Маловідомі факти й історії з життя великого поета



Скачати 121,35 Kb.
Дата конвертації07.05.2017
Розмір121,35 Kb.

МАЛОВІДОМІ ФАКТИ Й ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ ВЕЛИКОГО ПОЕТА


  1. Художник Сошенко, відомий тим, що перший помітив мистецький хист молодого кріпака Шевченка, а згодом став його добрим приятелем, любив пізніше розповідати про те, що перешкоджало Тарасові Григоровичу швидко набути слави художника:

Прийдеш, бувало, до нього: стоїть на пюпітрі розпочата ним картина в такому ж стані, як і тиждень тому, а він скоренько заховує у шухлядку папір із своїми віршами.

"Що це ти, Тарасе, робиш? Усе свої вірші складаєш замість того, щоб кінчати картину. Коли взявся учитись малювати, то й працюй постійно, а не уривками".

"Та що ж робити, коли світла мало у вашому Петербурзі: поки розведеш на палітрі фарби та розпочнеш малювати, вже й темно, пора й пензлі мити!"

Отак, бувало, відбріхується. А якби менше писав свої "Катерини" та "Наймички", добрий би з нього маляр був.




  1. 1843 року Шевченко покохав Феодосію (Тодосю), дочку попа Григорія Кошиця,в якого колись наймитував. Дівчина відповіла на почуття поета, вони вже збиралися побратися. Але батьки Феодосії були проти шлюбу і намагалися всякими хитрощами їх розлучити. Вони намагалися зробити їх хрещеними батьками, але ця спроба не вдалася. Врешті, батьки просто відмовили у благословенні молодим і поет відступився. Сама ж Тодося кохання не відцуралася, вона відмовилася виходити заміж, а незабаром збожеволіла з туги і померла 1844 року.




  1. Коли Шевченко став у Петербурзі модним портретистом і почав заробляти добрі гроші, у нього з'явився потяг до "бонтону" і модного одягу (як віддяка за нужденне дитинство і юність). Він відвідував гарні ресторани, носив вишуканий одяг, а з особливим задоволенням описує в щоденнику придбання гумового плаща-макінтоша, які тільки-но з'явилися у Петербурзі. Плащ коштував 100 карбованців - сума на той час досить велика (у археологічній комісії Тарас Григорович працював за 150 на рік). Навіть під час заслання Шевченко не втратив смаку до життя - один із записів "Журналу" присвячений добрим пензлям, присланим товаришем, і гаванським сигарам, що були подарунком.




  1. У 1845 році Шевченко продав свої твори видавцю за 1500 карбованців – фантастична на той час сума (для порівняння – в 1843 він працював у археологічній комісії за 150 крб. на рік, а самого Шевченка викупили з кріпацтва за 2500 і такої суми не було ні в кого з друзів, довелося влаштовувати лотерею. А власне творів було не так багато: "Кобзар" 1840 містив 8 віршів, додалися поема "Гайдамаки" та кілька поезій.




  1. Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, а він сам був чисто виголений і мав вигляд, ніби збирається на свято. При арешті був присутній київський губернатор Фундуклей, який особисто знав Шевченка.

- Куди це ви, Тарасе Григоровичу, зібралися? - запитав він.

- Я поспішав до Костомарова на весілля боярином, - відповів Шевченко. - а поки в Броварах перепрягли коней, то причепурився.

- Еге! - відказав Фундуклей, - так куди судженого, туди й боярина.

Під час слідства у справі Кирило-Мефодіївського товариства Шевченко був спокійний і бадьорий. Йому співчували багато офіцерів і простих жандармів, і якось один із них мовив до нього перед допитом:

- От виправдаєтесь, Тарасе Григоровичу, і отоді залунає ваша муза!

- Та який чорт нас сюди заніс, коли не оця бісова муза! - відповів поет.




  1. Коли Шевченка переводили в Новопетровськ, в дорозі він опирався на вербову палицю. Пізніше встромив її в землю на солдатському городі і з неї виросло перше дерево у Новопетровську. Пізніше він з ініціативи коменданта форту Ускова вибрав місце для саду і зробив його план, і восени 1853 року його засадили. У 1857 році форт Новопетровський перетворено на місто Олександрівське. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка.




  1. Повернувшись із заслання, Шевченко почав розшукувати рукописи тих своїх творів, яких не знав напам’ять, зокрема, поеми "Єретик". Першу частину знайшов його товариш Г.Галаган, її опублікував журнал "Основа". 1873 року львівський журнал "Правда" друкує першу і другу частини і просить читачів знайти решту. Проте повний текст знайдено лише 1906 року серед паперів, забраних у поета пішля арешту. Повний текст з’явився у "Кобзарі" 1907 року.




  1. Шевченка поховали в Каневі, хоча ніякого заповіту, окрім віршованого, він не залишив. Проте саме там він збирався оселитися, краєвид з канівських круч якнайточніше відповідає описаному у "Заповіті". Уже в червні 1861 року київський генерал-губернатор отримав донос від поміщика Парчевського про те, що на могилі Шевченка переховується музикант Гриць, який підбурює селян до повстання. До Канева відразу прибула поліцейська комісія, проте виявилося, що "все дело заключается в пустом страхе и неосновательных опасениях, навеянных слишком пугливым воображением". "Гриць" - то був художник Григорій Честахівський, який упорядковував могилу Шевченка, часом спілкувався з селянами і читав та дарував їм твори поета.




  1. Ликера Полусмакова, колишня наречена Шевченка, прожила ще довге життя. В 90-х роках ХІХ століття вона жила в Києві, але до кінця свого життя не розуміла ролі Шевченка в житті України. Але згадувала про нього з пошаною, а згодом переселилася до Канева і жила там до смерті, доглядаючи могилу Кобзаря.




  1. Більшість зображень Шевченка після заслання показують його в шапці і кожусі. В кінці 50-х років ХІХ століття українська діаспора Петербургу "пустила" моду на народний одяг. Багаті поміщики вважали "шиком" прогулятися столицею в кожусі. Тому такий вигляд поета - данина тогочасній моді. У повсякденному житті Шевченко носив звичайний для того часу одяг.


З народних переказів

Коли Тарас Григорович жив у Києві, то там він малював картини. Він був відомий художник. От до нього зайшов один великий пан і просить, щоб Шевченко змалював його.

Балакаючи з ним, Тарас Григорович швиденько накреслив олівцем портрет того пана. От пан став питати Тараса Григоровича:

- Скільки буде коштувать, коли змалювати з мене портрет?

Тарас Григорович запросив з нього сто п'ятдесят карбованців. А пан йому каже:

- Що це ви так дорого хочете?

- Дорого? Тоді це буде коштувати триста карбованців.

Пан розсердився й пішов од нього.

А Тарас Григорович узяв портрет, що накидав олівцем з того пана, приставив до нього ослячі вуха, поніс у магазин і сказав продавцеві:

- Постав цей портрет на вітрині, а хто купить, нехай заплатить п'ятсот карбованців.

От іде раз пан вулицею, дивиться - на вітрині стоїть його портрет, тільки з ослячими вухами. Він до продавця, а там покупець стоїть і питає:

- Скільки стоїть осел, що на вітрині?

- П'ятсот карбованців.

Пан підійшов і каже:

- Цей портрет я заберу.

Вийняв п'ятсот карбованців і заплатив. А покупець стоїть і каже:

- Гарний осел, та не мені дістався.

На одній з поштових станцій наглядач, записуючи подорожню, в якій значився поліцейський чиновник Гришков з арештованим, і дивуючись бадьорому настроєві Шевченка, промовив:

- З вигляду важко пізнати, хто з вас арештований, а хто везе його.

Коли Тарас Григорович був на засланні, княжна Рєпніна прислала йому листа. В листі вона просила:

"Тарасе Григоровичу, напишіть, як ви живете?" Він прочитав, узяв олівець, фарби й швидко під цими словами Рєпніної на її ж листі намалював себе в шинелі, згорбленого, замученого, а поруч солдата з нагаєм у руці, що шмаглював його по спині, й підписав: "Отак, як бачите". Більше - ні слова, так і послав їй.


З народних переказів

Сидів якось Шевченко над самісіньким Дніпром та й думав глибоку-глибоку думку, як ось, гуляючи, йдуть пан з панею таки тут, понад Дніпром. Підійшов пан ото до Шевченка, подивився на нього поверх окулярів та й каже:

- А що б я думав одинокий? Живи та хліб їж, ніякісіньких тобі клопотів, не те, що в мене. За тим багатством і вгору ніколи глянути. Подивись, у тебе вже голова посивіла та й лиса стала. Ось я скільки маю кріпаків, за всіх думаю, а голова чорна та кучерява. Я не натужусь думать про когось.

Шевченко йому на це одрізав:

- Отож правду говорять, що дурні голови не лисіють, не сивіють. А що вам, пане, ніколи і вгору глянути, то це правда - свиня теж угору не дивиться.

Згадує Наталія Ускова - дочка коменданта Новопетрівського форту Іраклія Ускова. У цьому форті Шевченко відбував солдатчину.

Коли яка-небудь дама, кепкуючи з вайлуватості й незграбності Шевченка, заявляла, що в нього важко закохатися, Тарас Григорович у відповідь наспівував з посмішкою російську пісню "Ходит ветер у ворот", особливо наголошуючи на останньому куплеті:

Дунул ветер - и Андрей

Полюбился снова ей,

Дунет ветер еще раз -

И полюбится Тарас.
Приятель Шевченка О. Чужбинський згадував, що Тарас Григорович неохоче відвідував представників вищого світу, бо ж треба було обов'язково одягати фрак.

- А не хочеться мені натягать отого фрака, щоб він зслиз, - говорив поет. - Ходім краще на Дніпро, сядем де-небудь на кручі та заспіваємо.

Одного разу Костомаров мав необережність не прийняти Шевченка, передавши, що він дуже зайнятий. Тоді Шевченко зайшов до ресторану і попросив грати йому безперестанку арії з опер Верді (Костомаров жив за стіною ресторану). Костомаров не витримав, прибіг до ресторану і став благати Шевченка припинити музику.

Та Шевченко не здавався й вигукував:

- Ні, ні, шкварте з "Трубадура", "Ріголетто", "Травіати", я це дуже люблю!
Одного разу до панів Лизогубів, у яких гостював Шевченко, приїхали в гості сусідська панночка. Бажаючи сподобатись відомому поетові і художнику, вперше в житті одягла селянську вишиту сорочку, знявши її зі своєї служниці. Той одразу помітив, що на дівчині не своє вбрання, але змовчав.

Панночка довго розказувала, як вона любить Україну, одяг простого люду, пісні, хвалила поезії Шевченка. А потім раптово спитала:

- Тарасе Григоровичу, скажіть, чи гарна з мене українка?

- Справді, ви красива дівчина, та ще й у вишитій сорочці, - відповів поет. - Саме такі носять селянські дівчата. Але запам'ятайте: вони ніколи не здирають їх з чужих пліч.


Відомий музикознавець Дмитро Ревуцький (брат композитора Левка Ревуцького) згадував:

"Коли мені довелося в 1902 році бути в селі Качанівці в розкішній садибі В. В. Тарновського, старий садівник Тарновського Андрій Микитович Кот привів мене до столітнього дуба на значній відстані від панського палацу і сказав: "Отут під дубом мій батько та інші кріпаки ще старого Григорія Степановича Тарновського сходилися ночами слухати, як Тарас Григорович Шевченко співав їм пісні. Він співає було, а люди плачуть. Тому цей дуб і зветься Шевченковим" Сюди, під захист старого велетня лісів, тікає вечорами від панської компанії поет-революціонер. Це для них, своїх друзів та улюбленців, приїздить він, власне, в Качанівку.


Народні чутки швидко "канонізували" Шевченка. Під час життя у Києві він мав звичку гуляти Подолом у білому костюмі. Його почали називати "білим паном", а після арешту пішла чутка, що "білий пан" хотів волю дати, а пани його в тюрму посадили. Після смерті, коли інтелігенція почала відвідувати могилу Шевченка в Каневі, серед подільских міщан з'явила чутка, що могила "білого пана" зцілює від хвороб і почалося "паломництво".


Він не міг жити, щоб не співати. Він співав, ховаючись від дячка Богорського, співав у панському передпокої, порушуючи наказ свого пана, співав, коли його заарештовували, коли вели його до фортеці, співав і в самій фортеці.
У родині С. Т. Аксакова, щоб віддячити господарям за їх теплий прийом, Шевченко проспівав кілька російських пісень. І коли він закінчив волзьку бурлацьку пісню, всі були в захопленні, а в Костянтина Сергійовича з'явилися сльози на очах. Художник Л. М. Жемчужников, який чув Шевченка напередодні його смерті, писав: "І тоді, коли співав покалічений страждалець, то в кожній нотці відчувалась душа співця-художника, справжнього народного співця".
У листопаді 1911 року увагу громадськості привернула надрукована в одному з московських журналів стаття про українців, політичних засланців. Редакція обрала якийсь куток Сибіру, де виявила, що там перебуває 168 ув'язнених українців, з них 159 чоловіків і 9 жінок. На запитання редакції, що саме спонукало ув'язнених піти на шлях політичних виступів проти царського уряду, більшість відповіла: "Кобзар" Шевченка.


12 цікавих фактів із життя Тараса Шевченка
1. Ви не повірите, але національний герой України Тарас Григорович Шевченко теж бував в Петербурзі. Правда, було йому тоді всього 17 років. Буваючи в цьому місті проїздом, багато років мандрівники зупинялися на заїжджому дворі в будинку під номером 75 по вулиці Краславас. Ось так, в кінці зими 1831-го року тут на кілька днів зупинився і полковник Павло Васильович Енгельгардт, ад'ютант генерал-губернатора. Він прямував з Вільно в Петербург, а супроводжував його тоді 17-річний козачок Тарас. На прізвище Шевченко. У його обов'язки входило «подавати пану люльку чи стакан і стояти непомітним боввана поруч ...», виконувати особисті доручення полковника, а ще за сумісництвом значитися «придворним художником пана Енгельгардта».
2. В Україні наполегливо тиражується версія, що приїхав в Дінабург пан (Павло Васильович Енгельгардт) і його слуга (Тарас Шевченко) по батькові були рідними братами. Їхній батько - пан Василь Енгельгардт - все життя прожив холостяком, залишивши, правда, після себе трьох синів і двох дочок.Але визнав він тільки одного свого незаконного нащадка - Павла Васильовича. Тарас же народився, коли пану було близько 59 років. Тоді в Європі незаконнонароджених дітей аристократів називали бастарда, в Росії - байстрюком. Їх зневажали, але поява на світ «плодів кохання» кріпаків було явищем досить поширеним.
3. До речі, спочатку в метриці Тараса було зазначено лише ім'я його матері - Агафія. Майже відразу після пологів кріпачка померла, і в документах дитини з'явилися вже зовсім інші записи, за якими його батьком був вказаний кріпак Григорій Іванович Шевченко. Але цікавий такий факт: перед самим народженням дитини Григорій з дружиною переїхали в село Кирилівка, а коли Тарасу виповнилось два роки, сім'я знову повернулася в село Моринці. Загадкове переміщення сім'ї Шевченка можна пояснити просто: так була збережена таємниця зв'язку пана з кріпачкою.
4. Свого часу відомий художник Карл Брюллов охрестив пана Енгельгардта-молодшого «найбільшою свинею в торжковскіх туфлях». Вступивши в спадкові права, молодий пан намагався відповідати "татонькові"-аристократу: керуючому було наказано з кріпаків дітей набрати дюжину хлопчаків, придатних до роботи кухаря, лакея, кучера, форейтора, домашнього живописця. Так 14-річний Тарас потрапив в кухарчуки. У його обов'язки входила вся "чорна" робота по кухні: він повинен був виливати помиї, носити дрова, чистити каструлі. Потім приїхав панич та перевів Тараса на посаду козачка і забрав його з собою у Вільно. Правда, перед цим він відправив хлопчика у Вільшани - на навчання до відомого місцевого художника-самоука.
5. Два роки навчання в церковно-парафіяльній школі - це основна освіта Тараса. Багатьма знаннями майбутня гордість української літератури Шевченко був зобов'язаний першій віленській красуні, баронесі Софії Григорівні Енгельгардт. Чарівна пані вчила козачка говорити польською і французькою. Але основні знання Тарас отримав від тамтешніх лакеїв.
6. До кінця життя Тарас Григорович писав страшенно безграмотно. Ось витяги з одного його листа, відправленого братові: «Брате Микито треба б'тобі погавкати та я не сирдитий. Не хай буде так Як робіця .... За цілуй старого діда Івана за мене, і поклонися всій рідні Нашій Яка є ... Скажи іваново Федерці не хай він' до мене напишу листа окрім. - Та тілько не по московському а то й читати не буду - Кланяйся йому. Залишайся здорова - Твій брат тарас' Шевченко ».
7. Потрібно сказати, що Тарас Григорович був щасливчиком, тому що йому таланило на добре ставлення людей, які зустрічалися йому протягом життя. Після приїзду в Петербург Енгельгардт, бажаючи мати особистого домашнього художника, визначив свого кріпака на підготовку до одного з майстрів живописних справ. Одного разу, коли Тарас малював з натури мармурові скульптури Літнього саду, він познайомився з Іваном Максимовичем Сошенком. У молодих людей виявилося багато спільного: мало того, що вони були земляками, але додатково обидва захоплювалися живописом. Фраза «не було б Сошенка - не було б Шевченка» містить багато істини. Іван познайомив Тараса з багатьма художниками, і Шевченко став своїм у світських салонах Петербурга. Друзі розсварилися через ...жінку: Сошенко був закоханий у Машеньку, племінницю господині квартири, яку знімав, а Тарас почав крутити з дівчиною роман. Але потім друзі все-таки помирилися. А коли Шевченко помер, Іван Максимович супроводжував труну з поетом в Україну.
8. У Шевченка є дві могили: адже спочатку його поховали в Петербурзі, на Смоленському кладовищі, де зараз встановлено пам'ятний камінь, і тільки через два місяці труну з тілом покійного перевезли на батьківщину, до Канева.
9. А в молодості Тарас Григорович зі своїми приятелями навіть організували алкогольне товариство «мочемордія», на регулярних засіданнях якого обирався голова «його всепьянейшество». Товариші по чарці вживали благородні напої: ром, настоянки і наливки. При цьому вели розмови «за життя» і мріяли про свободу та світле майбутнє.
10. Сучасники згадували, що ще в Петербурзі Тарас Григорович захопився випивкою. Особливо любив він відвідувати трактир біля біржі, де зазвичай гуляли матроси з зарубіжних кораблів. Тихий у тверезості, випивши, Шевченко ставав некерованим: норовив вступити в бійку, лаяв все і всякого. У компанії не раз допивався до нестями. Знайомий поета, який свого часу активно допомагав визволити Шевченка з кріпацтва, розповідав про його життя в Казахстані: «Виходжу я години в три ночі вдихнути свіжого повітря. Раптом чую спів. І що ж, ви думаєте, бачу? Четверо несуть на плечах двері, зняту з петлею, на якій лежать дві людини, покриті шинеллю, а інші йдуть по сторонах і співають: «Святий Боже, Святий міцний!» - Точно ховають кого. «Що це ви, панове, робите?» - Запитую їх. «Так ось гулянка у нас була, відповідають, - на якій двоє наших, Тарас та поручик, лягли кістьми. Так ми їх і розносимо по домівках ».
11. У джерелах, що описують життя Тараса Шевченка, містяться різні дати його звільнення від кріпацтва: то вказується, що вільною людиною поет став за кілька років до своєї смерті, то називається 1838-й рік. В автобіографії Шевченко писав, що своєю свободою він зобов'язаний Карлу Брюллову та Василю Жуковському: великий російський художник написав портрет великого російського поета. Була влаштована лотерея, і цей портрет був придбаний за дві з половиною тисячі рублів. Причому частково – за гроші імператора, про що є запис у щоденнику, що передає кожен день сімейства: імператриця Олександра Федорівна витратила 400 рублів, майбутній імператор Олександр II і велика княгиня Олена Павлівна - по 300рублів. І вже через тиждень полковник Енгельгардт відпустив на свободу цю «кріпосну душу».
12. У Івана Сергійовича Тургенєва особистість Тараса Шевченка захоплення не викликала, а от Микола Лєсков відгукувався про нього з особливою теплотою:«У малоросійського народу, слава Богу, є тепер своя література, є свої оратори, свої історики. Але немає вже у неї такого лірика, яким був покійний Тарас Григорович Шевченко, справедливо названий в одній зі сказаних над його труною промов «батьком рідного слова».
Каталог: downloads -> shevchenko
downloads -> Для вчителів зарубіжної літератури
downloads -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
downloads -> Талант людини це божий дар
downloads -> Василь Стус постать,що єднає
downloads -> Антон павлович чехов
downloads -> Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. Моя автобіографія
downloads -> Урок 1 т ема. Вступ. Роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини
shevchenko -> Тарас шевченко у творчій біографії миколи бажана


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Маловідомі факти й історії з життя великого поета iconТема. Рушничок дитинства
Мета: поглибити знання учнів про Т. Г. Шевченка, вивчити маловідомі цікаві факти дитинства поета
Маловідомі факти й історії з життя великого поета iconЖиття І діяльність Дмитра Івановича Менделєєва” До 175- річниці від дня народження
Мета проекту: всебічно висвітлити усі етапи життєвого шляху видатного вченого, розповісти про маловідомі факти його біографії, розкрити...
Маловідомі факти й історії з життя великого поета iconЦікаві факти про Шекспіра
Життя великого драматурга Вільяма Шекспіра завжди було оповите якоюсь таємницею, але можна з упевненістю сказати, що збереглася невелика...
Маловідомі факти й історії з життя великого поета iconЦікаві факти про шекспіра
Життя великого драматурга Вільяма Шекспіра завжди було оповите якоюсь таємницею, але можна з упевненістю сказати, що збереглася невелика...
Маловідомі факти й історії з життя великого поета iconТарас шевченко гордість українського народу
Безсмертне ім’я великого поета І художника Т. Г. Шевченка відоме скрізь як ім’я людини, яка присвятила своє життя просвітницькій...
Маловідомі факти й історії з життя великого поета iconЗахід, присвячений 200-річчю від дня народження Великого Кобзаря
Т. Г. Шевченка, наголошуючи на значенні особистості поета в історії Української держави, продемонструвати сучасне звучання Шевченкової...
Маловідомі факти й історії з життя великого поета iconУрок вивчення нового матеріалу. Обладнання
«легендарного поета» та «великого борця за волю свого краю»; розвивати критичне мислення, зв’язне мовлення, навички виразного читання,...
Маловідомі факти й історії з життя великого поета iconЦікаві факти із життя відомих вчених Генрі Кавендіш
Одна із найзагадковіших особистостей в історії хімії – другий син герцога Чарльза Девонширського Генрі Кавендіш. Народився у 1731р...
Маловідомі факти й історії з життя великого поета iconЛітературний ерудит Шоу знавців життя І
Ведуча. В історії залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає І шанує все людство. До них належить й ім’я великого українського...
Маловідомі факти й історії з життя великого поета iconІван Франко. Поетична збірка «Зів’яле листя». Любовна тема у творчості поета, автобіографічність
Допомогти учням відчути красу, художню довершеність любовної лірики поета; розкрити світ почуттів І пристрастей, створений поетичним...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка