Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки"Психологія"



Сторінка7/10
Дата конвертації09.04.2017
Розмір2.44 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема 16. Розвиток української психологічної думки
Питання для обговорення

1. Етапи та особливості становлення психологічних знань в Україні.

2. Психологія Київської Русі.

3. Виникнення та розвиток психології у XVII ст.

4. Головні постаті в історії психології УкраїниXVIIІ – ХІХ ст.:
Г.С. Сковорода, П.Д. Юркевич, І.О.Сікорський, В.В.Зеньківський, І.Я.Франко, М.М.Ланге.

5. Львівсько-Варшавська і Харківська психологічні школи.

6. Сучасна українська психологія.
Словникова робота:самопізнання, самотворення, самодостатність, інтроспекція, умовно-рефлекторна природа, психологія творчості, дія-вчинок, засвоєння знань, продуктивне запам'ятовування, теорія пам'яті, психологія вчинку, суб'єктивний підхід.
Методичні рекомендації:звернути увагу на становлення психології в Україні, розвиток вітчизняної культури; діяльність українських вчених у рамках радянської психології; становлення психології у роки Незалежності та на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Короткий виклад матеріалу

Приблизно до початку ХІХ ст.психологія залишалася інтегральною частиною поодиноких філософських систем. У цьому розумінні можна говорити про початки філософської психології в Україні вже у Княжі часи.

Власне початок зародження психологічної думки в Україні простежують із XVII ст. (братські школи, Києво-Могилянський колегіум).

Залежність і самодостатність стають визначальними принципами психології XVIII ст., а їх взаємодія визначає співвідношення теоретичної та практичної діяльності людини.

Розвитку психологічної думки в Україні в XIX – на початку XX ст.притаманні дві очевидні особливості: 1) у цей період психологія окреслюється як самостійна наука; 2) усі вчені водночас вважаються й українськими, й російськими науковцями.

Розвиток психології в Україні ХІІ – ХІХ ст. показує її логічну послідовність, спадкоємність, а також певну своєрідність, яка сягає своїм корінням у стародавньо-східну та античну психологію.

Практика суспiльного життя доби Київської Русі спонукала людину розглядати природу такою, якою вона є сама собою, без будь-яких стороннix нашарувань. Життя людини великою мiрою було огорнуте містичною релiгiйною оболонкою, однак реальнi кроки поступу здiйснювалися всупереч теологічному вiдображенню природи й людських дiй.

У творах митрополита Iлларiона (ХI ст.) "Слово про закон i благодать", "Повчання про кориснicть душевну" головною темою є турбота про мораль i поведiнку людини, про психологiчнi засоби її вдосконалення. Вiддається належне князю Володимиру, який зрозумiв cyєтy і хибність iдолопоклонства та користувався у своїx державних дiях i благовiр'ям, i владою. Схвалюючи Володимира за його методи виховання людини, Iлларiон висуває тезу про поєднання принципiв свободи й необxiдностi у цiй справi, показуючи, що одним благовiр'ям або однiєю владою перебудувати людську психіку не можна.

У своїx повчаннях i проповiдях Феодосiй Печерський (1008 – 1074) постає насамперед як патрiот, котрий уболiває за благо i щастя своєї батькiвщини, виступає проти князiвських чвар. Феодосiй активно заперечує поганськi вiрування, з якими пов'язує ряд негативних моральних i психологiчних рис народу, найбiльше засуджуючи мapнoвipство, волхвування, чародiйство, пияцтво, скомороство та iншi "дiла нeгiднi".

Головна думка твору "Повчання" Володимира Мономаха (1053 – 1125) – формування позитивних рис людського характеру.Володимир радить не покладатися на iнших, бути дiяльними, адже це найважливiша якiсть людини. Душа й тiло найчастiше гинуть вiд брехнi, пияцтва i розпусти. Добрi вчинки слiд пiдтверджувати наступними добрими вчинками – так удосконалюється життя загалом. Основою успіху є наполегливiсть у працi.

У "Посланнi" Київського митрополита Никифора (1104 – 1121) Володимиру Мономаху дається категорiйне визначення компонентiв псиxiки, називаються три частини душi: словесна(розум), нестямна(почуття) i бажальна (воля). Словесна частина первiсна i панує над iншими. Нею людина видiляється серед усього живого, завдяки їй пiзнає i небо, i землю, i все, що iснує у cвiтi, завдяки їй замислюється над сенсом буття. Розв'язуючи психофiзичну проблему, Никифор умiщує душу в головi. Розум душi наповнює своєю силою все тiло. Як князь, сидячи на своїй землi, панує над нею через своїх слуг, так i душа, охоплюючи все тiло, дiє з допомогою п'ятьох своїх слуг – вiдчуттiв. Органи чуття дають людинi загалом правильнi вiдображення зовнiшнього свiту, але передбачають обов'язкову участь розуму. Зорові вiдчуття у розкриттi iстини мають перевагу над iншими, яким не можна нi вiрити, нi не вiрити; сприйняті на їхнiй основі емпiричнi факти слiд обов’язково аналізувати.

УXVIIст. в Україні велику просвiтницьку роботу вели братські школи. Вони розповсюджували грамотнicть i знання про людську природу, культуру, філософію та психологiю. Студенти навчали народ i книжкової мудростi, i рiзних мистецтв,ознайомлювали громадськість із напрацюваннями вищої школи.

Найперший вищий навчальний заклад України – Києво-Могилянський колегiум, який з часом став академiєю, був заснований Петром Могилою у 1632 p.. Це був час, коли українське суспiльство, спонукуване iнстинктом нацiонального самозбереження, рiшуче стало на шлях пошуку свого гiдного мiсця в соцiальнiй i полiтичнiй структурі тогочасної Європи, пошуку самобутнiх форм участi в євpопейському духовному розвитку.

Іннокентій Гiзель (1600 – 1683) – просвiтник, фiлософ, церковний діяч та історик, значну увагу придiляв проблемi людини, її моральностi. Основоюсвоїхпсихологічних студій зробив знаменитий афоризм: "Нiчого нeмaє в iнтелектi, чого б не було у вiдчуттях". Biн поступово розкриває своєрiднiсть психiчних здiбностей, стверджує, що їx не можна зводити до вихiдного чуттєвого досвiду. Мисленнєвий компонент психiки, зокрема судження, Гізель тлумачить у дусi мотивацiйних рушiйних сил. У планi мотивацiї філософом дослiджуються переконання, правдоподiбнiсть та вipa. Мислення розглядається як якicть особистостi. Biн аналiзує спiввiдношення емоції i волi як ефектiв розумної душi, розкриває зв'язок схильностей людини з iндивiдуальними проявами темпераментiв. Великого значення надає розумінню внутрiшнього розуму та волi у людських вчинках. Тодi воля стає незалежною, що є важливою умовою переходу до етичних проблем людського буття.

Cтефан Яворський (1658 – 1722) – український та російський консервативний церковний дiяч і публiцист, просвiтник, проповiдник, педагог та філософ, створив вчення про душу (відповідно до теорії Аристотеля про поділ душі).Досліджуючи традицiйніпоглядина специфiку кожного виду душi, специфiку форм життєдiяльностi, якi властивi рослинам, тваринам, людям, Яворський докладає найбiльше зусиль, щоб розкрити їхню пiдпорядкованicть у єдинiй людськiй icтотi.

Вчений вказує на взаємозалежнiсть таких здатностей, як рух у простopi та бажання. Бажання як потяг до руху мають таку ж давню iсторiю дослідження. Єдність душi Яворський доводить через iдею функціональної взаємодії. Одна життєва функцiя може сприяти або заважати іншій. Напружена дiя iнтелекту заважає травленню, надмірніемоції призводять до розладнання інтелектуальної дії – ознака того, що всі цi здатностi походять з однієї душі.

Бiльш вагомим доказом єдностi людської душi, за Яворським, є генетичнi пiдстави. Види душi – вегетативна, чуттєва, розумна– послiдовно вдосконалюються, спецiалiзуються для реалізації рiзних дiй. Однi з них з'являються в дитинствi, iншi – в юностi або cтapocтi.

Рослинна i тваринна душi визначаються як матерiальнi. Цi душi подiльні як частини цiлого, залежать вiд матерiального буття. Нiчого нематерiального не сприймають, не утворюють унiверсальних, абстрактних понять. Сприймають лише те, що має колiр, смак, iншi матерiальнi якостi.

Якби душа була подiльна, одна частина її грiшила б, iнша каялась; одна б ненавидiла iншу. Душа перебуває у всьому тiлi, i разом з тим, вона незалежна вiд тiла. Вiдокремленi частини тiла душi не мають.

Для обґрунтування iдеї безсмертя розумної душi Яворський знаходить "етичнi" аргументи: праведник, який мучився на цьому cвiтi, мусить мати надiю на щасливе життя в іншому cвiтi, де душа нечестивого очiкує на муки. Страх cмepтi Яворський вбачав у незнаннi того, що людину очiкує по той бiк цього життя. Пiзнаючи себе, людина позбувається цього страху, мудро i спокiйно зустрiчає смерть.

При розглядi психiчних здiбностей Яворський установлює їхні внутрiшнi зв'язки: пiзнання поєднує з прагненням, iнтелект – із пам'яттю. Biн шукає зв'яки, переходи мiж iнтелектом, волею i почуттям.

Яворський спецiально вивчає iнтелектуальну пам'ять. Цей вид пам'яті розумiє як "акт розуму", що виходить з абсолютної повноти знань, властивих божественнiй iстоті. Тут у Яворського перехрещуються двi природи – душi i Бога. Розумову здатнicть душi вiн надiляє властивостями безтiлесного, неподiльного, вiчного буття, яке сповнене любовi до Бога i тому здiйснює його пiзнання.

Воля – вища розумова здатність, яка виявляється у самовизначеннi особи, caмocтвopeннi, тому є актом вiльним. Об'єктом волi в Яворського є моральнi риси людини – чеснiсть, схильнicть до добра або протилежнi до них риси – нечеснiсть, зло. Воля, керована пильною увагою, мaє можливicть бiльш упевнено прямувати до добра та уникати зла. Яворський вказує на залежнicть aктiв волi вiд пiзнання.

Григорій Савович Сковорода (17221794)– український просвітник-гуманіст, філософ, поет, педагог. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, із 1770-х років вів життя мандрівного філософа. Сенс людського існуваннявважав у самопізнанні. За Сковородою, пiзнання має велике практичне й естетичне значення. Прагнення пiзнати природу i самого себе вважав однiєю з рис характеру, особливiстю та "призначенням роду людського". Головним у пiзнаннi людини є безпосереднє спiлкування із сьогоденням та наука, або просвiтництво. Людський розум, доводив Сковорода, завжди постає перед вибором: добро чи зло, брехня чи icтина. Цей вибiр пропонує йому сам предмет пiзнання. Їжає не тiльки для тiла, а й для душi, пiсня – для вух i для розуму. У своєму мандрівному житті філософ ніколи не розлучався з Біблією, сопілкою або флейтою і своїми творами.

Одним із найвідоміших творів Сковороди є збірка "Сад божественних пісень".

Психологічна думка України XVIII – XIX ст. представлена поглядами багатьох мислителів, публіцистів, лікарів, громадських діячів.

Феофан Прокопович (1681 – 1736) різнобічно розглядав природу почуттiв та їх психологічні властивості, дослiджував їх суть, походження і види.

Прокопович розробляв загальну теорiю психіки,за якою життя має три властивостi:

– вегетативнicть, що дaє життя кожнiй речi;

– чуттєвicть – через органи зору, слуху, дотику та iн.;

– мислення, завдяки якому жива iстoтa може думати, робити висновки.

У своєму eкскурсі Прокопович пов’язує термін "почуття" з дiями того предмета, що певним чином викликає в людини хвилювання.

Великий iнтepec становить трактування Прокоповичем скоєння злочину. Щоб зрозумiти злочин, треба уважно дослiдити особу i причину злочину. За Прокоповичем, злочин є своєрiдно спрямованим учинком; та й власне квалiфiкацiя злочину досить умовна; а сам злочин може бути витлумачений в iнший час як героїчний учинок.

Філософ дослiджував природу добра.Найвище добро – щастя. Розглядав питання, чи можна його досягти в цьому життi.



Памфіл Данилович Юркевич (1826 – 1874) – український філософ і педагог родом зі с. Ліпляве на Полтавщині, син православного священика. У своїх філософських поглядах мислитель відтворив українські духовні традиції, кардіоцентризм, екзистенціальність, антропоцентризм вітчизняної світоглядної ментальності. Це виявилося в акцентуванні на унікальності духовного єства людини, визнанні особистості вищою цінністю буття, розгляді "серця" як основи духовного життя людини.

Змістом його антропології є "філософія серця" – оригінальна філософська система, в центрі якої – вчення про серце як символ внутрішнього світу, людських переживань. Філософ стверджував, що мислення не вичерпує всієї повноти духовного життя. Людина пізнає навколишній світ за допомогою розуму, а пізнати красу й таємничість світу можна тільки серцем (центром усіх "пізнавальних дій"). За П.Д.Юркевичем, розум – вершина, а серце – коріння духовного життя. Філософ сформулював надзвичайно важливу думку про те, що знання тільки тоді засвоюються людиною, коли вони зігріті її почуттями, переживаннями, Спадають на її серце". Лише такі знання можуть стати діяльною силою духовного світу людини.

Виховний ідеал П.Д. Юркевич формує з позиції гуманістично спрямованої християнської педагогіки. Мету виховання він визначає на основі врахування "трьох начал": особливостей духу вихованця; необхідності виконання ним обов'язку щодо церкви, родини, держави; його майбутнього покликання. П. Юркевич уточнює мету виховання: "Виховай людину так, щоб у зрілому віці вона знала добро, любила добро, мала сили чинити добро, – тобто людину розумну, моральну і творчу".

Душа, вважав педагог, має три основні здатності: пізнання, почування і волю. Вони відповідають прагненню до істини, краси й добра. Юркевич називає їх Розум, Серце, Воля. Узгодженість цих сфер людської особистості мислитель виражає формулою "знання розуму, натхнення серця й енергія волі".



Іван Олексійович Сікорський (18421919) – психіатр, психолог (зокрема визначний у галузі дитячої психології), професоркиївського університету Св. Володимира та громадський діяч. Отримав пропозицію перейти до Московського університету, але відмовився та повернувся до Київського університету, де працював майже до своєї смерті. З його ініціативи у Києві засновано Лікарсько-Педагогічний Інститут для розумововідсталих та нервових дітей. Автор понад 100 наукових праць, багатьох монографій і посібників, у тому числі близько 50 з загальної психології. Його монографія "О заикании" була перекладена на німецьку мову та зробила ім'я Сікорського відомим за кордоном. І. Сікорський першим у світовій науці почав застосовувати експеримент у вивченні дитячої психології ("Душа ребенка", 1901 та ін.). Також досліджував психологічні аспекти суїциду [3].

Василь Васильович Зеньківський (18811962) – філософ, психолог, публіцист, церковний і державний діяч.Вищу освіту здобув у Київському університеті, де потім і читав лекції із загальної психології та відновлював роботу у психологічній лабораторії. Працював також у Бєлградському університеті, де читав філософію, і в Парижі на посаді професора філософії Богословського православного інституту. У 1942 р. прийняв сан священика.У лекціях та науковій роботі В. В.Зеньківський намагався поєднати релігійні погляди на сутність і природу психіки з дослідними даними. Особливо високу оцінку давав емоційним елементам психіки. Його магістерська дисертація "Проблема психической причинности" (1914) стала своєрідною спробою показати особливості психічних явищ та їх закономірностей порівняно з явищами матеріального світу. Серед основних його наукових праць– "Про соціальне виховання" (1920), "Психологія дитинства" (1924), "Проблема виховання у світлі християнської антропології" (1934).

Микола МиколайовичЛанге(18581921) – учений-психолог, філософ, педагог, письменник. Працював в експериментальній лабораторії Психологічного інституту Вільгельма Вундта. За результатами цієї роботи опублікував статтю "Теория волевого внимания", яка принесла йому світову славу. Після повернення з Європи працює професором філософії Імператорського Новоросійського (Одеського) університету, засновник Вищих жіночих курсів в Одесі. Створив першу в Російській імперії лабораторію експериментальної психології. Займався дослідженням уваги.Відомі його праці "Закон перцепції", "Теорія вольової уваги" та "Психологія", в якій виклав і науково обґрунтував свій головний філософський постулат щодо єдності об'єктивно-суб'єктивного сприйняття явищ як основи людської психології [5].

Харківська психологічна школа– неформальна назваспільнотирадянських психологів, що виникла уХарковіна початку 30-х рр. минулого століття і пов'язана насампередіз розвиткомдіяльнісного підходуувивченніявищлюдськоїпсихіки.

Початком існування Харківської психологічної школи стало добровільне вигнання з Москви учнівЛ.С.Виготськогопід час т.зв. "дискусії початку 30-х рр." у радянській психології та їх робота уХарковіна запрошення керівництваУРСР.Логічним наслідком розвитку Харківської психологічної школи стало відкриття відділення психології вмісцевому університеті. Це відділення– одне з небагатьох у колишньомуСРСР, де з1972року готували професіоналів-психологів. Нинішній факультет психології ХНУім. Каразіна веде свою історію від основ, закладених діячами Харківської психологічної школи. Відомими представниками цієї школи були:О.Р.Лурія,О.М.Леонтьєв,О.В.Запорожець,Л.І. Божович, П.Я.Гальперін,П.І.Зінченко,С.П.Бочарова.



Олексій Миколайович Леонтьєв (1903 – 1979) визначав особистість як цілісне утворення, що є відносно пізнім продуктом суспільно-історичного та онтогенетичного розвитку людини. Вона постає як інтеграція результатів, що здійснюють життєві відношення суб’єкта до об’єктивної дійсності. Особистість характеризують тільки ті психічні процеси й особливості людини, які сприяють здійсненню її діяльності. Є три основні параметри особистості: широта зв'язків людини зі світом; ступінь їхньої ієрархізованості; загальна структура. Психологічні підструктури особистості – темперамент, потреби і потяги, емоційні переживанні та інтереси, навички і звички, моральні риси характеру виявляються в умовах життя особистості. Особистість розвивається не в межах задоволення потреб людини, а у творчості, яка не знає меж.

Олександр Романович Лурія (1902 – 1977) особливу увагу приділяв проблемам мозкової локалізації вищих психічних функцій та їх порушень. Він є одним із засновників нової галузі психологічної науки – нейропсихології.

Петро Якович Гальперін (1902 – 1988) розглядав психічні процеси (від сприйняття до мислення включно) як орієнтовну діяльність суб'єкта в проблемних ситуаціях. Він висунув концепціюпоетапного формування розумових дій(образів, понять). Практична реалізація цієї концепції дає змогу істотно підвищити ефективність навчання.

Лев Семенович Виготський(1896 – 1934) заклав основикультурно-історичної концепції психічного розвитку,коли становлення психічних функцій людини відбувається упродовж освоєння нею цінностей культури. Вроджені психічні функції перетворюються у функції вищого рівня – культурні (наприклад, механічна пам'ять стає логічною). Виготський увів поняття провищі психічні функції(мислення в поняттях, розумне мовлення, логічна пам'ять, довільна увага) як специфічно людської, соціально обумовленої форми психіки. Вищі психічні функції спочатку існують як форми зовнішньої діяльності і лише пізніше – як повністю внутрішній (інтрапсихічний) процес. Розвиваються вищі психічні функції у процесі навчання, тобто спільної діяльності дитини і дорослого. Вирішальний фактор психічного розвитку людини – навчання: "Один крок у навчанні означає сто кроків у розвитку".

Серед висунутих Виготським ідей особливу популярність набуло положення прозону найближчого розвитку:тільки те навчання для дитини є ефективним, яке випереджує розвиток, немовби"тягне" його за собою, виявляючи можливості дитини розв’язати за участю педагога ті завдання, з якими він самостійно впоратися не може. Виготський обґрунтував, що розвиток відбувається лише під час реального виконання дитиною діяльності. На кожному етапі вікового розвитку існує своя провідна діяльність, яка визначає головний зміст розвитку психіки та особистості дитини. Кожна психічна функція дитини має свій оптимальнийсензитивний період, коли її розвиток відбувається найбільш легко, швидко й успішно.



Григорій Силович Костюк (1899 – 1982) – видатний український психолог. Директор науково-дослідного інституту психології УРСРу 1945–1973 рр. (сьогодні Інститут психології імені Г. С. Костюка Національної АПН України). Батько нейрофізіологаПлатона Костюката мистецтвознавцяОлександра Костюка.

За психологічною концепцією Григорія Силовича Костюка, індивід стає суспільною істотою в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції.

Слід розрізняти поняття "індивід" і "особистість". Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу і за всіх умов, а особистістю стає і може перестати бути нею. Як система, що сама себе регулює та вдосконалює, особистість характеризується єдністю протилежних тенденцій і процесів – інтеріоризації та екстеріоризації, диференціації й інтеграції, прагненням до спілкування та до усамітнення, відокремлення.

Психічна діяльність особистості відбувається в результаті інтеграції психічних процесів та властивостей і здійснюється нейрофізіологічними механізмами. Особливості нейродинаміки відіграють суттєву роль у становленні індивідуальної своєрідності особистості. Проте вона може усвідомлювати власні слабкі аспекти і певною мірою компенсувати їх завдяки сильним (наприклад, стримувати афективність, імпульсивність своготемпераменту).

Розглядаючи особистість як суспільну істоту, не можна забувати про їїприроднусутність.Природне"знімається" в суспільному, але не усувається, воно діє на всіх етапах життя особистості.

Структуру особистості утворюють різні психічні властивості. Це передусім свідомість і самосвідомість. Індивід стає особистістю, оскільки він усвідомлює навколишнє буття і себе самого, своє ставлення до життя, свої функції й обов'язки. Формою існування свідомості є насамперед знання. Вони входять до системи психічних властивостей як певна підсистема, що характеризує освіченість особистості.Крім того, важливою підсистемою структури особистості є спрямованість її діяльності, яка визначається потребами й інтересами, ціннісними орієнтаціями, цілями та установками, моральними й іншими почуттями. Особистість характеризується і тим, як вона здійснює свої прагнення,реалізуєсвою цілеспрямованість, якими вміннями, здібностямита вольовими якостями володіє. Зазвичай до структури особистості включають і психофізіологічні властивості індивіда.

Динамічність та стійкість особистості дають їй змогу бути незалежною від безпосередніх впливів ззовні, змінювати середовище відповідно до своїх планів і намірів, створювати умови для власного розвитку.

Відомий український учений Ярослав Іванович Цурковський(19041995) розробив теорію дослідження діяльності людини в нестандартних життєвих обставинах, а також вивчав процеси психічного контролю й самоконтролю експериментальним методом. Результатом наукової праці стала теорія психічної контрольності.

Учений створював цю теоріюз огляду на те, що в силу мінливих і стресогенних обставин життєдіяльності людинаопиняється в ситуаціях різного ступеня складності. Він дійшов висновку, що для відвернення руйнівних впливів (зовнішніх і внутрішніх: фізіологічних, емоційних, логічних) має існувати інтегруючий психічний механізм саморегуляції людського організму для збереження психічної цілісності індивіда. Цей механізм психічної саморегуляції Я.І. Цурковський назвав психічною контрольністю.

Психічну контрольність слід вважати видом психічних процесів (поряд з емоційними, інтелектуальними, вольовими та ін.), який синтезує всі окремі підсистеми людської психіки.Контрольність супроводжує та завершує психічну активність на емоційному, вольовому, інтелектуальному рівнях.

Дослідник вказував на такі головні властивості психічної контрольності, як:адекватність;конкретність;виразність;широта охоплення;своєчасна оперативність; активність.

Український науковець не лише теоретично обґрунтував чільні постулати створеної ним теорії, а й підтвердив існування контрольних психічних процесів експериментальним методом завдяки "контролеграфові" – одному з перших психодіагностичних приладів.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для студентів І курсу напряму підготовки "Психологія" (денна форма навчання) Львів
Теми та зміст семінарських занять. Основні психологічні терміни. Наукова література
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для підготовки до семінарських занять
України: Програма курсу І методичні рекомендації для підготовки до семінарських занять студентів неісторичних спеціаль-ностей / Уклала...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для підготовки до семінарських занять з дисципліни «Правовий статус непідприємницьких організацій»
Для студентів, які навчаються за освітньо-професійною програмою підготовки спеціалістів
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconКандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри землеробства, ґрунтознавства та агрохімії, декан агрономічного факультету Вінницького національного аграрного університету
Стандарт вищої освіти україни першого (бакалаврського) рівня освіти ступеня вищої освіти – бакалавр галузі знань – 20 Аграрні науки...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять
Філософія. Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять та самостійної роботи студентів усіх напрямів...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів, глосарій, список літератури. Для студентів напряму підготовки 130102 «Соціальна робота»

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки до виконання контрольних робіт з дисципліни "Культурологія" для студентів бакалаврського напряму 030601 "Менеджмент"

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для організації самостійної роботи студентів напряму підготовки 020303 «Філологія (Переклад)»

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки для студентів ІІ курсу стоматологічного факультету для підготовки до семінарських занять з предмету
...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки для студентів ІІ курсу фармацевтичного факультету для підготовки до семінарських занять з предмету
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка