М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби



Сторінка5/28
Дата конвертації11.04.2017
Розмір6.86 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28
Тема оповідання – “велике кохання, яке повторюється лише один раз на тисячу років”, за висловом одного з персонажів. У “Гранатовому браслеті” відстоюється велике призначення кохання. Передаючи свої враження від опери “Кармен”, Купрін говорив, що “любов завжди трагедія, завжди боротьба і досягнення, завжди радість і страх, воскресіння і смерть”.

Слід зауважити, що кохання є провідною темою багатьох визначних витворів Купріна. Велике пристрасне почуття пронизує такі його твори, як “Молох” і “Олеся”, “Поєдинок” і “Суламіфь”. Кохання визначає сюжетний рух численних купрінських книг. Воно немов окрилює закоханих героїв і героїнь, сприяє виявленню їх найкращих якостей. Кохання рідко у творах Купріна буває щасливим, воно найчастіше за все не знаходить відгуку в душі того, до кого звернена. Однак саме кохання надає навіть “побутовим” оповіданням письменника романтичної схвильованості й ліричного струменю. Саме кохання підносить закоханих героїв над сірим безрадісним побутом. І саме воно стверджує в всідомості читача думку про силу й красу великого, “сильного як смерть” людського почуття.

Розповідь присвячена внутрішньому пробудженню героїні – княгині Віри Миколаївни Шеїної. Вона самотня і нещаслива: чоловік Василь Львович не розуміє її, до того ж вона позбавлена радості материнства (“вона жадібно хотіла дітей”). Віра поступово усвідомлює справжню роль любові, починає відчувати світ, прекрасне, людину, сама себе. Етапи переродженню героїні символізують різні образи твору. Картина осінньої природи, прекрасної, але сумної втілює початок цього процесу. А звуки бетховенської сонати № 2 Largo Appassionato cупроводжують відчуття Вірою переродження своєї душі.

Намагаючись оспівати красу високого почуття, Купрін наділяє ним дрібненького чиновника Желткова. Він відгородився за допомоги всепоглинаючого і самовідданого кохання від світу, замкнувся на ньому. Вісім років Віра заповнює всі його думки, це його єдина радість і втіха. Перед смертю Желтков зізнається княгині: “Сталося так, що мене не цікавить в житті нічого: ні політика, ні наука, ні філософія, ні турбота про майбутнє щастя людей, для мене усе життя полягає тільки у вас”. Але велике почуття не померло разом із ним. Смерть Желткова духовно воскресила Віру, розкрила перед нею світ невідомих раніше почуттів. Велике кохання маленької людини увійшло в її життя і свідомість, стало тим “дивом”, про яке Віра Миколаївна не знала раніше у своїх стосунках із чоловіком.

Оповідання сповнене символікою. Так, символічним є епіграф до “Гранатового браслету” – “L. van Beethoven. 2 Son. (op. 2. № 2). Largo Appassionato”. Це назва частини музичного твору геніального німецького композитора. Саме ім’я Бетховена, що прожив трагічне життя (позбавлений особистого щастя, глухий) і писав трагічні музичні твори, звучить як трагічний акорд до подій купрінського оповідання. Вказання на доволі маловідомий твір композитора (Друга соната), що його любить Желтков, також символічне: люди не почули маленького чиновника, так само як і Бетховена. Музичний термін Largo Appassionato вказує на темп і характер виконання твору: Largo – дуже повільно, широко, аppassionato – пристрасно, з великим почуттям. Саме так повинно, за задумом Купріна, звучати і його оповідання, що розгортається дуже повільно й описує велике почуття. Саме так – Largo Appassionato, і за Бетховеном, і за Купріним, нехай повільно, але з великим почуттям – потрібно жити людині.

Символічними в оповіданні є і картини природи: зміни у природі “акомпонують” душевним змінам героїні, відбивають етапи її життя. Роль символу виконує в оповіданні і гранатовий браслет. Безперечно, він символізує кохання, “велике кохання, яке повторюється лише один раз на тисячу років”. Проте кохання з неодмінно трагічною розв’язкою. ”. Недаремно Купрін порівнює п’ять гранатів браслета з "п’ятьма червоними, кривавими вогнями", а княгиня, загледівшимь на браслет, з тривогою викрикує:"Наче кров!". Браслет – сімейна реліквія, він належав прабабці Желткова, а потім передавався із покоління в покоління. Після смерті матері Желткова він має належати його дружині. Отже, браслет – не просто відісланий подарунок, а прозорий натяк на те, що Віру Желтков сприймає не просто як недосяжний ідеал, але і як жінку, що могла б стати йому за дружину. До того ж браслет, “за старовинним переказом... має здатність сповіщати дар провіщання жінкам, що носять його, і відганяє від них тяжкі думки”. Желтков відчуває, що Віра нещаслива, він сподівається своїм подарунком “пробудити” її, сподівається, що вона усвідомить своє кохання, а “дар провіщання” допоможе прийняти їй правильне рішення. І Віра Миколаївна дійсно має цей дар, адже вона несподівано передбачила: “Я знаю, що ця людина уб’є себе”.

“Любов сильна, як смерть”. Це слова з бібліної “Пісні пісней”. Вони наводяться в оповіданні “Гранатовий браслет”, вони також були визначальними для попереднього купрінського оповідання “Суламіф” Вони пронизують оповідання Шолом-Алейхема “Пісня пісней”. Вони стали заголовком роману Мопассана “Сильна як смерть”. “Гранатовий браслет” – це лірична балада про кохання, кохання не лише “сильне, як смерть”, але й сильніше від смерті.

Запитання і завдання:


  • Визначте основні етапи творчого шляху Купріна.

  • Охарактеризуйте проблематику оповідань Купріна “Штабс-капітан Рибніков” і “Гамбрінус”.

  • Як прославляється “сильне, як смерть” кохання в повісті “Суламіф”

  • Сформулюйте тему, охарактеризуйте фабулу оповідання Купріна “Гранатовий браслет”.

  • Що складає головний конфлікт у оповіданні? Що означає кохання для княгині Віри? Як воно перероджує героїню?

  • Які риси автор виділяє у образі Желткова?

  • Що символізує епіграф до оповідання, в чому символічне значення образу гранатового браслету? Яку символічну роль виконують у оповіданні картини природи?




  • Рекомендована література: Безсонова М.І. Так ли уж безответна его любовь? О “Гранатовом браслете”А.И.Куприна. Материалы к уроку //Зарубіжна література. – 2000. - № 5; Волков А. Творчество А.И. Куприна. - .М., 1981; Кулешов Ф. Творческий путь А.И.Куприна. 1883-1907. – М.,1983; Куприна Ксения. Куприн – мой отец. – М., 1979; Лилин В. Александр Иванович Куприн. – Л.,1975; Михайлов О. Куприн. – М.,1981.


Шолом-Алейхем (1859-1916)

Ім’я Шолом-Алейхема – автора веселих і водночас сумних книг про Тев’є-молочника, Менахем-Мендла, хлопчика Мотла, жителів Анатівки і Касрилівки – безперечно є найвідомішим із усіх єврейських письменників. Особливо близьким воно є для нас, адже життя Шолом-Алейхема було тісно пов’язано з Україною та її культурою.




  • Говорячи про Шолома-Алейхема або інших єврейських письменників, не можна не замислитись над долею єврейської літератури. Вона нероздільна від долі багатостраждального єврейського народу, який пережив погроми і приниження, трагедію Голокосту та життя в гетто чи за “межею осідлості”, довгі століття жив у “розсіянні” (діаспорі) і лише у середині ХХ сторіччя отримав омріяну державу - Ізраїль. Проте не всі єврейські письменники творили і творять на івриті – стародавній мові Біблії і сучасній, відродженій мові Ізраїля (на івриті писав видатний поет Хаїм-Нахман Бялік, а молода ізраїльська література вже дала світові нобелівського лауреата (1966) Шмуеля Йозефа Агнона, який, до речі, народився на Тернопільщині). Багато визначних літераторів писали на мові євреїв Східної Європи – ідіш. (ця мова склалася в результаті взаємодії німецьких діалектів з давньоєврейськими і слов’янськими елементами). Серед них – Менделе Мойхер-Сфорім (“дідусь єврейської літератури”, за висловом Шолом-Алейхема), Шолом-Алейхем, Шолом Аш, Іцхок Лейбуш Перец, Іцік Фефер, Перец Маркіш, Давід Бергельсон, Самуїл Галкін, а також Нобелівський лауреат (1978) Ісаак Башевіс Зінгер. Не можна не здагати й імен тих євреїв, які, асимілювавшись з іншими культурами, писали мовами своїх рідних країн і увійшли до інших літератур світу. Імена цих євреїв відомі кожній освіченій людині – російські письменники Семен Надсон, Ісаак Бабель, Ілля Еренбург, Борис Пастернак, Осип Мандельштам, Саша Чорний, Василь Гроссман , Олександр Галич, Григорій Горін, Йосип Бродський, німецькі літератори Генріх Гейне, Ліон Фейхтвангер, Анна Зегерс, Фрідріх Вольф, австрійські митці Франц Кафка і Пауль Целан, польський поет Юліан Тувім і французький - Макс Жакоб, американські письменники Сол Беллоу, Джон Апдайк, Джером Девід Селінджер, Норман Мейлер, Артур Міллер, Ален Гінзберг, Бернард Маламуд.

Шолом-Алейхем у перекладі означає “Мир вам!” Це літературний псевдонім Шолома (Соломона) Нохумовича Рабіновича. Він народився 2 березня 1859 року у містечку Переяславі (тепер Переяслав-Хмельницький) у родині крамара. Роки дитинства він провів в іншому українському містечку Воронкові (Воронків виступатиме потім у творах Шолом-Алейхема під вигаданою назвою Касрилівки, від єврейського слова касрильник - злидар). Вчився майбутній письменник у хедері (єврейській початковій релегійній школі), а потім у російській повітовій школі, яку закінчує з відзнакою. У 13-річному віці він втратив матір, яка померла від холери. Згодом її замінила в сім’ї зла мачуха. Першим літературним твором хлопчика був славетний лексикон лайок мачухи, що сподобався і самій “героїні”. З чотирнадцяти років почав він писати мовою іврит історичні і пригодницькі романи (наприклад, прочитавши “Робінзона Крузо”, свою першу книгу російською мовою, він написав книгу “Єврейський Робінзона Крузо”). Пізніше з’являються твори, написані російською.

1876 року він намагається поступити до Житомирського учительського інституту, але якраз цього року російський уряд вирішує закрити інститути “для євреїв”. Шолом був запрошений до Софіївки, в будинок поміщика і багатого орендаря Елімелеха Лоєва. Три роки він служить домашнім учителем його єдиної дочки Ольги (однолітки Шолом-Алейхема). Лоєв непогано ставився до молодого вчителя, але різко змінив ставлення до нього, дізнавшись про те, що Шолом і його дочка Ольга покохали одне одного. Одного ранку Шолом Рабинович з подивом довідався, що вдома нікого немає. На нього чекав пакунок із грошима за уроки, - і жодного слова, яке б щось пояснювало. Почалися його мандри в пошуках заробітку. Тільки через декілька років, у 1883 -році, Шолом Рабинович і його учениця знову зустрілись, і, попри всі протидії батька, одружились.

Під час вимушених мандр Шолом поїхав до Києва. Тут він безуспішно шукав роботу, потім недовгий час працював секретарем адвоката в Білій Церкві. Напередодені нового 1881 року Шолома Рабиновича обирають на посаду казенного равина в Лубнах. Він бере активну участь у єврейських громадських справах, турбується про виховання бідних дітей, про будівництво нової школи і лікарні. Одружившись, він переїхав до Білої Церкви. З Ольгою Лоєвою письменник прожив понад 30 щасливих років. “Їх взаємна прив’язаність, - згадує зять Шолом-Алейхема М.Кауфман, - була неповторною. Обидва зберігли ніжність почуттів і гостроту кохання до останнього подиху”.

У цей час починається систематична літературна праця Шолома Рабиновича. 1883 року друкується його перша повість "Два камені", що була написана на ідіш і була присвячена його “юнацькому роману” з Ольгою. А вже другий його твір, новела "Вибори", уперше був підписаний псевдонімом "Шолом-Алейхем". У перші роки літературної діяльності (1884-1889) письменник підписує свої твори – повісті, оповідання і вірші - різними псевдонімами (Літвак, Барон Піпернотер, Менахем-Мендл, Естер, Соломон Есбіхер), проте, усвідомивши, що література є дійсно справою його життя, зберігає лише один – той, що й обезсмертив Шолома Рабиновича. У ці роки він пише такі твори, як “Дитяча забава”, “Картини з бердичівського життя”, “Ножик”, “Сендер Бланк”.

Після смерті старого Лоєва у 1885 році його дочка отримала величезну спадщину. 1887 року сім’я переїжджає в Київ, де Шолом-Алейхем намагається збільшити капітали тестя. Однак невмілого і наївного у біржевих справах письменника обманюють шахраї, і він швидко збанкрутував. Велику частину спадщини письменник віддає на підтримку єврейської літератури: він видав два томи літературних збірників - "Єврейська народна бібліотека" (1888-1889), де поряд із творами старшого покоління – Менделе Мойхер-Сфоріма, І.Линецького - з'явились і твори молодших - поема І.Л. Переца та два романи самого Шолом-Алейхема - "Стемпеню" та "Йоселе-соловей".

У 1890 році Шолом-Алейхем збанкрутував. Лихварі примусили його виїхати за кордон. Письменник відвідує Парижє, Відень, Чернівці, збагатився новим досвідом. Перед ним розкрилися нові соціальні проблеми. Це дало вдосталь матеріалу для створення образів підприємців, спекулянтів, біржовиків, пихатих багатіїв і жалюгідних "гендлярів повітрям", що з'явилися на сторінках книг про одного з таких невдах – гендлярів - Менахем-Мендла (цикл про нього розпочато в Одесі 1892 року) та книги про людину зовсім іншого гатунку -життєрадісного, сильного, впертого, справді народного і земного трударя - молочаря Тев'є (серія його монологів друкувалася з 1894 по 1914 рік).




  • Тев’є-молочар (1894 – 1914). Письменник немарне називав Тев’є найулюбленішим з усіх створених ним літературних типів. А книга “Тев’є-молочар”, що складається із монологів Тев’є, звернених до самого Шолом-Алейхема, є, безперечно, найвідомішим твором Шолом-Алейхема.

Тев’є – напрочуд цільна особистість. Він простодушний і шляхетний, він розуміє людей і тонко відчуває красу рідної української природи, він завжди поводиться згідно зі своєю натурою і ніколи не грішить проти совісті. Тев'є звик “у поті чола свого” добувати собі хліб, і саме труд укріпив його дух, допоміг не схилятися перед труднощами, кривдами, злигоднями. Його воістину народний гумор, що часто-густо допомагає вистояти у трагічні моменти життя, вміщує в собі і перелицьовані цитати зі Священого Писання, і єврейський побутовий жарт та приказку, і українську сміховинку. Гумор Тев’є – це вираження народного оптимізму, свідчення життєздатності багатостраждального єврейського народу.

Тев’є має сім гарних, працьовитих, розумних дочок. По-різному склалися їхні долі. Старша Цейтл, не забажавши пов’язати свою долю зі старим заможним м’ясником Лейзером-Волфом, наполягає на шлюбові і одружується з бідним кравцем Мотлом, який згодом помирає від сухоти. Інша дочка Тев’є Годл закохується в революціонера Перчика і відправляється разом з ним у заслання в Сибір. Хава порушує заповіти батьків і виходить заміж за неєврея – писаря Федька, приймаючи християнство. За традиційними іудейськими уявленнями за такою дочкою необхідно було справляти траур. Але на самоті Тев’є спадає думка: "А що таке єврей і неєврей? І навіщо Бог створив євреїв і неєвреїв? А якщо вже створив і тих, і других, то чому вони мусять бути отакі роз'єднані, чому мусять ненавидіти один одного?.." Дочка Шпринца, яка закохалася в багатенького, але нікчемного і самозакоханого Арончика, втопилася, вражена його віроломством. Нещасливою є й доля кроткої Бейлки, що виходить заміж за багатія, якого не кохає, аби забезпечити батькові старість...

Отже, життя не щадить Тев’є та його дочок. Помирає дружина Тев’є Голда. А в довершення усіх злиднів євреїв виселяють за царським указом з їх рідного села, за “межу осідлості”. І разом з батьком і Цейтл добровільне вигнання збирається Хава: “де ми... там і вона буде. Наше вигнання – її вигнання...” Але навіть вигнаний з свого дому, з торбиною за плечима, Тев'є все ж таки не зломлений. Він звертається сам до себе "У дорогу, Тев'є..." Він вірить у життя, слухаючи пісню, яку співали Годл і Перчик перед відправкою на каторгу, і гордо вигукує: “Дочки Тев'є - ...так, це сила!” Сильний і сам Тев'є. Це сила велетня з народу, якого ніщо не може зламати.

Особливе місце займає у творчості Шолом-Алейхема драматургія. Він писав і одноактівки ("Мазлтов" (Поздоровляємо!), “Агенти”, "Люди", “Царство небесне”) і великі драматичні твори ("Врозбрід", “Пошуковці кладу”, “Крупний виграш"). Всього Шолом-Алейхем написав два десятки п’єс. Десять з них були поставлені на сцені знаменитого Московського Державного єврейського театру (ГОСЕТ), де Шолом-Алейхем вже після смерті “знайшов” свого актора – геніального Соломона Міхоелса. З єврейським театром пов’язаний і роман Шолом-Алейхема “Мандрівні зірки” (1909-1911). Це був третій роман його трилогії про єврейські народні таланти ("Стемпеню" – роман про музиканта, “Йоселе-соловей" - про співака, "Мандрівні зірки" - про актора). Герой “Мандрівних зірок” – Лебл Рафалович, народжений в убогому українсько-молдавському містечку Голонешті, хоч і став славетним актором Лео Рафалеску, щастя так і не сягнув.

У перші роки ХХ ст. Шолом-Алейхем пише багато оповідань: “Зачарований кравець” (1901), серія замальовок “Нова Касрилівка” (1901), “Скрипка” (1902), “Дрейфус у касрилівці” (1902), “Якби я був Ротшильд” (1902), “Аман та його дочки” (1903), цикл “Залізничні оповідання” (1902-1910). 1903 року він починає листуватися з видатними російськими письменниками Л.Толстим, А.Чеховим, В.Короленко, М.Горьким. Наступного року він відвідав Петербург, де познайомився з Горьким, Купріним, Л.Андрєєвим. 1906 року Шолом-Алейхем їде у Львів, читає свої твори у Бродах, Тернополі, Чернівцях, а також Кракові й Лондоні.

1908 року письменник захворів на туберкульоз легенів. Він лікувався на курортах Італії, Швейцарії, Франції та Німеччини. У 1906-1909 роках письменник перебуває в Америці. Тут він починає працювати над повістю “Хлопчик Мотл”, яка залишилася незакінченою. Протягом 1909-1911 років друкується “юнацький роман” «Пісня над піснями». У 1912-1913 роках ганебний київський процес, відомий як “справа Бейліса” спонукав Шолом-Алейхема до написання роману "Кривавий жарт".

В останні роки свого життя Шолом-Алейхем тяжко хворіє. Проте він продовжує напружено працювати. У 1913-1916 роках письменник створює автобіографічну повість "З ярмарку", яка залишилася незакінченою. Передсмертними словами Шолом-Алейхема були “Заберіть мене додому, поховайте мене на київському кладовищі”. Проте історичні обставини (Перша світова війна) завадили виконати передсмертне бажання. 13 травня 1916 року Шолом-Алейхем помер у Ньо-Йорку. Його поховали у чужій землі так, як він просив у "Заповіті": "Хай мене поховають не поміж аристократів, знатних людей чи багатіїв, а саме серед звичайних людей, робітників, разом зі справжнім народом, так, щоб пам'ятник, який згодом спорудять на моїй могилі, прикрасив непоказні надгробки навколо мене, а непоказні могили прикрасять мій пам'ятник так, як простий і чесний народ за мого життя був окрасою свого народного письменника".

Шолом-Алейхем був насправді народним письменником. Він писав: "Для того, щоб стати народним письменником, треба бути талановитим художником і патріотом, людинолюбцем, треба любити народ, і в творчості, і в житті лишатися йому вірним з відданістю і любов'ю..." У книзі "З ярмарку" він говорив читачеві: навчіться любити свій народ і цінити його духовні скарби, розсіяні по всіх глухих закутках неосяжного світу. А у творі “Суд над Шомером” наголошував: "Письменник, народний письменник, художник, поет, справжній поет є для свого часу, для своєї доби своєрідним свічадом, в якому відбиваються промені життя, як в чистому джерелі - промені світлого сонця... Між народом і письменником існує міцний, вічний зв'язок; тому кожен такий письменник є для свого народу і слугою, і жерцем, і пророком, поборником правди й справедливості; тому кожен народ любить такого слугу Божого. жерця, пророка, борця, який втішає народ у його горі, радіє його радощами і висловлює його ідеї, мислі, думи, надії і сподівання...".

Особливими зв'язками з'єднаний Шолом-Алейхем зі своєю батьківщиною - з українською землею. Україна стала не тільки батьківщиною багатьох єврейських письменників (Менделе Мойхер-Сфоріма, Гольдфадена, Шолом-Алейхема, Переца, Бергельсона), а і центром розвитку нової єврейської літератури. А українські селяни боронили сільські єврейські родини від зграй погромників і чорносотенців. Так було під час найлютішої хвилі погромів 1905-1906 рр, у Константинівці, Балашівці, Димині та в багатьох інших селах в Україні. Відповіддю передового українського інтелігента на погромний рев була гнівна новела М.Коцюбинського "Він іде". Наче друга частина диптиха, розкривається нам сповнене світлої надії оповідання Шолом-Алейхема "Пасха на селі" про дружбу українського і єврейського хлопчиків Хведька і Файтла. Побратані діти, взявшись за руки, весело простують назустріч весінньому осяйному світу.

Як зазначає С.Рудаківська, “кращі представники обох народів завше відчували це дружнє сплетіння рук, ці плідні зв'язки - і матеріальні, і духовні, і мовні, і художні. Виявом таких духовних зв'язків є вся творчість Шолом-Алейхема. Його не можна відірвати віл скарбів, накопичених у народній і літературній творчості єврейського народу, але й із джерел української літератури і фольклору він охоче черпав барви, засоби, вирази, щоб малювати образи своїх героїв, шо жили в безпосередньому спілкуванні з українським трударем, багатим і на пісню, і на гумор, і на влучне слово, і на життєдайну надію, і на вірну дружбу. Скільки українських приказок і прислів'їв вкладав Шолом-Алейхем в уста своїх героїв! "Ще не впіймав, а вже скубе", "Як пшоно, то й дурень каші наваре", "Не було в Микити грошей і не буде" - мало не на кожен випадок життя знаходить Тев'є чи єврейську, чи українську приказки. Гумор старого молочаря збагачений і тонким, трохи сумовитим дотепом єврейського фольклору, і гострим барвистим українським жартом. Кохаючись у музиці, в пісні, єврейський трудар часто співає замріяні слова своїх народних пісень на мотив української пісні”.

Сам Шолом-Алейхем добре знав українську пісню. Ще в 1879 році він повернувся додому з Софіївки, захоплений поезією Тараса Шевченка і українською народною піснею. Його брат - Вольф Рабинович - згадує, як молодий Шолом "продовжував оповідати чудеса про Софіївку і про те, як вільно почував себе на лоні прекрасної природи, де він часто блукав вузькою стежкою поміж високого жита і наспівував пісень. Пісень про поля, ліси і лани, що їх співали самі селяни, народних пісень і пісень Богом благословенного поета України Шевченка... Спочатку він проспівав пісню, шо особливо йому подобалась: "Думи мої". Співав він тихо, з душею. Потім розійшовся і голосно заспівав "Реве та стогне Дніпр широкий", "Як умру, то поховайте" та інших пісень". Шолом-Алейхем оповідав братові: "Коли я писав мої вірші, я як міг шукав "Кобзаря", цю пісню пісень Шевченка, і не міг знайти. Я ладен був віддати шо завгодно і скільки завгодно, І ось тепер я бачу, шо не прогадав би, якби заплатив найвищу ціну бодай за одну його "Катерину".


  • Пісня над піснями (1909-1911). Над повістю «Пісня над піснями» Шолом-Алейхем працював упродовж трьох років (1909-1911), друкував її частинами під окремими назвами. Перші дві частини були опубліковані у варшавському часописі “Дер Фрайнд” у 1909 році і мали назви “Сторінка Пісні Пісень” і “Ще одна сторінка Пісні Пісень”. Третя і четверта частини “Ця пасхальна ніч” і “Субота після П’ятдесятниці” з’явилися 1911 року в двох різних нью-йоркських періодичних виданнях. Критик Ш.Добін пригадував, як після опублікування двох перших розділів твору Шолом-Алейхем поділився з ним, що збирається закінчити “Пісню Пісень”. “Я запитав його, чи має він ясне уявлення про долі цих двох героїв, чи вишикуваний в його голові весь сюжет роману. “Так, звичайно, - відповів він, - я знаю всі деталі. З моїми героями відбудеться жахлива історія, велика трагедія”. Обличчя його відобразило несказанний біль. Мені подумалось, що роман має пряме відношення до особистих переживань його автора. Я йому про це сказав. “Так, -підтвердив він, - кожна тяжкка подія залишає після себе гострий біль”.

"Не примушуйте мене розповідати вам кінець мого роману, - звертається до читачів наприкінці твору герой-розповідач Шимек. - Кінець - бодай найкращий - це сумний акорд. Початок - найгірший початок - кращий, ніж найкращий кінець. Тому мені набагто легше і набагто приємніше розповісти все це ще раз із самого початку. Ще, і ще раз, і ще сто разів. І тією ж самою мовою, що й в усі роки. У мене був брат Беня. Він потонув у річці. Залишив сирітку, звали її Бузя. Пестливе ім'я від Естер-Люби: Любузя-Бузя. І гарна була та Бузя, як Суламіф, шо з «Пісні над піснями». І ми зростали, я і Бузя, як брат і сестра... І так далі... Початок - найгірший початок - кращий, ніж найкращий кінець. Початок - нехай буде кінцем, епілогом мого невигаданого, а справжнього сумного роману, якого дозволив собі назвати «Пісня над піснями».

Але чому Шимек, а разом з ним Шолом-Алейхем, “дозволив собі назвати” цей “юнацький роман” (підзаголовок твору) саме так? Тут необхідно звернутися до його першоджерела – біблійної книги “Пісня над піснями”. Традиція приписує цю книгу (назва її означає “найкраща з пісень”) царю Соломону (961-922 рр. до Р.Х.). Проте час її запису припадає на більш пізню епоху. Багато вчених, що тлумачили Біблію, вважають, що “Пісня над піснями” виникла спочатку за часів Соломона, але була перероблена бл. 5 ст. до Р.Х., коли іудеї повернулися з полону. Вважається також, що книга являє собою літературну обробку фольклорного дійства – весільних обрядових співів. Про це свідчить циклічна композиція тексту, діалогічна мова героїв, відсутність лінійного сюжету та авторського мовлення, наявність символіки і ритмічність фраз. Героями книги є дівчина, “наречена” Суламіта (Суламіф) і юнак, що інколи прозивається “царем”, “Соломоном”. У “Пісні над Піснями” оспівувається їх високе кохання. В ньому можна виділити три основні епізоди.У першому бачимо дівчину, сповненої почуття кохання; її вабить образ нареченого – вона кличе його, розшукує, запитує про “царя” вартових. У другому оспівується Соломон, його мудрість і врода, а також краса дівчини. У третьому, кульмінаційному епізоді наречена уявляє, що коханий стукає до неї, вона іде розшукувати милого, зрештою вони зустрічаються в полі. Біблійна “Пісня над Піснями” вражає високою поетичністю мови; вона сповнена символікою (жених – цар, пастух, наречена – цариця), паралелізмами (стан душі – стан природи), повторами, окликами, епітетами, порівняннями (“кучері – пальмове віття”, “устонька, мов частина гранатового яблука”).

«Пісня над піснями» з Біблії начебто відкрила очі герою повісті Шолом-Алейхема. Шимек дивиться на все поетичними рядками цієї книги, дивиться крізь призму її натхненних рядків. Ці поетичні довершені рядки викристалізовані часом допомагають йому зрозуміти себе, свої почуття, допомагають відчути в собі нечувані сили, глибокі почуття кохання. Шимек проголошує, що любить Бузю “тією святою, пекельною любов’ю, яка оспівана у «Пісні над піснями». “Любов над усе!” – стверджує пісня Соломона. “Любов над усе!” – проголошує і твір єврейського письменника.

За словами Абрама Кацнельсона, повість Шолом-Алейхема – “це своєрідна сюїта про чисте романтичне кохання юнака і юнки. Хлопець Шимек закоханий в дівчину Бузю – і весь твір оповитий серпанком цього кохання. Воно гармоніює з навколишньою чарівною українською природою”. Шолом-Алейхем проявив себе у “Пісні над піснями” не як гуморист чи сатирик, а як поет, тонкий лірик. Недаремно брат письменника Вевік Рабинович писав, що Шолом “більше нагадував поета”, що усе життя був “письменником-поетом”.

Шолом-Алейхем поетично і натхненно показує, як народжується в дитячих душах почуття кохання. Воно надає хлопчику сили: "Я почуваю себе всесильним, я пояснюю, як дорослий, як герой". Навколишній світ у його очах змінюється під впливом цього почуття. "У цю мить весь світ в моїх очах набуває зовсім іншого вигляду. Наш двір - замок. Наша хата - палац. Я - принц. Бузя –принцеса. Колоди, понакидані коло хати, -кедри й буки, що згадуються в «Пісні над піснями». Горбок, що ген за синагогою, це - гора Лівану, теж із «Пісні над піснями». Жінки й дівчата, які стоять на подвір'ї, миють посуд, готуються до Пасхи, - дочки Єрусалима, про яких згадується в «Пісні над піснями».

Юнацький роман складається з чотирьох частин. У перших двох розповідається про дитинство Бузі й Шимека, які жили як брат і сестра, про те, як пробуджується дитяче почуття кохання, а в двох останніх іде мова про зустріч Бузі й Шимека через багато років, про сумну долю їхнього кохання. Що змінилося за роки відсутності Шимека в рідних місцях? Що змінилося в його погляді на світ? У дитинстві весь світ - "справжній рай, і ми в цьому раю...", “все-все з «Пісні над піснями». І ось минуло багато років "І застав своє містечко таким самим, яким я його залишав колись, багато років тому. Не змінилося і на волосинку, не стало іншим не на крихту... Те саме містечко, ті самі люди. Бракувало тільки «Пісні над піснями»... Наш двір не виноградник царя Соломона, як у «Пісні над піснями». Дрова, колоди, дошки... вже більше не кедри й буки... Горбок, що ген-ген за синагогою, вже більше не гора Лівану... Жінки і дівчата, які стоять на дворі, миють посуд, прибирають і готуються до Пасхи, вже більше не дочки єрусалимські, що згадуються в «Пісні над піснями». Де подівся мій колишній молодий, свіжий, ясний, пройнятий пахощами світ з «Пісні над піснями»?

Шимек зрозумів, що палко кохає Бузю і вирішив відкрити їй серце. Він знав, що кохає Бузю тією святою, полум'яною любов'ю, яка так чудово оспівана в «Пісні над піснями». Закохані пішли на прогулянку за місто. Вони згадують ті щасливі дні дитинства, коли весь світ належав їм. Але ця зустріч через багато років уже була сумною. Коли Шимек поїхав здобувати освіту, Бузя писала йому, але юнак на листи її не відповідав...Довго чекала Бузя, довго вмовляли її батьки, аби вона дала "згоду" на весілля. Серце дівчини належало Шимеку. І на тому пагорбі, де вони грали колись у дитинстві, Шимек освідчився в коханні. Але це не принесло радості Бузі. Бо вона тепер наречена чиясь, не Шимека. Що ж було потому? Минула й субота після зеленої неділі, а Шимек щодня ходить на свою леваду, сідає на пагорбку й оплакує свою Бузю - свою Суламіф з «Пісні над піснями».

Юнацький роман Шимека і Бузі має, здавалося б, трагічний фінал. Шимек “прогавив” своє кохання, а Бузя виходить заміж за іншого. Життя героїв зламана. Але повість пройнята життєствердженням. Вона показує, як кохання не просто пробуджує молоді души, а й озброює їх крилами. “Я відчуваю себе на диво легкім, мені здається, у мене виросли крила: ось я піднімусь угору і полечу...”, - говорить Шимек. Як зауважує М.С.Бєлєнький, “життєстверджуюча сила “юнацького роману” у здатності душі піднестися над побутом, над буденністю, у здатності зрозуміти і прийняти високу поезію. Прикметно, що пройде не так уж багато часу і дивовижні закохані Марка Шагала взлетять над світом маленьких хатинок і попливуть над дахами під звуки скрипок, що співають мотиви з «Пісні над піснями».




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Схожі:

М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЛітература другої половини ХХ століття Історичне тло доби
...
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЗарубіжна література
Відповідно до наказу мон україни від 08. 05. 2015 №518 змінено назву предмета "Світова література" на "Зарубіжна література"
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЗарубіжна література Календарне планування на 5 клас. Лк «Література І культура» ек
Лк «Література І культура» ек «Елементи компаративістики» тл "Теорія літератури"ус «Україна І світ»
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЗарубіжна література
О. О. Ісаєва, Ж. В. Клименко, А. О. Мельник «Світова література». 11 клас. Рівень стандарту
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconРозділ І. Історико-культурне тло розвитку українського мистецтва радянської доби 6

М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби icon11 клас світова література Із літератури першої половини ХХ ст
Він творив свої вірші без розділових знаків, бо вважав, що «знаки пунктуації не мають значення, бо справжня пунктуація – ритм І паузи...
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconЛітература першої половини ХХ століття: тенденції розвитку, персоналії

М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconПрограма 5 клас Романюк Тетяна Василівна Зарубіжна
Зарубіжна література. Посібник для контролю навчальних досягнень учнів (за підручником Волощук Є. В.). Нова програма. 5 клас. Бережинці,...
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconПрограми для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання зарубіжна література
Предмет Зарубіжна література — важлива складова літературної освіти українських школярів
М. Зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби iconУкраїнська література 11 клас Українська література за межами України
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка