Методичні рекомендації до семінарських занять, тематику домашніх завдань та понятійний апарат



Сторінка1/3
Дата конвертації19.04.2017
Розмір0.54 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3

Міністерство освіти і науки України


Національний авіаційний університет


Історія України

Методичні рекомендації з підготовки

до семінарських занять та виконання

домашнього завдання для студентів

усіх галузей знань та напрямів підготовки

Київ 2009

УДК 94/477/076.5/

ББК ТЗ (4 Укр) я 7

І 907
Укладачі: І. І. Тюрменко, Л. С. Тупчієнко, Н. В. Бем, В. М. Гребенніков, О. М. Захарчук, Т. Є. Курченко, О. І. Петасюк, О. А. Юрченко, О. Г. Ількова, Ж. В. Паскал
За загальною редакцією д-ра іст. наук, професора І. І. Тюрменко
Рецензент: канд. пед.наук, професор Геращенко М. В.
Затверджено методично-редакційною радою Національного авіаційного університету від “__”_______2009 р.
І 907 Історія України. Методичні рекомендації з підготовки до семінарських занять та виконання домашнього завдання для студентів усіх спеціальностей / уклад.: І. І. Тюрменко [та ін.]. – К.: Вид-во нац. авіац. у-ту «НАУ-друк», 2009. – 44 с.
Містять методичні рекомендації до семінарських занять, тематику домашніх завдань та понятійний апарат.

Для студентів усіх спеціальностей.



Вступ
Історія – це минуле, повернуте у майбутнє. Без ґрунтовних наукових знань про минуле свого народу не можливо зрозуміти сучасне, передбачити, а тим більше будувати майбутнє. Найцінніший скарб, що його одержав український народ разом зі своєю державною незалежністю, – це можливість повернення власної історії. Сучасна історична наука звільнилася від ідеологізації та політизації історичних явищ і подій, стала на шлях переосмислення та оновлення історичних знань. Завдання побудови в Україні демократичного громадянського суспільства вимагає формування відповідної суспільної свідомості, чому сприяє багато чинників, у тому числі знання української історії. Розбудова самостійної держави потребує спеціалістів, здатних продовжити кращі традиції українства, розбудови державності. Історичний досвід відіграє велику роль у процесі національного відродження нашого народу. У зв’язку з цим історія України є дорогоцінною спадщиною. Вона охоплює віхи історичного шляху українського народу, який упродовж багатьох віків свого розвитку зробив значний внесок у світову цивілізацію.

Дисципліна «Історія України» є однією з головних складових гуманітарної загальноосвітньої підготовки фахівців із вищою освітою. Вона сприяє розвиткові особистості, формуванню її політичної відповідальності та творчого підходу до вирішення суспільних проблем. Засвоєння історичного досвіду допоможе майбутнім спеціалістам зайняти чітку громадянську позицію, розібратися у складностях сучасного життя та надасть можливість утверджувати державність. Вивчення історії України допомагає студентам усвідомити історичні корені свого народу, етапи його формування, цілісність та тяглість його історії.

Предметом курсу «Історія України» є український історичний процес від найдавніших часів, тобто появи людей на території України, до сьогодення включно. Курс української історії акумулює найновіші досягнення історіографії етногенезу українського народу, його соціально-економічного, політичного і культурного розвитку, місця в системі міжнародних відносин та у світовій цивілізації. Мета курсу полягає в розкритті закономірностей та особливостей економічного, соціального, політичного та культурного розвитку України, її відносин з іншими народами та державами.

Завдання курсу:



  • подати наукову періодизацію історії України, характерні риси основних періодів української історії, їхні особливості, визначальні події та явища в кожному з них;

  • узагальнити досвід національного державотворення, традиції української державності, значення боротьби українського народу за її відродження та збереження;

  • розкрити історію соціально-економічних та суспільно-політичних процесів в Україні, основні етапи українського національно-визвольного руху, його конкретний зміст і організаційні форми, визначити роль і місце в українській історії видатних історичних осіб;

  • висвітлити зміст і особливості розвитку української матеріальної та духовної культури, її взаємозв’язок зі світовою культурою, розкрити основні етапи становлення та розвитку вітчизняного авіабудування, сучасний стан авіаційної галузі;

  • показати найважливіші події та явища української історії в контексті світової історії, роль України в системі міжнародних відносин.

Якщо об’єктом і предметом вивчення більшості наук є постійно існуюча дійсність, яку можна досліджувати повторно і здійснювати над нею безкінечні експерименти, то історична наука досліджує те, що колись було, але чого вже немає. З огляду на це історична наука особлива. І ця особливість зумовлюється специфікою історичної реальності, всі елементи якої належать, як правило, лише до минулих часів. Отже, історик, здійснюючи дослідження, має справу з історичною реальністю, тобто з такою реальністю, яка була в минулому, але поступилася іншій. Відобразити її допомагають історичні джерела. В історичній науці є різні визначення історичного джерела. Але спільним у цих визначеннях є визнання історичним джерелом усього, що відображає розвиток суспільства і є основою для його наукового пізнання, тобто всього, що створене в процесі людської діяльності і несе інформацію про різноманітні сторони життя. Історичні джерела мають різноманітні види і форми, їх класифікують на основі їх особливих та відмінних ознак. Залежно від того, чи несуть історичні джерела історичну інформацію безпосередньо, чи опосередковано, їх можна поділити на дві великі групи. До першої групи джерел належать релікти: знаряддя праці, зброя, посуд, прикраси, руїни міст і фортець, храми, берестяні грамоти, законодавчі акти, історичні пісні, думи тощо. Друга група – оповіді, літописи, житія святих, описи іноземних авторів та мандрівників, які перебували в Україні, мемуари, в тому числі спогади, щоденники, біографії, листування тощо. У останніх випадках між історичною подією, явищем, фактом і сучасним дослідником стоїть автор джерела, який описував свій час. Разом із тим є загальноприйнята класифікація джерел з історії України за типами і видами. Класифікація джерел за видами стосується лише писемних пам’яток. Виділяють такі типи історичних джерел: письмові, усні (думи, пісні, прислів’я тощо), речові, етнографічні, лінгвістичні, фонодокументи, фотодокументи, твори художньої літератури та мистецтва. Щодо основних видів писемних джерел, сучасні історики виділяють такі: літописи, законодавчі, приватні акти, статистичні джерела, періодична преса, мемуари, спогади, щоденники, листи, автобіографії, літературні пам’ятки, публіцистика тощо. Місцем зберігання рукописних джерел є архіви та рукописні фонди наукових бібліотек. Значна частина історичних джерел з історії України зберігаються в архівах інших країн.

Навчальний процес у НАУ організований за кредитно-модульною системою і спрямований на демократизацію освітнього процесу, створення умов для перетворення студента з об’єкта навчання у відповідального суб’єкта, для самодостатнього розвитку особистості через формування у студентської молоді здатності до самоосвіти, саморозвитку, самопізнання і самовираження власної індивідуальності.

Навчальний матеріал дисципліни структурований за модульним принципом і складається з одного або двох модулів.

У результаті засвоєння навчального матеріалу студент повинен:



знати:

  • особливості становлення та розвитку українського народу;

  • формування української державної ідеї;

  • боротьбу за національно-державну незалежність, пов’язані з нею героїчні подвиги, тріумфи та трагедії;

  • видатних діячів минулого та сучасної України, їх роль та значення в історії України;

  • етапи становлення та розвитку вітчизняного авіабудування, провідних авіаконструкторів та пілотів-випробувачів;

вміти:

  • самостійно вивчати і аналізувати різноманітні документи і матеріали щодо минулого і сучасного України;

  • узагальнювати, аналізувати історичні факти, події, проводити історичні паралелі, застосовувати здобуті знання і навички під час аналізу сучасного історичного етапу і визначення перспектив розвитку історичного процесу;

  • використовувати здобуті знання з історії української авіації у професійній діяльності.

Вивчення модулів завершується написанням модульних контрольних робіт, які оцінюються відповідно до робочих навчальних програм з дисципліни «Історія України».

У другому модулі (у випадках, коли «Історія України» згідно з робочою навчальною програмою складається з двох модулів), студенти готують домашнє завдання, яке оцінюється:

9 – 10 - відмінно;

7 - 8 – добре;

6 – задовільно.

Під час вивчення історії України студенти мають можливість користуватися різними підручниками та посібниками. Але, роблячи узагальнюючі висновки з історії українського народу, не слід забувати, що багато фактів, подій, явищ, оцінок і коментарів, які давалися представниками різних історичних шкіл, наукових напрямків та окремими істориками, не завжди відповідали історичній правді.

Тому важливе значення має правильна побудова самостійної роботи студента, яка включає кілька видів: засвоєння, конспектування лекційного матеріалу, ознайомлення і опрацювання тексту прочитаної навчальної або наукової літератури; конспектування та аналіз прочитаного, роботу з документальними історичними джерелами. На основі критичного аналізу історичних джерел треба прагнути самостійно розібратися в тих чи інших аспектах кожного питання, визначити власне ставлення до подій, показати своє вміння підкріплювати фактами висновки. Допомогти в цьому процесі має курс лекцій. Найголовнішим його завданням є викладення основ української історії, ознайомлення з новітніми досягненнями історичної науки, озброєння студентів методологією предмета та самостійної роботи над ним. Слухання лекції – це творчий процес, напружена розумова робота студентів, яка супроводжується особливою психологічною підготовкою до активного сприйняття інформації. Правильне слухання передбачає проникнення у зміст кожної думки, кожного вислову викладача. Слухаючи лекцію, студент сприймає матеріал, осмислює й прагне його зрозуміти. Лекцію необхідно не тільки уважно слухати й ретельно засвоювати, а й обов’язково записувати. Конспектування змісту лекцій дисциплінує мислення студента, змушує його продумувати, відбирати й узагальнювати лекційний матеріал, розвиває уміння самостійно викладати свої думки, логічно пов’язувати їх між собою, активізує роботу пам’яті, полегшує запам’ятовування, створює основу для подальшого відтворення матеріалу. Набуті на лекціях і під час самостійної роботи знання студенти розширюють, поглиблюють і зміцнюють на семінарських заняттях та під час індивідуальної роботи.

Семінарське заняття – вид навчального заняття, на якому викладач організовує обговорення студентами визначених робочою навчальною програмою питань. Семінари проводяться у формі розгорнутої бесіди, обговорення доповідей та повідомлень, проведення дискусії. Семінарські заняття мають сприяти розвитку творчої самостійності студентів, формувати їх інтерес до науки і наукових досліджень, розвивати культуру мови, вміння та навички публічного виступу, участі в дискусії. Якщо осмислення основних положень планових питань дається студенту важко, йому слід звертатися до викладача за консультацією.

На семінарі студент повинен бути активним упродовж усього заняття і вміти:


  • показати і порівняти різні концепції і точки зору дослідників щодо визначених питань теми;

  • всебічно і аналітично розкрити суть події, явища, історичного процесу;

  • доказово і аргументовано пов’язати планове питання з сучасним періодом історії України;

  • висловити власне розуміння історичних процесів і явищ;

  • виділити провідну ідею, зробити висновки та узагальнення;

  • аналізувати виступи студентів-одногрупників;

  • володіти термінологічним апаратом;

  • висловлювати думки літературною мовою.

Кожний із цих елементів має часове обмеження: доповідь – 10-15 хв, виступ – 5-6 хв, доповнення – 3 хв і оцінюється від 4 до 10 балів.

Місце і роль історичної науки в суспільстві визначаються як її пізнавально-освітньою, виховною, так і прагматично-практичною функціями, можливостями використання історичного досвіду сьогодні, а також моделювання його проявів у майбутньому. Проте на історії потрібно вчитися, не копіюючи механічно досвід минулого, а упорядковуючи його з метою пояснення практики сьогодення.


Методичні рекомендації до семінарських занять
Семінарське заняття
СХІДНІ СЛОВ’ЯНИ У ДАВНИНУ. КИЇВСЬКА РУСЬ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА
План


  1. Східні слов’яни та їх перші державні утворення. Антський союз племен.

  2. Утворення та основні етапи розвитку Київської Русі. Давньоруська держава в період роздрібненості.

  3. Галицько-Волинська держава – спадкоємиця та правонаступниця Київської Русі.


Основні поняття: етногенез, венеди, анти, готи, гуни, авари (обри), склавини, поляни, древляни, сіверяни, дуліби, тиверці, уличі, білі хорвати, Куявія, Славія, Артанія, зарубинецька культура, черняхівська культура, автохтон, протодержава, віче, полюддя, християнство, «шлюбна» дипломатія, централізована монархія, феодальна олігархія, боярська опозиція, консолідація, Золота Орда, намісники-баскаки.
Література: [2]; [3]; [7]; [8]; [11]; [12]; [13];[ 36]; [61].
Методичні рекомендації
Розпочинаючи перше питання, варто мати на увазі, що в історичній науці однією з центральних є проблема походження народу (етногенезу).

Розкажіть про найбільш поширені теорії походження слов’янства в сучасній історичній літературі.

У яких ранніх писемних джерелах містяться перші згадки про ранньослов’янські племена? Особливо зверніть увагу на твори античних авторів I–II ст. римського історика і географа Плінія Старшого, римського історика Корнелія Тацита, грецького астронома і географа Клавдія Птолемея. Які давні автори вже вживали етнонім «слов’яни»?

Які теоретичні висновки сучасної науки дозволяють нам визначити прабатьківщину слов’ян? Важливо пам’ятати, що вирішальну роль у формуванні українського етносу відіграли міграційні процеси ІІ–VІІ ст. Рекомендуємо також назвати археологічні культури, які становлять археологічну відповідність слов’янам.

Розглядаючи різні концепції етногенезу слов’янства, слід пам’ятати, що пошук остаточної відповіді на цю проблему далеко не закінчено. Проте більшість сучасних істориків дотримуються думки, що протослов’янські землеробсько-скотарські племена в кінці III та II ст. до н. е. розселилися на просторах між р. Дніпром на сході, Карпатами на південному заході, р. Одером на заході, Балтійським морем на півночі.

Одним із перших відомих політичних об’єднань слов’ян був Антський племінний союз (кінець IV–VII ст.) Візантійський історик Йордан писав, що плем’я антів походять від одного кореня, мешкають на території від Дністра до Дніпра. Визначте територію, яку заселяли анти. Що становило основу їхнього господарського життя? Зупиніться на особливостях суспільно-політичного устрою антів.

Держава антів проіснувала близько трьох століть. Зверніть увагу на інтенсивність слов’янської експансії в цей період, адже анти проникли на Балкани, Верхній Дніпро, Дінець та Дон. Чому розпався Антський племінний союз?

Вам необхідно дослідити процес формування великих союзів слов’янських племен – дулібів, полян, волинян. Розкажіть про об’єднання окремих племен та їхніх союзів.

Далі варто розглянути осередки державності східних слов’ян у VІІІ-ІХ ст. Якими були соціально-економічні відносини східних слов’ян у цю добу? Зверніть увагу на суттєві зміни, що відбулися у суспільному ладі слов’ян.

Розгляд другого питання необхідно розпочати з наукового обґрунтування основних передумов виникнення давньослов’янської ранньофеодальної держави – Київська Русь.

Рекомендуємо звернути увагу на основні теорії походження Київської Русі. Проаналізуйте їх і зробіть свої висновки.

Далі слід визначити основні етапи розвитку Київської Русі і дати розгорнуту характеристику кожному з них. Зверніть увагу на те, що з другої половини ІХ й до кінця Х ст. ­– це часи найбільшої експансії Київської Русі, виходу її на міжнародну арену, спроби вписатися в геополітичний простір, недостатньої консолідації держави, слабкої великокнязівської влади, не чіткої організації та централізації.

Під час висвітлення цього періоду особливу увагу слід приділити реформам княгині Ольги та їх значенню для зміцнення центральної князівської влади та подальшого розвитку держави.

Розглядаючи етап найбільшого піднесення та розквіту Київської Русі (кінець Х – середина ХІ ст.), необхідно зупинитися на внутрішній та зовнішній політиці Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Особливу увагу доцільно приділити з’ясуванню причин прийняття християнства за візантійським взірцем та його значимості для подальшого розвитку Київської Русі.

Висвітлюючи добу політичної роздробленості Київської Русі (кінець ХІ – середина ХІІІ ст.) розкажіть про зміни, що відбулися в суспільно-політичному та економічному житті держави (зміни форми правління Київської Русі, стрімкий розвиток феодалізму, економічне зміцнення земельної знаті, відцентрові тенденції та ін.).

Проаналізуйте причини феодальної роздробленості та занепаду Київської Русі з огляду на внутрішні та зовнішні фактори.

Варто пам’ятати, що з другої половини ХІІ ст. Київ втрачає своє значення центру руських земель, розпочинається новий період в історії Руської землі – існування самостійних удільних князівств. Єдина Київська держава перетворюється на конфедерацію руських князівств. Це було зумовлено не тільки економічним та військово-політичним посилення удільного боярства та удільних князівств, а й наростанням суперництва між новими економічними центрами, подальшим етнічним розвитком земель, розвитком народностей у різних частинах держави, а також міграцією населення з південно-західної Русі до Володимирської землі.

Окремо зупиніться на політичному устрої Київської Русі, що була ранньофеодальною державою з монархічною формою правління. Необхідно відзначити, що впродовж ІХ–ХІІ ст. влада зазнала певних трансформацій. Зосередьте увагу на основних елементах політичної влади (князь, боярська рада, віче). Покажіть, яку роль відігравала княжа дружина на різних етапах розвитку держави.

Проаналізуйте соціально-класову структуру Київської Русі (ієрархічну структуру панівного класу, диференціацію серед феодально-залежного населення).

Зверніть увагу на спроби князів відновити цілісність та велич держави. Саме цьому мали сприяти княжі з’їзди та політика Володимира Мономаха. За право володіти Києвом та мати титул великого князя Київського час віл часу вступали в боротьбу князі ростово-суздальські, галицькі, смоленські, чернігівські, переяславські та інші, яких вабили перспективи встановлення їхньої влади над усією територією Київської Русі.

Зазначимо, що Київська земля так і не стала окремим незалежним князівством аж до монгольського нашестя 40-х рр. ХІІІ ст. Інші князівства мали свої особливості. Зокрема, у Новгороді та Пскові утворилися боярські республіки, у Володимиро-Суздальській землі взяла гору міцна князівська влада, в Галицько-Волинському князівстві великий вплив мало боярство.

Під час відповіді на третє питання доцільно пригадати, що Давньоруська держава розпалася на окремі князівства: Галицьке, Волинське, Новгород-Сіверське, Переяславське, Чернігівське та ін. Могутнім суперником Галицького об’єднання було Чернігівське князівство, яке протистояло планам володимиро-суздальських і смоленських князів установити у Південній Русі свою гегемонію.

Розгляньте причини, що сприяли виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави (географічне розташування, зовнішня загроза, об’єднавча політика Романа Мстиславича).

Охарактеризуйте внутрішню політику Романа Мстиславича, важливою складовою якої було придушення боярської сваволі.

Варто зауважити, що князювання Романа в Галичі було складним і швидкоплинним (1199-1205 рр.), адже він сполучив близькі природно й економічно, проте політично й соціально контрастні землі. Доцільно звернути увагу на те, що у Галичині через малоліття князів Данила і Василька на деякий час «вокняжився» боярин Володислав Кормильчич. Це єдиний випадок в історії Русі, коли князівський престол посіла особа, яка не належала до роду Рюриковичів. Чому подібне стало можливим саме в Галицькій землі?

Охарактеризуйте державну діяльність князя Данила Галицького.

Розкажіть про особливості політичного життя Галицько-Волинського князівства. Зупиніться на боротьбі Данила Романовича проти татарських поневолювачів. Зверніть увагу на об’єктивні причини розпаду держави Романовичів (вона залишилася не достатньо згуртованою, соціально-господарський стан різних її земель був неоднаковим).

Слід також враховувати, що одним із вирішальних чинників розпаду держави Романовичів стало наростання феодальної роздробленості у Східній Європі. Ці процеси не обминули жодної давньоруської землі у ХІІІ ст.

Важливо пам’ятати, що безперервні війни між руськими князями та західними сусідами зруйнували квітучу Галицьку землю, якою вона була за Данила Романовича.

Відповідь доцільно завершити аналізом тих політичних інтриг і комбінацій, які зумовили захоплення Галицько-Волинських земель Литвою та Польщею.


Семінарське заняття



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Методичні рекомендації до семінарських занять, тематику домашніх завдань та понятійний апарат iconМетодичні рекомендації до семінарських занять, тематику домашніх завдань та понятійний апарат
Укладачі: І. І. Тюрменко, Л. С. Тупчієнко, Н. В. Бем, В. М. Гребенніков, О. М. Захарчук, Т. Є. Курченко, О. І. Петасюк, О. А. Юрченко,...
Методичні рекомендації до семінарських занять, тематику домашніх завдань та понятійний апарат iconМетодичні рекомендації для підготовки до семінарських занять
України: Програма курсу І методичні рекомендації для підготовки до семінарських занять студентів неісторичних спеціаль-ностей / Уклала...
Методичні рекомендації до семінарських занять, тематику домашніх завдань та понятійний апарат iconКонспект самопідготовки в групі продовженого дня Вихователь гпд водянської сзш
Створення санітарно-гігієнічних умов для виконання домашніх завдань; підготовка робочого місця до занять; повторення пам’ятки про...
Методичні рекомендації до семінарських занять, тематику домашніх завдань та понятійний апарат iconМетодичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки"Психологія"
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти
Методичні рекомендації до семінарських занять, тематику домашніх завдань та понятійний апарат iconМетодичні рекомендації для проведення семінарських занять

Методичні рекомендації до семінарських занять, тематику домашніх завдань та понятійний апарат iconМетодичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять
Філософія. Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять та самостійної роботи студентів усіх напрямів...
Методичні рекомендації до семінарських занять, тематику домашніх завдань та понятійний апарат iconМетодичні рекомендації до проведення домашніх завдань Методична розробка
У методичній розробці розроблено диференційовані домашні завдання, які відіграють велику роль у розвитку творчих здібностей школярів,...
Методичні рекомендації до семінарських занять, тематику домашніх завдань та понятійний апарат iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки» (для студентів галузі знань 0305...
Методичні рекомендації до семінарських занять, тематику домашніх завдань та понятійний апарат iconМетодичні вказівки щодо семінарських занять з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури»
Методичні вказівки щодо семінарських занять з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної...
Методичні рекомендації до семінарських занять, тематику домашніх завдань та понятійний апарат iconМетодичні рекомендації навчальна програма, плани семінарських занять, програмові вимоги та тестові завдання
Навчальна програма, плани семінарських занять, програмові вимоги та тестові завдання


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка