Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки"Психологія"



Сторінка6/10
Дата конвертації09.04.2017
Розмір2.44 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Методичні рекомендації: звернути увагу наособливості виникнення зазначених напрямів психології; на розуміння змісту і структури психіки представниками когнітивної таґештальтпсихології; розуміти зміст ключових понятьцих напрямів.



Короткий виклад матеріалу

Когнітивна психологія вчення у психології, що досліджує внутрішні розумові процеси: сприймання, пам'ять, увагу, мислення. Цей напряму психології виник у 60-ті роки XX ст.на противагубіхевіоризму. Ульрік Найссер у 1967 р. опублікував книгу "Когнітивна психологія", в якій спробував описати новий напрям у психології.Він повернув до предмету психології суб'єктивний аспект.Когнітивна психологія психологія пізнання, де пізнання основа свідомості.Її виникнення та розвиток пов'язані зі становленням комп'ютерної техніки і розвитком кібернетики як науки про загальні закономірності процесу управління й передачі інформації. Когнітивна психологія розглядає залежність поведінки людини від наявних у неї пізнавальних схем (когнітивних карт), які дають їй змогу сприймати навколишній світ і вибирати способи правильної поведінки в ньому.

Когнітивна психологія виходить з того, що пізнання здійснюється з допомогою особливого роду психологічних знарядь (засобів), які У. Найссер називаєкогнітивними картами,абосхемами.

Когнітивна карта – це орієнтовна схема; активна, спрямована на пошук інформації структура. Власневона визначає, які саме реакції зрештою здійснюватиме людина. Когнітивну карту можна розуміти як спрощений, схематичний опис людиною картини світу, її фрагментастосовно розглядуваної проблемної ситуації.

У когнітивній психології психіка тлумачиться як система когнітивних реакцій. Простежується зв'язок цих реакцій не лише із зовнішніми стимул-реакціями, а й із внутрішніми змінними(наприклад, із самосвідомістю, когнітивними стратегіями, селективністю уваги тощо). Головним принципом, на підставіякого розглядається когнітивна система людини, є аналогія з комп'ютером, тобто, психіка трактується як система, призначена для переробки інформації. Водночас прихильники когнітивного підходу стверджують, що людина не машина, яка сліпо реагує на внутрішні фактори чи події зовнішнього світу.Основним методом цього наукового напряму є лабораторний експеримент.

Когнітивний напрям підкреслює вплив інтелектуальних, або розумових, процесів на поведінку людини. Один із засновників цього напряму, американський психолог Джордж Келлі (1905 – 1967), вважав, що будь-яка людина – це своєрідний дослідник, котрий прагне зрозуміти, інтерпретувати, передбачати і контролювати світ своїх особистих переживань, робить висновок на основі свого минулого досвіду та будує плани на майбутнє. Будь-яка людина висуває реальні гіпотези, за допомогою яких намагається передбачати і контролювати подіїжиття, прогнозувати майбутнє,намічати очікувані результати. Дж. Келлі вважав, що люди сприймаютьсвій світ за допомогою чітких систем або моделей, званихконструктами. Особистісний конструкт – це ідея чи думка, яку людина використовує, щоб усвідомити або інтерпретувати, пояснити або передбачити свій досвід. Це стійкий спосіб, яким людина осмислює якісь аспекти дійсності в термінах схожості і контрасту.

У концепції Дж. Келлі особистість – це організована система більш або менш важливих конструктів, які людина використовує, щоб інтерпретувати світ переживань і передбачати майбутні події. Якщо людина змінить свої конструкти, то вона змінить свою поведінку і своє життя. Конструктна система змінюється, якщо з її допомогою неможливо правильно прогнозувати послідовність подій.

Швейцарський психолог Жан Піаже (1896 – 1980) вивчав закономірності розвитку мислення у дитини і прийшов до висновку, що когнітивний розвиток є поступовим процесом, який складається з послідовних стадій. Розвиток інтелекту дитини відбувається в результаті постійних пошуків рівноваги між тим, що дитина знає, і тим, що вона прагне зрозуміти. Усі діти проходять ці стадії розвитку в одній і тій же послідовності, причому деякі – через усі стадії, в інших розвиток гальмується або блокується на якомусь етапі через нестачу одного або кількох необхідних факторів. Особистіснийрозвиток визначається спільним впливом дозрівання нервової системи, досвіду поведінки з різними предметами і таких соціальних чинників, як мовленнята виховання.

Американський психолог і когнітивний терапевт Альберт Елліс (1913 – 2007) вважав, що неправильна поведінка людини викликана передовсім ірраціональними думками, які породжені "активізуючою ситуацією". При цьому разом з людиною необхідно аналізувати ситуацію, в якій вона опинилася, і висновки, які вона з неї зробила. У результаті відбувається доведення до свідомості індивіда ірраціональних моментів, які містяться в його думках. Вироблення у людини більш об'єктивного сприйняття подій приводить її до пошуку нових дієвих рішень. Таким чином, неадаптивні форми поведінки мало-помалу заміщуються новими, більш ефективними, тобтомодифікація думок приводить до зміни поведінки.



Ґештальтпсихологія(нім. Qestalt – "цілісність", "повнота", "структура", "образ", "конфігурація") – напрям у західній психології першої третини XX ст., розроблений 1912 р.групою німецькихвчених у, котрі висунули програму вивчення психіки як цілісної внутрішньої структури – ґештальта.Ґештальтиобрази, первинні стосовно своїх компонентів. Доведено, що внутрішня системна організація цілого предмета визначає властивості і функції частин, які утворюють ціле.

Історія цього напряму почалася з виходу роботи Макса Вертгеймера "Експериментальне дослідження сприймання руху" (1912), в якій ставилося під сумнів первинне уявлення про наявність окремих елементів в акті сприймання.Навколо Вертгеймера у 20-тих роках у Берліні утворюється Берлінська школа ґештальтпсихології, до якої увійшли Курт Коффка, Вольфганг Келлер, Курт Левін. У дослідженнях зорового сприймання було встановлено, що елементи зорового поля об’єднуються в перцептивну структуру залежно від ряду факторів(близькість елементів один до одного, їх схожість, замкнутість, симетричність).

Були сформульовані деякі положення, що отримали назву законів сприйманняв ґештальттеорії:

1. Закон диференціації фігури і фону– зорове поле поділяється на фігуру і фон. Фігура – замкнена, оформлена, яскрава, жива, ближча до нас у просторі, займає головне положення в полі. Фон є загальним тлом, на якому постає фігура.

2. Закон прегнантності– тенденція перцептивної спрямованості до внутрішньої впорядкованості, спрощення сприймання.

3. Закон ампліфікації– доповнення до цілого. Якщо фігура незакінчена, у сприйманні ми прагнемо бачити її як ціле.



На противагу біхевіоризму, котрий зосереджується на практичній діяльності, ґештальтпсихологія на перше місце поставила інтелектуальну діяльність особистості, якій підпорядковується практика. Практична діяльність особистості базується на основі не методу проб і помилок, а "інсайту" (осяяння)миттєвого охоплення відношень у відображуваній ситуації, осягнення ситуації, об’єкта в їх цілісній сутності, що підкреслює творчий характер мислення. Ґештальтпсихологія наголошує на своєрідності складних психічних утворень і глибоко їх вивчає.

Ґештальтпсихологія знайшла продовження в сучасному напрямі психотерапії (ґештальттерапії), автор якого – Фріц Перлз – застосував феномени цілісності, котріґештальтпсихологи дослідили на матеріалі сприйняття, до людської особистості і розробив засоби поновлення цілісності особистості, яка перебуває у внутрішньому конфлікті.

Курт Левін (1890 – 1947) один з найвідоміших представників берлінської школиґештальпсихології, засновниктопологічної психологіїі психологічної теорії поля як методу аналізу життєвого простору окремої людини і групи осіб. Для опису психологічної реальності, побудови структури особистості і моделювання її поведінки у теорії поля використовуються засоби топології як розділу математики, що вивчає властивості і взаємне розташування геометричних фігур.

Завдяки дослідженням Левіна та його колег такі поняття, як потреба, прагнення, когнітивна карта, намір, мотив, мета, когнітивний дисонанс, атрибуція та очікування, зайняли належне місце у психології. Конструкти теорії поля сприяють осмисленню та розв'язанню найрізноманітніших проблем. Саме тому останнім часом метод Левіна часто використовують в освіті та інших сферах соціального життя.З позиції"психологічного поля"досліджував мотиви поведінкиіндивідатасоціальних груп.

Життєвий простірє ключовим поняттям у теорії поля Курта Левіна. Зміст цього терміна містить усю множину реальних і нереальних, актуальних минулих та майбутніх подій, які перебувають у психологічному просторі індивіда на цей момент. Виходячи з цього, поведінка це функція особистості та її життєвого простору на певний момент часу. Левін визнавав наявність впливу непсихічних подій на поведінку людини. Тому навіть неусвідомлювані людиною впливи, пов'язані із соціально-економічними та фізіологічними чинниками, також включаються до аналізу її життєвого простору. Іноді останній називають психологічним.

Психологічне оточення це феноменальний світ особистості, психічна енергія, що викликається потребами, переноситься на довколишні об'єкти, які стають валентними і починають притягувати або відштовхувати особистість. Межа між життєвим простором і зовнішнім світом у теорії поля нагадує швидше легку мембрану, ніж кам'яну стіну. Життєвий простір і зовнішній світ тісно пов'язані. Зміни, що відбуваються у зовнішньому світі, впливають на стан життєвого простору, а зміни життєвого простору на зовнішній світ.

Регіони і кордони.Психологічний простір складається з різних секторів, регіонів, які графічно зображають розділеними кордонами. Кордони володіють властивістю проникливості. Факт життєвого простору все, що може усвідомити людина. Подія результат взаємодії кількох фактів. Кількість секторів визначається кількістю фактів, які є на цей момент у життєвому просторі.

Локомодації.Зв'язок між регіонами здійснюється за допомогою локомодації. Локомодації (дії) можуть відбуватися і в реальному фізичному просторі, і в нереальному, уявному. Функція локомодації полягає в регуляції напруження у життєвому просторі людини. Рівень напруження одного сектора може регулюватися завдяки здійсненню локомодації в іншому секторі. Наприклад, мрії можуть бути ірреальними локомодаціями, пов'язаними з регуляцією напруження, спричиненого потребами, які у конкретний момент часу неможливо задовольнити у фізичному просторі.

Тимчасова перспектива.Курт Левін порушив питання про існування одиниць психологічного часу різного масштабу, зумовленого масштабами життєвих ситуацій, які визначають межі "психологічного поля в цей момент". Це поле містить не лише реальне ставлення індивіда, а й його уявлення про своє минуле та майбутнє бажання, страхи, мрії, плани та надії. Усі частини поля, попри їхню хронологічну різночасність, суб'єктивно переживаються як одночасні й однаковою мірою визначають поведінку людини.

Валентність.Ще один конструкт, який Курт Левін використовує для аналізу психічних феноменів–це валентність,або властивість об'єкта притягати чи відштовхувати. Тобто йдеться про цінності регіону для людини. Регіон може притягати і мати позитивну валентність, або відштовхувати і мати негативну валентність. Якщо людина голодна, то їжа матиме для неї позитивну валентність, а якщо сита, то – нейтральну. Якщо ж індивід з'їв занадто багато, тоді їжа викликає у нього відразу і матиме негативну валентність.

На підставі конструкта валентності Курт Левін інтерпретує феномен внутрішньоособистісного конфлікту. За його словами, конфлікт психологічно можна визначити як протидію приблизно рівних сил поля. Для рушійних сил (тобто для сил, пов'язаних із позитивною і негативною валентностями) він виокремлює три основні різновиди внутрішнього конфлікту:

1. Людина перебуває між двома позитивними валентностями, їй необхідно вибрати між двома привабливими об'єктами. Сумніви зумовлені тим, що після здійснення вибору мета може виглядати набагато менш привабливою, ніж у ситуації конфлікту.

2. Зіткнення з об'єктом, який має одночасно позитивну і негативну валентності ("і хочеться, і страшно"). Поведінка людини в цій ситуації має характер "човника": наближення – віддалення від об'єкта.

3. Конфлікт між двома негативними валентностями (наприклад, між необхідністю виконання неприємної роботи та загрозою покарання). Енергетичні витрати в такому разі значно підвищуються, навіть якщо робота досить легка.

Таким чином, відповідно до теорії Левіна, поведінка людини в конфлікті пов'язана з валентністю об'єктів, розташованих у її психологічному полі.

Отже, ґештальтпсихологія досліджувала цілісні структури, з яких складається психічне поле, розробляючи нові експериментальні методи. І на відміну від інших психологічних напрямів (психоаналізу, біхевіоризму), представники ґештальтпсихології, як і раніше, вважали, що предметом психологічної науки є дослідження змісту психіки, аналіз пізнавальних процесів, а також структури і динаміки розвитку особистості.
Питання для самоконтролю

1. Яка роль когнітивних карт у процесі пізнання людини?

2. Що є предметом вивчення когнітивної психології?

3. Поясніть поняття "особистісний конструкт".

4. Як розуміється психіка у ґештальпсихології?

5. Опишіть теорію поля Курта Левіна.



Література

1. Марцинковская Т.Д. История психологии / Т. Марцинковская, А. Юревич. – М. : Gaudeamus, 2011. – 528 с.

2. Роменець В.А. Історія психології ХХ століття: навч. посіб. / В.А. Роменець, І.Маноха. – К.: Либідь, 1998. – 992с .

3. Фрейд З. Избранное. Кн. 1. – М.: Московский рабочий; Вся Москва, 1990. – 160 с.

4. Фрейд З. Введение в психоанализ : лекции. – М.: Наука, 1989. – 423 с.

5. Ярошевский М.Г. История и теория психологии / М.Г. Ярошевский, А.В. Петровский. – М. : Академия, 2002. – 512 с.


Тема 15. Сучасні напрями розвитку психології
Питання для обговорення

1. Сучасні завдання і тенденції розвитку психології.

2. Онтопсихологія Антоніо Менегетті.

3. Інтегральний психоаналіз.

4. Психосинтез Роберто Ассаджіолі.

5. Трансперсональна психологія Станіслава Грофа.

6.Позитивна психологія.
Словникова робота:семантичне поле, монітор відхилення, онто ін-се, голотропне дихання, інтегральний психоаналіз, онтопсихологія, психосинтез, позитивна психологія.
Методичні рекомендації: звернути увагу на розвиток сучасних напрямів психології; погляди на природу людини сучасних зарубіжних психологів; структуру внутрішнього світу людини та способи його гармонізації.
До початку другого десятиліття XXI ст. відбулися значні зміни у психології як науці і практиці, з'явилися нові тенденції її розвитку:

1. Одним із домінуючих напрямів сучасної психології є когнітивна, що багато в чому обумовлена розвитком комп'ютерних технологій, які дають змогу моделювати пізнавальні процеси людського мозку і дають багато нових даних для розуміння механізмів психічної діяльності людини.

2. Зростає роль психології в гуманізації суспільства. Гуманістична психологія як напрям у сучасній психології перетворюється на домінуючу серед усіх галузей психології, акцентуючи ціннісний аспект роботи психолога в будь-якій сфері.

3. Помітною тенденцією розвитку психології стає посилення її прикладних і практичних аспектів, що, однак, не знижує актуальності вивчення загальних механізмів психічної діяльності, загальнотеоретичних і методологічних проблем психології. Очікування людьми від психології безпосередньої користі, надія на те, що психологія допоможе їм у розв’язанні повсякденних проблем, стимулює розвиток практичної психології, заснованої на міцній теоретичній базі.

4. Характерною рисою розвитку наукової психології у другій половині XX ст. стало поступове стирання кордонів між різними науковими школами й напрямами. Сучасні психологічні теорії вже важко однозначно класифікувати і відносити до якої-небудь традиційної теоретичної концепції. Психологія поступово стає єдиною науковою дисципліною, а не ареною протиборства конфліктуючих концепцій.

5. Характерною тенденцією розвитку сучасної психології стала також її інтернаціоналізація. В останні десятиліття розширюються міжнародні контакти вчених багатьох країн.

6. Перетворення англійської мови в мову міжнаціонального наукового спілкування психологів – ще одна суттєва тенденція сучасної психології. У другій половині XX ст. значно збільшилася кількість перекладів наукових праць з однієї мови на іншу.

Онтопсихологія– напрям сучасноїзарубіжної психології, заснований професором Антоніо Менегетті більше 30 років тому.Антоніо Менегетті (1936) – італійський психолог, філософ, художник, клінічний психотерапевт, учений, бізнесмен. У молодості був священиком, теологом, але,відмовившись від священногосану, вивчив та став практикувати психотерапію.

Із 1998 р. почала діяти міжнародна програма професійної перепідготовки за спеціалізацією "Онтопсихологія" (спільний проект СПбДУ, Міжнародної Асоціації Онтопсихології (Рим) і Слов'янської Асоціації Онтопсихології (Москва).

У 2001 р. відбувся міжнародний конгрес "Режисура і несвідоме" (Канни), під час якого були проведені круглі столи за участю професора Менегетті, у 2002 р. – міжнародний конгрес "Онтопсихологія і міметика" (Мілан). У 2008 р. у Бразилії відкрито Центр онтопсихології, названий Факультетом Антоніо Менегетті. У 2009 р. А. Менегетті побував в Україні, де прочитав низку лекцій у Дніпропетровському Університеті Економіки і Права. Там йому присвоїли звання Почесного професора цього ВНЗ.

Теоретико-методологічною основою онтопсихології стали роботи Адлера, Фрейда, Юнга, Роджерса, Маслоу, Мея. Онтопсихологія, чи психологія буття, розглядає людину як активного суб'єкта життя, виділяючи два способи її ставлення до життя:як до некерованого стихійного процесу, за якого слід бездумно підкорятися домінуючим тенденціям чи волі більшості та як до свідомого пошуку та творення себе, свого життя і життя суспільства.

Головним завданням онтопсихології є вироблення у людини цього другого рефлексивного, творчого, морального ставлення до власного життя. Як стверджує сам Менегетті, він зробив три основні відкриття: семантичне поле, монітор відхилення і онто ін-се. Основою людської природи є строго визначений задум, який і обумовлює своєрідність людини, створює рамки її самореалізації. Зміст цього задуму визначається енергетичним ядром ін-се (апріорний порядок, сутність у собі), яке утворюється власною волею і проявляється у всіх фізичних та психічних процесах людського організму. Ін-се – це невидима душа людини, реальна сила психіки, це внутрішнійаспект будь-якої дії. Воно проявляється у свідомості, сумнівах, волі, незадоволеності, сновидіннях, здоров’ї, хворобі, симпатії, антипатії, гуморі, темпераменті, інстинктах, бажаннях тощо, тобто у всіх сферах життєдіяльності людини. Ін-се залишається трансцендентним, воно вічне і завжди несе позитивний заряд.

Людська свідомість має"вгадати" код природи, стати максимально адекватною їй. Проте у кожному конкретному випадку людині важко встановити контакт зі своїм ін-се через деформуючий вплив виховання і культури. Людина живе у соціумі, але соціалізація шкодить їй, так якособа в суспільстві має перетворитися на виконавця певної ролі, що призводить до смутку і неврозів. Таким чином, людина змушена діяти наперекір своїй душі. Сформовані фільтри сприймання, як криве дзеркало, спотворюють реальність і призводять до самознищення. Деформуючий вплив, на думку Менегетті, функціонує у мозку людини як монітор, коригуючи істинну інформацію про життя. Монітор відхилення – це підсвідоме програмування психіки, явище загальне, вплив неземних цивілізацій на розвиток і дії людини. Монітор відхилень проявляється у цілій низці негативних відчуттів, які сприймаються як холод, страх, обмеження простору тощо. Поведінка людини – це компроміс між монітором відхилень та ін-се. Схему монітора відхилень можна подати так: ін-се → життя → монітор відхилень → комплекси → людське свідомо-логічне "Я" [3].

Певний відбиток на поведінку особистості накладають такі своєрідні психічні структури, як комплекси – прижиттєві формування, що утворюються в дитинстві залежно від любові, отриманої дитиною. Не менш важливе значення у формування поведінки має семантичне поле – форма енергії, конфігурація буття, в якій реалізувалась єдність часу, простору, взаємодії людини з навколишнім середовищем у динамічному розвитку. Вивчення всіх нюансів семантичного поля дасть змогу глибше зрозуміти людину, отримати знання про будь-які видимі чи невидимі її дії.

Свої функції онтопсихологи вбачають у тому, щоб коригувати здатність свідомості до відображення початкового задуму природи і відповідності цьому задуму. Імагогіка (спільна діяльність клієнта і психотерапевта) як техніка онтопсихотерапії допомагає підтримати свідомий та оперативний контакт з ін-се, навчитися брати на себе відповідальність за своє життя, стати творцем себе самого.

Праці науковця:"Учебник по онтопсихологии", "Образ и бессознательное", "Мир образов", "Мудрец и искусство жизни", "Психология лидера", "Система и личность", "Введение в онтопсихологию".

Онтопсихологія як напрям неодноразово критикувався.



Інтегральний психоаналіз, або аналітична трилогія, – напрям сучасного психоаналізу (його називають напрямом ХХІ ст.) – сукупність теорії і методів психотерапії, який ґрунтується на спробі синтезу науки, філософії, теології (духовності). Цей напрям постулює потрійну природу людини – почуття, дії, думки. Як відносно самостійний напрям, інтегральний психоаналіз був створений у 70-х роках ХХ ст. бразильським психоаналітиком Н. Кеппе та його послідовниками (К. Пачеко, М. Кеппе) на основі об’єднання й розвитку модифікованих ідей психоаналітиків (З. Фрейда, А. Адлера. М. Кляйн та ін.), логотерапевтів (В. Франкла) і філософів (С.К’єркегора, А. Бергсона).

Представники цього напряму вважають, що неврози і психози в індивідуальному та соціальному плані – це установка спотворення, заперечення й відкидання дійсності, яка формується внаслідок помилкової діалектики взаємодії людини зі світом та її прагнення (бажання) володіти могутністю Бога і творити нову реальність. Головними психопатологічними факторами, на думку представників аналітичної трилогії, є заздрість (яка вважається основою усіх психологічних проблем людей), теоманія, мегаломанія, інверсія цінностей, нечесність і фантазії. Принципово важливим засобом психотерапії є усвідомлення, що трактується як основний спосіб вивільнення і лікування людини. Воно настає в результаті сумування свідомості (етичної чи афективної) і знання (ментального)[3].



Клаудія-Бернгардт де Соуза Пачеко (1948) – бразильський психоаналітик, філософ та інтегральний психоаналітик. Віце-президент Міжнародного товариства аналітичної трилогії – МТАТ (початкова назва Товариство інтегрального психоаналізу, 1970). Із 1971 р. прцювала асистентом Н. Кеппе на медичному факультеті університету Сан-Пауло, спеціалізуваласяна психоаналізі і психосоматиці. У 1972 – 1981 рр. психоаналітик у Товаристві інтегрального психоаналізу. Із 1974 р. організовувала та очолювала міжнародні конгреси з аналітичної трилогії в Європі та Америці. У 1976 р. організувала видавництво "Протон" (публікує праці з аналітичної трилогії), почала випуск "Журналу інтегрального психоаналізу" та газети "Трилогія".

У 1980 р. заснувала культурний центр МТАТ у Сан-Пауло та курси з підготовки психотерапевтів і психіатрів у країнах Європи та Америки. У 1981 р. захистила дисертацію на тему "Фрейд і психоаналіз". У 1990 р. організувала Вищий інститут інтегрального психоаналізу (школу Н. Кеппе) в Парижі та аналогічні заклади в інших столицях Європи. Заснувала міжнародну асоціацію "Стоп разрушению мира", яка виступала проти деструктивних тенденцій суспільної життєдіяльності.

Як теоретик і практикуючий психотерапевт, досліджувала проблеми заздрості, нарцисизму, психічних конфліктів, стресу, жіночої психопатології та дала їх інтегральну психоаналітичну інтерпретацію.

Праці Пачеко: "Исцеление через осознание. Теомания и стресс", "Женщина на кушетке психоаналитика. Анализ женской психопатологии", "Азбука аналитической трилогии (интегрального психоанализа)".



Норберто Кеппе (1927 р.) – бразильський лікар, психоаналітик, спеціаліст у галузі психосоматики, засновник аналітичної трилогії, доктор філософії. Навчався у семінарії Сан-Карлоса. Із 1958 до 1961 р. вивчав у Відні глибинну психологію і психоаналіз, працював у поліклініці В. Франкла. Із 1961 р. працював як лікар та психоаналітик у власній приватній клініці. Заснував відділення психосоматичної медицини у лікарні Сан-Пауло (Бразилія). У 1970 р. заснував Міжнародне Товариство інтегрального психоаналізу (МТАТ). У 1972 р. завершив власний перехід від психоаналізу З. Фрейда до психоаналізу М. Кляйн, прийнявши її ідею про заздрість як важливий фактор психопатологічних процесів. Психоаналіз Кеппе орієнтований на дослідження і психотерапію людей через любов, розум і усвідомлення. Із 1980 р. почав активну міжнародну (США, Європа) пропаганду ідей аналітичної трилогії.

Праці Кеппе: "Трилогия", "Освобождение народа. Патология власти","Происхождение болезней психических, соматических и социальных", "Освобождение и Восславление".

Критики Н. Кеппе та К. Пачеко вважають їх проповідниками небезпечної тоталітарної секти (що нагадує секти сцієнтології, муннів, свідків Єгови тощо), а розроблений Кеппе метод – це псевдоаналіз, деяке психолінгвістичне програмування, зомбування, що включає психологічне насилля, приниження гідності людини. Це метод, за допомогою якого погіршується психічне і фізичне здоров’я жертви та її сім’ї (у багатьох країнах Європи – Фінляндія, Франція, Америки (Нью-Йорк), Канади, Бразилії тривають слідства щодо низки смертей пацієнтів-суїцидантів Кеппе і Пачеко).

Роберто Ассаджолі (1889 – 1974) – італійський лікар і філософ, засновник психосинтезу. Головною метою психосинтезу є гармонізація і поєднання в єдине ціле всіх якостей та функцій людини, що потребує конструктивного використання всіх звільнених і активізованих спонукань особистості. Вчений розробив теорію субособистостей, які представлені індивіду у вигляді внутрішніх голосів, що часто суперечать один одному. Процес індивідуального розвитку, на думку Ассаджолі, поділяється на персональний і трансперсональний психосинтез. Центральним пунктом інтеграції особистості є не "Я", а трансперсональна Самість як спіритуальний центр ідентичності.

Розробив концепцію структури внутрішнього світу людини. У його антропології індивід представлений певними рівнями, які надбудовуються один на одному: 1– нижче несвідоме; 2 – середнє несвідоме; 3– вище несвідоме, чи надсвідоме; 4 – поле свідомості;


5 – свідоме "Я"; 6 – вище "Я"; 7 – колективне несвідоме [3].

У нижче несвідоме входять:елементарні форми психічної діяльності, які керують тілом (розумне узгодження тілесних функцій;основні потяги і примітивні спонукання; численні комплекси;образи жахливих сновидінь та фантазій;різноманітні патологічні прояви(фобії, манії, нав'язливі ідеї й бажання).

У середньому несвідомому відбувається засвоєння отриманого людиною досвіду; тут, перед тим як народитися у свідомості, зароджуються, розвиваються і визрівають плоди щоденної діяльності людського розуму та уяви.

Ізвищого несвідомого індивідчерпає вищі форми інтуїції і натхнення – етичні "імперативи", прагнення до героїчних учинків. Це джерело таких вищих почуттів, як альтруїстична любов; джерело таланту, а також станів споглядання, просвітлення й екстазу. Тут містяться вищі парапсихічні функції і духовні енергії.

Термін "поле свідомості"означає безпосередньо усвідомлювану частину особистості: неперервний потік відчуттів, образів, думок, почуттів, бажань, потягів, доступних людському спостереженню, аналізу й оцінці.

"Я"– це точка чистої самосвідомості, яке часто плутають зі щойно описаною свідомою частиною людської особистості; насправді вони зовсім різні. У цьому можна переконатися за допомогою інтроспекції. Мінливі змісти людської свідомості (відчуття, думки, почуття тощо) – це одне, а "Я", центр людської свідомості – інше. Різниця між ними певною мірою нагадує різницю між освітлюваною зоною екрана і зображеннями, які проектуються на ній. Проте "люди з вулиці" і навіть високоосвічені особи не переймаються самоспостереженням і не бачать цієї різниці – вони пасивно пливуть по поверхні "потоку думки", ототожнюючи себе з кожною наступною хвилею мінливих змістів свідомості.

Вище "Я". Свідоме "Я", як правило, не лише занурене у змістовий потік свідомості, а й зовсім зникає, коли людина засинає, втрачає свідомість, перебуває під дією наркозу, наркотиків чи у стані гіпнозу. Але коли вона пробуджується чи приходить до тями, "Я" таємничим чином проявляється знову, невідомо звідки. Це дає змогу припустити, що за чи над свідомим "Я" існує істинне "Я", постійний центр, із якого "Я" повертається до свідомості.

Колективне несвідомевідповідає тому, що Юнг назвав "колективним несвідомим" .

Така концепція структури внутрішнього світу людини узгоджує між собою і зводить воєдино результати різноманітних спостережень та експериментів. Вона дає змогу повніше і глибше зрозуміти драматичні колізії людського життя, вказує на засоби подолання конфліктів та проблем.

Праці Ассаджолі:"Психоситез: теорія і практика", "Психосинтез".

Станіслав Гроф(1 липня 1931, Прага, Чехословаччина) американськийпсихологтапсихіатрчеського походження, доктор медицини, автор методуголотропного дихання, один із засновників трансперсональної психології та піонер у сфері вивчення змінених станів свідомості як джерела нової інформації, духовного росту, зцілення та психофізичної трансформації. Засновник міжнародної трансперсональної організації та її незмінний президент до сьогодні. 1957-го закінчив Карловий університет у Празі. У 1965 р. захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора медицини в Чехословацкій академії наук.Сьогодні – професор факультету психології Каліфорнійського інституту інтегральних досліджень.

Виокремлено чотири сфери психіки, які перебувають за межами нашого звичайного досвіду свідомості: 1) сенсорний бар'єр; 2) індивідуальне несвідоме; 3)рівень народження і смерті (перинатальні матриці); 4)трансперсональна сфера. Уведено поняття двох модусів досвіду: хілотропічна свідомість, холотропічна свідомість. І саме цим доктор філософії, професор психології Каліфорнійського інституту інтегральних досліджень, засновник і президент Асоціації трансперсональної психології С. Гроф активно й успішно займається вже понад 50 років. Його внесок у розвиток сучасноїпсихології, психіатріїта психотерапії важко переоцінити:дослідження терапевтичного впливу ЛСД на психіку людини; створення революційного психотерапевтичного методу роботи з витісненим психологічним матеріалом – технікиголотропного дихання; розширена картографія свідомості людини, що включає три рівні – біографічний, перинатальний, трансперсональний; наукове обґрунтування особливої важливості процесу пологів та перинатального періоду для розвитку психіки людини – теорія про чотирибазові перинатальні матриці (БПМ). С. Гроф пропонує своє бачення моделі психіки – її розширену версію, яка, окрім життєвого досвіду,містить перинатальний період (вагітність і власне пологи) та сферу трансперсонального (індивідуальне і колективне несвідоме, що включає емоційний досвід попередніх поколінь, культурні феномени й архетипи, релігійні екстатичні переживання). І така картографія психічної реальності дає змогу побачити коріння наших щоденних проблем, що залягають набагато глибше, ніж дотепер вважала сучасна психіатрія [2].

У вересні 2015 р. С. Гроф відвідав Україну, де прочитав лекцію студетам Київського національного університету імені Тараса Шевченка та провів семінар волонтерам і учасникам АТО. Він наголошував: "Людство єдине у суті й розмаїте у формах, тому плекайте власну національну ідентичність".

Праці Грофа: –"Области человеческого бессознательного", "Человек перед лицом смерти", "За пределами мозга", "Неистовый поиск себя", "Холотропное сознание", "Космическая игра", "Психология будущего". Більшість із книг Грофа стали світовими бестселлерами та хрестоматіями з трансперсональної психології. Абрахам Маслоу назвав його праці найзначнішим внеском у теорію особистості за останні десятиліття.



Позитивна психологія– галузь психологічного знання і психологічної практики, в центрі якої – позитивний потенціал людини (як індивіда і як члена різних людських спільнот).

Мета – науково-психологічне дослідження оптимального функціонування людини, пошук чинників, які сприяли б благополучному існуванню та розквіту індивідів і спільнот.

Позитивна психологія виникла в кінці 1990-х головно з ініціативи американського психолога Мартіна Селігмана та його колег Дж. Вейланта, Е. Дінера, М. Чиксентміхалі та ін., хоча ідеї позитивності у психології і психотерапії обговорювалися і раніше.

Селігман і його послідовники вважають, що парадигма сучасної психології має бути змінена: від негативності до позитивності, від концепції хвороби до концепції здоров'я. Об'єктом досліджень і практики слід зробити сильні аспекти людини, її творчий потенціал, здорове функціонування окремої людини і людської спільноти. Позитивна психологія прагне звернути увагу психологів на те, що люди роблять добре, зрозуміти та використовувати у психологічній практиці адаптивні і творчі елементи психіки й поведінки людини, пояснити в термінах психології "чому, незважаючи на всі труднощі, які оточують їх у зовнішньому світі, більшість людей живе осмисленим життям, яким можна пишатися".

За Селігманом, сучасна психологія, по суті,"стала віктимологією" (від лат. victima – жертва). Людина розглядається в ній як принципово-пасивна, безпорадна істота зі зниженою особистою відповідальністю,котра вважає себе жертвою інших людей чи обставин. Зусилля психологів традиційно спрямовані на те, щоб підвищити самооцінку людей. Зокрема, вважається, що низька самооцінка веде до депресії, підліткової вагітності, суїцидів, насильства, зловживання алкоголем і наркотиками, а підвищення самооцінки може виявитися ліками від усіх цих недуг. Однак, наприклад, терористи-самогубці, керівники злочинних організацій та діти-ґвалтівники якраз володіють високою самооцінкою.

Рух за високу самооцінку зараз дуже популярнийу США, серед педагогів, психотерапевтів, батьків (значною мірою це результат роботи психологів гуманістичної орієнтації, які стверджують, що люди завжди мають почуватися добре). Селігман із цим не згоден і вважає, що самооцінка виконує функцію приладу, що показує стан людської психіки. Коли у тебе все добре в житті – самооцінка висока, коли виникають труднощі – самооцінка знижується, що, зокрема, призводить до депресії. Депресія зараз активно молодіє, хоча ціла індустрія розваг працює для підростаючого покоління. Тридцять років тому середній вік людей, які страждають від депресії, був 29,5, зараз – 14,5, депресія стала захворюванням підлітків. Ліки не завжди можуть допомогти в її подоланні, і, як вважають позитивні психологи, нам слід навчати наших дітейреалістичного оптимізму, який ґрунтується на особистій відповідальності людей і на тому, що вони роблять добре.

Виділяються три основних розділи позитивної психології:

1) суб'єктивне відчуття щастя (позитивні емоції – насолода, задоволення життям, відчуття близькості, конструктивні думки про себе і своє майбутнє, оптимізм, упевненість у собі, наповненість енергією, "життєвою силою");

2) вищі індивідуально-психологічні людські якості (мудрість, любов, духовність, чесність, сміливість, доброта, творчість, почуття реальності, пошуки сенсу, прощення і співчуття, гумор, щедрість, альтруїзм, емпатія і т. д. (можна сказати, що позитивна психологія займається тим, що в історії гуманітарного знання називалося "чеснотами"));

3) позитивні соціальні інститути (демократія, благополучна сім'я, вільні засоби масової інформації, здорове середовище на робочому місці, здорові локальні соціальні спільноти) [1].

Згідно з позитивною психологією, людське щастя не є результатом "роботи генів" або "роботи долі"– людина може жити щасливо, використовуючи властиві їй специфічні сильні риси характеру.

Тільки зрозумівши й адекватно використовуючи їх, можна дійсно допомогти людині досягти задоволення життям, реалізувати всі можливості, які дарує нам доля, самореалізуватися у приватному житті (наприклад, длясім'ї), у своїй професійній діяльності, для суспільства.

Позитивна психологія – не самостійний розділ сучасної психології, а швидше рух, тісно пов'язане з усім різноманіттям сучасних психологічних досліджень і практик. Причому робота здійснюється відразу на кількох рівнях: біологічному, особистісному, рівні взаємодії між людьми, інституційному, культурному і глобальному.

Позитивна психологія сьогодні– динамічна, така, що бурхливо розвивається, дисципліна, в якій борються (водночас і доповнюють одна одну) науково-психологічна і гуманістично-психологічна тенденції.



Позитивна психологія дедалі більше набирає ваги в сучасному психологічному співтоваристві і, незважаючи на свою молодість, зараз досить популярна серед дослідників, практиків, викладачів, особливо молодих. Перша робоча зустріч із позитивної психології відбулася в містечку Акумаль (Мексика) у січні 1999. Розвивається програма післядипломної підготовки фахівців з позитивної психології, випускаються книги, розгортаються різноманітні програми та Інтернет-ресурси, налагоджуються робочі контакти між дослідниками у багатьох частинах світу. Інститут Геллапа з 2002 р. став місцем проведення щорічних міжнародних конференцій із позитивної психології, в яких беруть участь до 400 – 500 фахівців. Розширює свою діяльність Європейська Асоціація Позитивної Психології.
Питання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст основних засад онтопсихології.

2. Проаналізуйте погляди А. Манегетті на природу людини.

3. Вкажіть основну мету позитивної психології.

4. Назвіть основний внесок С. Грофа у розвиток сучасної психології, психіатріїта психотерапії.

5. У чому полягають основні ідеї психосинтезу?

6. Перелічіть особливості сучасного розвитку психології як науки.
Література

1. http://psychologis.com.ua/-1-343.htm позитивна психологія



2. www.koob.ru/grof_stanislav

3. Спринська З.В. Психологія особистості: тексти лекцій / Зоряна Спринська. – Дрогобич, 2012. – 175 с.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для студентів І курсу напряму підготовки "Психологія" (денна форма навчання) Львів
Теми та зміст семінарських занять. Основні психологічні терміни. Наукова література
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для підготовки до семінарських занять
України: Програма курсу І методичні рекомендації для підготовки до семінарських занять студентів неісторичних спеціаль-ностей / Уклала...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для підготовки до семінарських занять з дисципліни «Правовий статус непідприємницьких організацій»
Для студентів, які навчаються за освітньо-професійною програмою підготовки спеціалістів
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconКандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри землеробства, ґрунтознавства та агрохімії, декан агрономічного факультету Вінницького національного аграрного університету
Стандарт вищої освіти україни першого (бакалаврського) рівня освіти ступеня вищої освіти – бакалавр галузі знань – 20 Аграрні науки...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять
Філософія. Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять та самостійної роботи студентів усіх напрямів...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів, глосарій, список літератури. Для студентів напряму підготовки 130102 «Соціальна робота»

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки до виконання контрольних робіт з дисципліни "Культурологія" для студентів бакалаврського напряму 030601 "Менеджмент"

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для організації самостійної роботи студентів напряму підготовки 020303 «Філологія (Переклад)»

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки для студентів ІІ курсу стоматологічного факультету для підготовки до семінарських занять з предмету
...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки для студентів ІІ курсу фармацевтичного факультету для підготовки до семінарських занять з предмету
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка