Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять



Сторінка1/8
Дата конвертації02.09.2017
Розмір1.78 Mb.
ТипМетодичні вказівки
  1   2   3   4   5   6   7   8

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

“КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

Кафедра філософії



ФІЛОСОФІЯ

Методичні вказівки

до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять

та самостійної роботи студентів

усіх напрямів підготовки ОКР «Бакалавр»

денної форми навчання
Рекомендовано Вченою радою

Факультету соціології і права НТУУ «КПІ»

Київ – 2015
Філософія. Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять та самостійної роботи студентів усіх напрямів підготовки ОКР «Бакалавр» денної форми навчання / Уклад.: Девтеров І.В., Бубон Т.В. . – К.: НТУУ «КПІ», 2015. – 100 с.

Навчально-методичне видання



«Філософія»

Методичні вказівки

до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять

та самостійної роботи студентів

усіх напрямів підготовки ОКР «Бакалавр»

денної форми навчання

Укладачі: Девтеров І.В., докт.філос.н., доц. каф.філософії,

Бубон Т.В., викладач каф. філософії

Відповідальний редактор: Новіков Б.В., д-р філос. наук, проф.


Рецензенти: Сторіжко Л.В., докт.філос.н., проф. каф. філософії

Руденко Т.П., канд. філос.н, доц. каф. філософії


  • НТУУ «КПІ», 2015 рік



МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ, ЇЇ МІСЦЕ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Сучасний етап розвитку України потребує висококваліфікованих, професійно підготовлених фахівців, здатних плідно працювати в різних сферах суспільного життя. Ці вимоги особливо виразно актуалізуються в умовах орієнтації української освіти на європейські норми та включення нашої країни до Болонського процесу. Проте спеціаліст сьогодні – не тільки грамотний виконавець вказівок та інструкцій, але передусім людина, яка творчо працює й мислить, інтелектуально і морально розвинута та має власний світогляд. Передумовою формування такого світогляду є засвоєння вищих досягнень світової та вітчизняної філософської культури. Успішна реалізація завдання щодо формування особистісного світогляду передбачає великий обсяг самостійної роботи. Курс філософії – один з фундаментальних предметів у системі вищої освіти.

Загальною метою методичних вказівок є закріплення теоретичних знань, отриманих під час вивчення лекційного матеріалу, умінь та навичок з написання реферату та підготовки до семінарських занять.

Необхідною передумовою формування власної позиції в молоді є ознайомлення з сучасною філософією та її ідейною основою – загальнолюдськими цінностями. Вивчення філософії є однією з передумов залучення кожної молодої людини в загальнокультурну світову спільноту.

Нормативна навчальна дисципліна «Філософія» належить до циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки бакалаврів.

Програма навчання передбачає два розділи, перший з яких стосується історії становлення філософської думки в європейській і східній традиції, еволюції поглядів і учень, суть яких або лежить в основі наук, або в тому або іншому ступені відбита в сучасній науковій картині миру. Другий розділ знайомить тих, що навчаються з сучасними філософськими концепціями устрою миру (онтологія), поглядами на людину (антропологія), на суспільство (соціальна філософія) на процеси пізнання (гносеологія), а також дає уявлення про суть діалектичного методу пізнання.

Предметом вивчення навчальної дисципліни є процес пізнання і розвиток науки в їх універсальних зв’язках, різноманітності форм, методів і закономірності, а також система гносеологічних знань, теорій і загальних наукових принципів, що їх розкривають. Сенс і призначення курсу філософії в програмі вищого учбового закладу полягає в освоєнні і засвоєнні універсальної дисципліни, яка пронизує своєю методологією всі існуючі науки.

В результаті вивчення дисципліни «Філософія» студент повинен мати такі компетенції у вирішенні проблем і задач соціальної діяльності:



  • формалізувати – переводити зовнішні явища та процеси у знаковий вигляд (здійснювати теоретичне абстрагування);

  • інтерпретувати – переводити формалізовану інформацію в іншу знакову систему;

  • реалізовувати – переводити оброблену знакову інформацію у практичні форми (в форми людської практики).

Основними завданнями навчальної дисципліни полягають в тому, що студенти після засвоєння навчальної дисципліни мають продемонструвати такі результати навчання.

Знати:

  • типології основних філософських систем;

  • основного змісту (інваріанти та алгоритми) пізнавальної діяльності;

  • принципи, форми і методи наукового пізнання;

  • філософське вчення про розвиток;

  • закони та категорії діалектики;

  • мету та цінність людської життєдіяльності;

  • глобальні проблеми сучасності.


Уміти, при здійсненні виробничої та / або соціальної діяльності:

  • на основі власних спостережень та логічного осмислення реальних процесів, використовуючи категоріальний апарат та рефлексивні навички, вміти класифікувати, систематизувати та типологізувати результати спостережень;

  • використовуючи формалізовані результати спостережень, логічного осмислення допомогою науково обгрунтованих критеріїв оцінювання, накопичувати необхідний для структурування об'єкта пізнання обсяг розрізненого інформаційного матеріалу;

  • у процесі роботи зі структурованою інформацією у відповідності з визначеною метою діяльності, виявляти зв’язки та відношення між елементами інформаційного матеріалу;

  • на підставі відомостей (адекватної інформації) про тип та характеристики визначеної системи встановлювати їх відповідність (або невідповідність) меті діяльності;

  • використовуючи методологію діалектики, здійснювати переведення розрізненої та / або ієрархічно-структурованої інформації до синтетичної цілісності з теоретично-визначеними правилами функціонування;

  • використовуючи теоретично-визначені правила функціонування системи, за відповідними методиками розробляти практичні рекомендації щодо здійснення безпечної та ефективної діяльності;

  • на основі аналізу результатів виконання практичних рекомендацій щодо здійснення безпечної та ефективної діяльності встановлювати ступінь істинності теоретично визначених правил.

Досвід:

  • сприйняття та аналізу текстів, що мають філософський, соціальний, культурологічний зміст;

  • володіння прийомами ведення дискусії та полеміки засобами вербального мовлення та письмового аргументованого викладу власної, професійної, філософської, наукової, громадянської позиції;

  • усвідомлення того, що філософія підносить людину на новий, вищий щабель світоглядної та методологічної культури, допомагає свідомій вибудові життєвої стратегії, формуванню креативного типу особистості у фахівців інженерно-технічного профілю.



Структура навчальної дисципліни «Філософія»

Назви розділів і тем

Кількість годин

Всього

у тому числі

Лекції

Практичні (семінарські)

Лабораторні (комп’ютерний практикум)

СРС




1

2

3

4

5

6

Розділ 1

Тема 1. Витоки філософії. Світогляд. Міфи. Антична філософія.

9

2

1

-

4

Тема 2. Філософія Сходу

9

2

1




4

Тема 3. Філософія Середньовіччя і Відродження

9

4

2




6

Тема 4. Філософія Нового Часу і Просвітництва

9

4

2




6

Тема 5. Німецька класична філософія XIX століття . Загальна характеристика.

9

4

2




6

Тема 6. Основні напрями західної філософії кінця XIX-XX століть

9

4

2




4

Тема 7. Вітчизняна філософія

9

2

1




4

Розділ 2

Тема 8. Вчення про буття (онтологія)

9

2

1




4

Тема 9. Матерія і свідомість

9

2

1




4

Тема 10. Пізнання. Методи діалектики.

9

4

2




4

Тема 11. Суспільство. Особистість.

9

4

2




4

Тема 12. Культура. Цивілізація. Майбутнє.

9

2

1




4

Контрольна робота
















Іспит













36

Всього годин

108

36

18

-

54


Тема 1. Витоки філософії. Світогляд. Міфи. Антична філософія.


  1. Що таке філософія, її витоки.

  2. Світогляд: сутність і форми. Світогляд і філософія.

  3. Предмет філософії. Основні філософські проблеми і напрями. Функції філософії.

  4. Онтологія, гносеологія, аксіологія, антропологія як основні розділи філософії.

  5. Рання філософія сходу і заходу

  6. Антична філософія класичного періоду


Основні поняття: світогляд, філософія, предмет філософії, знання, цінності, переконання, розум, людина, міфологія, релігія, методологія, буття, космос, ейдос, діалектика, діалогіка, онтологія, апорії, Всесвіт, сутність, розум, людина, етика, мораль, об‘єк-тивне, суб‘єктивне.

Вивчення філософії доцільно почати зі знайомства з таким духовним утворенням як світогляд. Справа в тому, що філософія – одна з форм існування світогляду.

Світогляд – невід’ємна складова життєдіяльності як окремої людини, так і суспільства в цілому. Передумовою осягнення світогляду є увага до тих проблем, які визначають його специфіку. Головними серед них є такі : «Що таке людина?», «Що таке світ?», «Якими мають бути принципи стосунків людини зі світом?», «Наскільки вільною є людина в виборі способу ставлення до світу?». Коротко світогляд можна визначити як сукупність уявлень людини про саму себе та своє місце в світі. Предметом світогляду є відношення «людина – світ». Іншими словами, світогляд – своєрідний спосіб відтворення відношення «людина – світ».

Світогляд людини – форма регуляції її життєдіяльності. Проявом важливої ролі світогляду в житті людини є синонімічність виразів: «мати світогляд» та «бути особистістю».

Однією з умов осягнення світогляду є увага до шляхів його формування. Він може бути як результатом напружених духовних шукань, так і некритичним відтворенням домінуючих в суспільстві стереотипів стосовно способу бачення людини та світу.

Для більш повного та глибокого розуміння світогляду доцільно зосередити увагу на змістовній та рівневій структурах.

У змістовному плані основними компонентами світогляду є такі основні компоненти: знання, цінності та переконання В ході розгляду місця та ролі кожного з компонентів варто зосередити увагу на пошуку відповіді на питання: «Чому головним серед них є переконання?»

Коли ж мова йде про рівневі структури світогляду, то в основу покладені форми узагальнення світоглядного змісту. Основними серед них є світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. На своєрідності кожної з них варто зосередити увагу в ході осмислення світогляду.

Якщо ми розглянемо в найзагальнішому вигляді існуючі в історії людства світоглядні позиції, то крім їх розмаїття можна також помітити і наявність спільних рис. Одним з варіантів класифікації їх є історичні типи світогляду. Це – міф, релігія та філософія. Всі вони є формами фіксації досвіду духовно-практичного освоєння світу.

Міф – найдавніший за часом виникнення тип світогляду. Специфічною його рисою є домінування в ньому першого рівня світогляду – світовідчуття. Приймаючи до уваги цей момент, пері­од існування міфу називають дитинством людства. Проявом домінування в міфі світовідчуття є відсутність у ньому в загальнозначущій теоретичній формі відповідей на головні проблеми світо­гляду.

Формою прояву специфіки міфу як типу світогляду є такі його функції:

– забезпечення духовного зв’язку поколінь;

– фіксація прийнятої в суспільстві системи цінностей;

– спонукання до певних норм поведінки, традицій та звичок.

Релігія – другий історичний тип світогляду. Основою його є світорозуміння як рівень світогляду. Тут спостерігається формування певної картини світу. Спільним з міфом моментом є елементи віри. Відмінність же полягає в руйнації тієї безпосередньої єдності людини і світу, яка є основою міфу. На перший план в релігії виходить протиставлення людини і світу. Його передумовою є подолання всезагального одухотворення природи.

Подвоєння світу як специфічна риса релігії проявляється в тому, що буття виступає в двох формах: як світ природи, де людина – частина природи; як світ надприродній – світ безсмертного життя душі, тобто чисто духовний світ. На відміну від міфу, де світ природи є самодостатнім, у релігії природа є похідною від духовного начала як самодостатнього. Філософія – найбільш зріла форма (історичний тип) світогляду, тобто форма розв’язання питань: Що є людина? Що є світ та на яких принципах має будуватись ставлення людини до світу? Істотна відмінність філософії від двох інших типів світогляду полягає в тому, що в ній як фундаментальна здатність людини постає здатність самоусвідомлення (рефлексія). У зв’язку з цим специфічну рису філософії справедливо вбачають у тому, що вона – теоретична форма розв’язання світоглядних проблем.

За способом свого існування філософія є перш за все засобом фіксації і формою існування глибинних життєвих смислів і поривань. Найперше це стосується поривання до свободи, що роз­глядається багатьма європейськими мислителями як смисловий стрижень самої людської сутності. Філософія завжди намагалася в той чи інший спосіб служити справі визволення людини чи з-під влади забобонів та невігластва, чи від страху смерті, чи з рабства власних інстинктів і тілесних потягів. Вільний і неупереджений розум, вільна добра воля, вільне в своїй невимушеності людське почуття, вільна від фанатизму й застиглості віра – ось що вічно відшукувала, звеличувала й стверджувала в людині філософія впродовж усієї своєї історії.

Один із поширених хибних стереотипів стосовно природи філософського знання є зближення та ототожнення його з наукою. Для того, щоб зрозуміти своєрідність філософського бачення світу, необхідно зосередити увагу на відмінності прояву в науці та філософії спільного для них обох моменту – спрямованості на пізнання загального. Науку воно цікавить як загальне в чистому вигляді, само по собі, безвідносно до людських оцінок та інтересів. Що ж стосується філософії, то вона обов’язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль, тобто пізнає загальне, виходячи з надій, вірувань і цілей людини. Отже, на відміну від науки, філософія завжди є знанням «зацікавленим», «небайдужим», тобто – світоглядним.

Демократична організація суспільства передбачає вільний вияв філософією властивого їй потенціалу як необхідну умову забезпечення духовної і соціальної різноманітності. Демократія потребує розвиненої філософії й мусить культивувати філософську культуру, якщо прагне зберегти й посилити свою життєздатність.

Поряд із розвитком філософської думки в країнах Давнього Сходу виникла й розвивалась філософська думка в античній Греції. У центрі уваги перших філософських шкіл були питання, пов’язані з аналізом сутності буття, первооснови світу, питання влаштування всесвіту.

Антична філософія, особливо рання, за своїми проблемними інтересами є космоцентричною, тобто орієнтованою насамперед на Космос як на безумовну реальність і найвищу цінність. Вона починається з постановки питання про первооснову всього сущого – «архе» (загальну характеристику раннього етапу античної філософії (досократиків) та більш повний виклад своєрідності кожної з його шкіл – мілетської, іонійської та елеатської – дивитися у підручниках.

Мілетська школа (VІІ-VІ ст. до н. е.) розглядала питання про першооснову всього сущого з позиції наївного матеріалізму. Для Фалеса – це вода, для Анаксімена – повітря, для Анаксімандра – апейрон, тобто щось безмежне.

Можливість ідеалізму була реалізована ще в початковий період давньогрецької філософії – у піфагорійській та елеатській школах. Піфагор
(VІ ст. до н. е.) і його послідовники дійшли висновку, що визначальним началом Космосу є числа і числові відношення. Елеати заперечують числовий ідеалізм піфагорійців і постулюють абстрактний символ єдиного, неподільного, вічного і нерухомого Буття. Це надматеріальне Буття згідно з Парменідом (VІ-V ст. до н. е.) є завжди рівне собі мислення. Речово-тілесний характер універсального світопорядку буття був представлений водою, повітрям, апейроном, а особливої виразності він набуває у філософському вченні Геракліта (VІ-V ст. до н. е.), який вбачав першооснову світу у вогні. Цей конкретно-чуттєвий гераклітівський вогонь як першоречовина світу є одночасно його універсальною закономірністю – логосом.

Найбільш завершеної форми грецький матеріалізм набуває у філософському світогляді Демокрита (V-ІV ст. до н. е.). Він висуває гіпотезу щодо існування найдрібніших неподільних часток, або атомів, і пустоти, в якій ці частки рухаються завдяки притаманній їм силі ваги.

Наприкінці V – на початку ІV ст. до н. е. окреслюється тенденція до виділення людини з-поміж інших речей навколишнього світу. Людина перетворюється у спеціальний предмет філософування. Виразно ця тенденція виявляється в софістів, які були платними вчителями філософії, красномовства та інших знань, необхідних для політичної діяльності. Саме старше покоління софістів і започаткувало тенденцію «повороту до людини». Протагор висловив цю переорієнтацію у своїй знаменитій тезі: «Людина є міра всіх речей». Сократ (V ст. до н. е.) здійснює крутий поворот у давньогрецькій філософії – він вперше головною філософською проблемою вважає проблему людини. Звернення до людини, її внутрішнього світу, заклики до самопізнання стали основою сократівського вчення, яке можна назвати етичним раціоналізмом. «Пізнай самого себе» – такою є вихідна теза його філософування. Сократ наголошував на тому, що такого знання можна набути лише в процесі безпосереднього спілкування з іншими людьми – у діалозі, у ході практичної зустрічі умів.

Великий вплив на подальший розвиток філософської думки мав Платон (427-347 рр. до н. е.) Він запевняв, що існує світ надчуттєвих ідей, які недоступні чуттєвому сприйняттю і є абсолютними, вічними, позамежними. Ідеї постають щодо речей як їх одвічні взірці та причини їх виникнення. Теорія ідей Платона є перша філософська система об’єктивного ідеалізму, яка вмістила вчення про буття, пізнання та соціальну доктрину – модель ідеальної держави.

Учень Платона, великий філософ Аристотель (384-322 рр. до н. е.), піддав критиці вчення Платона про ідеї, показав, що сутність речей не може бути поза самими речами, оскільки теорія ейдосів подвоює світ. Саме наука може відкрити сутність речей, вивчаючи самі речі. Тому Аристотель звертав увагу на процес пізнання і визначив такі притаманні йому риси: достовірне, логічно доведене, загальне. Його внесок у розвиток філософії і логіки досить вагомий, він розробив основні принципи формальної логіки, які були єдиними засобами мислення до ХVІІІ ст.

У творчості Аристотеля грецька філософія досягає найвищого свого розвитку і продуктивності. Він сформував ідеал науки та створив формальну логіку. Інакше кажучи, хоча Аристотель за традицією продовжує називати філософське знання мудрістю, характер способу існування самої філософії у нього змінюється. Уперше в історії філософії філософське знання зближується з науковим і ставиться з ним в один ряд. Згідно з Аристотелем філософія постає наукою, що досліджує суще як таке, а також те, що притаманне йому саме по собі. За своїми світоглядними настановами вчення Аристотеля коливається між матеріалізмом та ідеалізмом. Коли ж мова заходить про чинники світового процесу, то чільне місце серед них філософ відводить позасвітовій меті (перший двигун, розум, Бог).

Велич Аристотеля не у спробі узагальнити й систематизувати класичну філософську спадщину античності, а головним чином у тому, що йому вдалося зберегти саме поліфонію (багатоголосся) давньогрецької філософської думки та її пошуковий характер (кожен студент може переконатися в цьому в ході конспектування фрагмента з праці Аристотеля «Метафізика»).

Основним течіям філософії елліністичного періоду (ІІІ ст. до н. е. – І ст. н. е.): епікуреїзму, стоїцизму та скептицизму – властивий виразний інтерес до проблем морально-етичного плану, до суб’єктивної тематики. Згідно з Епікуром метою мудрого життя є самозаглиблення, відсторонення від злиднів і переживань повсякденності та досягнення «атараксії» – відсутності хвилювань. Стоїки ж (Зенон, Епіктет, М. Аврелій) наголошували на тому, що у світі панує невблаганна необхідність, якій людина не може протистояти і від якої цілком залежить перебіг подій у зовнішньому світі. І хоча людина не владна над необхідністю, їй усе-таки слід уважно вивчати природу для того, щоб, знаючи необхідність, підкорятися їй. Скептики ж єдино правильною позицією щодо цього світу вважали утримання від будь-яких категоричних стверджень про нього. Всупереч першим натурфілософським школам, що ставили питання про те, як звести багатоманітність предметів і явищ світу до єдиного, засновник скептицизму Піррон оголошує неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу.

Разом з розпадом рабовласницького ладу закінчується період і античної філософії, яка проіснувала майже тисячу років і мала великий вплив на подальший розвиток світової культури.
Завдання на СРС:


  1. Специфіка та особливості міфологічного типу світогляду.

  2. Філософський світогляд та його особливості.

  3. Науково-практичне та теоретичне світорозуміння.

  4. Елементи міфу в духовному житті сучасної людини.

  5. Світоглядна та методологічна функції філософії.

  6. Суспільно-історична природа релігії.


Семінарське заняття:

  1. Поняття, особливості та структура світогляду.

  2. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, науково-філософський.

  3. Поняття та предмет філософії.

  4. Функції філософії.

  5. Ідеалізм та матеріалізм.

  6. Гуманістичний сенс філософії та пошук дійсного утвердження гуманізму.


Завдання на СРС: вирішення тестових завдань (визначається викладачем згідно з додатком до робочої програми)

Основна література: 1-22
Додаткова література:

  1. Античная культура и современность. М.: Искусство, 2008. – 312с.

  2. Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию.-М., 1990.- 366 с. с. 5-11.

  3. Шкловский И.С. Вселенная, жизнь, разум.- М.: Наука, 1987.- 320 с.

  4. Кто мыслит абстрактно? // Г.В. Гегель. Работы разных лет. В 2-х томах. Т. 1. / Сост., общая ред. и вступит, статья А. В. Гулыги.- М.: Мысль, 1972. - C.388-394.

  5. Ксенофонт. Греческая история. Пер. с древнегреческого и комментарии С.Я.Лурье. «Алетейя», С-Пб, 1996. 444 с.

  6. Кун. Легенды и мифы Древней Греции.:Калининград: Кн. Изд-во. 1996. – 535 с.



Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> Урок позакласного читання у 8 класі Презентація проекту
123456789 -> Творчість А. Міцкевича апогея польського романтизму
123456789 -> Ключове запитання: Справжній Митець… Який він? Для реалізації проекту було створено групи „Біографи”
123456789 -> В. Стефаник. Новаторство письменника. Експресіонізм у його творчості
123456789 -> Урок 1 Тема. Як не любить той край Матеріал уроку. Володимир Сосюра "Як не любить той край "
123456789 -> Конспект уроку із світової літератури для 7 класу Тема. Поетизація давньоруської минувшини в баладі О. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»
123456789 -> 5 клас Тема уроку. Шлях Мауглі від вихованця джунглів до їх володаря. Мета уроку


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять iconМетодичні вказівки щодо проведення семінарських занять з навчальної дисципліни «сучасна література країн, мова яких вивчається»
Методичні вказівки щодо проведення семінарських занять з навчальної дисципліни «Сучасна література країн, мова яких вивчається» для...
Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки» (для студентів галузі знань 0305...
Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять iconМетодичні вказівки щодо семінарських занять з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури»
Методичні вказівки щодо семінарських занять з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної...
Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять iconМетодичні вказівки до проведення практичних занять з дисципліни «Фінанси підприємств»
Методичні вказівки до проведення практичних занять з дисципліни «Фінанси підприємств» для студентів спеціальності 051 «Економіка»,...
Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять iconНавчально-методичні вказівки до вивчення дисципліни
Навчально-методичні вказівки до вивчення дисципліни «Історія економіки та економічних вчень» англійською мовою для студентів напряму...
Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни " культурологія" для студентів денної форми навчання
Дисципліна “Культурологія” є складовою нормативної частини циклу професійної та практичної підготовки
Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни " культурологія" для студентів денної форми навчання всіх спеціальностей
Дисципліна “Культурологія” є складовою нормативної частини циклу професійної та практичної підготовки
Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять iconМетодичні вказівки до практичних занять І самостійних робіт для студентів 5-го курсу
Методичні вказівки з дисципліни “Риторика” / Укладач І. Р. Жиленко. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – 42 с
Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять iconМетодичні вказівки до вивчення тем курсу, пропонуються плани семінарських занять, навчальні завдання, контрольні питання тощо
С 69 Соціологія: Навч метод посібник для самост вивч дисц. / А. Ю. Брегеда, А. П. Бовтрук, Г. В. Дворецька та ін. — К.: Кнеу, 1999....
Методичні вказівки до вивчення дисципліни, проведення семінарських занять iconМетодичні вказівки щодо практичних занять з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури»
Методичні вказівки щодо практичних занять з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка