Людина І світ



Сторінка21/23
Дата конвертації19.04.2017
Розмір4.06 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23
Тема 59. Історичність світогляду.
Моральний і мистецький аспекти формування і розвитку світогляду показують, що відношення "людина – світ" у своєму прояві має конкретний, всеохоплюючий, просторово-часовий характер існування. А це насамперед визначається поняттям "історичність світогляду".

Зрозуміти сутність і природу цього поняття дає змогу бачення людиною таких явищ, як історія та історичність. У загальному розумінні історія – це об'єктивний характер існування відношення "людина – світ" у минулому; це системно організоване відображення минулого людиною, людством; це суб'єктивний образ минулого, оздоблений тлумаченням різнобарв'я подій і фактів; це сьогодення, яке в якусь мить стає минулим, залишаючи свій слід у світі і пам'яті людини. Тому про історію слід говорити, з одного боку, як про будь-який процес розвитку, з іншого – як про науку, що вивчає минуле у вимірі сучасності. Але головним тут є світоглядний підхід до розуміння історії. Зрештою, історія існує для того, щоб вчити людину, але не через суб'єктивно окреслені наукові погляди того чи іншого історика, а передусім через бачення самою людиною у минулому "втрачених можливостей", бачення того, що орієнтує на перспективу, і водночас того, що є регресивним. Історія дає змогу людині втрачені можливості попередньої діяльності виміряти стосовно сьогодення, а відповідно до цього – накреслити перспективу розвитку в майбутньому.

Отже, історія – це досить складний і суперечливий, об'єктивно існуючий та думкою людини окреслений шлях розвитку відношення "людина–світ". Це шлях підкорення природи інтелектові та волі людини, це й перетворення самої людини і суспільства – від первісної людини і колективів до людського суспільства високого цивілізованого рівня.

Історія розвитку людини і світу показує, що складність і суперечливість існування відношення між ними багато в чому залежить від світоглядної культури, яка також має історичний" вимір. Поняттям "історичність світогляду" охоплюється процес класифікації відношення "людина – світ" відповідно до абстрактних теоретичних моделей (типів), у яких фіксуються найважливіші структурні особливості цього відношення.

Це означає, що історія світогляду невіддільна як від самої людини, так і від світу, а отже, й від співвідношення їх. Людина, кожна по-своєму, творить картину світу. У системно-організованому, логічному і теоретичному облаштуванні, а також в історією окресленій суспільній формі світогляд постає як "історичний тип".

Як правило, виділяють такі історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, науковий і філософський. Більшість дослідників світоглядної культури вважають, що подана типізація не є найбільш досконалою. Проте всі дослідники цього унікального явища підтверджують високу ефективність цієї типізації, особливо для розкриття природи і сутності світоглядного вибору людини.

Окреслення історичного світогляду через міфологію, релігію, науку і філософію дає змогу побачити досить важливі (для людини) моменти.

По-перше, це рівень узагальнення знання про світ. Прояв співвідношення між буденним і теоретичним відображенням дійсності.

По-друге, це вимір активності суб'єкта світогляду.

По-третє, це його практична значущість.

По-четверте, це підкреслення того моменту, що виникнення кожного з типів світогляду має своє місце і час.

І найголовніше, по-п'яте, кожен із типів світогляду супроводжує всю історію людства, пульсуючи, виявляючись, то спалахуючи, то пригасаючи. Це виявлення показує, що жоден із типів світогляду окремо, ізольовано один від одного, не існує. Вони природно "переплетені", взаємопроникні, взаємовизначені. Це означає, що у міфологічному світогляді завжди є елементи релігійності, науковості і філософічності. А в релігійному – елементи міфологічності, науковості й філософічності. Науковий світогляд неможливий без елементів міфологічного, релігійного і філософського підходів. А філософський світогляд пройнятий елементами міфологічності, релігійності й науковості.

Природу і сутність міфологічного, релігійного, наукового і філософського світоглядів розглянемо нижче.
Тема 60. Міфологія як світогляд.
Коли на рівні звичайного (буденного) світогляду мова заходить про міфи і міфологію, то передусім в уяві постають прадавні казки і легенди, перекази і думи, в яких поетично, наївно і примарно змальовуються створення людини і світу та діяння богів і героїв. Тоді багато хто з людей починають вважати, що міф і міфологія це одне й те саме. Однак насправді це не так.

Міф (у перекладі з давньогрецької – сказання, легенда) – це алегорична розповідь про особливий характер діяльності богів, героїв та інших фантастичних істот, які зайняли визначальне місце у природі і суттєво впливають на життя людини.

Порівняльно-історичне вивчення широкого кола міфів показує, що в міфах різних народів світу за надзвичайної багатоманітності їх ряд основних тем і мотивів повторюються. Цілком імовірно, щонайдавнішими міфами є міфи про тварин. Найбільш елементарні з них є тільки наївним поясненням деяких ознак тварин. Глибоко архаїчні міфи про походження тварин від людей (таких міфів дуже багато, наприклад, у австралійців) або міфічні уявлення про те, що люди колись були тваринами. Міфи про перетворення людей на тварин і рослини відомі, мабуть, усім народам земної кулі. Широко відомі давньогрецькі міфи про гіацинт, нарцис, кипарис, лаврове дерево (дівчина-німфа Дафна), про павука (Арахна) та ін.

Існують дуже давні міфи про походження Сонця, Місяця, зірок (солярні, місячні, астральні міфи). В одних міфах вони нерідко зображені людьми, які колись начебто жили на Землі і з якоїсь причини піднеслися на небо, а в інших – створення Сонця приписується якій-небудь фантастичній істоті.

Центральною групою є міфи про походження світу, Всесвіту (космогонічні міфи) і людини (антропогонічні міфи). У таких міфах провідними є дві ідеї – ідея творення та ідея розвитку. За одними міфами, світ створений якою-небудь надприродною істотою – Богом-творцем, деміургом, великим чаклуном тощо, за іншими – світ поступово розвивався із якогось первісного неоформленого стану – хаосу, мороку або води, яйця та ін. Як правило, у космогонічні міфи вплітаються і теогонічні сюжети – міфи про походження богів, і антропогонічні міфи – про походження людини. Досить поширеними є міфи про чудодійне народження, про походження смерті; порівняно пізно виникли міфи про потойбічне життя, долю. До космогонічних міфів наближаються також есхатологічні міфи – розповіді-пророцтва про "кінець світу" (розвинуті есхатологічні міфи відомі у давніх майя, ацтеків, у християнстві, в ісламі і, звичайно, у давніх предків сучасних українців).

Надзвичайно важливе місце посідають міфи про походження та запровадження тих чи інших культурних благ: добування вогню, винайдення ремесел, землеробства, а також встановлення між людьми певних соціальних інститутів, шлюбних правил, звичаїв і обрядів. Впровадження їх, як правило, приписується культурним героям. До міфів про культурних героїв наближаються "близнюкові" міфи (в них образ культурного героя начебто роздвоюється – це два бра-ти-близнюки, наділені протилежними рисами: один добрий, інший злий, один робить все добре, вчить людей корисного, інший лише робить шкоду і бешкетує).

У розвинутих аграрних народів суттєву роль відіграють календарні міфи, які символічно відтворюють природні цикли. Аграрний міф про вмираючого і воскресаючого Бога дуже поширений на Стародавньому Сході, хоча найбільш рання форма цього міфу зародилась ще на базі первісного мисливського господарства. Так виникли міфи про Озіріса (Стародавній Єгипет), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Мала Азія), Діоніса (Фракія, Греція) та ін.

Ранні міфи здебільшого були короткими, примітивними за змістом, не мали захоплюючої фабули. У пізніший період розвитку людства виникають більш складні міфи, а різні за походженням і мотивами міфічні образи переплітаються. Міфи перетворюються на розгорнуті розповіді, пов'язуються один з одним, утворюючи цілі цикли.

І у XX ст. існують міфи, міфотворчість. У цих міфах звеличується, ідеалізується постать видатного політика, діяча науки, мистецтва, релігії та ін.

Таким чином, порівнюючи міфи різних народів, бачимо, що, по-перше, досить подібні міфи часто існують у різних народів світу і, по-друге, вже саме коло тем, сюжетів, які охоплюються міфами, – питання походження світу, людини, культурних благ, соціальних відносин, таємниці народжен­ня і смерті та ін. – стосується найширшого, буквально "глобального" кола основних питань світобудови. Міфи починають виступати не як окремі сюжети, а як система. Міфи перетворюються на міфологію. Шлях від міфу до міфології – міфотворчість як основний спосіб розуміння світу.

Міфологія є найбільш ранньою, притаманною будь-якому суспільству (передусім первісному), формою світосприйняття, розуміння людиною світу і самої себе. Міфологія – це первісна форма духовної культури людства. Адже те чи інше конкретне усвідомлення якого-небудь явища приро­ди або суспільства спочатку залежало (залежить і сьогодні) від конкретних природних, господарських та історичних умов і рівня соціального розвитку, за якого жили (живуть і сьогодні) народи – носії даної міфології.

Отже, міфологія це історичний тип світогляду, в якому творення людиною цілісної картини світу ґрунтується на абсолютизації ролі, значення природного стосовно людського. Міфологія – фантастичне уявлення про природу і соціальну дійсність навколо людини, яке ґрунтується на визнанні органічної єдності людини і світу.

Міфологічний світогляд є там і тоді, коли, по-перше, людина ще не виділяє себе з навколишнього середовища – природного і соціального; по-друге, існують елементи логічної неподільності мислення, яке ще не здатне чітко відокремитися від емоційної сфери життя людини. Наслідком цього є наївне олюднення навколишнього природного середовища, загальна персоніфікація у міфах та широке "метафоричне" порівняння природних і соціальних об'єктів.

У міфології не розмежовується природний і надприродний світ, вона байдужа до суперечностей, має невисокий рівень абстракції, їй притаманні чуттєво-конкретний характер, метафоричність, емоційність. Ці та інші особливості міфології перетворюють її на досить своєрідну символічну (знакову) систему, в термінах якої сприймається і описується весь світ. Міфологія органічно пов'язана з релігією, наукою і філософією.

Релігія "зобов'язана" міфологічному світогляду передусім тим, що саме в лоні міфології зароджується ідея Бога та думка про характер протиставлення природного і надприродного. Більше того, міфологія виробляє ідею священності. Це видно хоча б із того, що розповіді про першопредків, про міфічні часи першотворення є духовною скарбницею людини і суспільства. Міфологія є своєрідним роз'ясненням релігійних обрядів, ритуалів. Адже виконавець обряду відтворює через окремих дійових осіб викладені у міфах події. Міфологія виконує роль драматичного релігійного дійства.

Міфологія суттєво вплинула на науковий світогляд. Саме від міфології науковий світогляд бере думку про нерозривну єдність людини і природи. Але якщо міфологія лише констатує факт цієї єдності, фактично не пояснюючи нічого, то наука бере на себе відповідальність за розкриття закономірностей єдності "людина – світ". Міфологічний герой, легендарний образ перетворюється у науковому світогляді на істину. Міфологія, зокрема, породжує натурфілософію.

Значну роль відіграла міфологія у виникненні та розвитку філософії. Саме у міфологічному світогляді з'являються зародки бачення суб'єктно-об'єктних відносин, поділу дійсності на предмет і знак, річ і слово, істоту і її образ, річ і її властивості, поодиноке і загальне та ін. І нарешті, мабуть, саме міфологія виховала філософську любов до мудрості, бо саме міфологічний світогляд був першим надбанням в осмисленні фактів зовнішнього світу.

Міфологія справила суттєвий вплив на формування героїчного епосу передусім через образ культурного героя. Саме цей образ став, мабуть, вихідним матеріалом, з якого були створені моделі епічних героїв.

Завдяки казці й героїчному епосу з міфологією генетично пов'язана і література, зокрема жанр оповідання. Відповідно драма і частково лірика сприймали спочатку елементи міфу безпосередньо через ритуали, народні святкування, релігійну містерію.

Ознайомлення з міфологією дає змогу зробити такі висновки.

Міфологія як історичний тип світогляду супроводжує всі періоди існування земної цивілізації, відомі людині. Міфологічна світоглядна культура виявилась одночасно і через ряд сильних, потужних сторін, і через ряд слабких.

Сила, позитивно-прогресивна роль міфології полягає насамперед у тому, що цей світогляд завжди орієнтує людину на мрію. Без мрії людина ніколи ні в що не зможе повірити і назавжди втратить надію. Без мрій неможливо нікого і нічого полюбити. У міфології зароджується бачення одвічного прагнення людини до свободи і щастя. Визнаючи факт одвічної єдності людини і природи, міфологія підкреслює потребу людини в самостійній думці і дії. А це і є перший крок до свободи. Визнаючи факт досконалості природи та нерозривної єдності людини і природи, міфологія прагне звеличити гармонійність відношення людини і світу як взірець щастя.

Слабкості міфологічного світогляду – це передусім сліпе поклоніння силі природи, декларування пасивного характеру відношення людини до світу.

Отже, міфологічний світогляд був, є і залишається надбанням світоглядної культури людини, бо, втративши його, людина втратить головного героя, героя, якого вона вибрала сама і яким вона є сама.


Тема 61. Загальна характеристика релігійного світогляду.
Надзвичайно цікавим і своєрідним проявом світоглядної культури є картина світу, яку творить релігійно орієнтована свідомість людини.

Релігійний світогляд (релігія) був і залишається одним із найвпливовіших історичних типів світоглядної культури. Що ж робить релігію невмирущою, а релігійні світоглядні орієнтири працездатними?

Перш ніж дати відповіді на це питання, потрібно визначитися з поняттям релігії, її сутністю та історією.

Саме слово "релігія" у перекладі з латини означає "благочестя", "побожність". А поняттям "релігія", як правило, позначається такий історичний тип світоглядної культури, який за своєю сутністю є фантастичним відображенням людиною дійсності на основі абсолютизації ролі та значення надприродних сил стосовно явищ світового порядку.

Основною визначальною ознакою релігійного світогляду є його зв'язок із вірою в надприродне – щось таке, що стоїть над закономірностями світового порядку. Така віра має свою структуру: по-перше – це віра в реальне буття надприродних істот (Бога, духів); по-друге – це віра в існування надприродних зв'язків між природними явищами (магія – дії, обряди і ритуали, за допомогою яких віруюча людина намагається змусити уявні надприродні сили певним чином втрутитися в її життя, вплинути на навколишню дійсність; тотемізм – віра в спільне походження і кровну спорідненість між даною родовою групою людей і певним видом тварин, рослин чи певним явищем природи); по-третє, це віра в надприродні властивості матеріальних предметів {фетишизм). Відповідно до релігійного світогляду існує уявлення про те, нібито є якийсь таємничий світ, який перебуває поза владою об'єктивних закономірностей розвитку природи і суспільства. У світі надприродного відбувається те, що є неможливим для природного світу – так вважає віруюча людина.

Живучи в реальному, природному світі, а також водночас віруючи в існування надприродного, релігійно налаштована людина має подвійний світогляд та подвійний характер діяльності. У своїй трудовій діяльності людина завжди керується стихійно або свідомо пізнаними нею природними закономірностями, а в релігійній – звертається до ілюзорної надії на можливість надприродного примноження своїх сил.

Визнання віри в надприродне є визначальною ознакою релігійного світогляду, дає можливість відрізняти релігійні явища від нерелігійних. Віра в надприродне як особливе відношення до об'єктів, створених людською фантазією, характеризується такими чинниками: вірою в реальне існування надприродного – на відміну від інших форм фантастичного мислення, які, наприклад, зустрічаються у мистецтві; емоційним відношенням до надприродного – релігійна людина не лише усвідомлює і уявляє собі надприродний об'єкт, а й переймається своїм ставленням до нього; ілюзорною діяльністю, яка є невід'ємним елементом будь-якої релігії.

Оскільки релігійна людина вірить в особливі здатності надприродних істот, сил або властивостей впливати позитивно чи негативно на її життя, то будь-яка релігія включає в себе певні настанови, які реалізуються в релігійному культі. За допомогою жертвоприношень, молитов, заклинань, різноманітних маніпуляцій релігійна людина сподівається встановити контакт із надприродними силами та схилити їх на свій бік.

Релігійний світогляд поширюється передусім через такі основні інституції, як церква і мораль.

Церква це організована форма об'єднання послідовників будь-якої релігії чи її окремих напрямів або течій. Вона виникла з появою монотеїстичних релігій та існує в усіх основних релігійних течіях. Церква як організація передбачає наявність спільних для віруючих догматики і культу, канонізованих "священних книг" і богослужебної літератури. Вона має централізовану структуру, в якій важливе місце належить духівництву, котре, у свою чергу, утворює сувору ієрархію. Церква є символічним уособленням відповідної релігійної течії. Вона діє, як правило, в спеціальних спорудах, де проходять богослужіння і обряди. У християнстві основна споруда – церква з вівтарем, орієнтованим, як правило, на схід. Головна церква міста чи монастиря називається собором, католицька церква – костелом, лютеранська – кірхою. Церковною спорудою у мусульман є мечеть, у іуда-їстів – синагога, у ламаїстів – дацан, у синтоїстів – дзин-дзя. Культову споруду нерідко ще називають храмом.

Релігійна мораль є системою норм, правил, принципів поведінки людини, що отримала божественну санкцію та ґрунтується на віруваннях і догматах певної релігії.

Релігійний світогляд виник ще в первісному суспільстві, відбиваючи фатальну залежність людини від природних стихій та уявлень про існування надприродних сил.

Як соціально-історичне явище релігія змінювалась разом зі зміною форм суспільного життя, які вона своєрідно відображала. Етапами її еволюції були первісні вірування (тотемізм, фетишизм, анімізм), політеїзм, генотеїзм (визнання багатьох богів на чолі з одним верховним Богом) і монотеїзм світових релігій (християнство, іслам, буддизм).



Християнство – світова релігія, яка має відповідними джерелами догматики і культу Святе Письмо (Біблія) і Священний переказ. Сутність християнського богослов'я зводиться до чотирьох ідей: Бог послав на землю свого сина в образі боголюдини Ісуса Христа (звідси і назва релігії), щоб він своїми стражданнями і мученицькою смертю спокутував гріхи людства; Христос помер, але воскрес, вознісся на небо і вдруге повернеться на землю; відбудеться суд над живими і мертвими, під час якого Христос покарає грішників і винагородить праведників; після "страшного суду" для праведників настане "царство небесне" – вічне життя і блаженство.

Християнство виникло у східних провінціях Римської імперії у другій половині І ст. як форма протесту і сподівань народу на вихід із тяжкого становища гноблення людини людиною. Цей вихід вбачався у допомозі надприродного рятівника – месії. Месіанські ідеї й стали основою нової релігії. Християнство сформувалось на основі давніх східних і греко-римських релігій, насамперед іудаїзму та мітраїзму, а також античної філософії (зокрема, неоплатонізму і стоїцизму). Раннє християнство виступало як релігія пригноблених, у ньому виявилися бунтарські тенденції.

У процесі зміни соціального стану християнських громад зазнає змін ідеологія християнства. У ній стали переважати ідеї виправдання соціального поділу суспільства, непротивлення злу. На початку IV ст. гоніння з боку офіційної влади змінилися активною підтримкою християнства як універсальної релігії, що справляла вплив на маси і догмати якої слугували ідеологічним і політичним знаряддям поневолення їх. Відомий Міланський едикт дозволив християнам вільну діяльність, а 325 р. Шкейський собор прийняв Символ віри християнства і проголосив його державною релігією Римської імперії.

Однак у теологічному відношенні християнство ніколи не було єдиною течією. Уже в першому християнському творі "Апокаліпсис" йшлося про ворогуючі всередині християнства групи. Суперечності християнства призвели після тривалої боротьби спочатку до утворення перших автокефальних церков, а згодом до розділення у 1054 р. римських і візантійських церков та утворення римо-католицької і православної церков.

У XVI ст. на основі широкого антифеодального і антикатолицького руху в Західній Європу виник протестантизм із його численними церквами і сектами.

У Київську Русь християнство було занесено з Візантії наприкінці X ст. (у 988 р. відбулося хрещення Русі). Тут воно набуло специфічного вигляду руського православ'я. Католицизм з'явився у південно-західній частині України після Флорентійської унії 1439 р. та Брестської унії 1596 р. Протестантські течії почали проникати в Україну в другій половині XIX ст.

За час свого існування християнство не раз вносило зміни в соціально-політичні, ідеологічні і моральні доктрини, догматику і культ, пристосовуючись до існуючих обставин. Нині воно є однією з найпотужніших світових релігій.

Іслам – світова релігія, яка за головні догмати має: визнання єдиним Богом Аллаха, а його посланцем на землі – засновника ісламу пророка Мухаммеда; вчення про цілковиту залежність усього існуючого від волі Бога, який наперед визначає долю кожної людини.

Віровчення ісламу викладено у священних книгах – Корані та Сунні, на основі яких діє шаріат – мусульманське право.

Іслам, або мусульманство, магометанство, переважає в країнах Близького та Середнього Сходу, Північної Африки, в Індонезії, Середній Азії та ін. Він виник в Аравії на початку VII ст. у результаті формування державних відносин – халіфату, але остаточно склався в XI-XIII ст. як ідеологія суспільств Близького та Середнього Сходу. Віровчення ісламу зазнало впливу головним чином християнства та іудаїзму, їхніх уявлень про єдинобожжя, посередництво між Богом і людьми, загробну відплату, "страшний суд".

На сьогодні іслам справляє значний вплив на суспільне життя цілого ряду країн. Під його впливом формуються ідеологія і політика багатьох держав і навіть цілих народів.



Буддизм – одна з найпоширеніших релігій світу. Він виник у Стародавній Індії у VI-V ст. до н. є. Засновником буддизму вважають Сіддхартху Гаутаму, який начебто жив У VII-VI ст. до н. є. і першим досяг стану нірвани – блаженного небуття та став Буддою. Священні книги буддизму відомі під назвою "Трипітака".

Згідно з ученням буддизму, життя – це суцільні страждання, причиною яких є жадоба життя, потяг до існування. Смерть не веде до припинення цих страждань, бо за нею неминуче настає нове народження. Звільненням від безкінечного перевтілення, засобом порятунку від страждань є заглиблення в нірвану. Одним із головних догматів буддизму є вчення про перевтілення душ (сансара) і закон відплати (карма) в загробному житті. Буддистські ідеали відмови від життєвих інтересів, непротивлення злу тощо сприяли зміцненню влади людини над собою та людини над людиною.

У І ст. н. є. буддизм розпався на дві течії: махаяну, яка з часом пішла на компроміс із брахманізмом, і хінаяну, що зберегла риси первинного буддизму. Найбільш поширений буддизм у країнах Центральної та Східної Азії. У Монголії і Тибеті він набрав форми ламаїзму. А в Індії на зміну буддизму прийшов індуїзм.

Роблячи висновки стосовно сутності релігійного світогляду, потрібно підкреслити таке. Як і всі інші історичні типи світогляду, релігійне світобачення має сильні і слабкі сторони.

Сила релігійного світогляду полягає передусім у тому, що в релігії вперше в історії світоглядної культури людина починає розглядатись як суперечлива істота, як єдність протилежностей – тіла і душі. Релігійний світогляд особливої сили набуває завдяки вдосконаленню ідеї Бога, як відомо, започаткованій ще в міфології. У християнстві це вдосконалення виявляється не тільки через процес розперсоніфікації божественної сутності, а й через творення знаменитої тріади – Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий. Більше того, у християнстві виводиться на арену світоглядного дійства месіанський образ Ісуса Христа, а це дає змогу релігії продемонструвати власне бачення співвідношення світоглядного вибору і реального процесу життя людини.

Досить привабливою є релігія завдяки творенню нею моральних принципів формування і розвитку світогляду. За моральні взірці світоглядного вибору людині пропонуються, наприклад, біблійні заповіді.

І нарешті, релігійний світогляд, на відміну від міфологічного, вперше докладно пояснює місце і роль людини у світі, а також значущість віри в Бога.

До так званих слабких сторін релігійного світогляду можна віднести передусім те, що релігія принижує роль людського пізнання і практично-перетворюючої діяльності людини. Крім того, релігійний світогляд абсолютизує ідею потойбічного щастя, фактично позбавляючи людину права на земне щастя. Релігійний світогляд змальовує привабливу перспективу людського існування, але освячує собою антигуманні дії людини і суспільства.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Схожі:

Людина І світ iconВизначення нахилу до певного типу професії
«людина – людина» (групи, спілки, колективи людей), «людина – техніка» (технічні системи, механізми, матеріали), «людина – природа»...
Людина І світ iconЛюдина І світ
Роль природно-історичного середовища І спадковості у формуванні та розвитку людини
Людина І світ iconШановні вчителі,батьки, учні! З новорічними святами І Різдвом Хрестовим
Школа… Кожна людина виходить у своєму житті з її стін. Це є початком біографії, це частинка життєвого шляху, яку ми беремо у широкий...
Людина І світ iconКнига це чарівниця. Книга змінила світ. У ній пам'ять людського роду, вона рупор людської думки. Світ без книги світ дикунів

Людина І світ iconАнгелівська зош І – ІІІ ст. «Використання сопілки в процесі виховання вокально-хорових навиків у школі»
В. Сухомлинський – Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті,...
Людина І світ iconМодель сформованості бібліотечно-бібліографічних умінь та навичок школярів
То земля Читалія! Із того ми краю! «Людина, яка уміє І любить читати — щаслива людина»
Людина І світ iconУрок Тема: Євген Гуцало. "Сім’я дикої качки"
Тема: Євген Гуцало. “Сім’я дикої качки”. Людина І світ, морально-етичні проблеми в оповіданні. Образи Юрка й Тосі, їхні слова І вчинки...
Людина І світ iconВчитель : Тацій Ольга Степанівна
Тема. Людина народжується, щоб залишити по собі вічний слід. Василь Сухомлинський «Який слід повинна залишити людина на землі»
Людина І світ iconВ. Приступа Психологічні проблеми спілкування
Людина разом з тим І суспільна істота, І такою вона стала в процесі суспільного розвитку. По суті, людина дуже складна істота. І...
Людина І світ iconЛюдина І природа в оповіданні Григора Тютюнника "Дивак"
Українське слово", ілюстрації до твору, таблиця "Образ Олеся", декорації, мікрофон, збірка віршів "Людина І природа", питання вікторини,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка