Мати Так, синочку, правда. Хлопчик а чому так багато зірок на небі? Мати



Скачати 410,84 Kb.
Дата конвертації01.08.2017
Розмір410,84 Kb.

ПРОЛОГ

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.


Хлопчик Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мати Так, синочку, правда.
Хлопчик А чому так багато зірок на небі?
Мати Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
Мати Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.
Мати Старайся, мій хлопчику.

(Дівчата виконують пісню « Зоре моя, вечірняя...»)

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.

Голова: Шановні присутні!

9 березня 2014 року виповнюється 200 років від дня народження видатного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка. Указом Президента України "Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка" № 257/2012 від 11 квітня 2012 року в Україні 2014 рік оголошено Роком Тараса Шевченка.

З метою привернення уваги до творчості Кобзаря та з нагоди 200-річчя з дня його народження, яке відзначаємо в цьому році, ми проводимо конференцію «Тарасові шляхи» .

Пропоную вшанувати пам'ять великого Кобзаря хвилиною мовчання.



Дозвольте запросити до слова нашого гостя (нашу гостю) _____________________________

У роботі читацької конференції беруть участь учні старших класів Сватівської ЗОШ І-ІІІст. №8 та вчитель української мови та літератури, керівник ШМО вчителів української мови та літератури Пивоварова Валентина Пилипівна.

Ми пропонуємо вашій увазі наступний план роботи:

1. Основна доповідь: «Тарасові шляхи»

2. Співдоповіді :

- «Шевченко- художник»;

- «Шевченко як поет»;

- «Мотиви творчості Кобзаря»;

- «Шевченко в музиці»;

- «Фільмографія»;

- «Шевченко на карті Сватівщини» .

Час для викладу основної доповіді до 55 хвилин
Час для виступу співдоповідачів до 5 хвилин.(всього:35хв)

Слово для доповіді «Тарасові шляхи» надається вчителю української мови та літератури Пивоваровій В.П.

ОСНОВНА ДОПОВІДЬ

Слайд №1

Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. У чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Ми дуже рідко замислюємося над тим, яким чином виникло саме це явище- Тарас Шевченко - національний месія, пророк, автор усім відомого «Кобзаря». Сьогодні ми й хочемо з'ясувати: як це стало можливим, як, власне, це сталося? Спробуємо зупинитися на деяких деталях, зафіксувати поета в його буттєвих ситуаціях, розгледіти порухи душі нашого Шеченка, і головне: пройти болючими шляхами його складної долі.

Фрагмент фільму «Мій Шевченко» 1 серія (перші 3 хвилини),

Слайд- 2


Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану. Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько.

Слайд- 3


Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе». Що це було? Душевна черствість чи прозріння? Чи все ж таки заповіт, рідкісне ясновидство Тарасової долі?

У 9 років його дитинство закінчилося.

Слайд-4

Померла мати, Катерина Якимівна. Батько оженився вдруге зовсім скоро. За звичаєм, це мало статися не раніше ніж за рік. Але його не осуджували, адже він лишився з 5-ма дітьми. Взяв жінку ще з трьома. З того часу щастя в хаті не було.



Через 2 роки помирає і батько. Тарас-сирота…

Чи варто говорити про те, що довелось пережити Тарасові від мачухи?..Якщо коротко, то хлопець не витримав знущань і пішов з рідної хати. Більше він туди не повернеться ніколи…

Через багато років, відбуваючи заслання в Оренбурзі , він напише:

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились,

Найперші сльози. Я не знаю,

Чи єсть у бога люте зло,

Що б у тій хаті не жило?

А хату раєм називають!..

У нього був вихід. Він міг піти поводирем до сліпого кобзаря, і ходити просити Христа ради. Таких як він було в той час багато на Україні. Але він зробив інакше.

Слайд-5

Він найнявся до дяка Рубана, що був учителем в Кирилівці у школі, за харчі, житло і можливість учитися. Відтепер у свої 11,5 він сам за себе відповідав. А у дяка він не тільки носив воду, топив пічку, як писав у своєму вірші, а ще й перевіряв роботи учнів, коли дяк бував напідпитку. А крім того, не було в селі жодного небіжчика, над яким би Тарас не читав Псалтир. Так він заробляв свою копійку. А потім в Петербурзі його питали, де це він так навчився гарно читати вірші?



Так минули 4 роки. І весь цей час Тарас малював без упину. На стінах, на клаптиках паперу, байдуже. Всіх це дратувало, але від нього це не залежало. Він шукав можливості учитися малювання. І нарешті доля ніби усміхнулася йому. Майстер із села Хлипнівка погодився взяти собі учня, але вимагав дозвілу від пана, адже Тарас був кріпаком. Тарас пішов у маєток, звісно, не до пана, а до управителя, і …вже не повернувся.

Слайд-6


Річ у тім, що саме в цей час помер старий Шевченків пан, дійсний таємний радник, Мальтійський лицар,сенатор Російської імперії, Василь Енгельгардт. Спадок розділили між собою три його сини, а маєток на Київщині дістався молодшому позашлюбному сину лейб-гварії ротмістру Павлу Енгельгардту. Новий пан наказав відразу набрати для свого палацу молодих хлопців та навчити їх на фурманів, кухарів, лакеїв. Так Тарас став лакеєм. Оце ,здається, і з'явився шанс. Хоча Тарасові в той момент так не здавалося. Він же прийшов у маєток на якісь 5 хвилин, по довідку!.. Проста формальність: отримати дозвіл. А там дивляться: хлопець розумний, спритний, письменний, і ще й малювати вміє.

Крім зміни участі, це мала бути ще й зміна географії. Тарас цього, звісно, не знав. Павло Енгельгардт тієї ж осені вирушив у Вільно, де жив і служив. Разом з ним Тарас Шевченко. Саме там стався хрестоматійно відомий випадок. Енгельгардт застав Тараса за малюванням, був страшенний скандал, але цей випадок мав позитивні наслідки: його таки віддали навчатися малюванню.

Слайд-7

Його вчителем був Ян Рустем, колишній завідуючий кафедрою живопису.У нього він брав приватні уроки. Тепер Тарас вів життя нібито вільної людини. Його одягали не як лакея чи козачка, він носив звичайний міський костюм, адже на уроки він ходив разом з паничами. Тут він вперше закохується в полячку Дуню…А ще крім дівчини у нього з'явилися друзі… Тут, у Вільно Шевченко отримав важливий досвід. Тут він опинився в середовищі вільних людей. Вони йому й підказали, що свою свободу можна і треба виборювати. Тут у Шевченка з'явилися друзі серед поляків. Він вивчав їхню польську мову, і потім в засланні в кожному полякові він бачитиме товариша.



Але ці його університети тривали недовго. Енгельгардт отримав нове призначення: у Петербург.

Слайд-8


Наприкінці березня 1831 року 17-річний Тарас потрапляє в Північну столицю Російської імперії. Не просто потрапляє, а йде пішки цілий місяць за обозом Енгельгардта. По дорозі розірвався чобіт, він увесь час його перев'язував, міняв з ноги на ногу… І так 800 верст. А в березні там ще справжня зима…

Після відносної волі повертатися до участі покоєвого козачка було нестерпно. Тарас просився, щоб його знову віддали навчатися, але панові було шкода грошей. Але зовсім скоро Енгельгардт дозволяє Тарасові найнятися до цехового майстра Ширяєва. Контракт уклали на 8 років. Фактично пан здав в аренду свого кріпака, як здають коня, якусь техніку… Але Тарас був безмежно щасливий: нарешті він навчатиметься у професійного художника!

Слайд-9

У ті часи художники їздили за враженнями в Рим. А в Шевченка був Петербург. Літній сад…



Ми пам'ятаємо з шкільних підручників історію про доленосну зустріч Тараса з Сошенком…

Слайд-10


Роль цього художника в долі Тараса- вирішальна. Він домовився з Ширяєвим, щоб його відпускали у вільний час, давав йому для копіювання маски, гіпс, естамп, навчав техніки акварелі, виправляв помилки, і знайомі казали, що через 2 роки Шевченко перевершив свого вчителя.

Сошенко увів Шевченка в коло петербурзьких інтелектуалів. Так Тарас познайомився з Євгеном Гребінкою

Слайд- 11

і той уже почав дбати про літературну освіту хлопця. А далі його так само познайомили з Григоровичем та Веніціановим, вони були професорами Академії Мистецтв. І вже зовсім вищий ешелон петербурзького світу:

Слайд-12

музкант Вільєгорський, поет Жуковський, і нарешті, перший художник Росії- сам Карл Брюллов. Перший візит до Брюллова для Тараса був всеодно що візит до Бога. Адже сам Вальтер Скотт приїздив до Риму, аби побачити його картину «Останній день Помпеї»! Друзі називали Брюллова Карл Великий. Він і справді таким був.

У цих трьох людей: видатного музиканта Вільєгорського, придворного поета і вихователя молодого цесаревича Жуковського, Великого художника Крала Брюллова і виникло бажання допомогти молодому талановитому хлопцю звільнитись з неволі. Спочатку Брюллов сам зробив візит до Енгельгардта, сподіваючись на свій авторитет і популярність. Але для Енгельгардта це не мало жодного значення. Брюллов повернувся розлючений. Сказав: «Справжня паскуда!» Пан зажадав грошей: 2500 карбованців. Тоді у друзів виник план: хай Брюллов намалює портрет Жуковського,

Слайд-13


а Вільєгорський влаштує аукціон у царському палаці. Царевич повинен мати портрет свого вихователя! Царська родина навряд чи відмовиться. Складна інтрига, мета якої гроші, але за них купується свобода.

22 квітня відбулась лотерея. Були присутні цар, цариця, царевич, великі князі та княгині, придворні, серед яких і Михайло Вільєгорський. Проводив лотарею сам герой портету Василь Жуковський. Цар любив такі напівлотареї- напіваукціони і досить часто їх проводив. Зазвичай розігрувались якісь коштовні дрібниці з англійського магазину. Замість лотерейних білетів користувались звичайними гральними картами. Присутні, змагаючись, купували ту чи іншу карту, не знаючи, що вони за неї отримають. Портрет Жуковського виграла четвірка…

Це була весела гра, але грали на людське життя. Можна спробувати зрозуміти почуття Шевченка. З одного боку-безмежна вдячність тим своїм друзям, які організували цю гру. А з іншого боку- його виграли в карти, немов якусь срібну табакерку…

Доречі щодо вдячності чи невдячності Тараса. Шевченко ніякої доброчинності в діях царського сімейства не бачив. У своїх записках він назвав це «нелепой басней». В автобіографії про участь царської родини у викупі навіть не згадав. І все своє життя був вдячний тільки своїм благодійникам: Вільєгорському, Жуковському і Карлу Брюллову. Ні, все так і було, як ми розповіли, крім одного. У палаці гроші за портрет платити не поспішали. Із 2500 карбованців Брюллов отримав лише 1 000. Причому з великим запізненням. Жуковський кілька разів нагадував, надсилав записки, аж поки це не стало принизливим, навіть непристойним. Зробили ніби шляхетний вчинок, всім розтеревенили, а віддавати гроші- жадоба задавила. Швидше всього 1500 Вільєгорський, Жуковський і Брюллов виділили із своєї кишені…

22 квітня за старим стилем 1838 року Павло Енгельгардт отримав свої 2500 і підписав документ про волю. З цією радісною звісткою Шевченко побіг до найближчого друга Сошенка. Обіймалися, цілувалися, плакали , як діти. Звершилося! Шевченкові виповнилося 24 роки. Він був вільний, він був молодий, він був талановитий. Перед ним було все життя!..

Слайд-14


Це були його найкращі роки життя!

Він оселився у свого друга Сошенка. Став студентом Академії мистецтв і улюбленим учнем Карла Брюллова. Тарас отримує стипендію заохочення митців, крім того у нього багато замовлень, йому замовляли картини, ілюстрації. Він веде богемний спосіб життя, може собі це дозволити. Крім цього, він ходить в єнотовій шубі, в циліндрі, говорить французькою. Можете собі це уявити? Але нічого дивного в цьому немає: він молодий, талановитий, йому всього 24 роки, і він спраглий життя.



Фрагмент з фільму «Мій Шевченко» (2 серія)

Слайд-15


Навесні 1840 вийшов друком перший «Кобзар». Шевченкові 26 років, це його перша поетична збірка. Тут же, в Петербурзі, Шевченко пише «Гайдамаків» та сатиричну поему «Сон»…

Слайд-16


Влітку 1843 Шевченко планував поїздку в Італію на стажування. Невідомо чому плани змінилися. І Шевченко їде в Україну, яку покинув15 років назад кріпаком в обозі пана Енгельгардта. Тепер він людина вільна, відомий поет і художник, особа знана і навіть модна. Його знали, знайомства з ним прагнули. 9 місяців подорожі Україною перетворилися в суцільні зустрічі, прийоми та вшанування. Він не знав, який біль і яке розчарування принесе йому ця поїздка на батьківщину.

Він побував у Яготині у Рєпніних, на той час найбагатших людей України, у Тарновських , які були справжніми меценатами і любили мистецтво і справжніх митців. У них бували письменники, композитори. А поки що він був на Україні і був усім чужий. Паном він не став, він пам’ятав своє походження і не соромився цього, а для селян він теж був чужим: вони його сприймали як пана, скидали перед ним шапку.

Дорослий і стомлений Шевченко повертається в Петербург. Довчитися, отримати диплом. І раптом випадково береться за один шляхетний проект і водночас фінансову авантюру: видавати альбоми гравюр: «Живописная Украина». Сюжети політичної історії України, народні звичаї. Проект передусім освітній. Шевченко планував на зароблені гроші від проекту викупити із кріпацтва своїх братів та сестер. Справа спочатку пішла непогано. Але Шевченко виявив у цій справі таку життєву безпорадність, що геть заплутав усіх. На тому й скінчилося.

Навесні 1845 Шевченко отримує диплом Академії мистецтв, якось поспіхом. Здається, що в Петербурзі йому вже не цікаво. Він збирається на Україну. Він багато мандрує. За 2 роки Шевченко відвідав десятки міст і сіл: Київщина, Чернігівщина, Полтавщина, Поділ, Волинь…Малював все: церкви, руїни,козацькі могили і писав, писав, писав...Годі було сподіватись на те, щоб те, що він писав побачило коли-небудь світ. Навіть показувати таке комусь було небезпечно. Але не писати не міг, навіть хворим, навіть на межі життя і смерті, як у грудні 45-го. Його привезли в Переяславі до лікаря Козачковського непритомним. Шевченко справді відчував, що він вмирає. Вважається, що в нього була сильна застуда, запалення лгенів. Чи вмирають від такого в 31 рік? Сучасні лікарі припускають, що він десь підхватив висипний тиф, звичайними симптомами якогоє висока температура, випадання волосся (в нього справді випало все волосся) і непереборний страх смерті. Будучи у такому стані, Шевченко й написав усім відомий «Заповіт».

Слайд-17

Вранці Козачковський зайшов до кімнати Тараса, на столі угледів аркушик, на якому було щось написано. Він взяв і прчитав: «Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій..»

Наприкінці 1846 Шевченко долучився діяльності товариства святих Кирила і Мефодія.

Слайд - 18

Це була таємна організація, яка ставила перед собою політичні цілі, але поки що обмежувалася розробкою гасел. Мета: незалежність слов'янських народів у демократичній федерації за зразком стародавньої Греції або США. Засновники- друзі Тараса Григоровича: історик Микола Костомаров, математик Микола Гулак і студент Василь Білозерський. Шевченко брав участь у засіданнях братчиків, але не зовсім поділяв їхню програму. Для нього вона була не досить радикальною. Невдовзі знайшовся добровільний провокатор. За доносом студента Олексія Петрова почалося слідство.

Шевченка арештували 5 квітня 1847 року, щойно він зійшов з парому через Дніпро.

Слайд-19

Він був у фраку, бо поспішав на весілля Костомарова, мав бути за боярина. Так у фраку й пішов у камеру. Арешти почалися ще 17 березня, Шевченка хотіли попередити, але не знали де він. А якби й знали, якби й попередили, що б це змінило? Справу братчиків було визнано справою державної важливості. Вже наступного дня всіх заарештованих відправили в Петербург…

В'язнів перевдягнули у білі штани, сорочки, дали халати… Тут було не так вже й страшно. Їжу їм замовляли у ресторані. Можна було замовити навіть коньяк, ром чи вино. І нічого дивного у цьому немає, адже тут відбували ув’язнення аристократи, еліта суспільства, багаті люди, «політичні ув’язнені». Саме для таких людей і була створена політична поліція, і аж ніяк не для Шевченка… А з селянами розмова була коротка: різки –і в Сибір. Шевченко тримався зразково. Адже він знав ціну свободи. Він увесь час жартував, і здавалося, що ця ситуація його розважала. І ще. У ті часи співробітництво із слідством не вважалося чимось ганебним. Костомаров, Білозерський розповідали чисту правду слідчим, демонструючи тим самим «чистосердечное раскаяние». Це було нормально. Шевченко нікого не здав, при цьому держався з такою гідністю, що довів головних слідчих Орлова і Дубельта до істерики. Зрештою, його справу відокремили від справи братчиків.

А от його вірші справили неабияке враження на слідство…

Слайд- 20

Та й не тільки на слідство. Цар прочитав його вірші, що були вилучені під час арешту, і вони злякали його більше, ніж програма Кирило-Мефодіївського товариства. Особливо його вразила поема «Сон», безжальна, а головне, влучна сатира.

О царю поганий,

Царю проклятий, лукавий,

Аспиде неситий!

Що ти зробив з козаками?

Болота засипав

Благородними костями;

Поставив столицю

На їх трупах катованих!

Микола І побачив там себе й образився. Образився на все життя. До самої смерті він навіть чути не хотів про Шевченка. Вирок братчикам був відносно м'який: по кілька місяців в'язниці, після чого кілька років заслання під наглядом поліції. Шевченко ж отримав по максимуму: «Віддати у найвіддаленіший гарнізон до того ж із забороною писати й малювати». Там він мусив провести 25 років свого життя. У вироці зазначалося: «Із правом вислуги», що означало, що йому треба було дослужитися до звання офіцера. І такі випадки були, правда на Кавказі, але вони були настільки поодинокі, що інакше кажучи, у нього не було шансів повернутися.

Слайд-21


Спочатку Оренбург, потім Орськ… Тут він таємно пише відомі кожному знас вірші «Сонце заходить, гори чорніють», «Мені 13-ий минало», « Не гріє сонце на чужині», поему «Княжна» . До речі, пролог до поеми –це пісня, яку ви чули на початку конференції «Зоре моя вечірняя, зійди над горою»…

Ну не був він пристосований до солдатського життя.

Він ненавидів казенщину, муштру, тупість військового начальства. Були в нього проблеми і в спілкуванні з начальством, і в казармі.… Але він був неабияким художником, а в армії це цінувалось. Заборона забороною, цар далеко- не побачить- і Шевченко малює. А тут якраз збиралась Аральська географічна експедиція під керівництвом капітан-лейтенанта Бутакова досліджувати Аральське море, (можливими були військові дії) і Шевченка включили до її складу.

Слайд-21


У травні 1848 у 700-кілометровий похід вирушив караван: піхота, артилерія, 25000возів і 3500верблюдів , які везли майно експедиції. Шевченко пройшов усю відстань пішки. Щоправда без рушниці і в цивільному, бо мав робити ескізи. Перехід був небезпечний. На третій день знайшли страшні понівечені трупи з відрізаними головами. Авангрард експедиції, який вислали напередодні і яку перехватили хівинці. Але й без того було важко. +45, біле сонце пустелі. Траплялися висохлі озера, вкриті тонким шаром солі. Соляний пил роз'їдав очі і багато хто тимчасово втратив зір, у тому числі і Шевченко.

Слайд-22


Арал був класичною білою плямою. Треба було зробити карту та географічний опис. Весь час робили відповідні виміри, Шевченко малював. Цинга і розлади шлунку…Відкриття давалися нелегко. У 1848 році восени експедиція кидає якір на Кос-Аралі. Шевченко живе у справжній юрті. Чужі звичаї, чужий побут настільки захоплюють Шевченка, що він увесь час малює казахських дітей, байгушів. Тут він і пише вірші. Але виключно про Україну. Цієї ж осені він написав чверть своєї спадщини. Вибух якийсь…

Результатом Аральської експедиції стала величезна кількість географічних карт, біологічних зразків, а також малюнків.

Слайд -23

Звіт Аральської географічної експедиції гідно був оцінений великими географами. Німецький вчений О. Гумбольт, ознайомившись з ним, написав: “Це істинно відкриття в географії”.В.Семенов Тянь-Шанський, підсумовуючи результати досліджень, підкреслив, що її успіх був би неможливий без чудових ілюстрацій Т.Г.Шевченка. У Росії: усіх учасників півторарічної епопеї нагородили. Видали по 5 карбованців. Якраз стільки, скільки Тарас Григорович давав колись жебракові… Командир експедиції Бутаков представив на Шевченка блискучу характеристику, пропонуючи зробити його унтер-офіцером. Сказали: «Зарано».

Слайд-25

А далі - Новопетрівське укріплення. Його побудували за три роки до того, як відправили до нього Шевченка, для стримування набігів войовничих хівинців. Любий експедиційний загін мав шанси загинути тут з перерізаними горлянками. До того ж особливості клімату: влітку +45, взимку-25, постійний виснажливий вітер, що не вщухає ані на хвилину і переходить у пилову бурю, +солонувата вода і погані харчі. Щороку тут помирало щонайменше 10 солдатів від цинги та кишкових розладів, без урахування смертоносних набігів хівинців. Навіть порівняно з Кавказом це було пекло.

Слайд-26

Особовий склад гарнізону змінювався кожні два роки. Люди не витримували. Шевченко провів тут майже 7 років… По 2 рази на тиждень караули і безперервна муштра. Тут і був написаний уже відомий нам вірш «Чи то недоля та неволя».

Життя було б зовсім нестерпним, якби не коменданти. Спочатку старий Маєвський, а потім молодий Усков. Саме в Іраклія Ускова він почувався як вдома, і з'являвся там у перервах між караулами та муштрою.

Там його завжди чекали на обід, для нього завжди ставили окремий прибор. Його дуже любив маленький син Ускових Мітя. Хлопчик помер, не витримавши суворих кліматичних умов, і це було великим горем не лише для його родини, а й для Шевченка. А в Агату Ускову він просто закохався.

слайд -27

Між ними нічого не було… Ми пам'ятаємо його ідеал «Сім'я вечеря коло хати…» В Ускових і була його хата у вишневому садку…Саме в цій родині він бачив модель своєї сім'ї, саме таку родину він хотів мати. Тут за 7 років він не написав жодного рядка. З відчаю він спробував писати прозу та й ту російською мовою. Раніше він цього уникав. Тут він як ніколи страшенно хотів малювати офіційно! Тому пише листа самому графу Орлову: «Прошу вас об одной великой милости: разрешению рисовать. Умоляю Вас!» Шевченко благає шефа жандармів!.. Це вже справжній відчай. Ніякої реакції. Йому здається, що його всі забули. Він до кінця залишиться тут, серед скель, з людьми, які не розуміють його мови!...З солдатами та казахами, для яких він тим більше чужий...

Але відтоді на Мангишлаку і по цей час поширене ім'я Тарас для хлопців , а Терезі-для дівчаток. Цей факт поза політикою і, як виявляється, поза часом.

18 лютого 1855 помер Микола І. Тепер можна було на щось розраховувати. Друзі в столиці й Оренбурзі почали клопотати за поета. Уся ця історія тривала 2 роки. 22 серпня 1857 Шевченко найняв простий рибальський човен і вирушив у напрямку Астрахані. Це був досить відчайдушний вчинок. Каспійське море буває досить підступним, але терпіти вже було несила. Він плив морем три дні, змиваючи з себе сліди тюрми, де він провів 10 років і 3 місяці.

Слайд- 28

Неголений, в білому солдатському кителі, в стоптаних чоботях… В Астрахані його зустріли як пророка: читали його вірші й плакали. Звідти він прямує морем до Нижнього Новгорода. А там на нього чатує поліція. Виявляється, що ця свобода поки що відносна. До столиці в'їзд заборонено. Треба повертатися до Оренбурга на постійне проживання. Але співчуття до Шевченка було масштабним. Поліцейський пристав виявився земляком, який вирішив знайти такого лікаря, щоб знайшов у Шевченка якусь хронічну хворобу і офіційно засвідчив діагноз. Так Шевченко застряг у Нижньому.

Ходив у театр,.. і знову закохався.

Слайд-29


Ну здавалося б, скільки можна? Героїнею його роману цього разу була провінційна 16-річна актриса. І знову йому не пощастило. Вже вкотре…

Слайд- 30

Щепкін, коли дізнався, що Шевченко не може виїхати з Нижнього,невважаючи на свій поважний вік (а йому виповнилося 69) приїхав із столиці, щоб провідати старого друга. І теж помітив Піунову. Разом із Шевченком вони стали ліпити з Попелюшки принцесу. Вони проробляли з нею ролі, проробляли протекцію, вони ввели її в таке товариство, про яке ні Катя, ані її батьки не могли і мріяти. Нічого з того не вийшло. Піунова не стала геніальною актрисою. Але Шевченко їй освідчився. Вона спочатку не відповіла, довго тягнула час, чогось чекала, потім відмовила….

Нарешті чергова зупинка, що принесла чергову душевну травму закінчилася. Лише через півроку завдяки клопотанню петербурзьких друзів вдається владнати формальності. Йому дозволено виїхати до столиці. 7 березня кіньми він вирушив у Москву. Далі – Петербург.

Слайд- 31

На момент повернення йому 44 роки. 24 з них проведено у рабстві і 10 на солдатській службі. Різниця невелика. Чи можна починати в 44 роки нове життя? 10 років тому покидав місто молодий перспективний художник і поет, повертався- змучений тяжкою солдатчиною, виснажений морально і фізично народний герой. Він повертався у місто, яке він любив і ненавидів. Місто, де в нього не було дому. А втім, його не було ніде. Повертався в місто, яке його погубило. Але чому сюди? Чому в Петербург? Чому не в Україну? Ну так, він же неблагонадійний, під наглядом поліції. Щоразу, коли він приїздив на Україну, мав клопіт з владою, а влада з ним. Але будьмо відверті: він міг тужити за рідним краєм, але йому потрібна була столиця. Тут було необхідне середовище для його активності. Ну не був він провінційною людиною!

Слайд- 32

Кілька місяців Тарас Григорович мешкав у друзів, доки у червні 58-го, завдяки клопотанню Анастасії Толстої, дружини віце-президента Академії мистецтв, він отримав кімнату у приміщенні Академії мистецтв, поруч із учбовими класами. Увесь час він сподівався, що дуже скоро він переїде на Україну, у свою хату. Не судилось…

Замість того він поринув у життя поета, художника, громадського діяча, став, як тоді про нього говорили , «володарем думок». На його честь влаштовували вечори, банкети. «Боюся, как бы мне не сделаться модной фигурой в Питере»,- писав він у «Щоденнику», і таки став. Його більш ніж скромна квартира перетворилася на центр культурного життя. На дверях своєї квартири, коли він ішов з дому, крейдою писав, куди йде і коли повернеться. І відвідувачі, які приходили за його відсутності, залишали записи на дверях, що приходили, але не знайшли його. А відвідувачі були такі: Іван Тургенєв, Марко Вовчок, Микола Лєсков, Яків Полонський, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров. Уявляєте, якби ці записи збереглися, який би був документ! А ще до кола його хорошох друзів входили Щепкін, Садовський , Олдрідж, композитори Даргомижський, Мусоргський, Балакірев, Гулак-Артемовський, письменники Писемський, Некрасов, Тютчев, Салтиков-Щедрін,Толстой.

Він був не дуже організованим, але працьовитим надзвичайно! Тепер він вирішив присвятити себе офорту- трудомісткій, копіткій техніці гравюри. Він оволодів цією технікою ще до заслання, коли працював над «Живописною Україною». І нарешті Тарас Григорович став академіком гравюри!

слайд-33

Разом з цим він автоматично отримав чин титулярного радника. Але все одно у дозволі на проживання у Петербурзі, який він мав отримувати щорічно, було записано не «академік», не «титулярний радник», а «отставной рядовой Оренбуржского линейного №1 батальйона».

У нього було інше звання, не для анкети, не для поліції. Ще до заслання він почав отримувати листи від знайомих і незнайомих з таким звертанням: «Батьку!». Так, батько, лідер, духовний отець.

Під час останньої подорожі Україною

слайд-34

Тарас Григорович спробував купити землю, невеличкий шмат землі. І таки знайшов, що хотів, це був його рідний край, Черкащина. Але напередодні підпису купчої, знайшовся стукач, який доповів, що Шевченко богохульствує, каже, що не треба нам ні царя, ні панів, ні попів. Він останнім часом був дуже нестриманий. Шевченка арештували. Київський генерал-губернатор Васильчиков ходу справі не дав, але у рапорті до Петербургу вказав, що не варто дозволяти Шевченкові жити в Україні. Його мрія знову віддалялася. Довелося повертатися в столицю.

У Шевченка було хворе серце, емфізема легенів. А все одно він сподівався не доживати, а жити. І мріяв купити хату в Україні, і мріяв одружитися.

Влітку 60-го, троюрідний брат Шевченка Варфоломій написав, що можна придбати невеличкий клаптик землі на околиці Канева.

Слайд-35

Тарас Григорович запалився, послав 1000 карбованців на витрати по будівництву, намалював план, яку хату він хотів би. Хату таки збудували, і там, де передбачалося, тільки… вже після смерті Шевченка. Для сторожа, що наглядав за могилою поета.

Чи зміг би він тут жити, якби він не помер? Це ж його омріяний рай! От тільки уявіть: одружився б, мав діточок…, був би батьком…, господарем…, жив би собі тихо, спокійно… Ні! Не можна уявити. Це вже був би не той Шевченко. Не той, якого ми знаємо. Він настільки був самотнім, настільки він хотів сім'ю…

Він не зробив і десятої частки того, що збирався зробити. Восени, після довгих зволікань цензури, було видано його повний «Кобзар» коштом приятеля Семеренка. І тоді ж, восени, захворів.

Слайд-36

Хвороба вразила легені. Зиму він провів у ліжку, кожен рух забирав останні сили. Тогочасна медицина була безсила.

Останню ніч він провів, сидячи на ліжку , міцно тримаючись обома руками за його краї. Лягти не міг, страшенно заважав нестерпний біль у грудях. Весь час не спав, то гасив, то запалював свічку. На ранок стало трохи легше. Він випив склянку чаю з вершками і попросив старого служника Академії прибрати в кімнаті. А сам пішов сходами вниз. Там всю ніч сиділи його друзі, хвилювалися і чекали найгіршого. Він вийшов, хотів щось сказати, але впав і….

Це сталося опів на шосту ранку 26 лютого за старим стилем.

Слайд-37

Шевченка ховав увесь Петербург. Його труну несли на руках до Смоленського кладовища студенти Петербурзького університету. І на панахиді, і на цвинтарі були промови. Поховали, судячи з усього, в чужій могилі, можливо, у родичів котрихось із його друзів. А все через брак коштів. Друзі Шевченка не були багатими людьми…

Усе майно академіка Шевченка після його смерті оцінено в 148 карбованців… Всі розуміли, що це поховання тимчасове. Відомо, що Шевченко хотів лежати в українській землі. Але дозвіл на перепоховання отримали лише в квітні.

Напередодні поховання була нарада родичів і друзів. Сперечалися, де ж поховати? Пропозиції були такі: гора Щекавиця в Києві (там уже встигли викопати яму), Видубицький монастир, Аскольдова могила (теж у Києві). Усі три місця над Дніпром. Художник Григорій Честахівський, молодший приятель Шевченка наполіг, щоб ховали саме там, де мала стояти Тарасова хата: у Каневі, на Чернечій горі. Він запевняв, що чув про це бажання не один раз від самого поета. Можливо, так воно й було. А навіть якщо й ні,він вдіяв правильно. Уявити Україну сьогодні без цього місця просто неможливо. Тут Шевченко міг би жити, тут тепер він мав спочивати…

Ми знаємо, що в усьому світі ні в кого з відомих людей немає пам’ятників більше ніж у Шевченка.

Слайд-38 + (відео Скрябін «Мені однаково..» від середини, пам*ятники, відео без озв.)

З ним може конкурувати лише Шекспір. Це факт. У Москві, Харкові, Луганську, Варшаві, Риму, Торонто, Вашингтоні, Оренбурзі…, й в багатьох інших містах і країнах світу стоять погруддя, монументи, скульптури й архітектурні композиції. А в Петербурзі пам'ятник Шевченку у відкрили лише у грудні 2000 року…

Слайд-39


Передаю слово моїй учениці, Аліні Духніч

  • Некрасов «На смерть Шевченко»

Не предавайтесь особой унылости:

Случай предвиденный, чуть не желательный.

Так погибает по божией милости

Русской земли человек замечательный

С давнего времени: молодость трудная,

Полная страсти, надежд, увлечения,

Смелые речи, борьба безрассудная,

Вслед за тем долгие дни заточения.


Всё он изведал: тюрьму петербургскую,

Справки, допросы, жандармов любезности,

Всё - и раздольную степь Оренбургскую,

И ее крепость. В нужде, в неизвестности

Там, оскорбляемый каждым невеждою,

Жил он солдатом с солдатами жалкими,

Мог умереть он, конечно, под палками,

Может, и жил-то он этой надеждою.


Но, сократить не желая страдания,

Поберегло его в годы изгнания

Русских людей провиденье игривое.

Кончилось время его несчастливое,

Всё, чего с юности ранней не видывал,

Милое сердцу, ему улыбалося.

Тут ему бог позавидовал:

Жизнь оборвалася.

СПІВДОПОВІДІ

Голова: Переходимо до обговорення основної доповіді. Слово з питання «Шевченко-художник» надається учню 9-Б класу Василевському Станіславу.


  • Поет від Бога і художник за покликанням Тарас Шевченко залишив понад 800 малярських творів, - олівцеві малюнки, акварельний та олійний живопис, гравюри, ілюстрації до книжкових видань, є свідчення про його заняття скульптурою. Більша частина їх (понад 700 зберігаються у Національному музеї Тараса Шевченка, також його твори зберігаються в найбільших музеях Києва, Львова, Харкова, Одеси, Канева, Москви, Санкт–Петербурга, Алма-Ати, Варшави, у приватних колекціях.

Його твори часто порівнюють з роботами А.Дюрера, Рембрандта, китайською гравюрою, шукають подібності з О.Кіпренським, П.Соколовим. Шевченковим ім’ям починають історію новітньої російської гравюри, проводять паралелі з творчістю засновників національних шкіл Східної Європи. Сьогодні Шевченка визнають не лише як майстра модерного поетичного вислову, а й як основоположника новітнього гравірувального мистецтва у Східній Європі, художника, який стояв біля витоків українського жанру і який упритул підійшов до імпресіоністичного живопису. Хоча життєві обставини не дали на повну силу розкритися його художньому хисту, але його значний мистецький доробок і новаторство у багатьох художніх галузях та вплив на подальший розвиток національного мистецтва висувають Шевченка в ряд найвидатніших майстрів ХІХ ст.

(Співдоповідь супроводжується мультимедійною презентацією «Малярство Кобзаря»)



Голова: До слова запрошується учениця 11-Б класу Свергун Олена з доповіддю «Шевченко як поет».


  • З поміж безлічі книг поодиноко виділяються ті, що ввібрали у себе науку віків і мають для народу значення заповітне. До таких книг належить «Кобзар» Тараса Шевченка, книга, яку український народ поставив на перше місце серед успадкованих з минулого національних скарбів. Книга формувалась поступово, рік за роком, формувало її саме поетове житя.Тут думки-ним вистраждані, кривди-ним пережиті, тут картини саме його, Тарасового дитинства. Тут могутній інтелект,який спрагло дошукується істини.

Тарас Шевченко має велике світове значення, як поет. Його вірші, повісті та оповідання унікально сильні в художньому відношенні.Шевченко писав:

Орю свій переліг-свою убогу ниву!

Та сію слово. Добрі жнива

колись-то будуть.

Однак вся літературна сила Тараса Шевченка - в його головному творі «Кобзарі». За зовнішнім обсягом «Кобзар» не великий, але за внутрішнім змістом це велика скарбниця, дуже складна і багата на художні образи і філософські мотиви. Шевченківський «Кобзар» - це жива українська мова в її історичному розвитку, образ народного життя за часів кріпацтва і солдатчина у всій її тяжкості, і поряд з цим незгаслі спогади про минулі козацькі вольності. Тут позначаються дивовижні поєднання впливів: з одного боку - українського філософа Сковороди і народних кобзарів, з іншого – відомих поетів сучасності Адама Міцкевича, Василя Жуковського, Олександра Пушкіна і Михайла Лермонтова і українських дум.

Великий вплив на творчість і на погляди Тараса Шевченка справила заборонена цензурою рукописна праця Бантиша-Коменського «Історія русів». У «Кобзарі» велике значення мають художні образи козацьких постатей, історичних подій, храмів, київських святинь, запорізького степового життя, ідилія українського селянського побуту.

Згадайте праведних гетьманів:

Де їх могили? Де лежить

Останок славного Богдана?

Де Остряницина стоїть

Хоч би убогая могила?

Де Наливайкова? Нема!

Живого й мертвого спалили.

Де той Богун, де та зима?


Взагалі шевченківську поезію переповнює народний душевний склад, зі своєрідними відтінками краси і боротьби за волю, мудрої задумливості і філософського смутку. З любові до України виросла правдива, вогненна поезія «Кобзаря», саме це синівське почуття й живило його дух протесту.З допомогою свого найближчого джерела української пісні - народної поезії - Шевченко тісно примикає до козацького епосу, до старої української і частково польської та російської культури .

Головна складність у тому, як зрозуміти поезію Шевченка? Причина цьому різні точки зору у поета на одні і ті самі образи, та події. Адже його геніальна поезія наскрізь пронизана народністю; вкрай важко, майже неможливо визначити, де закінчується українська народна поезія і пісня, а де починається особиста творчість Шевченка.

Од села до села

Буду танцювати

Ні корови ні вола

Осталася хата

Поетові з його творчих висот відкривалися різні часи й народи, в «Кобзарі» ніби акумулювався духовний набуток поколінь, в ньому, крізь людський біль, через індивідуальне, раз у раз проступає вселюдське, біблейська далеч історії тут мудро говорить їз сьогоденням. Уцьому розумінні «Кобзар»-книга невичерпна, книга на віки. Нові покоління знаходитимуть в ній народний і вселюдський досвід.

Голова: З «Мотивами творчості Кобзаря» нас ознайомить Мельниченко Ганна, учениця 11Б класу.

Поезія Шевченка дуже багата релігійно- моральними мотивами. Як людина вельми релігійна, Тарас Шевченко в теплих висловах говорить про силу молитви, про київські святині; про чудотворний образ Пресвятої Богородиці. Серце поета іноді сповнене смирення і надії. Все це рятувало його від песимізму і відчаю. Але під впливом важких умов його особистого життя і життя його батьківщини пробивалося в поезію Шевченка несприйняття релігійних канонів.

Кругом неправда і неволя

Народ замучений мовчить.

І на апостольськім престолі

Чернець годований сидить.

У тісному зв'язку з основним релігійно-моральним настроєм поета стоять мотиви про багатство і бідність, про значення праці. Поета бентежить майнова нерівність людей, потреба їх, бентежить і те, що багатство не забезпечує щастя. Його принцип - «і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

Разом з тим Бог для Шевченка стоїть нижче поняття «України», і поет навіть готовий проклясти Бога заради України:

Я так, я так її люблю,

Україну, мій край убогий,

Що прокляну святого Бога,

за неї душу погублю!



Політичні мотиви поезії Тараса Шевченка відомі по закордонним виданням «Кобзаря». Його слов'янофільству присвячено в «Кобзарі» чимало сторінок. Сюди ж прилягає вірш «Слов'янам», поема «Єретик».

Подекуди розкидані етнографічні мотиви - про ляхів, євреїв, циган, киргизів:

Ще як були ми козаками,

А унії не чуть було,

Отам то весело жилось!

Братались з вольними ляхами,

Пишались вольними степами…

Пишалася синами мати,

Синами вольними…

Безперечно, Тарас Шевченко ненавидів російський імперський режим, але з великою симпатією ставився до простого російського народу, був другом російських революційних демократів.

Поряд з величними постатями героїчних борцiв, народних месникiв, у творчостi Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящої жiнки-матерi, сестри, дiвчини, коханої. “Такого полум’яного культу материнства, -

писав М.Г. Рильський, – такого апофеозу жiночого кохання i жiночої муки

не знайти, мабуть, нi в одного з поетiв свiту. Нещасний в особистому

життi, Шевченко найвищу i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в

матерi”. А сам, як ми знаємо, рiс без матерi: “там матiр добрую мою ще

молодую у могилу нужда та праця положила…” А пiзнiше Тарас Шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг...

А ще вiн дуже любив дiтей, завжди їм спiвчував, i улюблений його

образ – ц е мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому “снi”, що

приснився крiпачцi:

У нашiм раї на землi

Нiчого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим…

I на оновленiй землi

Врага не буде, супостата,

А буде син, i буде мати,

I будуть люди на землi…

Для Т.Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його

серцi. Крiпацька неволя – це доля рiдної матерi, доля сестер Катрi, Ярини, Марiї -

голубок молодих, у яких “коси в наймах побiлiють”, це трагiчна доля його

першої трепетної любовi – Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що

“нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть”.

Один з перших жiночих образiв у Шевченка – це Катерина з одноiменної

поеми.


Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько…

Першi героїнi Т.Г. Шевченка – нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо “Причинну”, “Тополю”, “Лiлею” – це все жiнки без щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з’явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки.

Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя.

Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв – це удовине горе, коли

єдиного сина забирають у солдати.

Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiї (на жаль, їх дуже мало) про

веселу життєрадiсну українську жiнку, наприклад, “Утоптала стежечку”:

Утоптала стежечку

через яр.

Через гору ,серденько,

на базар…

Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював

материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й

жорстокостi.

Усі перераховані вище мотиви поезії Шевченка, відступають перед основними мотивами сімейно-родинними. Сім'я - справжня суть всього «Кобзаря», а так як основу сім'ї складають жінка і діти, то вони і наповнюють собою всі кращі твори поета. Арена розвитку сімейно-родинних початків – це село.

Потреба в сімейному житті відзначена в багатьох місцях «Кобзаря». Ідеальна сімейна обстановка в уявленні поета описана у вірші «Садок вишневий коло хати».

Сімя вечеря коло хати

Вечірня зіронька встає,

Дочка вечерять подає

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає…

Особливо чільне значення в поезії Шевченка мають діти. До речі, в роки життя поета у російській літературі немає жодного письменника, у якого так багато місця було б відведено образам дітей. Причиною тому були сильні особисті враження поета з важкого дитинства.

Байстрюки або байстрючата, зустрічаються на багатьох сторінках «Кобзаря», як темна пляма кріпацького побуту. У той час як народна поезія залишає без уваги образи старих, літніх людей, Шевченко з любов'ю ставиться до людей похилого віку. Таке симпатичне зображення діда, який згадує про молодість, діда в сімейному колі, з онуками, старого кобзаря Перебенді.

Усе вищесказане дає підстави стверджувати, що мотив сім'ї в творчості Шевченка один із основних.
Голова: Продовжить тему «Мотиви творчості Кобзаря» учениця 11-Б класу Ляхова Ліана.
Продовжуючи тему «Мотиви лірики Кобзаря», я нагадаю, що в «Перебенді» Шевченко згадує про відомих в думах і піснях - про Чалого, Горлицю, Гриця, Сербина, Шинкарку, про тополю край дороги, про руйнування Січі, «веснянки», «гаївки». Весільні пісні увійшли до поеми «Гайдамаки». По всьому «Кобзарю» розсіяні відгомони, наслідування і переробки народних ліричних пісень. Наприклад:
Полюбилася я,

Одружилася я

З безталанним сиротою-

Така доля моя!


Або:

Якби мені черевики,

То пішла б я на музики,

Горенько моє!

Черевиків немає,

А музика грає,грає

Жалю завдає!

Легенди, перекази, казки та прислів'я порівняно з піснями зустрічаються рідше. З легенд про ходіння Христа взято початок вірша «У Бога за дверима лежала сокира». З переказів взято розповідь про те, що «ксьондзи ніколи не ходили, а їздили на людях». Прислів'я «скачи, враже, Як пан каже» - в «Перебенді». Кілька приказок поруч в «Катерині». Багато народних прислів'їв і приказок використано в «Гайдамаках».

У великій кількості зустрічаються народні повір'я та звичаї. Такі повір'я про сон-траву, багато весільних звичаї в- обмін хлібом, дарування рушників, приготуванні короваю, звичай посадки дерев над могилами, повір'я про відьом, про русалок та ін..

Цілий масив художніх образів взятий з народної поезії, наприклад образ смерті з косою в руках, уособлення чуми. Особливо часто зустрічаються народні образи долі і недолі.

Народна пісня тому часто зустрічається в «Кобзарі», що вона мала величезне значення для підтримки духу поета в самі сумні години його життя.



Народність Шевченка визначається його образним світоглядом, улюбленими його точками зору на зовнішню природу і на суспільство. Один з найголовніших та основних мотивів поезії Шевченка - Дніпро. З Дніпром у свідомості поета зв'язувалися історичні спогади і любов до батьківщини. У «Кобзарі» Дніпро - символ і ознака всього українського, як Волга у російських піснях і переказах. «Немає іншого Дніпра», - говорить Шевченко в посланні до мертвих, живих і ненароджених земляків. Дніпро широкий, кремезний, сильний, як море; всі річки в нього впадають, і він всі їх води несе в море; біля моря він дізнається про козацьке горе, він реве, стогне, тихо говорить, дає відповіді, з-за Дніпра прилітають думи , слава, доля. Тут пороги, кургани, церква сільська на крутому березі; тут зосереджений цілий ряд історичних спогадів, бо Дніпро «старий».

Історичні мотиви дуже різноманітні: гетьманщина, запорожці, запорізька зброя, полонені, картини сумного запустіння, історичні шляхи, могили козацькі, пригнічення уніатами, історичні місцевості - Чигирин, Корсунь, історичні особи - Богдан Хмельницький, Дорошенко, Семен Палій, Підкова, Гамалія, Гонта , Залізняк, Шевченко писав:

Було колись-в Україні

Ревіли гармати;

Було колись- запорожці

Вміли панувати.

На рубежі між історією і сучасністю стоїть мотив про чумаків. В часи Шевченка чумацтво було ще суто побутове явище, пізніше воно було вбито залізницями. У «Кобзарі» чумаки з'являються досить часто, причому найчастіше йдеться про хворобу і смерть чумака. За сприятливих обставин чумаки везуть багаті подарунки, але іноді вони повертаються з одними «батіжком». Взагалі чумацтво описано в дусі народних пісень і місцями під прямим їхнім впливом.



Солдатчина у Шевченка тісно переплітається з панщиною і в змалюванні в значній мірі представляється архаїчним явищем: в солдати ще здають пани, служба тривала; порівняно найбільш повний і співчутливий образ солдата - в «Пустці» і в «Ну що, здавалося, слова».

Інший вельми звичайний мотив поезії Шевченка – Україна:

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

У багатьох віршах поет закликає любити свою батьківщину:

Украйну любіте

І за неї безталанну

Господа моліте!

В описі природи України чергуються поля і ліси, гаї, садочки, широкі степи. З корінної психологічної любові до батьківщини вийшли всі співчутливі описи української флори і фауни - тополі, перекотиполя, лілеї, королеви, червоні маки, квіти вишень, рясту, барвінку і особливо калини і солов'я.

Дивись:


Он гай зелений похиливсь,

А он з-за гаю виглядає

Ставок, неначе полотно,

А верби геть понад ставом

Тихесенько собі купають

Зелені віти… Правда рай?

Хотілося б додати ще й те, що Шевченкові слова є й нині актуальними:

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля…


Голова: Слово з питання «Шевченко в музиці» надається учениці 9-Б класу Пукаловій Олені.
Шевченко дуже любив музику взагалі. Він прегарно розумівся на творах Моцарта, Бетховена, захоплювався творами Гайдна, Вебера, Мендельсона, Шопена, Глінки, Даргомижського та ін., Шевченко належить до числа правдиво музичних поетів. Більшість своїх віршів він творив як пісні.

Багатогранність вірша Шевченка приманливі для музикантів. Його твори так манили і манять до себе митців. Тож і не диво, що з "Кобзаря оспівано в різних музичних формах 250 творів. На творчість Шевченка відгукнулося понад 120 композиторів, кількість творів на слова Шевченка сягає понад півтисячі.

Найбільше прочуття і зрозуміння до музи Шевченка мав батько модерної української музики Микола Лисенко. Історик української музики

М. Грінченко твердить, що Лисенко має "право називатися найкращим виразником Шевченка в музиці".

В "Музиці до Кобзаря Шевченка" М. Лисенко оспівав 87 поетичних зразків. У "Повній збірці творів М. Лисенка", що упорядкував Д. Ревуцький, їх 92.

Найкращими з творів музична критика уважає: "За думою дума", "Гетьмани", "Минають дні", "Гомоніла Україна", "Мені однаково", "Чого мені тяжко", "Якби мені, мамо, намисто", "Садок вишневий…"та ін.

Полисенківська творчість на твори Шевченка дуже поважна числом і музичною вартістю.

"Заповіт" Шевченка оспівали композитори для хорів без супроводу і аж до супроводу симфонічного оркестру: О. Кошиць, К. Стеценко, М. Вербицький, В. Барвінський, Б. Лятошинський, С. Людкевич і Р. Глієр.

Пропоную вашій увазі відеофрагмент проекту «На вічну пам'ять великому Кобзарю», де всесвітня капела бандуристів виконує пісню, яка стала народною на слова Тараса Григоровича Шевченка «Думи мої, думи мої». У цьому проекті взяли участь близько 300 виконавців із 11 країн світу.

Голова: З «Фільмографією» нас ознайомить Бондар Вікторія, учениця 9-А класу.
До певного часу Шевченкова поетика була для кінематографа недосяжною. Поетична спадщина Шевченка, звісно, надихала митців кіно тематикою, поетичністю художніх образів.

Але митці кіно здебільшого екранізували Пушкіна, Чехова, Толстого. Зверталися до творчості Гоголя. Шевченка ж... Наважувалися одиниці. Зрідка й обережно…

Одним з перших, хто наважився зазіхнути на Шевченкове творіння, був відомий майстер дореволюційного німого кіно кінорежисер Чеслав Сабінський. У 1911 році він екранізує “Катерину” за однойменною поемою Тараса Шевченка. Стрічка, за теперішнім уявленням, була короткою. Але мала успіх у глядача. Друга спроба звернутися до Шевченка сталася аж у 1919 році.

Зйомки фільму розпочалися в середині травня 1919 року. У важких умовах громадянської війни в Україні завершити фільм не вдалося.

Лише шість років по тому, у 1926 році, до 120-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка, виходить на екрани перший в Україні великий, двосерійний фільм “Тарас Шевченко”. Фільм було створено на Одеській кінофабриці відомим кінорежисером, актором, драматургом Петром Чардиніним .

Автори сценарію – досвідчені кінематографісти Микола Панченко і Дмитро Бузько – побудували дію фільму за хронологічним принципом, відтворивши найважливіші факти біографії поета.

У головній ролі знявся Амвросій Бучма.

Цей фільм став найбільш касовим фільмом в Україні, мав великий успіх у глядача. І не тільки в Україні.

Після цього в українській шевченкіані наступає велика перерва – на двадцять п’ять років, доки за екранний життєпис Тараса Григоровича не береться один з найавторитетніших кінематографістів СРСР Ігор Савченко.

Головним досягненням у фільмі стає акторська робота Сергія Бондарчука. Гра актора тримає на собі весь нерв фільму, не дає згаснути задуму.

Наступний фільм теж створювався “до дати”. 150-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка припало на кінець хрущовської “відлиги”.

Багато років потому, згадуючи свою роботу над відтворенням образу молодого Шевченка Іван Миколайчук скаже : “… Я, хвалити Бога, не геній. Але те, що я відчуваю в генії, каже мені – це найнещасніші люди на світі, тому що вони як провидці сприймають усе, вбирають все, і боляче їм усе. І все в ньому кричить – уся несправедливість, усе зло на світі. Як витримати це? Яку треба мати душу?

Саме з такою “музикою” в серці Іван Миколайчук творив образ молодого Шевченка.

До вашої уваги фільмографія «Кіно, Шевченко, історія»



Голова: До слова запрошується Пивоварова Валентина Пилипівна, яка розповість, як вшановується пам'ять Тараса Шевченка у нас на Сватівщині.
13 січня цього року відбулося перше засідання районного оргкомітету з підготовки та відзначення в районі ювілею Великого Кобзаря. Як зазначалося, у даний час здійснено моніторинг об'єктів, пов'язаних з ім'ям Тараса Шевченка, за результатами якого встановлено, що частина з них потребує ремонту та благоустрою. Також триває робота з оновлення тематичних експозицій в музеях Сватівщини. Всього ж протягом 2014 року в районі планується цілий комплекс культурних, просвітницьких заходів, серед яких урочисті покладання квітів до пам'ятника Т. Г. Шевченка, проведення зустрічей керівництва з представниками творчої інтелігенції, урочистих зборів та святкового концерту, літературних свят, уроків народознавства, літературних читань.
Як зазначив у ході засідання оргкомітету Володимир Володимирович Мормуль, робота організаторів ювілею Шевченка повинна бути спрямована на те, щоб для сучасників, в першу чергу - для молоді, були розкриті всі грані таланту цієї видатної особистості. «Головна мета цих заходів- популяризація творчої спадщини Кобзаря, розкриття актуальності його літературних творів, життєвих поглядів та ідейних пріоритетів». При цьому особистість і творчість Шевченка розглядається як частина сучасного культурного процесу. «Адже його спадщина і сьогодні визначає ті духовні орієнтири, за якими розвивається наша держава».

(Відеосюжет Сватівського ТБ)



Голова:Учні нашої школи є активними шанувальниками Шевченкового слова і пишуть власні вірші, присвячені великому Кобзарю. Слово надається Гринько Аліні, яка прочитає власний вірш.

Поглянь, Тарасе, із Чернечої гори
На Україну, де Дніпрові хвилі
Все пам’ятають, землю як любив
І край хотів наш бачити щасливим.

Дивись, Тарасе! З нами говори
Сьогодні! Ти ж не умів мовчати!
В твоєму серці так вогонь горів,
Що й зараз може нам тепла додати,

Тепла й любові нам до рідної землі,
Де предків дух і воля тут єдина,
Садки вишневі де, калина, солов’ї
І мова рідна, материнська, України.

Поглянь, Тарасе, із Чернечої гори….

Голова: Запрошуємо до слова директора школи, Королько Тетяну Іванівну.

Голова: На цьому конференцію завершено. Дякуємо за увагу.
Каталог: attachments
attachments -> Урок-роздум після знайомства з інтимною лірикою Анни Ахматової та Ліни Костенко
attachments -> Вступ Література кінця XIX
attachments -> Усний журнал
attachments -> України Львівський коледж транспортної інфраструктури
attachments -> Проблема особистості людини у творчості А. П. Чехова
attachments -> Уроку : Антон Павлович Чехов «Товстий і тонкий»
attachments -> Позакласний захід із світової літератури На гостину до ювіляра
attachments -> Костенко Ліна Василівна
attachments -> Конспект відкритого уроку в 11 класі


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Мати Так, синочку, правда. Хлопчик а чому так багато зірок на небі? Мати iconВолодимир сосюра третя рота (проза)
Народився на тиждень раніше. Це було так. Мати на останнім місяці вагітності виходила а вагона, І її ударив в живіт гострим кутом...
Мати Так, синочку, правда. Хлопчик а чому так багато зірок на небі? Мати iconТов "Медіа Дім "рава" Кудрявський узвіз 3-Б, оф. 56, 040533 Київ
Аврора І чіро досягають Швейцарії, де дитина успішно переносить операцію. І тілько зараз, хлопчик бачить, що мати виглядає стомленою,...
Мати Так, синочку, правда. Хлопчик а чому так багато зірок на небі? Мати iconГенії не падають з неба, вони повинні мати можливість отримати освіту й мати умови для розвитку
З цією метою в нашій державі створюються навчальні заклади нового типу. Враховуючи регіональні особливості, матеріально-технічну...
Мати Так, синочку, правда. Хлопчик а чому так багато зірок на небі? Мати iconЄ Т. Шевченко для України? (великий поет, художник, націон геній) Як його називають у народі, чому?
Як його називають у народі, чому? (Кобзарем, бо основна книга його віршів – «Кобзар». Як кобзар піснями, так поет віршами уславив...
Мати Так, синочку, правда. Хлопчик а чому так багато зірок на небі? Мати iconМоральне приниження чи моральна велич жінки? Урок-пошук за поемою Т. Шевченка Катерина
Тараса Шевченка, то починаєш бачити, як той образ жінки-страдниці, матері-великомучениці Оксани, зорі вечірньої виростає до велетенського...
Мати Так, синочку, правда. Хлопчик а чому так багато зірок на небі? Мати iconЗалікова робота за ІІ семестр з української мови
Так якось вийшло що не можна було не піти. За цим разом дудка заграла й так що аж всі здивувалися
Мати Так, синочку, правда. Хлопчик а чому так багато зірок на небі? Мати iconСвяті місця Багато церков, пам’ятних знаків – хрестів І каплиць будувались нашими пращурами так, щоб їх добре було видно здалеку подорожуючим та мешканцям тих місць.
Багато церков, пам’ятних знаків – хрестів І каплиць будувались нашими пращурами так, щоб їх добре було видно здалеку подорожуючим...
Мати Так, синочку, правда. Хлопчик а чому так багато зірок на небі? Мати iconТарас ти чув: співала мати при вікні
Малий Тарас, рано втративши матір, а потім І батька, з дитинства зазнав багато горя І знущань. Працюючи І навчаючись у дяків, Шевченко...
Мати Так, синочку, правда. Хлопчик а чому так багато зірок на небі? Мати iconСтенограм а вісімдесят першої (позачергової) сесії Прилуцької міської ради
Доброго дня шановні депутати! Нас сьогодні зібралося не так багато, я думав, що буде більше
Мати Так, синочку, правда. Хлопчик а чому так багато зірок на небі? Мати iconОлександр Трифонович Твардовський [ 1910-1971 ]. Біографія
Жоден інший журнал у тодішньому Радянському Союзі не висвітлив так багато правди про жорстокість сталінської доби, як «Новый мир»...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка