Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році



Сторінка8/9
Дата конвертації09.03.2018
Розмір2.05 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема: «Моя Кіровоградщина» (урок для учнів 11 класу)
Мета: формувати патріотичні якості учнів; виховувати в учнів повагу та любов до рідного краю, національну свідомість, розуміння причетності до свого народу; розвивати бажання пізнавати свій рідний край, свій народ, свою землю.
Обладнання: карта Кіровоградщини, література рідного краю.
Мій рідний край, земля моя свята,

Життя мого колиска калинова…

Тут синь гаїв і неба чистота,

І мила серцю українська мова.

Тут перший крок, і перша висота,

І я сама, і вся моя родина,

Щасливі та сумні мої літа,

І стежка в отчий дім одна-єдина.


Хід уроку.

Учитель. Земля моя рідна – це моя Кіровоградщина. Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій, багатій землі. Тут жили наші прадіди. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій.

Тут ми робили свої перші кроки, відкривали навколишній світ. Тут нам уперше забриніли звуки рідної мови, завдяки якій ми усвідомили самих себе. Тут ми навчилися відповідати усмішкою на усмішку, співчуттям на чужий біль.


Учитель. 10 січня ми відзначали 75-ту річницю Кіровоградської області. Кіровоградщина є центральним регіоном України. Метою нашої години спілкування є поглиблення знань про Кіровоградську область.
Учень 1.

Краю мій коханий, щире твоє слово,

Небо твоє ніжно-голубе,

Рідна Україно, земле колискова,

Обіймаю піснею тебе.

Світе мій широкий, воленько ласкава,

Доле моя, радосте моя!

Вічна Україно, квітне твоя слава

Невмирущим співом солов’я

Краю мій зелений, золото вербове,

Стежко моя, роси голубі!

Мати Україно, сонце чорноброве,

Уклоняюсь піснею тобі.

(Двоє учнів в національному вбранні виносять хліб на вишитому рушнику)
Учень 2:

За народним звичаєм стрічаєм,

Як здавен ведеться на віку,

Ми гостей пшеничним короваєм

На чудовім тканім рушнику.
Учень 1:

Хай рясніють квіти малиново,

Пахне хай духмяно коровай,

Щоб і дар земний, і щире слово

Ви відчули, завітавши у наш край.
Презентація «Наша Україна»:
Загальна інформація

Площа – 24,6 тис. кв. км

Населення – 1129,0 тис. чол.

Центр – Кіровоград


Кіровоградська область утворена 10 січня 1939 року. Розташована у центрі України. На півночі межує з Черкаською, на північному сході – Полтавською, на сході та південному сході – Дніпропетровською, на півдні – Миколаївською та Одеською, на заході – Вінницькою областями України. Протяжність області з півночі на південь – 148 км, із заходу на схід – 335 км.

Область налічує 21 адміністративний район, 12 міст, з яких 4 – обласного підпорядкування (Кіровоград, Олександрія, Світловодськ, Знам’янка), 26 селищ міського типу, 1010 сільських населених пунктів. Обласний центр – Кіровоград з населенням 246 тис. осіб. Найбільші міста – Олександрія, Світловодськ.

Населення. Загальна кількість наявного населення області становить 1129,0 тис. жителів. Кількість міського населення становить 60,2%, сільського – 39,8%. Щільність населення складає 45,9 осіб/кв. км.

В області проживають представники понад 30 національностей: українці – 90,1%, росіяни – 7,5%, молдавани – 0,7%, білоруси – 0,5%, вірмени – 0,3%, болгари – 0,2%, євреї – 0,1%, інші – 0,6%.


Учитель.

Дякуємо всім, а зараз надамо слово нашому екскурсоводу та енциклопедисту.


Екскурсовод 1:

Герб області:

У червоному щиті золотий степовий (скіфський) орел із повернутою вправо головою; над щитом прямокутна синя хоругва з жовтим Тризубом, оздоблена по периметру жовтою лиштвою і охоплена декоративними гілками; обабіч щит обрамований золотим колоссям, знизу – дубовим листям, перевитим синьою стрічкою, закріпленою знизу золотим сувоєм, на стрічці подано золотими літерами девіз: «З добром до людей».

Орел вважається символом мужності та великодушності, проникливості і справедливості, сили і влади. Золотий орел у символах Кіровоградщини символізує рідну землю, спадковість від минулих поколінь, духовне відродження нащадків. Синя хоругва з Тризубом вказує на належність області до України. Золоте пшеничне колосся підкреслює багатство хліборобського краю, золоте дубове листя – могутність і витривалість. Синій, жовтий і червоний кольори підкреслюють давні козацькі традиції краю та багатство землі степової України.

Автори герба – В. Кривенко та К. Шляховий, гасла – В. Сибірцев.

Герб Кіровоградської області затверджений 29 липня 1998 р.
Екскурсовод 2:

Прапор області -

Прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, розділене вертикально на дві рівновеликі частини: від древка на малиновому полі жовтий степовий (скіфський) орел з повернутою до древка головою, з вільного краю – жовте поле.

Прапор Кіровоградської області затверджений 29 липня 1998р.
Енциклопедист: (дає історичну довідку)

Є край такий, що на легенду схожий,

На казку, що в століття порина.

На цій землі – благословення Боже,

Це –Кіровоградщина, рідна сторона.
Край самобутній, колоритний, славний,

Де воля й дух сягають висоти.

Тут наші першовитоки держави,

В грядуще із минувшини мости.


В літописі історії країни,

У древні, незапам’ятні часи –

Трипільської культури пласт нетлінний

І русичів безстрашні голоси.


Дістанемо із пам’яті родовищ

Минулі й нині сущі імена:

Іван Мазепа, і Павло Попович,

Костенко Ліна, Ніна Сосніна…


Вони – це гордість наша, честь і слава,

Їх рідний краї наш ставив на крило.

Земля родюча, врода величава,

Людських сердець проміниться тепло.


В косі моєї області – сивини, -

Скількох своїх синів не вберегла:


Історія регіону.

Територія Кіровоградської області була заселена людьми ще за давніх часів. Найдавнішим з відомих за своєю назвою народів, що тут жили з 11 ст. до н.е., були кіммерійці.

В 7 ст. до н.е. Кіммерію підкорили скіфи, які прийшли зі сходу і створили в Північному Причорномор’ї міцну державу, яка мала ефективну військову організацію, передову для свого часу культуру, територіальний поділ та кордони з сусідніми землями.

В Скіфію на правах автономії, але в певній військово-політичній залежності від власне скіфів, входила земля скіфів-орачів. Вона знаходилася у лісостепу між Дністром та Дніпром. На південний схід від території скіфів-орачів, між Південним Бугом і Дніпром, лежала земля алазонів. Ця місцина від скіфської назви річки Синюхи називалася Ексампеєм. Мабуть це найдавніша назва Кіровоградщини.

Пануванню скіфів поклало край вторгнення сарматів, які в 3 ст. до н.е. подолали їх опір. З 1 ст. до н.е. античні автори називають Північне Причорномор’я Сарматією.

У першій воловині 3 ст. н.е. до Сарматії вторглися східні германці – готи. Вони створили сильне королівство – Готію, яке досягло найвищої могутності в середині 4 ст. за правління короля Германаріха. Готія вдало воювала з Римом, що привело до падіння римського панування в Дакії та полісах Причорномор’я. Але у війнах проти союзу східно-слов’янських племен (антів) готи почали зазнавати поразок.

У 375 р. Готія. ослаблена війнами, була розгромлена гуннами, які прийшли до Європи з Азії. В 5 ст. цар гуннів Аттіла створив величезну державу, кордони якої сягали Рейну на заході та Волги на сході. Північне Причорномор’я увійшло до її складу під назвою Припонтійської Скіфії.

Після смерті Аттіли (453 р.) імперія гуннів в кінці 5ст. розпалася. Але в 6 ст. з’явилася ще одна азіатська навала – обри (авари), і на початку 7 ст. землі Північного Причорномор’я були підпорядковані Аварському каганату, центр якого знаходився на середньому Дунаї. Обри підкорили значну частину слов’янських племен, але в 7 ст. аварський племінний союз розпався.

В кінці 7 ст. на Північне Причорномор’я поширив свою владу Хозарський каганат – федерація прикаспійських і причорноморських племен, створена хозарами, які панували тут на протязі 8-9 ст. Під впливом внутрішніх суперечностей та під ударами угорців і печенігів Хозарська держава з другої половини 9 ст. почала занепадати.

В середині 9 ст. в причорноморські степи прийшли угорці, які в кінці 9 – на початку 10 ст. були витіснені на захід войовничими печенігами. В жорстокій боротьбі слов’ян з печенігами Північне Причорномор’я в середині 10 ст. було приєднане до Київської Русі. Частина печенігів визнала владу київських князів, осіла на руських землях і ослов’янилася. Інша частина слідом за угорцями перекочувала на захід, решта увійшла до племінного союзу половців.

Половці постійно нападали на Київську Русь, яка в процесі нескінченних захисних воєн та внутрішньої усобиці в першій половині 12 ст. роздрібнилася на декілька самостійних та напівсамостійних князівств. Північна окраїна Кіровоградщини належала Київському удільному князівству, яке виникло в 30-ті роки 12 ст.

В першій половині 1З ст. монголо-татарські завойовники розбили розрізнені війська руських князівств і розгромили Половецьке ханство. В 1243 р. хан Батий заснував величезну імперію – Золоту Орду, яка займала територію від Дунаю на заході до Обі та Сирдар’ї на сході. Завойовані монголо-татарами руські князівства не входили до складу Золотої Орди, але перебували у васальній залежності від неї. Причорноморська територія Київської Русі, яка була зайнята половцями, увійшла, до імперії Батия.

В 1362 р. Київська земля на умовах автономного удільного князівства увійшла до складу Великого Литовського князівства – єдиної на той час сили, спроможної протистояти Золотій Орді. Ординці не могли погодитись з такою втратою, але в битві при Синіх Водах, де в 1363 р. війська трьох подільських ханів зіткнулися з литовсько-руським військом, очолюваним великим князем Ольгердом, зазнали поразки і до складу Литви увійшла ще й Подільська земля. Якщо дивитись на сучасну карту, литовсько-ординський кордон у межах Кіровоградської області проходив приблизно по ледь вигнутій дузі Вільшанка – Світловодськ.

Після Кревської унії 14 серпня 1385 р. Литва почала політично зближуватися з Польщею. В 20-х роках 15 ст. литовський князь Вітовт збільшив володіння Литви, завоювавши вихід до Чорного моря. Він ліквідував на території України удільні князівства й створив замість них області, якими управляли литовські намісники. Намісника Київщини, до складу якої відносилася північно-східна окраїна Кіровоградської області, було призначено в 1394 р. Брацлавське Поділля, до якого відносилася частина Кіровоградської області, розташована за р. Синюха, остаточно увійшла до складу Великого Литовського князівства на початку 1430-х років, в 1566 р. ця литовська провінція була перетворена на Брацлавське воєводство.

У 1569 р. Литва й Польща об’єдналися за Люблинською унією 28 червня 1569р. у єдину державу – Річ Посполиту. За новим адміністративним поділом землі сучасної Кіровоградської області відійшли до Королівства Польського: території сучасних Гайворонського, Ульянівського, Голованівського, правобережної (відносно р. Синюха) частини Новоархангельського й Вільшанського районів – Звенигородського повіту Брацлавського воєводства, північні виступи Новомиргородського та Олександрійського районів – до Чигиринського староства Київського воєводства, решта – до козацької автономії Запорозької Січі.

З початком Визвольної війни 1648–1654 рр. на Україні було ліквідовано польську адміністрацію й утворено полковий адміністративно-територіальний устрій, за яким територія сучасних Гайворонського, Ульянівського, Голованівського, правобережної частини Вільшанського районів відносилася до Уманського полку, правобережна частина Новоархангельського району – до Торговицького полку, північні окраїни Новомиргородського, Олександрівського, Знам’янського та Світловодського районів – до Чигиринського полку.

Після проголошення рішення Переяславської Ради 8 січня 1654 р. про з’єднання України з Росією спалахнула російсько-польська війна 1654–1667 рр. Внаслідок укладення гетьманом Ю. Хмельницьким Слободищенського трактату 17 жовтня 1660 р. правобережні полки підпали під владу Польщі. За Андрусівською угодою 9 січня 1667 р. Правобережна Україна (крім Києва) залишалася за Польщею, а Лівобережна увійшла до складу Російської Держави, Запорозька Січ мала перебувати під спільним контролем Польщі й Росії.

Після російсько-турецькії війни 1677–1681 рр. Бахчисарайський мирний договір 1З січня 1681р. закріпив Брацлавщину і південну Київщину за Туреччиною, а Лівобережну Україну та Запоріжжя за Росією. Обидві сторони домовилися не заселяти землі між Південним Бугом і Дніпром.

Мирний договір між Польщею та Росією (так званий Вічний мир), підписаний у Москві 6 травня 1686 р., затвердив умови Андрусівської угоди стосовно Правобережної України і закріпив входження Лівобережної України і Запоріжжя до складу Російської держави. Поділля при цьому залишалося під владою Туреччини, а Брацлавщина і південна Київщина мали стати незаселеною нейтральною зоною.

В 1699 р. за рішенням Карловицького конгресу. Польща повернула собі Поділля, Брацлавщину і південну Київщину. У червні 1699 р. польський сейм ухвалив постанову про ліквідацію територіальних полків у Київському та Брацлавському воєводствах.

22 жовтня 1705 р., внаслідок довгих дипломатичних переговорів після російсько-турецької війни 1686–1699 рр. і проведення в 1705 р. розмежування російських і турецьких володінь, був укладений Межевий трактат, за яким територія Дикого Поля – степовий простір між Синюхою, Південним Бугом і Дніпром, – відійшла до Росії.

Російсько-турецька війна 1710–1713 рр. призвела до втрати Запорозьких земель на користь Туреччини, що було затверджено договорами 5 квітня 1712 р. та 1З квітня 1713 р. Внаслідок цього територія Кіровоградщини, за винятком Брацлавської та Київської частин, відійшла до Османської Імперії.

Ще до початку війни 1736–1739 рр. українське козацтво (депутація Олешківської Січі) в березні 1734 р. дістало від російського уряду офіційний дозвіл на відновлення Запорозької Січі в межах Російської держави. На цій підставі була заснована Нова Січ, територія якої поділялася на паланки (округи). За цим поділом землі Кіровоградщини від Синюхи до Інгульця входили до складу Бугогардівської паланки, від Інгульця до Дніпра – до Кодацької паланки.

Але вже в 1743 р. всі населені пункти Кіровоградщини, розташовані вздовж кордону, були закріплені за Миргородським козацьким полком, осадчі козаки полку заснували декілька нових поселень. На початку 1745 р. ці села й землі були приписані до Криловської, Власівської та Кременчуцької сотень Миргородського полку, трохи пізніше з Криловської сотні виділилася Цибулівська.

В 1752 р. за розпорядженням російського уряду була створена Нова Сербія – військово-поселенська територія, яка займала простір із заходу на схід від Синюхи до Дніпра, а з півночі на південь від Великої Висі до верхів’їв Інгулу та Інгульця. Нова Сербія поділялася на два полки – гусарський (кіннотний) з центром в Новомиргороді та пандурський (піхотний) з центром в Крилові, адміністративний центр Нової Сербїї знаходився в Новомиргороді.

Для захисту новосербських поселень з півдня в 1754–1757 рр. була побудована фортеця Святої Єлисавети, біля неї виникло місто, яке з 1775 р., після офіційного отримання міського статусу, стало називатися Єлисаветградом.

В 1764 р. Нова Сербія і Новослобідський козачий полк були скасовані, а території під назвою Єлисаветинської провінції увійшли до складу утвореної указом 22 березня 1764 р. Новоросійської губернії, губернська канцелярія якої до 26 березня 1765р. знаходилася у фортеці Св. Єлисавети, після – в Кременчуці.

В 1775–1776 рр. провінції Новоросійської губернії поділились, як і в інших губерніях Російської імперії, на повіти. На території колишньої Єлисаветградської провінції виникло три повіти: Єлисаветградський, Олександрійський та Ольвіопольський. В ряду нових повітових центрів було створене місто Олександрія. Намісницький центр знаходився в м. Кременчуці й тільки за указом 1 червня 1789 р. був переведений у спеціально побудоване місто Катеринослав.

За указом 4 вересня 1784 р. адміністративним центром Ольвіопольського повіту стало місто Новомиргород, а повіт був перейменований у Новомиргородський. В 1793 р. внаслідок другого поділу Речі Посполитої у складі Російської імперії на територіальній основі Брацлавського і Київського воєводств було створене Брацлавське намісництво, в якому опинилися частини Кіровоградщини, що входили раніше до складу цих воєводств.

За указом 27 січня 1795 р. з частини Брацлавського намісництва та, Єлисаветградського, Новомиргородського, Херсонського повітів й Очаківської області Катеринославського намісництва було створене Вознесенське намісництво, адміністративним центром якого в 1795 р. був тимчасово Новомиргород, в 1796 р. – м. Вознесенськ, спеціально побудоване біля містечка Соколов на р Південний Буг. Вознесенське намісництво було відкрите 13 червня 1795 р. в складі 12 повітів: Вознесенського, Богопільського, Катеринопільського, Єленського, Єлисаветградського, Новомиргородського, Ольгопільського, Тираспольського, Уманського, Херсонського, Черкаського та Чигиринського.

За указом Павла I 12 грудня 1796 р. всі намісництва були скасовані, з Катеринославського і Вознесенського намісництв була створена Новоросійська губернія. Новоросійська губернія складалася з Бахмутського, Єлисаветградського. Катеринославського, Маріупольського, Новомосковського, Ольвіопольського, Павлоградського, Перекопського, Ростовського, Симферопольського, Тираспольського та Херсонського повітів.

Таким чином, станом на 1797 р., основна територія Кіровоградщини перебувала в складі Єлисаветградського та Ольвіопольського повітів Новоросійської губернії, західна частина – в Балтському та Гайсинському повітах Подільської губернії, міжріччя Синюхи і Ятрані – в Уманському повіті, північні частини Новомиргородського та Олександрійського районів – в Чигиринському повіті Київської губернії.

Указом 8 жовтня 1802 р. Новоросійська губернія була поділена на три – Миколаївську, Катеринославську і Таврійську. Миколаївська губернія складалася з 4 повітів – Єлисаветградського, Ольвіопольського, Тираспольського та Херсонського.

1 січня 1806 р. Єлисаветградський повіт розділився на. два – Єлисаветградський і Олександрійський, в Херсонській губернії стало 5 повітів. Також Катеринославський повіт Катеринославської губернії поділився на два – Верхньодніпровський та Катеринославський, у складі Верхньодніпровського повіту опинилася східна окраїна майбутніх Олександрійського та Онуфріївського районів Кіровоградської області, що до того знаходилася в Катеринославському повіті.

В 1817 р. у всіх, крім Тираспольського, повітах Херсонської області та у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії почався процес створювання округів військових поселян. Початок цьому поклав указ 16 квітня 1817 р. про перетворення Бузького козацького війська на Бузьку уланську дивізію. 24 грудня 1817 р. для поселення полків Бузької уланської дивізії були відведені Єлисаветградський, Олександрійський, Ольвіопольський та Херсонський повіти Херсонської губернії.

В результаті виникнення Південних Новоросійських поселень більша частина Кіровоградщини була поділена на 8 округів, в яких поселилися полки 3-ї кірасирської та 3-ї Української уланської дивізій 2-го резервного кавалерійського корпусу.

6 грудня 1828 р. було видано відразу два укази, за якими міста Єлисаветград і Ольвіополь були передані до відомства військових поселень. Міста ці втратили статус повітових, їх повіти були скасовані, а з їх частин склався новий Бобринецький повіт з адміністративним центром в місті Бобринці. Частини повітів, що не увійшли до округів військових поселень були розподілені: Єлисаветградського повіту – між Олександрійським і Бобринецьким повітами, Ольвіопольського повіту – між Бооринецьким і Тираспольським повітами.

За указом 4 червня 1857р. військові поселення почали ліквідуватися. В 1865р. повітове правління з Бобринця було переведене до Єлисаветграду. Ольвіопольський повіт не відновився, його територія відійшла до Єлисаветградського та Ананьївського повітів.

Починаючи з цього моменту й по суті до 1917 р. в губерніях, до яких входила територія сучасної Кіровоградщини, не здійснювалося радикальних адміністративно-територіальних реформ.

Дуже складний період 1917–1920 рр. – Лютнева та Жовтнева революції 1917 р., світова війна, австро-німецька окупація 1918 р., інтервенція Антанти 1918–1919 рр., війна з Польщею 1920 р., обтяжені жорстокою громадянською війною, характерний частим встановленням та скиненням різних влад, не дав можливості створити на Україні сталий адміністративно-територіальний устрій.

У травні 1919 р. Херсонська губернія розділилася на дві – Одеську та Херсонську. Цей розподіл був підтверджений спеціальною постановою Всеукрревкому від 28 січня 1920 р. 13 березня 1920 р. Херсонську губернію було перейменовано на Миколаївську з переведенням адміністративного центру в м. Миколаїв. Миколаївська губернія складалася з 4 повітів: Дніпровського, Єлисаветградського, Миколаївського та Херсонського. Одеська губернія складалася з 6 повітів: Одеського, Тираспольського, Ананьївського, Балтського, Первомайського та Вознесенського.

В травні 1920 р. було створено Кременчуцьку губернію, що складалася з 6 повітів: Золотоніського, Кременчуцького, Олександрійського, Хорольського, Черкаського та Чигиринського.

Таким чином, в 1920 р. основна частина майбутньої Кіровоградської області знаходилася в Єлисаветградському повіті Миколаївської губернії, Олександрійському і Чигиринському повітах Кременчуцької губернії та в Первомайському і Балтському повітах Одеської губернії. Невеликі частини Кіровоградщини перебували в Гайсинському повіті Подільської губернії, Уманському повіті Київської губернії та у Верхньодніпровоському повіті Катеринославської губернії.

Наступні великомасштабні адміністративно-територіальні перетворення було покладено постановою ВУЦВК від 1 лютого 1922 р. «Про впорядкування і прискорення робіт по адміністративно-територіальному устрою УРСР». 25 жовтня 1922 р. друга сесія ВУЦВК затвердила основні принципи майбутньої грандіозної реформи, яка передбачила створення замість повітів округів з населенням від 400 до 600 тисяч чоловік. Сесія визнала за необхідне спочатку передати частину повноважень губернських органів окружним, а потім ліквідувати губернії, переходячи на систему округ–район–сільрада.

В 1923 р. були створені такі райони майбутньої Кіровоградської області: Бобринецький, Великовисківський, Голованівський, Добровеличківський, Долинський, Єлизаветградківський, Єлисаветградський, Златопільський, Знам’янський, Кам’янський, Компаніївський, Маловисківський, Новгородківський, Новоархангельський Новомиргородський, Новопразький, Новоукраїнський, Олександрівський, Олександрійський, Онуфріївський, Петровський, Підвисоцький, Рівненський, Устинівський, Хмелевський, Червотокам’янський та Чигиринский. Вони входили до різних округів – Єлисаветградського (з 1924 р. Зінов’ївського), Криворізького, Олександрійського, Кременчуцького, Первомайського, Уманського, Черкаського, Шавченківського. Округи входили до різних губерній – Одеської, Катеринославської, Київської.

Постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р. «Про адміністративно-територіальний поділ України» повіти і волості були ліквідовані. Єлисаветградсьний повіт реорганізувався в Єлисаветградський округ, до складу якого увійшли 1З районів: Бобринецький, Братський, Великовисківсьний, Єлисаветтрадський, Злинський, Компаніївський, Єлизаветградківський, Маловисківський, Новомиргородський, Новоукрїнський, Рівнянський, Устинівський та Xмелівський.

Цією ж постановою Олександрійський повіт був реорганізований в Олександрійський округ у складі 14 районів.

На підставі рішення ІV Всеукраїнського з’їзду Рад про перехід на триступеневу систему управління та постанови ВУЦВК від 3 червня 1925 р. був скасований губернський поділ. Крім того було проведене укрупнення округів за рахунок восьми (в тому числі Олександрійського) округів. До Зінов’ївського округу було приєднано 5 районів Олександрійського округу – Верблюзький, Знам’янський, Новгородківський, Новопразький та Цибулівський. Решта районів увійшла до Кременчуцького (Глинський, Новогеоргіївський, Онуфріївський з частиною Троїцького) та Криворізького округів.

В 1930 р. постановами ВУЦВК та РНК УРСР від 13 червня 1930 р. 13 округів (серед них – Первомайський) та 12 вересня 1930 р. решта округів були ліквідовані, замість них встановлена двоступенева система управління «район – центр».

ІV позачергова сесія ВУЦВК 9 лютого 1932 р. прийняла постанову про створення на Україні 5-ти областей – Вінницької, Дніпропетровської, Київської, Одеської та Харківської. Райони майбутньої Кіровоградської області розподілилися між Дніпропетровською, Київського, Одеською та Харківською областями.

27 грудня 1934 р. за політичне інспірованим клопотанням громадськості м. Зінов’ївськ перейменували на Кірово.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 р. була утворена Кіровоградська область, а м. Кірово перейменовано на Кіровоград. До складу Кіровоградської області увійшло 30 районів: 13 районів з Миколаївської області, 10 районів з Одеської області, 5 районів Київської області, 2 райони Полтавської.

У серпні 1941 р. фашисти окупували Кіровоградську область. Під час німецької окупації 1941–1944 рр. Кіровоградська область була підпорядкована Рейхскомісаріату України, гебітскомісаріати знаходилися в Кіровограді та в Олександрії.

За Указами Президії Верховної Ради УРСР відбулося укрупнення районів області. В кінці 1962 р. до складу Кіровоградської області входило 24 райони. Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 р. відбулося подальше укрупнення районів області, в результаті якого було ліквідовано 12 районів, їх територія ввійшла до складу 12 укрупнених районів – Бобринецького, Добровеличківського, Долинського, Кіровоградського, Кремгесівського (колишній Новогеоргіївський), Маловисківського, Новоархангельського, Новоукраїнського, Олександрівського, Олександрійського, Петрівського та Ульяновського.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 р. було проведено розукрупнення районів Кіровоградської області – замість 12 районів створено 18: Бобринецький, Гайворонський, Голованівський, Добровеличківський, Долинський, Знам’янський, Кіровоградський, Компаніївський, Кремгесівський, Маловисківський, Новгородківський, Новоархангельський, Новомиргородський, Новоукраїнський, Олександрівський, Олександрійський, Петрівський та Ульяновський. В 1967р. були відновлені Вільшанський, Онуфріївський та Устинівський райони.

Таким чином, кордони Кіровоградської області остаточно визначилися на 1960 р., а територіально-адміністративна, структура – на 1968 р.

До цього часу територіальний простір Кіровоградщини ніколи повністю не перебував у складі одного адміністративно-територіального утворення, розділявся межами різних географічних зон (степ і лісостеп), історичних територій (Поділля та Новоросія, основна територія формувалася в Новоросіі), демаркаціями різних держав (Польща, Росія, Туреччина) та кордонами адміністративних одиниць.
Учениця:

Я донька цього краю, що зростив

Людей славетних. Є і в мене мрія,

Щоб він на всю Вкраїну завжди цвів.

Нехай тече Дніпро, хай квітнуть луки,

Хай колосяться золотом поля,

І втоми хай не знають тії руки,

Які нам хліб на стіл кладуть щодня.

У нас ліси загадками сповиті,

І синь озер полонить назавжди.

А влітку завжди медом пахнуть квіти,

І небо не відділиш відводи!

О краю мій! Клянусь, що завжди буду

Любить тебе! І де б ми не жили

Думками будем линуть звідусюди

Туди де народились і зросли.



Біолог:

Природа

Область розташована в центрі України, між річками Дніпро та Південний Буг, у південній частині Придніпровської височини. Рельєф території рівнинний на Придніпровській низовині і хвилястий – на Придніпровській височині. Середня висота височини у межах області 150-180 м. Поверхня височини густо розчленована долинами Південного Бугу, Собі, Синюхи, Гірського Тикича, Росі, Інгулу, Інгульця, Саксагані й інших річок. Більшість долин має 3-4 чітко виражені тераси. Глибина врізу долин сягає 80-90 м. Поширені також залишкові прохідні долини глибиною 15-40 м (іноді до 50 м). З наближенням до Дніпра, а також до Південного Бугу вододіли звужуються й мають вид увалів із пласкою поверхнею. Значно збільшується кількість балок і ярів.

Площі, зайняті водними об’єктами, займають 3,5% території області. Географічна мережа складається з 438 річок загальною довжиною 5558 км. Територією області протікають найбільші ріки України – Південний Буг (Гайворонський та Голованіський райони) та Дніпро (Світловодський район), всі інші річки належать до їх басейнів. Середні річки – Синюха, Інгул, Інгулець, Чорний Ташлик, Велика Вись, Тясмин, Цибульник, Ятрань. Нараховується 202 малі річки довжиною більше 10 км.

За кількістю водосховищ і ставків область займає третє місце серед областей України. В області налічується 2185 ставків і 85 водосховищ (Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Кіровоградське, Докучаєвське, Інгульське, Софіївське та ін.) загальною площею водного дзеркала 25628,2 га. Область має найменші запаси природних підземних вод. Болотами зайнято 10,4 тис. га, що складає 0,42% території області.

Більшість території району лежить у зоні лісостепу, південніше від Кіровограда – зона північного степу.

Природна рослинність займає 15-16% площі території області та представлена лісовим, степовим, лучним, болотним і водним типами рослинності. Лісова рослинність представлена змішаними лісами, найпоширеніші породи: дуб, клен польовий, клен гостролистий, акація, тополя, каштан, ясен, липа, береза, чорна горобина, вільха, обліпиха, верба, дика вишня, у підліску бересток, терен, калина, глід, ожина. Серед хвойних порід переважають сосна та ялина.

В області наявні лучні степи, виявлено значні ділянки справжніх степів та трапляються чагарникові степи. Степова рослинність представлена багаторічними травами, злаками: тонконіг лучний та вузьколистий, пирій повзучий, типчак, тимофіївка, ковила, волошка, молочай, ромашка, стоколос тощо. Лучна і болотна рослинність поширена в заплавах річок. Серед квітуючих степових рослин можна виділити горицвіт, барвінок, сон-траву, дикорослі іриси. У вологих тріщинах скель зростають дрібні папороті – аспленій північний, аспленій волосовидний, пухирник ламкий. Зростають також декілька видів шипшини.

Рідкісні й зникаючі рослини: астраган шерстистоквітковий, ковила волосиста, ірис злаколистий, ірис понтичний, лілія лісова, підсніжник звичайний, сон великий, барвінок малий, валеріана лікарська, звіробій звичайний, конвалія звичайна, льон жовтий та ін.

Незважаючи на значне господарське освоєння території, тваринний світ області залишається відносно багатим.

Фауна області представлена досить великою кількістю видів ссавців (65 видів): косуля, лось, дикий кабан, заєць-русак, лисиця, вовк, горностай, куниця, ондатра, видра, єнотоподібний собака, їжак, бобер річковий, кріт, кажани, тощо. Багато гризунів. Найбільший представник ссавців в області є лось, найменші – бурозубка і білозубка.

В області значне розмаїття птахів. У видовому відношенні найбільшою групою птахів є горобині, до якої відносяться горобці, шпаки, синиці, ластівки, щиглики, снігурі, а також ґави, сороки. Найбільший за розміром представник цієї групи – крук, а найменший – волове очко, корольок жовтоголовий. Поширені хижі птахи, більшість з них належить до категорії рідкісних тварин. Це яструб великий, канюк звичайний та сокіл-дербник. Зустрічаються типові навколоводні птахи, вони з’являються під час сезонних міграцій. Це – звичайна чайка (чибіс), травник, веретенник великий і зуйок малий. Досить різноманітною групою птахів є також качині, які належать до мешканців водно-болотного комплексу. Найбільш численні представники групи – крижень, чирок-тріскунок, широконіска. Багато чапель. Це – чапля сіра та руда, квак, бугай і бугайчик.

За кількістю видів виділяється також група пастушкових птахів – лиска, курочка водяна, погонич і пастушок. Місцями трапляється деркач, він занесений до Червоної книги України. Досить різноманітною групою є сови: сова сіра, вухата та болотяна, сич хатній, пугач, сипуха ( два останні занесені до Червоної книги України).

Серед земноводних найбільш численні жаби озерна та ставкова, а також кумка червоночеревна. На заліснених територіях переважає жаба трав’яна, трапляються жаба гостроморда і квакша звичайна, рідкісна – ропуха сіра, місцями звичайні часничниця і ропуха зелена. Серед плазунів є ящірка прудка, місцями – ящірка зелена. До групи нечисленних видів відносяться вуж звичайний, ящірка живородяча, черепаха болотяна. Зустрічаються види рідкісні та дуже рідкісні: до перших відносяться вуж водяний, мідянка, полоз жовточеревний та гадюка степова , а до других – полоз лісовий.

Рідкісні тварини та птахи: борсук, свиня дика, заєць сірий, їжак звичайний, козуля європейська, зяблик, славка чорноголова, дрізд чорний, соловейко східний, синиця велика, жулан, малинівка, вівсянка звичайна, сіра чапля та інші.



Географ

Корисні копалини

В Кiровоградськiй області поширені родовища бурого вугілля, які відносяться до Дніпровського буровугільного басейну. В областi зосереджено 90% запасiв вугілля Дніпровського басейну. Найбільш значні родовища вiдомi в Олександрії, Балаховцi, Петровому, Михайлiвцi, Байдурiвцi. Практично все видобуте вугілля переробляється i використовується в областi.

В областi знайдені горючі сланці поблизу с. Бовтишки Олександрiвського району, невеликi родовища торфу, що розташовані в заболочених плавнях річок Мала Вись та Велика Вись, в долинах річок біля Новомиргорода, Онуфріївни.

Залiзоруднi родовища розташованi в схiднiй частинi Кiровоградської областi. Тут знаходяться Петрiвське, Ганнiвське, Артемiвське, Горiхiвське, Попельнастiвське та інші залізорудні родовища.

В областi є родовища нікелевих руд – Деренюхське, Капiтанкiвське, Липовенькiвське, Грушкiвське та iншi родовища, на базі яких дiє Побузький нiкелевий комбiнат. В Побужжi знайдено Хащуватське родовище марганцевих руд.

На території Новомиргородського та Знам’янського районiв широко розповсюджений iльменiт – основний мiнерал, що містить в собі титан.

Характерною особливістю області є наявність єдиних в Україні родовищ хромітових руд (Голованівський район).

Знайдені родовища урану: Мічурінське, Ватутiнське, Северинське та цілий ряд інших, на базі яких утворено власну мінерально-сировинну базу атомної енергетики України. Усі родовища, по наявних в них запасах, відносяться до великих.

Є промислові поклади золота – Юр’ївське та Клинцiвське родовища, якi оцінюються як великі. Разом iз золотом можливо додатково отримувати срібло. Мають місце рудовиявлення платини, вольфраму та олова. Серед цієї групи наявні рудопроявлення танталу, нiобiю. В останні роки знайдене родовище лiтiю, велике за запасами, де можливо одночасно добувати олово (Полохiвське родовище).

В Кiровоградськiй областi експлуатується найбільше в Європі Заваллiвське родовище графіту. Вміст графіту в каолiнiзованих гнейсах складає 6-14%. В смт Завалля (Гайворонський район) видобуток ведеться кар’єрами. Продукцію представлено чотирма видами малозольного графiту (тигельний, елементний, олівцевий i ливарний або сріблястий) та іншими різновидами колоїднографiтових препаратів для хiмiчної, електротехнiчної та машинобудiвельної промисловостi.

Озокерит добувають у Кiровоградськiй областi з бурого вугілля. Iнженери-вуглехiмiки розробили технологiю отримання модифiкованого озокериту, що використовується у виробництвi полiграфiчної фольги, кiноплiвки.

В Кiровоградськiй областi видобувається каолiн на родовищах вогнетривких глин, що знаходяться поблизу с. Катеринiвки. Катеринiвськi каолiни застосовують як додаток до глини Часов-Ярського родовища, в результатi чого отримують вогнетривку глину з вмiстом суми окислiв алюмiнiю та титану 30%, окислiв залiза не бiльш нiж 3% та вогнетривкiстю не менш нiж 1670ºС. Таку сумiш застосовують для випалювання абразивних виробiв.

Запаси каолiнiв, що знаходяться поблизу Гайворона та Салькового, використовуються як вогнетривкi та як шамот. В 3-х кiлометрах на пiвнiчний схiд вiд Кiровограда розташоване Веселiвське родовище керамзитової сировини.

В областi присутнi багато видiв будiвельних матерiалiв: суглинки, піски, пiсчаники, бутовий камiнь, щебiнь, вапняк, мергель , кварцити тощо.

Родовища суглинків знайдені поблизу смт Компанiївка, хутора Соколiвського, в Новгородкiвському районi. Великими родовищами цегляно-черепичної сировини є Новомиргородське, Васiнське, Обознiвське бiля Кiровограда та багато інших.

У великому обсязi ведеться кар’єрний видобуток бутового каменю, щебню, на який головним чином йдуть гранiти, гнейси.

Багаточисельнi жили пегматитiв є чудовою сировиною для керамічних виробiв в електротехнiцi (iзолятори).

З облицювальних каменів в Кiровоградськiй областi найбільш широко використовуються граніти, серед яких виділяються три основних різновиди: сировина рiвномiрнозерниста та порфiроподібні гранiти (Гайворонське, Кiровоградське, Аджамське, Суботське родовища); рожевi та рожево-сiрi порфiроподібні гранiти (Андрiївське, Адабашське, Бобринецьке родовища); червонi порфiроподібні та трахiтоїднi гранiти (Горiхiвське, Капустянське родовища).

В межах Новомиргородського та Маловискiвського районiв розміщуються родовища лабрадоритів. Останні знайдені на Лiкарiвському родовищi.

Декоративно-облицювальним матеріалом можуть служити лонцонiти, габбро, дiабази, якi зустрічаються поблизу Новоукраїнки, Новомиргорода, Олександрiї, Долинської.

Задовiльнi декоративні властивості мають мармур та мармурові вапняки Хащуватського та Заваллiвського родовищ бiля Побужжя.

За хiмiчним складом мінеральні води Кiровоградської областi відносяться до гiдрокарбонатних, гiдрокарбонатно-сульфатних, деколи сульфатно-гiдрокарбонатних, калієвих та натрієвих. Мiнеральнi води експлуатуються в смт Новгородцi. В деяких місцях областi знайдені бальнеологiчнi радонiєвi (радiоактивнi) води. На базі радонiєвої води діють санаторії в м. Знам’янцi.

У числі видобувних та переробних підприємств в області наявні об’єкти загальнодержавного значення:

Виробниче об’єднання Олександрiявугілля, Семенiвський озокеритовий завод, що працюють на сировинi Днiпровського буровугiльного басейну;

Заваллiвський графiтовий комбiнат, Побузький феронiкелевий комбiнат;

Кіровоградський завод фільтруючого кизельгуру, Кіровоградський кар’єр каолiнiв;

Горiхiвський, Капустянський кар’єри по видобутку облицювального каменю;

залiзорудний кар’єр Криворiзького центрального ГЗК, Ганнiвський, Артемiвський залiзоруднi кар’єри, Долинський ГЗК;

Iнгульське та Смолинське рудоуправлiння по видобутку уранової руди;

мiсцевi органiзацiї – промкомбiнат, Мiжколгоспбуд, Дорбуд та інші.

Клімат області помірно континентальний. Середні температури січня становлять -5-6°С, липня – +20-21°С. Зима м’яка з частими відлигами, літо тепле, сухе. Тривалість безморозного періоду 160-170 днів. Середньорічна кількість опадів становить 430-520 мм, максимальна випадає у теплий період року (близько 70%). Днів з опадами за рік 120-140.

Ґрунти областi мають високу родючість. Ґрунтовий покрив областi характерний для перехідної зони від південного лісостепу до пiвнiчного степу.

В пiвнiчнiй частинi областi переважають чорноземи потужні малогумуснi iз вмістом гумусу 5,0% та середньогумуснi із вмістом гумусу трохи більше 5,5%. Значні площі тут займають чорноземи в різному ступені реградурованi, а також чорноземи опiдзоленi, темно-сiрi опiдзоленi та сiрi опiдзоленi ґрунти.

Для пiвденно-схiдних районiв найбільш поширеними ґрунтами є чорноземи звичайні, середньо- та малогумуснi, а в пiвденнiй частинi – чорноземи звичайні малогумуснi малопотужні. У долинах річок поширені чорноземно-лучні та лучно-болотні ґрунти.


Природно-заповідний фонд

На Кіровоградщині все більше уваги приділяється збільшенню мережі природно-заповідних територій та об’єктів. Нині їх налічується 178 одиниць загальною площею 11,5 тис. га, з яких 26 природно-заповідні території загальнодержавного значення – 54 заказники, 44 пам’яток природи, 49 заповідних урочищ, 5 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.

Статусу державного значення надано «перлинам» краю: ландшафтному заказнику «Чорноліський», гідрологічній пам’ятці природи «Болото «Чорний ліс», ботанічним заказникам «Граничний степ» та «Сатківський степ», загальнозоологічному заказнику «Полозова балка», дендрологічному парку «Веселі Боковеньки», паркам-пам’яткам садово-паркового мистецтва «Онуфріївський парк», «Хутір Надія». Місцевого значення: 2 заказники, 17 пам’яток природи, 4 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва і 10 заповідних урочищ.

3 види рослин і 23 види тварин, виявлених на території Кіровоградської області, занесені до Європейського червоного списку, 29 видів рослин і 110 видів тварин – до червоної книги України.


Економіка регіону

Промисловість

Кіровоградська область за структурою економіки є аграрно-індустріальною.

Промисловий комплекс області охоплює 12 провідних галузей. У галузевій структурі промисловості 33,9% займає харчова промисловість, машинобудування та металообробка – 22,7%, електроенергетика – 17,7%, будівельних матеріалів – 5,3%, паливна – 3,1%, кольорова металургія – 2,1%, легка – 1,6%.

Добувна промисловість області представлена підприємствами по видобутку енергетичних та неенергетичних матеріалів, видобутку і переробці бурого вугілля, унікальними комплексами з видобутку та виробництва графіту, уранової руди, граніту, каоліну. Найбільші підприємства – «Заваллівський графітовий комбінат», Інгульська та Смолінська шахти, ЗАТ «Капустянський граніт», ЗАТ «Елгран», ВАТ «Кіровоградське рудоуправління» та інші.

У структурі обробної промисловості питома вага машинобудування складає 19,5%, харчової промисловості – 39,1%, металургії – 7,6%, будівельних матеріалів та скловиробів – 3,6%, хімічної промисловості – 3,5%.

У зв’'язку з сільськогосподарською спеціалізацією області, основним напрямком машинобудування є забезпечення потреб сільського господарства і переробної промисловості необхідною технікою й запасними частинами. Найпотужніші виробники якої ВАТ «Гідросила», «Завод дозуючих автоматів», фірма «Віра-Сервіс», НВО «Етал», ЗАТ «Радій», ВАТ «Олімп», ТОВ «Укрнасоссервіс», ЗАТ «Автоштамп», ТОВ «Ось» та інші. Продукція машинобудівників області широко відома в Україні та за її межами. Це – сівалки (зернові, кукурудзяні, овочеві, комбіновані), культиватори, ґрунторозпушувачі, жниварки, зчіпки, навантажувачі, шестеренні насоси та мотори аксіально-плунжерні, прилади для вимірювання механічних величин, друковані плати, магнітні пускачі, програмно-технічні комплекси для АЕС, причепи для легкових автомобілів, крани мостові тощо.

Металургія представлена унікальним комплексом по виробництву нікелю необробленого – ТОВ «Побузький феронікелевий комбінат», Світловодський комбінат твердих сплавів та тугоплавких металів.

У хімічній промисловості ДП «Межирічський вітамінний завод» ДАК «Укрмедпром», ВАТ «Чисті метали» та ТОВ «Силікон» спеціалізуються на виробництві напівпровідникових матеріалів і сполук, поставляють продукцію як в країни СНД, так і далекого зарубіжжя. Більше 70 найменувань лакофарбової продукції освоєно та виробляється ТОВ «Компанія «Хімпрогрес», ТОВ «АКЗО Нобель Декор Україна».

Харчова промисловість області представлена 93 переробними підприємствами. Серед галузей харчової промисловості провідна роль належить цукровому виробництву, в області працює 11 цукрових заводів. До складу молокопереробної галузі входить 12, борошномельно-круп’яної – 13, м’ясопереробної – 8 підприємств, а також 5 спиртозаводів. В олієжировій галузі – 11 підприємств, на долю яких припадає понад 35% від загального обсягу товарного випуску харчової продукції.

У легкій промисловості працюють підприємства текстильної промисловості, з виробництва шкіри та взуття, з виробництва готового одягу та хутра.

Підприємства області виробляють швейні та панчішно-шкарпеткові вироби, м’які та корпусні меблі, складну побутову техніку, садово-городній інвентар, лікарські вироби, фарфоро-фаянсовий та скляний посуд, товари побутової хімії тощо.

Виробництво та передачу електроенергії здійснюють філія Кременчуцької ГЕС ВАТ «Укргідроенерго», Новоархангельська, Червонохутірська, Гайворонська, Тернівська ГЕС, ВАТ «Кіровоградобленерго».


Сільське господарство

Агросектор займає 47% у загальній структурі економіки області. 95% усієї ріллі становлять найбільш родючі ґрунти чорноземного типу.

У галузевій структурі валової продукції сільського господарства питома вага рослинництва складає 75,3%, тваринництва – 24,7%.

Основні зернові культури, що вирощуються в області, – озима пшениця, ячмінь, гречка, просо, кукурудза та зернобобові. Значне місце серед технічних культур займає соняшник та цукровий буряк.

У садівництві переважними напрямками є вирощування яблук, груш, слив, вишень і ягідних культур.

Питома вага виробництва основних видів сільськогосподарської продукції у загальному обсязі її виробництва в Україні складає: по соняшнику – 10%, зерновим і зернобобовим – 6,7%, цукровому буряку (фабричному) – 5,2%, м’ясу – 3,0%, молоку – близько 2,8%.

Основою тваринництва є розведення великої рогатої худоби, свиней, овець, птиці. Розведенням племінних коней займаються 3 кінних заводи і 3 племінні репродуктори, на яких розводяться чистокровна верхова і українська верхова породи.
Мисецтвознавець:

Культура

Культура в Кіровоградській області представлена мережею культурно-освітницьких закладів. В області функціонують 2 театри (Обласний український академічний музично-драматичний театр ім. М.Кропивницького, Кіровоградський обласний театр ляльок), філармонія, 565 закладів культури клубного типу, 485 бібліотек, 30 музичних шкіл, 3 художні школи, 13 шкіл-мистецтв, музичні училища в містах Кіровограді та Олександрії.

В області створено 28 музеїв. Серед них особливо виділяються Кіровоградський меморіальний музей Г.Нейгауза, Олександрійський музей Миру, державний заповідник-музей І.Тобілевича, «Хутір Надія», обласний художній музей, художньо-меморіальний музей О.Осьмьоркіна, Кіровоградський міський літературно-меморіальний музей ім.І.Карпенка-Карого (Тобілевича).
Культурні пам’ятки

Залишки укріплень Чорноліського городища 7 ст. до н.е.;

Фортеця святої Єлизавети 18 ст.;

Комплекс кавалерійського юнкерського училища 19 ст.;

Свято-Покровська церква 1849 р.;

Грецько-Володимирська церква (Кафедральний Собор) 19 ст.;

Хрестовоздвиженська церква – усипальниця Раєвських 1833–1855 р.;

Комплекс лікарні Св. Анни Червоного Хреста 19-20 ст.;

Краєзнавчий музей – приватний будинок у стилі модерн 1885–1905 р.;

Синагога 19 ст.;

Колишня гімназія 1891–1898 р.;

Міська лікарня 1910–1913 р.;

Колишній театр 90-ті років 19 ст.;

Свято-Вознесенська церква 1898–1912 р.;

Свято-Миколаївська церква 1853–1873 рр.;

Онуфріївський парк 18 ст. та інші.


Учитель: Отже, сьогодні ми з вами дізналися багато цікавого з історії Кіровоградської області. Зокрема ,ми поглибили свої знання щодо географічного розташування регіону, його історичного минулого, території та адміністративного устрою. Кіровоградщина є одним із регіонів -лідерів щодо економічного та аграрного розвитку України. Ми повинні пишатися своєю Батьківщиною і примножувати її славні діла.
Учень:

Любіть Батьківщину, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну

Красу її вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

Любіть у коханні, в труді, в бою,

Як пісню, що лине зорею.

Всім серцем любіть Україну свою –

І вічні ми будемо з нею.

Барильченко Т.В., бібліотекар Созонівського НВК



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації до організації та проведення Першого уроку у 2013-2014 навчальному році Чернігів 2013
Тарас Шевченко – совість України, її душа І оберіг (до 200-річчя від дня народження) : методичні рекомендації до організації та проведення...
Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації до проведення Першого уроку у старшій школі у 2013-2014 навчальному році черкаси 2013

Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо проведення у навчальних закладах міста Донецька першого уроку в 2013 2014 навчальному році На виконання Указу Президента України

Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо проведення першого уроку в 2014-2015 навчальному році

Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації до проведення Першого уроку у 013-2014 навчальному році для учнів 5- класів

Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації для проведення в навчальних закладах області Першого уроку у 2014/2015 навчальному році на тему «Україна єдина країна»

Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації до проведення Першого уроку, присвяченого 200-річчю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка
М. В. Остроградського направляє методичні рекомендації щодо проведення Першого уроку в 2012 ­– 2013 навчальному році, присвяченого...
Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації до проведення Першого уроку, присвяченого 200-річчю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка
М. В. Остроградського направляє методичні рекомендації щодо проведення Першого уроку в 2012 ­– 2013 навчальному році, присвяченого...
Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconКіровоградщині – 75 Розробки уроків І позакласних заходів для проведення Першого уроку в 2013/2014 навчальному році

Методичні рекомендації до проведення першого уроку у 2013-2014 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо проведення Дня Знань І першого уроку в 2007 2008 навчальному році Друкується за рішенням вченої ради Кіровоградського



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка