Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей денної форми навчання Донецьк 2014 (477)



Сторінка7/7
Дата конвертації11.04.2017
Розмір1.85 Mb.
ТипМетодичні вказівки
1   2   3   4   5   6   7
 Станкович.

Х. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ЗНАНЬ СТУДЕНТА


Критерії оцінювання:

Оцінка, еквівалентна «відмінно», виставляється, якщо студент глибоко, в повному обсязі твердо засвоїв весь програмний матеріал, вичерпно та послідовно дав відповіді на обидва питання екзаменаційного завдання, продемонстрував повне розуміння теоретичного матеріалу

Оцінка, еквівалентна «добре», виставляється, якщо студент твердо знає програмний матеріал, демонструє розуміння теоретичних концептів курсу,однак має проблеми з наведенням прикладів, формулюванням висновків в одному із завдань.

Оцінка, еквівалентна «задовільно», виставляється, якщо студент опанував основний матеріал, але не здатен наводити приклади, не опанував глосарій курсу, не ідентифікує епохи, культурні пам’ятки в обох питаннях.



Оцінка, еквівалентна «незадовільно», виставляється, якщо студент не опанував значну частину програмного матеріалу, припускається суттєвих помилок при ідентифікації епох, пам’яток культури, не здатен дати відповідь на жодне із запитань.
XI. ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ


  1. Поняття культури, її функції та типи.

  2. Місце української культури в контексті світової. Основні її риси та періодизація.

  3. Початки людської цивілізації на терені України. Первісні форми релігії.

  4. Трипільська культура.

  5. Культура античних міст Північного Причорномор’я.

  6. Скіфи, сармати. Їх культура та світогляд.

  7. Умови формування культури східних слов’ян.

  8. Запровадження християнства на Україні-Русі та його роль у розвитку культури.

  9. Розвиток освіти та книгописання на Русі.

  10. Перекладна та оригінальна література Київської Русі.

  11. Архітектура та мистецтво Київської Русі.

  12. Історичні умови розвитку культури ХІV–ХVІ ст.

  13. Розвиток освіти та науки в Україні у ХІV–ХVІ ст. Острозька академія.

  14. Пам’ятки української писемності та літератури ХV–ХVІ ст.

  15. Релігійне життя в Україні ХVІ ст. Полемічна література.

  16. Книгодрукування на Україні. Діяльність І.Федорова.

  17. Вплив західноєвропейського Ренесансу на розвиток культури в Україні. Філософія гуманізму.

  18. Роль братств у національно-культурному житті України.

  19. Історичні умови розвитку культури другої половини ХVІІ–ХVІІІ ст.

  20. Козацтво як явище історії та культури.

  21. Особливості української барокової архітектури та скульптури.

  22. Культурологічна та просвітницька діяльність Івана Мазепи.

  23. Розвиток літератури: просвітницької, поетичної, драматургії. Козацькі літописи.

  24. Архітектура, живопис і мистецтво XVIIІ ст.

  25. Музична культура України XVIIІ ст.

  26. Розвиток освіти та науки в Україні у ХVІІ–ХVІІІ ст. Києво-Могилянська академія.

  27. Українсько-російські культурні взаємини у ХVІІ–ХVІІІ. Репресії царизму проти української культури.

  28. Музична культура і театральне мистецтво культури українського бароко.

  29. Ґенеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці ХVІII – початку ХХ ст. Характерні риси дворянського та народницького періодів національно-культурного відродження в Україні.

  30. Сутність українського національно-культурного відродження к. ХVІІІ–ХІХ ст.

  31. Розвиток української науки та освіти у ХІХ ст.

  32. Романтизм та реалізм в українській літературі та драматургії
    ХІХ ст.

  33. Український реалістичний театр. Театральні корифеї ХІХ ст.

  34. Класична українська музика ХІХ ст.

  35. Українські живопис та архітектура ХІХ ст.

  36. Найвідоміші постаті української культури к. ХVІІ– ХІХ століть.

  37. Розвиток культури в добу Української революції (1917–1923 рр.).

  38. Освіта та наука в Україні. 1920–1930-ті рр.

  39. Українська література 1920-х–поч. 1930-х рр. Літературна дискусія: пошуки мистецьких орієнтирів.

  40. Українське мистецтво 1920–1930-х рр.: театр, кіно, архітектура, живопис.

  41. Музичне та образотворче мистецтво у 20-ті рр. ХХ ст.

  42. «Розстріляне Відродження» 20–30-х років ХХ ст. та його трагічні наслідки для української культури.

  43. Українська культура у роки Великої Вітчизняної війни.

  44. Особливості розвитку освіти та культури у повоєнний час.

  45. Культура і духовне життя в Україні за часів хрущовської “відлиги”: основні тенденції та характерні ознаки.

  46. Українська культура в 70–80-х рр. Боротьба з тоталітаризмом засобами літератури і мистецтва.

  47. Культура, освіта й наука як складові стратегії сучасного державотворення.

  48. Українська культура початку ХХІ ст. Постмодерністичні тенденції в сучасній українській культурі.

  49. Творчість діячів української культури в еміграції.

  50. Донбас – батьківщина діячів української та світової культури.

XII. КОМПЛЕКСНІ КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ»
Завдання № 1.

1. Культура кіммерійців, скіфів та сарматів на території України: періодизація, пам’ятки, особливості.

2. Література і мистецтво в другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст.
Завдання №2


  1. Культура античних міст Північного Причорномор’я: умови розвитку, освіта, наука, література, театр.

  2. Українське (козацьке) бароко у архітектурі та живописі.

Завдання №3



  1. Культура античних міст Північного Причорномор’я: мистецтво, побут, релігія.

  2. Мазепа – меценат і культурний діяч.

Завдання №4



  1. Культура стародавніх слов’ян. Давньослов’янське язичництво.

  2. Виникнення театру в Україні у ХVІІІ ст.

Завдання №5



  1. Християнство: особливості прийняття, вплив на розвиток культури України-Русі.

  2. Українсько-російські культурні взаємини ХVІІІ–ХІХ ст. Репресії царизму проти української культури.

Завдання №6



  1. Архітектура України (Х–ХІ ст.). Характеристика пам’яток Києва та Чернігова.

  2. Тоталітаризм та його вплив на розвиток культури в Україні. “Розстріляне Відродження”.

Завдання №7



  1. Київська Русь: писемність і літературна традиція.

  2. Українське мистецтво 1920–1930-х рр.: театр, кіно, архітектура, живопис.

Завдання №8



  1. Мистецтво Київської Русі: архітектура, живопис, прикладне мистецтво.

  2. Українська література 1920-х – поч. 1930-х рр. Літературна дискусія: пошуки мистецьких орієнтирів.

Завдання №9

  1. Київська Русь: освіта та наукові знання.

  2. Українська література другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст.

Завдання №10



  1. Своєрідність культури Галицько-Волинської держави.

  2. Культурне життя в Україні у другій половині 40-х–на початку
    50-х рр. ХХ ст. Культурно-ідеологічні процеси.

Завдання №11



  1. Архітектура й образотворче мистецтво українських земель
    у ХIII–XV ст.

  2. Особливості українського національно-культурного відродження (кінець ХVІІІ – перша пол. ХІХ ст.).

Завдання №12



  1. Розвиток книжкової справи і літератури українських земель у ХIII–XV ст.

  2. Мистецтво в Україні: театр, архітектура, живопис, музика
    (ХІХ – поч. ХХ ст.).

Завдання №13



  1. Передумови і труднощі культурного піднесення XVI–XVII ст.

  2. Культура і духовне життя в Україні за часів хрущовської “відлиги”: основні тенденції та характерні ознаки.

Завдання №14



  1. Розвиток освіти і наукових знань у XVI – першій половині
    XVII ст. Братські школи.

  2. Український театр ХІХ ст.: становлення, суспільно-політична функція, мистецькі орієнтири.

Завдання №15



  1. Розвиток літератури в ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Полемічна література.

  2. Українська культура у 70–80-х рр. ХХ ст.

Завдання №16



  1. Архітектура та живопис в українських землях Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

  2. Культура і духовне життя в Україні в 1917–1920 рр.

Завдання №17



  1. Виникнення і розвиток книгодрукування в Україні (ХVІ – перша половина ХVІІ ст.).

  2. Політика українізації та її вплив на культуру. Культурне піднесення 1920-х рр.

Завдання №18



  1. Козацтво як культурно-історичний феномен.

  2. Захист національних культурних традицій та української історичної спадщини (1950–1980-ті роки).

Завдання №19



  1. Особливості релігійної ситуації в Україні XVI–XVII ст.

  2. Українська культура у роки Великої Вітчизняної війни.

Завдання №20



  1. Освіта і наука в Україні в другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст.

  2. Українське мистецтво доби незалежності (література, кіно, музика, театр).

Завдання №21



  1. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії.

  2. Внесок діаспори в українську культуру ХХ ст.

Завдання №22



  1. Пам’ятки спадщини ЮНЕСКО на терені України.

  2. Освіта та наука в Україні у 1920–1930-ті рр.

Завдання №23

1. Характерні риси трипільської культури.

2. Українська живописна школа ХІХ ст.


Завдання №24

1. Унія 1596 р. та значення цієї події для України.

2. Здобутки і втрати української культури в другій половині XX ст.
Завдання №25

1. Головні дохристиянські боги: їх характеристика, морально-етичне навантаження і місце в староукраїнській культурі.

2. Український культурний ренесанс у 20-х рр. XX ст.

XIII. СЛОВНИК ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ


А КАПЕЛА (італ. а сарреііа) – хоровий багатоголосий спів без супроводу музичних інструментів; притаманний народному музичному мистецтву (українському, грузинському) і церковній музиці.

АБСТРАКЦІОНІЗМ (лат. abstractus – відокремлений, відірваний) – напрям у модерністському мистецтві XX ст., що цілком відмовляється від реалістичного зображення предметів і явищ.

АВАНГАРДИЗМ (франц. avantgardisme, від avant-garde – передовий загін) – умовний термін для означення загальних новаторських напрямів у художній культурі ХХ ст., термін на означення так званих «лівих течій» у мистецтві, яким притаманні прагнення докорінно оновити художню практику, пошук нових, нетрадиційних засобів вираження форми й змісту творів. Особливістю А. є не лише розрив з художньою традицією минулого, її образною системою та виражальними засобами, а й активний, революціонізуючий суспільство протест, який потребує переоцінки духовних цінностей та нового сприйняття світу, тенденція до радикальної зміни комунікативних функцій; перейняття від модернізму деяких формальних ознак, відкидання філософської (духовної) основи; орієнтується на «мінус-культуру», безапеляційне заперечення традицій; афішування епатажу. Риси А. виявлялися в низці шкіл і течій модернізму: кубізмі, експресіонізмі, абстракціонізмі, футуризмі, дадаїзмі, сюрреалізмі та ін. Біля витоків А. поряд із П. Пікассо, Ж.   Браком стояли українські майстри О. Архипенко, С. Делоне-Терк, О. Екстер, М.  Андрієнко-Нечитайло. Найбільш видатні представники А. в Україні: В. Поліщук, О. Левада, В. Ярина.

АКАДЕМІЗМ(франц. academisme) – 1) Напрям, що склався в мистецьких академіях у XVI-XIX ст.; ґрунтувався на наслідуванні зовнішніх форм мистецтва античності та епохи Відродження; сприяв систематизації художньої освіти. Виник в Італії (болонська школа живопису, засн. бл. 1585 р.), поширився в багатьох країнах Європи з утворенням академій мистецтв у Парижі (1648), Відні (1692), Берліні (1694), Петербурзі (1757), Лондоні (1768). Для А. характерні запозичення сюжетів (переважно з античної міфології, Біблії, стародавньої історії), ідеалізація образів, що підкреслювалася умовністю моделювання, кольору і рисунка, театральністю композицій, жестів та поз. Вплив естетики позначився на розвитку укр. мистецтва (окремі твори Т. Шевченка, І. Сошенка, Г. Васька, Д. Безперчого та ін.). 2) Термін для визначення будь-якої канонізації ідеалів, форм та образів мистецтва минулого.

АМПІ́Р (фр. empire – імперія) – термін, що застосовується в мистецтвознавстві до західноєвропейського класицизму часів імперії Наполеона І, переважно в архітектурі, портретному живописі та декоративно-ужитковому мистецтві. Для ампіру характерним було звернення до мистецьких традицій імператорського Риму з його прагненням до строгої величі та помпезності, холодної елегантності і обов'язкового прагнення звеличити абсолютну владу військових монархій. Термін «Ампір» іноді застосовується і до мистецтва українського та російського класицизму 1-ї третини 19 ст. Як стиль ампір не мав підстав для виникнення та розвитку в Україні, котра тоді була однією з провінцій класичної військової імперії. Ампір був і залишився модою військової еліти Російської імперії, привнесеної штучно з метрополії в колоніальну провінцію, і зник, як мода. До зразків архітектури ампіру в Києві відносять будівлю Старого Арсеналу (архітектор Й. Міллер, початок 19 століття), де практичність переважає над мистецькими якостями, бо це склад для зброї.

З церковних будов у стилі ампір найбільше збереглося на Харківщині й особливо Полтавщині (Хорол, Ромни, Лубни, Пирятин, Прилуки).



АНДЕГРАУНД (англ. "underground" –підпілля) – ряд художніх напрямків у сучасному мистецтві, що протиставляють себе масовій культурі, мейнстриму. Термін виник на Заході наприкінці 60-х років XX століття у зв'язку з діяльністю "піратських" радіостанцій.У широкому сенсі словом "андеграунд" позначають сукупність найбільш екстремальних і радикальних стилів і субкультур, які функціонують поза межами офіційного шоу-бізнесу, переважно на ранніх стадіях розвитку або ж за наявності державного регламенту на культурне життя мас. Для андеграунду характерні розрив з панівною ідеологією, ігнорування стилістичних та мовних обмежень, відмова від загальноприйнятих цінностей, норм, від соціальних і художніх традицій, нерідко епатаж публіки, бунтарство, безперервний експеримент над собою, своєю свідомістю і одночасно експеримент над навколишнім світом. Основними ознаками андеграунду можна назвати: а) відсутність чітко вираженої комерційної основи, б) нонконформізм, протиставлення мас-культурі; в) незалежність; г) експеріментальность.

АНІМІЗМ (від лат. anima, animus – душа, дух) – віра в духів і безсмертну душу. Одна з давніх форм релігійного світосприймання. Однією з причин виникнення віри в духів і душу було незнання, невміння пояснити ті психічні явища, які повсюдно супроводжували людину: народження, смерть, сон, сновидіння, галюцинації, втрата притомності тощо. А. був складовим елементом політеїзму (віра в багатьох богів). У тій чи іншій формі А. увійшов до християнства, іудаїзму, буддизму, ісламу та інших монотеїстичних релігій.

АНТИЧНЕ МИСТЕЦТВО (від лат. antiquus – давній) – це мистецтво Древньої Греції й Древнього Рима, художня культура рабовласницького суспільства. Поняття "античне мистецтво" уперше з'явилося в XV в. в Італії, коли в боротьбі з тисячолітньою церковною традицією середньовіччя затверджувалася новою, пронизаною вірою в красу й цінність людини культура епохи . Найвищого розквіту досягло в Стародавній Греції у V–IV ст. до н. е. В епоху еллінізму вплив А. м. поширився на значні території (у т. ч. й на Північне Причорномор'я), де зародилися місцеві школи елліністичного мистецтва.

АНТРОПОТЕОКОСМІЗМ — нероздільність людської, божественної і природної сфер діяльності; сприйняття світу як ніким не створеного, світу - як вічно живого вогню. Таке світосприйняття було характерним для світогляду стародавніх слов'ян.

АРТ-ДЕКО (ар-деко, фр. art déco – букв. «декоративное искусство») – течение в декоративном искусстве первой половины XX века, проявившееся в архитектуре, моде и живописи. Синтез модерна и неоклассицизма.

АРХІТЕКТУРА(лат. architectura, від грец. architekton – будівничий) – мистецтво проектування і спорудження будівель, а також комплексів. Твори А. – будинки, ансамблі, а також споруди, які формують просторове середовище для життєдіяльності людей (монументи, тераси, набережні та ін.) А. є необхідною частиною засобів виробництва (промислова А.) й матеріальних засобів існування людини (цивільна А.). Створення міст та ін. населених пунктів і регулювання системи розселення становлять окрему частину А. — містобудування. А. водночас є частиною матеріальної культури й мистецтва. Вона підпорядкована потребам людей, соціальній організації суспільства й відображає його ідеологічні та естетичні ідеали. Головні засоби створення художнього образу в А. – формування простору й архітектоніка, а також симетрія й асиметрія, контрасти, ритм, пропорції, масштаб. Ці засоби доповнюються різними прийомами обробки поверхні споруди, які надають А. пластичності, фактури, кольору. А. розв'язує художні завдання разом з іншими видами мистецтва. Сукупність функціональних, конструктивних і художніх рис, властивих А. того чи іншого народу в певний історичний період, становить її стиль. Подібність загальноісторичних умов визначає поширення єдиного архітектурного стилю в багатьох країнах. Своєрідність національних рис, побут і духовна культура різних народів утілилися в національних особливостях А.

АПОКРИФИ (від грецького таємничий, прихований) Це не-канонізовані перекази на біблійні теми, близькі до житійної літератури. Вони виникли у народному середовищі і нерідко відбивали ідеї релігійних єресей. У апокрифах присутній художній вимисел, що сприяло розвитку словесної творчості. Апокрифи поділяються на старозавітні (про створення світу і перших людей, про мудрого царя Соломона), і новозавітні (апокрифічні Євангелія), які розповідають про життя Ісуса Христа, і за жанром наближаються до повісті чи роману. Есхатологічні апокрифи становлять окрему групу оповідей про "кінець світу". Поширеними були такі апокрифи як, "Хожденіє Богородиці по муках", "Похвала пророку Іллі", апокрифи про Андрія Первозванного та інші. Апокрифи є творами християнського фольклору і письменства.

БАРОКО (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. Baroque) – перлина неправильної форми, в перекладі з італійської означає «чудернацький») – стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку 16 – кінця 18 ст. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним слідує Класицизм. За естетичним визначенням, бароко – стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Основні риси стилю бароко– парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо необхідно відзначити прагнення до синтезу мистецтв – взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко відрізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко – теламот (атлант), каріатида й маскарон. На українських землях найбільше представлено в церковній архітектурі, значно менше в гравюрі і живописі. На сюжети стінописів впливала гравюра, а не навпаки. Архітектура відігравала домінуючу роль і залишила найбільшу кількість характерних зразків стилю в різних регіонах. Дещо менше було зразків в скульптурі, тісно пов'язаній з храмовим будівництвом і різьбленням вівтарів. Яскравим зразком скульптури бароко була творчість Пінзеля та скульпторів його школи у Львові. На Лівобережній Україні своє почесне місце зайняла не скульптура, а різблені вівтарі (бароковий вівтар Софії Київської, вівтар в церкві міста Глухів тощо).

БЕРЕГИНЯ– зображення богині-праматері, давні, дохристиянські символи, нанесені на утилітарні чи побутові вироби. «Берегиня»– від слова берегти, оберігати, – так і досі літні люди на Поліссі називають своє житло й вогнище.

БОДІ-АРТ (англ. body-art – мистецтво тіла) – один з модерністських напрямів, представники якого розглядають власне тіло як матеріал і об´єкт художньої творчості, розмальовують його, роблять надрізи, вдаються до демонстрації різних поз.

БРАТСТВА– національно-релігійні громадські організації українських (русинських) православних міщан у 15–18 ст. Відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики релігійних і національних утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква на теренах сучасної України.

ВЕРТЕП (у старосл. «вертеп» – печера) – народний театр маріонеток, розповсюджений переважно на Україні з кінця XVI ст., відомий також у Білорусії. Дія вертепної драми відбувалася у двоярусній дерев'яній коробці, відкритій з одного боку. На верхньому майданчику зображувалися сцени релігійного характеру, у яких головною темою було народження Христа і спасіння його від царя Ірода, котрий наказав перебити усіх іудейських малюків; на нижньому – побутові інтермедії, героями котрих були Запорожець, Солдат, Циган, Дід, Баба, Піп та ін., а також Чорт. Вистава була насичена гумором, народними піснями, танцями.

ВИДИ МИСТЕЦТВА – конкретні форми існування та історії розвитку мистецтва: архітектура, декоративно-прикладне мистецтво, живопис, скульптура, графіка, музика, хореографія, література, театр, цирк, кіно та ін. Види мистецтва складалися історично як відображення багатогранності реального світу, що виявляється в процесі різноманітності форм його естетичного сприйняття та художньо-образного відтворення. Поділ на види мистецтва зумовлений неоднаковістю матеріалу, зображувальних засобів втілення художніх ідей, що випливають з особливостей художнього мислення і художніх мов, різних галузей художньої діяльності. Відповідно до найпоширенішої класифікації види мистецтв розрізняють: просторові (статичні) види мистецтв – живопис, скульптура, архітектура; часові (динамічні) – література, музика; просторово-часові – балет, театр, кіно.

ВИРІЙ, ІРІЙ, УРАЙ – у давньоукраїнській міфології тепла вічнозелена сонячна країна, розташована далеко за морем на сході, де живуть боги та душі померлих, зимують птахи та змії. Асоціюється з верхівкою Світового Дерева – Прадуба, де перебуває першобог Сокіл (або Род). За повір'ям, ключі від В. зберігались у крука, але він прогнівав бога і ключі передали зозулі. З уявленням про В. пов'язані традиційні обряди поховання пташиного крила на початку осені.

ВИСОКА КУЛЬТУРА (Елітарна культура) зорієнтована на думку її творців, на сприйняття елітою як кращої частини суспільства, яка має особливу сприйнятливість. До елітарної чи високої культури належить класична музика, високоінтелектуальна література, витончене мистецтво, що розраховані на високоосвічену частину суспільства - еліту. Концепцію елітарної культури обстоював А. Шопенгауер. На його думку, є антропологічний поділ людей на два типи: «людей корисних» (масу) і «людей-геніїв». Останні естетично обдаровані й схильні до філософсько-художньої творчості.

ВІДРОДЖЕННЯ, РЕНЕСАНС (франц. Renaissance, італ. Renascimento) – епоха в історії культури країн Західної і Центральної Європи, а також деяких країн Східної Європи (в Італії – XIV–XVI ст., в ін. країнах – кін. XV–XVI ст.). Розрізняють раннє В. (XV ст.), високе В. (кін. XV – 1-ша чверть XVI ст.), пізнє В. (2-га – 3-тя чверті XVI ст.). Термін В. запровадив італієць Дж. Вазарі в XVI ст. на означення зв'язку з античною мистецькою спадщиною. Стверджувався новий світогляд – гуманізм, ідеал розкріпаченої творчої особистості. Ренесанс як соціальний та ідейний рух XIV–XVI ст. в європейських країнах був спрямований проти християнсько-схоластичної культури середньовіччя і став перехідним щаблем від середньовічної культури до культури Нового часу. Відмінними рисами культури В., антифеодальної в своїй основі, є її світський характер, гуманістичний світогляд, відродження античної культурної спадщини. Із руйнуванням старих феодально-релігійних уявлень і створенням нової системи цінностей, що відповідала буржуазній епосі, яка зароджувалася, був пов'язаний антропоцентризм В. Центром світу проголошували людину, яку вважали частиною природи, найдосконалішим її витвором. На противагу феодально-церковному аскетизмові, проповіді пасивності, нова, гуманістична етика звеличувала людську діяльність. Італійські майстри Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Тиціан та ін. послідовно оволодівали методами художнього відображення дійсності – відтворення об'єму, простору, світла, людської фігури й реального середовища – інтер'єра, пейзажу. В літературі представниками В. були Ф. Петрарка, Дж. Боккаччо, Л. Ариосто, Т. Тассо та ін. Епоха В. характеризувалась значним розвитком архітектури, театрального мистецтва й музики. Філософія в той період перестала бути служницею богослов'я, переосмислювалася по-новому антична філософська спадщина. Особливо популярними стали ідеї пантеїзму і неоплатонізму. Пам'ятки Ренесансу характерні насамперед для західної області України, зокрема для Львова, до якого приїздили кваліфіковані майстри з мистецьких центрів Італії (Кастіліо Петро, Італієць Петро, Красовський Петро, Римлянин Павло й ін.) і Німеччини (Пфістер Йоганн, Горст Генріх, Шольц Гануш та ін.).

ВІТРАЖ (фр. vitrage – віконне скло) — твір монументально-декоративного мистецтва з кольорового чи безбарвного скла, на яке наноситься малюнок спеціальними фарбами, гравіруванням або витравлюванням. Шматочки монтуються з допомогою двотаврових балок, що спаюються оловом в єдину сюжетну композицію.

«ГАРТ» – союз українських пролетарських письменників, організований 1923. Ідеолог – В. Еллан-Блакитний. Ключова статутна вимога - творчість українською мовою.

ГРАВЮРА (франц. gravure, від graver – вирізати, висікати) – 1) Друкований відбиток на папері (чи на подібному матеріалі) з пластини («дошки»), на яку нанесено малюнок. 2) Вид мистецтва графіки, що охоплює різноманітні способи ручної обробки «дощок» і друкування з них відбитків. Часто до Г. відносять літографію, створення якої не пов'язане з процесами гравірування. У Г. використовуються властиві графічним мистецтвам засоби художньої виразності: лінія, штрих, пляма, тон, іноді колір. Застосовується Г. для створення ілюстрацій, шрифтів, декорування книг та ін. друкованих видань, альбомів, естампів (станкових листів), лубків, листівок, екслібрисів і т. ін. Специфічною особливістю Г. є можливість її тиражування. Розрізняють опуклу та заглиблену Г. В опуклій Г. всі вільні від малюнка ділянки дошки заглиблюють на 2–5 мм. Малюнок, отже, височіє над фоном, утворюючи рельєф із пласкою поверхнею. Фарбу накладають тампонами або накочують валиком, після чого до дошки вручну або пресом рівномірно притискають папір, на який переходить зображення. До опуклих належать Г. на дереві – ксилографія та на лінолеумі – ліногравюра, а також рельєфна Г. на металі, що застосовувалася до кінця XV ст. У заглибленій Г. малюнок механічними або хімічними (протравлювання кислотою) засобами заглиблюють у металевій пластині; фарбу набивають тампонами в заглиблення і дошку, накриту вологим папером, прокочують між валами друкарського верстата. До заглибленої Г. належать: різцева Г., офорт, «суха голка», акватинта, т. зв. «пунктирна манера» (різновид – олівцева), мецо-тинто, м'який лак. Найпростіша гравюра – на дереві у львівському виданні «Апостола»
1574 р.

ГУМАНІЗМ (від лат. humanus – людяний, людський) — ідейний напрям культури доби Відродження, що утверджував право людини на земне щастя, боровся за визволення науки й людської особистості від обмежень схоластики. В Україні систематичне звернення до ідей і концепцій гуманізму як ідеологічної течії найповніше проявилося в XVI – першій половині XVII ст.

ДЕКОРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО – галузь пластичних мистецтв, твори якої, поряд з архітектурою, надають матеріальному середовищу проживання людини художніх, естетичних якостей. Д. м. поділяється на безпосередньо пов´язане з архітектурою монументально-декоративне мистецтво (створення архітектурного декору, рельєфів, статуй, вітражів, мозаїк, що прикрашають фасади й інтер´єри, а також паркової скульптури) і декоративно-ужиткове мистецтво (створення художніх виробів, призначених переважно для побуту).

ЕГАЛІТАРНІСТЬ (від фр. égalité – рівність) – рівні можливості з управління і доступу до матеріальних благ всім членам колективу.

ЕКЛЕКТИЗМ– поєднання різнорідних стильових елементів.

ЕКСПРЕСІОНІЗМ (фр. expression – виразність, вираження) – напрям у європейській літературі та мистецтві перших десятиліть XX ст. Головним в експресіонізмі проголошувалося вираження суб´єктивних уявлень митця, що зумовило потяг до ірраціональності, загостреної емоційності та гротеску. Основними ознаками є: зображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське Я; нервова емоційність та ірраціональність;символ, гіпербола, гротеск, фрагментарність, плакатність письма, позбавленого прикрас; поєднання протилежних явищ; побутове мовлення поряд із вишуканими поетизмами, вульгарність із високим пафосом. В українській літературі експресіонізм започаткував В. Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив О. Турянський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість М.   Куліша («97»), частково – М. Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза М. Хвильового (зокрема твір "Я (Романтика)"), І. Дніпровського, Ю. Липи, Т. Осьмачки.

ЄВАНГЕЛІЯ («благовіствування», частина Біблії) – так звуться чотири церковні книги, що оповідають про життя Христа. Події, описані в цих книгах, легендарного характеру, яких багато у східних народів.

ЄЗУЇТИ – члени католицького чернечого ордена [самоназваніє – «Societas Jesu» (лат.) – «Суспільство Ісуса»], заснованого в 1534 в Парижі Ігнатієм Лойолой і затвердженого папою Павлом III в 1540 р. Орден був створений в період значних успіхів Реформації, ставши головним знаряддям контрреформації. Маючи своїй на меті захист і поширення католицизму, зміцнення влади папства, І. активно втручаються в галузь науки, утворення, виховання юнацтва, широко розвивають місіонерську діяльність. Система моралі, розроблена І., ними самими називалася «пристосовною» (accomodativa) оскільки давала широку можливість залежно від обставин довільно тлумачити основні релігійно-етичні вимоги, скоювати будь-який злочин в ім'я «вищої мети» – «вящей слави божої». Такого службового значення моралі набуло віддзеркалення в приписуваному І. девізі «мета виправдовує засоби».

"ЖДАНОВЩИНА" – ідеологічна кампанія зі знищення вільнодумних діячів літератури і мистецтва в СРСР, пов'язана з діяльністю секретаря Компартії з ідеології Андрія Жданова (1946-1950 рр).

ЖИВОПИС – вид образотворчого мистецтва, художнє зображення видимого світу фарбами на будь-якій поверхні (полотні, дереві, папері тощо). Колір є найважливішим зображальним та емоційним засобом Ж. поділяється на монументальний, станковий, театрально-декораційний та мініатюру. Ж поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, анімалістичний. Техніка Ж. (накладання фарб, закріплення на поверхні) різноманітна. Найбільш поширені фарби: олійні, клейові, темпера. У монументальному Ж. застосовують фреску, мозаїку, вітраж, у станковому поряд з олією — акварель, гуаш, пастель.

ІМПРЕСІОНІЗМ – напрям у мистецтві останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. Спираючись на досягнення реалістичного демократичного мистецтва, імпресіоністи боролися проти рутинного академізму й салонного мистецтва, виступали за відтворення краси навколишнього світу, повсякденного життя. Вони вважали, що художник повинен зображувати навколишнє так, як він його споглядає і відчуває. Звідси — пошук нових художніх засобів, найповніша передача зорових вражень, життєстверджуюче захоплення красою світу. Основну увагу імпресіоністи приділяли відтворенню змін у настрої, фіксуванню хвилинних вражень. Імпресіонізму притаманна витончена фантастика, поетизація старовини, екзотика. Для імпресіонізму є характерними: «звуковий» пейзаж; естетична функція кольорів і світлотіней; урочиста пряма мова (монолог, діалог); калейдоскопічність і фрагментарність зображувального; сюжет не розгортається, фабула вимальовується поступово; ситуаційне напруження; підкреслений ліризм; тропи для підсилення асоціативних почуттів і вражень. Найбільш видатні представники: М. Хвильовий, М. Ірчан,
П.  Тичина, В. Чумак.

КАНТАТА – п’єса для одного голосу або хору з оркестром.

КІТЧ (від англійського "for the kitchen " –для кухні) – переробка старих речей під речі відомих марок. 1) Це синонім псевдомистецтва,в якому велике значення приділяється екстравагантності зовнішнього образу; 2) Це максимальна точка відходу від елементарних естетичних цінностей; 3) Це одне з найбільш агресивних проявів тенденцій примітивізму та вульгаризації у популярному мистецтві; 4) Це ситуативна складова мистецтва, де спосіб творення “нового"пов’язаний з кон’юнктурою поза мистецьких сфер буття; 5) Це особлива область масової культури, яка має певні соціально-семантичні функції, почасти збігаються з функціями мистецтва в "високій" культурі. Це нігілізм у мистецтві, поєднання того, що здавалось би неможливо поєднати, глузування над історією і традиціями, смаками і стилями.

КЛАСИЦИЗМ (від лат. – взірцевий) — один з основних напрямів у європейській літературі й мистецтві ХVII-ХVIII ст., зразком для якого було класичне (давньогрецьке і давньоримське) мистецтво. Напрям у мистецтві, для якого характерні раціоналізм, нормативність творчості, тяжіння до завершених гармонійних форм, до монументальності, ясності і простоти стилю, до врівноваженої композиції, схематизації та ідеалізації. Класицизм в Україні, на відміну від інших національних літератур, народився та існував без боротьби з бароковою літературою. У другій половині XVIII ст., коли Україна стає російською провінцією і втрачає національні літературні й культурні центри (зокрема Київську Академію), бароко зникає саме собою. Український класицизм, незважаючи на свій не вельми різноманітний прояв, знаменує собою перехід до єдиної літературної мови. Вживання народної мови вимагали існуючі в літературі українського класицизму жанри — травестія, байка, комедія, народне оповідання. Такий перехід від білінгвічного бароко (церковнослов'янська й українська мови) стає для України справжнім літературним ренесансом. Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда».

КОЗА́ЦЬКЕ БАРО́КО (УКРАЇНСЬКЕ БАРОКО) – назва мистецького стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко, це оригінальний варіант барокової архітектури.

КОЛЯДА – дохристиянський цикл стародавніх слов'янських новорічних свят, пристосованих до аграрного культу, що супроводжувалися веселими звичаями (перевдяганням, іграми, танцями, ворожінням, банкетами, відвідуванням домівок, побажаннями господарям щастя та благополуччя, обдаруванням колядників тощо). З поширенням християнства К. за часом частково збіглися зі святом Різдва. Багато з обрядів К. церква поєднала з християнськими культовими діями.

КОНТРКУЛЬТУ́РА – в широкому значенні напрям розвитку культури, який активно протистоїть «офіційній» традиційній культурі, будь-які форми девіантної поведінки. В такому розумінні контркультура зближається з поняттям альтернативної культури.

КОНЦЕПТУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО – одна з течій авангардизму, що розглядає художній твір як засіб демонстрації ідей, понять, концепцій. Його представники відмовляються від створення традиційного художнього твору і звертаються до концептуальних об´єктів, що виступають у формі ідей чи проектів і супроводжуються написами, текстами, іншими позаестетичними засобами.

КРИТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ – це «мистецтво для суспільства». Представники цього методу керувалися програмою морального впливу на людину, виступали проти важкого політичного гніту, зображали драматичні моменти життя бідноти, апелювали до моралі, почуття справедливості панівного стану. Критичний реалізм як метод художнього освоєння дійсності був великим кроком у розвитку української літератури. Для творчості основоположника критичного реалізму в українській літературі Т. Г. Шевченка і його наступників характерним є всебічне змалювання дійсності, показ життя народу не тільки в побуті, а і в його соціальних виявах, класових суперечностях, засудження не тільки окремих вад тогочасного суспільства, а й нещадне викриття з позицій народних прагнень і інтересів всього експлуататорського ладу, самодержавства, національного гноблення, утвердження громадянських прав трудящих людей.

КУЛЬТУРА (лат. cultura–догляд, освіта, розвиток) – сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Матеріальні цінності становлять матеріальну К. суспільства. Досягнення суспільства в галузі освіти, науки, мистецтва, літератури, в організації державного і суспільного життя є його духовною К.

КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ – поняття, що має два характерологічних аспекти: 1) дезаксіологічний (позаціннісний, об'єктивістський), за яким в культуру входить все, створене людиною: і засоби творення, і засоби нищення; і літературна мова, і кримінальний жаргон. Як факти культури стоять в одному ряду плуг і гільйотина, велична симфонія і непристойна пісенька; 2) аксіологічний (ціннісний), коли факти культури співвідносяться з прийнятою системою цінностей і поділяються на позитивні і негативні, світлі і темні. Вартісне, переважне, бажане, благородне — все це вказує на щось позитивне для людини і для людського життя. У цьому значенні цілком виправдані опозиції: К. – варварство, К. – безкультур'я, К. – невихованість. Іноді твердять, що природа – це дійсність поза цінностями, а культура – дійсність з позиції цінностей.

ЛЕНД-АРТ – нестандартне відношення до благоустрою території, використання реального пейзажу в якості головного художнього матеріалу та об’єкту.

МАСОВА КУЛЬТУРА – явище культури ХХ ст., породжене науково-технічною революцією, урбанізацією, руйнуванням локальних спільностей та розмиванням територіальних і соціальних кордонів. К. м. характеризує особливості виробництва культурних цінностей у сучасному індустріальному суспільстві, розрахованих на масове споживання (масове виробництво культури при цьому розуміється, як аналог з поточно-конвеєрною індустрією). Масова культура являє собою культуру щоденного життя, призначену для сприйняття масовою свідомістю, за допомогою засобів масової інформації.

МЕ́ЙНСТРИМ (англ. mainstream – основна течія) – термін, що позначає переважний напрямок у певній області (науковій, культурній, медійній тощо) для певного періоду часу. Часто вживається для позначення яких-небудь «офіційних», масових тенденцій у культурі, мистецтві для контрасту з альтернативою, андеграундом, немасовими, елітарними напрямками.

МОДЕРНІЗМ (із фр. «сучасний», «найновіший») – загальна назва літературно-мистецьких течій нереалістичного спрямування кінця ХІХ – початку ХХ ст., адекватних новим знанням про людину (підсвідомість, інтуїція, опора на ірраціональне). Філософські основи: «філософія життя» (Ніцше, Бергсон, Шопенґауер); «філософія серця» (Г. Сковорода). Особливості українського модернізму: опозиція до традиційних методів, засобів мистецтва; розуміння правди мистецтва як відтворення сутності життя в сутності духа (увага до внутрішнього світу людини); суб’єктивізм; пошуки «універсалій» – об’єднувального витоку; декадентські (занепадницькі) настрої; пошуки нових форм, утвердження умовності, схильність до містицизму, підсвідомого; орієнтація на вічні закони буття, мистецтва; виник як відновлення національних традицій; відновлення «філософії серця», яка має чимало спільних ознак із «філософією життя»; естетичні критерії вперше поставлені в українській літературі на центральне місце; відстоювання права не просто на прекрасне, а й на вищий, «надземний» ступінь краси; тісний зв’язок із піднесенням національного визвольного руху, що визначив здебільшого оптимістичний настрій творів; здебільшого неоцінений, гнаний за часів радянської влади; немає чітко виражених окремих напрямів, можна говорити про деякі риси певних напрямів у творчості певного письменника. Український модернізм представлений багатьма напрямами, серед яких найбільш виразними є неокласицизм, неоромантизм, символізм, футуризм, імпресіонізм, експресіонізм та ін. До модернізму фахівці відносять «нову школу» української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська).



«МОЛОДНЯК» – спілка комсомольських письменників, що діяла у 1927–1932 рр.

НЕОКЛАСИЦИЗМ – умовна назва естетичної платформи кола київських поетів, естетична програма духовного оновлення художньої свідомості та нації в цілому, для якої є характерними: риси «аристократичного духу»; орієнтація на загальнолюдські цінності та ідеали; суворе дотримання форми строфи й образу; афористичність висловлюваного; орієнтація на класичні зразки давньогрецького та давньоримського мистецтва.

НЕОРЕАЛІЗМ – стильова течія 20-х років ХХ століття, для якої характерно:  документальна достовірність; філософсько-аналітичне заглиблення і ліризм; промовиста деталь значить більше, ніж сюжет;подолання дистанції між суб’єктом і об’єктом зображуваного. Найбільш видатні представники: Г. Косинка, В. Підмогильний,
Є. Плужник.

НОНКОНФОРМІ́ЗМ (англ. non-conformism – «незгода») – незгода, неприйняття норм, цінностей, цілей, домінуючих у конкретній групі в конкретному суспільстві. В деяких випадках нонконформізмом називають просто готовність індивіда відстоювати свою особисту позицію в тих випадках, коли вона суперечить позиції більшості.

ОП-АРТ (англ. op-art, скороч. від optical art – оптичне мистецтво) – напрям у мистецтві модернізму 60-х pp. XX ст., що розробляє в живописі й графіці декоративні ефекти простих геометричних форм, зазвичай розрахованих на оптичний ефект.

ОРАНТА (лат. та, що молиться) – іконографічний образ Богоматері, що сформувався у середні віки. Богородиця-Оранта зображена на повний зріст, ніби під час молитви з піднятими до рівня обличчя руками та повернутими від себе долонями. Образ Оранти був поширений в іконографії Русі-України: мозаїчне зображення на куполі Софії Київської є класичним втіленням цього образу.

ОРАТОРІЯ – великий музично – драматичний твір для хору, співаків – солістів та симфонічного оркестру. На відміну від опери ораторія призначена не для театру, а для концертного виконання (без костюмів, декорацій, елементів танцю). Кантата має суто ліричний характер. Ораторія базується на драматичному сюжеті.

ОСТРОЗЬКА БІБЛІЯ – визначна пам'ятка друкарства в Україні, надрукована І.  Федоровим у м. Острозі (XVI ст.). О. Б. – перше повне видання Біблії у перекладі церковнослов'янською мовою в її східнослов'янському, точніше староукраїнському, варіанті. В основу видання покладено рукопис "Геннадієвої Біблії", складеної в Новгороді у 1489–1499 рр.

ОСТРОЗЬКА СЛОВ'ЯНО-ГРЕКО-ЛАТИНСЬКА ШКОЛА (АКАДЕМІЯ) – перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстаріша українська науково-освітня установа. Заснована у 1576 році князем Костянтином-Василем Острозьким у своєму родовому місті Острозі. В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослов’я, медицини. О. Ш. мала великий вплив на розвиток педагогічної думки та організацію шкільництва в Україні: за її зразком діяли пізніші братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі (нині Володимир-Волинський). Вихованцями школи були: відомий учений і письменник М. Смотрицький, гетьман П. Сагайдачний, видатні церковні і культурні діячі.

ПАНЕГІРИК (гр. – урочиста промова) – жанр ораторського і поетичного мистецтва, що виник у Стародавній Греції. Пізніше набув іронічного значення за надмірне вихваляння. В Україні в першій половині XVII ст. став популярним видом поезії. З часом став одним з літературних жанрів, прикладом ораторського мистецтва – використання різних словесних форм для возвеличення окремих осіб та подій.

ПАНТЕЇЗМ (англ. Pantheism – Бог) – це вірування, яке представляє природний світ, включаючи людину, частиною божества.

ПАТЕРИКИ (від лат. pater – отець). Це оповідання про подвиги пустельників певної території, наприклад, Палестини, Сирії, Єгипту, Італії, або ченців якоїсь певної общини, наприклад Синаю чи Афону. Відомі переклади Єгипетського, Єрусалимського, Синайського, Скіфського Римського та ін. патериків. Найпопулярнішими з них на Русі в XI ст. були Єгипетський та Синайський патерики.

ПЕРУ́Н – божество у давньоруській язичницької міфології, покровитель князя і дружини. Бог-громовержець, бог грози, грому і блискавки. Прокопій Кесарійський в VI столітті описує віру слов'ян:«...Вони вважають, що один тільки Бог, творець блискавиць, є володарем над усіма, і йому приносять у жертву биків і здійснюють інші священні обряди». Перун згадується у слов'янських літописах, в тому числі і в договорах Русі і Візантії (князя Олега – 907, князя Ігоря – 945, князя Святослава – 971).

ПІЗНІЙ ПАЛЕОЛІТ– старокам'яний вік, датується 40–10 тис.р. до н. е. Саме з того часу походять пам'ятки первісного мистецтва.

ПІКТОГРАФІЯ (лат.– намальований, гр. – пишу) – малюнкове письмо, в якому поняття (ідеї) передаються за допомогою зорових образів, фігур, схем, спрощених зображень (піктограм).

ПЛАСТИЧНІ МИСТЕЦТВА – поняття, що об´єднує всі види мистецтва, твори яких існують у просторі. П. м. умовно й відносно поділяють на образотворчі й необразотворчі. До образотворчих належать: живопис, скульптура, графіка, монументальне мистецтво; до необразотворчих – архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво.

«ПЛУГ» – спілка українських письменників (С. Пилипенко, А. Головко, П. Панч, І.  Шевченко та ін.). З квітня 1922р. плужани ухвалили «Платформу ідеологічну і художню», де наголошували, що «революційно-селянська творчість плужан має бути скерована насамперед на організацію свідомості широких селянських мас і сільської інтелігенції в дусі пролетарської революції». Позитивним в діяльності «Плуга» було те, що він орієнтував письменників на глибинний і драматичний матеріал життя українського села, суттєво доповнюючи таким чином однобічно-індустріальну і часом наївно-«пролетарську» орієнтацію інших літорганізацій, допомагав знайти своє місце в літературі обдарованій селянській молоді. Негативним в діяльності організації було те, що плужани намагались обмежити й регламентувати «революційним просвітництвом» підхід письменника до тлумачення та обробки матеріалу, свідомо надавали творам максимальної простоти й доступності форми, брали курс на масовість літератури.

ПОП-АРТ (англ. pop art, скорочено від popular art – популярне мистецтво) – неоавангардистський напрям у 60-х pp. XX ст., що на противагу абстрактному мистецтву має предметний характер. Митці цього напряму використовують у своїх композиціях побутові предмети, промислові відходи тощо.

ПОСТМОДЕРНІЗМ – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних. Поширився лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі – у літературі, живописі та музиці. Для нього характерні конформізм, відсутність пафосу, недекларована демократичність, відмова від попередньої культурної парадигми.

ПРОСВІ́ТНИЦТВО – це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII –XVIII століття. Їй передувала наукова революція першої половини XVII ст. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого – переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Українське Просвітництво мало своїм ідейним підґрунтям як власні, так і запозичені ідеї французьких просвітників – Вольтера, Дідро, Руссо, Монтеск'є та ін. Власні традиції - це гуманістичні ідеї діячів братств та Києво-Могилянської академії. Випускники Києво-Могилянської академії стали в Україні першими носіями ідей Просвітництва.

РЕАЛІЗМ (лат. – дійсний) – художній метод в літературі і мистецтві, що відображає реалістичну картину подій, явищ і т. ін.

РЕВОЛЮЦІЙНИЙ РОМАНТИЗМ – стильова хвиля 10–20-х років
ХХ століття. Його основні особливості: намагання «одним ударом» покінчити з усіма суспільними суперечностями; абсолютне заперечення одних цінностей задля тотального утвердження інших; мотиви абстрактного космізму, хоча й зі збереженням національного колориту; аскетизм; оспівування «червоного терору». Найбільш видатні представники: В. Еллан, В. Сосюра, В. Чумак.

РЕКВІЄМ (з латин. «спокій») – це вокальний або вокально-інструментальний твір, присвячений пам’яті померлого. Спочатку це був жанр церковної музики. У ХVІІІ–ХІХ  ст. реквієм стає концертом і набуває характеру цілком світського жанру.

РЕФОРМАЦІЯ (лат. reformatio – поліпшення, перетворення) – широкий суспільний рух у Західній та Центральній Європі XVI ст., що поєднував у собі суспільно-політичні і релігійні течії. Р. розпочалася в Німеччині з виступу Мартіна Лютера. P. стала початком багатьох протестантських церков. Ідеї Реформації дали початок таким поняттям, як права і свободи людини. Реформація на Україні була однією з форм опозиції політиці насильного покатоличення й полонізації населення.

РОКОКО (фр. гососо – черепашка неправильної форми) – мистецький стиль, що розвинувся в добу пізнього бароко (перша пол. XVIH ст.) з характерним орнаментом у формі кривих ліній, що нагадують черепашку. Характеризується примхливо-вишуканим оздобленням та декоративністю. У другій половині 18 століття дійшов (з Франції і Австрії) в Україну – до Києва, Львова. Майже головним словом доби рококо було слово «примха» (каприз). У мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами («грайливе» рококо). Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру (палаців, церков, костьолів). В добу рококо скульптура (переважно поліхромна) стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі («rocaille»).

РОМАНС – невеликий вокальний твір для одного голосу з супроводом, котрий відрізняється від пісні складнішою формою та більшою роллю супроводу. Первісно романс означав пісню народного типу, що виконувалась іспанською мовою. У ХІХ ст. романс став одним із провідних та улюблених жанрів музичного вокального мистецтва.

РОМАНТИЗМ (франц.) – ідейний і художній напрям кінця XVIII – поч. XIX ст., що охопив усі види мистецтва і науку, надавши їм національно-патріотичного забарвлення. Характеризувався проникненням фольклорних явищ у професійне мистецтво, зверненням до національних традицій та історії.Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків – з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 р. у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» О. Павловського і збірка М. Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії.

"РУСЬКА ТРІЙЦЯ" (1833–1837 рр.) – галицьке літературне угрупування, очолюване Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем, що з кінця 1820-х років розпочало на західних українських землях національно-культурне відродження. Воно мало виразний слов'янофільський і будительсько-демократичний характер. Діяльність «Руської трійці», викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів. Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових слов'янських діячів, «трійчани» укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі»(1833).

САКРАЛЬНЕ (від лат. sacer – священний) – наділене божою благодаттю. Таким є релігійна віра, таїнства, церква, особи, зведені у священицький сан, речі і дії, що стосуються релігійного культу. С., на відміну від мирського, є релігійно санкціонованим.

СВІТОВЕ ДЕРЕВО (гора)– сутнісний компонент міфологічного космічного устрою, який об'єднує світ небесний (горній), земний (дольній), підземний (хтонічний).

СИМВОЛІЗМ (франц.) – напрям у літературі та мистецтві
кін. ХІХ ст., що ґрунтується на ідеалістичній філософії, відображенні світу як «вищої реальності» через символи. Його основні особливості: надає символістським формам актуального національного змісту; діячі не відмовлялись від громадських обов’язків літератури; органічне поєднання Краси і Правди; туга за казковим і прекрасним світом, у якому особа і нація злились би в одне ціле, подолавши відчуженість; використання жанрів фольклору; особлива милозвучність; поєднання абстрактних символів із реальними враженнями. Прихильники С. через складний світ ірреального, надприродного, прагнули до утвердження концепції: «мистецтво для мистецтва». Початки українського символізму пов'язані з ранньою творчістю П. Тичини (1914–1917), Я. Савченка, О. Слісаренка, Д.  Загула, В. Ярошенка, К. Поліщука та ін.

СКОМОРОХ, СКОМОРОСТВО – за часів Київської Русі – блазень, мандрівний середньовічний актор при дворі князя, монарха, що розважав господаря та його гостей різними витівками, жартами, удаючи із себе дурника, штукаря.

СКУЛЬПТУРА – це просторове образотворче мистецтво, яке відображає світ у пластичних образах, що реалізуються в матеріалах, за допомогою яких передається життєва подоба явища. Скульптурні твори виконують з твердих матеріалів – мармуру, граніту або інших видів каменю; відливають із металів: бронзи, чавуну, сталі, різних сплавів; твори дрібної пластики виконують із благородних металів: золота, срібла, рідко платини; вирізьблюють із дерева. С. поділяється на круглу – таку, яка сприймається з усіх точок зору, барельєф, рельєф і горельєф.

СОЦІАЛІСТИ́ЧНИЙ РЕАЛІ́ЗМ (скорочено соцреалі́зм) – термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва, «що являє собою естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства». Соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва. Термін «Соціалістичний реалізм» у радянській пресі вперше з'явився в 1932 р.

СТАНКОВЕ МИСТЕЦТВО – термін, яким визначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер: у живопису – картина, в скульптурі – статуя, погруддя і т. д. У добу Київської Русі – це ікони.

СЮРРЕАЛІЗМ – (франц. surrealisme – надреалізм) – авангардистський напрям у літературі та мистецтві, що виник у Франції на рубежі
1910–1920-х років. Термін «сюрреалізм» належить французькому поетові Гійомові Аполлінеру: він назвав свою п'єсу «Груди Тірезія» (1918 р.) «сюрреалістичною драмою». художній світогляд, який абсолютизує сферу підсвідомого. До С. відносить поезію раннього П. Тичини, Б. Антоновича, В. Барки, В. Лесина, новелістику М. Хвильового, Г. Косинки, М.  Йогансена, драму М. Куліша. У повоєнній українській емігрантській літературі виразником сюрреалізму був письменник Ю. Костецький.

ТОТЕМІЗМ (від індіан. тотем – його рід) – вірування первісних людей у походження їх окремих родинних груп від певної тварини чи рослини.

ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА – археологічна культура бронзової доби; існувала у ІV–III тис. до н. е. Назву отримала від першого поселення, відкритого і дослідженого В.  Хвойкою у 1890 р. біля села Трипілля на Київщині. Трипільські племена у ІV–II тис. до н. е. заселяли більшу частину території правобережної України, Молдови, Східної Румунії. Вони досконало розвинули техніку житлового будівництва. Високого рівня досягло керамічне виробництво. Значне місце в становленні і розвитку духовної культури трипільського населення займало мистецтво. Воно виконувало роль емоційно-образного утвердження релігійних уявлень. Характерною особливістю його був нерозривний зв'язок матеріально-утилітарної (практичної) та художньо-естетичної функції. Т. к. вважається вершиною розвитку енеолітичних землеробських суспільств.

УКРАЇНСЬКИЙ СТИЛЬ (УКРАЇНСЬКИЙ МОДЕРН) – течія в архітектурі, малярстві та ужитковому мистецтві поч. ХХ ст., у рамках загальноєвропейських тенденцій формування національних стилів (російського, польського, норвезького та ін.); використання елементів гуцульського та бойківського народного мистецтва (переважно архітектури), української народної орнаментики, мистецької спадщини Київської Русі для створення національного різновиду європейського модернізму. Головні представники в архітектурі: В. Кричевський,
І. Левитський, О. Лушпинський, В. Нагірний, Т. Обмінський; у малярстві: О. Курилас, М. Сосенко, Ю. Панькевич.

ФОЛЬКЛОР (англ. народна мудрість, народне знання) – народна творчість.

ФРЕСКА (італ. fresco, букв. — свіжий) – 1) Живописний твір, виконаний водяними фарбами на свіжій, вогкій штукатурці. 2) Спосіб живопису, що ґрунтується на застосуванні водяних фарб, які наносять на вогку штукатурку.

ФУТУРИЗМ – один із напрямів авангардизму ХХ ст. Етапи розвитку: кверо (передфутуризм) (1914–1918); панфутуризм (1918–1927); «Нова генерація». Для футуризму є характерними: рух задля руху, «поезомалярство», неприйняття вічних цінностей, акцентування «грубих» речей, екстраполювання сучасного в майбутнє, позбавлене будь-яких традицій. Найбільш видатні представники: М. Семенко, О. Влизько,
С. Гординський.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ (від лат. civilis – громадський, державний, вихований) – 1) Сукупність історичних, географічних, соціокультурних та ін. особливостей конкретного суспільства, народу, країни. 2) Історичні типи культур, локалізованих у часі й просторі (давні цивілізації Єгипту, Месопотамії, Індії тощо). 3) Важлива характеристика умов та стану соціального буття людини, що виявляється в досягнутому рівні технічного розвитку та зумовленого цим асортименту послуг та зручностей (комфорту), що може забезпечити суспільство на цій основі.

ШІСТДЕСЯ́ТНИКИ – назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х – у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники
І. Драч, М. Вінграновський, В.Дрозд, Гр. Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, В.Симоненко, М. Холодний, Л. Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники А. Горська, В. Зарецький, Б. Чичибабін, літературні критики
І. Дзюба, Є. Сверстюк, режисер Л. Танюк, кінорежисери С. Параджанов, Ю. Іллєнко та ін. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими.

ЯЗИЧНИЦТВО – сучасна наукова назва давньої релігії, що існувала до прийняття світових релігій у всіх народів. Термін «поганство», яким користувалися християнські проповідники, вважається застарілим і не відповідає нормативним вимогам до термінології, оскільки має негативно-емоційне забарвлення. Поняття Я. охоплює широкий спектр вірувань народу з найдавніших часів: уособлення природи, віра в духів, культ предків, тотемізм, магія, чаклунство, знахарство та ін. Я. вважається релігією політеїстичною, хоча у слов'ян існувало поняття одного Бога – найголовнішого, батька всіх богів (Господа). Тому Я. можна віднести й до релігій, що засновані на культі роду, особливо пізні його форми, які побутували навіть паралельно з християнством. Язичницька обрядовість частково збереглася в українському фольклорі, родинно-побутовій звичаєвості, традиціях.

ЯРИЛО – божество у слов'янській міфології, пов'язане з родючістю; культ Я. супроводжувався карнавальними іграми, танцями. 

Донецький інститут залізничного транспорту

Кафедра „Соціально-гуманітарні дисципліни”




В. Л. Агапов

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Методичні вказівки
для студентів всіх спеціальностей

денної форми навчання

Донецьк – 2014
Агапов Володимир Леонідович

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Методичні вказівки
для студентів всіх спеціальностей

денної форми навчання
Комп’ютерний макет Сіденко М.О.
Технічний редактор Чупахіна Н.А.


Підписано до друку 24.06.2014.

Формат 60×84/16. Папір писальний. Гарн. Times New Roman.

Друк на ксероксі

Умов. друк. арк. 6,9. Наклад 15 прим. Зам. №


Донецький інститут залізничного транспорту


Надруковано в редакційно-видавничому відділі ДонІЗТ

Свідоцтво про внесення до Держ. реєстру від 22.06.2004р.,



серія ДК №1851
83018, м. Донецьк – 18, вул.Горна,6.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей денної форми навчання Донецьк 2014 (477) iconМетодичні вказівки до практичних занять для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей. Призначене для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей
Методичні вказівки до практичних занять для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей
Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей денної форми навчання Донецьк 2014 (477) iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни " культурологія" для студентів денної форми навчання всіх спеціальностей
Дисципліна “Культурологія” є складовою нормативної частини циклу професійної та практичної підготовки
Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей денної форми навчання Донецьк 2014 (477) iconМетодичні вказівки до вивчення курсу «історія україни» та тематика контрольних робіт для студентів заочної форми навчання
Методичні вказівки призначені для студентів першого курсу всіх бакалаврських напрямів заочної форми навчання. Мета: допомогти студентам...
Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей денної форми навчання Донецьк 2014 (477) iconМетодичні рекомендації та завдання для практичних занять з дисципліни "Англійська розмовна мова" для студентів всіх спеціальностей
Методичні рекомендації та завдання для практичних занять з дисципліни “Англійська розмовна мова” для студентів всіх спеціальностей...
Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей денної форми навчання Донецьк 2014 (477) iconМетодичні вказівки до семінарських занять для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання Редакційно-видавничий відділ
У навчальному посібнику з урахуванням вимог в систематизованому вигляді розглядаються питання становлення політології як науки, основні...
Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей денної форми навчання Донецьк 2014 (477) iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни " культурологія" для студентів денної форми навчання
Дисципліна “Культурологія” є складовою нормативної частини циклу професійної та практичної підготовки
Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей денної форми навчання Донецьк 2014 (477) iconМетодичні вказівки для роботи студентів розроблені відповідно до робочої програмою дисципліни "Історія української культури" для студентів денної форми
Методичні вказівки для роботи студентів розроблені відповідно до робочої програмою дисципліни “Історія української культури” для...
Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей денної форми навчання Донецьк 2014 (477) iconМетодичні вказівки для студентів І курсу медичного факультету денної форми навчання з «Історії України та української культури»
Кафедра філософії, соціально-гуманітарних дисциплін, іноземних мов, української та латинської мови
Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей денної форми навчання Донецьк 2014 (477) iconМетодичні вказівки щодо написання наукових (курсових, кваліфікаційних та дипломних) робіт для студентів денної та заочної форм навчання
Бондаренко Т. Г., Надточій О. Л. Методичні вказівки щодо написання наукових (курсових, кваліфікаційних та дипломних) робіт : для...
Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей денної форми навчання Донецьк 2014 (477) iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки» (для студентів галузі знань 0305...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка