Лютий 2 200 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812— 1848), українського та російського письменника Гребінка Євген Павлович



Скачати 159.12 Kb.
Дата конвертації15.04.2017
Розмір159.12 Kb.

ЛЮТИЙ

2 - 200 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812— 1848), українського та російського письменника

Гребінка Євген Павлович


Портрет Євгена Гребінки

Євген Павлович Гребінка народився 21 січня 1812 року на хуторі Убіжище Пирятинського повіту на Полтавщині (тепер село Мар'янівка Гребінківського району) в сім'ї відставного штаб-ротмістра Павла Івановича Гребінки. Початкову освіту здобув у домашніх умовах. У 18251831 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук. У гімназії почав писати вірші. 1827 року написав драматичний твір для самодіяльного театру «В чужие сани не садись». 1829 року почав працювати над перекладом на українську мову поеми Пушкіна «Полтава». Брав участь у виданні рукописних журналів, складених із учнівських творів М.Гоголя, Н.Кукольника, М.Прокоповича, Г.Гребінки. 1831 року закінчив гімназію. Того року на сторінках «Украинского альманаха» в Харкові побачив світ перший друкований твір Гребінки — вірш «Рогдаев пир».

У вересні 1831 року повітове дворянство відрядило Гребінку у званні обер-офіцера у 8-й резервний Малоросійський полк, сформований для придушення польського повстання, але полк з Пирятина не вийшов, і у вересні, після поразки повстанців у Варшаві, Гребінка вийшов у відставку. 1834 року Гребінка переїздить до Петербурга, де восени вийшла його збірка байок «Малороссийские приказки», працює у комісії духовних училищ. 1836 року вийшов переклад поеми Пушкіна «Полтава» українською мовою. У червні 1835 року Іван Сошенко познайомив Гребінку з Тарасом Шевченком. З 1837 року працює вчителем російської мови у Дворянському полку. Бере участь в організації викупу Т.Шевченка з кріпацтва, збирає твори українською мовою й клопочеться про випуск їх у додатках до журналу «Отечественные записки». Одержавши відмову, із зібраних для додатків матеріалів укладає альманах «Ластівка», який вийшов 27 квітня 1841 року. 1840 року Гребінка допоміг Шевченкові у виданні «Кобзаря». Того ж року в журналі «Отечественные записки» вийшла Гребінчина повість «Записки студента», а в «Утренней заре» — повість «Кулик». 1842 року пише повість «Сеня». У 1843 році Гребінка відвідав Україну, був у Харкові, разом з Шевченком побував у маєтку Т.Волховської в селі Мосівці. Того ж року в журналі «Отечественные записки» надруковано роман «Чайковський» з епіграфами, взятими із Шевченкових творів. 1844 року Гребінка одружився з Марією Василівною Ростенберг. Того ж року вийшов його роман «Доктор». 1845 року познайомився з П.Кулішем, написав нарис «Петербургская сторона». У 1847 році відкрив своїм коштом у селі Рудці Лубенського повіту на Полтавщині парафіяльне училище для селянських дітей. Того ж року вийшли повість «Заборов» та «Приключения синей ассигнации». З 1846 року Гребінка почав видавати зібрання своїх прозових творів. До кінця 1848 року він видав вісім томів. Помер Гребінка 3 грудня 1848 року в Петербурзі. Тіло його перевезли в Убіжище, де й поховали.



Творчість

Українське суспільство у 20—30-х роках, коли зростав талант Євгена Гребінки, розвивалося в умовах загострення суспільно-політичних відносин, зростання ліберальних і радикальних настроїв. Після наполеонівської війни 1812 року, коли багато громадян Росії та України ознайомилися з життям Європи й порівняли його зі своїм середньовічним кріпацтвом, почали виникати таємні політичні товариства, з яких 14 грудня 1825 року виросло декабристське повстання в Петербурзі. 28 грудня це повстання відбулося в Україні, під Васильковом, де збунтувався піхотний полк, загітований декабристами. Новий спалах національної самосвідомості після придушення декабристського руху відбувся під час польського повстання 1830 року, яке знайшло жвавий відгук у середовищі радикально настроєного українського громадянства. Прояви українського національного відродження, зініційовані польським визвольним антиросійським рухом, ширилися на Лівобережній Україні. Водночас на Правобережній Україні, на колишніх українських землях Польщі, розвиток національної самосвідомості відбувався під впливом української школи польських письменників, найяскравішими представниками якої були Северин Гощинський, Богдан Залеський, Антоній Мальчевський, Юліуш Словацький, Тимко Падура. У ті часи починали свою діяльність Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Микола Гулак, Опанас Маркович. Уже було видано славнозвісний збірник українських пісень Михайла Максимовича. Надзвичайною популярністю користувалася «Енеїда» Івана Котляревського, яка започаткувала нову українську літературу, писану живою народною мовою. Ці прояви національного відродження в часи царювання Миколи І викликали непримиренну ворожість. Царизм в усіх проявах національного життя вбачав сепаратизм і вживав заходів щодо остаточної асиміляції українських провінцій.





Можливий портрет Євгена Гребінки, художник Тарас Шевченко.

У таких умовах виник так званий романтичний напрям української літератури дошевченківського періоду, яка живилася подіями народного життя й надихалася ідеями національного відродження. Євген Гребінка, як і багато хто в українській, російській та польській літературі, вдавався в умовах миколаївської реакції до жанру байки, яка мала в Україні давні традиції й досягла найвищого рівня у XVIII столітті в «Баснях Харьковских» Григорія Сковороди та в російських байках Івана Крилова. Гребінка творчо переосмислив здобутки попередників у жанрі байки й надав їм ширшого жанрового звучання, ввівши в них українські реалії та думки, що відображають світогляд українського селянина. У байках Гребінки відбито соціальні суперечності тогочасної дійсності. Езопівською, сповненою алегорій мовою, він, бачачи соціальну й національну несправедливість тогочасної царської Росії, наважувався говорити сувору і сміливу правду. Майже в усіх його байках хижакам і гнобителям протистоїть простий чоловік, який має здоровий глузд і мораль, і цим протиставляється автором багатим, крутіям, здирникам, чи- нодралам. Наприклад, у байці «Ведмежий суд» він викриває тогочасні порядки, продажність і корупцію в судових установах миколаївської Росії, де судді, Ведмеді та Вовки, за доносом Лисиці готові розтерзати жертву, бідолашного Вола, за те, що той лиш «їв сіно, і овес, і сіль». Вола за скоєні злочини «справедливий» суд постановив

четвертувать І м'ясо розідрать суддям на рівні часті, Лисичці ж ратиці оддать.

Більшість байок Гребінки — «Зозуля да Снігир», «Сонце да Хмари», «Рожа да Хміль», «Школяр Денис», «Грішник», «Ворона і Ягня», «Вовк і Огонь» та інші — своїм корінням сягають у народну творчість і побудовані на зіставленні двох моралей — панської і народної, хижацької і гуманної. Для своїх байок Гребінка використовує традиційні в народній творчості персонажі Ведмедя, Вовка, Лисиці, Орла, а з другого боку постають Віл, Зозуля, Снігир, Ягня, Конопляночка. Завдяки цьому образи й ідеї його творів були зрозумілими для народу й виконували свою моралізаторську та повчальну роль. В одній з кращих своїх байок — «Вовк і Огонь» Гребінка у досить сміливій критичній формі так висловлює характер взаємовідносин між багатими і бідними:

З панами добре жить, Водиться з ними хай тобі господь поможе, Із ними можна їсти й пить, А цілувать їх — крий нас боже!

У своїх байках, коротких мініатюрах, побудованих, як у драматичних творах, на протиставленні й зіткненні характерів, добра і зла, Гребінка досяг простоти й легкості стилю, влучності характеристики персонажів, завдяки чому його твори стали явищем в українській літературі того часу. Євген Гребінка успішно виступав і як прозаїк, автор історичних повістей, нарисів та роману «Чайковський», присвяченого подіям визвольної війни 1648—1654 років. Цей роман Іван Франко називав улюбленим твором галицько-руської молоді 60—70-х років. Створено його на основі родинних переказів, оскільки мати Гребінки походила з роду Чайковських. У «Чайковському» Гребінка, продовжуючи лінію М.Гоголя, творами якого тоді зачитувалися Росія й Україна, створив широке епічне полотно, зобразив суворе життя козаків, їхню мужність і вірність у дружбі. Гребінка звертався й до так званих злободенних тем, дуже гостро вирішуючи тему маленької людини у жорстокому суспільстві. Недарма його роман «Доктор» майже через півстоліття після смерті Гребінки А.Чехов називав серед кращих творів тогочасної літератури, гідних для перевидання й народного читання. Велику популярність у другій половині XIX століття мали також повісті Гребінки «Приключения синей ассигнации» та «Кулик», в яких він у традиціях гоголівських творів показав жорстоку владу грошей у тогочасному суспільстві. Окремою, а, може, з сьогоднішнього погляду, найяскравішою гранню творчості Гребінки є його лірична поезія українською та російською мовами. Кращі з поміж українських поетичних мініатюр — «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить») стала народною піснею. А російський романс на слова Гребінки «Очи черные, очи страстные» приніс Гребінці ще й світову славу. В історії української культури Гребінка залишився навічно ще й як щирий учасник у вирішенні Шевченкової долі, коли брав участь у викупленні його з кріпацтва та допоміг видати «Кобзар» 1840 року.



Твори

  • Будяк та коноплиночка

  • Ведмежий суд

  • Горобці да вишня

  • Дядько на дзвониці

  • Кулик (1840)

  • Лебедь і гуси

  • Пшениця

  • Рибалка

  • Українська мелодія

  • Чайковський (1843)

  • Човен (1833

  • Записки студента (1841)

  • Нежинский полковник Золотаренко (1842)

  • Богдан (1843)

  • Приключения синей ассигнации (1847)

Автор слів відомого російського романсу «Очи черныя» (уперше було надруковано в «Літературній газеті» 17 січня 1843 року)
• 130 років від дня народження Джеймса Джойса (1882—1941), ір­ландського письменника

• 80 років від дня народження Євдокії Кононівни Бабич (1932), україн­ського бібліографа, бібліотекознавця



6 - 75 років від дня народження Володимира Васильовича Кезлі (1937— 1984), українського письменника

7 - 200 років від дня народження Чарльза Діккенса (1812—1870), англійського письменника

Відомі твори:
- Різдвяна пісня в прозі, або різдвяне оповідання з привидами
- Записки Піквікського клубу
- Домбі й син
- Крамниця старожитностей
- Пригоди Олівера Твіста
- Пригоди Ніколаса Ніклбі
- Девід Коперфільд
- Маленька Дорріт



8 - 190 років від дня народження Опанаса Васильовича Марковича (Маркевич) (1822—1867), українського фольклориста, етнографа, громадського діяча

• 175 років з дня смерті Олександра Сергійовича Пушкіна (1799— 1837), російського письменника, поета



12 - Собор трьох святителів — Василя Великого, Іоанна Златоуста, Григорія Двоєслова

14 - День Святого Валентина

15 - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав

• Стрітення Господнє



19 - 20 років тому (1992) Верховна Рада України затвердила тризуб як малий Державний герб України

21 - Міжнародний день рідної мови

23 - День захисника Вітчизни

25 - 125 років від дня народження Леся Курбаса (повністю — Олександр-Зенон Степанович) (1887—1937), українського режисера, ак­тора, драматурга, публіциста, перекладача

Лесь Курбас (повністю — Олександр-Зенон Степанович Курбас; * 25 лютого 1887 р., Самбір — † 3 листопада 1937 р., Сандармох) — український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист УРСР (1925).

Біографія


Народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір (тепер Львівської області) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Батько його, хоча й був мандрівним українським актором, проте і в бідності своїй прагнув дати Олександрові гарну освіту.
Лесь Курбас, 1933

Навчався у Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. Тому цілком природно, що Лесь увібрав у себе все те, що могла дати йому європейська культура. Вже тоді Курбас мріяв працювати на Надніпрянській Україні, де існував сильний демократичний театр Садовського (Київ) і де поруч була висока театральна культура. 1916 року його мрія здійснилась, він вступає до цього театру. Акторська творчість Курбаса в театрі Миколи Садовського обіцяла розвинутися, але сталося так, що він приніс свій акторський талант у жертву режисерському. Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр. Назва «Молодий театр» з’явилася вже влітку 1917 року. Молодий театр — це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. З цього театру взяли початок кілька українських театрів.

Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх кращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру ім Шевченка, і під назвою «Кийдрамте» (Київський драматичний театр) трупа почала своє турне по містах Київщини. Спочатку осіли у Білій Церкві, потім в Умані.

Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922–1926), а потім і філософського (1926–1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.

Лесь Курбас і «березільці» знайшли свого драматурга, п’єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Куліш. Першою його п’єсою, що побачила світло рампи на сцені театру «Березіль», стала «Комуна у степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.

Кульмінація здобутків Курбаса пов’язана з драматургом Миколою Кулішем (1892–1937) і художником Вадимом Меллером (1884–1962).

У Києві «Березіль» мав під своїм крилом майстерні, плинні півавтономні одиниці. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом — Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі», «Чотири Чемберлени»), агітпроп. Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»).

П’єса М. Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло», на жаль, не знайшла розуміння у критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності.

Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Л. Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.

Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьке обмовлено, звільнено з посади керівника «Березолю» і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював у Соломона Михайловича Михоелса в Московському державному єврейському театрі на Малій Бронній. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки. 3 листопада 1937 року після повторного суду його було розстріляно в урочищі Сандармох, а 1957 року посмертно реабілітовано.





Акт про розстріл, 1937

21 грудня 1991 р. Кабінет Міністрів України постановою № 367 скасував постанову Ради Народних Комісарів УСРР від 17 грудня 1933 р. «Про позбавлення Л. Курбаса звання народного артиста УСРР».

1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку в пам’ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову отримала назву «Березіль».
26 - 210 років від дня народження Віктора Марі Гюго (1802—1885), французького письменника, публіциста, громадського діяча


Віктор-Марі Гюго (фр. Victor-Marie Hugo), народився 26 лютого 1802 р., в м. Безансон, у Франції  і помер 22 травня 1885 р., в Парижі — французький письменник, драматург, поет, публіцист, громадський діяч. Член Французької академії (1841).

Творчість Гюго дуже різноманітна: романи, лірична поезія, драми у віршах і прозі, політичні промови в Палаті перів, численні листи.

Віктор Гюго вклав значний внесок в оновлення поезії і театру як лідер течії романтизму у французькій літературі. Він також дозволив багатьом поколінням розвинути думку, що ідеологічна позиція письменника в політичному житті завдяки численним зобов’язанням прирікає його на вигнання.

У період, що передував революції 1848-го, Гюго майже повністю закинув художню творчість і активізувався як політичний діяч. Він став переконаним республіканцем і після 1848 брав активну участь у боротьбі за збереження і зміцнення республіканського ладу.


Біографія


Віктор Гюго — син генерала наполеонівської армії Леопольда Сигізбера Гюго (1773–1828), якому був наданий титул графа, за сімейною традицією Жозефом Бонапартом, королем Іспанії, і Софії Требюше (1772–1821). Молодший син у сім’ї з трьох дітей після Абеля Жозефа Гюго (1798-1853) і Євгена Гюго (1800–1837). Його дитинство минуло в Парижі. Часті перебування в Неаполі та Іспанії внаслідок військових призначень батька позначається на його ранньому віці. У 1811 р. він з своїм братом Євгеном вчиться в релігійному закладі Мадрида, Коледжі для Дворян. В 1813 р. він оселяється в Парижі з матір’ю, яка розлучилася з його батьком. У липні 1816-го, у віці 14-ти років, Віктор пише у своєму щоденнику: «Я хочу бути Шатобріаном або ніким.» Його покликання є раннім, а амбіції - величезні. Ми не знаємо багато з його починань, тому що автор спалив свої перші 10 шкільних зошитів.

У 1817 р. він бере участь у конкурсі літературної академії в Тулузі. Через два роки він стає лауреатом цієї академії. У 1819 р. він одержує Золоту лілію за «Оду» на честь встановлення статуї Генріха IV і в 1820 р. одержує Гвоздику як заохочувальний приз за іншу оду: «Мойсей на Нілі». Творчість


Романи


  • «Бюг Жаргаль» (Bug Gargal, 1820)

  • «Ган Ісландець» (Han d’Islande, 1823)

  • «Останній день засудженого» (Le Dernier Jour d’un condamné, 1829)

  • «Собор Паризької Богоматері» (Notre-Dame de Paris, 1831).

  • «Клод Ге» (Claude Gueux, 1834)

  • «Знедолені» (Les Misérables, 1845 - 1862).

  • «Трудівники моря» (Les Travailleurs de la mer, 1866).

  • «Людина, що сміється» (L’Homme qui rit, 1869).

  • «Девяносто третій рік» (Quatrevingt-treize, 1874).

«Собор Паризької Богоматері»


Задум роману «Собор Паризької Богоматері» з’явився 1828 р.; саме цим роком датований план твору, в якому вже намічені образи циганки Есмеральди, закоханих в неї поета Гренгуа і Абата Клода Фролло. По цьому первинному плану Гренгуа рятує Есмеральду, кинуту за наказом короля в залізну клітку, в той час, як Фролло, розшукавши Есмеральду в таборі циган, зраджує її в руки катів. Пізніше, Гюго дещо змінив задум і план роману. На початку 1830 в замітках на полях рукопису вперше з’являється ім’я капітана Феба де Шатопера.

Поеми


«Мазепа» — 1828 року, натхненний поемою Д. Байрона та творчістю, Луї Буланже Гюго написав твір під назвою «Mazeppa». Він увійшов до збірки «Поезія сходу» (Les Orientales, 1829). Як епіграф до поеми він узяв перший рядок твору Байрона — Away! — Away!

Так само, як Байрон, Гюго теж наголошує на відстані, що лежить між цінностями українського героя і західним читачем. Проте прагнення романтичного героя до свободи – це не єдина роль Мазепи Гюго. У першій частині поеми Гюго наголошує на зв’язку між людиною і природою, що її оточує — українською природою, хоча Україна не згадується протягом усієї подорожі. Проте в останніх рядках першої частини Гюго повідомляє читача про майбутнє героя, а саме: одного дня його зроблять провідником України (prince … de l’Ukraine у французькому тексті). Дикий скакун Мазепи помирає. Лише коли українця відв’язують від трупа, він спроможний досягти вершини – стати гетьманом.



Цей символізм Гюго розкриває у другій частині поеми. Він пояснює, що Мазепа — це символ митця, що прив’язаний до спини Генія. Митець намагається звільнитися від пут Генія, але не може. Геній відносить митця з реального світу. Природа перешкоджає цим скачкам, бо не розуміє митця. Політ Генія – тобто коня — несе митця з банального світу на межу ідеалу.

Українські переклади


Українською мовою перекладено майже всі романи, драми та вірші Гюго. Багато зробив для популяризації його творчості в Україні Іван Франко, який високо цінив соціальні повісті «Останній день смертника» (1929), «Клод Ге» (1934). Франко переклав 8 віршів із збірки «Кари», 11 віршів із інших збірок, уривок із роману «Знедолені» під назвою «Ватерлоо», фрагмент антиклерикальної драми «Торквемада». Він також написав статтю «Сотні роковини народження В. Гюго».

Твори Гюго перекладали також Леся Українка, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Павло Грабовський, Максим Рильський, Микола Бажан, Борис Тен, Михайло Рудницький, Віктор Шовкун, Сава Голованівський та ін.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Лютий 2 200 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812— 1848), українського та російського письменника Гребінка Євген Павлович iconЄвген Гребінка (1812-1848) План
Зв'язок творчості Є. Гребінки (1812-1848), з проблемами виховання та навчання підростаючого покоління
Лютий 2 200 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812— 1848), українського та російського письменника Гребінка Євген Павлович icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Лютий 2 200 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812— 1848), українського та російського письменника Гребінка Євген Павлович iconСуми 2009 Шановні колеги!
Ліни Костенко, російського письменника Антона Павловича Чехова, визначного поета-пісняра Вадима Крищенка – ювілярів 2010 року. Також...
Лютий 2 200 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812— 1848), українського та російського письменника Гребінка Євген Павлович iconДовідка років від дня народження Євгена Оскаровича
Патона (1870–1953), українського вченого, фахівця в галузі мостобудування та електрозварювання
Лютий 2 200 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812— 1848), українського та російського письменника Гребінка Євген Павлович icon80 років від дня народження євгена пилиповича гуцала євген Пилипович Гуцало
Гуцало – дивовижний, загадковий, майже нерозкритий критиками письменник. Він – один з найбагатших кількісно І найрізноманітніших...
Лютий 2 200 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812— 1848), українського та російського письменника Гребінка Євген Павлович iconВін відкрив людству шлях до зірок (1907-1966) 12 січня 110 років від дня народження
України, творця космічних кораблів, відомого українського вченого Сергія Павловича Корольова
Лютий 2 200 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812— 1848), українського та російського письменника Гребінка Євген Павлович icon200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка (1814 – 1861), українського поета, художника, мислителя
Яцюк В. Не забудьте пом'янути Шевченківська листівка як пам'ятка історії та культури 1890–1940. 195–річчю від дня народження присвячується...
Лютий 2 200 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812— 1848), українського та російського письменника Гребінка Євген Павлович icon100 років від дня народження Ю. Збанацького українського письменника

Лютий 2 200 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812— 1848), українського та російського письменника Гребінка Євген Павлович iconПрезентація «євген коновалець: символ української нації» Мета
Мета: з нагоди річниці від дня народження Євгена Коновальця, розповісти учням про цю непересічну постать української історії першої...
Лютий 2 200 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812— 1848), українського та російського письменника Гребінка Євген Павлович iconСценарій математичного ранку до 140-річчя від дня народження
А у скількох справах І починаннях, пов'язаних з розвитком І освітою українського народу, брав безпосередню участь професор В. Левицький...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка