Маріанна Малина Фіолетові діти



Сторінка10/10
Дата конвертації09.10.2017
Розмір1,85 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

2

Ще не розпустилися і навіть не набухли бруньки, ще не гріло теплом сонце, але вже щось невловиме вітер приніс із далеких південних країн, з далекого таємничого вирію, щось, що віщувало швидкі зміни. Повітря було насичене потенційною наснагою, яка огортала спляче насіння під землею, пестила віти дерев, доторкалася до кущів та іншої кволої міської рослинності. І ця сила, що дзвеніла в атмосфері, відчувалася всюди.

Я обожнюю цей час. Запах весни... Я йду на роботу і глибоко дихаю. Та раптом відчуваю нез’ясовану напругу. Щось розливається в повітрі, невидиме, невиразне, тривожне. Воно ще не має свідомих рис. Тільки натяки, що змішалися з весняним вітром...

Щось стрімко наближається... і це не тільки весна.

Я намагаюся розшифрувати свій нез’ясований неспокій. І нічого мені не йде до думки. Зненацька дзвонить мобілка. Я ледь здригаюсь і притуляю її до вуха.

— Привіт! — голосом Ігоря вітається слухавка.— Ти чого така ляклива?

Потім чую, як за спиною сигналить авто. Я обертаюся — за мною повільно їде машина Ігоря. А він сам стирчить із вікна і тримає в руці мобільника.

— Привіт, Дариночко! — сяє він зі свого розіграшу.— Ну, як я приколовся? Сідай, підвезу! Сто років тебе не бачив...

«Гаразд, підвозь, усе одно не відчепишся»,— думаю я і сідаю в машину. У салоні кислуватий запах тютюну, змішаний із дорогими парфумами, що їх так полюбляє Ігор.

Ігор посміхається і балагурить, як завжди, але я помічаю в ньому якийсь надрив, що просочується крізь награну веселість. В очах утома. Він навіть схуд трохи.

— Як життя молоде? Як справи? — каже Ігор і однією рукою, полишивши руль, витягує цигарку, приклеює її до рота та підпалює.

— Ти палиш? Ти ж наче кинув був.

— Палю...— затягується Ігор.— Працюю багато, а робота нервова...

Я помічаю біля коробки передач цілу упаковку ліків, на них написано ****оклобемід. У мене по спині пробігає холодок.

— Що це в тебе тут валяється? — запитую в Ігоря.

— Та, це маман просила передати в «Новий час» до Мирослави,— байдуже каже він і перекидає коробку на заднє сидіння.— Ну, як життя, Дариночко?

— Та дякую, нормально...

— Ну, що це таке? Нормально...— передражнює мене Ігор.— Треба казати — вері гуд! Може, сходимо кудись разом? Зараз ми закінчуємо одну важливу роботу, і я йду у відпустку. Замахало мене воно все ...

У нього дзвонить телефон.

— Вибач, Дариночко,— кидає він мені та бере слухавку.— Так, так. Зрозуміло. Так. Звичайно буду.

Він кладе мобільника до кишені і бурмоче під ніс:

— Звичайно буду...— потім згадує про мене: — Ну що, Дариночко! На чому ми скінчили? Знайдеш для мене час?

— Ага,— невиразно згоджуюся я й кажу: — Ми вже приїхали. Зупини тут. Дякую. Бай-бай!

У школі я одразу йду до комп’ютерного класу і залізаю в Інтернет.

Про ****оклобемід було небагато інформації, але і того, що я знайшла, мені виявилося достатньо. Якщо відкинути всі наукові терміни, виходило, що цей препарат мав легку наркотичну дію і використовувався не тільки для зниження агресивності і заспокоєння психіки, а ще й для зниження опору при сторонньому впливові. Коротше, це були легкі наркотики для пригнічення волі. А побічним ефектом значився потяг до суїциду. Тому раніше препарат використовувався тільки в дуже особливих випадках, а наразі в країнах ЄС він був, взагалі, офіційно забороненим...

Я йду коридором до себе і відчуваю, як тривога набирає різких мерехтливих обрисів. Передчуття біди тінню крадеться за мною...

— Дарино! Дарино Миколаївно! — біля мого кабінету мене наздоганяє захеканий Кирило.

— Що сталося?

— Збирайтеся хутчіше... Там Майя... Та хутчіш... Потім усе розповім.

На вулиці ми ловимо таксі. Кирило називає адресу.

— Майя,— повертається до мене, покусує верхню губу,— Майя щось надумала, ми повинні її зупинити. Ось у мене записка.

Він простягає мені аркуш із блокнота, на якому з одного боку чорною гелієвою ручкою написано:


Бачу зграю вороння,

І немає вороття

З тої чорної безодні,

Де чатує небуття...


А з другого:
Життя не має ніякого сенсу.

Ти хотів, щоб усі думали, що звідтіля падають люди. Нарешті це насправді здійсниться. Хочеш побачити виставу?

Прощальна вистава на даху ХХХХХ.
У скронях у мене починає гупати:

Гуп, гуп, гуп.

Я намагаюся себе опанувати і запитую:

— Що це означає? — хоча чудово розумію, що це має означати.

— Вона вважає, що буде... ефектно... Кинутися з висотки.

Кирило замовкає і мовчки декілька разів стискає кулака. Потім бере в мене записку і продовжує:

— Мені це Славко передав уранці. Він сказав, що вона туди поїхала, за цією адресою.

— А може, це й справді вистава?

— Безперечно вистава. Та вона не вміє левітувати... я знаю. Раптом вона це зробить...

Я думаю — як?! Чому вона, адепт того прекрасного світу, який відкриває їй стільки можливостей і в який мені так важко потрапити, чому вона обирає смерть? Чому вона не хоче жити? Хіба тільки таблетки в цьому винні? Я шукаю очі Кирила і питаю:

— Навіщо вона це робить? Що з нею?

— Розумієте, вона завжди в боротьбі. Бореться зі всім світом... Але ніколи не перемагає. А це нестерпно. І вона стала боятися... життя. Воно для неї занадто складне. Бо не підкоряється її волі, а вона вважає, що повинно...

Вона боїться життя...

А я боюся смерті...

Таксі зупиняється на світлофорі. Я відчуваю, як збігають дорогоцінні хвилини.

Вони зникають разом з ударами пульсу, що гупає в моїх в скронях:

Гуп... гуп... гуп...

Ще трохи — і може бути запізно.

Машина повільно рушає з місця. Набирає швидкість. Та мені все одно здається, що таксі ледь повзе. Я благально дивлюся на Кирила і питаю:

— А чого б нам туди не переміститись одразу?

— Я не всемогутній,— заперечливо мотає головою він,— я не можу туди телепортуватися, бо я там ніколи не був, це небезпечно, я можу промазати...
На даху вітряно. Я йду за Кирилом і озираюся. Десь тут повинна бути Майя. Я справді знаходжу її поглядом. Вона чорніє маленькою безпорадною грудкою біля кам’яного парапету, сидить, обхопивши однією рукою коліна, а другою розмазує, намагаючись витерти, чорні від туші сльози. На її плечі накинута завелика куртка. Вона невідривно дивиться в бік, який від мене затуляє цегляна надбудова.

Я помічаю, що Кирило теж дивиться не на Майю.

Що це?

Я роблю крок, повертаю голову і бачу несподіваних учасників, які розігрують зовсім іншу виставу.



До блідого Арсенія, що стоїть біля Майї, наближається Ігор.

— Я тебе знайшов! — каже йому Ігор.— Тобі кінець!

— Аякже,— криво всміхається Арсеній і робить крок до Ігоря. Ігор чомусь задкує у напрямку до краю даху.

— Кінець,— повторює Ігор якось гарячково. Він витягує мобільний і починає набирати номер.— Тобі кінець, потворо!

Він усе задкує. Край даху вже близько. Небезпечно близько, та Ігор нічого не помічає.

— Кидай телефон! — наказує йому Арсеній.

Ігор на мить застигає. Телефон випадає із його руки. Стукається з глухим звуком об тверду поверхню. «Алло!» — чується з трубки хриплуватий голос Олександра Дмитровича.

Ігор уже стоїть біля огорожі на самому краю.

— А тепер стрибай! — знову жорстко наказує Арсеній.

Ігор слухняно підіймає ногу, перелазить через огорожу.

— Ігорю, зупинися! — кричу я, але він, як зомбі, робить останній крок і зникає.

Я підбігаю до краю даху і бачу, як його тіло летить вниз і сюрреалістично падає на припарковану під будинком машину.

Все набуває рис нереальності. Тільки в скронях пульсує кров, і ноги робляться, як з вати.

— Що ти вдіяв! — я кидаюся до Арсенія, який вже повертається до мене і насмішкувато дивиться.

— А хто це у нас такий хоробрий? — цідить він крізь зуби і, не опускаючи погляду, наступає на телефон, що лежить поруч. Той тріщить під його ногою.

— Виродок! — кричу я, і сльози застилають мені очі.

— Це я — виродок? — криво усміхається Арсеній і робить крок до мене.— А він — добрий хлопець? Так? — його лице перекошує.— А ти знаєш, що він вдіяв? Знаєш?! Цей твій добрий хлопець? Що він наговорив Майї? Він хотів її вбити, як колись убив Альону!

— Це правда? Він каже правду?! — я повертаюся до Майї і раптом розумію, хто злив інформацію... Так, це був Ігор... Я зненацька усвідомлюю, що в мене до нього більше немає співчуття. І ця думка жахає мене. Як усе складно... Як усе перемішано... А ще більше мене жахають слова Арсенія:

— Звісно, я кажу правду! — продовжує він.— Їх треба винищувати! Цих старих недоробків, цей генетичний непотріб! Винищувати! Поки вони не знищили нас.

— Ти таки потвора,— не витримую я,— надлюдина срана!

— А тобі доведеться зробити вибір, кралечко. Так не вийде: і нашим, і вашим,— кривить гарні губи Арсеній і робить до мене ще крок.

— Не чіпай її!!! Що ти робиш?! — кричить Кирило і стає поміж нами.— Відійди від неї! Ти хоч раз можеш придивитися, хто з тобою поряд? Чи може — ти й справді виродок?!

— Виродок? Так, це правда! Зараз ти побачиш, який я і на що здатен! — очі в Арсенія спалахують жорстким синім вогнем.

— Ну, підходь, я подивлюся...— стискає кулаки Кирило.

У цю хвилину підбігає Майя, стає біля Арсенія і щосили кричить Кирилу:

— Ти що, проти нас?!

І тут, як у голлівудському фільмі, чути гуркіт моторів, і біля нас у повітрі з’являються два гелікоптери. Вітер від гвинтів такий, що на даху здіймається курява з пилу. Гігантські «бабки» зависають у повітрі, і я зовсім близько бачу в кабіні обличчя Олександра Дмитровича Селезньова. Я дивлюся на нього, хочу махнути рукою, аж раптом помічаю в його руках зброю. Вони ціляться в нас! Вони стріляють. І це справжні, не іграшкові патрони, бо від їхніх ударів відлітають шматки тиньку. Все ніби сповільнюється, я навіть бачу, як кулі летять мені назустріч. Матриця forever! Світ робиться дедалі нереальнішим. Я інстинктивно пригинаюся від куль, а Кирило тягне мене за кам’яний парапет, що має нас урятувати. Зненацька я чую, що мене ніби сильно штовхнули в плече. Потім пекучий біль робить світ і все, що відбувається, ще більш неможливим. Я прикладаю руку трохи нижче лівої ключиці — і відчуваю на руках гарячу рідину.

— Зараз, зараз, Даринко, ми заберемося звідси,— чую я голос Кирила.— Потерпи трохи... Зараз я сконцентруюся...— він прихиляється до стінки, заплющує очі. По його блідому обличчю і розгубленому виразу я відчуваю, що в нього погано виходить, бо він наляканий.

Таки це сталося: війна почалася.

Але мені це вже байдуже. Свідомість моя ніби розкололася навпіл, і я одночасно бачу збоку і себе, і зосередженого Кирила, і Майю, що схилилася до стінки за протилежним парапетом, і калюжу крові біля неї, і Арсенія, який чомусь не ховається, і його золоте волосся, і два гвинтокрили, і пилюку, і кулі, що летять...

У мене поступово темніє в очах.

...Летять срібні скалки розбитого дзеркала. Вони виблискують, як коштовні діаманти. Гарні та страшні водночас, бо від скляного пилу мої руки вкриваються кривавими цятками... Я чую металевий брязкіт зброї зовсім поруч. На мить мені здається, що посеред даху стоїть на повен зріст золотоволосий хлопчик із мого сну, і перед моїми очима здіймаються його велетенські чорні крила. Вони затуляють мені світ, і настає повна темрява...

— Зараз ми звідси заберемося,— здалеку я чую голос Кирила,— не бійся. Я тебе витягну.

Він пригортає мене. У мене неприємно холоне в животі.

Спалах. Жовтий спалах...

Світ — це гармонія... Я знаю.

Боже, як ми втравили себе в цю гру?

3

Лине музика. Підіймає на гребінь хвилі. Вище. Ще вище. Гребені цих велетенських хвиль несуть мене до незнайомих світів, даруючи повну свободу.

Волю — нескінченну, безграничну, всеохопну, у якій потонула, розчинилася віковічна туга за всемогутністю.

Я ширша від світів.

Вище (?)

Далі (?)


Зірок, що в небі.

Лечу крізь безодню.

Крізь темряву...

Раптом — думка, як яскрава іскра: це ж так просто!

Треба тільки злитися з безоднею, яка мене так лякала. Де ти, безодне? Де ти, космічний холод? Де ти, смерте? Йдіть до мене!

Я приймаю вас... Я поринаю у вас... Я роблюся вами...

Я ширша від світів.

Вище (?)


Далі (?)

Зірок, що в небі.

Що може зі мною статися?

Я є. Була. І буду. Завжди.

Я океан, що з’єднує все у цьому світі.

...Розплющую очі. Лежу в ліжку. Плече туго перев’язане. До правої руки прилаштована голка з капельницею. Озираюся. Біля мене на стільці, поклавши голову на руки, що лежать на тумбочці, спить Кирило. Дивлюся на його спокійне лице, на пасмо волосся, що впало на очі, і мені стає тепло та затишно.

Світ і справді змінився...

Але хто сказав, що це безнадійно погано?



Читери (від англ. to cheat — обдурювати, ошукувати) — це гравці, які використовують спеціальні програми, які ламають клієнтську версію гри, що дозволяє їм краще грати (комп’ютерний сленг).— Тут і далі прим. авт.

Забáнити (від англ. to ban — забороняти) — заборонити доступ (комп’ютерний сленг).

Quod erat demonstrandum (лат.) — що і треба було довести.

Левітація  здатність людини при певному магічному розвитку долати гравітацію; людина або предмет (в іншому трактуванні цього слова) зберігає або послідовно змінює своє положення в тривимірному просторі всупереч гравітації під дією ініціатора.



 Середні показники цін котирування акцій 65 компаній, що становлять репрезентативну вибірку, на кінець торгового дня на Нью-Йоркській фондовій біржі. Створені компанією «Доу-Джонс» в XIX сторіччі.

Вольф Мессинг (Wolf Messing) (1899–1974) — видатний радянський гіпнотизер.

Нейролінгвістичне програмування (від грецьк neuron — жила, нерв + лат. lingua — мова і грецьк. programma — розпорядження) — форма психотерапії, автори Р. Бендлер, Д. Гриндерк. Альона помилково використовує це поняття в значенні «техніка гіпнозу».

Меркаба (від іврит. — колісниця) — божественна колісниця, в езотериці — тіло світла людини.

Колайдер (від англ. collide — зіткнутися) — це система з двох прискорювачів заряджених часток, в якій два пучки прискорюються назустріч один одному та відбувається їх зіткнення. Великий адронний колайдер побудований у науково-дослідному центрі Європейської ради ядерних досліджень на кордоні Швейцарії та Франції, недалеко від Женеви. Деякі фахівці висловлюють побоювання, що є вірогідність виходу експериментів, які проводяться в колайдері, з під контролю і розвитку ланцюгової реакції, яка за певних умов теоретично може знищити всю планету.

Чакри (від санскр. коло, колесо, диск) — у духовних практиках індуїзму — точки концентрації психічної енергії людини. Окрім індуїзму, поняття чакри використовується в деяких системах буддизму, тантри і йоги, а також у багатьох сучасних окультних системах.


Артефáкт (від лат. artefactum — штучно зроблене): 1. В археології — рукотворний предмет, не відповідний за своїми характеристиками епосі, якою датується в цілому місце його виявлення; часто — незрозумілого призначення. 2. Процеси або явища, що спостерігаються під час дослідження об’єкта, хоча вони не властиві йому в нормальному стані.


 Героїня фільму та комп’ютерної гри «Лара Крофт — розкрадачка гробниць».

 Бонні Паркер і Клайд Берроу — відомі американські грабіжники 30 х рр. ХХ ст. Історія закоханих грабіжників неодноразово інтерпретувалась у мистецтві.

YOYO: 1. — популярна іграшка у вигляді круглого диска на мотузочці. 2. Від англ. you're on your own — ти сам-один (комп’ютерний сленг).


Цукімі мацурі — у Японії Свято милування повним місяцем на осіннє рівнодення.

Метоновий цикл — кожні 19 років молодик і весь місячний цикл повертається до того ж дня сонячного року. При цьому в 19 роках міститься 235 місячних місяців. Вперше це помітили в Древньому Китаї в VI ст. до н. е. Те ж відкриття в 432 р. до н. е. незалежно від китайців зробив грецький астроном Метон. Від нього й пішла назва «метоновий цикл».

Гýна (від санскр. — мотузка) — якість, властивість; одна з категорій філософії санкхья, де описуються три гуни матеріальної природи: раджас (пристрасть), саттва (ясність), тамас (темрява, невігластво).

Сугéстія (від лат. suggestio) — навіювання, гіпноз.

Arsenicum — миш’як (As).

Кон’юнкція (від лат. conjunctio — з’єднання, зв’язок) — термін з алхімії.

 Клар Г. Тест Люшера. М.: 1975.


Георгі Лозанов — болгарський педагог і психолог, що розробив у 1960 ті роки метод сугестопедії, який використовується для прискореного вивчення іноземних мов.


 Жан Бодріяр — французький філософ, культуролог, соціолог і публіцист. Ввів у обіг поняття симуля́кр. Симулякр — «копія», що не має оригіналу в реальності.

Icy Safety (англ.) — Крижана Безпека.

Каталог: Malyna Marianna


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Маріанна Малина Фіолетові діти iconМетодичні рекомендації для студентів освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр», «спеціаліст», «магістр». Запоріжжя: «А-плюс», 2012. 120 с
Губа Н. О., Калюжна Є. М., Малина О. Г, Паскевська Ю. А., Поплавська А. П., Спіцина Л. В., Ткалич М. Г. Психологія: Наскрізна програма...
Маріанна Малина Фіолетові діти iconСценарій свята 2012) ( Звучить мелодія пісні «Из чего же, из чего же…» відкриваються куліси, на сцені діти. Діалог)
Звучить мелодія пісні «Из чего же, из чего же…» відкриваються куліси, на сцені діти. Діалог
Маріанна Малина Фіолетові діти iconУрок позакласного читання. Іван Франко. "Під оборогом" "Життя мені мало всміхалось, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце"
Життя мені мало всміхалось, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце
Маріанна Малина Фіолетові діти iconТекст I. Підготовка до слухання. Діти, уважно послухайте оповідання «Гірке морозиво», щоб могли сказати хто вам більше сподобався: Оленка чи Петрик. II. Словникова робота. Костур палиця. Защебетала привітно заговорила
Діти, уважно послухайте оповідання «Гірке морозиво», щоб могли сказати хто вам більше сподобався: Оленка чи Петрик
Маріанна Малина Фіолетові діти iconПрийом контрасту як основний засіб організації художнього матеріалу у творі В. Г. Короленка "Діти підземелля"

Маріанна Малина Фіолетові діти iconМихайла Сергійовича Грушевського
Діти в українських національних костюмах, класна кімната святково прикрашена рушниками, портретами Грушевсько М. С
Маріанна Малина Фіолетові діти iconМетодичні рекомендації Роботу підготувала
Учитель. Діти, ви розглянули картину російського художника В. Хабарова, яка називається „Портрет дівчинки”
Маріанна Малина Фіолетові діти iconТема. В сухомлинський «Як Павлик списав у Зіни задачу?»
Діти, подивіться, будь ласка, мені в очі. Погляньте один на одного, посміхніться
Маріанна Малина Фіолетові діти iconЗ досвіду бібліотекаря. Читання І діти. О. С. Сторожева
О. С. Сторожева,завідуюча бібліотекою Чугуївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7
Маріанна Малина Фіолетові діти iconПодорож у Країну Знань
Бібліотекар: Добрий день діти! Сьогодні ми вирушимо у мандрівку до вражаючої країни запитань І відповідей. Туди, як ви бачите ведуть...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка