних системах ним передбачаються також свобода створювати політичні партії та інші об'єднання, свобода думки, права на інформацію, на зайняття керівних державних посад на конкурсних засадах тощо.

4. Прийняття рішень більшістю і підпорядкування меншості більшості при реалізації цих рішень.

Формування в сучасних суспільно-політичних системах органів влади та державного управління шляхом вільного й загального волевиявлення громадян стали нормою і зафіксовані в низці міжнародно-правових документів. Так, стаття 21 "Загальної декларації прав людини" (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня. 1948 р.) проголошує: 1. «Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю державою безпосередньо або через вільно обраних представників. 2. Кожна людина має право рівного доступу до державної служби у своїй країні. 3. Воля народу має бути основою діяльності уряду; ця воля має виявлятися у періодичних і несфальсифікованих виборах, які повинні проводитися при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування".

Забезпечення цих мінімальних умов дає підстави судити про наявність демократичних форм правління в тій чи іншій країні. Однак реальні політичні системи, які ґрунтуються на загальних принципах демократії, досить істотно відрізняються одна від одної, наприклад, антична і сучасна демократії, американська і швейцарська політичні системи та ін.

Демократія означає ще й згоду народу жити за умов існуючої влади, дотримуватися її настанов. Демократичність влади полягає у її відповідності сутності народу. Ось чому демократичність політичного режиму може втілюватися у різних, не тільки республіканських, формах державного правління (приміром, цілком демократичними вважаються парламентарні монархії у Великобританії, Швеції, Нідерландах).

На сьогодні політичний демократизм, окрім іншого, означає ще й таке:

• особисту, індивідуальну свободу людини, визнання її прав;

• спосіб управління суспільними справами, певний режим, порядок здійснення влади;

• суспільну активність, участь громади у житті держави, у розв'язанні соціальних проблем.

Демократія дає окремій особистості певну міру свободи, право діяти на власний розсуд в особистому житті, свободу вибору при обранні носіїв влади, свободу слова тощо. Сучасний демократизм – це такий порядок у державі, який ґрунтується на визнанні та здійсненні прав людини. Стосовно цього демократія – це безсумнівна цінність, яка не припускає ніяких обмежень.

Отже, демократія – не лише вільні вибори і верховенство народу, не лише плюралізм політичних інтересів, а й жорстка система державної субординації з чітким розподілом повноважень, що дотримуються не тільки завдяки декретам і постановам, а й через силові структури верховних органів, обраних народом і підтримуваних ним.


Тема 45. Особливості правової, соціально-справедливої держави

та громадянського суспільства.
На сучасному етапі розвитку державності в більшості країн світу на першому плані постала проблема співвідношення громадянського суспільства та держави, зокрема правової держави, їхньої взаємної залежності та взаємного впливу. Зростання інтересу до цієї проблеми зумовлене тим, що становлення правової держави, її функціонування й розвиток нерозривно пов'язані з формуванням і вдосконаленням громадянського суспільства.

Зумовлена розвитком самого суспільства, правова держава стала можливою з народженням громадянського суспільства. Тому важливо з'ясувати сутність і взаємозв'язок громадянського суспільства і правової держави.

Сам термін "громадянське суспільство" вживається в широкому і вузькому значеннях. У широкому сенсі громадянське суспільство – це та частина суспільства, яку не охоплює держава чи її структури, тобто все те, до чого "не доходять руки" держави. Воно виникає і видозмінюється в процесі природно-історичного розвитку як автономна, безпосередньо незалежна від держави сфера. Громадянське суспільство в широкому значенні сумісне не тільки з демократією, а й з авторитаризмом, і лише тоталітаризм повністю або частково поглинає його політичною владою.

Громадянське суспільство у вузькому розумінні нерозривно пов'язане з правовою державою, вони не існують одне без одного. Громадянське суспільство являє собою сукупність взаємовідносин вільних і рівноправних індивідів в умовах ринку і демократичної правової державності, які не опосередковані державою. Це сфера вільної гри приватних чи колективних інтересів та індивідуалізму, спонтанного самоврядування індивідів, добровільних організацій та асоціацій громадян, яка захищається законами від прямого втручання й свавільної регламентації органами державної влади. Тобто громадянське суспільство та правова держава ґрунтуються на суворому дотриманні законів, бо без надійної гарантії й захисту не можуть бути реалізовані права та свободи громадян.

Економічними засадами громадянського суспільства є приватна власність в усій багатоманітності форм. Вона забезпечує реальну економічну свободу, без якої неможлива ні політична, ні соціальна свобода. І чим розвинутіше громадянське суспільство, тим ефективнішою є соціальна захищеність індивіда, тим ширші його можливості для самореалізації в різних галузях життєдіяльності суспільства.

Громадянське суспільство насамперед передбачає і гарантує законом вільний вибір форм економічного і політичного буття людини, утверджує пріоритет прав людини, виключає монополію однієї ідеології, одного світогляду, забезпечує свободу совісті. У політичному житті таке суспільство надає всім громадянам доступ до участі в державних і суспільних справах. Тут держава і громадяни пов'язані взаємною відповідальністю за верховенство демократично прийнятих законів.

Громадянське суспільство – продукт індустріальної епохи, воно формувалося переважно знизу, спонтанно, як результат розкріпачення індивідів і перетворення їх з просто підданих держави на вільних громадян-власників, котрі мають гідність і готові взяти на себе господарчу й політичну відповідальність.

Громадянське суспільство має складну структуру й охоплює господарчі, економічні, сімейно-родинні, етнічні, релігійні і правові відносини, мораль, а також опосередковані державою політичні відносини між індивідами як первинними суб'єктами влади, партіями, групами інтересів та ін. У громадянському суспільстві, на відміну від державних структур, переважають не вертикальні (підпорядкованості), а горизонтальні зв'язки – відносини конкуренції і солідарності між юридично вільними й рівноправними партнерами.

Нині чітку грань між громадянським суспільством і державою проводити стає дедалі важче, оскільки держава все більше втручається в економіку та соціальні відносини. Однак, незважаючи на це, розрізняти в соціальній системі громадянське суспільство і державу необхідно і потрібно насамперед для своєчасного виявлення і запобігання тоталітарним тенденціям, забезпечення суверенітету народу та свободи особи. Для посткомуністичних країн, зокрема для України, формування громадянського суспільства – необхідна умова переходу до ринку і правової державності.

Розпочинати формування громадянського суспільства, природно, потрібно з власності, на практиці забезпечуючи можливість утвердження та реалізації всіх її форм. При цьому обов'язково слід враховувати, що приватна власність, з одного боку, дає змогу людині, яка володіє власністю з надійним її захистом, набути економічної свободи, впевненості в сучасному й майбутньому, гідно триматися перед будь-якою владою. У громадянському суспільстві, що ґрунтується на таких економічних засадах і виступає як система, головною дійовою особою є власник (співвласник) засобів виробництва, або грошового капіталу, або акцій, або інформації, або просто робочої сили. Це свідчить про здатність приватної власності бути могутнім стимулом заінтересованої діяльності.

З другого боку, приватна власність позначена постійним прагненням самоприрощення, самопримноження, для чого нерідко використовуються будь-які засоби й методи, в тому числі крадіжки, насильства, війни. Саме цей бік приватної власності приніс людству неймовірні страждання та колосальні руйнування.

Тому формування громадянського суспільства в умовах сучасної України має спиратися на якнайповніше використання світового досвіду, якнайефективнішу реалізацію прогресивної ролі власності, функціонування демократичних політичних інститутів, виключаючи будь-які суспільні су­тички. Для цього в Україні є всі можливості, розумна реалізація їх потребує, по-перше, законодавчого і реального закріплення права приватної власності у прояві її різних форм: змішаної, акціонерної, кооперативної, колективної власності, що передбачено Конституцією України; по-друге, гарантованого забезпечення всіх прав і свобод громадян та їхніх організацій; по-третє, створення правової держави, яка єдина спроможна захистити всі форми власності, всі права та свободи громадян, забезпечити цілісність країни та недоторканність її кордонів, ефективний розвиток всебічних зв'язків з іншими державами та світовим співтовариством.

Для встановлення повного народовладдя держава має бути підпорядкована суспільству, стати справжнім виразником його інтересів, керуватися у своїй законодавчій діяльності загальнонародною волею. Однак все це зумовлює необхідність високого рівня правової і політичної культури народу.

Ціннісний зміст ідей правової держави полягає в утвердженні суверенності народу як джерела й суб'єкта влади, гарантованості його свободи, в підпорядкуванні держави суспільству, пануванні закону.

У зв'язку з цим при творенні правової держави керуються принаймні такими трьома основними принципами взаємозв'язку держави та права.

1. Верховенство права. Це означає, що право є невід'ємним надбанням людини, нації, народу, воно ніким не надається й ніким не може бути відчужене.

2. Відповідність закону правові. Будь-який закон, прийнятий державою, має бути правовим. Право містить у собі сенс правильного, справедливого. Набуваючи нормативного закріплення, справедливість стає законом. Отже, закон є лише юридичною формою права.

3. Формальна рівність. Право має бути визнане як рівний для всіх вимір свободи. Принцип формальної рівності припускає лише одне – закріплення в законі однакових можливостей для всіх.

Узагальнюючи досвід виникнення і розвитку різних правових держав, можна виділити такі їхні загальні риси.

1. Наявність розвинутого громадянського суспільства.

2. Обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод людини, громадянського порядку, створенням сприятливих правових умов для господарської діяльності.

3. Світоглядний індивідуалізм, відповідальність кожного за власне благополуччя.

4. Пріоритет прав людини над законами держави.

5. Загальність права, його поширення на всіх громадян, усі організації та установи, в тому числі на органи державної влади.

6. Суверенітет народу; оскільки лише народ є джерелом влади, державний суверенітет має представницький характер.

7. Розподіл влад держави на законодавчу, виконавчу і судову, що передбачає також відмінність їхніх дій на основі процедур, передбачених конституцією, а також певне верховенство законодавчої влади, конституційні рішення якої обов'язкові для всіх.

8. У державному регулюванні відносин між громадянами пріоритет методу заборони над методом дозволу між громадянами і державою: "Дозволено все, що не заборонено законом". Метод дозволу застосовується лише щодо держави, яка зобов'язана діяти в межах дозволеного – формально зафіксованих повноважень.

9. Свобода і права інших людей – єдине обмеження свободи індивіда. Правова держава не створює абсолютної свободи індивіда. Свобода кожного закінчується там, де порушується свобода інших.

10. Визначальна роль суду в розв'язанні всіх спірних питань, підконтрольність йому кожного громадянина та всіх інституцій, можливість оскаржити в судовому порядку неправомірні дії державних органів і посадових осіб; незалежність і самостійність судової влади від органів державного управління і різних політичних сил.

11. Відповідність законодавства нормам міжнародного права.

Утвердження правової держави стало важливою віхою в розвиткові свободи індивіда та суспільства. її творці вважали, що забезпечення кожному негативної свободи (тобто свободи від обмежень) і заохочення конкуренції будуть корисні всім, зроблять усі форми приватної власності доступними для кожного, максимізують індивідуальну відповідальність та ініціативу. А це, у свою чергу, сприятиме загальному благополуччю. Однак цього не сталось. Проголошені в правових державах індивідуальна свобода, рівноправність і невтручання держави в справи індивіда не перешкодили монополізації економіки з її періодичними кризами, жорстокій експлуатації, зростанню соціальної нерівності. Глибока фактична нерівність знецінила рівноправність громадян, перетворила можливість використання конституційних прав на привілей заможних класів.

Конструктивною відповіддю на недосконалість правової держави в її класичному ліберальному варіанті, а також на невдалу спробу адміністративного соціалізму забезпечити кожному матеріальну свободу і встановити в суспільстві соціальну справедливість і рівність стали теорія і практика соціально справедливої держави.

Соціально справедлива держава – це держава, яка бере на себе відповідальність за кожного громадянина і прагне забезпечити кожній людині гідні умови існування (життя), соціальний захист, співучасть в управлінні виробництвом, а в ідеалі – приблизно однакові життєві шанси та можливості для самореалізації в суспільстві. Діяльність такої держави спрямована на загальне благо, утвердження в суспільстві соціальної злагоди.

Така держава створює умови для згладжування майнової та інших форм соціальної нерівності і допомагає слабким, недієздатним та знедоленим, дбає про надання кожному роботи або якогось джерела існування, про збереження миру і спокою в суспільстві, формування сприятливого для людини життєвого простору.

Діяльність сучасної держави, орієнтованої на соціальну справедливість, багатогранна. Це перерозподіл національного доходу на користь менш забезпечених прошарків населення, політика зайнятості й охорони прав працівника на підприємстві, соціальне страхування, підтримка сім'ї та материнства, турбота про безробітних, старих, молодь, розвиток доступної для всіх освіти, культури і т. ін.

Політичні права людини доповнюються соціально гарантованими правами, що передбачають надання всім членам суспільства мінімуму матеріальних благ, прийнятого в даному суспільстві. Вводиться принцип соціальної відповідальності підприємств і організацій усіх форм власності.

Соціальні програми стали невід'ємною частиною політики держави. Більше того, держава набуває форми держави добробуту, держави достатку. На цих засадах відбувається розширення функції держави, які доповнюють, нерідко заміняють функції громадянського суспільства. Прикладом соціально справедливої держави є країни соціал-демократич-ної орієнтації, де при владі, як правило, перебувають представники цих партій (Швеція, Норвегія та ін.).

Концепція соціально справедливої держави стала широко відомою у багатьох країнах світу переважно завдяки практичному застосуванню формули: соціально справедлива держава – держава загального благоденства, добробуту, в якій головний акцент робиться на функціях держави, що полягають у наданні та забезпеченні соціально-економічних благ.

Водночас потрібно підкреслити, що теоретично і практично принципи соціальної держави вступають у суперечність із принципами правової держави. Зокрема, правова держава ґрунтується на автономній відповідальності індивіда за свою долю, а соціальна держава позбавляє індивіда цього, інтегруючи його в систему задоволення колективних потреб. Перша ґрунтується на свободі індивіда, свободі економіки і культури, друга – на "зрівнялівці".

Проте соціальна практика вносить суттєві корективи в теорії та концепції. У реальному житті існує певний зв'язок між правовою та соціально справедливою державою, який виявляється насамперед у тому, що вихідним пунктом обох концепцій, їхньою основною категорією є особистість, вільний громадянин. Якщо правова держава ставить за мету захистити свободу й права особистості, то соціально справедлива держава покликана забезпечити йому гідне існування.

За Конституцією (ст. 1) Україна є демократичною, правовою, соціальною, тобто прагне стати дійсно соціально справедливою державою.

Досвід цивілізованих країн свідчить, що основи правової та соціально справедливої держави мають розумно поєднуватись, не допускаючи однобічності ні в автономії та свободах людини, ні в гарантованому задоволенні потреб.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   23

Схожі:

Людина І світ iconВизначення нахилу до певного типу професії
«людина – людина» (групи, спілки, колективи людей), «людина – техніка» (технічні системи, механізми, матеріали), «людина – природа»...
Людина І світ iconЛюдина І світ
Роль природно-історичного середовища І спадковості у формуванні та розвитку людини
Людина І світ iconШановні вчителі,батьки, учні! З новорічними святами І Різдвом Хрестовим
Школа… Кожна людина виходить у своєму житті з її стін. Це є початком біографії, це частинка життєвого шляху, яку ми беремо у широкий...
Людина І світ iconКнига це чарівниця. Книга змінила світ. У ній пам'ять людського роду, вона рупор людської думки. Світ без книги світ дикунів

Людина І світ iconАнгелівська зош І – ІІІ ст. «Використання сопілки в процесі виховання вокально-хорових навиків у школі»
В. Сухомлинський – Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті,...
Людина І світ iconМодель сформованості бібліотечно-бібліографічних умінь та навичок школярів
То земля Читалія! Із того ми краю! «Людина, яка уміє І любить читати — щаслива людина»
Людина І світ iconУрок Тема: Євген Гуцало. "Сім’я дикої качки"
Тема: Євген Гуцало. “Сім’я дикої качки”. Людина І світ, морально-етичні проблеми в оповіданні. Образи Юрка й Тосі, їхні слова І вчинки...
Людина І світ iconВчитель : Тацій Ольга Степанівна
Тема. Людина народжується, щоб залишити по собі вічний слід. Василь Сухомлинський «Який слід повинна залишити людина на землі»
Людина І світ iconВ. Приступа Психологічні проблеми спілкування
Людина разом з тим І суспільна істота, І такою вона стала в процесі суспільного розвитку. По суті, людина дуже складна істота. І...
Людина І світ iconЛюдина І природа в оповіданні Григора Тютюнника "Дивак"
Українське слово", ілюстрації до твору, таблиця "Образ Олеся", декорації, мікрофон, збірка віршів "Людина І природа", питання вікторини,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка