Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки"Психологія"



Сторінка5/10
Дата конвертації09.04.2017
Розмір2.44 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема10. Психоаналіз Зигмунда Фрейда
Питання для обговорення

1. Зигмунд Фрейд – засновник психоаналізу.

2. Передумови виникнення психоаналізу.

3. Основні поняття психоаналізу.


Словникова робота:психоаналіз, метод вільних асоціацій, метод тлумачення сновидінь, комплекс Едіпа, комплекс Електри, теорія психосексуального розвитку особистості, лібідо, танатос,Id, Ego, Super-Ego, психологічний захист, захисний механізм.
Методичні рекомендації: звернути увагу на зародження глибинної психології, розуміння З. Фрейдом особистості; філософське осмислення та тлумачення несвідомого; передумови виникнення психоаналізу; розкрити вклад З.Фрейда у розвиток психологічної науки; значення потягів у становленні особистості; основні поняття психоаналізу; переваги й недоліки психоаналізу.
Короткий виклад матеріалу

Криза у психології кінця ХІХ–початку ХХ ст., виникнення психологічних шкіл, дискусії навколо них та неспроможність задовольнити потреби психології зумовили виникнення нових напрямів у розвитку психології. Так виникає глибинна психологія, до якої входять такі напрями: психоаналіз Зигмунда Фрейда, індивідуальна психологія Альфреда Адлера та аналітична психологія Карла-Густава Юнга.

Засновником психоаналізу є австрійський лікар-невропатолог, психіатр, психолог Зигмунд Фрейд. Народився Фрейд 6 травня 1856 року у Фройбурзі вМоравії, маленькому містечку в нинішнійЧехословаччині. У 9 років Зигмунд вступає до гімназії Сперл (середня школа), де став одним з найкращих учнів, та закінчив її "на відмінно"у 17 років. Після завершення гімназії Фрейд мріявпро воєнну або політичну кар'єру, але внаслідок антисемітських настроїв та матеріальних труднощів його плани не збулися. Зиґмунд навчався у Віденському університеті(медичнийфакультет, зараз Віденський медичний університет).

У 1882 р. Фрейд приступив до медичної практики. Наукові інтереси привели його до головної лікарні у Відні, де він почав дослідження в Інституті церебральної анатомії. На початку 1880-тих років зблизився з Йозефом Брейєром та Жаном-Мартеном Шарко, які суттєво вплинули на вибір Фрейдом напряму наукової діяльності.У 1886 р. Фрейд вступає в шлюб з Мартою Бернейс. У них народилося шестеро дітей. Дочка Анна стала послідовницею батька, заснувавши дитячий психоаналіз.



У 1891 р. видана робота Фрейда "Про афазію", в якій він уперше виступив з аргументованою критикою загальноприйнятної в той час концепції локалізації функцій мозку в певних його центрах і запропонував альтернативний функціонально-генетичний підхід до вивчення психіки та її фізіологічних механізмів. У статті "Захисні нервопсихози" (1894) та роботі "Дослідження істерії" (1895, спільно зЙ. Брейєром) було засвідчено, що існує зворотна дія психічної патології на фізіологічні процеси та залежність соматичних симптомів від емоційного стану пацієнта.

5 березня1902 р. до Фрейда нарешті прийшли слава й визнання: "найясніший цісар"Франц-Йосиф Iпідписав офіційний указ про присвоєння вченому званняпрофесора-асистента. 1908 р. він відкриває Віденське психоаналітичне товариство, де збиралися не лише медики, а й творчаінтелігенція. 1922р.Лондонському університеті вшановували п'ятьох геніїв людства, зокрема й Зигмунда Фрейда та Альберта Ейнштейна.



1923р. З.Фрейда оперували (ракова пухлина).У 1938 р., після приєднання Австрії до Німеччини та переслідувань євреїв з боку нацистів Фрейд прийняв рішення покинути Третій рейх. Однак влада не поспішала випускати його з країни. Він був змушений не тільки підписати принизливу подяку гестапо "за ряд добрих послуг", а й виплатити правлінню рейху неймовірно величезний "викуп"у сумі 4000 доларів за право покинути Німеччину. Завдяки зв'язкам грецької та данської принцеси Марі Бонапарт пацієнтки й учениці Фрейда йому вдалося зберегти життя і разом з дружиною та донькою емігрувати доЛондона. Нестерпно страждаючи від ракуротової порожнини, який був викликаний курінням, у 1939 р. він просить свого лікаря і друга Макса Шура допомогти йому здійснитиевтаназію, у той час досить популярну. Той дав йому дозу морфію, від якої Зигмунд Фрейд і помер 23 вересня(на той час йому було 83 роки).

Працюючи лікарем-невропатологом, Фрейд відкрив, що прихований від свідомості глибинний пласт психіки людини – це "бурхливий вир" потужних спонук – потягів, бажань, котрі суттєво впливають на її життя і можуть серйозно обтяжувати його та спричиняти неврози. Пошук ефективних методів лікування неврозів став основою психоаналізу.

Психоаналіз як напрям психології зародився та виник у 80-х рр. у надрах психіатрії при наданні допомоги хворим на істерію. У ті часи, коли Фрейд розпочинав лікарську практику, вважалося, що оскільки нервова система є тілесним, матеріальним органом, то й патологічні зміни в ній зумовлені матеріальними причинами, відтак і лікувати їх слід матеріальними впливами, які називаються фізіотерапевтичними процедурами: електричними, тепловими, водними тощо. Однак молодий невропатолог Фрейд був глибоко невдоволеним низькою ефективністю таких процедур і звернувся до гіпнозу, який використовували інші невропатологи(Й.Брейєр та Жан-Мартен Шарко). Серед хворих, що зверталися до них, були переважно жінки, які страждали на істерію (фобії, галюцинації, роздвоєння особистості, втрата чутливості). Лікарі вводили таких пацієнток у гіпноз і просили згадати та розповісти про події їхнього життя, які колись були пов'язані з появою у них симптомів істерії. З'ясувалося, що в тих випадках, коли пацієнткам це вдавалося, прояви їхньої хвороби принаймні на деякий час, а в окремих випадках остаточно, зникали. Такий ефект було названо катарсисом (полегшення душевних страждань пацієнта в результаті психоаналітичного та інших психотерапевтичних впливів).

Пізніше Фрейд відмовляється від гіпнозу,що не давав стійких результатів: гіпноз відключає "Я", тому актуалізовані проблемні зони не перебувають у свідомому стані. Ремісія у хворих настає, але не надовго, і симптоматика захворювання повертається – або в тому самому вигляді, або ж зміненою. Такий стан речей спонукав Фрейда до пошуку нових методів лікування. Ними стали метод вільних асоціацій та аналіз сновидінь. Пацієнтам пропонувалося розслабитися на кушетці та говорити про все, що їм спаде на думку, яким би абсурдним, неприємним або непристойним воно не здавалося. У процесі асоціювання могутні емоційні потяги призводять неконтрольоване мислення до психічного конфлікту. Власне процес аналізу й інтерпретації таких асоціацій був названий психоаналізом.



Паралельно розроблялися й умови клінічної процедури: затемнене приміщення, кушетка, відсутність візуального контакту з лікарем, умови, які б сприяли максимальному регресу та полегшенню процесу вільних асоціацій.

Аналіз клінічного досвіду привів Фрейда до розуміння того, що матеріали сновидінь і вільних асоціацій близькі за формою та психологічним змістом. Він застосував техніку вільних асоціацій до елементів сну. Результатом такої роботи стало розуміння сну як процесу розрядки емоційної напруги і дослідження механізмів викривлення сновидінь як захисту від усвідомлення сплячою людиною змісту свого сну. Результати такого дослідження опубліковані у праці "Тлумачення сновидінь" (1900).

Психоаналіз виник і сформувався як пошук та обґрунтування способів виявлення неусвідомлюваного суб'єктом змісту його власних спонук (потягів, бажань, прагнень), що ускладнюють йому життя і спричиняють невротичні розлади.

Осмислення фактів, здобутих методом психоаналізу, привело Фрейда до висновку, що людська психіка функціонує на трьох рівнях: свідомому, підсвідомому та несвідомому. Власне несвідоме є предметом психоаналізу.

Психоаналітична теорія розвитку особистості З. Фрейдабазується на двох передумовах. Перша, або генетична, спирається на те, що переживання раннього дитинства відіграють величезну роль у формуванні характеру дорослої людини. Фрейд був переконаний, що основний фундамент особистості закладається в дуже ранньому віці, до п’яти років. Друга передумова полягає в тому, що людина народжується з певною кількістю статевої енергії (лібідо), яка потім проходить у своєму розвитку через кілька психосоціальних стадій, що кореняться в інстинктивних процесах організму. У теорії психоаналізу розрізняють дві категорії інстинкту:інстинкт життя (Ерос, лібідо) й інстинкт смерті (Танатос).

На підставі відведення сексуальному чиннику провідної ролі у розвитку особистості Фрейд назвав цей розвиток психосексуальним і виділяє у ньому 5 стадій розвитку особистості (залежно від домінування ерогенної зони): оральна– від народження до 2 років, анальна – від 2 до 3 років життя, фалічна – між 3 і 6 роками життя дитини ("Комплекс Едіпа" у хлопчиків та "Комплекс Електри" у дівчаток), латентна – від 6 до 7 років, генітальна – починається разом із входженням дитини у період інтенсивного статевого дозрівання (вторинні статеві ознаки), проявляється у помітному зростанні інтересу до протилежної статі, усвідомленні цього інтересу. Триває ця стадія до кінця життя особистості.

Психіка людини, згідно із З. Фрейдом, складається з трьох основних функціональних структур: Id ("Воно"), Ego ("Я"), Super-Ego ("Над-Я").

Id ("Воно") – основна функціональна структура несвідомої сфери психіки людини, комплекс потягів (сексуальних та агресивних) і витіснених бажань, прагнень, знань про себе та самооцінок, які радикально суперечать її "Я-концепції". Id керується принципом задоволення без урахування моральних та інших соціальних мотивів (шукати задоволення та уникати болю).

Ego ("Я") – структура психіки людини, яка функціонує головно на рівні свідомості. "Я" розсудливо, раціонально зважує і враховує реальні можливості суб'єкта щодо задоволення його потреб, а відтак шукає способи забезпечити це задоволення. Таке співвідношення потягів, потреб, бажань і життєвих реалій суб'єкта називається принципом реальності, яким і керується Ego.

Super-Ego ("Над-Я") – увиразнюється у віці 3 – 5 років, коли дитина починає розрізняти й розуміти поняття "хороше" та "погане", "правильне" і "неправильне", "добре" та "зле". Це – моральні принципи і норми суб'єкта, на основі яких функціонують його сором та совість. Це повна протилежність "Воно" [4].

Пізніше психоаналітики розширили сферу застосування психоаналізу аж до загальної психотерапії та до застосування його як одного із методів надання психологічної допомоги. Це один з небагатьох напрямів психології, який зберігся, використовується та розвиватиметьсядалі.

Основні праці З. Фрейда: "Вступ до психоаналізу", "Я і Воно", "Тлумачення сновидінь", "Тотем і табу", "Нариси з теорії сексуальності", "По той бік принципу задоволення".


Питання для самоконтролю

1. Розкрийте місце особистості З.Фрейда у становленні психологічної науки.

2. Вкажіть основні наукові досягнення З.Фрейда.

3. Опишіть життєвий шлях З. Фрейда.

4. Вкажіть передумови становлення психоаналізу.

5. Проаналізуйте структуру психіки (за З. Фрейдом).

6. Поясніть теорію розвитку особистості (за З. Фрейдом).

7. Охарактеризуйте роль потягів у теорії З. Фрейда.


Література

1. Марцинковская Т.Д. История психологии / Т. Марцинковская, А. Юревич. – М. : Gaudeamus, 2011. – 528 с.

2. Роменець В.А. Історія психології ХХ століття: навч. посіб. / В.А. Роменець, І.Маноха. – К.: Либідь, 1998. – 992с .

3. Фрейд З. Избранное. Кн. 1. – М.: Московский рабочий; Вся Москва, 1990. – 160 с.

4. Фрейд З. Введение в психоанализ : лекции. – М.: Наука, 1989. – 423 с.

5. Ярошевский М.Г. История и теория психологии / М.Г. Ярошевский, А.В. Петровский. – М. : Академия, 2002. – 512 с.


Тема 11. Індивідуальна психологія Альфреда Адлера та аналітична психологія Карла-Густава Юнга
Питання для обговорення

1. Особистість в індивідуальній психології Альфреда Адлера.

2.Тлумачення особистості А. Адлером.

3. Особистість в аналітичній психології Карла-Густава Юнга.

4. Основні концепти аналітичної психології К. Юнга.
Словникова робота:індивідуальна психологія, неповноцінність, компенсація неповноцінності, стиль життя, аналітична психологія, індивідуальне несвідоме, колективне несвідоме, архетип.
Методичні рекомендації: звернути увагу на відмінність наукових поглядів між Фрейдом та Адлером і Юнгом; розуміння особистості Адлером та Юнгом; критерії побудови типології особистості за Юнгом та Адлером.
Короткий виклад матеріалу

Альфред Адлер народився у Відні 1870 р., третім із шести дітей. Як і З. Фрейд, А. Адлер був сином єврея-торговця, що належав до середнього класу суспільства. У 18 років вступив до Віденського університету на медичний факультет. Медичний ступінь він отримав у 1895 р. Спочатку працював офтальмологом, пізніше, після закінчення практики із загальної медицини, став психіатром. Із 1902 до 1911 р. був активним учасником гуртка З. Фрейда. Проте досить скоро він став розвивати ідеї, несумісні з позицією Фрейда. У 1911 р. він виходить із Віденського гуртка, де займав почесне звання президента, та організовує власну школу індивідуальної психології.

У 1935 р. він оселився у Нью-Йорку, де обійняв посаду практикуючого професора медичної психології в медичному коледжі в Лонг Айленді (тепер південний медичний центр при державному університеті штату Нью-Йорк). Одночасно вчений продовжував свою психіатричну практику. Він був невтомним лектором, користувався великою популярністю серед слухачів. У 1937 р. під час лекційного турне по Європі з Адлером стався серцевий напад –і він несподівано помер у шотландському містечку Абердин.

За час наукової діяльності написав близько 300 книг і статей. Найвідомішими працями є "Практика и теория индивидуальной психологии", "Невротическая конституция", "Исследование физической неполноценности и ее психической компенсации", "Постижение человечекой природы", "Наука жизни", "Образ жизни","Социальный интерес".

Найбільш серйозне розходження із Фрейдом полягало у перестановці акцентів з інстинктивних сексуальних потягів і несвідомого на соціальні спонукання та свідоме. Особистість – це насамперед соціальна істота, яка поза суспільством повноцінно жити не може.



Рушійною силоюпсихікиАдлер вважав "прагнення довлади". Воно виникає з"почуття неповноцінності". За Адлером,увесь процес формуванняособистості, їїхарактерує результатом протесту проти цієї "неповноцінності"[5].

Основними постулатами індивідуальної психології Альфреда Адлера є:

1) почуття неповноцінності та його компенсація;

2) прагнення переважання;

3) стиль життя (соціальний інтерес і ступінь активності);

4) творче "Я";

5) порядок народження дитини у сім'ї.

Карл-Густав Юнг народився 26 липня 1875 р. в сім’ї пастора швейцарської реформаторської церкви в Кесвіле у Швейцарії. Дід і прадід із боку батька були лікарями. Хлопець закінчив медичний факультет університету в Базелі. Із 1906 р. був учнем і близьким соратником З. Фрейда. Однакпід часпрактичної роботи з пацієнтами Юнг поступово розійшовся думками зі своїм учителем. У 1913 р. стосунки Фрейда з Юнгом зазнали кризи і закінчилися розривом.

На думку Карла Юнга, несвідоме зовсім не є "темним океаном" пороків і тілесних потягів, які були витіснені зі свідомості у процесі історичного розвитку людини; це – склад утрачених спогадів, а також апарат інтуїтивного сприйняття, який значно перевершує можливості свідомого мислення.



У 1911р. Юнг вийшов із Міжнародної психоаналітичної асоціації і відмовився від техніки психоаналізу в своїй практиці. Він розробив власну теорію і терапію, названу ним "аналітичної психологією".

1935 р. Юнг став засновником і президентом Швейцарського товариства практичної психології.У квітні 1948 р. в Цюріху був організований Інститут К.-Г. Юнга. Заклад вів підготовку німецькою та англійською мовами. Прихильники методу Юнга створили Товариство аналітичної психології в Англії, США, а також у ряді європейських країн.

Карл-Густав Юнг помер у своєму будинку в Кюснахте 6 червня 1961 р.. Похований на кладовищі протестантської церкви міста.



Основні положення аналітичної психології

Психіка складається з трьох структур:а) Ego – центр усієї свідомості, охоплює всі ті думки, почуття, спогади, завдяки яким ми відчуваємо цілісність і сталість свого психічного життя та здатні побачити результати своєї свідомої діяльності;б) індивідуальне несвідоме – містить витіснені та забуті конфлікти й емоції, пов'язані з ними, що можуть провокувати неврози та депресію;в) колективне несвідоме– найглибший шар психіки, містить латентні сліди пам'яті людства. У ньому відбиті думки і почуття, загальні для всіх людських істот, що є результатом нашого загального емоційного минулого. Зміст колективного несвідомого складається завдяки спадковості й однаковий для всього людства. Колективне несвідоме зафіксоване в міфах, легендах, фольклорному епосі, старовинних предметах декоративно-ужиткового мистецтва. Важливою частиною колективного несвідомого є архетипи. Вони позначають суть, форму і спосіб зв'язку спадкових несвідомих першообразів і структур психіки, що передаються з покоління в покоління. Архетипи забезпечують форму поведінки, структурування особистості, розуміння світу, внутрішню єдність і взаємозв'язок культури та різних епох.Основними архетипами, які складають свідомість особистості, є:персона –зовнішній вияв людини;тінь – "темний" бік особистості – неприйнятні для соціуму потяги, імпульси, аморальні бажання;аніма – жіноче в чоловікові;анімус– чоловіче в жінці;самість – архетип порядку і цілісності особистості, пов'язана з духом.

Виділив чотири основні психічні функції –мислення,відчуття, почуття й інтуїція.Здійснив поділ особистостей на екстравертів та інтровертів.

За Юнгом, людина протягом життя постійно набуває нових знань і вмінь, досягає нових цілей та реалізовує себе більш повно, тобто прагне до "самості", яка є результатом інтеграції особистості. Кінцева мета життя (за Юнгом)– повна реалізація "Я", тобто становлення єдиного, неповторного і цілісного індивіда. Таким чином людина має можливість максимально реалізувати свої потенційні можливості(цей процес він назвав "самореалізацією").



Важливі публікації Юнга: "Відносини між Я і несвідомим", "Психологія та релігія", "Психологія та виховання", "Образи несвідомого", "Символіка духу", "Про витоки свідомості".
Питання для самоконтролю

1. Вкажіть відмінність між поглядами Фрейда, Адлера та Юнга.

2. Проаналізуйте проблему неповноцінності та її компенсації у поглядах Адлера.

3. Розкрийте розуміння особистості за Адлером.

4. Яке значення має черговість народження дитини у сім'ї (на думку Адлера)?

5. Проаналізуйте структуру психіки (за К. Юнгом).

6. Дайте характеристику типів особистостей (за К. Юнгом).
Література

1. Марцинковская Т.Д. История психологии / Т. Марцинковская, А. Юревич. – М. : Gaudeamus, 2011. – 528 с.

2. Роменець В.А. Історія психології ХХ століття: навч. посіб. / В.А. Роменець, І.Маноха. – К.: Либідь, 1998. – 992с .

3. Фрейд З. Избранное. Кн. 1. – М.: Московский рабочий; Вся Москва, 1990. – 160 с.

4. Фрейд З. Введение в психоаналіз : лекции. – М.: Наука, 1989. – 423 с.

5. Ярошевский М.Г. История и теория психологии / М.Г. Ярошевский, А.В. Петровский. – М. : Академия, 2002. – 512 с.


Тема 12. Неофрейдизм
Питання для обговорення

1. Его-психологія Еріка Еріксона.

2. Основні концепти соціокультурної психології Карен Хорні.

3. Гуманізм Е.Фромма.


Словникова робота:неофрейдизм, ідентичність особистості, криза ідентичності, корінна (базальна) тривога, гуманістичний психоаналіз.
Методичні рекомендації: звернути увагу на відмінність неофрейдизму від фрейдизму, розуміння кризи ідентичності особистості, знати епігенетичну теорію розвитку особистості (Е. Еріксона), уміти аналізувати стадії розвитку особистості (за Еріксоном), знати погляди Хорні про вплив базальної тривоги на формування особистості, розрізняти екзистенційні потреби (за Фроммом).

Короткий виклад матеріалу

Неофрейдизм– напрям у сучасній філософії (соціології, психології, психоаналізі), що розвинувся у 20 – 30-х рр. XX ст.ізфрейдизму.

Заснований послідовникамиЗ. Фрейда, які прийняли основи його теорії, але ключові поняття психоаналізу Фрейда переробили.



Послідовники Фрейда (представники неофрейдизму) вважають, що провідну роль у становленні людини відіграють суспільно-культурні впливи. На їхню думку, саме ці процеси роблять істотний вплив на виникнення внутрішньоособистісних конфліктів індивіда. В основі всіх теоретичних побудов цього напряму – поняття несвідомого та принципової конфліктності відносин особистості і суспільства.

Основними представниками неофрейдизму є Карен Хорні,Еріх Фромм та Ерік Еріксон.

Ерік Еріксон (1902 – 1994)американсько-німецький психолог єврейського походження.Науковець зі своєрідною долею. Він народився у результаті позашлюбного зв'язку його матері Карли Абрахамс,єврейкиза походженням, із громадянином Данії. Високий блондин із голубими очима, він неодноразово зазнавав глузувань від однокласників єврейської школи. Мама Еріксона кілька разів виходила заміж і щоразу змінювала прізвище Еріка (Саломонсен, Хомбургер), тому у 1930 р. Ерік офіційно змінив прізвище на Еріксон, пояснюючи, що сам себе усиновлює. Формальна академічна освіта Еріксона тривала до 18 років, коли він закінчив класичну гімназію. У гімназії Еріксон вивчав латину,грецьку мову, античну і німецьку літературита давню історію. Після закінчення гімназії Еріксон відправився в подорож по Європі, намагався "знайти себе".У1927 р.після знайомства з Анною Фрейд Еріксон почав проходити щоденні психоаналітичні сеанси в будинку її батька.У1933 р. став повноправним членом Віденського психоаналітичного товариства. Через поширеннянацизмув Європі Еріксон, як і багато інших психоаналітиків, вирішив емігрувати до Америки. Канадсько-американське походження його дружини дало йому змогу легко зробити це. Еріксони оселилися вБостоні, де Еріксон став першим у місті дитячимпсихоаналітиком. Проводиваналітичну роботу з дітьми та керував дослідницькими проектами в Каліфорнійському університеті Берклі, працював професором уГарварді.

Відомий як представник напряму его-психології.Теоретичні формулювання Е. Еріксона стосуються винятково розвиткуего,саме "его" складає основу поведінки і функціонування людини.Ерік Еріксон був послідовникомФрейда. Він зміг розширити психоаналітичну теорію і вийти за її рамки завдяки тому, що почав розглядати розвиток дитини в ширшій системі соціальних відносин.Відомий своєю теорією стадій психосоціального розвитку особистості, а також як автор терміна"криза ідентичності".

На думку Еріксона, розвитокособистостіза своїм змістом визначається тим, чого суспільство очікує від людини, які цінності та ідеали їй пропонує, які завдання ставить перед нею на різних вікових етапах. Дитина у процесі дозрівання проходить низку стадій. На кожній з них вона набуває певної якості (особистісне новоутворення), яка фіксується у структурі особистості та зберігається у наступні періоди життя.

До 17 років відбувається повільний, поступовий розвиток центрального утворення – ідентичності особистості. Ідентичність– психосоціальна тотожність, яка дає змогу особистості приймати себе у всьому багатстві своїх відносин із навколишнім світом і визначає її систему цінностей, ідеали, життєві плани, потреби, соціальні ролі з відповідними формами поведінки.Особистістьрозвивається завдяки включенню в різні соціальні спільноти (націю, соціальний клас, професійну групу тощо) і переживанню свого нерозривного зв'язку з ними. Ідентичність – умова психічного здоров'я: якщо вона не складеться, людина не знаходить себе, свого місця в суспільстві, виявляється "втраченою".

Важливим моментом періодизації (за Еріксоном) є наявність криз – "поворотних пунктів", моментів вибору між прогресом і регресом.

Стадії психосоціального розвитку особистості:

1 вік немовляти від народження до 1 року життя;

2 раннє дитинство 2 – 3 роки життя;

3 вік гри 4 – 6 років;

4 шкільний вік 6 – 12 років;

5 юність 12 – 20 років;

6 рання зрілість 20 – 25 років;

7 середня зрілість 26 – 64 роки;

8 пізня зрілість 65 років і до смерті.

Праці науковця: "Детство и общество", "Идентичность: юность и кризис", "Истина Махатмы Ганди: о происхождении воинствующего ненасилия".

Карен Хорні(18851952) американськийпсихоаналітик.Автор власної оригінальної теорії особистості, одна з ключових постатей у галузі жіночої психології.Дитинство Хорні було сповнене суперечливими почуттями. Якось вона змалювала портрет батька, зобразивши його як жорстокого поборника суворої дисципліни, який про свого сина більш високої думки, аніж про дочку. Але замість того, щоб образитися чи обуритися через його сприйняття дочкою, її батько купив її подарунки та навіть брав у морські прогулянки на його кораблі. Попри це, Хорні завжди відчувала себе позбавленою батьківської любові і натомість віддала свою прихильність матері. У 1913 р. закінчилаБерлінськийуніверситет, у якому потім читала лекції з психоаналізу.Переживаючи важку депресію через смерть улюбленого брата і черезрозлучення з чоловіком, Карен Хорні емігрує до Америки, де у1941р. стає деканом Американського інституту психоаналізу – навчального закладу для тих, хто зацікавився Асоціацією розвитку психоаналізу.Організація, яку заснувала Хорні, була незадоволена суворим, ортодоксальним характером психоаналітичної спільноти. Відхилення Хорні від фрейдистської психології призвело до її відставки з посади віце-директора, і згодом вона почала викладати у Нью-Йоркському медичному коледжі, продовжуючи свою практику психіатра до самої смерті.

К. Хорні стверджувала, що у структурі особистості домінують не інстинкти агресії або лібідо, а несвідоме почуття тривоги, занепокоєння, яке вона називала почуттям корінної тривоги (воно пов'язане з самотністю і безпорадністю, "з'являється у дитини в потенційно ворожому їй світі"). К. Хорні вважала, що причинами розвитку цієї тривоги можуть бути помилки сімейного виховання.Щоб подолати тривогу, дитина використовує захисні стратегії (невротичні) – надмірні потреби у проявах любові і схвалення, керівництві партнером, чітких обмеженнях, владі, експлуатуванні інших, суспільному визнанні, в захопленні собою.

На основі цих потреб, їх поєднань авторка виділяє три види взаємин між людьми: орієнтація на людей (поступливий тип невротичної особистості), орієнтація від людей (зумовлений тип) і орієнтація проти людей (агресивний тип). Спільним для цих трьох стратегій є ригідність та неможливість повної реалізації індивідуального потенціалу, що й стає основою неврозу.

Лібідо це емоційний рушій, а сексуальні проблеми є наслідком, а не причиною.

Наукові праці К. Хорні: "Женская психология", "Невротическая личность нашего времени", "Наши внутренние конфликты".

Еріх Фромм (1900 – 1980)– соціальний психолог,філософ,психоаналітик, представник"Франкфуртської школи", один із засновниківнеофрейдизму.Фромм навчався уФранкфуртськомууніверситеті. Отримавши у 22 роки ступінь доктора філософії, він продовжує свою освіту в Берлінському Інституті психоаналізу.Після приходу нацистів до влади Франкфуртський інститут перебирається доСША. Фромм працював у Мексиці та Швейцарії.

Створює гуманістичний психоаналіз. Стверджував, що в природі людини, а саме, в несвідомій сфері людської психіки, закладені ідеали любові, свободи й справедливості,тобто важливі екзистенційні (життєво значущі) потреби у:

1)встановленні міжособистісних зв'язків;

2)подоланні перешкод;

3)корінні;

4)самототожності;

5)системі поглядів і відданості.



Основні положення концепції Е. Фромма:а) виробництво має служити людині, а не економіці; б) стосунки між людиною і природою слід будувати не на експлуатації, а на кооперації; в) антагонізми повсюдно потрібно замінити стосунками солідарності; г) вищою метою всіх соціальних заходів має бути людське благо і запобігання людським стражданням; д) не максимальнаексплуатація, а лише розумне споживання слугує здоров'ю та добробуту людини; е) кожній людиніслід бути зацікавленою в активній діяльності на благо інших і брати участь у ній.

Фромм виділяв п'ять соціальних типів характеру особистостіна основі формналагодження відносин з іншими, взаємодії екзистенціальних потреб та соціуму: 1) рецептивні типи переконані в тому, що джерело всього бажаного та доброго в житті міститься ззовні, а не в них самих; 2) експлуатуючі типи здобуваютьусе, що їм потрібно або про що вони мріють, застосовуючи силу або винахідливість;3) накопичувальні типи намагаються володіти якомога більшою кількістю матеріальних благ, влади і любові;прагнуть уникати будь-яких зазіхань на свої накопичення; 4) ринковий тип переконаний, що особистість оцінюється як товар, котрий можна продати або вигідно обміняти; 5) продуктивний характер,на думку Фромма,– основна мета людини. Цей тип – незалежний, чесний, спокійний, люблячий, творчий і здійснює соціально-корисні вчинки.

Основні праці вченого:"Втеча від свободи", "Здорове суспільство", "Мистецтво любові", "Революція надії", "Мати чи бути?".
Питання для самоконтролю

1. Дайте характеристику неофрейдизму як напряму психології.

2. Проаналізуйте розвиток особистості за Е. Еріксоном.

3. Розкрийте почуття базальної тривоги та способи її подолання у К. Хорні.

4. Які екзистенційні потреби є важливими джерелами активності особистості, на думку Е. Фромма?

5. Поясніть, чому теорія Е. Фромма має назву "гуманістичний психоаналіз".


Література

1. Марцинковская Т.Д. История психологии / Т. Марцинковская, А. Юревич. – М. : Gaudeamus, 2011. – 528 с.

2. Роменець В.А. Історія психології ХХ століття: навч. посіб. / В.А. Роменець, І.Маноха. – К.: Либідь, 1998. – 992с .

3. Фрейд З. Избранное. Кн. 1. – М.: Московский рабочий; Вся Москва, 1990. – 160 с.

4. Фрейд З. Введение в психоанализ : лекции. – М.: Наука, 1989. – 423 с.

5. Ярошевский М.Г. История и теория психологии / М.Г. Ярошевский, А.В. Петровский. – М. : Академия, 2002. – 512 с.




Тема 13. Біхевіоризм та його модифікації
Питання для обговорення

1. Розуміння особистості представниками біхевіоризму.

2. Необіхевіоризм та його особливості.
Словникова робота:біхевіоризм, необіхевіоризм, поведінка, реакція, закони вчення, детермінанти поведінки.
Методичні рекомендації: звернути увагу на спільне та відмінне у біхевіоризмі і необіхевіоризмі, розуміння поведінки та її формування представниками цих напрямів.
Короткий виклад матеріалу

Біхевіоризм виник у США як реакція на структуралізм В. Вундта і Е. Тітченера. Це один з напрямівпсихології, що зводить поведінку людей до механічних, машиноподібних актів у відповідь на зовнішні подразнення.Біхевіористи стверджували, що науковцімають вивчати свій предмет винятково об'єктивними (спрямованими на пізнання зовнішніх об'єктів і явищ, а не внутрішніх суб'єктивних переживань) методами, тобто за допомогою об'єктивного спостереження й об'єктивного експерименту.

Предмет психології для біхевіористів –поведінкалюдини, тобтодії та вчинки, доступні зовнішньому спостереженню. Те, як людина ходить, сидить, робить ті чи ті дії, говорить, яка в неї міміка – все це доступне зовнішньому спостереженню за допомогою органів чуттів і має, на думку біхевіористів, вивчатися психологами, на матеріалістичних засадах.

Засновником біхевіоризму був Джон Уотсон (1878 – 1958), стаття якого "Психологія з точки зору біхевіориста"(1913) стала початком напряму.Предметом біхевіоризму Уотсон визначав вивчення поведінки об'єктивним шляхом і з практичною метою. На його думку, "біхевіоризм має стати лабораторією суспільства".

Біхевіористи стверджували, що вивчення поведінки має життєво важливе значення і має допомагати людині (і суспільствузагалом) у розв’язанні практичних проблем: як організувати своє буденне життя, як побудувати навчання, абишвидше оволодіти необхідними навиками чи змінити небажану поведінку.

За вченням біхевіористів,поведінка людини загалом визначається не внутрішнімипсихічними процесами, а механічними впливами зовнішнього середовища за принципом "стимул – реакція" (S – R). Підреакціямибіхевіористи розуміли рухи людини при виконанні певної дії; підстимулами– доступні зовнішньому спостереженню подразнення зовнішнього світу, що викликають у людини ті чи ті реакції. Оскільки міжстимулами і реакціямиіснує закономірний зв'язок, то, знаючи причини цього зв'язку і вивчивши, які стимуливикликають ті чи ті реакції, можна, як стверджують біхевіористи, безпомилково домагатися від людини потрібноїповедінки, зовсім не зважаючи на її внутрішні психічні переживання.

Уотсон розробив класифікацію реакцій за двома умовами:

1) вони є набутими чи спадковими;

2) внутрішні (приховані) чи зовнішні.

Уотсон вказував, що поведінка є результатом навчання: з будь-якої людини можна зробити спеціаліста (лікаря, комерсанта, юриста, навіть бідняка чи крадія), незалежно від її таланту, схильностей та здібностей, а також професії чи раси її пращурів. Тому навик та научіння стають головною проблемою біхевіоризму.

Мовлення, мислення розглядаються як види навиків. Навик – це індивідуально набута чи завчена дія. Її основу складають елементарні рухи, які є вродженими.

Уотсон описав процес вироблення навиків, побудував криву научіння (на прикладі стрільби з лука). Спочатку переважають випадкові, пробні дії, багато помилкових і тільки деякі – успішні. Початкова точність низька. Вдосконалення за перші 60 пострілів відбувається швидко, потім повільніше. Спостерігаються періоди без удосконалення – на кривій ці відрізки називаються „плато”. Крива закінчується фізіологічним кінцем, притаманним індивіду. Успішні дії пов’язуються з великими змінами в організмі, так що вони краще обслуговуються і фізіологічно, і в силу цього мають тенденцію закріплення.

Іван Павлов (1849 – 1936) – російський фізіолог, який під час досліджень процесу травлення розробив метод вивчення поведінки і принципи научіння, які вплинули також і на психологічну науку. Дослідник вивчав особливості секреції шлункового соку у собак. Це привело до відкриття процесу класичного зумовлення. Їжа розглядається як безумовний стимул, слиновиділення – безумовний рефлекс; дзвінок – умовний стимул, слиновиділення – умовний рефлекс. Зміст процесу класичного зумовлення у тому, що нейтральний стимул починає викликати реакцію завдяки асоціативному зв'язку зі стимулом, який автоматично (безумовно) породжує таку ж (чи дуже подібну) реакцію.

Павлов дослідив, що умовний рефлекс, який виник у відповідь на певний нейтральний стимул, буде асоціюватися і з іншими подібними стимулами – цей процес отримав назву "генералізація" (реакція слиновиділення на дзвінок буде генералізована (узагальнена, розповсюджена) й на інші звуки). Якщо безумовний подразник настає тільки після нейтрального стимулу, відбувається процес диференціювання – коли після великої кількості дослідів тварина розрізняє стимули. Поступове ослаблення зумовлення, коли умовний стимул не підтверджується безумовним, породжує процес згасання.

Окрім роботи з указаними феноменами, Павлов провів дослідження, яке мало велике значення для пояснення як конфлікту розвитку неврозів. У його лабораторії була здійснена перша демонстрація того, що потім отримало назву експериментального неврозу у тварин.

У собаки був вироблений умовний рефлекс слиновиділення на сигнал у формі круга. Потім було зроблене диференціювання між кругом і еліпсом, позаяк реакція на еліпс не підкріплювалася. Коли форму еліпса поступово змінювали, роблячи його більше подібним до круга, собака спочатку диференціювала фігури.Але коли їх неможливо розрізняти, поведінка собаки стала повністю дезорганізованою і можна було спостерігати симптоми гострого неврозу.



Едвард Лі Торндайк(1874 – 1949)– американський психолог і педагог. ПрезидентАмериканської психологічної асоціаціїв 1912 р.Проводив дослідження поведінки тварин, спрямовані на вихід з "проблемного ящика". Під цим терміном Торндайк мав на увазі експериментальний пристрій, у який поміщалися піддослідні тварини. Якщо вони виходили з нього, то рефлекс підкріплювався. Завдяки цим експериментам Торндайк зробив висновок, що тварини діють методом "проб, помилок і випадкового успіху".

Дуже скоро від зоопсихології Торндайк переходить до вивчення дитини, і вже у 1903 р. виходить його праця "Педагогічна психологія". Проблема навчання стаєпровідною в педагогічній психології. Зокрема Торндайк уперше формулює основні закони свого вчення:

• "Закон вправи": повторення певного акта сприяє навчанню і полегшує його виконання в подальшому, посилюючи зв'язок ситуації з реакцією, а його неповторення послаблює цей зв'язок.

"Закон ефекту" полягає в тому, що корисна дія, яка викликає задоволення, закріплюється і підсилює зв'язок між ситуацією та реакцією, а шкідлива, що спричиняє незадоволення, послаблює зв'язок і зникає.

"Закон готовності" – утворення нових зв'язків залежить від стану суб'єкта, тобто вправи змінюють готовність організму до проведення імпульсів.

"Закон асоціативного зсуву" – якщо при одночасному прояві двох подразників один із них викликає позитивну реакцію, то й інший набуває здатності викликати ту ж реакцію.

Біхевіористи вважали, що предметом психології може бути тількиповедінкалюдини, що виражається в доступному об'єктивному спостереженні матеріальних процесів, а не психічні стани. Біхевіористи не змогли побудувати дійсно наукову психологію, оскільки у своїх поглядах на поведінку людини виходили з механістичногоматеріалізму [5].

Необіхевіоризм напрям американської психології, що виник у 30-і роки XX ст. у відповідь на нездатність класичного біхевіоризму пояснити цілісність поведінки тварин і людей.Основи необіхевіоризмубули закладені Едвардом Толменом (1886 – 1959). У книзі "Цільова поведінка тварин і людини" (1932) він довів, що експериментальне спостереження за поведінкою тварин не відповідає уотсонському молекулярному розумінню поведінки за схемою "стимул – реакція" (S – R), і ввів між цими членами змінну О – психічні процеси індивіда, які залежать від його спадковості, фізіологічного стану, попереднього досвіду та природи стимулу (S – O – R). Поведінка, за Толменом, – це молярний феномен, тобто цілісний акт, що характеризується власними якостями: спрямованістю на ціль, зрозумілістю, пластичністю, готовністю вибирати засоби, що ведуть до цілі короткими шляхами.

Переконаний у складності детермінації поведінки, Толмен розрізняє три різновиди її детермінант:

1. Незалежні змінні (первинні причини поведінки) стимули та вихідні фізіологічні стани організму;

2. Здібності, тобто видимі якості організму;

3. Внутрішні змінні – наміри (цілі) та пізнавальні процеси.

Сформував поняття "когнітивна карта"– це структура, що складається у мозку тварини в результаті переробки зовнішніх впливів. Вона включає складну структуру співвідношення між стимулами та цілями і визначає поведінку тварини в ситуації актуального завдання. Сукупність таких карт дає змогу адекватно орієнтуватися в ситуації життєвих завдань загалом, у тому числі і для людини.

Великий внесок у розвиток необіхевіоризму вніс Кларк Халл (1884 – 1952). Його гіпотетико-дедуктивна теорія поведінки також не враховувала фактора свідомості, але використовувала іншу форму "стимул – організм – реакція", де організм – це деякі невидимі внутрішні процеси.Результати попереднього научіння – навики. Поведінка починається стимулюванням із зовнішнього світу чи зі стану потреби й закінчується реакцією.

Основною детермінантою поведінки Халл вважає потребу. Вона й викликає активність організму, його поведінку. Від сили потреби залежить сила реакції (потенціал реакції). Потреба визначає характер поведінки, різної у відповідь на різні потреби.



Беррес Фредерік Скіннер (1904 – 1990) – американський психолог, винахідник і письменник. Народився 20 березня 1904 р.у Саскуеханні (шт. Пенсільванія). Закінчивши коледж Гамільтона, намагався писати прозові та поетичні твори, але незабаром прийшов до висновку, що йому в цьому не таланить. Закінчив Гарвардський університет, отримавши диплом психолога. Істотний вплив на молодого вченого мав біолог У. Дж.Крозьє, який привернув його увагу до експериментів на тваринах. Скіннер викладав у Міннесотському та Індіанському університетах, у 1948 р. став професором Гарвардського університету.

Основна праця Скіннера –"Поведінка організмів" (1938), де він викладає принципи "оперантного обумовлення". Їх найлегше зрозуміти, розглянувши типовий експеримент Скіннера. Щур, вага якого доведена до 80 – 90% від нормальної, поміщається у пристрій, названий "скіннерівським ящиком". Ця тісна клітка надає можливість тільки для тих дій щура, які експериментатор може контролювати або спостерігати. Ящик має отвір, через яке подається їжа, і важіль. Щуровітреба кілька разів натиснути на важіль, щоб отримати порцію їжі. Таке натискання називається оперантною реакцією. Яким чином пацюк натискає на важіль (лапою, носом, хвостом), не має значення – оперантна реакція залишається тією ж самою, оскільки викликає один і той же наслідок – появу їжі. Заохочуючи (видаючи їжу) через певну кількість натискань(у т. ч. і з певним інтервалом), можна отримати стійкі способи реагування.

Оперантну реакцію у скіннерівському розумінні слід відрізняти від автоматичних, суто рефлекторних реакцій, пов'язаних із безумовними й умовними рефлексами. Оперантна реакція – дія довільна і цілеспрямована.

За Скіннером, оперантне обумовлення може застосовуватися не тільки для контролю поведінки інших людей, а й для контролю власної поведінки. Самоконтролю можна досягти, створивши умови для постійногопідкріпленнябажаної поведінки.
Питання для самоконтролю

1. Дайте характеристику біхевіоризму як напряму психології.

2. Розкрийте розуміння поведінки біхевіористами.

3. Поясніть основні закони вчення Е. Торндайка.

4. Які детермінанти поведінки розрізняє Е. Толмен?

5. Поясніть формули R-S та R-O-S.

6. Дайте характеристику необіхевіоризму як напряму психології.
Література

1. Марцинковская Т.Д. История психологии / Т. Марцинковская, А. Юревич. – М. : Gaudeamus, 2011. – 528 с.

2. Роменець В.А. Історія психології ХХ століття: навч. посіб. / В.А. Роменець, І.Маноха. – К.: Либідь, 1998. – 992 с.

3. Фрейд З. Избранное. Кн. 1. – М.: Московский рабочий; Вся Москва, 1990. – 160 с.

4. Фрейд З. Введение в психоанализ : лекции. – М.: Наука, 1989. – 423 с.

5. Ярошевский М.Г. История и теория психологии / М.Г. Ярошевский, А.В. Петровский. – М. : Академия, 2002. – 512 с.


Тема 14.Когнітивна та ґештальтпсихології
Питання для обговорення

1. Основи когнітивної психології: представники, основні концепції та принципи.

2. Ґештальтпсихологія та її розуміння природи людини.
Словникова робота:когнітивна психологія, психічні процеси, знання, пізнавальна діяльність, когнітивні карти,особистісний конструкт,ґештальт, цілісність, осяяння.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для студентів І курсу напряму підготовки "Психологія" (денна форма навчання) Львів
Теми та зміст семінарських занять. Основні психологічні терміни. Наукова література
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для підготовки до семінарських занять
України: Програма курсу І методичні рекомендації для підготовки до семінарських занять студентів неісторичних спеціаль-ностей / Уклала...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для підготовки до семінарських занять з дисципліни «Правовий статус непідприємницьких організацій»
Для студентів, які навчаються за освітньо-професійною програмою підготовки спеціалістів
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconКандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри землеробства, ґрунтознавства та агрохімії, декан агрономічного факультету Вінницького національного аграрного університету
Стандарт вищої освіти україни першого (бакалаврського) рівня освіти ступеня вищої освіти – бакалавр галузі знань – 20 Аграрні науки...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять
Філософія. Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять та самостійної роботи студентів усіх напрямів...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів, глосарій, список літератури. Для студентів напряму підготовки 130102 «Соціальна робота»

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки до виконання контрольних робіт з дисципліни "Культурологія" для студентів бакалаврського напряму 030601 "Менеджмент"

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для організації самостійної роботи студентів напряму підготовки 020303 «Філологія (Переклад)»

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки для студентів ІІ курсу стоматологічного факультету для підготовки до семінарських занять з предмету
...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки для студентів ІІ курсу фармацевтичного факультету для підготовки до семінарських занять з предмету
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка