М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби



Сторінка19/28
Дата конвертації11.04.2017
Розмір6.86 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   28

Бертольт Брехт


(1898-1956)
Бертольт Брехт є найвизначнішим німецьким драматургом першої половини ХХ століття. Він був людиною обдарованою в різних галузях літератури і мистецтва: поет і прозаїк, драматург і режисер, публіцист і теоретик театру.

Народився Брехт 10 лютого 1898 року в баварському місті Аугсбурзі в родині директора паперової фабрики. Він навчався у місцевій гімназії, а пізніше у Мюнхенському університеті, де вивчав медицину і природничі науки. Писати Бертольт почав ще у гімназії, а з 1914 року в аугсбурзькій газеті “Фольксвіле” друкують його вірші, новели і театральні рецензії. У 1918 році – в останній рік Першої світової війни – Брехта призивають в армію. Близько одного року він був санітаром у військовому шпиталі. У цей час він пише свої перші антивоєнні вірші й пісні , котрі він сам чудово виконував під гітару . Серед них особливо виділяється його “Балада про мертвого солдата” (1918). Наприкінці війни Брехт почув “чорний” жарт: “Для військової служби тепер уже і мерців викопують”. Цей дотеп перетворився у сюжет балади, в якій йшлося, як комісія лікарів визнала придатним до служби небіжчика, якому вже не страшно буде померти вдруге

Події зображені Брехтом за допомогою фантастичного гротеску: мертвий солдат, надягнувши на череп сталевий шолом, під грім труб і літаврів марширує на фронт у супроводі духовенства і проституток.

У ці роки молодий Брехт виявляє свою близькість до експресіонізму: це і застосування гіперболи, гротеску, фантастики, і різке співставлення суперечливого, і так звана “дика” мова. Експресіоністські прийоми характерні і для перших брехтівських драм: “Ваал” (1918), “Барабани серед ночі” (1919), “У джунглях міст” (1923). Постановка однієї з них приносить Брехту перший значний успіх . П’єса “Барабани серед ночі” була поставлена в Мюнхенському камерному театрі 1922 року і принесла автору престижну літературну премію імені Клейста. Згодом драму поставили в Берліні та інших німецьких містах. У центрі “Барабанів серед ночі” – образ солдата Андреаса Краглера. Він був готовий захищати батьківщину до останньої краплі крові, раптово уникнув смерті, побував у полоні, а після поразки повертається додому. Андреас знаходиться “у розбитого корита” : його зрадила батьківщина і кохана дівчина. У відчаї Краглер примкнув до революційного руху, однак пориває з ним, коли дівчина (хоча й збезчещена) повернулася до нього.

1924 року видатний німецький режисер Макс Рейнгардт запросив Брехта драматургом у свій театр у Берліні. А в 1927 році Брехт зближується іще з одним визначним театральним діячем – Ервіном Піскатором, творцем “політичного театру”. У цьому ж році Брехт випустив окремою збіркою свої вірші, які були написані протягом десятиліття – “Домашні проповіді”. Тоді ж драматург створює злободенні сатиричні п’єси, з яких найвідомішою була антивоєнна комедія “Людина є людина” (1926), котру іноді перекладають також “Що той солдат, що цей”. У п’єсі йдеться про те, як четверо солдатів з англійського загону, розташованого в Індії, обікрали пагоду, але одному з них не вдалося вибратися з неї. Троє солдатів благають замінити на вечірній перекличці свого друга-невдаху боязкого вантажника Гейлі Гея. Але несподівано дається наказ виступати в похід. І Гейлі проходить шлях розвитку від миролюбної людини до “машини для вбивства”. Солдати вдаються до продажу неіснуючого слона, розігрують фарс: затримка афериста Гейлі Гея, суд та “розстріл” з незаряджених рушниць. А Гейлі проходить навіть не еволюцію, а “промивку мозгів”. У нього немає сили волі, аби сказати “ні”. Зім’ятий “обробкою”, він перетворюється на людину, готову “виконувати доручення командування”.

Б.Брехт вважав цю комедію своїм першим твором, написаним з нових ідейно-естетичних позицій. В ній уперше відбилися його принципи “епічного театру”.



  • Вихідним пунктом теорії Брехта було протиставлення двох форм театру: 1)”драматичного” або “арістотелівського” і 2)”епічного” або “неарістотелівського”. Він відзначав, що драматичний театр прагне підкорити собі емоції глядача, щоб той пережив катарсис (очищення) через страх і співчуття, щоб він співпереживав, хвилювався, віддався тому, що відбувається на сцені всім єством, втратив відчуття різниці між театральною дією та справжнім життям, і відчував би себе не глядачем, а особою, залученою до справжніх подій. Епічний театр, за Брехтом, навпаки, має апелювати до розуму і вчити, він перетворює глядача на спостерігача-аналітика, розповідає про ситуації та проблеми, так що той зберігає контроль над своїми почуттями, не піддаючись ілюзії сценічної дії, визначає свою принципову позицію і приймає рішення. Сам Брехт склав порівняльний перелік ознак драматичного і епічного театру.

Драматична форма театру

Епічна форма театру

Сцена ”втілює” подію,

залучає глядачів до дії, пробуджує у глядача емоції, переносить глядача в іншу обстановку



Вона розповідає про подію,

ставить глядача у положення спостерігача, але стимулює його активність, примушує його приймати рішення, показує глядачу іншу обстановку


Ставить глядача у центр подій і


примушує його співпереживати

Протиставляє глядача подіям і

примушує його пізнавати їх



Пробуджує у глядача інтерес до розв’язки

Пробуджує у глядача інтерес до ходу дії

Звертається до почуття глядача

Звертається до розуму глядача

Для здійснення положень “епічного театру” Брехт використовує художній прийом, який називає “ефектом очуження”(Verfremdungseffekt, або V-ефект). Сенс цього ефекту полягає у тому, щоб представити глядачу добре знайоме й буденне явище дивним, незрозумілим, “чужим”, таким, що провокує на дискусію та роздуми. Він був покликаний порушити автоматизм глядацького сприймання. Брехт пояснював: “Виконати очуження події чи характеру означає перш за все позбавити подію чи характер усього, що само собою є зрозумілим, знайомим, очевидним, та викликає з приводу цієї події подив і цікавість”. Драматург говорив, що глядач впізнає певний предмет зображення, однак сприймає його образ як щось незвичайне, тобто “очужене”. Ефект очуження допомагає драматургу, режисеру, актору показати ті або інші явища не у їх звичному вигляді, а з певного несподіваного і нового боку, що примушує глядача подивитися на старі і, здавалося б, добре знайомі речі по-новому, а значить – активніше ними зацікавитись і глибше осягнути. “Сенс техніки ефекту очуження, - зазначав Брехт, - полягає у тому, щоб навіяти глядачу аналітичну, критичну позицію по відношенню до зображуваних подій”.

Одним з джерел брехтівського ефекту очуження був традиційний театр Японії та Китаю. Він писав, що “ефект очуження є старим законом мистецтва, відомим завдяки народним комедіям і практиці азіатського театру”. Але прояви цього ефекту ми знайдемо, наприклад, в античній драмі і в театрі Шекспіра, у Мольєра і Гете, Пушкіна і Шоу. “Ефект очуження” – це об’єктивний і універсальний закон мистецтва, що за різних часів має свої прояви. В театрі Брехта форми його різноманітні. Це, приміром, знамениті пісні (зонги), які проголошуються безпосередньо в зал і прямо не пов’язані із сюжетом п’єси. Це і використання такої давньої, відомої з античних часів театральної форми, як хор. Це і чергування віршів і прози, діалогу і пісні, застосування масок і плакатів, зміна оформлення при відкритій завісі тощо.

Брехт прагне до глибинного оновлення театру , до пошуків нових художніх форм. Так, на ранньому етапі своєї творчості він зацікавився драмою-притчею як повчальним, дидактичним жанром. Однак притчі був притаманний загальнолюдський характер, а її мораль – універсальна, позачасова. Брехт розширив рамки і можливості притчі. Він переводить її з загальнолюдського у конкретний соціально-політичний план. Позаісторичний характер притчі не задовольняв драматурга і завдяки цій принциповій зміні акцентів п’єса - притча трансформується у Брехта в п’єсу-параболу. Брехтівським параболам притаманне активне втручання в сьогодення, вони спрямовані на формування світогляду глядачів. До них належать такі його твори, як “Круглоголові та гостроголові”, “Сходженню Артуро Уї можна було завадити”, “Добра людина з Сичуані”, “Кавказьке крейдяне коло” та ін.

Ще одним новаторським жанром у Брехта є драма-обробка. Саме у створенні обробок відомих або маловідомих літературних сюжетів дався взнаки вплив “ефекту очуження”. Звичайно, Брехт був далеко не першим в історії драматургії, хто виступив з обробкою відомих сюжетів (тут достатньо пригадати комедії та трагедії Шекспіра, сюжети більшості з яких не були оригінальними, а заснованими на античних, середньовічних, ренесансних джерелах), але саме він теоретично обґрунтував провідні жанрові принципи драматургії обробок, і довів необхідність цього жанру для епічного театру. У своїй драматургічній практиці Брехт дуже часто звертається до обробок уже відомих літературних сюжетів: “Трикопійчана опера” створена на основі “Опери жебраків” англійського драматурга ХУІІІ ст. Джона Гея, “Мати” – на основі роману Максима Горького, “Матінка Кураж та її діти” – повісті німецького письменника ХУІІ ст. Гріммельсгаузена. Брехтівські п’єси “Антігона”, “Життя Едуарда ІІ Англійського”, “Дон Жуан”, “Гувернер” виникли з однойменних драм відповідно Софокла, Марло, Мольєра, Ленца.

Як драматург-новатор Брехт не міг пройти повз реформування існуючих систем акторської гри. Так, основоположник епічного театру відштовхувався від знаменитої системи “перевтілення” видатного російського режисера К.С.Станіславського. Якщо принципом Станіславського було “якби я”, то принципом Брехта стало “якби він”. На думку німецького драматурга, актор не повинен перевтілюватися у свого героя. Він має бути ніби посередником між своїм персонажем і глядачем. Актор сам оцінює вчинки свого героя наче збоку. Брехт, на відміну від Станіславського, вважає, що артист ніколи не розчиняється у створеному ним образі. Він був певен того, що дистанція між актором і роллю лише збагачує театральне втілення твору.

Питанням теорії “епічного театру” Б.Брехт присвячував численні статті, трактати, виступи: “Про оперу” (1930), “Про експериментальний театр” (1939), “Малий органон для театру” (1949), “Діалектика в театрі” (1953)

1928 року Брехт одружився з видатною німецькою актрисою Геленою Вайгель(1900-1971). Пізніше вона виконуватиме головні ролі в багатьох брехтівських п’єсах .Зокрема, Г.Вайгель створила образи трьох матерів – Пелагеї Власової (“Мати”), Кураж і Тереси Каррар.

Цього ж року разом з композитором Куртом Вайлем Брехт пише “Трикопійчану оперу”, яку була поставлена в Берліні. Саме цей твір приносить драматургу європейську славу. Використавши імена і деякі сюжетні ситуації “Опери жебраків” Гея, Брехт переніс події у сучасну Англію. У “Трикопійчаній опері» діяли представники лондонського “дна”: жебраки, злодії, злочинці, проститутки. У цих покидьків існує свій бізнес, процвітають свої фірми. Наприклад, фірму, що об’єднує всіх лондонських жебраків і надає їм “засоби виробництва”, очолює Ієремія Пічем. Весь Лондон, розділений на певні ділянки, знаходиться в його руках. Без його санкції ніхто і ніде не має права просити милостиню. Але Пічем має гідного противника. Це бандит Мекхіт-ніж, який очолює трест, службовцями котрого є лондонські злодії усіх “спеціальностей”. У цій драмі Брехт ототожнив світ злочинців і світ ділків, але зробив це своєрідно. Він застосував механізм, що зустрічається у притчах та байках. Адже, наприклад, звірі в байках Езопа, Крилова чи Глібова своєю поведінкою вказують на пороки не тварин, а людей. Так, і у “Трикопійчаній опері” злодії, що поводять себе як буржуа, вказують на буржуа, що поводять себе подібно до злочинців. Слід також сказати, що у 1934 році на основі “Трикопійчаної опери” Брехт пише “Трикопійчаний роман”. Він зберіг у ньому основні сюжетні лінії, але посилив викривальний антибуржуазний сенс.

На рубежі 20-30-х років Брехт звернувся до такого жанру, як “повчальна” драма. Він намагається повчати прямо і ясно, не боячись відвертої дидактики. До повчальних п’єс належали : “Баденська повчальна п’єса”, “Щасливий кінець”, “Виняток і правило”, “Заходи”, “Вища міра”, “Свята Іоанна різниць”, “Мати”. Дві останні драми були найприкметнішими творами цієї групи. “Свята Іоанна різниць” є перелицюванням драми Ф.Шіллера “Орлеанська діва” на сюжет про Жанну д’Арк. У повчальній п’єсі Брехта діє лейтенант Армії Спасіння Іоанна Дарк, яка хоче допомогти бідуючим робітникам чикагських різниць. Своїми екстатичними промовами вона бажає примусити їх забути про земні поневіряння і прощати своїх гнобителів у передчутті райського блаженства. Брехт, полемізуючи з релігійно-філантропічною пропагандою, засуджує героїню за проповідь всепрощення і класового миру. П’єса “Мати” була вільним переспівом роману Горького, проте була навіть авторизована останнім. Події твору Брехт переніс у Твер і довів їх аж до жовтня 1917 року. Але перед глядачами з’явилася не російська жінка, а типова мати і дружина німецького робітника. Цим Брехт підкреслював інтернаціональний характер своєї героїні. До того ж у п’єсі Брехт уперше в своїй творчості виводить на сцену професійного революціонера, а не асоціального бунтівника.

У 1933 році, вже на другий день після підпалу Рейхстагу, Брехт залишив Німеччину. П’ятнадцять років він і Г.Вайгель провели в еміграції. Вони змінили різні країни, мешкаючи поперемінно в Чехословаччині, Австрії, Франції, Данії, Швеції, Фінляндії, США. “Ми країни міняли частіше, ніж черевики”, - писав Брехт. У 1935 та 1941 роках Брехт із дружиною приїздили в СРСР, де зустрічалися з радянськими письменниками та німецькими антифашистами.

Період поневірянь був для драматурга найбільш плідним, особливо – 1933-1941 роки. У 1934 році Брехт пише параболу “Круглоголові та гостроголові”, памфлет на гітлерівський рейх. П’єса перегукувалась із шекспірівською комедією “Міра за міру”. Дія її відбувається у фантастичній країні Ягу, столиці якої загрожують повсталі селяни. Віце-король вирішує тимчасово передовірити правління шарлатану Анжело Іберіну.Той висуває план втихомирення країни: необхідно загасити пожежу боротьби расизмом. Так круглоголові (чухі) оголошуються такими, що належать до “чистокровної раси”, а гостроголові (чіхи) підлягають расовій дискримінації. Неважко зрозуміти, хто був прототипом брехтівського Іберіна.

У гостросатиричній манері написана ще одна антифашистська парабола Брехта – “Сходженню Артуро Уї можна було завадити”(1941). Інакомовно в ній відтворюється історія виникнення фашистської диктатури. Брехт писав: “щоб пояснити капіталістичному світу, яким чином так високо вдалося піднестись Гітлеру”, він вирішив “помістити останнього у добре знайоме капіталістам середовище” – у гротескний світ гангстерських босів. Своєю сатирою драматург хотів скинути з олімпійських висот “великих героїв” нацизму.

Протягом 1935-1938 років Б.Брехт створив 24 одноактні драми, які він об’єднав у збірку “Страх і відчай у Третій імперії”. В них драматург відмовився від умовного, гротескно-фантастичного тла , малюючи трагічну історію сучасного німецького життя у життєподібній манері. Більш того, “Страх і відчай” являє собою зразок скоріше не епічної, а драматичної форми театру. Такі сцени збірки, як “Дружина-єврейка”, “Шпигун”, “Крейдяний хрест”, “Правосуддя” та інші, свідчили про високу довершеність, якої Брехт досягнув у мистецтві діалогу, влучного, лаконічного, багатого тонким підтекстом.

У 1939 році, у момент вторгнення гітлерівців у Польщу, Брехт закінчує один з найзнаменитіших своїх творів - хроніку Тридцятирічної війни “Матінка Кураж та її діти”.



  • Добра людина з Сичуані (1941). У 1939-1941-х роках Брехт працює над казковою п’єсою-параболою Добра людина з Сичуані”. Дія її відбувається у Китаї, однак у ремарці автор пояснює, що подібне може відбутися у будь-якому місці на землі, “де людина експлуатує людину”. На землю з метою віднайти добру людину спустилися три боги , одначе всюди вони зустрічаються з людським егоїзмом. Доброю і гостинною виявилася лише дівчина Шен Де, яка змушена займатися проституцією. За її прагнення творити добро боги дарують Шен Де гроші. Вона з радістю допомагає бідним, але всі обманюють дівчину і їй загрожує зубожіння. Тоді, аби зберегти можливість творити добро, Шен Де починає з’являтися під маскою свого вигаданого кузена – черствого ділка Шой Да. Він швидко виганяє бідних і приводить до ладу справи сестри. І ось Шой Да починають підозрювати у вбивстві Шен Де. Ті ж троє богів приходять судити його. І тут розкрилося, що Шен Де і Шой Да – одна і та сама людина. “Я не могла бути одночасно доброю до себе та інших, - зізнається вона. – Я – маленька людина і була занадто малою для ваших великих планів, о боги!” Брехт хоче сказати, що людина, котра бажає творити добро, не в змозі робити цього за об’єктивними обставинами: у негуманному суспільстві людиною бути не можна.

  • Життя Галілея (1939). У 1939 році Брехт завершує першу редакцію філософської драми “Життя Галілея”. За свідченням автора, вона була написана під впливом звістки про те, що німецькі фізики розщепили атом урану. А у 1947 році, після вибуху атомної бомби над Хіросімою та Нагасакі, коли пекельна сила цієї бомби “висвітлила конфлікт Галілея з сучасною йому владою новим яскравим світлом”, Брехт створює другу редакцію п’єси.

Галілео Галілей – головний герой драми. Брехт вважає, що знамениті слова Галілея “А все-таки вона крутиться!” є лише плодом народної фантазії. У п’єсі він, наляканий інквізицією, відрікається від свого відкриття. І сам факт капітуляції Галілея перед інквізицією пов’язується драматургом зі зрадництвом сучасних вчених по відношенню до людства. Брехтівський Галілей – надзвичайно складний образ. Автор ставиться до нього з повагою як до науковця, однак засуджує факт його відречення. Конфлікт п’єси відбито в діалозі Галілея та його учня – Андреа Сарті. “Нещасливою є та країна, в якої немає героїв”, - звинувачує учителя його учень. “Ні!, - не погоджується Галілей. – Нещасливою є та країна, яка потребує героїв”.

Галілей-людина поступається морально Галілею-вченому. Великий науковець і мислитель виявився користолюбною, хитрою і боягузливою людиною. “Той, хто не знає істини, той просто дурний, але хто знає і назве її брехнею, той злочинець”. Ці слова Галілея пригадує його учень. Він впевнений у тому, що Галілей, викликаний на суд, не злякається сказати інквізиції сміливе “ні”. Але вчений не зміг перебороти свій страх перед тортурами і смертю. Врятовуючи своє життя, Галілей по суті загородив шлях істині: його відкриття, що перевернуло всю Сонячну систему, стало недоступним сучасникам. Проте Брехт намагається не стільки засудити свого героя, скільки нагадати сучасним вченим про відповідальність за наслідки зроблених ним відкриттів. Драматург зазначав: “Атомна бомба і як технічне, і як суспільне явище – кінцевий результат наукових досягнень і суспільної безпорадності”.



  • Кавказьке крейдяне коло (1945). У 1945 році Б.Брехт закінчує свою параболу “Кавказьке крейдяне коло”. Цю драму можна назвати найпослідовнішим втіленням принципів епічного театру. Адже усе тут –розповідь співця Аркадія Чхеїдзе, який з’являється у пролозі. “Тут, власне, дві історії”, - говорить він. З одного боку, це історія служниці Груше, а з другого – історія сільського писаря Аздака. В основі сюжету драми лежить притча про царя Соломона, який наказав розрубати навпіл дитину, аби вирішити суперечку між двома жінками, хто з них є її матір’ю. Місцем подій п’єси Брехт зробив Грузію ХІХ століття. Правда у суперечці за дитину виявилась на боці дівчини Груше – прийомної матері, що врятувала дитину під час війни, а не справжньої матері, котрій син потрібен лише для отримання спадщини. Мудрим суддею у п’єсі є Аздак, колоритний образ якого втілює народний глузд і справедливість. Притча про тяжбу за дитину пов’язується з іншим спором, розпочатим у пролозі “Кавказького крейдяного кола”. Це суперечка двох кавказьких колгоспів про долину, яка спочатку належала одному, але в силу воєнних обставин оброблялася іншим. Сенс зближення двох цих сюжетів відбився у заключних рядках драми:

Усе в світі належати має

Тому, від кого більше користі, а значить

Діти – материнському серцю, щоб зростали й мужали...

А долина тому, хто її оросить, щоб плоди приносила.

У період п’ятнадцятирічної еміграції Брехт також створює історичний роман “Справи пана Юлія Цезаря”, п’єси “Рушниці Тереси Каррар”, “Пан Пунтіла та його слуга Матті”, “Сни Сімони Машар” (разом з Ліоном Фейхтвангером), “Швейк у другій світовій війні”, “Допит Лукулла”, праці з теорії мистецтва.

В жовтні 1948 року Брехт повертається у Німеччину. Цього ж року він створює разом є Г.Вайгель знаменитий театр “Берлінер Ансамбль”. Тут ідуть брехтівські п’єси, які півтора десятка років чекали на своє сценічне втілення. В останні роки життя Брехт, який тепер отримав можливість реалізувати свої театральні принципи на практиці, активно працює як режисер. Він також створює обробки драм Софокла (“Антігона”), Шекспіра (“Коріолан”), Ленца (“Гувернер”), Гауптмана (“Червоний півень”), задумує написати п’єси про Тіля Уленшпігеля та Альберта Ейнштейна.

У 1949 році Брехта нагороджено Національною премією Німецькою Демократичної Республіки. 1954 року його було обрано віце-президентом Академії мистецтв НДР. У цьому ж році Брехт, член Всесвітньої Ради Миру і активний борець за мир, нагороджений Міжнародною Ленінською премією “За зміцнення миру між народами”.

1955 року Брехт серйозно занедужав. Навесні наступного року він змушений припинити репетиції драми “Життя Галілея”. 14 серпня 1956 року Брехт помирає від інфаркту міокарда. Його поховали по сусідству з могилами видатних німецьких мислителів Гегеля і Фіхте. На могилі Брехта – проста плита і на ній лише два слова “Бертольт Брехт”.



  • Матінка Кураж та її діти (1939). Восени 1939 року, перебуваючи в Швеції, Брехт за кілька тижнів пише свою знамениту драму "Матінка Кураж та її діти".

В основу драми покладено повість німецького письменника Ганса Якоба Крістофа Гріммельсгаузена “Життєпис пройдисвітки і бродяги Кураж”(1669). Героїня цього твору веде розбещене життя у молодості, багатіє, обкрадаючи своїх коханців-офіцерів, а постарівши й зубожівши, стає маркітанткою. Дія п’єси Брехта, як і дія повісті Гріммельсгаузена, відбувається за часів спустошливої для Німеччини Тридцятилітньої війни (1618-1648). Полум’я воєнних дій захопила всю тодішню Німеччину. Війна зменшила її населення з 16 мільйонів до 6. Пустими німецькими містами ходили вовки. Тридцятилітня війна відкинула Німеччину на сторіччя назад.

Однак брехтівський твір виявився надзвичайно актуальним і для долей народів ХХ ст. Відтворення жахливого минулого повинно було застерегти від страшних наслідків майбутнього. В умовах 30-х років “Матінка Кураж” звучала як протест проти демагогічної пропаганди війни фашистами. Брехт адресував її тїй частині німецького населення, яка піддалась цій демагогії. Адже війна зображена в п’єсі як стихія, що є органічно ворожою людському існуванню.

Сам Брехт зізнавася: «Коли я писав, мені здавалося, що зі сцени кількох великих міст пролунає застереження драматурга, застереження про те, що хто хоче снідати з дияволом, повинен запастися довгою ложкою. Можливо, я виявив при цьому наївність, але я не вважаю, що бути наївним – соромно. Вистави, про які я мріяв, не відбулися. Письменники не можуть писати так само швидко, як уряди розв’язувати війни: адже щоб писати - треба думати. Театри надто швидко потрапили під владу великих розбійників. «Матінка Кураж та її діти» запізнилася».

Театри дійсно дещо запізнилися. Брехтівську п’єсу з нетерпінням очікував Стокгольмський театр, а його провідна актриса Найма Віфстранд мріяла зіграти головну жіночу роль у ній. Однак у Швеції «Матінку Кураж» не поставили, а місцева влада все більш суворо і підозріло ставилась до німецьких емігрантів. Її прем’єра . відбулася лише 19 квітня 1941 року в швейцарському місті Цюріху.

Але можна сказати, що справжня, найголовніша прем’єра “Матінки Кураж” пройшла іще пізніше. 11 січня 1949 року п’єсу Брехта поставили в Берліні, в Німецькому театрі імені Макса Рейнгардта. Одним з режисерів був сам драматург (другим був Еріх Енгель), а роль Кураж виконувала Гелена Вайгель. Ця вистава здобула всесвітню славу, а на її основі кілька місяців потому виник “Берлінер ансамбль”. У вірші “1 травня 1950 р.” Бертольт Брехт писав:

Театр нової епохи

Відкрився в той вечір,

Коли у зруйнованому Берліні

На сцену вкотився фургон Кураж.

У коментарях до “Матінки Кураж” Брехт питає, що ж має показати ця п’єса. І сам відповідає: “Що на війні велику комерцію ведуть зовсім не маленькі люди. Що війна, яка є веденням тієї ж комерції, але іншими засобами, знищує людські доброчесності навіть у найдоброчесніших людей. Що можна піти на будь-які жертви, аби здолати війну”.

Брехт написав п'єсу-пересторогу, попереджаючи людство про жахливі наслідки мілітаристської політики Автор розповідає історію сім'ї маркітантки Анни Фірлінг, яку прозвали Матінкою Кураж на тлі історичних подій XVII ст. Але ця драма – не тільки “хроніка часів Тридцятилітньої війни”, як сказано у підзаголовку. Це також п’єса-парабола. Доля сім'ї Кураж уособлює долю всього німецького народу і навіть ширше - Європи. Недаремно троє її дітей народилися від різних батьків – представників різних європейських народів: Ейліф – фінн, хоча пам’ятає чергового чоловіка Кураж – француза, Швейцеркас – швейцарець, але має угорське прізвище (“коли він народився, я водила знайомство з одним мадьяром”), а Катрін – напівнімка. Матінка Кураж з гордістю говорить, що зі своїм фургоном вона “цілий світ об’їхала”. Отже її родина – своєрідна модель усього людства.

Весна 1624 року. Іде шостий рік війни, період її “бурхливої молодості”. Ще є краї, котрі війна пощадила. В цей час уперше перед глядачем з’являється фургон маркітантки матінки Кураж. У неї чудовий настрій: товарів багато, війні не видно кінця, біля матері – молоді й здорові діти. Кураж обов’язково перехитирить свою годувальницю-війну!

Січень 1636 року. Остання, дванадцята картина п’єси-хроніки Брехта. Попереду ще дванадцять військових років, але Німеччина вже спустошена й розкрадена. І ось востаннє з’являється матінка Кураж – матінка без дітей, жалюгідна жебрачка. Вона впрягається у свій обшарпаний фургон – єдине, що залишила їй війна.

Між першою і останньою картинами розгортається драма жінки й матері, яка сказала “так” війні, що забрала усіх її дітей, спустошила німецьку землю і відняла у матінки Кураж усе, крім старого фургончика.

Безперечно, найбільш цікавим, багатогранним, “скульптурним” образом брехтівської драми є матінка Кураж. Тридцять років її фургон, в якому завжди міститься ходовий товар, їздить дорогами війни. Кураж хоробра (звідси й її прізвисько), розумна, дотепна, практична, приваблює своїм оптимізмом (особливо на початку драми) і тверезим розумінням життя. Але вона є породженням меркантильного, жорстокого і цинічного духу Тридцятилітньої війни. До причин же і суті цієї війни Кураж абсолютно байдужа. Вона іде на війну в надії на великі бариші. А в залежності від ситуації піднімає над своїм фургоном то лютеранський, то католицький прапор.

Анна Фірлінг втілює ідею наживи, яку іронічно коментує фельдфебель: "Ага, нехай, значить, війна самий качанчик виїсть, а грушку то зоставить! Ти хочеш на війні вигодувати свій виводок, а данину війні хай платять інші". Сам фельдфебель теж пропагує війну, свою годувальницю: "Мир - це безладдя. Тільки війна може навести лад. Мирного часу людство переводиться на ніщо У щирому переконанні, що "без війни порядку нема", він закликає віддати себе війні. На зіткненні цих ідей будується подальша дія. Вербувальник зваблює стати солдатом старшого сина Ейліфа, згодом сама матінка Кураж, охоплена жадобою привласнити полкову касу, так славно поторгувалась, що іншого її сина Швейцеркаса розстріляли. Анна Фірлінг за дванадцять років "бізнесу" на війні втратила дітей, але так і не розбагатіла. Рятуючи матір, загинула німа Катрін, але й це не привело героїню до прозріння.

Сам драматург наголошував: “Матінка Кураж бачить у війні лише її меркантильну сутність: саме це й приваблює її. Вона вірить у війну до кінця. Їй і на думку не спадає, що той, хто хоче відрізати шматок від пирога війни, мусить запастися довгим ножем. Не мають рації ті свідки потрясінь, які вважають, що потерпілі чогось навчаються. Поки маси лишаються об’єктом політики, все, що з ними трапляється, вони сприймають не як досвід, а як долю; переживши потрясіння, вони дізнаються про його природу не більше, ніж наддослідний кролику про закони біології.

Завдання автора п’єси полягало не в тому, щоб примусити вкінці прозріти матінку Кураж... Авторові потрібно було, щоб бачив глядач”.

Шлях Анни Фірлінг на прізвисько Кураж – це шлях постійного пристосовництва, послідовної капітуляції перед війною. Свою позицію вона відверто формулює у “Пісні про велику капітуляцію”:

І ти ідеш з гуртом усім

То кроком тихим, то швидким

І все повторюєш мотив:

Ще кілька днів.

Все раптом хить і хить!

Господь за всіх вершить!

Кроком руш без слів!

Кураж крокує за війною, бо та є її годувальницею. На антилюдяність війни вона ж нібито заплющує очі. Для немає немає ніякої різниці, хто переможе у черговій битві: поляки чи шведи, протестанти чи католики. Всі вони є просто її покупцями. Образ матінки Кураж із ХУІІ століття спрямований у ХХ. Брехт звертається до тих, хто, подібно до маркітантки Кураж, бажає безбідно прожити війною, хто заради ситого шлунку намагається у будь-який спосіб добувати життєві блага, хто вбиває цинічною комерцією людське у людині. Як і Анну Фірлінг, таких людей “цивілізованого” ХХ сторіччя неодмінно очікує крах.

Як відзначав Брехт, “Кураж нічого не навчили ті катастрофи, яких вона зазнала”. Символічними є останні слова маркітантки у п’єсі: “Я мушу торгувати далі” і звернене до солдатів, які виходили з міста, прохання: “Ей, візьміть мене з собою!”. Але якщо й героїня п’єси нічому не навчилася – адже заключні її слова “лунають як поховальний дзвін по материнству і гуманізму” (О.Чирков) – то, на думку автора, “публіка зуміє, я гадаю, все ж дечого навчитися, дивлячись на неї”. Сліпота матінки Кураж відкриває очі читачам та глядачам.

Вельми показовий щодо ставлення автора до своєї героїні епізод виник на одній з репетицій драми. У сцені, коли знесилена Кураж з останніх сил тягне за собою свій фургон, Гелена Вайгель несподівано впала. Присутні на репетиції кинулися до актриси. Однак виявилося, що вона просто вирішила правдиво показати, як від втоми у Анни Фарлінг підкосилися ноги і фургон наїхав на неї. Але Брехт категорично заперечив таку деталь. Він сказав, що епізод дійсно зіграно правдиво, але не на користь справі. Адже глядачам на певний момент стане шкода Кураж, а цього не можна припускати. Вона сама приготувала собі таку участь, а тепер повинна повністю за це розплачуватись.

Другою героїнею п’єси є дочка Анни Фірлінг Катрін. Вона втілює прості й природні сили людяності і тим самим є живим запереченням війни. Катрін є антиподом своєї матері. Балакучій Кураж протистоїть німа Катрін, а безмовний подвиг доброї дівчини перекреслює усі багатослівні міркування її матері. Як зазначає О.С.Чирков, «Катрін, безперечно, ще не борець у тому розумінні, яке вкладав у це поняття Б.Брехт, але вона вже має і мужність, і розум, і вміння перетворити правду у зброю. І цим вона протистоїть матінці Кураж. Якщо шлях Анни Фірлінг – це сповзання вниз, втрата,цілковита й остаточна, людського начала, то шлях Катрін – це рух до справжньої людяності,до усвідомлення злочинної, антилюдської суті війни».

Катрін є головним свідком проти матері. Їй уже дісталося від війни – вона німа. Уже в першій картині ми бачимо в ній ознаки активної доброти. Вона хоче допомогти матері, але не може це зробити: хриплими звуками Катрін сигналізує про небезпеку, про те що Ейліф збирається втікти з вербувальниками. Але мати не розуміє цих сигналів.

Катрін дорослішає. На неї починають задивлятися чоловіки, і матінка Кураж має бути напоготові, щоб із дочкою не сталося те, що і з красунею Іветтою. Але Катрін завдають увіччя, вона стає потворною і розуміє, що нею вже не зацікавляться як жінкою. Її потреба в коханні замінюється потребою материнства. Катрін наче одержима бажанням опікати дітей, і навіть дає за цих безпомічних створінь рішучий бій своєї матері. А пізніше на цьому грунті у Катрін з’являється активне бажання допомагати бідним і безправним

Після дванадцяти років мандрів шляхами війни мати з дочкою зупинилися біля міста Галле. Кураж відправились у місто за товаром. Катрін залишилась біля селянської хатини. З’являються солдати, які хочуть захопити спляче місто і перебити його мешканців. Вони вимагають від заляканих, щоб ті провели їх до міста. Катрін вслухається у молитву селян: «Отче наш, що єси на небі, почуй молитву нашу, не дай загинути місту, не губи тих, що зараз там сплять і нічого не відають». В уяві дівчини виникають образи замучених дітей і стариків. По велінню серця вона бере барабан, вилізає на дах і починає бити в нього. Вона б’є до тих пір, поки її не вбила куля. Але місто прокинулося, воно почуло голос німої Катрін (і каміння інколи починає говорити) і готове захищатися.

На відміну від своєї матері, Катрін не пішла на угоду зі «здоровим людським глуздом». Драматург, описуючи подвиг німої дівчини, показує особливий шлях, яким, за його словами, «героїня приходить до нього: перемогу мужності над страхом». Образ Катрін є символом зображеного у п’єсі часу. Адже німці за часів Тридцятилітньої війни могли лише давати нерозбірливі крики болі й відчаю. Але разом з цим образ Катрін у параболічній формі звернений до дійсності ХХ століття. Він є різким звинуваченням сучасників фашизму, які, хоча й не позбавлені дару мовлення, мовчать при вигляді нової війни. Коли матінка Кураж перед завісою впрягається у фургон, невисловлена думка Катрін лунає з глибини сцени у останньому зонгові п’єси: "Війна, то щедра, то убога, // Тривати може цілий вік. //Але від неї анічого //Не має простий чоловік"

У п’єсі Брехта втілено чимало принципів і прийомів «епічного театру». Проза у «Матінці Кураж» чергується з віршами, діалоги – з піснями. Режисерські вказівки Брехта до п’єси свідчать про застосування таких форм очуження, як звернення акторів до глядачів, використання фотографій та кінопроекцій. Очужує дію і короткий виклад подальших подій перед початком кожної з дванадцяти картин: це дає змогу зосередитись не на тому, що відбудеться, а як, а значить сприяє формуванню активної аналітичної позиції глядача (під час вистави ці ремарки проектувалися на екран) й читача.

Ефект очуження досягався у брехтівському театрі і особливими режисерськими прийомами, і системою акторської майстерності, і музикою, і оформленням. Прикладом цього може бути епізод з 6 картини, коли Кураж проклинає війну. У виставі «Берлінер ансамблю» Г.Вайгель промовляла слова прокляття тихо, старанно, ніби вона промовляла їх уперше. І вона, дійсно, промовляє прокляття вперше і востаннє. Але водночас з цим актриса діловито і придирливо перебирає товари, заради яких Катрін ледь не розплатилася життям. У підсумку ця сцена не тільки по- людськи потрясає, але й розкриває уважному глядачу очі на трагедію тих людей, які здійснили свою капітуляцію.

Надзвичайно велику роль у драмі відіграють пісні (зонги). Зонги «очужують» дію, коментують її, проливають світло на характери дійових осіб, узагальнюють сенс твору. Саме в зонгах подається безпосереднє розуміння конфлікту п’єси, а також виявляється позиція драматурга. Зонги «Матінки Кураж» написані в різних жанрах. Це марші («Пісня матінки Кураж»), балади (про братання, про дружину і солдата), куплети («Пісня про велику капітуляцю», «Пісня про великих людей»). Дві останні пісні мають особливо важливу функцію. Без зонгу про велику капітуляцію (картина 4) неможливо зрозуміти численні вчинки Анни Фірлінг. А у пісні про великих людей (картина 9) сходяться всі основні мотиви п’єси «Мудрість» веде Кураж до тих же сумних наслідків, що й біблійного царя Соломона. Хоробрість є причиною смерті Ейліфа, як і Юлія Цезаря. Подібно давньогрецькому філософу Сократу, від своєї чесності гине Швейцеркас. А Катрін помирає, як і Святий Мартін, від доброти і самопожертви.

За рік до своєї смерті, у 1955 році, Бертольт Брехт, розмірковуючи про сценічну долю своєї найзнаменитішої драми, говорив: «Я хотів би знати, скільки сьогоднішніх глядачів “Матінки Кураж та її дітей” розуміють пересторогу, яка є у п’єсі”. Очевидно, що і соціальна спрямованість брехтівської “хроніки”, і той арсенал новаторських художніх засобів, використаних драматургом, зумовлює її безумовну ідейно-естетичну цінність і “вічну”, неперехідну актуальність.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   28

Схожі:

М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЛітература другої половини ХХ століття Історичне тло доби
...
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЗарубіжна література
Відповідно до наказу мон україни від 08. 05. 2015 №518 змінено назву предмета "Світова література" на "Зарубіжна література"
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЗарубіжна література Календарне планування на 5 клас. Лк «Література І культура» ек
Лк «Література І культура» ек «Елементи компаративістики» тл "Теорія літератури"ус «Україна І світ»
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЗарубіжна література
О. О. Ісаєва, Ж. В. Клименко, А. О. Мельник «Світова література». 11 клас. Рівень стандарту
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconРозділ І. Історико-культурне тло розвитку українського мистецтва радянської доби 6

М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби icon11 клас світова література Із літератури першої половини ХХ ст
Він творив свої вірші без розділових знаків, бо вважав, що «знаки пунктуації не мають значення, бо справжня пунктуація – ритм І паузи...
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЛітература першої половини ХХ століття: тенденції розвитку, персоналії

М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconПрограма 5 клас Романюк Тетяна Василівна Зарубіжна
Зарубіжна література. Посібник для контролю навчальних досягнень учнів (за підручником Волощук Є. В.). Нова програма. 5 клас. Бережинці,...
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconПрограми для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання зарубіжна література
Предмет Зарубіжна література — важлива складова літературної освіти українських школярів
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconУкраїнська література 11 клас Українська література за межами України
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка