«Майстри й шедеври»



Скачати 108.2 Kb.
Дата конвертації27.05.2017
Розмір108.2 Kb.


Централізована бібліотечна система

Голосіївського району





ЦРБ ім. М.О. Некрасова

«Майстри й шедеври»



Театр був його долею

До 130-річчя від дня народження
Гната Петровича Юри
(1888-1966 рр.)






Бібліографічний огляд


Київ-2014
Бібліографічний огляд «Театр був його долею» присвячено 130 річчю від дня народження Г. П. Юри - видатного діяча українського театрального мистецтва, багаторічного незмінного керівника академічного українського драматичного театру ім. І.Франка, народного артиста СРСР, заслуженого артиста УРСР, актора театру й кіно, лауреата Державних премій.

Бібліографічний огляд складається з наступних розділів:



  • Вступ.

  • Життєвий і творчій шлях Г. Юри.

  • Вшанування пам’яті.

  • Ролі в кіно, режисер, постановник спектаклів.

  • Рекомендована література.

  • Матеріали з електронних ресурсів.

Бібліографічний огляд «Театр був його долею» розрахований на бібліотечних працівників та широке коло читачів і містить матеріали із джерел Інтернету та з фондів ЦБС Голосіївського району

Укладач: О. Афійчук-Нікітіна

Відповідальна за випуск: Л. Кобилко ((044257-23-68

© ЦРБ ім. М.О. Некрасова ЦБС Голосіївського району м. Києва




Вступ
«Ми шукаємо нові шляхи в мистецтві... Давно вже час порвати із запорошеною рутиною так званого побутового театру.
Ми не будемо боротися із прогнилими традиціями - вони помруть природною смертю. так як із них уже сиплеться порохня»

(Г.Юра)
Його ім'я протягом десятиліть було знаком стабільності й, навіть певною мірою, консервативності в українському театрі.

Для багатьох глядачів актор назавжди залишився Мартином Борулею й Терешком Сурма, а серед популярних вистав Юри-режисера знову, у першу чергу, називають твори української класики та п'єси радянської драматургії 30-х–50-х років, і чомусь майже не згадують про його постановки Г. Ібсена, О. Уайльда, Г. Гауптмана, Лесі Українки, В. Шекспіра, Ф. Шиллера.

Серед ролей, створених Юрою є дуже цікаві роботи: Фігаро, Швейк, Карл VII (п'єса Б. Шоу «Свята Іоанна» ), Керженцев із п'єси Л. Андрєєва «Доктор Керженцев », пастух Лай у виставі «Цар Едіп» Софокла, Лука з п'єси «На дні » М. Горького.

Окрім звання Народного артиста СРСР і Заслуженого УРСР, Гнат Юра був двічі лауреатом Сталінської премії (1949, 1951), нагороджений трьома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», а також різними медалями.
Життєвий і творчій шлях Г. Юри
Гнат Петрович Юра народився 8 січня 1888 року, у селі Федварі (зараз Підлісне ) на тодішній Херсонщині (зараз Кіровоградщині ), у простій сільській родині.
Родина Юрів:
стоять Гнат Юра, його дружина Ольга Рубчаківна, брати Терентій Юра й Олександр Юра-Юрський. Сидять — сестра Тетяна Юріївна, мати Меланія Григорівна, дружина Терешка Феодосія Барвінська, посередині- їхній син Толя.
Закінчивши в 1898 році земську школу, Гнат Юра вступає на службу до нотаріальної контори в Єлісаветграді. Саме в цей період відбувається перша зустріч із театром на виставі Герхарта Гауптмана «Бідний Генріх». Юнацьке потрясіння від побаченого робить на все життя Гауптмана улюбленим драматургом і приводить Юру до аматорського театру.

У тому ж Єлисаветграді (зараз - Кіровоград ) молодий Юра знайомиться й відвідує вистави корифеїв української сцени: Марії Заньковецької, Івана Карпенка –Карого, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського.

Пересувний театр під керівництвом Павла Гайдебурова та сестри Віри Коміссаржевської - Надії Скарської, відкриває йому інший напрямок у мистецтві, прилучає до драматургії Антона Чехова, Софокла, Вільяма Шекспіра, Фрідріха Шиллера, Жана-Батіста Мольєра, Джорджа Байрона, Генріха Ібсена, Бернарда Шоу та інших. Доля зводить із видатним трагіком Павлом Миколайовичем Орленевим, який до того часу був визнаний у Європі та Америці й уважався неперевершеним Гамлетом.

У 1907 році 19-річного Гната Юру запрошує у свою трупу. Максимович. Саме тут він зустрів друга, творчого побратима, який, за висловом самого Гната Юри, «зіграв у моєму житті неабияку роль протягом багатьох років» - Семена Семдора.

1914 рік став для нього доленосним. Семен Семдор покликав Юру до Львова, де працював у театрі «Руська бесіда». Там же він потоваришував із Лесем Курбасом.

Гнат Юра. Лесь Курбас та Семен Семдор вирішують створити новий, власний театр. На хуторі у діда Леся Курбаса азартні мрійники розробляють програму нового театру : «Група кращих артистів Галицького крайового театру українського у Львові..., зваживши становище сучасного українського театру, прийшли до переконання, що єдине, що треба для нього є установа зразкового українського театру, репертуар якого б не обмежувався п'єсами старого українського побуту, а цілком знищивши старий горілко-гопаковий баласт, ставив би художньо новий і класичний репертуар, якою б мовою він не був спочатку написаний... хочемо по-українськи грати Шекспіра, Ібсена, Шиллера, а також Шевченка, Лесю Українку...».

Але мрії здійснилися лише в 1916 році. Уже в перші сезони «Молодого театру» Гнат Юра здійснив постановки: «Доктор Керженцев» Леоніда Андрєєва (де режисер був і перекладачем, і виконавцем головної ролі); разом із Лесем Курбасом звернувся до драматичних етюдів О. Олеся. спробувавши створити «театр настрою, півтонів, натяків, психологічних нюансів».

«Затоплений дзвін» - Герхарта Гауптмана був злиттям психологічної гри реальних дійових осіб із театральністю фантастичних персонажів.

У 1919 році починається загострення внутрішніх розбіжностей, але розкол формально не відбувся - самі події тогочасного життя призвели до того, що актори розійшлися в різних напрямках.

З установленням радянської влади в Києві, колектив «Молодого театру» об’єднався з новоутвореним Першим державним українським драматичним театром імені Т.Г. Шевченка. Деякий час там працював і Гнат Юра.

Через кілька років М.К. Садовський прийме його до трупи театру ім. І. Франка і Юра власноруч приноситиме хворому Миколі Карповичу його зарплату в конверті додому до його останніх днів...

Театр імені Івана Франка було засновано у Вінниці в 1920 році. Відкриття театру відбулося 28 січня 1920 року виставою "Гріх" В.Винниченка. За віком виконавців це була трупа молодіжна. До неї входили актори, які згодом увійшли в історію української сцени як видатні митці - Г. Юра, А. Бучма, Й. Гірняк, О. Добровольська, М. Крушельницький, Ф. Барвінська, О. Горська, М. Братерський, П. Нятко, К.Блакитний, О. Рубчаківна, М. Пилипенко, С. Семдор, О. Юра-Юрський, Т. Юра та ін.

Театр працював напружено: лише за перший сезон показав 23 прем`єри. Вистави користувалися надзвичайним успіхом у Вінниці, Черкасах, Кременчуку, Олександрії, Проскурові, Кам`янці-Подільському та інших містах. Преса гаряче вітала талановитий "театр нової доби".

Гнат Юра відкриває українському театру невідому драматургію. Він знову звертається до улюбленого Герхарта Гауптмана й Генрік Ібсена. У пам'ять свого художнього вчителя Павла Орленева ставить «Лорензаччо» де Мюссе й «Монну Ванну» М. Метерлінка, «Лісову пісню» і «Камінного господаря» Лесі Українки, робить кілька редакцій «Ревізора» Н.В. Гоголя, «Весілля Фігаро» П. Бомарше, «Герцогиню Падуанську» Оскара Уайльда...

Уже у власному театрі він продовжує ті пошуки драматургії, нових театральних ідей, про які мріяв із Лесем Курбасом на дідівському хуторі. Гнат Петрович створював свій театр у дуже важких мандрівних умовах, майже на колесах. Без відповідної матеріальної бази, виховав якісно нове покоління художників. займався просвітницькою діяльністю в численних містах України: Вінниці, Черкасах, на Донбасі, у Полтаві, Прилуках.

Франківців ніби випробовували на витримку, а вони попри всі негаразди побутового плану жили єдиним - своїм театром. З 1923 по 1926 рр. вони працюють у Харкові, який до того часу був столицею України. У Харкові ж театр святкував і своє п'ятиріччя... «Що являє собою зараз Театр імені Івана Франка? Чи це академічний театр? Ні, у розумінні закостенілих форм, це не академічний театр. Це театр. який увібрав усе надбання театрального мистецтва й використовував їх у своїй художній роботі. Але разом із тим це театр експериментальний. який шукає нові засоби сценічної виразності». Це були слова, сказані вільним художником Гнатом Юрою. І як підтвердження їх на сцені йшов розкутий, вишукано театральний, експериментально- епатажний спектакль Бориса Глаголіна.

У 1925 році Юра з Ф. Барвінська та О. Ватуля побував у творчому відрядженні в Німеччині та Чехословаччині. Знайомство з театром Макса Рейнгарда надовго полонило його уяву. Так само, як і мрія здійснити постановку п'єси Л. Піранделло «Шість персонажів шукають автора». Пізніше він почав дружити з реформатором польського театру Леоном Шиллером - пропагандистом і послідовником Гордона Крега...

Закінчувалася епоха творчості. Починалася епоха всеукраїнських театральних диспутів із питань творчих експериментів і пошуків у театральному мистецтві. Життя зробило нове коло й в 1926 році театр ім. І. Франка переведено до Києва. Театри заполонили партійні директиви й митці ставали бійцями ідеологічного фронту. З афіш поступово зникали імена драматургів з «занепадницькими настроями». На зміну їм прийшли пролетарські письменники із чіткою партійною позицією, а театр ім. І. Франка став лабораторією сучасної радянської драматургії.

Крім цього, без відома Гната Петровича, керівні органи працювали над посиленням кадрової політики театру. Під виглядом браку акторів для масових сцен театр поповнювався «акторами», які стежили за ідеологічним станом зсередини. Відомий факт, що один із таких «акторів» швидко влившись у колектив і очоливши місцевком, звинуватив Юру в націоналізмі за його «помилкове» рішення включити в репертуар «Марусю Богуславку» Старицького. Але, не зважаючи на це, режисер вдавався до сміливих експериментів. Однією з таких спроб стала постановка «Бравого солдата Швейка» за Ярославом Гашеком, яка була вирішена в жанрі сатиричного гротеску. З 1928 по 1935 рр. спектакль витримав понад 400 показів.

Ось що пише сам Гнат Петрович про свого героя : « Я розумів. що Швейк не бунтар і навіть не протестант... проте. він знищує цей порядок своїм геніальним ідіотизмом... його так званий ідіотизм - це тільки умовність, тільки маска, одягнена на розумне й хитре обличчя».

З 1938 року Гнат Юра викладав у Київському театральному інституті ім. І.Карпенка-Карого, обирався депутатом ВР УРСР 1-5 скликань.

В 1940 році театр одержав звання академічного.



У період Великої Вітчизняної війни колектив працює в евакуації - у Семипалатинську й Ташкенті. Дві фронтові бригади обслуговують бійців на передових лініях боротьби з фашистами.

Франківські артисти активно знімалися в кіно. Зокрема, роль партизанки Олени Костюк, зіграна Наталією Ужвій у кінострічці "Райдуга" за повістю В.Василевської (режисер М. Донський). Фільм став класикою світового кіномистецтва, здобув низку міжнародних нагород, але, незважаючи на поширені чутки, так і не отримав «Оскар».

На перший погляд, подальші роки діяльності колективу позначені низкою компромісів, але в той же час, діючи, як тонкий театральний стратег, Юра продовжує збирати кращі акторські сили, приймає в театр багатьох «березілівцев» тим самим, можливо, рятуючи їх. Це були Вадим Меллер, Лесь Дубовик, Борис Тягно. Володимир Скляренко, Борис Балобан.

Вольове рішення «згори» про призначення Мар'яна Крушельницького головним режисером театру в 1953 році, Юра сприйняв достойно. Ніде й ніколи жодним словом він не висловив свого ставлення до цього факту, оберігаючи честь і гідність свого театру.

Помер Гнат Петрович Юра 18 січня 1966 року й похований на Байковому кладовищі в Києві.

Символічно, що однією з його останніх постановок на франківській сцені стала п'єса «Свіччине весілля» Івана Кочерги. Він вірив, що рано чи пізно пройдуть часи темряви й мракобісся, полювання на вільних людей, і спалахне правдиве світло рампи. З'являться сміливі експериментатори, які будуть у змозі вивести український театр на європейський рівень.


Вшанування пам’яті
Одна з київських вулиць, що на Борщагівці, носить ім’я видатного українського актора й режисера Гната Юри. Її було названо на його честь у 1967 році.

На вулиці Ольгинській, на будинку №2/1, де проживав Г. Юра з 1944 по 1966 рр., встановлено меморіальну дошку його імені (бронза, барельєф; Ю.Л. Сінкевич, архітектор А.А.Сні­цар)

В Олександрії, на фасаді місцевого Палацу культури (колишнього театру міста) установлена меморіальна дошка.

У травні 2011 року в Києві, у сквері біля Національного театру ім. І.Франка відкрито пам’ятник Гнату Юрі (зображений у ролі Швейка)

У селі Підлісному Олександрійського району Кіровоградської області встановлено погруддя Гнату Юрі.

Ролі в кіно


  • 1935 – «Прометей» - Сидоренко, керуючий пана Свічки.

  • 1937 – «Запорожець за Дунаєм» -Селім-ага.

  • 1938 – «Кармелюк» - пан Опанасенко.

  • 1942 –« Партизани в степах України» - перекладач.

  • 1951 – «Незабутній 1919-й» - Клемансо.

  • 1951 – «Тарас Шевченко» - Щепкін.

  • 1953 –«Мартин Боруля» - Мартин Боруля.

  • 1956 –« Суєта» - Терешко Сурма.

  • 1958 –« Сто тисяч» –Бонавентура.


Режисер


  • 1958- «Сто тисяч».

  • 1953- «Мартин Боруля».

  • 1952 –«В степах України».


Постановник спектаклів


  • 1962-« Свiччине весілля».

  • 1952-«Украдене щастя».


Рекомендована література
Юра Г.П. Моє життя: спогади, статті.   К.: Мистецтво, 1987.   183 с.

Юра Г. Життя і сцена: вибрані статті, доповіді та промови [Упоряд. та післямов. Ю.М. Бобошка; передмов. Н.Ужвій].   К.: Мистецтво, 1965.   218 с.

Юра Г. З неопублікованого // Український театр.   1995.   № 1. -С.25.

Юра Г.П. Автобіографія // Культура і життя.   1988. -10 січня.


Бобошко Ю. Гнат Юра.   К.: Мистецтво, 1980.   187 с.

Корнійчук О. Видатний майстер сцени// Олександр Корнійчук. Життя ― джерело мистецтв.   К., 1985.   С. 150-151.

Гайдабура, Валерій Михайлович. Театральні автографи часу : (дослідження, рецензії, творчі портрети, інтерв’ю, "фото-сайти") / Валерій Гайдабура.   К.: Факт, 2007.   290 с.

Театральні експерименти Гната Юри. /Чечель, Н. // Українське театральне відродження.   К.:1993.   С.47-58.

Юра Гнат Петрович //Митці України: Енциклопед. довідник.   К., 1992.   С.668.

Юра Гнат Петрович. // УРЕ. Т.12.   К.,1985.   С.477.


Родился Гнат Юра — отец театра им. И. Франка. // Сегодня.   2013. – 3 января.   С.12.

Заболотна Валентина. Перехресні стежки фундаторів: Гнат Юра / Валентина Заболотна // День.   2011.   26 травня.   С. 10.

Юра Г. З неопублікованого // Український театр.   1995.   № 1. -С.25.

Юра Г.П. Автобіографія // Культура і життя.   1988.   10 січня.

Пам’ятник Гнату Юрі в ролі солдата Швейка у сквері біля Національного театру імені Івана Франка: Фото // Український театр.   2011.   № 4-5.   2 стор. обкл.: фото.кол.

Юра Ю.Г. Мрії про Гамлета і Леніна: Юра Гнат / Ю. Г. Юра // Український театр.   2011.   № 4-5.   С. 48-49.

Левочко В. В титрах фильма значатся... / В. Левочко // Ведомости Плюс.   2009.   13 февраля.   С. 7: фото.

Гордій О. Прага, Київ - і далі... / О. Гордій // Українська культура.   2008.   № 5.   С. 43-44.

Згадуючи Гната Юру... // Вечірня газета.   2008.   8 лютого.   С. 2.

Ступка Богдан. "Батько" франківців: Гнат Юра / Богдан Ступка // День.   2008.   6 лютого.   С. 1,7.

Шулик І. На батьківщині не забули Гната Юру / І. Шулик // Вперед.   2008.   26 лютого.   С. 3.

Білякова Л. У театрі імені Франка - зорепад ювілеїв : Наступного року відзначатиметься 120 років від дня народження Гната Юри / Л. Білякова // Україна і світ сьогодні.   2007.   № 38 - С. 15.

Сингаївський Я. Славетний українець: Родом з України / Я. Сингаївський // Обрій.   2006.   №13.   С. 11.

Френчко Л. Знаменитости степной столицы: Гнат Юра / Френчко Л. // Ведомости.   2006.   5 мая.   С. 8.

Коломієць М. Коротенький спогад / М. Коломієць // Вперед.   2005.   19 лютого.   С. 2.

Заболотна Валентина. Франківська родина: Юра Гнат / Валентина Заболотна // День.   2004.   24 вересня.   С. 22.

Шлапак Юрій. Побиття "Прометея" / Ю. Шлапак // Кіно Театр.   2004.   № 4.   С. 23-24.

Видатний актор та режисер: 8 січня виповнилося 115 років від дня народження Гната Петровича Юри // Освітянське слово.    2003.   № 1(січень).   С. 6.


Матеріали з електронних ресурсів
Гнат Юра // http://velykiukrainci.livejournal.com/27663.htm

Юра Гнат (Игнатий) Петрович: Биография // http://www.kino-teatr.ru/kino/acter/sov/12702/bio/

Гнат Юра: Біографія // http://www.people.su/ua/129763

Гнат Юра // http://kievmonument.narod.ru/kultura35.html

Гнат Петрович Юра: Фільмографія // http://www.kino-teatr.ru/ kino/ acter/m/sov/12702/works/

Гнат Юра був нащадком наполеонівського солдата // http://gazeta.ua/post/201238

Історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка http://ft.org.ua/history-of-theatre/

«Отец» франковцев http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=195962& mainlang=rus



Франківська родина. Театр імені І. Франка та його родинні зв’язки http://storinka-m.kiev.ua/article.php?lang=ua&id=368





Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

«Майстри й шедеври» iconУрок англійської мови в 10 класі за підручником О. Д. Карп'юк
Хочу поділитися досвідом підготовки І проведення уроку «Бесіда про мистецтво. Шедеври Живопису»
«Майстри й шедеври» iconВолодимира Івасюка «Обірване життя… Обірвана струна…»
Понад три десятиліття тому на піку творчості й слави Володимир Івасюк писав свої шедеври. Ті пісні виблискували ніби діаманти
«Майстри й шедеври» iconХудожник Олександр Мурашко
Українську академію мистецтв І був її першим ректором. По всьому світу розкидані живописні шедеври Олександра Мурашка, багато відомих...
«Майстри й шедеври» iconМайстри українського перекладу
Збірка вміщує коротку інформацію про українських перекладачів, бібліографію з питань перекладацької літератури. Біографічний матеріал...
«Майстри й шедеври» iconМистецтво, 8 клас Урок 22
Характерні риси та історія розвитку українського бароко. Шедеври української барокової архітектури. Образотворче та декоративне мистецтво...
«Майстри й шедеври» iconМайстри українського перекладу Короткий біографічний та бібліографічний довідник
Збірка вміщує коротку інформацію про українських перекладачів, бібліографію з питань перекладацької літератури. Біографічний матеріал...
«Майстри й шедеври» iconМайстри української естрадної пісні
«легка (розважальна) популярна музика», «хіт». Учити виразно й творчо втілювати емоційно-образний зміст музичного твору в процесі...
«Майстри й шедеври» iconРеферат на тему: " Розвиток кінематографії. Діяльність О. Довженка"
У тридцяті роки відбувалося становлення кіностудії. Майстри освоювали звук. І це збагатило палітру кінотворів. Тоді ж з’явився й...
«Майстри й шедеври» iconРозвиток кінематографії. Діяльність О. Довженка” Розвиток кінематографії в Україні
У тридцяті роки відбувалося становлення кіностудії. Майстри освоювали звук. І це збагатило палітру кінотворів. Тоді ж з’явився й...
«Майстри й шедеври» iconТема. «Я вибрала долю собі сама…» Життєвий І творчий шлях Ліни Костенко. Особливості індивідуального стилю. «Страшні слова, коли вони мовчать…»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка