М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби



Сторінка28/28
Дата конвертації11.04.2017
Розмір6.86 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Запитання і завдання:

  • У чому полягає незвичайність роману Рансмайра? Які ознаки постмодерністського роману ми знаходимо у ньому?

  • Як автор інтерпретує в романі відомі історичні і літературні факти? З яких причин він це робить?

  • Як в романі Рансмайра реалізують себе прийоми інтертекстуальності та метаморфози?

  • В чому полягає художня цінність і смислове новаторство Рансмайра?




  • Рекомендована література. Б.Бегун “Последний мир” К.Рансмайра: избавление от текста или неизбывность текста? //Вікно в світ. – 1998. - № 2; Д.Затонський. Метаморфозы Овидия Назона, или Покушение на движущееся время //Вікно в світ. – 2000. - № 2.



Патрік Зюскінд

(нар. 1949 р.)

Німецький письменник Патрік Зюскінд народився у сім’ї письменника у місті Амбах. Він отримав музикальну освіту, вивчав історію в Мюнхенському університеті та в Ексі (Прованс). Перед тим як присвятити себе літературній діяльності Зюскінд змінив ряд професій. Він був журналістом, тапером у танцювальному барі, тренером по настольному тенісу, працював у фірмі “Сіменс”, редагував реферативний журнал.

Популярність Зюскінд здобув моноп’єсою “Контрабас”(1980), яку поставили в кількох німецькомовних театрах. 1985 року в Цюріху вийшов роман “Запахи. Історія одного вбивці”. Книга відразу стала бестселлером і була перекладена багатьма мовами (український переклад роману опубліковано у журналі “Всесвіт”, 1993, № 11-12, а російський - в журналі “Иностранная литературра”, - 1991. - № 8 ). Зюскінду належать також оповідання (“Історія пана Зоммера”, “Голубка”) і телевізійні сценарії (довгий час він працював на західнонімецькому телебаченні).


  • Запахи. Історія одного вбивці (1985). Назва роману Зюскінда прикметна. Адже в основі твору лежить метафора запаху як універсального всеохоплюючого зв’язку між дюдьми. Як відзначає російський перекладач роману Е.Венгерова, “метафорами такого масштабу в німецькомовній прозі можуть похвалитися хіба що Т.Манн (хвороба А.Леверкюна) або Г.Гессе (гра в бісер)”. В книзі П.Зюскінда представлена ціла палітра запахів, як божествено-приємних, так і пекельно-огидних.

Головний герой роману “Запахи” – Жан-Батіст Гренуй, найгеніальніший парфюмер усіх часів та народів. Він живе у Франції ХУІІІ століття і належить “до найгеніальніших і найогидніших постатей” цієї епохи. Автор із самого початку розповіді ставить свого героя в один ряд із іншими “геніальними потворами” – маркізом де Садом, Сен-Жюстом, Фуше і Бонапартом. Проте, на відміну від них, ім’я Гренуя тепер забуто, але лише тому, що “його геній і єдине його шанолюбство було обмежене сферою, яка в історії не залишає жодних слідів: нетривким царством запахів”.

Гренуй “був монстр від самого початку”. Йому довелося народитися у місці, де панував найнестерпніший сморід – на паризькому Кладовищі невинних. Його матір було засуджено до смертної кари за багаторазове дітоубивство. У дитини змінилося кілька годувальниць, що відмовлялися від неї. “Воно від диявола!”, - говорить одна з них священику Тер’є, - “...воно зовсім не пахне”. Малого Гренуя здають у притулок мадам Гайяр, де він вижив “через свою впертість і здість”. Автор порівнює його з лінивим, впертим, бридким кліщем, самотнім, зосередженим на собі, маленьким і непомітним. Діти уникали його, “гидували ним, як гладким павуком”. Лише у три роки Гренуй став на ноги, у чотири промовив перше слово. Він пізнавав світ за допомогою запахів, предмети й явища “нагромаджував у собі як нюхові поняття”, вивчав і відчував все своїм геніальним нюхом.

Роками вчення Гренуя було не тільки перебування у чинбарні Грімаля, де він вижив, тяжко працюючи і перехворівши сибірською виразкою, але й “полювання” за різними запахами. Його цікавили невідомі ще запахи, на які він “полював із пристрастю й терпінням рибалки, колекціонуючи їх у собі”. Одного разу Гренуй зіткнувся з ароматом дівчини, що був “справжньою красою”. “Сотні тисяч запахів , порівняно з цим одним були, здавалося, нічого не вартими. Цей один запах являв собою найвищий принцип, за яким мали бути впорядковані решта запахів”. Гренуй зрозумів: якщо він не заволодіє цим ароматом, його життя не матиме більше сенсу. І він скоює вбивство дівчини, аби увібрати її запах і запам’ятати йоно назавжди. Греную було зовсім байдуже, що в основі цієї “краси” лежав злочин – головне, що він зміг знайти свій “абсолют”.

Згодом Гренуй зі своїми феноменальними здібностями став учнем знаменитого паризького парфюмера Джузеппе Бальдіні. Він вивчає парфюмерну науку і створює десятки нових запахів, котрі метр Бальдіні видає за свої. Він став фахівцем у мистецтві дистилювання, просиджував місяцями за перегінним апаратом, намагаючись здобути “радикально нові аромати, яких у концентрованому вигляді не бувало ще ніде на землі”. Але Гренуй зазнав поразки, і усвідомивши це, мало не помер. Він залишає Бальдіні, дім якого після уходу геніального учня завалився в Сену (на цьому закінчується перша частина роману).

Гренуй вирушив на південь, він уникає людей та їх запахів, стає затворником. Сім років він живе усамітнено, існуючи у своїй “внутрішній імперії”, куди він “закопував контури всіх запахів, які будь-коли зустрічав”. Гренуй став тим, ким і хотів бути – “Месником і Творцем світів”. Він живе у світі фантазій, засіваючи свій всесвіт найрізноманітнішими ароматами і знищуючи міазми минулого. Однак відлюдник Гренуй переживає внутрішню катастрофу. Він не міг відчути свого власного запаху, “повністю утопаючи в ньому, він ні за що в світі не міг його понюхати!”Страх власного запаху і виганяє його з добровільного затворництва.

За ці роки він постарів, здичавів і був схожим чи то на “помісь людини й ведмедя”, чи то на”дикуна-індіанця”. Гренуй зустрічається з маркізом-філософом Тайяд-Еспінассом, котрий мріяв вивести абсолют – флюїд смерті. Він випробовує свою “флюїдальну теорію” на Гренуї, але сам маркіз, подібно Бальдіні, канув у порожнечу, від нього не залишилось “жодного сліду – жодного шматка одягу, жодної частки тіла, жодної кісточки”.



Третя частина роману присвячена життю Гренуя в Грасі, де він зіткнувся з ароматом 15-річної дівчини, як колись у Парижі. Але тепер він хоче привласнити аромат дівчини “по-справжньому; зняти його з неї, мов шкіру, й перетворити у свій власний аромат”. Два роки він мав, щоб навчитися це робити. І ось у Грасі одне за одним відбуваються таємничі вбивства. Двадцять п’ять міських красунь стали жертвами Гренуя, який має витягти з їх тіл необхідні компоненти есенцій, як парфюмери добувають із квітів. Нарешті вбивцю було впіймано. Підсудний зізнався у скоєних злочинах. Було призначено страту, до якої громадяня готувалися, як до великого свята.

Але сталося диво. Кілька краплинок магічних парфумів примусили десятитисячний натовп, не тільки виправдати ненависного вбивцю, але й схилитися перед ним. Аромат дав Греную владу над світом і “планована страта найогиднішого злочинця свого часу перетворилася на найбільшу вакханалію, яку бачив світ...” А Великий Гренуй стояв і посміхався, переживаючи найбільший тріумф у своєму житті.

Проте тріумф видався йому жахливим. Він усвідомив, що “ніколи не знаходив задоволення в любові, а завжди тільки в ненависті, тільки ненавидячи і викликаючи ненависть”. І хоча Гренуй і був замаскований найкращими в світі парфумами, “під цією маскою не мав обличчя, лише абсолютний брак запаху”. Маленька скляна пляшечка з парфумами давала не лише владу над людьми, але й відчуття абсолютної безглуздості його життя.

Остання, четверта частина роману присвячена смерті героя. “Він хотів повернутися до Парижа й померти”. Він тримав у руці пляшечку з парфумами - владу над світом. “Владу, що була сильнішою, ніж влада грошей, чи влада терору, чи влада смерті: невідпорна змога викликати в людей любов. Тільки одного не могла дати ця влада – людського запаху. Хай навіть перед цілим світом він, завдяки своїм парфумам, явиться Богом, - якщо ж не має власного запаху, то й сам ніколи не довідається, хто він є насправді, відтак йому на все наплювати – на світ, на себе, на парфуми”.

Гренуй дістався до місця свого народження – до Кладовища невинних. Він опинився вночі біля вогнища, навколо якого сиділа “всіляка потолоч: злодії, вбивці, розбійники, проститутки, дезертири, неповнолітні злочинці”. Вони кинулися на Гренуя, “позривали з нього одяг, повидирали волосся, здерли шкіру з тіла, обскубли його, вп’яли кігті й зуби в його м’ясо, напавши на нього, мов гієни”... Після цього акту канібалізму розбійники “надзвичайно пишалися собою. Вони вперше зробили щось із любові”.

В образі Гренуя можна вбачати парадигму митця ХХ століття – митця, захопленого своїм талантом і бажанням володарювати над світом. “Чи не є цей роман, - запитує Б.Бігун, - іронічною оповіддю про долю митця, з його вихідною “пустотою” і незакріпленістю в людському світі; з його феноменальністю, що дозволяє “відчувати на дотик” сутність явищ і розглядати зовнішній світ як об’єкт підкорення, як поле матеріалізації творчих фантазій; з його нерозв’язними внутрішніми конфліктами?”

Постмодерністський роман П.Зюскінда розвінчує класичну модель модерністського мистецтва, його міф про можливості мистецтва і митця. В “Запахах” іронічно подається, за словами Б.Бігуна, “ідеальна модерністська ситуація”: “парфюмерне мистецтво тут символізує мистецтво взагалі,а Гренуй – того “ідеального” митця, що зміг би з’явитися на світ, якби хтось, слідуючи модерністським рецептам, вирощував би такого собі гомункулуса, в якому сполучалися б основні вимоги модерністської естетики, що висувлися до творчої особистості. Це, по-перше, природна геніальність, по-друге, маргіналізм, відсутність будь-якого бажання вписатися в соціальне життя, і. Нарешті, по-третє, свобода від оков всюдисущого “культурного безсвідомого”, повне несприйняття соціальних стереотипів, передусім у сфері моральності”. Постмодерніст Зюскінд створює свій “антиміф” про мистецтво: творчій геній – зло, породження всесвітнього сморіду; він перебуває не в гармонії зі світом, а в опозиції до нього; шлях мистецтва є антигуманним, бо пошуки митця знаходяться по той бік моральності; геній приречений на свій крах у світі.

“Запахи” – це й роман-попередження. З одного боку, він примушує переглянути формулу “геній і злодійство - две речі несумісні», попереджає про злочини, що приховуються у розриві з природою, у насильстві над нею, у прагненні людства привласнити і поглинути її красу, в ненаситному марнославстві володіння, притаманній нашій цивілізації. З іншого ж, Зюскінд зачіпає і проблему тоталітаризму. Гренуй, що вбиває необхідних для його парфюмерної справи красунь стає, за словами А.Якимовича, «попередником тих, хто став убивати людей заради користі справи й заради науки, а також використовувати тіла вбитих, у тому числі в парфюмерній індустрії». А монстри, що заволодівають душами людей не тільки у постмодерністських романах, але й у реальному житті (про що свідчать більшовизм і фашизм ХХ ст.), вирощуються, на думку російського критика, в пансіоні мадам Байяр, у цьому «царстві Розуму», у цій «реторті войовничого Просвітництва», де винищуються усі ознаки людського «нерозумства»: «тут немає ні пристрастей, ні почуттів, ні іронії, ні гри. Це й є найважливіша, якщо не вирішальна стадія розвитку» гомункулусів, дикунів, моральних потвор.

Роман П.Зюскінда, як і усі твори постмодернізму, інтертекстуальний. Рекомендуємо звернути увагу на його зв’язок із повістю-казкою Е.Т.А.Гофмана “Малюк Цахес”. Н.Білоцерківець відзначає: “Поза сумнівом, “мотив” чи “схема Цахеса” є вирішальною в постмодерністській системі “Запахів”. Автор нагадує про це навіть такими вторинними, здавалося б, паралелями, як образ батечка Тер’є (пастор у Гофмана) чи власниці сирітського пансіону мадам Гайяр (фея-патронеса подібного притулку в “Малюку Цахесі”) тощо. За ними, втім, простежується взагалі паралель між гофманівським князівством Керепес де, ніби віспу “сільським телепням”, повсюди прищеплено дух освіти й порядку, та добою Просвітництва. Яку обирає тлом для свого героя Патрік Зюскінд. І гумористична смерть (вислів Гофмана) малюка Цахеса переливається в ритуально-моторошну, а проте й комічну сцену розривання і поїдання Бога-Гренуя злочинцями-бомжами на Цвинтарі Невинних”. Гренуй – така ж морально огидна і нікчемна людина, як і гофманівська потвора, хоча й герой Зюскінда досягнув могутності без допомоги фей чи магічних волосинок. Він “сам зробив себе улюбленим, Богом, володарем душ .. і не втішився, як Цахес а жахнувся, побачивши, чого варта любов усіх тих нормальних звичайних, милих, людяних, слухняних перед законом людей” (Н. Білоцерківець).

Серед інших інтертекстуальних зв’язків роману П.Зюскінда відчутними є також відсилання до французьких просвітителів (образ маркіза Тайяр-Еспінасса є пародією на героїв Дідро і Руссо), Гюго (зображення паризького життя), Діккенса (герой – сирота-байстрюк, дитинство в притулуку, знущання в підмайстрах), французького реалізму Бальзака і Золя (опис парфюмерної крамниці Бальдіні чи паризького Кладовища невинних), Достоєвського (проблема злочину і права на нього), творів німецької літератури ХХ століття (Г.Манн, Т.Манн, Л.Фейхтвангер, Б.Брехт), в яких відбито реакцію на фашизм. Окрім цього, роман містить майже наукові викладки із сфери парфюмерії, і відгомін філософських теорій тоталітаризму, і віддзеркалення “масової” літератури. Адже “Запахи” можуть бути прочитані не як зразок постмодерністського роману, а й як такий собі “історичний детектив”. Це зближує його з іншим визначним витвором постмодернізму – романом У.Еко “Ім’я троянди”.



Запитання і завдання:

  • Охарактеризуйте образ головного героя роману “Запахи” Гренуя.

  • Що символізують в романі «Запахи» парфуми?

  • Яким чином роман Зюскінда зачіпає проблему тоталітаризму?

  • Прослідкуйте інтертекстуальні звязки роману. Зверніть увагу на його звязок з гофманівським «Малюком Цахесом».

  • Доведіть, що твір Зюсінда належить до постмодерністської літератури.




  • Рекомендована література. Білоцерківець Н. Геніальна компіляція //Всесвіт. – 1993. - № 11-12; Бегун Б. Превратности парфюмерного искусства, или Апология и крах маргинализма //Вікно в світ. – 1999. - № 2; А.Якимович. Пансион мадам Гайяр, или Безумие разума //Иностранная литература. – 1992. - № 4.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Схожі:

М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЛітература другої половини ХХ століття Історичне тло доби
...
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЗарубіжна література
Відповідно до наказу мон україни від 08. 05. 2015 №518 змінено назву предмета "Світова література" на "Зарубіжна література"
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЗарубіжна література Календарне планування на 5 клас. Лк «Література І культура» ек
Лк «Література І культура» ек «Елементи компаративістики» тл "Теорія літератури"ус «Україна І світ»
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЗарубіжна література
О. О. Ісаєва, Ж. В. Клименко, А. О. Мельник «Світова література». 11 клас. Рівень стандарту
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconРозділ І. Історико-культурне тло розвитку українського мистецтва радянської доби 6

М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби icon11 клас світова література Із літератури першої половини ХХ ст
Він творив свої вірші без розділових знаків, бо вважав, що «знаки пунктуації не мають значення, бо справжня пунктуація – ритм І паузи...
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЛітература першої половини ХХ століття: тенденції розвитку, персоналії

М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconПрограма 5 клас Романюк Тетяна Василівна Зарубіжна
Зарубіжна література. Посібник для контролю навчальних досягнень учнів (за підручником Волощук Є. В.). Нова програма. 5 клас. Бережинці,...
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconПрограми для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання зарубіжна література
Предмет Зарубіжна література — важлива складова літературної освіти українських школярів
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconУкраїнська література 11 клас Українська література за межами України
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка