Мета: ознайомити старшокласників з інтимною лірикою Володимира Тарасенка та Наталі Баклай, показати мелодійність І щирість її віршів про кохання, роздумів про вірність І зраду



Скачати 271.47 Kb.
Дата конвертації11.06.2017
Розмір271.47 Kb.

Тема. «ЧОВЕН КОХАННЯ». Інтимна лірика Володимира Тарасенка та Наталі Баклай.

Мета: ознайомити старшокласників з інтимною лірикою Володимира Тарасенка та Наталі Баклай, показати мелодійність і щирість її віршів про кохання, роздумів про вірність і зраду, прощання й розлуку;

вдосконалювати вміння учнів виразно читати ліричні твори;

прилучати школярів до краси поетичного слова.

Тип уроку: урок літератури рідного краю.

Наочність та обладнання: портрети Володимира Тарасенка та Наталі Баклай, збірки їх віршів, аудіозаписи

Епіграф: Щось нове у серці забриніло,

Мов сп'янило запахом суцвіть,

Будить думку і бадьорить тіло,

Але що — не можу зрозуміть...

В. Симоненко



Хід уроку

Учитель. Воістину, найпрекрасніша людина — у любові, Найщасливіша людина — у любові, й найнещасніша вона — у любові. Бо це почуття торкає найтрепетніші струни людської душі, які відгукуються то співучим солов'єм на взаємне й щире кохання, то тужливою піснею голуба на нерозділену любов.

Кохання — то великий Божий дар, світле і чисте почуття, яке приносить людині і радість, і щастя, і натхнення. Споконвіку кохання було «рушійною силою» мистецтва: літератури й живопису, скульптури й архітектури, музики і театру та кіно. Закохані не лише оспівували кохання, а й творили «чудеса» заради своїх коханих. Згадаймо всесвітньо відомий Тадж-Махал в Індії чи нашу Софіївку в Умані... У казках оповіді про кохання, як правило, закінчувалися так: «Жили вони довго та щасливо і померли в один день.»

— Чому ж в один день? Як ви вважаєте? ( Звичайно, щоб не розлучатися.)

— А чи у всіх любовних історій такий щасливий фінал? Ні? Чому? ( Відповіді учнів.)

Тому що на шляху закоханих постає безліч перешкод, які приносять тугу, розпач, страждання. І найстрашніші з них — нерозділене кохання, розлука, зрада, смерть. Підтвердженням цьому є безліч творів художньої літератури. (Відповіді учнів: від «Ромео та Джульєтти» до «Лісової пісні» та «Марусі Чурай».)

Цей перелік можна продовжувати ще і ще. Бо, мабуть, немає на землі такого митця, який не звертався б до теми кохання. Однією з провідних є ця тема і в творчості в наших земляків – Володимира Тарасенка та Наталі Баклай. Сьогодні ми торкнемося ніжних струн душі поетів, які здатні творити симфонію величному почуттю кохання.

Народився Володимир Тарасенко 23 жовтня 1948 року в селі Бориси Глобинського району на Полтавщині. Закінчив Полтавський педагогічний інститут імені В.Г.Короленка (1970). Працював літпрацівником в обласній газеті «Комсомолець Полтавщини», завідуючим відділом пропаганди обкому комсомолу, викладачем української літератури в Полтавському державному педагогічному інституті ім.В.Г.Короленка, інструктором обкому партії, заступником начальника відділу обласного управління внутрішніх справ, у апараті Полтавської обласної ради. Тривалий час працював і у прес-службі управління Національного банку України в Полтавській області, а останнім часом був головним редактором видавництва «Полтавський літератор». У листопаді 2012 року його не стало.

Наталя Баклай народилася 24 лютого 1958 року в с. Терни Лубенського району. Живе і працює в Лубнах. Автор 6 збірок.

Обоє є членами Національної Спілки письменників України.

На обрії вродився місяць повен,

Завмер над дивом вечорових нив.

Легкий, як сон, мого кохання човен

У срібну весну лагідно заплив.
Моя душа, розчулена і світла.

Обнявши і дерева, і траву,

У теплий май задумливо розквітла,

А значить, я живу іще. Живу!

«Човен кохання» — назва цього вірша, назва однієї із збірок Володимира Тарасенка. «Човен кохання» — тема нашого сьогоднішнього уроку. Тож сядемо в човен кохання і попливемо…

Кохання — явище стадійне, як і саме зростання людини. Забруньковане, воно знає весну зав'язі, спекотне літо самострати, золоту осінь віддавання плодів і тиху зиму впокорення. За ним бачаться власне біографії поетів, ліричне "Я", їхні далеко не лелечі шляхи до усвідомлення суті самих себе, свого призначення. Та душі їхні не старіють, хоч літа летять.


Без краси не було б і гріха,

Цвіт акацій звисає над яром...

Сивий вже, а душа — не глуха,

І дивується, й дише нектаром.

Так пише В. Тарасенко. З ним перекликається Н. Баклай:

Осіннє небо випило тепло

Земної чаші, та й пішло в глибини.

Неправда, що нічого не було –

Люблю й любила…

Вірші Тарасенка і Баклай — то продовження пісні, шелесту колосся, зітхання. Вони зіткані сонячним сяйвом, зрошені сльозою, пропахлі ранковим цвітом, вечірньою зорею.

В їхній інтимній поезії є все: тремтлива закоханість, радість зустрічі й туга прощання, біль зради й тривога розлуки, спогади про минулі щасливі хвилини і віра в життя та кохання. Ці почуття вистраждані і виспівані у мелодійних віршах.

Тож перегорнемо деякі сторінки загадкової, таємничої «Книги Кохання»


Сторінка перша. Радість кохання

Учитель. "Кохання — це зойк крові, це бездумний, непереможний голод тіла, це наказ вічності, яка не допускає опору собі", — сказав Володимир Винниченко. І по довгому роздумі додав: "Єдиний сенс, єдиний інтерес у житті — любов. Любов є зв'язок зі світом; вона поєднує з предметами, явищами і людьми. Але вміння. здатність любити є така сама трудна, як і всяка інша здатність..."

Виразне читання віршів на фоні музики (на вибір учителя, учнів).

***

Отак і йдем дорогами життя:

То юністю, то зрілістю зігріті.

Й кохання — найсвятіше почуття —

Тримає нас на вічнім білім світі.

В краю, де бусол чисті роси п'є,

Де грози обіймають буйні трави,

Без нього ми безкрилими стаєм,

Поринувши в свої буденні справи.

Хоча коханню вже мільйони літ,

Хто з ним зустрівся, той напевно знає:

Воно — душі ясний весняний цвіт,

Який і в люту зиму не згасає.

В. Тарасенко

***

Маю право сказати, що дуже давно тебе знаю,

Нас знайомили трави, і літо п’янило колись,

Ти зі мною була у хвилини надій і відчаю,

В світлу пору удач ти зі мною зринала увись.
І для мене тоді солов’їні лилися кантати,

Зачудований місяць ріжечком у простір сурмив,

Якнайперше в житті я пізнав насолоду кохати

Й позаземні світи у тобі, неповторній, відкрив.


І тепер, коли пружно і легко до сонця злітаю,

Коли твій поцілунок лягає мені на вуста,

Я не просто живу, я надіюся, вірю і знаю,

Що усе на землі із любові у світ вироста.

В. Тарасенко

Люблю тебе таким

Люблю тебе таким, який ти є.

Так люблять небо, хоч воно мінливе,

Так люблять землю, бо вона невинна,

Що є калюжі, й бруд і ще хтось ллє,

Якщо любить, то вже таким – як є .

Сприймаю все законами життя,

Вони жорстокі, та вони правічні.

Я знаю точно, що любов трагічна,

Якщо вона зануриться в буття.

Такі вони – закони у життя.

Ти святом будь! Ти будь, мій Падолист!

Я не боюся холоду в долонях,

Хай тільки твоє серце не схолоне,

Як осінь ця, як цей на глоду лист,

Як день у жовтні й ніч у падолист.

Н. Баклай



Коло хвіртки

Зачинилася хвіртка і пірнула ти в хату.

Рясно впала роса вечорова.


  • Вийди, в лузі я буду чекати,

Ясноока моя, чорноброва.
Утекла — мов вода у пісок.

Чи подумати міг, що так буде?

Знов несу я до хвіртки бузок,

Вслід мені усміхаються люди.




  • На гачку у дівчиська козак —

Переносить до двору все зілля.

Знову — квіти в руках... Любить хай її так,

Щоб носив їх і після весілля.
І чисті роси, й зорі чорноброві,

Й дівоча нерозгадана краса

Зросли у світі з чистої любові,

Яку благословляють небеса.


Ти зможеш легко й повноросто жити

І мрією зринати у блакить,

Якщо тобі судилося любити

Й коханим бути хоч єдину мить.


Верстаємо вперед свою дорогу

Серед усіх земних великих див.

За те хвала і щира дяка Богу,

Що він любов'ю нас благословив.

В. Тарасенко

***

…Ото у віршах тільки й відлюблю,

А у житті любить тебе не вмію.

В кострищах долі – дні перепалю,

В решетах щастя – ночі перевію.

Лишу собі неспокій і журу,

Солодку муку і гніздо порожнє,

Твою неправду й нелюбов твою,

Й пробачу все, що пробачать не можна.

В долонях світу так і відгорю,

В твоїх очах спинюсь і занімію.

Ото у віршах тільки й відлюблю,

А у житті – хотіла, та не вмію.

Н. Баклай

Травнева гроза

В лузі — сонячно... Дощик зірвався.

Ну, а ми не чекали дощу.

Гримнув грім в небесах, засміявся:



  • Цілувались? Ну ж вас намочу!..

Ми сховались удвох під вербою,

А навкруг розгулялась гроза.

Злився я у обіймах з тобою,

Про любов свою встиг розказать.

І про те, що близьке наше свято,

Чують хай блискавиці і грім,

Що дружиною ввійдеш у хату,

Будеш матір'ю дітям моїм.

В. Тарасенко

***

І грозам, і вітрам увесь відкритий,



Відкинувши і сумніви, і гріх,

Я в світ прийшов для того, щоб любити,

Ясний, як день, у помислах своїх.
Коли мені літається — літати,

Як сил не стане — впасти з висоти.

Якщо страждать судилося — страждати,

І в цьому, може, щастя віднайти.


Ні радістю, ані глибоким болем

Довірливого погляду межу

Не зраджу я, не перейду ніколи

І, як святиню, в серці збережу.

В. Тарасенко

***


У вишневім цвіту тонуть хати,

Й ти, як вишні оті, розцвіла...

Де слова такі трепетні взяти,

Щоб повз пісню мою не пройшла?


Щоб спинилась й сама заспівала!

І щоб спів твій почули віки!

Щоб зозуля нам вічно кувала.

Де слова мені взяти такі?


Щоб любов'ю від них засвітилась

Й заспівали для нас солов'ї,

Щоб на плечі мої опустились

Лебедятами руки твої...

В. Тарасенко

***


Не вмію я на відстані любить.

Мені потрібно твої бачить очі.

Як сонцю – небо, ластівці – блакить,

Як в спеку воду із криниці пить,

Як зорі, що сміються серед ночі.

Не хочу я крізь відстані іти

До рук твоїх палких і найрідніших.

Ти поруч будь, ти місяцем світи,

Аби я знала – щастя, значить – ти,

І пригорнутися могла до тебе віршем.

Не треба мені відстані чужі,

Щоб зрозуміти – ти моє останнє…

Нема кордонів і нема межі,

Всі пута перерізали ножі,

Аби летіла я в твоє кохання.

Н. Баклай

***

Сміялась травня квітка полум’яна,



Пливла життя мелодія проста.

Я цілував не подумки, кохана,

А пив, неначе мед, твої вуста.
І дихав вечір трепетним барвінком,

Як я до тебе слав п’янкий привіт,

Моя маленька і найкраща жінко,

Яка мені перевернула світ.


Спустила ніч свої пухнасті крила,

Незримо ткались зоряні мости,

А у мені бриніла дивна сила,

Яку так щедро дарувала ти.

В. Тарасенко

Вона

Втекла за сиві обрії зима,

Бринить весна нестримна і розкута.

Я знаю, жінки кращої нема

На цій землі — і вже не може бути.


Блакитне небо, перші солов'ї,

Якими сьогодення нас вітає, —

Мов посмішки продовження її,

Вона і душу, й серце осяває.


Вона — це ніжна й лагідна зоря

На чистім тлі позаземного дива.

Все в подиві святому завмира,

Як йде вона, — чарівна і красива!

В. Тарасенко

На штурм Бастилій – просто.

На Сенатську.

А от до тебе – я не знаю як…

Ліна Костенко

Зайти у полум’я – це боляче, та можна.

Шугнуть під кригу – страшно, та мине.

А ось відважитись до тебе – неспроможна,

Хоч закатуй розлукою мене.

Ти десь отам, де коні рвуть попруги,

Де трави від перелюбу хмільні,

До тебе можна недругу і другу,

Дощам, туманам, тільки не мені.

По склу – то легко, тільки закровиться,

По вуглях – лячно, та перепече,

А тут - не можу навіть подивиться

І просто прихилитись на плече.

Штовхни на страту – я піду й скорюся,

Готуй до плахи – вже не відступлю.

Поклич мене – я крізь літа озвуся.

Скарай любов’ю за моє «люблю».

Н. Баклай



***

Мовчали квіти, трави й журавлі,

Стояла невимовно дивна тиша,

В ту мить мені здалося: на землі

Усе тобою і живе, і дише.
Твоя рука була в моїй руці.

Займались перші зорі вечорові.

Сльоза скотилась в тебе по щоці

Перлинкою довір'я і любові.


Чекали нас веселкові мости,

Твої цілунки пахли полинами.

Було нас в світі двоє — я і ти,

І щастя десь ходило поруч з нами.

В. Тарасенко

***

Трепетна росинко кришталю,

Що під першим променем згорає,

Як же ніжно я тебе люблю,

Це один лиш Бог у світі знає.
У твоїх озерах серед вій

Все моє тепло, моя надія.

І з усіх чарівних, світлих мрій

Ти моя найвища, перша мрія.


Кожну мить на тебе я молюсь,

Почуваюсь легко і щасливо,

І тебе торкнутися боюсь,

Щоб не зникло це безмірне диво.

В. Тарасенко
Сторінка друга. Розлука

Це важке випробування для закоханих. Та якщо кохання сильне, справжнє, воно переживе і будь-яку відстань, і час.



Виразне читання віршів на фоні музики (на вибір учителя, учнів)

***


По тих слідах росте вже деревій,

По тій розлуці - в’яне материнка.

Стоїть навпроти твій порожній двір.

Від яблунні до хати – павутинка.

А у дворі – бузок та кропива,

А за парканом – ружі біля м’яти.

Отут з тобою цілувалась я,

Я ще тебе не вміла цілувати.

По тій порі – вже вицвіли літа,

По тих літах – розрив-трава шепоче.

Ти десь далеко, в тебе, кажуть, там

Одні сніги і білі-білі ночі.

А у мене – ночі темні, як смарагд,

Вдивляються, де я колись стояла,

Де сохне сад, з рожевих яблунь сад,

В якому я тебе не зцілувала...

Н. Баклай

Мелодія прощання

Ми – мужчини, - мов кремінь в біді.

То жіночі серця – мов сніжинки.

Але мужність втрачаєм тоді,

Як до іншого йде від нас жінка.
Ти від мене пішла – винен сам.

Не вернути мені твою милість,

Але вдячний за те небесам,

Що довірилася і відкрилась.


Як зі мною ти поруч була –

Горицвітом! – в душі мрія квітла.

Й раптом – де ж ти? Нема, одійшла,

Як тепло охололого літа.

В. Тарасенко

***


А бузок цвіте несамовито.

Кидав небо фіолет зірок.

Пахощі зими, весни і літа

В келихи налив собі бузок.

Оберемки дива край дороги,

Білі гори й гори голубі,

І найкрасивіші навіть ноги

Спинить той бузок аж при собі.

Пустить в тихе царство медоцвіту,

Зманить в свої скирти запашні,

І тоді доводь усьому світу,

Що усе це справді, не вві сні.

Що весною так мені не спиться,

Бо давно набридло все сумне,

А бузок летить крізь сад, як птиця,

(І летять літа – не зупиниться),

І ніхто не жде з бузком мене…

Н. Баклай

***

Кажу тобі: - Прости, забудь мене,



А потім хай як буде, так і буде. –

Та серце, як звірятко вогняне,

Несамовито стукає у груди.
- Забудь мене й надією живи,

Я вже не той, згорів мій день, я мушу… -

Та очі, як довіри острови,

Відверто й чисто дивляться у душу.


Й зве ластівка у небеса без меж:

- Не бійсь в польоті зринути крутому,

Бо від любові, друже, не втечеш,

Цього ще не вдавалося нікому.

В. Тарасенко

***


Оце і все. І ми уже – чужі…

Душа дійшла до краю, як до прірви.

Спіткнулася любов моя на лжі

І зализала рани, й заніміла.


І день, як день, і вечір з-під снігів,

І котики вербові понад ставом,

І в небі сірі хмари голубів,

І лиш тебе у мене вже не стало.


Оце і все. Скажу услід «прощай»…

Такий чужий, що аж боюсь спинити.

І серце зачепилось за печаль,

І слово попросилось до молитви.

Н. Баклай
Кажуть, все тече, все міняється. На превеликий жаль, це стосується і кохання. Іноді з літами воно міцнішає, стає сильнішим і яскравішим, а іноді ледве жевріє, а то й зовсім гасне. Тоді доводиться перегортати сторінку.
Сторінка третя. Зрада
Ніч на Купала

У воду увійшла ти - під вербою,

Серпанок плаття кинувши в траву.

Я в ту хвилину поруч був з тобою,

Й було це не вві сні, а наяву.
Через літа, через буденність сіру

Я за тобою кинувся уплав.

Що вічно будеш поруч, вже повірив...

Купальський грім гримів, вогонь палав.


Та заміж вийшла ти за мого друга...

Невже тепер з тобою ми чужі?

Й дві стежки в ніч Купала в сяйві лугу

Не зійдуться уже в твоїй душі?..

В. Тарасенко

Шибки любові

…На кутку мужиків не було…

В кожній хаті – вдовині болі.

Повоєнне моє село –

Веретеном покручені долі.
…Дід з війни, як з тюрми ішов.

Дід минув нашу хату скраю.

А забрів до вдови в любов.

Прямо з пекла – сьорбнути «раю».


…А кумасі вночі не сплять.

А новини летять з розгоном,

І як, врешті, прийшов солдат,

Баба стріла його… макогоном.


І не раз бойовий макогон

Походжав по шибках у Маньки.

Дід не міг зупинити погром,

Вікна склив, випивав дві чарки

І ходив майже двадцять літ,

Й двадцять літ баба вікна била.

Хай надворі чи сніг, чи цвіт –

Діда сила нечиста водила,

І летіли шибки в бур’ян,

І кляла баба душі й кості:

- Ой, допоки ж оцей обман,

Що додому ти ходиш в гості?!


…Вже як я зіпялась в дівки,

То колись «під гарячу руку»

Розказали мені жінки

Про любовно-скляну науку.


Не судила я, діду, Вас,

Але бабу спиняла часто,

Наче знала, що прийде час,

Коли я буду красти щастя.


…Б’ють, бабусю, мені шибки,

Бо вина моя в тім велика –

Крізь заміжні свої роки

Я чужого люблю чоловіка.


Як мені пояснити хоч раз,

Як мені оправдать Марію,

Якщо я не вдалась у Вас,

А вдалася у дідову мрію?!


…Все верта на круги своя –

В часі, просторі і у слові:

Крутить-вертить людей земля,

Й б’ють «на щастя» шибки любові.

Н. Баклай
Сторінка четверта. Спогади

Якою б не була доля кохання, назавжди з людиною залишаються спогади. Часом – гіркі і болючі, часом – бальзам для душі.


Спогад

(диптих)


І

Травневий день настоював меди,

І пахла ніч вощиною та літом.

Зітхав твій човен млосно край води,

Чекав мене й манив несамовито.
Летіла я в обійми і дурман,

Тікала я від матері і буднів:

«Пливи-пливи у море-океан,

Люби-люби, а потім будь, що буде».


…А потім нас в сусідньому селі

Знаходили на березі в знемозі,

І лаяли обидві матері,

І батько бив за гульки верболозом.


І забирали вже кого куди:

Мене – до хати, а тебе – до клуні,

І замикали далі від біди,

І говорили, що дурні і юні.


Терпіли ми покару за любов,

Клялися ми не бачитись ніколи,

А ти гукав, і я… втікала знов,

Й безумно пахли ранні матіоли…


ІІ

Дитинства берег – річечка Сула,

Гойдають човен хвилі світло-русі,

І я, ще ні велика, - ні мала

Перу сорочку хлопцеві Петрусю.
Сорочка вся в пилюці і крові

(Доводив хлопцям, що мене кохає),

І гулі три в Петра на голові,

І плачу я, бо знову мати взнає.


Петровий біль вмостився на щоці,

Але не я, а він мене втішає:



  • Подумаєш…, - подряпини й синці!

Мене за них ніхто і не спитає.
Невміло гладить голову мою,

Слова ковтає і не дасть їм ладу:



  • Не вірять хлопці, що тебе люблю,

А я за тебе навіть вмерти радий.
Й Петро поволі падає в траву,

І очі закриває, і не диха…

І вірю я в оте його «люблю»,

Синець цілую соромливо-тихо.


Зітхає день, сміється білий світ,

Сорочка сохне, в мене сліз немає.

А нам обом по чотирнадцять літ.

- Давай одружимось? – й Петро чека отвіт,

І я погоджуюсь.., бо мати ще не знає.

Н. Баклай



Особисте

Спадала коса перевеслом до самого поясу.

Манила тебе і п’янила тебе вже давно.

А ти лиш дивився на мене закохано-боязно,

Й з моєю подругою ввечері йшов у кіно.
Я знала що з нею тобі говорить ні про віщо.

Ото, хіба слухать з екрана розмову чужу.

Тебе я б давно вже замучила довгими віршами,

Та тільки вони тобі треба, як дощ на межу.


Хвалився ти їй, що для тебе писала я вірші.

Казав, що моя загадковість – у довгій косі.

На краще казав, а чи, може, казав і на гірше:

- Я б з нею ходив, так вона не така, як усі.


Спадала коса перевеслом русявого кольору.

Писалися вірші звичайні: легенькі й прості.

Відрізала косу сама коротенько, до коміру,

Порвала всі вірші і … стала така, як усі.

Н. Баклай

Тінь любові

Я його не любила зовсім –

Мені шкода його було.

Він за мною ходив, як осінь.

І мовчав, як німе кіно.
Він сидів край воріт покірно,

Наче хтось його прив’язав,

І дививсь на моє подвір’я,

І нічого мені не казав.


Та як я вибігала з двору,

І летіла куди не лінь,

Він мене проводжав не зором –

Поспішав за мною, як тінь.


І сміялися вже сусіди

З його добрих очей з-під брів,

І гадали, мовляв, чи вийде

В нас любов ось така, без слів.


І хотілось мені почути,

Що йму я, як світ, одна,

Що без мене йому не бути,

Що єдина я й неземна,

Що кохана і наймиліша,

Що навіки в його душі,

І хотілося слів і віршів,

І зірок, що летять в спориші.


… Та сказав мені все це інший,

Не правдиво, але ж … слова…

І повірила я у вірші,

У байки, у казки й дива.

І не стало у мене тіні,

Що так вперто за мною йшла,

Що покірно всі дні сиділа,

Що мене від біди стерегла.

… Я ж ту тінь не любила зовсім,

Але зараз тужу по ній:

- Повернись і прийди, як осінь,

Тихо-тихо, без зайвих слів…

Н. Баклай

***


Не клич мене в любов – я в ній була.

Пила меди, купалася у хмелю.

Я в тій любові мала два крила,

І мала небо, і літала з нею.

Старечі хмари не спиняли нас,

І розуміли молоді тумани,

І ми кружляли над землею вальс,

І ми ввесь світ у ніжності кружляли.

Не клич любов’ю – я не полечу.

Я наліталась. Я зламала крила.

Й мені, земній, вже хочеться дощу

І трішки сонця, й просто буть щасливій.

Хай манить небо, тільки не мене,

Хай кличе вітер, і летять крилаті.

Не клич любов. Любов колись мине…

А я не вмію щастя забувати.

Н. Баклай

***


Я думала, що я ту ніч закреслю,

Я вірила, що день погасить все,

Бо човен, коли згубить свої весла,

То все одно ріка його несе.


А я спинилась. Я без тебе стихла,

Я душу утопила в оту ніч,

Й на березі моє лишилось лихо

Солодкою жагою передпліч.


Лишилася печаль, як рвана рана.

Намотую років своїх бинти,

І проступає мука, й так реально

У пам'ять переходиш навіть ТИ

На цій вербі ти написав «люблю»

(Ми цілувались, от і вся основа).

Стікали краплями легкими на траву

Маленькі літери малесенького слова.

Н. Баклай

***


Я ту вербу забула крізь літа,

Я слово те із різних вуст ловила.

Через роки я стала вже не та,

А от зустріла і тебе спинила.




  • Привіт, минуле! – тихо говорю,

Вдивляюся у зморшки і сивини,

Ловлю твій погляд, мов любов ловлю,

І відпустить уже не маю сили.
…А на вербі кричить твоє «люблю»,

А ти мовчиш, і є тому основа…

Стекли давно по краплі у траву

Маленькі літери великого нам слова.

Н. Баклай

Листи

Мій син уже дочитував листи…

(А я все думала, що він читає книжку).

На кухні собі поралася нишком,

А син мій пізнавав, яким був ти,

І крадькома дочитував листи…

Дитино! Не читай чужі листи,

Де клятвенні слова переплелися.

Бо потім вони просто не збулися,

І зовсім інше чули я і ти.

Дитино! Не читай старі листи!

Не муч себе словами з давнини.

Тебе ще не було, як нам писалось…

Якби ж то зналось. О! Якби ж то зналось…

Чому слова рожевими були.

Не муч мене листами з давнини.

Дитино! Не питай мене про те,

Чому так обіцялося багато,

Який вогонь спалив усі слова ті.

Дитино! Не питай мене про те.

…Як страшно перечитувать пусте…

Н. Баклай

Кожна людина, переживши хвилини радості чи розчарування, намагається передати свій досвід іншим.


Сторінка п'ята. Поради

***


Гудуть вітри у золотому вітті,

Осінні думи в серце рвуться знов.

Немає справи гіршої на світі,

Як волею обмежувать любов.


Й тоді, коли в душі квітує свято,

Коли у небо проситься крило,


На завтра, на майбутнє відкладати

І усмішку, й цілунки, і тепло.


А час не вернеш і не вернеш весну,

Не вернеш недолюблені світи.

Якщо в руках співають пружні весла,

То не чекати треба, а пливти.

В. Тарасенко

***

Божественна, незнана в світі сила

У чарівливім спалаху своїм

Мене зненацька знову відродила,

Стривожила, як блискавка і грім.

І я жагою, радістю налитий,

Відкривши щастя трепетні краї,

Живу тепер, щоб вірити й любити

І сумніви розвіяти твої.

Коли вже є — ні хвильки не вагайся

І не ховайсь в розважливі слова.

Не сумнівайсь, не кайся, не карайся -

Середини в любові не бува.

В. Тарасенко

III. Слово вчителя. Так просто і піднесено, трепетно й ніжно, глибоко й натхненно говорити про кохання можуть лише ті люди, які самі пережили це велике почуття, «виплекали» й «викохали» його, випили повні по вінця дві чаші — кохання і страждання, та ще й зуміли «виспівати» найтонші порухи душі у ліричних віршах.

Запитання до учнів.

1. Які рядки з прочитаного торкнули струни вашої душі? Прочитайте.

2. Яка сторінка з «Книги Кохання» схвилювала найбільше? Чому?

3. Як ви вважаєте, сучасні закохані пишуть своїм коханим вірші чи хоча б читають твори поетів? Чому?

4. А ви б хотіли, щоб вам читали вірші про любов?

5. Якби довелося читати вірш вам, який з прослуханих сьогодні творів ви прочитали б коханій людині?

Кохання — еліксир життя. Це промінчик великої енергії, яка надає людині силу жити й творити. Я бажаю вам прислухатися до порад, які сьогодні звучали, і — любити. Любити життя, любити людей, любити цей неповторний світ. Адже від любові ми всі стаємо кращими.

Тож зичимо вам кохання, шановні вчителі! Вітаємо вас зі святом весни. Знайте, що ми вас любимо, бо ви – найкращі вчителі у світі



Сільська інтелігенція

…Іще б поспать. А вже, мов по інерції,

Ледь світ,- і стежка в грядки пролягла.

Учительки – сільська інтелігенція –

Еліта українського села.
Поки до школи – все у вас попорало,

І в хаті, і надворі, і в хліві –

Мадонни і рабині дипломовані –

Закручені життям УЧИТЕЛІ.


Рядками буряки, рядками й твори,

Між вічним і розумним – мозолі,

То вичистити гній із-під корови,

То кропиви насікти для свині.


… Без вас Маямі і курорти Греції

Рахують кожен долар, кожен цент,

І хто повірить – цвіт інтелігенції,

Немає грошей з’їздити в райцентр.


Між партами і бур’янами в полі

Відверта доля вперто хрест несе.

Як вчительки коли немає в школі,

То значить – вона череду пасе.


… А уночі, як сплять всі найрідніші,

І тиша в небі зорі стереже,

Вона сама собі читає вірші,

І плаче, бо болить чомусь чуже.


Колишні учні вже давно в столиці,

І лише зрідка хтось іще в селі,

В газетах, на екранах їхні лиця,

За кадрами й між строф – учителі.


Оті, що вірять незрадливим серцем,

І ждуть ще правди, ждуть іще тепла…

Забута усіма інтелігенція –

Богема українського села.



Н. Баклай
Каталог: attachments
attachments -> Урок-роздум після знайомства з інтимною лірикою Анни Ахматової та Ліни Костенко
attachments -> Вступ Література кінця XIX
attachments -> Усний журнал
attachments -> України Львівський коледж транспортної інфраструктури
attachments -> Проблема особистості людини у творчості А. П. Чехова
attachments -> Уроку : Антон Павлович Чехов «Товстий і тонкий»
attachments -> Позакласний захід із світової літератури На гостину до ювіляра
attachments -> Костенко Ліна Василівна
attachments -> Конспект відкритого уроку в 11 класі


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Мета: ознайомити старшокласників з інтимною лірикою Володимира Тарасенка та Наталі Баклай, показати мелодійність І щирість її віршів про кохання, роздумів про вірність І зраду iconМагія кохання у творчості Володимира Тарасенка Підготувала вчитель української мови та літератури Василівської зош І-ІІІ ступенів Горіздра Людмила Михайлівна
Познайомити учнів з життєвим І творчим шляхом полтавського письменника Володимира Тарасенка, допомогти усвідомити майстерність його...
Мета: ознайомити старшокласників з інтимною лірикою Володимира Тарасенка та Наталі Баклай, показати мелодійність І щирість її віршів про кохання, роздумів про вірність І зраду iconЗа новою програмою 8 клас чи існує справжнє кохання сьогодні? за твором Валентина Чемериса
Гумористична повість про життя І пригоди школярів із села Великі Чаплі: дружбу І перше кохання, вірність І перший поцілунок, дуель...
Мета: ознайомити старшокласників з інтимною лірикою Володимира Тарасенка та Наталі Баклай, показати мелодійність І щирість її віршів про кохання, роздумів про вірність І зраду iconЛітература рідного краю
До збірки увійшли вірші про наше місто Іллі Синенка, Римми Катаєвої, Володимира Родионова, Наталі Ланге, Павла Тичини
Мета: ознайомити старшокласників з інтимною лірикою Володимира Тарасенка та Наталі Баклай, показати мелодійність І щирість її віршів про кохання, роздумів про вірність І зраду iconУрок-роздум після знайомства з інтимною лірикою Анни Ахматової та Ліни Костенко
Познайомити учнів з особистістю та особливостями творчості А. Ахматової; навчати опрацьовувати літературно-критичні дослідження
Мета: ознайомити старшокласників з інтимною лірикою Володимира Тарасенка та Наталі Баклай, показати мелодійність І щирість її віршів про кохання, роздумів про вірність І зраду iconЦаричанський аграрний професійний ліцей” Навчальний проект „Україна в Європі. Європа в Україні”
Мета: ознайомитися з лірикою Ліни Костенко, шляхом аналізу віршів розкрити внутрішній світ поетеси, риси її характеру; перебування...
Мета: ознайомити старшокласників з інтимною лірикою Володимира Тарасенка та Наталі Баклай, показати мелодійність І щирість її віршів про кохання, роздумів про вірність І зраду iconФормула кохання
Мета: Поглибити знання учнів про відомих поетів зарубіжної літератури,в творчості яких звучить тема кохання. Розкрити взв’язок між...
Мета: ознайомити старшокласників з інтимною лірикою Володимира Тарасенка та Наталі Баклай, показати мелодійність І щирість її віршів про кохання, роздумів про вірність І зраду iconПодорож до країни «Електрика» Мета уроку
Мета уроку. Ознайомити учнів з історією дослідження електричних явищ та причинами їх виникнення. Показати на дослідах існування двох...
Мета: ознайомити старшокласників з інтимною лірикою Володимира Тарасенка та Наталі Баклай, показати мелодійність І щирість її віршів про кохання, роздумів про вірність І зраду iconКонспект уроку «Поет на грані геніальності» (за книгою М. Слабошпицького «Поет із пекла») Підготувала Шкляренко Галина Василівна, учитель української мови та літератури
Мета: Ознайомити учнів з життям І творчістю письменників літературного періоду Розстріляне Відродження. Поглибити знання про письменника...
Мета: ознайомити старшокласників з інтимною лірикою Володимира Тарасенка та Наталі Баклай, показати мелодійність І щирість її віршів про кохання, роздумів про вірність І зраду iconТема: Франческо Петрарка –видатний італійських поет -гуманіст. Багатство людської душі, краса І щирість почуттів, оспівування кохання у «Книзі пісень». «Благословенні місяць, день І рік…» Мета
Для того, щоб впоратися на уроці з завданнями, будьте старанними І слухняними. Нехай нашим девізом стануть слова
Мета: ознайомити старшокласників з інтимною лірикою Володимира Тарасенка та Наталі Баклай, показати мелодійність І щирість її віршів про кохання, роздумів про вірність І зраду iconТема: Франческо Петрарка видатний італійський поет гуманіст. Багатство людської душі, краса І щирість почуттів, оспівування кохання у «Книзі пісень»
Тема: Франческо Петрарка – видатний італійський поет гуманіст. Багатство людської душі, краса І щирість почуттів, оспівування кохання...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка