Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році



Сторінка4/9
Дата конвертації09.03.2018
Розмір2.05 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема «…Зникає все – лише нетлінні Поети, простір і зірки!» (Творчість Арсенія Тарковського) (урок для учнів 6 класу)

Мета: ознайомити з основними віхами життєвого і творчого шляху поета Арсенія Тарковського, дати стислу характеристику творчої та політичної діяльності родини Тарковських, їх зв’язком із театром «корифеїв», домогтися усвідомлення багатогранності літературної та театральної діяльності родини митців; розвивати ерудицію , навички виразного читання; виховувати інтерес до творчості митців та любов до рідного краю.
Тип уроку: Урок - віртуальний журнал
Попереднє завдання для учнів за творчими групами:

Презентувати свої дослідження за темами

І група - Зв'язок родини Тарковських з «театром корифеїв»

ІІ група - Життя та творчість Арсенія Тарковського.

ІІІ група - Життя та творчість Андрія Тарковського

ІV група - Вклад родини Тарковських у світову культу

«…Зникає все – лише нетлінні

Поети, простір і зірки!»

Осип Мандельштам


Хід уроку

І. Організація класу.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів, оголошення теми і мети уроку.

ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

Вступне слово вчителя

Є багато митців, що народилися і провели дитинство та юність в Україні, але вважаються надбанням лише російськоїкультури. До цих митців належать Микола Гоголь та Анна Ахматова, Арсеній та Андрій Тарковські. Але хто такі Тарковські? Що зробили вони такого, що потрібно не лише про них пам’ятати, але й шанувати їх творчість? Арсеній Тарковський— письменник зі світовим ім’я, а Андрій Тарковський – всесвітньовідомий сценарист та режисер. Батько і син. Такі різні долі та творчі шляхи. Але мало хто знає, що їх Батьківщиною є Єлизаветград (нині Кіровоград).

2012 рік на Кіровоградщині було оголошено роком Тарковських у зв'язку з цілою низкою ювілеїв членів цієї славетної родини. У березні виповнилося 160 років від дня народження Надії Тарковської - першої дружини І.К. Карпенка-Карого (Тобілевича), ім'ям якої названо колишній хутір, а нині - музей-заповідник Хутір Надія.(слайд 2 ) У квітні відзначено 80-річчя непересічного російського кінорежисера Андрія Тарковського(сдайд 2), у червні - 105-річчя його батька, уродженця Єлисаветграда, знаного російського поета Арсена Тарковського(слайд 2), у жовтні - 150-річчя від дня народження народовольця, активного діяча колишньої єлисаветградської "Громади" Олександра Тарковського (батька Арсена Тарковського)(слайд2).

Кіровоградський міськийлітературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого у 2007 році відгукнувся на ювілей одного з кращих поетів ХХ ст., нашого земляка Арсена ОлександровичаТарковського виставкою "А я горел, я жил и пел - когда-то…".

Тож , хто вони – митці та творці родини Тарковських? Про це ми сьогодні дізнаємося на уроці.
Виступ 1 та 2 груп

Учитель. Спробуємо перегорнути сторінки уявного літературно-історичного журналу «Нетлінні зірки».

Сторінка перша – «Арсеній Тарковський»



Учень 1.Родина Тарковських булла дуже відомою в місті. Батька Арсенія, Олександра Карловича, виховувала старша сестра Надія, яка була дружиною самого Карпенка-Карого. І відомий хутір «Надія», де вони жили, був посагом Тарковської. Олександр також навчався у реальному училищі разом із Садовським і Саксаганським, писав вірші і друкувався у місцевій газеті, знав сім мов. (слайд 3)

Історик. Цікава і кумедна історія пов’язана з другим шлюбом Олександра Карловича (перша дружина померла, залишивши дочку Леонілу). Він освідчувався своїй коханій, домашній вчительці Марії Рачковській чотирнадцять (!) разів. І стільки ж разів йому відмовляли. Але одного разу вони випадково зустрілися на весіллі, де Олександр зробив ще одну спробу. Після чергового «Ні!» він пригрозив впасти на підлогу, кричати і бити ногами. Дівчина не повірила, але він так і зробив. І тоді Олександр Карлович почув бажане «Згодна!»

Учень 2 .Це булла високоінтелігентна сім’я, в якій звичайним було писати одне одному листи і присвячувати дружні вірші. У такій атмосфері любові і затишку зростали діти Валерій (народився у 1903 році) і Арсеній (1907 рік), які вже змалку відчували потяг до музики та літератури. Але батько був упевнений, що сааме молодший син Арсеній зробить сім’ю відомою. Мабуть, він уже тоді бачив паростки таланту майбутнього письменника. А впевненість у тому, що він стане поетом, народилася в Арсенія після відвідування у шість років літературного концерту поетів Сологуба і Северяніна.

Історик Хочу зауважити, що зі старшим братом Валерієм(Валею) маленький Арсик спілкувався найчастіше. Брати розповідали однин одному таємниці, і,можливо, Арсеній успадкував захоплення старшого брата астрономією на все життя. Валерій загинув у 1919 році від руки одного з бандитів Григорьєва .(Арсенію тоді було 12, а Валі–лише 16)

* **


Еще в ушах стоит и звон и гром:

У, как трезвонил вагоновожатый!
Туда ходил трамвай, и там была

Неспешная и мелкая река—

Вся в камыше и ряске. Я и Валя

Сидим верхом на пушках у ворот

В Казенный сад, где двухсотлетний дуб,

Мороженщики, будка с лимонадом

И в синей раковине музыканты.
Июнь сияет над Казенным садом.
Труба бубнит, бьют в барабан, и флейта

Свистит, но слышно, как из-под подушки:

В полбарабана, в полтрубы, в полфлейты

И в четверть сна, в одну восьмую жизни.
Мы оба(в летних шляпах на резинке,

В сандалиях, в матросках с якорями)

Еще не знаем, кто из нас в живых

Останется, кого из нас убьют.

О судьбах наших нетеще и речи,

Нас дома ждет парное молоко,

И бабочки садятся нам на плечи,

И ласточки летают высоко.

1976

Учень 3. У своїх спогадах Арсеній Тарковський пише: «У дітей має бути золоте дитинство. В мене воно було. Головне у світі — це пам’ять добра. Мене дуже любили». І це при тому, щовін хлопчиком пережив і першу світову, і революцію, і громадянськувійну. Та незважаючи на все, сім’я залишалася маленькою планетою, де батьки безмежно любили і поважали своїх дітей.

Мати виховувала хлопчиків за модною тоді теорією відомого педагога Макса Фребеля. Відповідно до неї, хлопчиків до п’яти років слідбуло вдягати у дівчачі сукні і не карати їх тілесно.



Історик. Цікаво, що через це одного разу з Арсенія пожартував улюблений дядько хлопчиків — Володимир Ільїн (чоловік їхньої тітки), військовий офіцер. Він дав потримати шаблю старшому брату, а молодшому — ні, бо той, мовляв, дівчинка. Арсеній розплакався, бо мати одягала його в сукні протии його волі. Тоді дядько Володимир порадив хлопчику порвати сукню і попросити перешити її на штанці. Хлопчик так і зробив, і відтоді його вже не одягати в дівчаче вбрання.

Учень 2. Вчився Арсеній у чоловічій приватній гімназії Мелетія Крижановського з 1916 по 1920 рік. Сам директор був відомим педагогом, наставником і улюбленцем учнів, які ласкаво називали його «наймиліший Чорномор». Себе вони, звісно, ототожнювали з тридцятьма трьома богатирями з казкиПушкіна…
Учень 3. Дім-музей Тарковського, як його ще називають, розміщений в одній із будівель колегіуму не тільки тому, що він тут навчався. У цьому будинку жила його перша муза — Марія Фальц, його перше кохання, яке червонною ниткою проходить через усе його життя. Вірші про Неї Арсеній Олександрович писав і через багато років після її смерті. До речі, картина цього дому теж є у його творах:

«Невысокие, сырые

Были комнаты в дому

Называть её Марией

Горько сердцу моему.

Три окошка, три ступени

Темный дикий виноград.

Бедной жизни бедный гений

Из окошка смотрит в сад…» (слайд4)
Історик. Арсеній познайомився з Марією, коли йомубуло шістнадцять років. Вона була на вісім-дев’ять років старшою, до того ж «солом’яною вдовою» — її чоловік зник безвісти під час громадянської війни. Марія Густавівна булла надзвичайно розумною, освіченою, мала особливу, внутрішню красу. Багато читала і обожнювала поезію, грала на роялі, тож не дивно, що вона приваблювала чоловіків.

Учень 4. У біографії Арсенія Тарковського зазвичай майже не приділяють уваги елисаветградському періоду. Але ж саме середовище, де він провів дитинство і юність, сформувало майбутнього письменника. І все життя він пам’ятатиме рідне місто і буде за ним сумувати:

«А всё-таки жалко, что юность моя

Меня заманила в чужие края,

Что мать на перроне глаза вытирала,

Что этого я не увижу вокзала …»

У 1955 році, коли АрсенійТарковський востаннє приїхав до рідногоміста, він поїхав на хутір «Надія». По дорозі попросив зупинитися. Став на коліна і поцілував рідну землю… Він вже ніколи не повернеться сюди, але завжди пам’ятатиме місто свого дитинства, яке для нього було найкращим у світі …


* * *

Был домик в три оконца

В такой окрашен цвет,

Что даже в спектре солнца

Такого цвета нет.

Он был еще спектральней,

Зеленый до того,

Что я в окошко спальни

Молился на него.
Я верил, что из рая,

Как самый лучший сон,

Оттенка не меняя,

Переместился он.
Поныне домик чудный,

Чудесный и чудной,

Зеленый, изумрудный,

Стоит передо мной.
Учень 5. Протягом всього життя поет підтримував добрі стосунки з багатьма діячами української культури. Він дружив з Максимом Рильським, режисером Житомирського театру Миколою Станіславським, київською поетесою Євдокією Ольшанською, спілкувався з відомими українськими письменниками Дмитром Павличком, Борисом Теном, Леонідом Вишеславським, Іваном Драчем, кінорежисеромМиколою Мащенком. Листувався з Леонідом Первомайським та Володимиром Базилевським. Разом з онуками І.К. Карпенка-Карого Андрієм та Назаром піклувався про музей-заповідник Хутір Надія. Арсеній Тарковський про Кіровоград написав стільки, скільки не написав жоден із письменників, які тут жили.
3. Виступ 3 та 4 груп

Учитель.Батько і син. Такі талановиті , такі різні. Кожен з Тарковських є яскравим представником свого століття .(слайд 5)

Сторінка друга – «Андрій Тарковський»

Учень 6. Він увірвався в кінематографічний світ у двадцяти дев’ятирічному віці. Він – син Арсенія Олександровича Тарковського … видатного російського поета. «Це були важкі часи. Мені завжди не вистачало батька. Коли він пішов із сім’ї мені виповнилось три роки. Життя було важким у всіх смислах» - скаже в кінці життєвого шляху, вже титулований режисер, Андрій Тарковських.

Андрій Арсенович Тарковський (4 квітня 1932 — 29 грудня 1986) — російський кінорежисер, сценарист. На думку багатьох зарубіжних критиків, це другий за вкладом в світове кіномистецтво та впливом на його історію радянський режисер після Сергія Ейзенштейна. Його твори – Каток і скрипка (1960), Іванове дитинство (1962), Андрій Рубльов (1972), Соляріс (1972), Дзеркало (1974), Сталкер (1979), Ностальгія (1984), Жертвопринесення (1986) – отримали численні відзнаки критиків та призи на кінофестивалях: «Золотий Лев» Венеціанського кінофестивалю за фільм «Іванове дитинство», спеціальний приз журі Канського фестивалю за стрічку «Соляріс».



Учень 7. Але за талантом ховалася туга за батьківщиною, похмура самотність. Сьогодні ми спробуємо розповісти про Тарковських не лише як про представників культури свого часу, а й як про звичайних людей з їх проблемами, радістю, болем, коханням.

Журналіст Із спогадів італійського кінорежисера Донателли Багліво(слайд 6)

Ви пам’ятаєте Вашу першу зустріч з Андрієм Тарковським? Як це сталося?



Моя перша зустріч з Андрієм Тарковським відбулася в саду, що прилягає до кінозалу RAI (іт. RadiotelevisioneItaliana). Я була запрошена переглянути один фільм. Це якраз був типовий комерційний фільм, який мені взагалі не сподобався. Я вийшла з залу і пішла в сад, щоб зачекати свого колегу, який залишився додивлятися фільм. В саду був хлопець, худий такий, що нервово ходив туди-сюди, він був одягнений в штани зеленого мілітарного стилю та в курточку. Він дивився на мене, намотуючи круги, і мені було якось ніяково від такої ситуації, тому вдавала, що щось пишу. Закінчився фільм, вийшов мій колега та й каже: «А зараз познайомлю тебе з моїм другом». Другом виявився якраз цей хлопець. Він тоді майже не розмовляв італійською, а з його акценту я зрозуміла, що це росіянин. Так почалася наша довголітня дружба з Андрієм Тарковським.

- Чи розповідав Вам Андрій Тарковський про своє українське коріння?



Думаю, Вам буде цікаво те, що Андрій дуже часто розповідав мені про своє українське коріння по лінії батька. Ми планували колись здійснити разом навіть подорож автомобілем з Риму до Москви через край його предків - Україну. Ідея була така - зняти фільм, роблячи кінозйомки під час подорожі та розповідаючи про відомих письменників цього краю, серед яких мав бути його батько поет Арсеній Тарковський.

А на кого рівнявся у своїй творчості Андрій Арсенович?



Звичайно ж ,на творчість першого українського кінорежисера Олександра Довженко

Учень 8. Творчість, митець, поет… За цими слова ми можемо побачити лише історію , проблеми століття, злами, падіння та надбання певного народу. А що ми знаємо про саме життя Андрія Тарковського, про його родину, кохання, сум?

За словами Марини Арсеніївни, «і батькові, і Андрію не дуже пощастило з жінками». Поет написав у листі до сина: «Не будь листком на вітрі. І не кидайся в пристрасть, як у глибоку криницю…».

Обидва були кілька разів одружені, але нащадки Тарковських, крім Марини Арсеніївни, не особливо цікавляться творчою спадщиною своїх предків. Із сином Андрія від першого шлюбу Арсенієм, хірургом за фахом, Марина підтримує теплі стосунки. Син кінорежисера від другого шлюбу Андрій живе в Парижі, він — президент Міжнародного інституту мистецтв ім. Андрія Тарковського.

Учень 9. Доля була немилосердна до Андрія . Спочатку визнання, слава на батьківщині. Потім найстрашніше – забуття, нерозуміння, пошуки, чужа країна.

У 1983 році він поставив на сцені Лондонського театру «Ковент Гарден» пушкінського «Бориса Годунова».

Останній фільм «Жертвоприношення» Тарковський знімав на острові Голландії та в Швеції. Вже тоді у вересні 1985 року у стадії монтажу здоров’я Тарковського різко похитнулося. Він захворів. Пройшовши курс обстеження виявилось, що в режисере рак легень.

У 1986 році фільм, останній фільм, Тарковського побачив світ. Його одразу було титуловано на Канському кінофестивалі.

Андрій працював до останнього. Книгу «Відображений час» він закінчив за дев’ять днів до смерті.

29 грудня 1986 року Андрій Тарковський помер. Режисера поховали на православному кладовищі в чужій могилі. На білому камінному хресті з написом «Володимир Григор’єв» з’явилась табличка з іменем режисера. Згодом він був перезахоронений. І тільки у 1994 році на могилі з’явився надгробний камінь з написом: „Людині, котра бачила Янгола”.(слайд 6)



IV. Підсумок уроку

Учитель . «Кожна людина – творець своїх справ». Ці слова письменника епохи Відродження Мігеля де Сервантеса такі ж актуальні сьогодні, як і багато років тому, в 16 столітті, коли були написані. Ми можемо лише доповнити фразу: «… та творець історії своєї епохи». Кожен представник родини Тарковських завжди опирався лише на власні сили, що давало змогу повернути рідний край до повнокровного життя, зробити переворот у думках сучасників

Рефлексія. Усне опитування: технологія «Мікрофон»

Що найбільше запам’яталося особисто кожному сьогодні на уроці?

Яким чином родина Тарковських була поєднана з театром «корифеїв»?

Який внесок , на вашу думку, зробили в українську культуру батько і син Тарковські?

Як ви вважаєте, чому епіграфом до нашого уроку стали саме ці рядки російського поета О. Мандельштама? Як ви їх розумієте?

Спробуйте пояснити, чому тема уроку та назва нашого усного журналу не співпадають.



Учитель. Дійсно, сьогодні ми з вами лише перегорнули самі перші сторінки літературно-історичного журналу. Ми дізналися про родину митців Тарковських .Пошуки триватимуть. Ми йдемо далі

V.Домашнє завдання.

Розпочати творчо-пошукову роботу за групами

Нащадки Тарковських

Музеї родини Тарковських

Музи Арсенія та Андрія Тарковських

Криволапова В.Д., Сібіберт І.В., класні керівники

Созонівського НВК
Тема: «Фортеця святої Єлисавети» (урок-подорож для учнів 6-8 класів)
Мета: поповнити знання учнів про Кіровоград та його історію; розвивати почуття гордості, любові, та віддовідальності за майбутнє свого міста.
Обладнання: атрибутика Кіровограда, портрети видатних та почесних людей міста, фото Єлисаветграда, Кіровограда
О рідне місто, я навік з тобою!

Тебе люблю, про тебе я співаю,

В житті весь вік завдячую тобі...

Учень:


На честь Єлисавети ж то святої

При забудові місто нарекли,

Що від нещасть його, від бід, розбоїв

Молитви праведниці берегли.


Учитель. Як ви вже знаєте, край, де розташоване наше місто довгий час називалось Дике поле. В 1754 році імператриця Єлизавета видала наказ про заснування фортеці. Однією із причин її любові до України було й те, що вона була закоханою у Кирила Розума, співака свого театр.

- Для яких цілей було побудовано фортецю?

Для захисту південних кордонів Росії від набігів печенігів і половців.

Учень. У жалуваній грамоті Івану Хорвату від 2 січня 1752 року йшлося про те, що майбутня фортеця мала отримати ім’я Святої Єлисавети. Спорудити її мали у межиріччі двох приток річки Інгулу – Грузької та Сугоклеї. Будівництво було розпочато вісімнадцятого червня тисяча сімсот п’ятдесят четвертого року, а за три роки над диким українським степом уже височіла унікальна земляна споруда, аналогів якої не було.

Згодом біля фортеці з’явилось і цивільне поселення у формі слободи. Першими поселенцями там стали представники інших національностей, проте значною була кількість і вихідців з українських губерній. З тисяча сімсот шістдесят четвертого року слобода стала центром Єлисаветградської провінції, а з тисяча сімсот сімдесят п’ятого року - отримала права міста Єлисаветграда. Управляв містом магістрат, який відав адміністративними, господарськими, фінансовими та судовими справами.

Фортеця на той час відігравала значну роль у боротьбі Росії за вихід до Чорного моря. У роки російсько-турецької війни вона була резервною базою російських військ. Тут часто розміщувалися штаби армій і полків, проводилися військові навчання.

Новозбудована фортеця мала форму правильної шестикутної зірки площею 55 х 55 саженів (6 га) і була зразком фортифікаційного мистецтва середини XVIII століття. У фортеці було шість бастіонів у оточенні валів та ровів. Кожний фортечний бастіон мав власне ім’я:

Святого Петра;

Святої Катерини;

Святого Олексія;

Архистратига Михаїла;

Святого Апостола Андрія Первозванного;

Святого Благовірного Олександра Невського.


Між головними осями бастіонів симетрично останнім було розташовано 6 равелінів. Кожний фортечний равелін також мав ім’я:

Святої Анни;

Святої Наталії;

Святого Федора;

Святого Миколи;

Святого Іоанна Предтечі;

Святих Преподобних Старців Печерських.
До фортеці через вали, рови, равеліни та підвісні дерев’яні мости вели три дороги та, відповідно, троє воріт з караульними при них приміщеннями. І кожні фортечні ворота також мали назву:

Троїцькі;

Предчистенські;

Всесвятські.





Єлисаветград. Передісторія та заснування міста.
Землi сучасної Кiровоградщини частково стали територiєю, на якiй на зламi XV-XVI столiть зародилося козацтво.Згодом козаки у пониззi Днiпра створили свою систему сiчових укрiплень, яка дiстала назва Запорозька Сiч i стала центром своєрiдної козацької республiки. Землi ж кiровоградськi невiд`ємною часткою увiйшли до складу земель Вольностей Вiйська Запорозького, що постiйно контролювались Сiчовим товариством. Селяни, призвичаєнi до землi, не лише воювали: адже перед ними розкинулися простори родючої землi, повноводнi рiчки, незайманi степи, багатi на рибу та звiрину. Козаки бралися за плуга, полювали на хижого звiра, годували худобу, ремiсникували...
Історія розпорядилась так, що наше місто виросло серед козацьких могил точніше на козацьких кістках.
- Про яких козаків іде мова?

Запорізька Січ Учасники гайдамацького руху – І.Круть, Я.Репетея, Г.Саражин, М.Залізняк, В.Щербина - вихідці з Єлисаветградської провінції.


Вчитель. У фортеці св.Єлисавети у минулому та позаминулому столітті перебували російські полководці.

- Які ж російські полководці перебували у фортеці св.Єлисавети ?

Суворов, МЛ,Кутузов, М.М.Раєвський.

Полководець Михайло Кутузов в Єлисаветграді

Роки, проведені Кутузовим в Єлисаветграді, були одними з найкращих в його житті. Тут перспективний, новоприсвоєний генерал набирався військового досвіду, тут з’явились на світ дві його молодші доньки і єдиний син.


- Відомо, що наше місто мало різні назви. Які?

Фортеця св.Єлисавети, Єлисаветград, Зінов'євськ, Кірово, Кіровоград.



Легенда про Святу Єлисавету

Святий Захарій та свята Єлисавета, батьки святого Іоана Хрестителя, були походженням з роду Аарона. Захарія був священиком в ієрусалимському храмі, а дружина його — сестрою святої Анни, матері Пресвятої богородиці. Живучи безгрішно, по заповідям Господнім, праведні чоловік і дружина не мали дітей, що вважалось в іудеї Божою карою. Одного разу, коли Захарія здійснював службу у храмі перед ковчегом, явився йому Ангел Господень і мовив: «Не бійся, бо почуто молитву твою і Дружина твоя Єлисавета народить тобі сина, і даси йому ім'я «Іоан». Буде він близьким до Господа і духу святого набереться ще від матері своєї. Багатьох з синів ізрайлевих оберне він до Господа і стане перед Ним, щоб представити йому народ підготований». Здивувався Захарія: «Я старий і дружина моя у похилому віці». Тоді мовив Ангел Господень Гавриїл, що стане німим Захарія до того дня, як збудеться це. Люди чекали виходу священника з храму, але, вийшовши, Захарія пояснював знаками, що йому було видіння. Коли Єлисавета зачала та народила по слову Господню, її запитали, яким ім'ям назвати дитину, Єлисавета відповіла: « Іоаном». Такого імені ніколи не було в їхній родині, тому, вагаючись, пішли люди до Захарія. Він написав на дошці: Іоан. Тоді мова повернулася до нього, і він розповів, що Ангел пророкував про дитину.

Нечестивий цар Ірод, узнавши від волхвів про майбутнього Царя іудейського та пам'ятаючи про чудесне народження Іоана, послав убити й цю дитину. Єлисавету попередили і вона утікла з немовлям у гори. Але вояки переслідували її слід у слід, і ніде було заховатися. Вигукнула тоді Єлисавета: «Гора Бога, впусти матір з сином!»

Гора розкрилася і впустила її, і Ангел йшов поперед неї як світоч.

У ці дні Захарія виконував свою чергу служби в Єрусалимському храмі. Вояки, послані іродом, не добившись від Захарії відповіді, де немовля, закололи його у храмі між жертовником і вівтарем. Жерці, що прийшли вранці жахнулися такому злодійству, і розірвали одяг свій, дуже оплакували святого Захарію разом з усіма людьми. Свята Єлисавета померла через 40 днів після смерті свого чоловіка.

( Короткі повідомлення про інші назви міста.)

У попередні роки Кіровоград мав такі назви:
1765 — 12 липня 1924 — Єлизаветград;

12 липня 1924 — 27 грудня 1934 року — Зінов'євськ;

27 грудня 1934 — 10 січня 1939 року — Кірове;

від 10 січня 1939 року — Кіровоград.

Нині громадськість міста періодично підіймає питання про доцільність перейменування міста. 17 січня 2010 року разом із президентськими виборами, планується провести референдум з питання повернення історичної назви Єлисаветград.

Єлисаветград у цифрах




Фортеця св. Єлисавети була поставлена недалеко від турецьких володінь, 30 годин кінної їзди, і займала 57 гектарів. У 70-х роках ХУІІІ ст. тут проживало 2400 чоловік, у 1784 році – 4170, у 1787 – 4746 чоловік у 1062 будинках. Переселенці, які осідали в Єлисаветграді, отримували від магістрату грошову допомогу. Переселенці-іноземці – 30 крб., росіяни та українці з Польщі – 12 крб. Ті, хто зобов’язувався займатися торгівлею, отримували ще й “підйомні” на заснування справи – 150 крб.

На початку 60-х років ХІХ ст. Єлисаветград мав 21 вулицю, а забрукованими були лише дві центральні. Був один великий міський сад площею 23 десятини і 16 невеличких приватних садів. У 1787 р. в місті засновано хірургічну школу – один із перших медичних закладів на Україні. В ній навчалося 267 учнів і 10 волонтерів. 1823 рік. Відкрито міську лікарню на 54 ліжка. За лікування в ній треба було платити 30 копійок на день для місцевого населення і 50 – для приїжджих.

Місто назване на честь С. М. Кірова, який, проте, ніколи не був у місті і жодним чином із ним не пов'язаний.



Із 10 січня 1939 року місто стало носити назву Кіровоград. Чергове перейменування було пов'язане з утворенням Кіровоградської області. Відтак із метою того, щоб назва новоутвореної адміністративної одиниці не змішувалася з назвою Кіровської області у РРФСР, а також відрізнялася віді схожої (паронімічної) назви містечка Кіровград у Свердловській області РРФСР, з'явився останній на часі варіант назви міста.
Пам'ятник С. М. Кірову у м. Кіровоград, установлений 1937 р (скульптор М. Г. Манізер)
Зараз він розкинувся на 10,3 тис. га., має населення 243 тис. чоловік.

  • Які річки протікають через Кіровоград ? Інгул, Сугоклея, Біянка.

- Чи знаєте ви найдавніший сад міста? (Горсад - Олексіївка)

- Куди поставлялися овочі й фрукти з Горсаду? (до царського столу)

Кіровоградщина - серце України, степова перлина, радо відкриває двері для гостей!

Через нашу землю пролягли стежки, якими ходив великий поет і національний пророк Тарас Шевченко. Саме тут розквітли таланти засновників українського професійного театру Марка Кропивницького, Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Марії Заньковецької.

Наша земля дала класичній літературі письменника і державного діяча Володимира Винниченка, мрійника Юрія Яновського, талановитого поета Арсенія Тарковського, філософа Дмитра Чижевського. Яскравою зіркою вітчизняної та світової педагогіки засяяв наш земляк Василь Сухомлинський.

Але найбільший скарб Кіровоградщини - це люди! Люди, які є найкращим гарантом надійності, які готові власним розумом і руками забезпечити своєму краю, своїй країні належне місце у сучасному світі!




  • Чому Єлисаветград називали «Маленьким Парижем»?

Вражає архітектура міста, бо це будинки, створені за індивідуальними замовленнями в різних архітектурних стилях відомими архітекторами того часу – Андрієм Достоєвським, Яковом Паученком, Олександром Лішневським. Єлисаветград було заново переплановано на квартали і сектори. Місто набуло європейського вигляду. За архітектурну неповторність сучасники називали Єлисаветград “маленьким Парижем”.


  • Чому театрознавці по праву називають Єлисаветград “українськими Афінами”?

Єлисаветград – колиска української драматургії. Театрознавці по праву називають його “українськими Афінами”. Тут у тисяча вісімсот вісімдесят другому році було відкрито перший український професійний театр, у якому працювали справжні корифеї – Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський. Радували городян своїми виступами композитори Микола Лисенко та Ференц Ліст, оперний співак Йосип Петров, була заснована музична школа Генріха Нейгауза.

Щоб наше улюблене місто стало красивим, величавим, необхідно менше говорити, зробити щось реальне...


  1. Посадити дерево, квіти;

  2. Підтримувати чистоту і порядок;

  3. Старанно вчитись, розвивати свої здібності;

  4. Берегти і множити історичні реліквії;

  5. Пишатись своєю родиною, своїми земляками;

  6. Поважати своїх пращурів.

Учень:

Розквітне ще наше містечко прекрасне,

Від нас це залежить, ти це пам’ятай!

Прикрась своє місто, і всіх, хто працює

Від щирого серця ти завжди вітай.

У наших руках доля рідного міста,

Нам жити у ньому, тож хай розквіта.

І стане перлиною того намиста

Твоє рідне місто – колиска свята!

(Валентина Левченко-Дигас)

Учениця:

Незабутній Кіровоград

Зорі Всесвіту світять далекі,

Колосками леліє земля.

Знов над містом полинуть лелеки-

Ми зустрілись, любове моя.
Я до місця завжди поспішаю,

Де Інгул животворно шумить.

І до тебе, коханий мій краю,

Завітаю завжди, хоч на мить.


Над тобою чарівно співають

Невгамовні дзвінкі солов”ї.

Білопінно сади розквітають,

Зеленіють діброви й гаї.


Якби мала я ластівки крила,

Полетіла б до тебе назад.

Мене доля з тобою зріднила,

Незабутній мій Кіровоград




Відомі люди, пов'язані з Кіровоградом

Володимир Винниченко

Із Кіровоградом (Єлизаветградом) пов'язані імена цілої плеяди діячів української культури, історії, спорту тощо. На його честь названо проспект у центрі міста.

Одним із найвідоміших уродженців Єлисаветграда (Кіровограда) є Володимир Кирилович Винниченко (1880—1951), Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист (за СРСР ці факти не популяризувалися). Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки, які сформували його як борця за державність українців.

Місто відоме і як колиска першого українського професійного театрального колективу. Наприкінці XIX — на початку XX століть на сцені місцевого театру виступали корифеї української сцени — І. Тобілевич, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Старицький, М. Заньковецька. У приміщенні єлисаветградського театру публіка гаряче аплодувала відомим композиторам і музикантам Ф. Лісту, М. Мусоргському, О. Скрябіну, А. Рубінштейну, М. Лисенку; співакам Ф. Шаляпіну, Л. Собінову.

У середині 70-х років XIX століття у місті жив український композитор П. Ніщинський.

Тут починали свій творчий шлях письменники: І. Карпенко-Карий, Ю. Яновський, Я. Іванкевич; музиканти Г. Нейгауз, К. Шимановський, композитор Ю. Мейтус, художник-авангардист О.О. Осмьоркін.

У 1907 році в Єлисаветграді народився російський поет Арсеній Тарковський, батько режисера Андрія Тарковського.

У 1958—1963 роках у Кіровоградському педагогічному інституті навчався Євген Марчук, майбутній прем'єр-міністр України, секретар РНБО, міністр оборони України.

У 60—70-х роках XX століття в Кіровоградському музучилищі навчались народна артистка України, солістка Національної опери України Лідія Забіляста (сопрано) та відомий російський композитор і продюсер Ігор Крутой.

У Кіровограді народилися відомі футболісти: володар Суперкубка УЄФА, дворазовий чемпіон Англії та Шотландії Андрій Канчельскіс, володар Кубка УЄФА Андрій П'ятов, автор першого голу збірної України на чемпіонатах світу Андрій Русол, півзахисник збірної України Сергій Назаренко.

У Кіровограді також народився срібний призер Олімпіади в Сіднеї у командному заліку зі спортивної гімнастики Руслан Мезенцев.

Серед відомих кіровоградців є й сучасники, що посприяли розвиткові й уславленню рідного міста:



О. С. Симоненко (нар. 1974) — майстер спорту міжнародного класу з велотреку, володар Кубка України з велоспорту, переможець чемпіонатів світу в Італії, Франції та Німеччині, срібний призер (у командному заліку) XXVII літньої Олімпіади (Сідней, 2000); за підсумками Олімпіади відзначений орденом «За заслуги» II ступеня. 2003 року Олександрові Симоненку було присвоєно почесне звання «Почесний громадянин м. Кіровограда», а 2005 року (після закінчення спортивної кар'єри) обрано заступником голови фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України в Кіровоградській області.

В. М. Желтобрюх (нар. 1932) — значно посприяв розвитку економіки міста на керівних посадах головних міських промислових підпрємств ВАТ «Гідросила» та ВО «Червона зірка»; від 1992 року засновник і директор ТОВ фірма «Ось»; кандидат технічних наук, автор понад 30 винаходів, впроваджених у виробництво, почесний громадянин міста Кіровограда, нагороджений орденами Знак пошани, Дружби народів, Трудового Червоного Прапора.

А. М. Кривохижа (нар. 1925) — народний артист України, багаторічний керівник заслуженого самодіяльного ансамблю народного танцю України «Ятрань», почесний громадянин міста Кіровограда.

Ге́нріх Гу́ставович Нейга́уз (*12 квітня 1888, Єлисаветград - 10 жовтня 1964, Москва) — піаніст і педагог, публіцист і музично-суспільний діяч.

Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич; *29 вересня 1845, с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда — †15 вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, ерудит.

Марко Лукич Кропивницький (* 7 травня 1840 — † 21 квітня 1910) — український письменник, драматург, театральний актор. З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

Олександр Олександрович Осьмьоркін (1892-1953) – належить до тих відомих майстрів живопису першої половини XX сторіччя, чиє життя в мистецтві було перейнято невтомним творчим пошуком своєї художньої індивідуальності. Творча спадщина майстра – більш 700 творів живопису, графіки, театральних декорацій, що знаходяться в Третьяковській галереї, музеї образотворчих мистецтв ім. О.С.Пушкіна (Москва), російському музеї (С.-Петербург), Київському музеї російського мистецтва, у художніх музеях України, Росії, Литви, Казахстану, Азербайджану, приватних колекціях.

Яновський Юрій Іванович (27.08.1902-25.02.1954).Український прозаїк, драматург, кіносценарист.

Сухомлинський Василь Олександрович – видатний педагог-новатор.
Почесні жителі Кіровограда
Олексій Семенович Жадов

Народився 17 березня 1901 року, росіянин, із селян. З вісімнадцятирічного віку в армії, починав рядовим, закінчив військову кар'єру генералом. Один з тих, хто брав активну участь у Другій світовій війні. Командуючи військами 5-ї гвардійської армії, відзначився у Кіровоградській наступальній операції. Підрозділи цієї армії першими увійшли у Кіровоград із східного напрямку. Три дні - з 5 по 8 січня 1944 року - вони брали участь у боях за обласний центр. Командарм проявив тоді винахідливість, кмітливість, високе знання воєнної тактики. 5-а гвардійська відзначилася у боях за Новоукраїнку, Помічну, інші населені пункти області.


Олександр Ілліч Родимцев

8 січня 1944 року полковник Родимцев із своїм корпусом вступив у Кіровоград.

На святкування 30-річчя визволення Кіровограда у січні 1974 року прибув генерал-полковник О.І.Родимцев. Тут йому й вручали посвідчення Почесного громадянина нашого міста, якого він удостоєний 28 жовтня 1973 року.
Яриніч Володимир Іларіонович є ініціатором впровадження нової комплексної методики лікування раку шлунку з впровадженням до операційної променевої терапії та після операційної поліхіміотерапії з модифікаторами. Широко застосовує плазмений скальпель, який дозволяє проводити оперативні втручання на печінці з видаленням метастазів. Такі операції дають змогу продовжити життя людей з запущеними формами раку органів черевної порожнини на два-три роки.

Є членом правління республіканського товариства онкологів. Постійно публікується в засобах масової інформації по проблемам охорони здоров"я в Кіровоградській області, за вагомий внесок у розвиток медицини області являється Лауреатом премії ім. В.Винниченка газети „Народне слово". З 1998 року Яриніч В.І. депутат Кіровоградської обласної ради.

Результати професійної діяльності Яриніча В.І. відзначені державними нагородами: орденом Трудового Червоного Прапора, 1986 р., медаллю "За трудову доблесть", 1978 р., відзнакою Президента України - орденами „За заслуги" III, 2000 р., та II ступеня, 2006 р., Почесними грамотами Верховної Ради України, Міністерства охорони здоровая України, грамотами обласної державної адміністрації, обласної ради та управління охорони здоров"я.

Євгенія Михайлівна Чабаненко

Євгенія Михайлівна Чабаненко народилася 12 листопада 1928 року у Малій Висці у сім'ї робітника. По закінченні Кіровоградського педучилища працювала на комсомольській, партійній, педагогічній роботі, очолювала педколективи 27-ї та 34-ї СШ міста. З 1970 по 1986 рік Євгенія Михайлівна була заступником голови Кіровоградського облвиконкому. За активну трудову діяльність була нагороджена орденами Трудового Червоного Прапора та "Знак Пошани", двома медалями та Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Після виходу на пенсію Євгенія Михайлівна вела активну громадську діяльність, тому що не уявляла свого життя без роботи. Працювала заступником голови ради обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, очолювала міську раду організації ветеранів війни, праці, Збройних Сил, обиралася депутатом міської ради.

...За громадську роботу ні грошей не платять, ні нагород не дають. Але Євгенія Михайлівна заслужила найвищу з усіх нагород - шану і любов людську, вічну Пам'ять про себе. Рішенням двадцять шостої сесії двадцять четвертого скликання Кіровоградської міської ради від 22 липня 2004 року Євгенії Михайлівні Чабаненко присвоєно звання "Почесний громадянин м.Кіровограда". Вона, до речі, єдина жінка, якій виявлена така висока честь.



Михайло Дмитрович Степанов

До наших днів на стінах деяких приміщень міста можна побачити написи "Перевірено, мін немає". Вони нагадують нам про тривожні дні зими 1944 року, коли відбувалися жорстокі бої на вулицях Кіровограда при вигнанні з нього гітлерівських окупантів. Відступаючи, німці намагалися вивести з ладу життєво важливі об'єкти промисловості, комунальне господарство, житло.

Щоб не допустити руйнації, за наказом командування 2-м Українським фронтом була створена 27-а окрема інженерна бригада спеціального призначення для розвідки і розмінування міста. Одну з груп бригади очолив майор Михайло Дмитрович Степанов. Працювати доводилося у надзвичайно складних умовах, кожен нечіткий крок, рух мінерів міг закінчитися трагедією - мінер помиляється у житті лише один раз. Фашисти планували зірвати Балашівський залізничний міст через Інгул, заклавши під нього кілька зарядів. Під безперервним артилерійським вогнем мінери групи Степанова на 40-метровій висоті знешкодили вибухівку. Чимало об'єктів міста було міновано авіабомбами з додатковими авіаційними електровибухівками. Лише на заводі "Червона зірка" було виявлено 40 таких фугасів. Завдяки досвіду майора Степанова і вмілим діям групи мінерів у складі Тертишного, Попова, Шаєва і Саєнка смертельне начиння вдалося вивезти з цехів підприємства. У підвалі школи № 30 у печі було виявлено комбінований "сюрприз" натяжної дії. Такі ж знаходилися і на поштамті.

Розмінування міста тривало з 8 січня по 1 лютого 1944 року. За цей час було перевірено майже 120 кілометрів вулиць, 418 кварталів, понад 330 приміщень, знешкоджено майже дві з половиною тисячі фугасів та авіабомб. Завдяки мужнім діям мінерів місто було врятовано від значних руйнувань.

Враховуючи подвиг мінера Михайла Дмитровича Степанова, рішенням 6-ї сесії міської ради від 30 грудня 1998 року йому присвоєно звання "Почесний громадянин м.Кіровограда".
Віктор Михайлович М'ягкий

Віктор М'ягкий народився 27 березня 1949 року у м.Волчанську Харківської області. Після закінчення лікувального факультету Дніпропетровського медичного інституту кілька років працював лікарем-урологом урологічного відділення обласної лікарні м.Кіровограда, а з травня 1988 року очолює урологічне відділення міської лікарні швидкої медичної допомоги, є позаштатним спеціалістом Кіровоградського міськздороввідділу.

За час роботи ним втілені, а лікарями-ординаторами засвоєні лікувальні та діагностичні методи, які використовуються у Київському та Московському НДІ, на кафедрах урології Київського, Дніпропетровського, Запорізького медичних інститутів, а також у закордонних урологічних клініках. Віктор Михайлович бере участь у експертизі непрацездатності, контролює доцільність госпіталізації, повноту лікувально-діагностичних дій у відділенні. Він заслужений лікар України, зробив понад 16 тисяч операцій, тобто врятував життя названій кількості людей, причому, не тільки в Україні, а й на далекому африканському континенті, де він кілька років працював у Алжирі. Його вміння лікувати, оперувати, ставлення до роботи сьогодні неперевершені. Хворі, яких Віктор Михайлович поставив на ноги, відзначають його чуйність, вихованість, тактовність. Ці ж риси характеру притаманні Віктору Михайловичу і у поводженні з колегами.

Рішенням Кіровоградської міської ради від 24 липня 2003 року Віктору Михайловичу М'ягкому присвоєно звання Почесного громадянина Кіровограда. Є щось символічне у тому, що таким чином вшановано людину найгуманнішої у світі професії, яка готова будь-якої миті прийти на допомогу тим, хто її потребує. Щоб не переривався на землі вічний ланцюг життя.


Олександр Сергійович Симоненко

Чи не найуважнішими уболівальниками за змаганнями велосипедистів у далекому австралійському Сіднеї були любителі цього виду спорту в Кіровограді? Адже на велотрасах XXVII-ї Олімпіади виступав наш земляк майстер спорту міжнародного класу Олександр Симоненко. Ми знали, що він сильний і досвідчений гонщик, уже вісім років виступає за збірну команду України. Олександр був дворазовим срібним та бронзовим призером юніорського чемпіонату світу у Греції, виборов срібну медаль на чемпіонаті світу в Колумбії, Австралії та Франції. Наступний етап боротьби за призи - олімпійський Сідней, змагання № 1 для атлета будь-якого виду спорту.

І ось у вечірніх теленовинах прозвучало повідомлення: у командній гонці переслідування на чотири кілометри українські велосипедисти завоювали срібні медалі, встановивши при цьому світовий рекорд. Серед переможців був Олександр Симоненко. Це був його зоряний час. Наш земляк повернувся додому заслуженим майстром спорту. майстер спорту міжнародного класу з велотреку, володар Кубка України з велоспорту, переможець чемпіонатів світу в Італії, Франції та Німеччині, срібний призер (у командному заліку) XXVII літньої Олімпіади (Сідней, 2000); за підсумками Олімпіади відзначений орденом «За заслуги» II ступеня. З 2005 року (після закінчення спортивної кар'єри) обрано заступником голови фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України в Кіровоградській області.

Рішенням Кіровоградської міської ради від 24 липня 2003року Олександру Симоненку присвоєно звання "Почесний громадянин Кіровограда".


Сучасність Кіровограда.
Економіка. Провідні підприємства

Промисловий комплекс міста Кіровограда, що налічує понад 70 підприємств і охоплює 12 галузей, постійно збільшує обсяги виробництва власної продукції, впроваджує сучасні технології та завойовує нові ринки збуту.

Продукція кіровоградських машинобудівників широко відома в Україні та за її межами. Це – сівалки, культиватори, гідроприводи та гідронасоси, запасні частини для сільськогосподарської техніки, контейнери для радіоактивних відходів та багато іншого. У структурі промисловості особливе місце посідає харчова галузь, підприємства якої в основному зорієнтовані на виготовлення хлібобулочних, м’ясних, молочних виробів, олії, майонезу, алкогольних і безалкогольних напоїв та іншої продукції.

Серед підприємств машинобудування широко відомі за межами міста та нашої країни: ВАТ “Червона зірка”, ВАТ “Гідросила”, ЗАТ НВП “Радій”.

ВАТ “Червона зірка” – провідне підприємство у галузі сільськогосподарського машинобудування.

Завод виготовляє посівну, ґрунтообробну та збиральну техніку для агропромислового комплексу.

Спираючись на багаторічний досвід свого розвитку, постійно впроваджуючи нові технології виробництва, модернізуючи існуючі та розробляючи нові моделі сільськогосподарської техніки, підприємство постачає замовникам високоякісну продукцію.

ВАТ “Гідросила” виготовляє гідроагрегати для гідросистем комбайнів, тракторів, будівельно-дорожніх та інших мобільних машин.

Завдяки вибраній стратегії, яка передбачає нарощування обсягів виробництва, розширення асортиментного ряду, підвищення якості продукції, модернізацію обладнання, впровадження енергозберігаючих технологій, створення ефективної мережі реалізації продукції, впровадження світових стандартів у сфері управління, ВАТ „Гідросила” стало провідним виробником шестеренних насосів і гідростатичних трансмісій не тільки в Україні, але й серед країн СНД та Балтії.

Експортний потенціал та географія їх реалізації постійно збільшується. Біля 85% продукції постачається за межі країни, у тому числі більше 40% до Росії. Гідроагрегатами з кіровоградською маркою комплектують свої машини “Ростсільмаш”, Красноярський комбайновий, Мінський, Волгоградський тракторні заводи, автогіганти МАЗ, АвтоКРАЗ, БелАЗ та інші виробники. Значна частина продукції через підприємства-партнери постачається на запчастини та ремонтні потреби.

ЗАТ НВП “Радій” – провідне підприємство з проектування, розробки та виготовлення автоматизованих систем управління технологічними процесами для атомних електростанцій країни.

Підприємство розробляє, виготовляє та впроваджує електронну апаратуру для автоматизованих систем управління технологічними процесами АЕС, яка має сертифікати відповідності вимогам для обладнання атомних електростанцій. Така продукція користується попитом, оскільки і в Україні, і за її межами існує чимало енергоблоків АЕС, на яких передбачена заміна технологічного обладнання на принципово нове, прогресивне.

Крім того, підприємство забезпечує випуск гучномовців та акустичних систем, що встановлюються у салонах автомобілів, тролейбусів, автобусів, на залізницях, на відкритих майданах, в приміщеннях з підвищеним рівнем шуму, налагодило постачання рульової гідромеханіки автомобілебудівним підприємствам України та зарубіжжя.

Розроблено і виготовляються системи промислового телебачення пожежної сигналізації, бурильні верстати для видобування гранітних порід.

Успішно розвивається харчова промисловість, до якої належить 18 підприємств. Провідні з них: ВАТ “Кіровоградолія”, Промислова група “Креатив”, ВАТ “М’ясокомбінат Ятрань”, Підприємство громадського об’єднання Асоціації підтримки вітчизняного товаровиробника “Фірма “Ласка”. ВАТ “Кіровоградолія” спеціалізується на виробництві олії. Питома вага підприємства в загальних обсягах виробництва цієї продукції в Україні становить біля 10%.

Завдяки співпраці з вітчизняним інвестором ТОВ “Зерноторгова компанія” ВАТ “Кіровоградолія” значно наростило виробничі потужності, що дало змогу збільшити обсяги виробництва.

На підприємстві запроваджено енергозберігаючі технології за рахунок використання у якості палива відходів виробництва – лушпиння насіння соняшнику. ВАТ „Кіровоградолія” є одним із лідерів олійножирової промисловості України.

Промислова група “Креатив” – багатогалузеве підприємство, яке виробляє високоякісну продукцію на сучасному обладнанні за європейськими технологіями. Промислова група “Креатив” включає: маслоекстракційний завод, який виготовляє рафіновану дезодоровану олію; завод модифікованих жирів – перше в Україні підприємство з глибокої переробки рослинних олій; завод з виробництва м’яких та твердих маргаринів; новий завод з виробництва маргаринів, олії та жирів; Соколівський консервний завод, що зорієнтований на виробництво майонезів, гірчиці, томатної пасти. Промислова група „Креатив”, завдяки використанню передових технологій переетерифікації та гідрогенізації, виготовляє жири високої якості під торговими марками “Сонола” та „Деликон”, які користуються широким попитом як в нашій країні, так і за її межами. На рахунку підприємства нагороди „Вища проба”, „Нагорода тисячоліття”, „Золотий Меркурій” та „Золота фортуна”.

ВАТ “М’ясокомбінат Ятрань” – одне з провідних підприємств харчової промисловості України, яке працює під девізом: “Європейська технологія – вишуканий український смак”.

Біля 200 найменувань продукції, серед яких ковбаси і копченості, м’ясні продукти і напівфабрикати, риба, пельмені та вареники, задовольняють найвибагливіші смаки будь-якої родини. Продукція ВАТ “М’ясокомбінат Ятрань” – живе втілення вдалого поєднання багатих традицій минулого і новітніх технологій, які дозволяють досягти найвищої якості. ВАТ “М’ясокомбінат Ятрань” – підприємство, яке накопичило безцінний досвід виробництва ковбасних виробів і м’ясних делікатесів, рецептура багатьох з яких є “фірмовим секретом” місцевих майстрів. На підприємстві впроваджено систему управління якістю за міжнародними стандартами ISO 9001-2000.

Успіх торгової марки „Ятрань” – результат багаторічної роботи всього колективу, впровадження інноваційних процесів на виробництві, ретельної розробки та формування асортименту, системного контролю якості на всіх етапах виробництва.

Підприємство громадського об’єднання Асоціації Підтримки вітчизняного товаровиробника “Фірма “Ласка” виготовляє понад 100 видів морозива. Це – пломбіри, ескімо, торти, рожки, брикети, вагова продукція. Морозиво виробництва фірми „Ласка” має високу якість, користується попитом у населення. Підприємство має велику дилерську мережу у різних регіонах України.

Завдяки високій конкурентоспроможності продукція фірми “Ласка” постачається до Російської Федерації, Молдови, Азербайджану, а також до США та Ізраїлю.

Легку промисловість представляє ВАТ Кіровоградська швейна фабрика “Зорянка”, що співпрацює з провідними закордонними фірмами “Монтана”, “Реггі Дизайн” та “Ленор Кардьє”. Підприємство виготовляє жіночий одяг за дизайнерськими розробками модельєрів цих фірм за схемою давальницької сировини.



Садовенко Т.С., заступник директора з навчально-виховної роботи Кіровської ЗШ І-ІІІ ст.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації до організації та проведення Першого уроку у 2013-2014 навчальному році Чернігів 2013
Тарас Шевченко – совість України, її душа І оберіг (до 200-річчя від дня народження) : методичні рекомендації до організації та проведення...
Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації до проведення Першого уроку у старшій школі у 2013-2014 навчальному році черкаси 2013

Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо проведення у навчальних закладах міста Донецька першого уроку в 2013 2014 навчальному році На виконання Указу Президента України

Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо проведення першого уроку в 2014-2015 навчальному році

Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації до проведення Першого уроку у 013-2014 навчальному році для учнів 5- класів

Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації для проведення в навчальних закладах області Першого уроку у 2014/2015 навчальному році на тему «Україна єдина країна»

Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації до проведення Першого уроку, присвяченого 200-річчю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка
М. В. Остроградського направляє методичні рекомендації щодо проведення Першого уроку в 2012 ­– 2013 навчальному році, присвяченого...
Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації до проведення Першого уроку, присвяченого 200-річчю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка
М. В. Остроградського направляє методичні рекомендації щодо проведення Першого уроку в 2012 ­– 2013 навчальному році, присвяченого...
Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconКіровоградщині – 75 Розробки уроків І позакласних заходів для проведення Першого уроку в 2013/2014 навчальному році

Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо проведення Дня Знань І першого уроку в 2007 2008 навчальному році Друкується за рішенням вченої ради Кіровоградського



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка