Маріанна Малина Фіолетові діти



Сторінка9/10
Дата конвертації09.10.2017
Розмір1,85 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Розділ X




1

Ми почали зустрічатися з Кирилом доволі часто. Він був моїм поводирем у не знаний для мене світ. Його логічність та самостійність мислення вражали, а можливості — лякали. Але він уперто мені доводив, що я нічим не відрізняюся від нього.

Я вже пристойно совала предмети, вміла безпомилково зчитувати емоційний стан людини (але це, здається, я завжди вміла), бачити, хто «світиться» (тепер можна викинути «шукача» на смітник), а більше в мене нічого до ладу не виходило.

Сьогодні ми в мене вдома відпрацьовували левітацію. З предметами. Я знайшла свої старі пластмасові кубики, Кирило каже, що вони ідеально пасують. (Саме на таких він у дитинстві й тренувався).

Мене вони слухаються зовсім погано. Повиснувши декілька секунд, грюкаються додолу.

І так декілька разів.

І так весь час!

Скоро прибіжать сусіди з нижнього поверху...

Я сиджу перед купою кубиків, схрестивши ноги «по-турецьки», та в розпачі вже починаю, як мала, кусати собі нігті.

— Розумієте, щоб добре вправлятися зі своїми здібностями, потрібно бути неемоційною,— вкотре пояснює мені Кирило.— Якщо ви роздратовані або злі — у вас нічого путнього не вийде. Хіба що зруйнувати щось. І якщо подумаєте: «Яка я крута!» або: «Як класно я це можу!» — ви теж утратите контроль. Тому треба, щоб у цей момент зовсім не було емоцій — ні хороших, ні поганих. Ніяких.

— Як це можна побороти свої емоції? З ними ж що більше борешся, то вони сильніші,— бурчу у відповідь.

— А ви не боріться,— незворушно знизує плечима Кирило.

— Як це?

— Дуже просто. Слідкуйте за ними.

— І все?

— Я ж кажу — це просто.

— Авжеж просто. Що простіша порада, то важче її виконувати...— знову бурчу я.

Сьогодні я роздратована, і зла, і емоційна — все докупи. Я ніяк не можу переступити певну межу. Я застрягла. Я майже фізично відчуваю перепону, вона в’язка, пружна, вона не пускає мене вперед.

Здається, ми обидва знаємо, що мені заважає. Переді мною стінкою стоїть захисне поле — поле абсолютного страху...

— Пам’ятаєш, як у Стругацьких? — кажу Кирилові та цитую: «Сказали мені, що ця дорога приведе мене до океану смерті, і я повернув назад. З тих пір тягнуться переді мною криві глухі манівці». Так і в мене...

— Ні, я не читав Стругацьких...— каже Кирило, тре лоба, втуплюється поглядом в розкидані кубики і серйозно продовжує: — Але й справді, заковика в… океані смерті. Чого ви боїтеся? Зникнути? Чи змінитися? Нічого у світі не варте того, щоб боятися. Тим більше, не можна боятися власних здібностей...

Я похнюплено мовчу.

— Прийміть свій страх. Не боріться з ним. Це лиш емоція… Просто слідкуйте за тим, як він вас поглинає... Коли ви його розчините в собі, вивільниться додаткова енергія.

— А про дороги...— веде далі Кирило.— Де ви бачили ті прямі дороги? Яку б дорогу ви не вибрали, вона нагадуватиме, скоріше, ті самі криві манівці чи стежку в горах. А попереду — суцільний туман, що вкриває ріденьку рослинність, і провалля, що хижо чатують за кожним кроком. Сухе дерево на дорозі виникає з туману просто перед носом. Каміння сиплеться з під ніг. А ти йдеш за вогником, що блимнув на вершині. І ніколи не знаєш, що за мара чекає тебе за мить... От, десь так.

Кирило замовкає, лягає на спину, підкладає руки під голову і дивиться в стелю та повільно підсумовує:

— Заасфальтованого шосе ніхто не обіцяє... Зате можу гарантувати — буде цікаво...

Він повертається до мене, бере кубика, що лежить поряд, і кидає мені. Кубик не долітає, зупиняється перед моїм носом і починає крутитися. Я ловлю його розтуленою долонею.

— Я теж так хочу...

— Скоро зможете! Обов’язково,— Кирило швидко підхоплюється на ноги й подає мені руку: — Та на сьогодні, здається, досить! Пішли, прогуляємося.
Ми йдемо вулицею. На початку березня увечері ще трохи прохолодно. Кирило в короткій куртці. Він без шапки, і його ніс трішки почервонів від холоду. Надворі вогке повітря. І пара здіймається від його дихання. І від мого теж.

Попереду біля магазину з багато вбраною вітриною, що світиться вогнями і розкішшю, зупиняється приголомшливо гарна червона машина. Її дверцята відчиняються вертикально вгору. І з машини виходить... Майя.

Ми підходимо трохи ближче. Я придивляюся до її стрункої фігури.

Вона вбрана незвично — у поспіхом накинутий чорний довгий плащ поверх такої ж за кольором вечірньої сукні. Майя ненадовго зупиняється біля авта, поправляє зачіску, та дарма: її довге темне волосся знову розвіває вітер. На високих підборах і в прикрасах, що блищать на глибокому декольте, вона виглядає, як молода голлівудська зірка.

Червоне і чорне... Гарні декорації.

Тим часом за Майєю з машини поспіхом вилазить і Арсеній. Він намагається щось сказати їй, мабуть, повернути до авта, але вона пручається. Говорить йому щось емоційне. Її слова не долітають до нас, нам нечутно... Але видно, як вона розмахує руками в нього перед носом і відштовхує його. Потім Майя розвертається та йде. Арсеній, трохи постоявши, знову сідає в машину.

А Майя проходить повз магазин, і під її поглядом, який здається, сипле іскри, лускає вітрина. Спочатку лінії нагадують тоненьку павутинку на склі, а потім скло розпадається на дрібні друзки, що сунуться додолу. А ще згодом скалки скла, як градинки невеликого розміру, зі дзвоном осипаються на плиточки тротуару. Люди, що йшли вулицею, злякано зупиняються.

Майя йде далі — і на розі цього ж магазину з банкомата, повз який вона прямує, просто на вулицю починають сипатися гроші. Вони вилітають зі швидкістю автоматної черги. Зраділі раптовому щастю перехожі кидаються їх ловити та збирати з асфальту. Майя презирливо кривиться і зникає за рогом.

Червоне авто ще деякий час стоїть, а потім теж розвертається і їде в протилежному напрямку.

— Ого! — вихоплюється в мене.

— Любить вона розігрувати ефектні сцени,— несхвально хитає головою Кирило,— знову, мабуть, посварилися...

Я запитую:

— А як Арсеній робить, що його ніхто не впізнає?

— Це називається — «включити «фанаря»,— шмигає носом Кирило.— «Фанарь» тут вживається в значенні «неправдиве», «несправжнє». Назва не зовсім точна, та так уже історично склалося. Насправді, коли «включаєш «фанаря», людина бачить у твоїй зовнішності те, що хоче побачити, залежно від того, який у неї смак. Тобто — бачить свій ідеал. Піддаються на цю ілюзію переважно люди протилежної статі. Але Арсеній дійшов у цьому до такої віртуозності, що його навіюванню піддаються всі без винятку. Мабуть, скоро і фотокамери почне дурити. Я теж так можу, але ненадовго...

— А чому його ніхто не може впіймати?

— Ну, цього «фанаря» можна розіграти і для цілої ситуації. Люди запам’ятають тільки те, що треба. Зараз, наприклад, що зламався банкомат. Більше нічого вони пам’ятати не будуть. Ні червоної машини, ні Майї, ні Арсенія в їхній пам’яті не лишиться...

— Тому він і їздить так зухвало на червоній машині?

— Ги...— гигоче Кирило,— у Арсенія, як і в Майї, пристрасть до спецефектів. У цьому вони схожі. Погодьтеся, воно ж кльово — розсікати на такій машині і бути невловимим...

Ми йдемо далі і підходимо вже близько до розсипаного скла й людей, що ще метушаться з грошима.

Кирило зупиняється і каже:

— Тут я недавно дечому цікавому навчився. Хочете, я вам покажу, як можна бачити? Не очима? — і очі в нього світяться — йому, мабуть, дуже хочеться похвалитися. Так, думаю, і в тебе теж... є любов до спецефектів.

— Покажи,— відповідаю. Він тягне мене до автобусної зупинки: там можна сісти. Ми всідаємося на лавочку.

Лавочка висока, і я сиджу, теліпаючи ногами в повітрі. Мені раптом здається, що я зробилася зовсім малою і мені років п’ять, не більше... Й у всьому, що навкруги, є щось чарівне...

Нічне темне небо.

Яскраві вогні реклами.

Ми на зупинці.

Розбите скло, що світиться, як діаманти, під ногами.

І гроші, що їх не встигли впіймати люди, летять, підхоплені вітром...

Місто набуло нового, магічного змісту, все стало нетривким, мінливим, казковим і прекрасним. Може відбутися будь-що... І від цієї думки робиться весело, як на каруселі: трохи лячно, та від щастя перехоплює подих.

— Беріть мене за руку,— каже мені Кирило. Я простягаю йому долоню. І відчуваю його теплу руку на своїй.

— У вас холодні руки... Ви не змерзли? — стискає мої пальці.

— Ні...— хитаю головою.

— Можна побачити будь-яке явище. Ну, що ви хочете бачити?

Мій погляд ковзнув по рекламі, що була навпроти і закликала боротися з корупцією.

— Корупція, о’кей,— усміхається Кирило.— Ха... Буде вам корупція. Заплющуйте очі.

Я заплющую. І бачу все місто. Ні, це навіть не тривимірне зображення — це щось інше! Більше. Мій внутрішній погляд охоплює все одразу, а мій розум все це одразу розуміє. Я бачу маленькі жовтенькі цяточки, що юрмляться над школами, інститутами, Радою, Кабміном й іншими установами. Мені стає смішно...

— А це по всій країні,— каже Кирило.

Я тепер бачу, як то кажуть, всі неозорі простори рідної неньки Вкраїни...

— А це у світі...

Це дивне і захопливе видовище — весь світ одразу! Я бачу, як перетікають гроші. Це ріки і струмочки, що течуть дивовижною павутинкою, з’єднуючи весь світ. Я думаю, що, мабуть, не найкраще у світі явище я захотіла побачити...

— Гаразд,— стискає мені руку Кирило.— Дивіться — тепер інформація, дуже гарне явище...

Я бачу різнокольорові цяточки, що на шаленій швидкості швендяють по планеті, складаючись у різноманітні геометричні фігури, що виникають та знову стрімко розпадаються. Бачу жваві струмки, ріки, затори. Дійсно гарно...

— А чому вони різнокольорові? І чому такі швидкі? — питаю.

— Бо інформація різна. Вона постійно змінюється. А за кольором її можна відокремлювати. Так, якщо вміти бачити, з інформацією після певного тренування — нема проблем... Беріть, що заманеться.

— А можна побачити, скільки «фіолетових» у всьому світі?

— Звичайно!

Я бачу — фіолетові іскри танцюють по всій земній кулі. Утворюючи візерунки по містах і селах. І ніжні фіолетово-білі, і лілові, і бузкові, і яскраві, і ледь помітні... Їх було так багато! Так неймовірно багато!

Кому ж спало на думку, що їх можна так просто підкорити?




Каталог: Malyna Marianna


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Маріанна Малина Фіолетові діти iconМетодичні рекомендації для студентів освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр», «спеціаліст», «магістр». Запоріжжя: «А-плюс», 2012. 120 с
Губа Н. О., Калюжна Є. М., Малина О. Г, Паскевська Ю. А., Поплавська А. П., Спіцина Л. В., Ткалич М. Г. Психологія: Наскрізна програма...
Маріанна Малина Фіолетові діти iconСценарій свята 2012) ( Звучить мелодія пісні «Из чего же, из чего же…» відкриваються куліси, на сцені діти. Діалог)
Звучить мелодія пісні «Из чего же, из чего же…» відкриваються куліси, на сцені діти. Діалог
Маріанна Малина Фіолетові діти iconУрок позакласного читання. Іван Франко. "Під оборогом" "Життя мені мало всміхалось, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце"
Життя мені мало всміхалось, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце
Маріанна Малина Фіолетові діти iconТекст I. Підготовка до слухання. Діти, уважно послухайте оповідання «Гірке морозиво», щоб могли сказати хто вам більше сподобався: Оленка чи Петрик. II. Словникова робота. Костур палиця. Защебетала привітно заговорила
Діти, уважно послухайте оповідання «Гірке морозиво», щоб могли сказати хто вам більше сподобався: Оленка чи Петрик
Маріанна Малина Фіолетові діти iconПрийом контрасту як основний засіб організації художнього матеріалу у творі В. Г. Короленка "Діти підземелля"

Маріанна Малина Фіолетові діти iconМихайла Сергійовича Грушевського
Діти в українських національних костюмах, класна кімната святково прикрашена рушниками, портретами Грушевсько М. С
Маріанна Малина Фіолетові діти iconМетодичні рекомендації Роботу підготувала
Учитель. Діти, ви розглянули картину російського художника В. Хабарова, яка називається „Портрет дівчинки”
Маріанна Малина Фіолетові діти iconТема. В сухомлинський «Як Павлик списав у Зіни задачу?»
Діти, подивіться, будь ласка, мені в очі. Погляньте один на одного, посміхніться
Маріанна Малина Фіолетові діти iconЗ досвіду бібліотекаря. Читання І діти. О. С. Сторожева
О. С. Сторожева,завідуюча бібліотекою Чугуївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7
Маріанна Малина Фіолетові діти iconПодорож у Країну Знань
Бібліотекар: Добрий день діти! Сьогодні ми вирушимо у мандрівку до вражаючої країни запитань І відповідей. Туди, як ви бачите ведуть...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка