Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни " культурологія" для студентів денної форми навчання



Сторінка1/4
Дата конвертації04.06.2017
Розмір0.81 Mb.
ТипМетодичні вказівки
  1   2   3   4





Української державної академії

залізничного транспорту
Кафедра „Соціально-гуманітарних

дисциплін”

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до семінарських занять з дисципліни

КУЛЬТУРОЛОГІЯ”



для студентів денної форми навчання

спеціальності „Економіка підприємства”


Донецьк - 2007 р.


  1. Вимоги освітньо-професійної програми і навчального плану.

    1. Дисципліна “Культурологія” є складовою нормативної частини циклу професійної та практичної підготовки.

    2. Навчальним планом на вивчення дисципліни передбачено 81 години . У тому числі:

    3. Для студентів, що опановують спеціальність „Економіка підприємств”

  • 18 лекційних;

  • 18 практичних;

  • 45 самостійна робота.

    1. Форма підсумкового контролю для студентів - залік


Укладач: к.педаг.н.,доцент С.М.Жуков. .
к.іст.н., доцент І.В.Петрова

Затверджено і рекомендовано до використання

у навчальному процесі на засіданні кафедри

соціально-гуманітарних дисциплін

протокол № __ від _________________ 2005 р.

На засіданні методичної комісії протокол №___

від ________________________________________


Зміст


Вступ

3

І. Тематика та структура семінарських занять

4

Тема “Специфіка культурологічного знання”.

4

Тема “Культура цивілізацій Стародавнього Сходу”

9

Тема “Культура Середньовіччя.

15

Тема ”Культура Європейського Відродження”.

17

Тема ”Культура Нового часу та епохи Просвітництва”.

22

Тема “Розвиток культури України у другій половині XIV – XVIII ст.”

24


Тема “Українська культура доби імперського панування (XIХ - на поч. XX ст.)”

25


Тема “Національно-культурне відродження в Україні та його занепад (1917-1939 рр.). ”

29


Тема “Культура України у 1939- 1991 рр.”

37

ІІ. Тестові завдання для поточного контролю

31

ІІІ. Теми рефератів

37

ІV Перелік залікових та екзаменаційних питань з курсу

41



ВСТУП
Курс "Культурологія" передбачає вивчення світової та вітчизняної культури, є частиною циклу гуманітарних дисциплін, що несуть основне навантаження в процесі морально-естетичного та особистісного становлення студентів, що можливо лише у сфері культури, тобто у "сфері автономного існування особистості як духовної одиниці, за спиною которой стояла б традиція, стояли б мислячі покоління, які створили наступність, до якої ти включаєшься й перед якою відчуваєш особисту й професійну відповідальність" (М.Мамардашвилі).

Humanitas у перекладі з латинської означає “людство, людяність”. Це поняття змістовно накреслює характер ставлення до людини як найвищої цінності, вартої поваги та прав на свободу, щастя, вільний розвиток своїх природних здібностей.

Більш у вузькому значенні Humanitas передбачає всебічність формування особистості фахівця, не менше вузького спеціаліста, але й глибоко освіченої людини, з широким колом інтересів і духовних потреб. Це підвищує актуальність вивчення курсу "Українська та зарубіжна культура" як нормативної бази, що дозволяє отримати грунтовні знання про механізми людського, а значить і культурного способу осмислення світу.

Вивчення історії людства в її культурних вимірах - необхідна складова гуманітарної підготовки сучасного спеціаліста.

Певну ясність у розуміння поняття "культура" внесла Всесвітня конференція з культурної політики, проведена під егідою ЮНЕСКО 1982 року. Вона прийняла декларацію, в якій культура тлумачиться як комплекс характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій і вірувань.

Збереження в структурі курсу традиційного розподілу матеріалу за історичним принципом допомагає опановувати матеріал в тих параметрах, які накреслює типологія виробництва і відтворення суспільного життя. Але враховуючи багатоаспектність їх форм в культурі, головна увага приділяється найважливішим серед них формам, які дають уявлення про духовні здобутки і систему ціннісних орієнтирів, закладених в його основу. Тому всі теми базуються переважно на єдиних структурних елементах, що вводять вивчення культурних явищ на світоглядні аспекти.

Особлива увага приділяється також художнім засобам виразності соціокультурних опозицій "людина - суспільство", тобто літературі і мистецтву, які завжди вважались гарантом сприйняття світу в його цілісності, хоронителями цілісності особистості, цілісності культури і життєвого досвіду людства.

Саме в цих напрямках і здійснюється вивчення цього курсу.
І. ТЕМАТИКА ТА СТРУКТУРА СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ “КУЛЬТУРОЛОГІЯ” (ДЕННА ФОРМА НАВЧАННЯ)
Тема: “Специфіка культурологічного знання”
Мета: визначити специфіку й зміст курсу культурології, її місце в системі суспільних наук. З'ясувати категорії, методи та функції культурології, а також її роль у соціальному перетворенні суспільства.
Після вивчення матеріалу cтудент повинен уміти:


  • правильно визначати місце культурології в системі сучасних наук;

  • розрізняти культурологію як науку та навчальну дисципліну;

  • визначати об’єкт і предмет культурології;

  • розкривати взаємозв’язок культурології з іншими науками;

  • пояснювати суть основних функцій культурології.


План


  1. Предмет культурології. Сутність культури. Смислове поле культури. Культура як людська діяльність.

  2. Структура та функції культури.

  3. Проблема сутності культури в її історичному розвитку. Підходи до вивчення культури.

    1. Раціоналістична просвітницька інтерпретація культури (французькі енциклопедисти, І.Гердер) та її критика (Ж.-Ж. Руссо, І. Кант).

    2. Панлогізм Г. Гегеля: розуміння культури як розмаїття форм вияву абсолютної ідеї.

    3. Концепція З.Фрейда про культуру як засіб розв’язання суперечностей між собою і суспільством.

    4. Проблема єдності і відмінності суспільства, культури та цивілізації, місця в них людської особистості у “філософії життя” (Ф.Ніцше, А.Бергсон, О.Шпенглер), в екзистенціалізмі (М.Бердяєв, К.Ясперс, М.Хайдеггер, Ж.-П.Сартр), у психоаналізі (К.Юнг, Е.Фромм, З.Фрейд).



Методичні рекомендації студентам
Приступаючи до вивчення теми, необхідно: по-перше, ознайомитися з переліком літературних джерел, рекомендованих до теми, та відібрати ті, у яких більш повно і доступно висвітлено всі вузлові питання теми семінарського заняття; по-друге, слідуючи загальному методичному правилу, потрібно визначити коло основних понять, що відображають у своїй змістовній частині суть проблеми.

Так, однією з центральних проблем цього семінарського заняття є з'ясування специфіки предмета культурології та його змісту. Важливо звернути увагу студентів на те, що розглянуте питання не є абстрактно-теоретичним, а сягає своїми коріннями до соціальної практики. На сьогодні відомо багато визначень предмету культурології, розглянемо найбільш впливові з них. Так, на думку відомої російської дослідниці Г.Маркіної, предметом культурології є об'єктивні закономірності світових та національних культурних процесів, пам'ятники та явища матеріальної і духовної культури, чинники й передумови, що керують виникненням, формуванням і розвитком культурних інтересів та потреб людей, їхньою участю в збільшенні, зберіганні та передачі культурних цінностей.

На відміну від Маркіної, український вчений М.Закович вважає, що предметом культурологічного курсу є смисли, втілені у результаті культурної діяльності людства, які складаються в реальному історичному просторі та часі й відображають неповторний соціально-культурний досвід існування спільноти.

За визначенням російського дослідника О.Радугіна “культурологія – це гуманітарна наука про зміст, закономірності існування та розвитку, людському значенні та способах пізнання культури”. Як бачимо, незважаючи на різноманітність визначень предмету культурології, в них можна виділити синтезуюче ядро, що об’єднує різні точки зору. Таким ядром виступає саме слово “культура”. Термін “культура” походить від латинського cultura, що в перекладі означає обробіток землі, культуваня, тобто зміна у природному об’єкті під впливом людини, її діяльності, на відміну від тих змін, що викликані природними причинами. Уже в цьому змісті терміна мова виразила важливу її особливість – єдність культури, людини, її діяльності. Це поняття на відміну від іншого – “natura” (природа) означає в одному контексті “створене”, “позаприродне”. Світ культури, будь-який його предмет чи явище сприймаються не як наслідок природних сил, а як результат зусиль самих людей, спрямованих на удосконалення, обробіток, перетворення того, що дано безпосередньо природою.

На сьогодні відомо багато визначень культури. У науковій літературі нараховується більше 250 різних її визначень, але більшість вчених схиляються до такого формулювання “культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людиною”. Сьогодні поняття “культура” означає історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражених у типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Поряд із визначенням предмету культурології, також важливою методичною основою цього семінара є проблема систематизації культури і розкриття її структури. Сучасній науці вдається виявити і проаналізувати структурні частини культури. Так, на основі різновидів людської діяльності сучасна наука виділяє дві форми культури: духовну та матеріальну. Матеріальна культура — це засоби виробництва, житло, предмети домашнього побуту, одяг, засоби транспорту і зв'язку — все те, що є результатом виробничої, матеріальної діяльності людини. Духовна культура — це пізнання, моральність, виховання та просвіта, включаючи право, філософію, етику, естетику, науку, мистецтво, літературу, міфологію, релігію. У той же час слід усвідомити, що поділ культури на матеріальну і духовну якоюсь мірою умов­ний, ці сфери культури тісно зв'язані між собою, творіння матеріаль­ної культури не можуть виникнути без участі людської свідомості. Вони є предметним втіленням творчої діяльності людини, її знань, інтелекту, тобто містять духовний компонент. Продукти духовної культури, як правило, мають матеріальне втілення (книги, картини, кінофотомагнітні плівки).

Продовжуючи вивчення другого питання, студент повинен зупинитися на аналізі функцій культури. Викладач рекомендує розпочати вивчення цього питання з визначення поняття “функція”. Суспільні науки розглядають функцію як призначення, роль якогось елемента в соціальній системі. Студент може проаналізувати функції окремих елементів культури (мови, науки, мистецтва) стосовно всієї системи культури. Але, на думку викладача, насамперед варто розглянути функції культури в цілому стосовно суспільства, а саме звернути увагу на адаптивну функцію, пізнавальну, креативну, комунікативну, релаксаційну, інтегративну, трансляційну, нормативну, ціннісну функції.

Наприкінці семінарського заняття слід зазначити, що для правильного і повного розуміння змісту культурології варто враховувати процес тривалого накопичення філософських і культурологічних знань мислителів минулого. Вивчення походження, сутності культури передусім пов’язане з такими галузями знань, як етнографія, мистецтвознавство, історія і філософія, і знайшло свій вияв у різних теоріях культури. Глибокого вивчення, на погляд викладача, заслуговують концепції локальних цивілізацій О.Шпенглера та А.Тойнбі, інтегральна концепція П.Сорокіна, феноменологічні, екзистенціальні культурологічні концепції (Е.Гуссерль, К.Ясперс, А Камю, Ж.-П. Сартр), концепції психоаналізу (З.Фрейд, К.Юнг) та структуралізму (К.Леві-Стросс, Р.Барт, М.Фуко), ігрова концепція культури (М. Бахтін, Й.Хейзінг, Х.Ортега-і-Гассет).



Контрольні питання:


  1. Які є підходи до визначення поняття „культура”? Яку еволюцію пройшло це поняття?

  2. Охарактеризуйте технологічну, діяльністну, аксеологічну концепцію культури

  3. Які основні форми культури? Як співвідносяться між собою культура та форми культури?

  4. Назвіть основні функції, які виконує культура у суспільстві. В чому вони проявляються?

  5. Що ви знаєте про причини виникнення субкультури у ХХ ст.? Які субкультури ви знаєте?

  6. Які вам відомі наукові точки зору щодо суті понять „культура” та „цивілізація”? Яка із них ближче вам?

  7. Коли та за яких обставин, на думку К.Ясперса, формується культура „осьового часу”? В чому її своєрідність?

  8. У чому суть культурологічної концепції О.Шпенглера (“Занепад Европи”)? Які вісім культур визначає О.Шпенглер ?

  9. Як ідея „надлюдини” Ф.Ніцше пов’язана з проблемою збереження культури?

  10. Як розуміє історію культури французький етнолог К.Леві–Строс? Що означають введені ним поняття „холодних” та „гарячих” культур?

  11. Які основні ознаки для типології культур відокремлює М.Я.Данилевський? Які культурно-історичні типи він пропонує?


Література:


  1. Залізняк Л.Л. Первісна історія України / Навч. посібник .- К.: Вища школа, 1999. - 263 с.

  2. Греченко В.А., Чорний І.В., Кушнерук Ю.А, Реженко В.А. Історія світової та української культури. - Підручник для вищих закладів.- К.: Літера. 2000. - 464с.

  3. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посіб./ Б.І.Випік. Ю.А.Горбань, Я.С.Калакура та ін.; За ред. С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука.-К.: Вища шк.: Т-во "Знання", КОО,1999. - 326 с.

  4. Історія української культури / за ред. І.Крип'якенича. - К.: Либідь, 1994. – 536с.

  5. Історія світової культури: Навч. пос. / Кер. авт.кол. Л.Т. Левчук. - К.:Либідь, 1994. - 320с.

  6. Лекції з історії світової та вітчичняної культури: навч. посібник для студ. ВНЗ гуманітарних спеціальностей /За ред. А. В. Яртися. - Львів: Світ, 1994.- 496с.

  7. Культура українського народу: навч. посібник/ В.М.Русанівський, Г.Д.Верес, М.В.Гончаренко та ін. - К.: Либідь, 1994. - 272 с.

  8. Українська культура: Лекції / За ред. Дм. Антоновича. - К.: Либідь, 1993. -592с.:іл.

  9. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник. / М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М. Семашко та ін.; За ред. М.М.Заковича.- К.:Т-во "Знання", КОО, 2000. - 622 с.

  10. Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України: Курс лекцій.- К.: Либідь, 1992.- 376 с.



Тема: “Культура цивілізацій Стародавнього Сходу”
Мета: ознайомити студентів з основними характеристиками й собливостями культури Старадавнього Сходу, окреслети основні етапи її розвитку й розкриває механізми її функціонування, виявити конкретну культурно-історичну специфіку.
Після вивчення матеріалу cтудент повинен уміти:

  • охарактеризувати особливості шумеро-вавилонської / аккадської художньої культури;

  • пояснювати відмінність між світовідчуттям передньоазійської та давньоєгипетської людини;

  • відображати основні особливості амарнського періоду в давньоєгипетській традиції;

  • визначати основні політичні проблеми у творчості давньокитайських філософів.


План


  1. Культура Стародавнього Єгипту.

    1. Основні досягнення у виробничій сфері. Техніка та інженерна справа. Матеріальний побут.

    2. Писемність та освіта. Науково-практичні знання.

    3. Релігійно-міфологічний світогляд. Література. Театр, музика, спорт.

    4. Архітектура та мистецтво.

  2. Культура Стародавньої Месопотамії.

    1. Релігійно-міфологічні уявлення вавілонян.

    2. Культурні здобутки в галузі науки та письменності.

    3. Особливості архітектурного будівництва.

    4. Провідні жанри месопотамського мистецтва.

  3. Культура Китаю, її світоглядна парадигма, провідні напрямки культуротворчої діяльності.

  4. Культура стародавнього Ірану та Індії, міфологічні уявлення та форми суспільного життя, особливості релігійного канону та його інтерпретація у мистецтві.


Методичні рекомендації студентам
Приступаючи до вивчення історії світової та вітчизняної культури, слід усвідомити, що історія світової культури — це скарбниця мудрості та досвіду, надбаних людством протягом тисячоліть. Великий внесок у культуру всього людства зробив Стародавній Схід. Вивчаючи цю тему, спочатку потрібно визначитися з територіальними та хронологічними межами існування стародавніх цивілізацій та виокремити основні риси локальних культур, які надалі спричинили формування загальноісторичного типу культури Стародавнього Сходу. Тільки після оволодіння цією базовою інформацією студент може звернутися до вивчення першого питання.

Вивчаючи перше питання необхідно звернути увагу на те, що культура Старадавнього Єгипту – одна з найдавніших і найбільш самобутніх, для нас вона важлива тим, що заклала підвалини світової культури. Визначні досягнення староєгиптеської культури вплинули на мистецький розвиток сирійців, хеттівв, ассирійців, егейських народів, послужили основою для високого грецького мистецтва.

У відповіді на це питання слід приділити значну увагу впливу еколого-географічного середовища (територіальна замкненість Єгипту, чітка періодичність розливів Нілу, домінування рівнинного ландшафту), суспільного ладу (пережитки первісного ладу, деспотичність влади фараонів) на формування таких рис культури Стародавнього Єгипту як теоцентризм, прославлення божественності влади фараонів, могутності богів, підлеглість особистості державі, монументальність, символічність, декоративність, традиційність. Надалі вивчаючи особливості давньоєгипетської культури слід зазначити, що правила і канони художнього творчості залишалися майже незмінними протягом всього існування цієї цивілізації. Непорушність та велич царської влади підкреслювалося установленими прийомами: розташуваннями сцен і фігур, їхніми розмірами, канонічними позами та жестами. Більш того, оскільки фараон вважався живим богом та існувало поклоніння величезному пантеону богів, мистецтво, як правило, мало релігійно-культове значення. Художник був зобов'язаний спиратися на традиції, освячені авторитетом релігії. Величезне значення в релігії Древнього Єгипту мав заупокійний культ. Майстри створювали усипальниці, які зберігали мумії мертвих царів та вельмож, тому що в них, відповідно до віри, могла повернутися душа людини. Якщо мумія не зберігалася, душа могла повернутися в подобу тіла - статую, і тому скульптор у Древньому Єгипті називався «той, що творить життя». У Древньому Єгипті існували настанови та правила для скульпторів і живописців. Для роботи застосовувалися шаблони і сітки, за допомогою яких переносили пропорції і контури фігур людей та тварин на стіни храмів. Однак у межах суворого підпорядкування традиціям та канонам древньоєгипетське мистецтво не було позбавлено руху, зв'язку з реальним життям, із почуттями і переживаннями людини, із народною традицією, хоча у той же час це мистецтво Єгипту було знеособленим.

Відповідь на друге питання також слід розпочати з аналізу природно-кліматичних умов регіону та з викладення основних подій політичної історії державних осередків, що були утворені на території Передньої Азії. Подальше студіювання цієї інформації допоможе студентам усвідомити специфіку ціннісних орієнтацій та критеріїв, етичних та естетичних принципів, що визначили спрямованість розвитку мистецтва Месопатамії, відбилися в змісті і формі творів художнього творчості. Так, слід зазначити, що в перекладі з грецької слово “Месопотамія” буквально означає "Межиріччя”, так називали стародавні греки долину, ство­рену наносами двох великих азіатських річок — Тигру й Євфрату (Дворіччя). У Дворіччі змінювались один за одним різні державні ут­ворення, в тому числі Шумер, Аккад, Північна Месопотамія, Вавилонія, Ассирія, Іран. Їх еколого-географічне середовище позначене значною “відкритістю” територій, нерегулярністю й непередбачуваністю спустошливих повеней, розмаїттям ландшафтів, несталістю клімату. Певною мірою це призвело до відчуття плинності та хиткості усього існуючого; у словесній творчості домінування мотиву суєтності буття, яке зрівнює в смерті багатого й бідного, мотиву загубленості малої людини серед суперечностей світу, підкореності її випадковостям божого промислу (наприклад, відома “Розмова господаря з рабом”).

Характеризуючи особливості архітектурної забудови міських поселень Шумеру, слід звернути увагу на те, що зведення споруд у Передній Азії підкорялося загальній моделі міфічного простору, проекцією якого вважалась архітектурна будова. Оскільки сам акт творення Світу сприймався як розділення раніш цілісного, як розмежування неструктурованого Хаосу (наприклад, в аккадській космогонічній поемі “Енума еліш” розчленування праматері Тіамат богом Мардуком), то з особливою силою підкреслювався мотив межі, відокремленого простору. Типовий давньосхідний дім, закритий з усіх боків, освітлювався через невеликі віконні прорізи у верхній частині стіни (за шумерською традицією кімнати групувалися навколо внутрішнього двору), служить показником тяжіння до обмеження простору.

Серед літературного доробку населення Месопотамії слід виокремити такі твори, як “Поема про Гільгамеша”, “Повчання Ахікара”, “Розмова господаря з рабом про смисл життя”, “Жалібні пісні для заспокоєння серця” тощо. Рекомендується детально розглянути сюжет цих шедеврів, оскільки література Месопотамії істотно вплинула на художню словесність інших стародавніх народів, особливо євреїв. Її сюжети були запозичені европейською літературою. Так, образ підступної Ліліт перейшов із вавилонської літератури в біблію, в апокрифи стародавньої Русі, у “Вальпургієву ніч” Гете, в новелу Анатоля Франса “Дочка Ліліт”. Образ зманіженого Сарданапала (під цим ім’ям виступає в Біблії ассирійський цар Ашшурбаніпал) часом використовується в сучасній літературі.

Наступне питання семінару, яке пропонується для обговорення на семінарі, присвячене вивченню культури Стародавнього Китаю. Студіювання цього питання рекомендується розпочати з аналізу здобутків матеріальної культури Китаю (землеробська культура давніх китайців, культура топосу, транспорті засоби та традиційне житло, чоловіче та жіноче вбрання, система традиційного харчування). Надалі пропонується звернути увагу на специфіку китайської писемності, мови та освіти. Так, характеризуючи стан розвитку освіти та наукових знань, слід звернути увагу на те, що у Стародавньому Китаї провідне місце в системі освіти та науки належало філософії та історіографії. Природничі та прикладні наукові знання були розвинуті в Старадавньому Китаї відносно слабко. Серйозно загальмувало розвиток природничих знань у Китаї всесильне конфуціанство, яке зосередилося на проблемах соціальної етики. Видатний мислитель світу Кун-Фу-цзи створив вчення, основним змістом якого став ідеал соціальної гармонії та пошук засобів для його досягнення.

Більш повільно у порівнянні з природничими науками, особливо у період панування династій Цінь та Хань, розвивалась історія та історичні дисципліни, тут слід детально проаналізувати творчий доробок фундаторів китайської історіографії Сима Цянь (“Історичні записки” – “Ші цзі”), Бань Гу та Бань Чжао (“Історія Старшої Хань” – “Цянь Хань-шу”). Після цього слід особливу увагу приділити літературній спадщині стародавніх творців та надати характеристику конфуціанським канонам: “Книга перемін” (“Іцзін”), “Книга історії” (“Шуцзін”), “Книга пісень” (“Шіцзін”), “Книга ритуалу” (“Ліцзі”), “Весна й осінь” (“Чуньцю”), “Бесіди й судження” (“Луньюй”). Після загального аналізу вищезазначених літературних творів, слід зупинитися на жанрових особливостях пізнішої китайської поезії, яка розвивалася у двох основних жанрах: пісянях-геші та поемах-фу.

Наступне питання присвячене вивченню культури стародавнього Ірану та Індії. Студіювання цього питання рекомендується розпочати з вивчення міфологічних уявлень та форм суспільного життя стародавніх індусів, особливостей релігійних канонів індуїзму (брахманізму). Так, в І тис. до н.е. численні релігійні течії раннього рабовласницького суспільства в Індії склали основу сучасного індуїзму. Проголошуючи суспільну нерівність явищем цілком закономірним, брахманізм вважав страждання людей несуттєвими, оскільки світ явищ - лише ілюзія. Реальним залишається існування світового духу. Ключовим моментом брахманізму, що є домінантою в індійській релігії та філософії, є сансара (санскр. - перехід) - теорія переродження душ; за цією теорією, зі смертю людини її душа переселяється в нову істоту (людини, тварини, рослини, Бога). Цей ланцюг утілень безкінечний і залежить від людської долі - карми (санкскр. - діяння, вчинок).

Після ознайомлення з міфологічними уявленнями давніх індусів, специфікою кастового устрою давньоіндійського суспільства студентам рекомендується звернути увагу на численні пам’ятки санскритомовної літератури, які збереглися до сьогодення. Особливе значення для вивчення культури Стародавньої Індії ма­ють письмові джерела, насамперед, сукупність найбільш ранніх текстів — Веди (дослівно з санскриту — "священне знання"). Це ста­родавні пам'ятники індійської релігійної літератури. Вони складали­ся протягом багатьох століть (кінець II — початок І тис. до н.е.). Вед було чотири: "Рігведа" (Веда гімнів), "Самаведа" (Веда пісень). "Яджурведа" (Веда для жертвоприношень), "Атхарваведа" (Веда заклинань). ”Рігведа” складається з 1017 гімнів, зібраних у де­сятьох книгах, більша частина віршів прославляє Агні, бога вогню, й Індру, бога дощу й небес. Користуватись цими гімнами могли тільки люди, обізнані в духовних питаннях. "Самаведа" складається з 1549 віршів, багато з яких зустрічаються в іншому контексті в "Рігведі". "Яджурведа" містить інструкції з проведення жертвоприношень. В "Атхарваведі" зібрані різні пісні та обряди, в основному призначені для лікування хвороб.

Веди написані на стародавньоіндійській (ведійській) мові, або на мові санскрит, що означає "досконалий", "оброблений". На основі санскриту була створена і своєрідна писемність. Алфавіт складався з 48 букв, з яких 12 — голосних. Майже всі слова на письмі в санскриті пишуться укупі, разом, розділені лише рядки. Санскрит здобув ши­роке розповсюдження в Індії як важливий засіб спілкування між чис­ленними племенами і народностями. Володіння санскритом було оз­накою освіченості та культурності.

Також джерелом для вивчення індійської культури першої поло­вини І тис. до н.е. служить епічна література. Основними пам'ят­ками епічної літератури стали "Махабхарата" ("Велика війна на­щадків Бхарати") і "Рамаяна" ("Сказання про подвиги Рами"). Вони також записані на санскриті в перших століттях н.е., але в своїй ос­нові вони вже існували в IV ст. до н.е. Ось уже більше двох тися­чоліть ці поеми надзвичайно популярні. Їх герої Крішна ("Махабха­рата") і Рама ("Рамаяна") обожнені і вважаються уособленням Вішну — одного з важливих божеств сучасного індуїзму, який утвердив­ся як панівна релігійна система країни в період пізньої давнини й у Середньовіччі. Індуїзм поділяється на дві основні течії — вішнуїзм і шіваїзм. Від вішнуїзму відділяється ще один напрямок — кришнаїзм.

"Махабхарата" являє собою величезне зібрання літератури різноманітного змісту. Це найбільша поема в світовій літературі. Во­на у вісім разів перевершує за розміром "Іліаду" разом з "Одіссеєю". Основний сюжет "Махабхарати" — поема про велику битву на Курукшетрі. Пізніше до нєї додавалися все нові міфи і легенди.

Відповідь на четверте питання слід продовжувати з викладення історії культури Сасанідського Ірану. Перш за все слід зупинитися на аналізі основних положень державної релігії Сасанідського Ірану - зороастризму. Варто підкреслити, що зороастризм мав новаторський характер порівняно з релігійними течіями, що існували на той період. Зороастризм базувався на трьох основних ідеях: у світі ведеться непримиренна боротьба між світом і темрявою, правдою й неправдою, добром і злом; уже почався третій, заключний етап цієї боротьби, який завершиться перемогою світла, правди й добра; кожна людина повинна брати участь у цій космічній боротьбі, щоб наблизити прихід царства Добра. Окрім цього специфіку зороастризму визначає яскраво вираженний дуалізм (“добродійний” – Ахура-Мазда та “злий” – Анхра-Майнью). Також зароастризм висунув новаторську ідею про залежність посмертної долі людини не стільки від етики її життя, скільки від її віри в кінцеву перемогу Ахура-мазди та боже одкровення в ученні Заратуштри. Також зароастризм уперше сформулював ідею про кінець світу та страшний суд.



Завершуючи відповідь на питання, варто підкреслити, що іраномовні народи створили самобутню культуру, навіть навчили дечому своїх учителів (іранське мистецтво геральдики перкочувало в герби Візантії, середньовічних дрежав Європи, фресковий живопис Ірану вплинув на християнські церковно-монастриські фрески, іранський стиль в архітектурі поширився далеко на захід і схід, те ж саме можна сказати про іранську релігію та міфологію тощо).
Контрольні питання:


  1. Який художній зміст канону в стародавніх культурах?

  2. Коротко охарактеризуйте особливості шумеро-вавилонської / аккадської художньої культури ? Які образи ввійшли з неї до світової художньої культури?

  3. Які особливості амарнського періоду в давньоєгипетській традиції?

  4. Що є характерною рисою давньоєгипетських вірувань?

  5. Чим відрізняється світовідчуття передньоазійської та давньоєгипетської людини?

  6. Проаналізуйте космогонічний зміст давньосхідних міфів.

  7. Які священні книги ведійської релігії Вам відомі? Назвіть давніх ведійських богів. Які функції вони виконують?

  8. Назвіть найважливіші філософськи течії у стародавньому Китаї? У чому полягає їх сутність? На що поширюється їх вплив?

  9. У чому полягає культурно-історичне значення давньосхідних цивілізацій?


Література:


  1. Історія української та зарубіжної культури / Б.І.Білик, Ю.А.Горбань, Л.С.Колокурс та ін. - К.: Наук. думка, 2000. –345с.

  2. Культурология: Учебн. пособие / Сост. й отв. ред. А.А.Радугин. — М.:Высш. шк., 1998. – 234с.

  3. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього сходу. Курс лекцій, К.: Либідь, 1996. – С.74-105; 172-199; 346-362; 412-442.

  4. Крип’якевич І. Всесвітня історія. – К.: Либідь, 1995. – Т.1. – С.60-134.

  5. Левчук Л.Т. Історія світової культури. - К.: Наук. думка, 1999. – 345с.

  6. Лукьянов А.Е. Становление философии на Востоке (Древний Китай и Индия).-М.: Мысль, 1992. – 345с.

  7. Померанцева Н.А. Эстетические основи искусства Древнего Египта. - М.: Мысль, - 1985. – 234с.

  8. Рубин В.А. Идеология и культура Древнего Китая. - М.: Мысль, - 1970. – 345с.



Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789 -> 801
123456789 -> Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей денної форми навчання Донецьк 2014 (477)
123456789 -> Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів / [Укл. І. В. Ткаченко]; Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи нбу»
123456789 -> А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект
123456789 -> Олег туляков
801 -> Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни " культурологія" для студентів денної форми навчання всіх спеціальностей


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни \" культурологія\" для студентів денної форми навчання iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни " культурологія" для студентів денної форми навчання всіх спеціальностей
Дисципліна “Культурологія” є складовою нормативної частини циклу професійної та практичної підготовки
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни \" культурологія\" для студентів денної форми навчання iconМетодичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять
Філософія. Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять та самостійної роботи студентів усіх напрямів...
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни \" культурологія\" для студентів денної форми навчання iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки» (для студентів галузі знань 0305...
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни \" культурологія\" для студентів денної форми навчання iconМетодичні вказівки щодо проведення семінарських занять з навчальної дисципліни «сучасна література країн, мова яких вивчається»
Методичні вказівки щодо проведення семінарських занять з навчальної дисципліни «Сучасна література країн, мова яких вивчається» для...
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни \" культурологія\" для студентів денної форми навчання iconМетодичні вказівки щодо семінарських занять з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури»
Методичні вказівки щодо семінарських занять з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної...
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни \" культурологія\" для студентів денної форми навчання iconМетодичні вказівки до практичних занять для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей. Призначене для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей
Методичні вказівки до практичних занять для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни \" культурологія\" для студентів денної форми навчання iconМетодичні вказівки до семінарських занять для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання Редакційно-видавничий відділ
У навчальному посібнику з урахуванням вимог в систематизованому вигляді розглядаються питання становлення політології як науки, основні...
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни \" культурологія\" для студентів денної форми навчання iconМетодичні вказівки щодо практичних занять з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури»
Методичні вказівки щодо практичних занять з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та...
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни \" культурологія\" для студентів денної форми навчання iconМетодичні вказівки І плани семінарських занять циклу гуманітарної підготовки з нормативної дисципліни
«Історія української філософії» для студентів очної І заочної форми навчання галузі знань 0203 «Гуманітарні науки», напрям підготовки...
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни \" культурологія\" для студентів денної форми навчання iconМетодичні вказівки для студентів всіх спеціальностей денної форми навчання Донецьк 2014 (477)
Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей денної форми навчання / В. Л. Агапов – Донецьк, 2014. – 108 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка