М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби



Сторінка16/28
Дата конвертації11.04.2017
Розмір6.86 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   28

Рекомендована література. Боровська Є. Чи справді покоління втрачене? ("Три товариші")//Всесвітня література. - 1999. - №4; Слободська А.М. "Ми тікаємо від самих себе…" До вивчення рманів Еріха Марії Ремарка "На Західному фронті без змін" та Е.Хемінгуея "Прощавай, зброє!" (фрагмент уроку) //Зарубіжна література. - 1999. - №12; Сучков Б.Л. О книгах Э.М.Ремарка //Лики времени. – М.,1976; Урнов М. В. Ричард Олдингтон – М.,1968; Хом`як Т.В. Виразник настроїв "втраченого покоління" // Зарубіжна література. - 1997. - №1.

Прикметним явищем літератури 30-х років став роман-антиутопія. Саме жанрове найменування свідчить про відштовхування від іншого жанрового різновиду – роману утопічного. Утопічний роман (або роман-утопія) – це твір, що зображує нездійснену мрію, вигадку, уявну картину суспільства (часто майбутнього). Слово “утопія” – винахід видатного англійського гуманіста Томаса Мора, який сконструював його з грецьких слів “у” – ні, немає та “топос” – місце. Отже, утопія – це неіснуюче місце. Т.Мору належить і перший утопічний роман – “Утопія” (1516), в якому йшлося про однойменний острів, де існував ідеальний життєвий уклад . На острові Утопія відсутні гроші й приватна власність, всі громадяни (як чоловіки, так і жінки) є рівними, а всі посади – виборні. На книгу Т.Мора орієнтувалися й інші творці утопічних романів: Т.Кампанелла (“Місто Сонця”), Ф.Бекон (“Нова Атлантида”), Сірано де Бержерак (“Держави Місяця”). Елементи утопії можна знайти і в таких великих романах, як “Гаргантюа і Пантагрюель” Ф.Рабле (пригадаймо хоча б Телемське абатство) та “Мандри Гуллівера” Дж.Свіфта (ідеальні монархія та правитель в країні Бробдінгнег, гуманне суспільство розумних коней – гуїнгнгмів). Чимало творів утопічного змісту змальовувало далеке, але світле майбутнє. Серед них – російські утопічні романи ХІХ століття: “3448 рік” О.Вельтмана і “4338 рік” В.Одоєвського. Серед зразків жанру в літературі ХХ ст. – “На білому камені” А.Франса і “Люди як боги” Г.Уеллса.

Одначе для мистецтва слова ХХ ст. характернішим є не утопічний, а антиутопічний роман. Антиутопія – це “утопія навиворіт”, певний протест проти утопії та її викриття. Роман-антиутопія являє собою передбачення, застереження, тривогу за майбутнє людства. Найкласичнішими антиутопіями ХХ ст. є романи Євгена Замятіна “Ми” (1924), Олдоса Хакслі “Прекрасний новий світ” (1932), Джорджа Оруелла “1984” (1949). Центром подій у цих творах є всесвітня Держава, яка виникла внаслідок силоміцького перевороту. Ця тоталітарна держава знищує особистість, руйнує її починаючи ледь не з народження дитини. В антиутопічних романах зображується неприйняття окремим індивідом політичного устрою держави, організації суспільства, заснованого на повній ідентичності людей. Цей герой бореться з системою уніфікації, однак врешті-решт він зламується і, відмовляючись від себе, перестає бути особистістю. Такими є Бернард Маркс в романі Хакслі, Вінстон і Джулія в Оруелла, Д-503 у Замятіна. Незважаючи на глибокий розум, чутливу душу, почуття власної гідності, вони не спроможні протистояти оточуючому їх середовищу й капітулюють перед режимом.

Серед інших антиутопій ХХ ст. слід виділити романи російського письменника Володимира Набокова “Запрошення на страту”, українця Володимира Винниченка “Сонячна машина” і поляка Станіслава Лема “Повернення з зірок”, англійського фантаста Герберта Уеллса “Сон”, “Самовладдя містера Парема” і “Містер Блетсуорсі на острові Ремпол”, американця Рея Бредбері “451° за Фаренгейтом”.

Окремо слід виділити таких представників цього жанру, як Карел Чапек та Андрій Платонов.
Карел Чапек(1890-1938) .Карел Чапек – це один з найвизначніших чеських письменників XX ст., який разом з Я. Гашеком та В. Ванчурою приніс чеській літературі світову славу. В чеську літературу він увійшов як прозаїк, драматург, публіцист і перекладач. За своїми ідейними переконаннями Чапек був близький до ліберально-демократичних поглядів, зокрема до політики, яку проводив чеський президент Масарик.

У своїй творчості Чапек звертався переважно до суспільно-політичних проблем, але розглядав їх не в соціально-критичній, а в морально-етичній і філософській площині. Чапека, іншими словами, більше цікавила не соціальна, а природна і духовна суть людини. Художні погляди Чапека еволюціонували від захоплення модернізмом – в ранній період творчості, - до методу, спорідненого з реалізмом – в 30-ті роки. Відповідно еволюціонував і світоглядний розвиток письменника: від захоплення філософією прагматизму – до посилення соціально-критичної спрямованості, уваги до злободенних суспільних проблем.

В першій половині 20-х років Чапек створює ряд п’єс і прозових творів, в яких широко використовує фантастичний елемент. В основі кожного з цих творів лежить припущення незвичайного наукового відкриття або винаходу, які немовби збільшують до фантастичних масштабів особливості і суперечності сучасного життя людства. Фантастика у цих творах переслідує мету додаткового загострення сутності тих суспільних конфліктів та проблем, які, на думку Чапека, давно назріли, і на які людство не звертає належної уваги. Соціальні проблеми, до яких звертається Чапек, виступають у нього в формі суперечності між благородними прагненнями людини і їх несподіваними трагічними результатами, між волею окремих людей і некерованою стихією розвитку людського колективу як цілого. До числа прозових фантастичних творів Чапека цього періоду відносяться романи Фабрика Абсолюту(1922) і Кракатит(1924). В центрі обох романів перебуває образ геніального винахідника, який прагне зробити благо людству. Але на практиці це призводить до зовсім протилежних результатів.

Роман “Фабрика Абсолюту” – це яскрава і їдка сатира на основні суспільні інститути людства, зокрема на політичні партії, уряд, церкву та фінансово-промислові кола з їх претензіями на абсолютну правоту та істину, керуючись якими, вони буцімто вирішують питання задля всенародного блага, а насправді піклуються виключно заради задоволення власних потреб. Роман побудований на припущенні можливості створення вічного двигуна, який використовує атомну енергію. Проблема полягала в тому, що двигун виділяв побічний продукт у вигляді газу без кольору та запаху, що впливав на психіку людей і сприймався як “хімічно чистий Бог”, Абсолют. Цей Бог почав пробуджувати найкращі християнські почуття в людях, любов до ближніх, співчуття та милосердя. Як не парадоксально, але він виявляється зайвим і навіть не сумісним з тим порядком речей, який існує в реальному світі. Суперечка різноманітних політичних сил навколо права виключного представництва волі та прагнень Абсолюта закінчилася страхітливою війною, в якій взяло участь 198 мільйонів і вціліло лише тринадцять.

Наступний роман Чапека – “Кракатит” – це одна з перших у світовій літературі пересторог про ймовірність створення та можливі катастрофічні наслідки від застосування атомної зброї. Саме слово “кракатит” утворене від назви вулкана Кракатау, під час виверження якого у 1883 році загинуло понад 30 000 чоловік. В романі цим словом названа вибухова речовина страшної руйнівної сили, яка детонує під дією особливих радіосигналів. Головний герой твору, винахідник кракатиту, інженер Прокоп змушений вступити у жорстоку боротьбу з різноманітними секретними організаціями і таємними спецслужбами різних країн, які полюють на його винахід. Дія твору розгортається в Чехословаччині, у Німеччині та в Італії. Положення Прокопа ускладнюється також і тим, що й в ньому самому з’являються спокуси до влади, слави та багатства, з якими він змушений боротись. Прокоп знищує свій винахід. В романі в гострій формі ставиться проблема моральної відповідальності вченого перед суспільством, а також підіймається питання про можливі негативні наслідки науково-технічного прогресу. Їх коріння Чапек насамперед вбачає у надзвичайній прискореності темпів розвитку науки в ХХ ст., яка випереджує розвиток духовний і моральний, порушуючи, таким чином, їх природну збалансованість. Прагнення однієї людини, навіть і геніальної та доброчесної, змінити світ – Чапек вважає небезпечним титанізмом, який може мати катастрофічні наслідки для людства.

В художньому відношенні роман “Кракатит” найбільш близький за своїм стилем до поетики експресіонізму. Певний відбиток в художній структурі роману знайшло і зацікавлення Чапека принципами поетизму. Це, зокрема, елементи казковості в побудові фабули, елементи детектива і таємниці.

Друга половина 30-х років – це якісно новий етап у творчості Чапека. Його суть визначають дві головні риси. Це, по-перше, повернення до активної суспільної позиції, яку в цей час починає займати Чапек. Як і в 20-і роки, в другій половині 30-х Чапек пише твори, в яких звучить пересторога людству. Але якщо раніше вона була дещо абстрагована, адресована загальнолюдським вадам, то тепер ця пересторога отримала конкретну адресацію і безпосередньо спрямовувалась на попередження фашистської загрози. По-друге, в цей період відбуваються радикальні зміни у філософських поглядах Чапека. Він відкидає філософію прагматизму, яка вчить, що усі і кожен правий, через те, що в кінцевому рахунку вона здатна виправдати будь-що, в тому числі і фашизм. До зміни світоглядних переконань Чапека спонукало саме життя, його бурхливий розвиток, усі ті політичні потрясіння та драматичні події, які докорінно змінили становище в Європі напередодні другої світової війни, що наближалася просто-таки з фатальною невідворотністю. Чим далі, тим більше Чапек відчував особисту моральну відповідальність за все, що відбувається навколо нього, усвідомлював необхідність громадянського служіння літератури. Чапек, як згадувала його дружина, цілком підпорядкував своє життя трьом завданням: бути письменником, людиною, чехом. “Потрібно робити як можна більше, - часто повторював він, зломлений втомою та хворобою. – Свобода не впаде з неба, її необхідно здобувати усе життя, захищати кожен день, стерегти кожну годину”.

В жовтні 1938 року група французьких письменників (Р. Роллан, Ж.-Р. Блок, Л. Арагон та інші) виступили з вимогою присудити К. Чапеку Нобелівську премію, однак письменник так і не отримав її. Можна припустити, що налякана гітлерівською загрозою висока літературна комісія не ризикнула відзначити премією того, хто був одним з найактивніших літературних супротивників фашизму. Проте це не зупинило Чапека у його боротьбі проти фашизму, як і звістка про те, що його ім’я знаходиться на третьому місці в нацистському списку тих, хто має бути заарештований, коли гітлерівські війська увійдуть до Праги. Чапек продовжував боротись. В 1935 році був надрукований найбільш визначний твір Чапека – роман “Війна з саламандрами”. Цей роман став вершинним твором Чапека, енциклопедією його творчості, за влучним зауваженням одного з чеських критиків. Сам Чапек напівжартома говорив, що цим твором він зазирнув своїй добі і усьому сучасному світові в самісеньку печінку.

Задум романа з’явився, як про це свідчить сам письменник, з того, що якось він сів і записав таку фразу: “Не слід думати, що та еволюція, завдяки якій виникло наше життя, була єдино можливою формою еволюції на цій планеті”. І з цього все зародилось. “Ця фраза винна в тому, що я написав “Війну з саламандрами”. Адже й справді: ми не можемо виключити того, що за сприятливих обставин рушієм культурного розвитку міг стати замість людини інший тип життя, інший зоологічний вид. <…> Не виключено, що в певних життєвих умовах бджоли або мурашки могли б розвинутись до високоінтелектуальних істот, здатність яких до створення цивілізації була б не менша, ніж наша. Не можна цього виключати й щодо інших тварин. <…> Така була моя перша думка, а за нею з’явилася друга: якби не людина, а інший зоологічний вид досяг того ступеня, що його ми називаємо цивілізацією, то як ви гадаєте – чи робив би й він такі дурниці, як людство? Чи так само воював би? Чи зазнавав би таких самих історичних катастроф? І як би дивились ми на імперіалізм ящерів, націоналізм термітів, економічну експансію чайок або оселедців? Що б ми сказали, якби не людина, а інший зоологічний вид заявив, що завдяки своєму інтелектові і численності лише він має право заселити весь світ і панувати над усім живим? Таким чином, це зіставлення з людською історією, і то з історією найактуальнішою, змусило мене сісти за письмовий стіл і написати “Війну з саламандрами”. Критика визначила її як утопічний роман. Я відкидаю таке визначення. Це не утопія, а сьогоднішній день. Це не роздуми про якесь далеке майбутнє, а віддзеркалення того, що існує тепер і серед чого ми живемо. Це не фантазія; фантазій я вам навигадую задарма скільки завгодно, аби ви тільки захотіли. Мені ….. йшлося про дійсність”.

Чапеківський роман починається з того, що на одному з острівців Тихого океану були знайдені людиноподібні ящури – саламандри, яких люди беруть під свою опіку. В романі послідовно прослідковуються усі етапи розвитку цивілізації саламандр, починаючи від перших її кроків і до часу, коли саламандри оголошують війну людству і починають його безжальне винищення. У відповідності до цієї тематики роман ділиться на три книги (“Andrias Scheucchzeri”, “Щаблями цивілізації”, “Війна з саламандрами”), в кожній з яких об’єктом авторської сатири обираються ті чи інші явища людської життєдіяльності, подані у їх реакції на появу і розвиток саламандр, а в більш глибокій своїй суті пов’язані з критикою автором сучасних йому суспільних установ та процесів. Головним об’єктом памфлетного спрямування чапеківського твору є фашизм, символом якого у романі виступають саламандри. Верховний Шеф Саламандр, в романі, зовсім не ящур, а людина, і звуть цю людину Андреас Шульце, чиї ініціали співпадають з ініціалами Адольфа Шикльгрубера, як часто називали тоді Гітлера. Не випадково також, згадуючи про минуле Верховного Саламандра, автор пише, що під час першої світової війни він служив фельдфебелем. Як відомо, Гітлер у ті ж роки служив єфрейтором. Реалії та політика нацистів яскраво даються взнаки і в інших аналогіях, до яких спонукає поступ саламандрової цивілізації, як то вимога “життєвого простору”, якою Гітлер мотивував свої загарбницькі наміри, расова теорія нацистів, що має свій відповідник в романі у спробах німецьких (нацистських) вчених виділити з числа інших саламандр расово вищий тип балтійської благородної саламандри, яку в фашистській пресі називають німецькою надсаламандрою і т. д.

Твір Чапека не просто застереження світові про загрозу фашизму, це ще й заклик до практичних дій. У розділі шостому третьої книги “Ікс попереджує” автор прямо закликає людство об’єднатися для того, щоб дати відсіч саламандризму, тобто фашизму.


  • Рекомендована література. Бернштейн И.А. Утопии К.Чапека и проблемы современного критического реализма //Пути реализма в литературах стран народной демократии. – М.,1965;Бернштейн И.А. Карел Чапек. Творческий путь. – М.,1969; Журавська І.Ю. Зарубіжний антифашистський роман. – К,,1976; Зарицький О.М. Карел Чапек. Нарис життя і творчості. – К., 1990; Карел Чапек в воспоминаниях современников. – М.,1983; Малевич О.М. Карел Чапек. Критико-биографический очерк. – М.,1989; Назарець В.М. "Хто небезпечніший за роботів і саламандр?" //Зарубіжна література. – 1997. - № 11; Никольский С.В. Карел Чапек. – М.,1990; Никольський С. Карел Чапек //Чапек К. Сочинения в 5-ти т. – Т.1. – М.,1958; Шевчук В. Карел Чапек. Антифашистські твори. – К.,1958.

Андрій Платонов (1899-1951). Лише наприкінці 1980-х років побачили світ його найвизначніші твори “Чевенгур” (1929), “Котлован” (1930) та “Ювенільне море” (1934), що складають своєрідну трилогію-літопис трагічної сталінської доби. У романі “Чевенгур”, що, до речі, спочатку задумувався автором як утопія, двоє героїв – Дон-Кіхот революції Степан Копьонкін та її Гамлет Сашко Дванов – шукають у світі й людях комунізм, але романтичні надії спричиняють їх трагічну загибель. У другій частині трилогії, повісті “Котлован”, письменником усвідомлюється загальна трагедія буття. В останній її частині (“Ювенільне море”) Платонов шукає шляхи виходу для суспільства. Трагічні твори Андрія Платонова суттєво відрізняються від антиутопій Замятіна або Оруелла. Вони конструюють свої антисвіти і попереджають читача ніби збоку, тоді як Платонов перебуває всередині як радянських самих по собі антиутопічних реалій, так і свого художнього світу. Як відзначає К.Шахова, твори Платонова “містять безумовне заперечення викривленого, убогого, спрощеного розуміння комуністичного ідеалу, котрий врешті-решт є соціальною та політичною утопією щасливого майбутнього суспільства, що мала найбільше поширення і найсильніший вплив з усіх створених раніше”.

Найдовершенішою книгою Платонов вважається повість “Котлован”. Її провідною темою є процес спустошення людської душі в умовах жорстокого насильства, сталінської колективізації. У повісті звучать проблеми як соціально-історичні, пов’язані з сучасними письменникові подіями (організація колгоспів, ліквідація куркулів, роль партії в суспільстві), так і філософсько-психологічні (сенс життя, свобода і насильництво, ідея комунізму й засоби її втілення). Дія “Котловану” відбувається у двох планах: конкретному (Організаційний двір, де створюється колгосп “імені генеральної лінії”) і символічному (котлован – для фундаиенту загального будинку соціалізму). “Конкретний план, - зазначає О.Ніколенко, - показує картину загального абсурду, який знищує мільйони людей, а символічний план дає можливість письменникові відтворити не тільки теперішнє, а й майбутнє. У котловані, як у ямі смерті, гинуть люди, помирає дівчинка Настя – уособлення прийдешнього. Котлован стає символом безвиході суспільства, своєрідною Вавілонською вежею, яка ніколи не буде побудована”.

Головний герой повісті – тридцятирічний пошукач правди, “народний філософ” Вощев. В день 30-річчя Вощева звільняють з механічного заводу за його “задумливість серед загального темпа труда” (цікаве співпадіння з героєм “Процесу” Кафки, якого заарештували в день його 30-ліття): він размірковував про “план загального життя”, хотів “видумати щось схоже на щастя”. Вощев іде мандрувати у пошуках “змісту загального та окремого існування”. Проте йому по суті нікуди йти –Вощев, який вірить у те, що “далеко є щось особливе або розкошний предмет” і вважає, що “без істини соромно жити”, ніде не знаходить відповідей на свої питання.

Кульмінацією твору є загибель Насті. Побачивши мертву дівчинку, Вощев не розуміє, “навіщо йому тепер потрібен сенс життя та істина всесвітнього походження, якщо немає маленької, вірної людини, в якій істина стала б радістю і рухом”. Проте саме смерть дівчинки відкриває істину: людина – це й є той сенс буття, що він так довго шукав.

Навіть землекопи зупинилися по смерті дівчини, хоча згодом вони починають ще більше поглиблювати котлован. Вони сподіваються, що будівництво “спільного дому соціалізму” припинить майбутні несправедливості. Одначе Платонов попереджає, що таким чином соціалізм побудувати неможливо, адже заради “щасливого майбутнього” знищується теперішнє. Як зауважує О.Ніколенко, “у творі звучить гнівний протест проти антигуманності адміністративно-казарменної системи і попередження майбутньому. Платонов показав, що насильство невід’ємне від страху і духовної деградації людини. Тому він закликає до духїовного воскресіння всіх і кожного, до відновлення свідомості і внутрішньої свободи”.



  • Рекомендована література. Васильев В.В. Андрей Платонов. Очерк жизни и творчества. - Изд. 2-е, испр. и доп. - М., 1990; Ніколенко О.М. Пошуки сенсу буття в країні абсурду. Андрій Платонов "Котлован"//Зарубіжна література. - 1998. - №4; Ніколенко О.М. Антиутопія у світовій літературі / Зарубіжна література. - 1998 — № 1; Николенко О.Н. От утопии к антиутопии. О творчестве А.Платонова и М.Булгакова. - Полтава, 1994; Сиваченко Г. «Сонячна машина» В. Винниченка і роман- XX століття. // Слово і Час. — 1994. — № 1; Творчество Андрея Платонова. Исследования и материалы. Библиография. - СПб, 1995. - с.39-52; Телегин С.М. Що попереду—апокаліпсис чи світле майбутнє? (Огляд романів-антиутопій Ф. М. Достоєвського, Є. І. Замятіна, О. Гакслі, Лао Ше, Дж.Оруелла). / Рус. яз. и лит. в ср. уч. завед. Украины—1992.—№ 8; Чалмаев В.А. Андрей Платонов: К сокровенному человеку. - М., 1989; Шахова К.О. Англійський роман-антиутопія у світовому контексті //Література Англії. ХХ століття. – К.,1995; Шубин Л. Поиски смысла отдельного и общего существования: Об Андрее платонове. – М.,1987.

У 1930-і роки продовжує розвиватися модерністський роман. Це були останні роки творчості двох великих модерністів Англії – Джеймса Джойса і Вірджінії Вулф (обидва помирають у 1941 році). Джойс у 1939 році закінчує свій останній роман “Поминки по Фіннегану”, над яким працював 17 років. Деякі літературознавці вважають, що саме з цього твору виникає постмодернізм. “Поминки по Фіннегану” – це роман міфотворчий і словотворчий. Джойс писав: “справжніми героями моєї книги є час, ріка, гора... У певному сенсі героїв тут взагалі немає”. Дійсно, в персонажах джойсівського роману ніби дві сутності. Шинкар Іервіккер водночас є велетнем, горою, божеством; його дружина Анна-Лівія – рікою, їх сини-близнюки Шим і Шон втілюють двоєдину сутність батька, а дочка Ізабелла є не лише людиною , а й хмарою. Роман Джойса був задуманий як спроба передати “безсловесний світ сну”, як вираження підсвідомості людини, що спить. “Коли я пишу про ніч, - відзначав Джойс, - я просто не можу використовувати слова в їх звичних зв’язках”. Як ніколи раніше, він експериментує з мовою твору. Джойс черпав слова з...сімдесяти мов світу, змішуючи їх, створюючи своєорідні міжмовні гібриди. Біда лише в тому, що мова “Поминок по Фіннегану”, створена грою, залишається поза розумінням (сам автор наприкінці роботи над романам зізнавався, що не розуміє створеного ним на початку роботи). Навряд чи скоро ми можемо очікувати його перекладів на українську чи російську мови.

В.Вулф в останнє десятиріччя свого життя написала романи “Хвилі”, “Роки”, “Між актами”. У цих експериментальних за формою творах письменниця намагається створити універсальні картини буття, звертається до таких проблем, як людина і всесвіт, людина й історія. Так, працюючи над романом “Хвилі”, В.Вулф записала у щоденнику: “Це повинна бути абстрактна містична книга: п’єса-поема”. У творах 30-х років письменниця оперує опозиціями добро - зло, життя – смерть, світло – морок. Образ людини в її романах стає узагальненим.
Вільям Фолкнер(1897-1962). На початку 30-х років завойовує визнання майбутній лауреат Нобелівської премії американець Вільям Фолкнер. Одним з найвизначніших його творів є роман “Шум і лють” (1929).В ньому прозвучали слова, що пізніше будуть усвідомлені як один з підсумків другої світової війни: “Жодна битва не призводить до перемоги. Битв навіть не існує. Поле бою лише розкриває людині глибину її помилок та її відчаю, а перемога – то лише ілюзія, породження філософів і дурнів”. “Шум і лють” - роман новаторський, експериментальний. Він поділений на чотири частини: перша, третя і четверта описують три квітневі дні 1928 року, друга – 2 червня 1910 року. Усі частини написані від різних осіб. Перша ведеться від особи 33-річного ідіота Бенджі Компсона. Друга – від його брата, витонченого Квентіна,студента Гарвардського університету, третя – за контрастом – від особи третього брата, грубого й підступного Джейсона. Останню четверту частину роману веде голос автора. Сюжет роману є заплутаним і нечітким (за це, до речі, дорікали Фолкнеру читачі і критики, на що той пропонував ще й ще перечитати твір). Він проступає крізь репліки та внутрішні монологи героїв, і присвячений здебільшого сестрі трьох братів-розповідачів Кедді. В романі “Шум і лють” звучить також тема деградації Компсонів – як соціально- економічної, так і моральної, - що прочитується як загибель американського Півдня.

У 30-і роки Фолкнер створює такі романи, як “Святилище” (1931), “Світло в серпні” (1932), “Авессаломе, Авессаломе!” (1936), “Дикі пальми” (1939), починає писати трилогію про Сноупсів. Ці та інші твори Фолкнера споріднює те, що дія їх відбувається у вигаданому письменником окрузі Йокнопатофа (“клаптик землі розміром з поштову марку”), який нібито знаходиться десь у штаті Міссісіпі. Разом з ним з’явилося і головне місто Йокнопатофи – Джефферсон. У своїх романах Фолкнер описав життя американського Півдня, охопивши фактично всю його історію – від появи на Півдні перших білих( кінець ХУІІ ст.) до середини ХХ століття.

Однією з особливостей стилю романів В.Фолкнера є його знаменита “фраза-монстр”. Він застосовував довги фрази, пояснюючи це тим, що людина ніколи не сприймалася ним сама по собі, а лише у зв’язку з її минулим, і цей зв’язок з минулим , як і деякі виходи у майбутнє, письменник намагався відобразити у фразі. Фолкнер нерідко спирався на американський фольклор, запозичував звідти фантастичні історії та народний гумор. Серед інших специфічних рис романів Фолкнера - сполучення трагічного та смішного, героїчного та ницого, реалістичного і романтичного.



  • Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   28

Схожі:

М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЛітература другої половини ХХ століття Історичне тло доби
...
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЗарубіжна література
Відповідно до наказу мон україни від 08. 05. 2015 №518 змінено назву предмета "Світова література" на "Зарубіжна література"
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЗарубіжна література Календарне планування на 5 клас. Лк «Література І культура» ек
Лк «Література І культура» ек «Елементи компаративістики» тл "Теорія літератури"ус «Україна І світ»
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЗарубіжна література
О. О. Ісаєва, Ж. В. Клименко, А. О. Мельник «Світова література». 11 клас. Рівень стандарту
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconРозділ І. Історико-культурне тло розвитку українського мистецтва радянської доби 6

М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби icon11 клас світова література Із літератури першої половини ХХ ст
Він творив свої вірші без розділових знаків, бо вважав, що «знаки пунктуації не мають значення, бо справжня пунктуація – ритм І паузи...
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЛітература першої половини ХХ століття: тенденції розвитку, персоналії

М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconПрограма 5 клас Романюк Тетяна Василівна Зарубіжна
Зарубіжна література. Посібник для контролю навчальних досягнень учнів (за підручником Волощук Є. В.). Нова програма. 5 клас. Бережинці,...
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconПрограми для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання зарубіжна література
Предмет Зарубіжна література — важлива складова літературної освіти українських школярів
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconУкраїнська література 11 клас Українська література за межами України
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка