Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки"Психологія"



Сторінка8/10
Дата конвертації09.04.2017
Розмір2.44 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Львівсько-Варшавська психологічна школа– об'єднання інтелектуалів, що згуртувалося навколоКазімежа ТвардовськогонаприкінціХХ ст. і проіснувало до Другої світової війни. Твардовський, ученьФранца Брентано, був призначений у1895р.на кафедру філософіїЛьвівського університету. Він зібрав навколо себе угруповання талановитих логіків та філософів, частина з яких згодом працювали уВаршавському університеті. Видатними представниками школи Твардовського, які плідно працювали в царині психології, були такі вчені, як Степан-Максим Володимирович Балей, Владислав Вітвіцький та Мечислав Кройц.

Степан (Стефан-Максим) Володимирович Балей(18851952) український і польськийпсихолог,педагог,філософ. Народився в с.Великі БіркиТернопільського повіту (ниніТернопільської області) в сім'ї вчителя народної школи.Там же закінчив початкову школу, потім навчався вТернопільській гімназії, де одержав свідоцтво зрілості.

19031907рр. навчався на філософському факультетіЛьвівського університетупереважно з фахуфілософіїтапсихології, а також слухав лекції з польської літератури. Належав до найздібніших студентів професораК.Твардовського.

У1911р. уЛьвівському університетіпід керівництвом професораК. Твардовськогоздобув науковий ступіньдокторафілософії, а в1912р. на цій підставі отримав від австрійського міністерства освіти стипендію з фонду, призначеного для подальшого навчаннядоцентів, і виїхав на спеціальні студії з курсу філософії доНімеччини, опісля – доФранціїйАвстрії. УБерлініпереважно слухав професорів Карла Штумпфа та Шефера і працював у психологічному та фізіологічному інститутах Берлінського університету. Займався проблемою бінаурального слуху. Тут він зазнав впливу видатного філософа і музикознавця професора Карла Штумпфа, котрий так само, як і професор К. Твардовський, був учнем відомого німецького філософа Франца Брентано, лекції якого слухав, а також брав приватні урокиЗ. Фрейд. Наслідком цих студій було 5 досліджень, надрукованих у німецьких філософських та фізіологічних журналах. Якийсь час Степан Володимирович навчався уПарижів Сорбонні (1912 – 1914) таВідні.

У 1922–1924 рр. викладав психологію і логіку вУкраїнському (таємному) університетіуЛьвові.

Наукове життя С.Балея можна умовно поділити на львівський і варшавський періоди. Значна частина спадщини, особливо львівського періоду, написана ним українською мовою й опублікована в українських виданнях. Це обґрунтовані дослідження, присвячені емоційно-вольовій сфері людської психіки (почуття, воля), проблемам характеру, розумінню експерименту у психології, фундаментальні праці з психології творчостіТ.Шевченка, перші друковані українською мовою підручники ізпсихологіїілогіки. Це також теоретичні статті зфілософіїйетики, наукові розвідки з історії світової філософії, нариси філософіїГ.Лейбніца,В.Вундта,В. Віндельбандата ін..

У польській науковій літературі про С. Балея пишуть як про співтворця польської психології, засновника у ній важливих напрямів, насамперед, психології розвитку і психології виховання (педагогічної психології). Його наукова спадщина містить фундаментальні праці зфілософії,психологіїтапедагогікина рівні здобутків світової науки. До них належать монографії з психології творчостіЮ.Словацького, С.Жеромського, психології виховного контакту, юнацького віку, нариси з психології розвитку дитини, нарис психології виховання, вступ до суспільної психології, праці з психології особистості, експериментальної психології, характерології, психології злочинності, психології чоловіка і жінки та інших.

Філософські погляди С.Балея відбивають впливи брентанізмуЛьвівсько-варшавської філософської школита її засновникаК. Твардовського. Проте, переймаючи його так званий еклектичний метод,С.Балей асимілював новітні досягнення у філософії і психології, відійшов від психофізичного паралелізму, тобто погляду на психіку як самодостатню сферу дослідження. Вчений розглядав її під кутом зору цілісно-генетичного підходу. Психіка постає як феномен, що становить динамічну внутрішню цілісність, причому принципи цілісності і динамізму застосовуються не тільки до самої психіки, а й поширюються на розуміння особистості як психофізичної цілісності. З огляду на це С.Балей розглядав індивідуальний розвиток психіки під кутом вікових змін у психофізичному онтогенезі. Це зумовило формування вченим власного концептуального бачення виховання і навчання. На відміну від соціоінтентних настанов, що традиційно панували в поглядах на формування людини і виражали позицію соціуму на виховання як пристосування індивіда до потреб цілого, С.Балей розробив психологію виховання (педагогічну психологію), в якій розглядав виховний процес з позиції розроблюваної ним генетичної (динамічної), вікової психології, психології розвитку. Він пропонував теорію педагогіки, яка "виходить" від людини і є сучасним варіантом гуманістичної педагогіки, що ґрунтується на традиціях принципу природовідповідності у навчанні і вихованні. Ця педагогіка, синтезована з психологією, має сприяти становленню людини громадянського суспільства, в якому самовираження індивіда у реалізації ним свого життя як самотворчості, є умовою існування і самовираження суспільства. Черезпедагогікупсихологіяреалізується як галузь знання, що допамагає людині пізнати себе і, формуючивласний внутрішній світ, знайти себе у світі зовнішньому. Наукова спадщина С. Балея ґрунтовно, крок за кроком, розкриває розроблену ним власну концепцію персонології як основу новітньої психології і педагогіки.

С. Балей – представник двох культур, української і польської, у кожній із яких він залишив свій вагомий внесок. У2002р. завдяки співпраці Львівської філософської спілки, Інституту філософії, логіки і соціології та Одеського національного університету ім. І. Мечникова вийшов друком перший том першого українського академічного видання зібрань праць вченого у 5 томах (7 книгах).

Владислав Вітвіцький (1878 – 1948) був надзвичайно обдарованою. Йому вдалося свій талант виявити як у психології, філософії, так і в мистецтві. Його дитинство, шкільні та юнацькі роки пройшли у Львові. У Львівському університеті одночасно з природничими науками Вітвіцький вивчає основи малярства. Під впливом К. Твардовського зосереджується також на філософії. Ступінь доктора Вітвіцький здобув у 1900 р. за працю "Психологічний аналіз амбіцій". На підставі роботи "Психологічний аналіз проявів волі" В. Вітвіцький почав викладати психологію у Львівському університеті. У 1919 – 1948 рр. керував кафедрою загальної психології у Варшавському університеті.

Науковим досягненням Вітвіцького стала теорія кратизму (від гр. κράτος – сила), яка в багатьох пунктах збігалася з поглядами Альфреда Адлера. В основі цієї теорії – думка про те, що людина інстинктивно прагне до стабільності, якапередбачає чотири основні емоційні положення й форми компенсації: схильність до підвищення чи пониження, яка спрямована на інших або на самого себе. Із цих основних схильностей Вітвіцький виводить різноманітні емоційні стосунки між людьми, які формуються на основі почуття спільності (повага, честь, захоплення, любов, дружба) чи навпаки – боротьби (зневага, ненависть, гордування, заздрість). Теорію кратизму Вітвіцький застосував також під час вивчення питань художньої творчості й реакції на твори мистецтва.

Як прихильник позитивістської емпіричної психології, В. Вітвіцький визнає існування душі як суб'єкта психічної діяльності. Але питання безсмертя й вічності існування душі він вважає неможливим для наукового розв’язанняв силу неможливості підтвердити емпіричне спостереження:"Питання безсмертя душі не належить взагалі до науки про психічні факти й диспозиції; буде завжди тільки предметом віри".

До галузей, які викликали науковий інтерес у Вітвіцького, належала також релігія. Програму занять зі слухачами вчений доповнював психологічним аналізом Старого й Нового Заповітів. Вітвіцький піддавав релігійні переживання експериментальним дослідженням і дійшов висновку, що у справах віри – навіть в освічених людей – перестають діяти логічні, етичні й естетичні почуття.

Вітвіцький переклав 25 діалогів Платона, коментував тексти Гомера, Софокла, Аристофана, Геракліта, Аристотеля, Лукіана й багатьох інших учених.

Мечислав Кройц (1893 – 1971) заглиблювався переважно в проблеми методології, аналіз інтроспективних методів і психологічних тестів. Професором психології Львівського університету М. Кройц став у 1934 р., із 1946 він працює у Вроцлавському університеті, а з 1952– в університеті Варшави. Мечиславу Кройцу належать такі праці, як "Про схожість вражень" (1931), "Техніка інтроспективних методів" (1935), "Мінливість результатів тестів", "Нарис загальної теорії волі" (1935), "Головні напрями сучасної психології" (1946), "Формування характеру" (1946), "Основи психології" (1949), "Методи сучасної психології" (1962).

Приступаючи до класифікації психологічних методів, Кройц дає визначення терміна "метод": "… це спосіб досягнення певної мети". Залежно від мети, М. Кройц вирізняє виховні, наукові, виробничі та інші методи. Психологічні методи, за Кройцом, належать до наукових методів. Завдяки науковому методові формуються правдиві судження про предмет науки.

М. Кройц поділяє психологічні методи на неспецифічні, які використовуються не лише у психології, а й в інших науках, та специфічні, що застосовуються тільки у психології. Кожен із них і собі включає дві підгрупи: метод спостереження й експериментальний. Важливу роль, за Кройцом, відіграє інтроспективний метод. Суть його полягає в безпосередньому пізнанні психічних процесів особистості, в яку потрібно проникнути. Метод інтроспекції є фундаментальним психологічним методом, без нього не було б психології і він є початковою точкою, необхідною підставою свідомих психічних процесів. Без інтроспективного методу, на думку Кройца, і предметні методи були б зовсім непридатними, а психічні процеси – недоступними для пізнання.

Мирослав ЙосиповичБоришевський(28 липня1934,Пуків, теперРогатинський район,Івано-Франківська область26 квітня2014, Київ)українськийпсихолог, член-кореспондент НАПН України, доктор психологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач лабораторії психології особистості імені П.Р.Чамати Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України. Після закінчення у 1951 р. Пуківської середньої школи один рік працював на посаді вчителя V–VII класівПідкамінськоїшколи. 1952р. поступив доЛьвівського університетуім.Івана Франкана відділення логіки та психології, яке закінчив у 1957р. До 1962 р. працював учителем російської мови та літератури уЧагрівськійсередній школі та 1 рік – викладачем психології у Самбірському педучилищі. У 1962 – 1965 рр. – аспірантура в НДІ психології. У 1966 захистив кандидатську дисертацію "Психологічні умови виховання самоконтролю поведінки в учнів підліткового віку", а в 1992 – докторську "Розвиток саморегуляції поведінки школярів". 1965–1974 рр. – старший науковий співробітник.

У 1973 р. М. Й.Боришевський очолив лабораторію психології виховання, яка згодом була перейменована на лабораторію психології особистості імені П. Р. Чамати.Доктор психологічних наук – 1992 р., професор – 1993 р., член-кореспондент Академії педагогічних наук України −1999 р.,Заслужений діяч науки і техніки – 2007 р.

Знаний фахівець у галузі психології самосвідомості,
М.Й.Боришевський є засновником нового наукового напряму – психології самоактивності та суб'єктного становлення особистості як саморегульованої соціально-психологічної системи. Важливим його досягненням є обґрунтування сутності національної ідеї. Широке визнання серед психологічної спільноти здобули його праці, присвячені проблемі психологічних механізмів розвитку особистості.

Він володів німецькою, англійською, польською, чеською та латинською мовами. Плідною була й педагогічна робота


М.Й.Боришевського. Він підготував понад 50 фахівців вищої кваліфікації з проблем самосвідомості, саморегуляції, громадянського розвитку особистості, її духовного становлення, з них 5 докторів психологічних наук, інші – кандидати наук.

М.Й.Боришевський є автором і співавтором понад 350 наукових та науково-популярних праць, основні з них: "Виховання самоконтролю в поведінці учнів початкових класів", "Самосвідомість підлітка" (німецькою мовою), "Сім'я ростить громадянина", "Розвиток саморегуляції поведінки школярів", "Національна самосвідомість у громадянському становленні особистості", "Психологічні закономірності розвитку громадянської свідомості та самосвідомості особистості", "Психологічні закономірності розвитку громадянської спрямованості особистості", "Дорога до себе: від основ суб'єктності до вершин духовності", "Особистість у вимірах самосвідомості".



Сергій Дмитрович Максименко (1941) – український психолог, доктор психологічних наук (1991), професор (1992), академікНАПН України. Вважається засновником української наукової школи генетичної психології. Є академіком-секретарем відділення психології, вікової фізіології та дефектології НАПН України, обіймає посади директораІнституту психології імені Г. С. Костюка НАПНУ, декана медико-психологічного факультету Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.

Дійсний член Міжнародної ради психологів (США), іноземний член Російської академії освіти (РАО), дійсний член Європейської академії природничих наук (м. Ганновер), Голова Товариства психологів України, почесний президентУкраїнської асоціації лікарів-психологів, голова експертної ради ВАК України з психологічних наук, член науково-методичних рад Головного Управління державної служби України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Державної прикордонної служби України, Міністерства охорони здоров'я України, Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, член експертної ради з гуманітарних і соціальних наук при Державній акредитаційній комісії України.

Розроблені ним формувальні і діагностичні методи включені до Європейського банку дослідницьких процедур із лонгітюдних досліджень при Інституті Макса Планка (Мюнхен).

Головний редактор збірника наукових праць "Проблеми сучасної психології", журналу "Практична психологія та соціальна робота", "Наукових записок Інституту психології ім. Г.С. Костюка" . Нагороджений орденами "Знак пошани", "За заслуги" ІІІ ступеня (2004 р.), "За заслуги" ІІ ступеня (2011 р.), медалями: "За сумлінну працю" НАПН України, Альберта Швейцера, Європейської академії прикордонних наук (м. Ганновер) (2008 р.), почесними грамотами Міністерства освіти, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України.

Науковець є координатором досліджень щодо розробкий використання експериментальних методів у сфері навчання та розвитку особистості. На основі циклу теоретико-експериментальних робіт та генетико-моделюючого методу під керівництвом
С.Д. Максименка створено наукову школу генетичної психології. Його генетико-моделюючий метод включає принцип саморозвитку. Прагнення до любові, особистісного продовження самого себе і живої диво-істоти є ключовим у генетичній психології.

За Максименком, особистість є складною системою, що саморозвивається, яка сама моделює і реалізує власну генезу.Особистості притаманні такі ознаки: цілісність, унікальність, активність, принципова незавершеність, саморегуляція і саморозвиток.

Розвиток особистості є визначальним і випереджальним щодо окремих психічних структур та механізмів. Лише дослідження розвитку цілісної особистості може пояснити особливості розвитку її частин, і аж ніяк не навпаки. Розвиток особистості полягає в організації та інтегруванні людиною свого внутрішнього світу. Це є шлях до себе, шлях самопізнання й самоусвідомлення. Центральним аспектом розуміння становлення особистості є співвідношення свідомого і несвідомого у психіці людини.

Особистість складається з кількох різних "змістових одиниць": біопсихічна; індивідуальні особливості психічних процесів; досвід; спрямованість; здібності.



Основні праці С. Максименка: "Генетическая психология", "Генезис существования личности", "Психологія особистості", "Основи військової психології", "Соціально-генетична психологія особистості", "Genesis of Personality Existance".

Тетяна Михайлівна Титаренко(1950)український психолог, доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, заслужений працівник освіти України. Народилася в м.ОлександріяКіровоградської області. ЗакінчилаКиївський державний університет ім. Т. Г. Шевченка(філософський факультет, відділення психології, 1973 р.); аспірантуруІнституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України(1979 р.). Із 1997 і до сьогодні працює завідувачем лабораторії соціальної психології особистостіІнституту соціальної та політичної психології НАПН України.

Пріоритетний напрям досліджень соціально-психологічні практики життєконструювання особистості; постнекласичні підходи до побудови особистістю життєвого шляху; способи моделювання та прогнозування майбутнього; психологія життєвої кризи і можливості надання психологічної допомоги при повсякденній травматизації. Т.М.Титаренко є автором теорії особистісного життєконструювання, значення якої полягає у розробці теоретико-методологічних підходів до особистості, основними модусами існування якої є ідентифікування, автономізація, діалогування та практикування; опрацюванні можливостей вибору, що задає горизонт прогнозу та сприяє трансформації смислів за рахунок розгортання нових причиново-наслідкових рядів самоздійснення; вивченні закономірностей функціонування життєвих домагань як механізму самоздійснення особистості та можливостей їх оптимізації; визначенні факторів постановки життєвих завдань та їхніх ключових характеристик, що сприяють самоконституюванню особистості; розробці концептуальної моделі впливу соціально-психологічних практик на особистісне життєконструювання. Під керівництвом Т.М. Титаренко захищено 16 кандидатських і 5 докторських дисертацій. Вона є головою спеціалізованої ради із захисту докторських та кандидатських дисертацій вІнституті соціальної і політичної психології. Член редколегій та голова редакційної ради низки наукових видань. Т.М. Титаренко написала близько 400 наукових праць, 12 одноосібних книжок; науковий редактор і співавтор 4 колективних монографій, 5 навчальних посібників.

Основні наукові праціТ. Титаренко:"Испытание кризисом. Одиссея преодоления", "Життєві кризи: технології консультування", "Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності", "Я – знакомый и неузнаваемый".



Вадим Олександрович Васютинський(1955) український психолог,доктор психологічних наук,професор, завідувач лабораторії психології мас та спільнотІнституту соціальної та політичної психології НАПН України.

Народився 21.01.1955. У 1977 р. закінчив відділення психології філософського факультетуКиївського державного університету ім. Т.Г.Шевченка.

Працював психологомЛьвівської обласної психіатричної лікарні(1977 – 1980), асистентом кафедри педагогіки та психологіїЛьвівського державного університету імені Івана Франка(1980 – 1985), інженером-психологом відділу кадрів Львівського виробничого об'єднання "Іскра" (1985 – 1986), психологом служби сім'ї Львівської міської фірми обрядових послуг (1986 – 1989), викладачемКиївського державного педагогічного інституту іноземних мов(1992 – 1993). У 1992 р. після закінчення аспірантуриІнституту психології АПН Українизахистив кандидатську дисертацію на тему "Особливості статево-рольового самовизначення хлопчиків-підлітків із неповної сім'ї".

Із 1994 р. професійна діяльність В.О.Васютинського пов'язана зІнститутом соціальної та політичної психології НАПН України(до 1996 р.– Науково-практичним центром політичної психології). Він працював завідувачем лабораторії психології мас та організацій (1994 – 1998), провідним науковим співробітником лабораторії методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень (2001 – 2007), був докторантом цього інституту (1998 – 2001). Із 2007 р. працює завідувачем лабораторії психології мас та спільнот.У 2006 р. захистив докторську дисертацію на тему "Інтеракційна психологія влади".

В.О. Васютинськийє одним із відомих представників сучасноїполітичної психологіїв Україні. Серед найвагоміших наукових результатів – створення інтеракційної теорії влади, в якій різнобічно висвітлено соціально-психологічну природу влади якдискурсуінтерсуб'єктної взаємодії, досліджено особистісні, вікові, гендерні, міжстатеві, сімейні, політико-ідеологічні виміри владно-підвладних взаємин. В.О. Васютинський досліджував проблеми психології спільнот, психології бідності як стилю життя, психології масової свідомості і поведінки, проблеми мовно-етнічної ідентичності. Серед його наукових інтересів – теорія і практикапсихотерапії, він є сертифікованим фахівцем ізгрупового психоаналізу[6].

В.О.Васютинський є членомТовариства психологів України(з 1989),Асоціації політичних психологів України(з 1995),Української спілки психотерапевтів(із 2000), Української асоціації організаційних психологів і психологів праці (з 2002), Польської асоціації соціальної психології (з 2011). У вересні 2014 р. працював психологом-волонтером у зоні АТО. Надає психологічну допомогу переселенцям та учасникам АТО.



Автор понад 250 наукових праць, основна з яких – "Інтеракційна психологія влади". Напрями наукової діяльності: психологія масової політичної свідомості і поведінки, психологія влади, психологія гендерних відносин.

Основні наукові праціВ. Васютинського:"Психологія масової політичної свідомості та поведінки", "Психологічні виміри спільноти", "Російськомовна спільнота в Україні: соціально-психологічний аналіз".



Надія Володимирівна Скотна (1955р.) доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри практичної психології, ректорДрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Наукові інтереси присвячені дослідженню процесів розвитку і функціонування особистості в розколотій цивілізації, становленню світогляду під впливом виховання та освіти.

Особистість у розколотій цивілізації відчуває на собі різновекторні впливи; її ціннісні орієнтації формуються в ситуації більш складного вибору, а свідомість і дії постійно зазнають корекції через складні об'єктивні та суб'єктивні обставини. У силу цих обставин ідентифікація, самовизначення особистості пов’язані з розв'язанням суперечливих культурних, релігійних, ідеологічних, етнонаціональних та інших проблем. Як наслідок, особистість переживає постійні стреси, здійснює переорієнтації.

Самовизначення особистості нерозривно пов'язане із самореалізацією, самоствердженням, самоактуалізацією. На високому рівні розвитку особистість оцінює свої дії і здійснює свою потребу у самоствердженні, виходячи з власних ціннісних орієнтацій та цілей. Вона здатна усвідомити технології маніпулювання й активно опиратися їм. Потреба у самовизначенні, самореалізації, самоствердженні є однією з важливих складових самоактивності людини і детермінантою її поведінки. Вчинок –реальний вияв самовизначення особистості, сутнісний прояв самоствердження і самореалізації особи. Дія стає вчинком, особливо коли набуває морального змісту.

Виховна функція освіти реалізується насамперед через її зміст. Виховний і освітній процеси у вищому навчальному закладі зорієнтовані на професіоналізацію студента, тобто формування у нього цілісного комплексу професійно значущих якостей і рис, що є невід'ємним атрибутом компетенції фахівця. Національно-патріотичне, морально-правове виховання через освіту має бути спрямоване на формування у молоді світоглядної позиції, мотивів, стимулів, інших соціально значимих цінностей вітчизняної і світової духовної культури. Висока духовна культура включає і релігійну віру людини як цивілізаційну ознаку, коли світоглядна обструкція неприпустима і стосунки базуються на толерантності визнання різних релігійних уподобань при дотриманні суто гуманістичних засад. Це сприяє моральному удосконаленню особистості і дає змогуврегулювати суспільні відносини та забезпечити стабільний соціально-політичний розвиток держави.

Н.В. Скотнає членом спеціалізованих рад із захисту докторських та кандидатських дисертацій, керує дослідженнями аспірантів, учасник міжнародних конференцій. Нагороджена почесною грамотою Міністерства освіти та науки України, знаком "Відмінник народної освіти", орденом Св. Великомучениці Варвари.

Н.В. Скотнає автором понад 120 наукових праць, серед яких монографія " Особа в розколотій цивілізації: освіта, світогляд, дії", колективна монографія "Духовне життя українського суспільства: теоретико-методологічні та онтологічні проблеми розвитку", "Вища освіта України як факторцивілізаційного визначення молоді".


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для студентів І курсу напряму підготовки "Психологія" (денна форма навчання) Львів
Теми та зміст семінарських занять. Основні психологічні терміни. Наукова література
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для підготовки до семінарських занять
України: Програма курсу І методичні рекомендації для підготовки до семінарських занять студентів неісторичних спеціаль-ностей / Уклала...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для підготовки до семінарських занять з дисципліни «Правовий статус непідприємницьких організацій»
Для студентів, які навчаються за освітньо-професійною програмою підготовки спеціалістів
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconКандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри землеробства, ґрунтознавства та агрохімії, декан агрономічного факультету Вінницького національного аграрного університету
Стандарт вищої освіти україни першого (бакалаврського) рівня освіти ступеня вищої освіти – бакалавр галузі знань – 20 Аграрні науки...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять
Філософія. Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять та самостійної роботи студентів усіх напрямів...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів, глосарій, список літератури. Для студентів напряму підготовки 130102 «Соціальна робота»

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки до виконання контрольних робіт з дисципліни "Культурологія" для студентів бакалаврського напряму 030601 "Менеджмент"

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні рекомендації для організації самостійної роботи студентів напряму підготовки 020303 «Філологія (Переклад)»

Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки для студентів ІІ курсу стоматологічного факультету для підготовки до семінарських занять з предмету
...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки\"Психологія\" iconМетодичні вказівки для студентів ІІ курсу фармацевтичного факультету для підготовки до семінарських занять з предмету
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка