М. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія Івано-Франківськ 2011



Сторінка9/19
Дата конвертації04.05.2018
Розмір3.66 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   19

Клеймс, у. Претензія, вимога покупця до продавця, зумовлена недоліками у якості або станом запропонованого товару.

На вітчизняному ринку доволі часто поняття клеймсу взагалі невідоме ані продавцям, ані покупцям (Із газети).

(НСЗ, с. 105).


Неоло́гія – «розділ мовознавства, що досліджує нові слова (способи їх творення, типи значень, вживання)» [Єрмоленко. – УМ. – С. 105].
Непо́вні (частко́ві) омо́німи – «омоніми, в яких звуковий склад збігається тільки в частині граматичних форм. так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр» [Ганич. – С. 167].

«… омоніми, у яких не всі граматичні форми мають однаковий фонемний склад» [Лисиченко. – С. 57].

Такі омоніми «… збігаються лише в частині граматичних форм.., тут має місце омонімія певного слова у відношенні до частини парадигми, морфологічних форм чи навіть однієї форми іншого» [СУМ П і Ф. – С. 49] слова. Див. омофо́ни, омофо́рми, омо́графи.
Непо́вні сино́німи. Див. семанти́чні, стилісти́чні, сема́нтико-стилісти́чні, загальномо́вні, контекстуа́льні сино́німи.
Неповнозна́чні слова́ – «слова, що виражають різні семант.-синтакс. відношення між словами, реченнями і частинами речень, а також різні відтінки суб’єктив. модальності» [Вихованець. – УМЕ. – С. 579].

«… слова без самостійного лексичного значення, які не мають граматичних значень, не функціонують у ролі членів речення, а виконують службову синтаксичну функцію. До Н.с. належать службові частини мови (сполучник, прийменник, частка), допоміжні дієслова, зв’язки та слова, які утворюють аналітичні ступені порівняння» [МФЕ. – С. 265].

«… слова, що належать до неповнозначних частин мови» [Єрмоленко. – УМ. – С. 106].
Номенклату́ра – «(від лат. nomenclatura – перелік, список імен) – сукупність назв (номенів) конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо (на відміну від термінів, що позначають певні абстраговані поняття галузей науки… (напр., у географічній номенклатурі – Чорне море, Шацькі озера, ріка Десна і т.п.)» [Панько. – УМЕ. – С. 360].

«… номенклатурні слова становлять перелік (найчастіше систематизований) предметів тієї чи іншої спеціальної сфери діяльності» [СУЛМ ЛФп. – С. 106].


Номінати́вна фу́нкція мо́вної одини́ці – називна. «За характером вираження номінативної функції слова поділяються на: а) власне-номінативні лексичні одиниці, що мають як номінативну, так і сигніфікативну (вираження певного узагальненого поняття) функції, це – іменники-апелятиви (назви предметів та опредметнених ознак, дій, ситуацій), прикметники, дієслова, прислівники (крім займенникових), а також числівники та ін. рахункові слова..; б) іменники-власні назви, номінативна функція яких полягає в ідентифікації одиничного об’єкта серед класу однорідних об’єктів..; в) невласне-номінативні лексичні одиниці – займенники й займенникові прислівники, які не називають об’єкт, а лише вказують на нього або заступають його назву; г) несамостійно-номінативні – службові слова, які виконують номінативну функцію лише разом з повнозначними словами, виражаючи різноманітні відношення між елементами дійсності через вираження семантико-синтаксичних відношень між повнозначними словами (прийменники, сполучники), конкретизуючи в певному аспекті елемент дійсності через конкретизацію повнозначного слова (артиклі, окремі розряди часток) та ін.; ґ) неномінативні – вигуки, які лише виражають емоційні та емоційно-вольові реакції на навколишню дійсність, та звуконаслідувальні слова, що імітують звуки дійсності» [Тараненко. – УМЕ. – С. 385].

«Пізнаючи явища, людина дає їм назву, тобто закріплює за кожним з них певний звуковий комплекс. При цьому слово стає елементом мови тільки в тому разі, коли назва стає спільною для всього колективу… Таким чином, слово дає назву явищу, отже виконує в мові номінативну (називну) функцію» [Лисиченко. – С. 11].

«… функція позначення предметів і явищ зовнішнього світу і свідомості. Синоніми: репрезентативна функція, референтна функція» [Кочерган. – ОЗМ. – С. 371]. Див. фу́нкції сло́ва.
Номінати́вні слова́ – «слова, які позначають (номінують) предмети і явища об’єктивного світу» [Кочерган. – ОЗМ. – С. 371].
Номіна́ція – «1) творення і надання назв (та ін. мовних позначень) пізнаним і вичленуваним фрагментам дійсності, тобто встановлення відношень позначального і позначуваного між певною мовною одиницею і відповідним предметом (явищем, ознакою і т.ін.); 2) результат цього процесу, тобто сама назва; 3) називання як використання вже готових найменувань у процесі мовленнєвих актів» [Тараненко. – УМЕ. – С. 383].
Но́рма (мо́вна но́рма) – «сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок сусп. спілкування і певний період розвитку мови і суспільства. Н.м. – гол. категорія культури мови, а також важливе поняття заг. теорії мови» [Єрмоленко. – УМЕ. – С. 387].

«… сукупність найбільш стійких традиційних реалізацій мовної системи, відібраних і закріплених у процесі суспільної комунікації. Норми характерні не тільки літературній мові. Вони властиві й іншим формам існування мови (наприклад, діалектам)» [СКМ. – С. 43].


Но́рма літерату́рної мо́ви – «реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі та нормі мови і становить єдину можливість або найкращий для даного конкретного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співвідносних фактів загальнонародної (національної) мови у процесі спілкування» [СКМ. – С. 43].
Носі́й мо́ви «представник певної соціокультурної та мовної спільноти, який володіє нормами мови, активно використовує певну ідіоетнічну мову (як правило, рідну) в побутових, соціокультурних, професійних тощо сферах спілкування» [Бацевич. – С. 122].
О
О́бразність – «1. Мотивувальна ознака (мовна реалізація чуттєвого уявлення або асоціації), що лягла в основу найменування певного елемента дійсності і з різним ступенем виразності виступає як внутрішня форма відповідного мовного знака… 2. У лінгвостилістиці – наявність у мовної одиниці слововживань або вже сформованого переносного значення з яскравим, «живим» виражально-зображальним ефектом, побудованим на метафоричних (золоте волосся), рідше метонімічних (сивина – про старість) та ін. асоціаціях» [Тараненко. – УМЕ. – С. 390-391].

«Образність мови – комунікативна якість мови, орієнтована на виникнення додаткових асоціативних зв’язків, тобто вживання слів і словосполучень у їх незвичному оточенні, зокрема, їх переосмислення у тропах» [СКМ. – С. 44].


О́бразно-ідіомати́чна фразеоло́гія – «продукт народного образного мислення, який постає передусім через порівняння: предмета з іншим предметом (…«паляниця, як дух, як пух, як милеє щастя, як пір’ячко»…), ознаки з предметом, якому властива та сама ознака («гарна, наче рожа, як весна, як зіронька в небі, як калина…»), дії з предметом, для якого така дія також характерна («держиться, як …репях кожуха, як смола»)…» [Жайворонок. – УЕ. – С. 34].
Однозна́чні (моносемі́чні) слова́ слова, що співвідносяться «лише з одним предметом думки» [Ганич. – С. 162].

Слова, що мають «одне лексичне значення, стійко закріплене за їхнім звуковим комплексом… Ці слова мають чітко виражену предметну співвіднесеність, одне стійке значення (представлені одним ЛСВ). Семантичні межі таких слів цілком визначені» [СУЛМ ЛФп. – С. 47].

«Звичайно, кожне слово в час свого виникнення було однозначним, і поява його викликана потребою дати назву якомусь одному предметові, одному явищу чи одному класові їх. Якщо слово в процесі розвитку лексичної системи не використовувалося для позначення іншого предмета або явища іншого класу, то воно й збереглося в мові як однозначне. До однозначних слів належать назви деяких рослин (вільха, ліщина.., осока…), тварин, риб, птиць (…судак, сазан…), речей (олівець … ), а також числівники (п’ять, двадцять) та ін. До однозначних слів тяжіють термінологічні назви, тобто слова, що служать для точного вираження спеціальних понять у галузі науки, політики, мистецтва, культури. Сама природа терміна як лексичної одиниці вимагає однозначності, і ця семантична особливість великої кількості термінів нашої мови безсумнівна: суфікс, префікс, ямб, дактиль…» [СУМ П і Ф. – С. 37].
Однозна́чність (моносемі́я) – «наявність у слова тільки одного значення. Однозначними в більшості є терміни, номенклатурні назви» [Ганич. – С. 162].

«… здатність слова мати одне лексичне значення» [СУЛМ ЛФп. – С. 47]. Напр.: алані́н – ациклічна амінокислота, дуже поширена в живій природі.


Озна́ки літерату́рної но́рмириси, властивості, особливості літературної норми: «1) відповідність літературної норми системі мови, 2) стабільність літературної норми, 3) варіантність літературної норми, 4) стилістична диференціація літературної норми, 5) кодифікованість літературної норми» [СКМ. – С. 44].
Озна́ки сло́ва – риси, властивості, особливості слова, які полягають у тому, що «… структура С. складається з двоярусної форми – фонетичної (певним чином організованої сукупності сегментних і суперсегментних елементів, що становлять його звукову оболонку) і граматичної форми та двох принципово відмінних типів мовного значення – лексичного значення і граматичного значення. …1) за формою – як найменша (для виконання зазначеної функції знакової репрезентації об’єкта) і відокремлено оформлена, виокремлювана одиниця… а) у фонетичному аспекті: як велика імовірність відокремлення С. в звуковому потоці паузами, наявність єдиного наголосу; …б) у внутрішньоструктурному (морфемному) аспекті: як лінійна цілісність (нерозривність і непроникність) С., що виявляється в неможливості його розчленування і встановлення якоїсь іншої одиниці; …в) у морфологічному аспекті: як граматичне оформлення (форми роду, числа, відмінка і т. ін.); 2) за змістом: а) протиставляючись в ономасіологічному плані, з одного боку, разом із словосполученням і реченням морфемі, яка не має номінативної функції, С., з другого боку, разом із стійким словосполученням протиставляється синтаксичному словосполученню і реченню за характером цієї функції; б) у власне семасіологічному плані С. має свій специфічний тип мовного значення – лексичне, виражаючи його разом з граматичним значенням; 3) за функціонуванням: С. (разом із стійким словосполученням) як самостійна, відносно автономна одиниця протиставляється морфемі і синтаксичному словосполученню, а як вільно відтворювана в мовленні одиниця – синтаксичному словосполученню і реченню» [Тараненко. – УМЕ. – С.565-566].
Озна́ки те́рміна риси, властивості, особливості термінологічної одиниці: «1) термін однозначний (Р. Будагов, Т. Секунда), виявляє тенденцію до однозначності (В. Даниленко, Л. Кутіна), однозначний у межах певної термінологічної системи (О. Реформатський, Т. Панько); 2) термін точний та байдужий до контексту (Т. Секунда, О. Толикіна); 3) значення терміна дорівнює поняттю в обсязі пізнаного (О. Вюстер, А. Дрезен); 4) термін стилістично нейтральний (О. Реформатський); 5) термін системний. Однак системність терміна розуміють по-різному. Одні автори вбачають у ній класифікаційну сутність (І. Ковалик, В. Даниленко), інші вважають, що термінові властива системність словотвірна (Л. Канделакі, Л. Лагутіна). На думку третіх, системність терміна є подвійною: як елемента терміносистеми і як елемента системи мовної (О. Реформатський, Т. Панько); 6) термін конвенційний, навіть двічі (В. Овчаренко); по-перше, існуючому поняттю можна дати назву за задумом мовця і за змістом існуючого знака-терміна; по-друге, найменування і зміст можуть бути конвенційно лише притяжними, але назви і зміст можуть бути конвенційно встановлені, вибрані; 7) наявність у терміна чіткої дефініції (майже усі дослідники); 8) у терміна не повинно бути синонімів чи омонімів (у межах однієї теріносистеми); …9) …короткість (стислість) у плані вираження» [Панько. – С. 146-147].

«1. Системність… Кожна наукова термінологія обов’язково становить впорядковану систему, в якій місце кожного терміна визначається співвідносністю означуваного ним поняття з іншими поняттями цієї галузі науки… 2. Наявність дефініції (визначення)… 3. Тенденція до однозначності в межах свого термінологічного поля… 4. Емоційна нейтральність… Отже, основні ознаки термінів – системність, моносемічність, наявність визначення, відсутність емотивного тла – реалізуються лише в межах певної термінології. Поза нею термін втрачає свої дефінітивні та системні характеристики і детермінологізується, тобто переходить в загальновживану лексику» [СУЛМ ЛФп. – С. 105-108].


Озна́ки фразеологі́зму риси, властивості, особливості фразеологічної одиниці: «… універсальні (загальномовні) й специфічні. До перших належать відтворюваність і стабільність компонентного складу, до других – семантичне перетворення фраземотворчих компонентів, смислова цілісність та експресивно-емоційний характер фразеологічної семантики. Одним з головних наслідків цих перетворень є цілісне значення Ф.» [Алефіренко. – УМЕ. – С. 708].

У лінгвістиці визначено такі ознаки ФО: «Цілісність – «семантична монолітність» (С. Абакумов), «цілісність номінації» (О. Ахманова) – формується внаслідок переосмислення вільного словосполучення-прототипу, мотивувального фрагмента дійсності… Цілісність семантики фразеологізмів виявляється у відносній (приблизній) ідентифікації їх словом (як маків цвіт – гарний; і вуст не розтулити – мовчати), у здатності їх виступати окремим членом речення, у відтворюваності в мовленні і в стабільності (з допуском варіантності) компонентного складу й структури. Фразеологічна відтворюваність зворотів у мовленні пояснюється тим, що вони існують в мовців (свідомості і пам’яті) вже як готові блоки, з яких ми й конструюємо (разом зі словами) речення та які використовуємо для образної вторинної номінації реалій, найчастіше – ситуацій. Відносна постійність компонентного складу та структури виявляється як діалектична єдність константного (інваріантного) й змінного (варіативного). Фразеологізми відтворюються в мовленні в обмеженому, – грошовий (золотий) мішок «багатство» … (однак неможливо сказати діамантовий мішок) – а саме тому й постійному складі слів-компонентів. Експресивність як онтологічна риса ФО постає з їхнього призначення – передавати через почуття наше ставлення до фактів навколишньої дійсності, підсилювати логічний та емоційний зміст висловленого, виступати засобом суб’єктивного увиразнення мови. Фразеологізми виступають не для позначення нових реалій, а для оцінної характеристики вже названого. Експресивність базується насамперед на образності (вага каменя → з каменем на душі…), тобто на імпліцитному зіставленні вільного й фразеологічного омонімічних словосполучень, словокомплексу-прототипу з нейтральними його складниками й цілісної метафоричної одиниці» [Ужченко. – ФУМ. – С. 21-24].


Ойко́нім – «(від гр. οίκος – помешкання, дім, житло і όνυμα – ім’я…) – вид топоніма, власна назва будь-якого поселення (міста, селища, села, виселка, хутора)» [Горпинич, Клименко. – УМЕ. – С. 399].

«… власне ім’я будь-якого поселення…: м. Одеса, м. Прилуки, с. Семенівка, Африка тощо» [Єрмоленко. – УМ. – С. 113].


Ойконімі́чний словни́к. Див. ономасти́чний словни́к.
Ойконімі́я – «сукупність власних назв поселень різних типів (ойконімів) певної території. Напр.: О. Наддніпрянщини, О. України» [МФЕ. – С. 274].
Оказіоналі́зм, індивідуа́льно-а́вторський, а́вторський, стилісти́чний неологі́зм – «(від лат. occasionalis – випадковий) – незвичне, здебільшого експресивно забарвлене слово, утворене з порушенням законів словотворення чи норми мовної й існує лише в певному контексті, в якому воно виникло. О. зіставляються зі словами узуальними, від неологізмів відрізняються тим, що зберігають свою новизну незалежно від реального часу їх утворення: «У кутку на гнилій соломі захльобисто хріп суверенів помічник, він же підсуверен, Оверко Блиськп’ята» (Остап Вишня)» [Пустовіт. – УМЕ. – С. 400].

Оказіоналізми «утворюються за наявними в мові моделями, але не використовуються в загальновживаному словнику. О. мають індивідуальний характер, вживаються тільки в умовах певного контексту, який дає змогу розкрити їхнє значення. Напр.: Я не люблю, як на мене кричать. Я змалку закричаний (В. Близнець)» [Єрмоленко. – УМ. – С. 113].


Оказіона́льний – «такий, що не відповідає загальноприйнятому вживанню, має поодиноке рідкісне значення» [Єрмоленко. – УМ. – С.113-114].
Оксиморо́н (оксюморо́н) «(гр. όξύμωρον, όξύς – гострий, колючий і μωρός – дурний, безглуздий) – фігура мови, що полягає в навмисному поєднанні слів з протилежними або просто взаємовиключними значеннями для вираження нового цілісного поняття або окремого явища, в оригінальній формі привертаючи увагу до його суперечливої природи. В основі О. часто лежить поєднання двох антонімів: гірка радість, красномовна мовчанка, знайомий незнайомець, неінтелігентні інтелігенти (Ю. Мушкетик)» [Тараненко. – УМЕ. – С.400-401].

«… стилістична (риторична) фігура – поєднання протилежних за змістом, контрастних понять, що зумовлює виникнення нового уявлення, викликає експресивний ефект: лунка тиша, сталева ніжність, гарячий сніг; Ви чуєте, Як всюди дзвонить тиша, Як без Тичини тиша громом вибухає (І. Драч)» [Єрмоленко. – УМ. – С. 114]. Інший прилад: Я вільна й в неволі. Ти навіть на волі невільний. Що буде зі мною? Невже ти мене приручив? (О. Слоньовська).


Омо́графи (графі́чні омо́німи) – «(від гр. όμός – однаковий і γράφω – пишу) – слова, які однаково пишуться, але по-різному вимовляються і мають різне значення: му́зика (мистецтво) і музи́ка (музикант), білизна́ (білий колір) і біли́зна (спідній одяг), обі́д (прийняття їжі) і о́бід, (частина колеса)» [Єрмоленко. – УМ. – С. 114].

«… ряд слів, які відрізняються фонемним складом, але мають однаковий графічний вигляд на письмі, тобто по-різному вимовляються, але однаково пишуться» [Лисиченко. – С. 53].


Омо́німи«(грец. όμώνυμος – однойменний…) – слова або їх окремі граматичні форми, а також стійкі словосполучення, морфеми, синтаксичні конструкції, що при однаковому звучанні (або написанні) мають абсолютно різні значення (на відміну від полісемії)» [Тараненко. – УМЕ. – С. 401].

«… слова, що мають однаковий звуковий склад, але відмінні, цілком самостійні за своїм значенням» [СУМ П і Ф. – С. 45].

«… слова або окремі словоформи, тотожні за звуковим складом, але відмінні за значенням, напр.: кран («пристрій для перекриття трубопроводу»), кран («механізм для підіймання вантажів»)» [СУМ Ф. – С. 234]. Див. корене́ві (непохідні́) і словотві́рні (похідні́) омо́німи.
Омо́німи абсолю́тні (по́вні омо́німи) – «омоніми, в яких звуковий склад збігається в усіх граматичних формах. Вони існують лише в межах однієї частини мови. Наприклад: коса (заплетене волосся) і коса (сільськогосподарське знаряддя) …» [Ганич. – С. 167].

«… омоніми, в яких усі морфеми, що їх утворюють, повністю збігаються за звучанням, маючи абсолютно різне значення» [Ахманова. – С. 287].

Слова, у яких «… цілком ідентичні граматичні значення й способи їх вираження …» [СУМ П і Ф. – С. 48].
Омо́німів словни́к – словник, «...у якому вміщені слова, що однаково звучать чи пишуться, але мають різне значення. Словники омонімів є водночас і тлумачними» [СУМ Ф. – С. 308]. Напр.: Демська О., Кульчицький І. Словник омонімів української мови. – Львів : Фенікс, 1996. – 224 с.; або: Різниченко О.С. Одноримки (словник омонімів та схожословів). – Одеса: Друк, 2002. – 408 с. Наприклад:

М А Н Д А Р И Н

Сидить під балдахіном мандарин,

їсть соковитий, свіжий мандарин.


М А Р К И

Коли були у франків марки, (гроші)

листи ходили ще без марки.

(РО, с. 200).


Омонімі́я лекси́чна – «звуковий збіг слів із різними значеннями, що виник внаслідок розпаду полісемії чи випадкового збігу» [Левицький. – АМВЛС. – С. 31].

«… категоріальне лексико-семантичне відношення не пов’язаних за значенням слів, які збігаються за формою (написанням, звучанням) і розрізняються у тексті завдяки різним контекстуальним оточенням» [СУЛМ ЛФп. – С. 64].

«… явище збігу різних слів за звуковою формою» [СУМ Ф. – С. 234]. Див. лекси́чні омо́німи.
Омофо́ни – «(грец. όμόφωνος – однозвучний), або фонетичні О., – різні слова (переважно їхні окр. грамат. форми), що збігаються звучанням при відмінності їх фонемного складу і, відповідно, графіч. передачі: лежу (від лежати) і лижу (від лизати), мене (до я) і мине (від минати), біль і білль, а також синтакс. конструкції або слово й конструкція: за шию й зашию, сонце і сон це» [Тараненко. – УМЕ. – С. 403].

«… слова, які однаково звучать, але мають різне написання: любов – Любов, незабаром (прислівник) не за баром (іменникова відмінкова форма) плету (дієслово) плиту (іменник у знахідному відмінку)» [Єрмоленко. – УМ. – С. 114].

«… різні відрізки мовлення, що збігаються звучанням при розрізненні морфологічного складу» [Лисиченко. – С. 53].
Омофо́рми – «(від гр. όμός – однаковий і лат. forma – форма) – слова різних частин мови, які однаково звучать в окремих граматичних формах: мило (прислівник) і мило (іменник), три (числівник) і три (наказовий спосіб дієслова), мати (іменник) і мати (недоконаний вид дієслова), посивіла (дієслово минулого часу жіночого роду) і посивіла (дієприкметник)» [Єрмоленко. – УМ. – С. 115].

«… слова, звуковий склад яких збігається тільки в одній граматичній формі. Як правило, омоформами є лексеми, що належать до різних частин мови, напр.: іменник мати і дієслово мати» [СУМ Ф. – С. 235-236].


Ономасіоло́гія – «(гр. όνομασια – назва, найменування) – розділ семасіології, в якому вивчаються способи номінації, принципи називання» [Єрмоленко. – УМ. – С. 115].

«… аспект лексичної семантики, в якому значення вивчається у напрямку: від плану змісту до плану вираження. Вона вивчає номінацію: перехід від предмета чи явища до їх нього позначення в мові» [СУЛМ ЛФп. – С. 39-40].

«… теорія номінації; один із двох аспектів семантики (поряд із семасіологією), який вивчає природу, закономірності й типи мовного позначення елементів дійсності» [Кочерган. – ОЗМ. – С. 372].
Онома́стика – «(гр. όνομαστική – майстерність давати імена) – розділ мовознавства, що вивчає історію виникнення, розвитку власних імен у літературній мові та діалектах. Відповідно до категорії власних імен має кілька розділів – антропоніміку, топоніміку, астроніміку» [Єрмоленко. – УМ. – С. 114].
Ономасти́чний словни́к (ономастико́н) – «словник або список, складений, як правило, окремо для різних категорій власних назв — антропонімів, топонімів тощо з лінгвістичними та екстралінгвістичними поясненнями» [Лобода. – УМЕ. – С. 82].

«Словники власних назв, які укладають на основі реєстру індивідуальних найменувань окремих одиничних об’єктів. Залежно від типу власної назви виокремлюють:




  • Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   19

Схожі:

М. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія Івано-Франківськ 2011 iconРекомендована література
Бабій І. О. Українська лексикографія : збірник вправ І завдань / Ірина Бабій. Івано-Франківськ : видавець Голіней О. М., 2012. 180...
М. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія Івано-Франківськ 2011 iconКонспект лекцій із дисципліни «Сучасна українська мова» (Лексикографія. Лексикологія. Фразеологія. Фонетика) для студентів спеціальності 020303
Лексикографія. Лексикологія. Фразеологія. Фонетика для студентів спеціальності 020303
М. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія Івано-Франківськ 2011 iconКультурно-просвітницьких заходів
Матеріали на допомогу бібліотекам у проведенні культурно-просвітницьких заходів. Вип. XV / Івано-Франків. Оунб ім. І. Франка, Наук...
М. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія Івано-Франківськ 2011 iconМистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією доцента М. В. Вовка Випуск II івано-Франківськ Видавничо-дизайнерський відділ ціт 2008
«Актуальні проблеми мистецької освіти: історія І сучасність» (м. Івано-Франківськ, березень 2007 р.) / За заг ред доцента М. В. Вовка....
М. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія Івано-Франківськ 2011 iconМистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IIІ івано-Франківськ Видавничо-дизайнерський відділ ціт 2009
«Актуальні проблеми мистецької освіти: історія І сучасність» (м. Івано-Франківськ, березень 2009 р.) / За заг ред професора М. В....
М. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія Івано-Франківськ 2011 iconКафедра мистецьких дисциплін Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки За загальною редакцією доцента М. В. Вовка Івано-Франківськ Видавничо-дизайнерський відділ ціт 2007 р
«Актуальні проблеми мистецької освіти: історія І сучасність» (м. Івано-Франківськ, березень 2007 р.) / За заг ред доцента М. В. Вовка....
М. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія Івано-Франківськ 2011 iconУзагальнення та систематизація вивченого з розділів «Лексикологія» та «Фразеологія»

М. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія Івано-Франківськ 2011 iconБєліков, О. О. Тлумачний словник найсучасніших юридичних термінів. – Х. Прапор, 2011. – 320 с

М. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія Івано-Франківськ 2011 iconВипуск 4 Івано-Франківськ
Методичний вісник: портфоліо як засіб підвищення якості освіти. (випуск 2) / Упорядники Л. Скальська, О. Нижник, А. Дутчак, С. Клімковська....
М. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія Івано-Франківськ 2011 iconУкраїнсько-англійський словник термінів сільськогосподарської техніки
Піхтовнікова Л. С., Морозов І. В., Зембінська Т. М., Семененко Л. О., Богуцька Т. Г. Українсько-англійський словник термінів сільськогосподарської...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка