Методичний вісник: форми науково-методичної роботи



Сторінка1/9
Дата конвертації16.10.2017
Розмір1,66 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Лабораторія управління та організації освіти


МЕТОДИЧНИЙ ВІСНИК:


форми науково-методичної роботи

(випуск 2)


Івано-Франківськ

2009 р.

Методичний вісник (випуск 2) / Упорядники О.Нижник, А.Дутчак, С.Клімковська. – Івано-Франківськ: ОІППО, 2009.



Упорядники:
Ольга Нижник, завідувач лабораторії управління та

організації освіти ОІППО;
Алла Дутчак, завідувач відділу координації роботи з методичними службами;
Світлана Клімковська, завідувач відділу управління закладами

загальної середньої освіти


Рецензенти:
Ольга Барабаш, проректор ОІППО;



Тетяна Бегей, завідувач районного методичного кабінету

відділу освіти Снятинської райдержадміністрації;



Марія Грицишин, заступник директора Української гімназії №1


Відповідальний за випуск Роман Зуб’як, ректор ОІППО

Затверджено вченою радою ОІППО

26 грудня 2008 року, протокол № 5

ОІППО, 2009

Зміст

Вступ
Сучасні тенденції розвитку освіти обумовили зміни в науково-методичній роботі з учителями, тобто відбувся перехід до системи організації роботи з різними педагогічними кадрами. Відповідно до цього метою науково-методичної роботи є:



  • надання реальної, дійової допомоги педагогічним кадрам у реалізації актуальних завдань розвитку, вдосконалення і підвищення професійної майстерності та рівня психологічної підготовки педагогічних кадрів, а також активізація творчого потенціалу кожного вчителя.

Можна вибрати різні шляхи досягнення даної мети, але найбільш ефективним

є підвищення профмайстерності вчителів через організацію роботи методичних служб.

Як відомо, науково-методична робота виконує роль сполучної ланки між життям, діяльністю конкретного педагогічного колективу і державною ситемою освіти, психолого-педагогічною наукою, передовим педагогічним досвідом.

Мета та завдання науково-методичної роботи визначають оптимальний вибір засобів їх розв’язання. Головним з цих засобів, на думку Ю.К.Бабанського, є зміст науково-методичної роботи.

Основними напрямами підвищення профмайстерності вчителя, які складають зміст науково-методичної роботи, є комплекс методологічних, педагогічних, методичних, культурологічних проблем, що висуваються і розв’язуються шляхом залучення педагогів до практичної діяльності, спрямованої на підвищення рівня майстерності вчителя.

Розвиток системи освіти в Україні визначається Державною Національною програмою "Освіта (Україна XXI століття)", Законами України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", у яких одним із основних завдань є формування якісного кадрового потенціалу, створення умов для постійного підвищення освітнього рівня педагогічних працівників.

Проблема вчителя-професіонала, його світоглядної культури, духовно-морального обличчя – одна з найактуальніших у педагогіці й філософії освіти. І це зрозуміло. Адже саме від вчителя, його особистісних характеристик залежить реалізація навчальних планів, якість освітніх послуг, виховання учнів як у процесі навчання, так і в позанавчальний час. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, у Державній програмі „Вчитель” окремо наголошується на необхідності формування особистості вчителя відповідно до потреб сучасної практики, динамічних змін, що відбуваються в країні і світі. Цей процес потребує теоретичного забезпечення.

По-перше, епоха постіндустріалізму потребує від учня засвоєння не стільки знань як таких, скільки оволодіння технологіями їх набуття і функціонування. Вона потребує здорового „знаннєвого прагматизму”, що дозволяє випускникові відразу увійти в життя повноправним його суб’єктом. Такий прагматизм має виховати вчитель, який, у свою чергу, для здійснення цієї місії повинен сформувати в собі відповідні якості. Побудова моделі особистості „нового вчителя”, спроможного забезпечити особистісне становлення учня в постіндустріальну епоху, якраз і є тим безпосереднім завданням, яке слід розв’язувати сьогодні.

По-друге, нові вимоги до особистості вчителя диктуються процесами, об’єднаними таким фундаментальним поняттям, як глобалізація. Їх суть – в універсалізації вимог, підвищенні якості освітніх послуг, прозорості функціонування знання й методик моніторингу його освоєння на рівні навчально-виховного процесу тощо. Нині педагогові мають бути притаманні такі риси, як толерантність, демократизм, розуміння учня і повага до нього, полікультурність і відкритість у спілкуванні.

По-третє, суттєві трансформації відбуваються в особистісному „обличчі” вчителя як реакція на вимоги інформаційної революції. Як відомо, вона несе з собою інформаційні (комп’ютерні) педагогічні технології, що змінюють місце і роль учителя в навчально-виховному процесі. Учитель перестає бути єдиним або основним джерелом знань. У цій якості утверджується комп’ютер.

На початку ХХ століття у вітчизняній літературі намітилась тенденція створення національного ідеалу вчителя. Формується так званий реальний ідеал, згідно з яким ідеальним вважався вчитель, який повинен бути духовно довершеною особистістю, комунікабельним, високоморальним, професіоналом своєї справи, широко ерудованим. У контексті національного відродження перед українським вчителем ставилися завдання знати історію, мову, культуру і традиції рідного народу, мати чітку громадянську позицію, працювати над пробудженням національної і політичної свідомості вихованців (Г. Ващенко). Що стосується шляхів наближення вчителя до ідеалу, то основним із них тогочасна педагогічна думка вважала особисте самовдосконалення. У прагненні до ідеалу вчитель має синтезувати низку властивостей. Він повинен бути: науковцем (володіти підходами і методами дослідницької роботи); педагогом (знати та вміти застосовувати на практиці педагогічну теорію); психологом (знати основи психології, вікові та індивідуальні психологічні особливості учнів); технологом (володіти методикою і технологією навчально-виховного процесу, втілюючи наукові ідеї в практику); організатором (володіти навичками управлінця-менеджера для управління учнівським колективом); трішки медиком (знати фізичні і розумові межі дитячого організму, рамки психологічного навантаження); артистом (уміти перевтілюватися, володіти правильною дикцією, художнім словом) тощо.

Вирішальним фактором наближення вчителя до ідеалу є рівень володіння ним педагогічними технологіями. Особистий технологічний потенціал педагога включає кілька компонентів. Інтелектуальний компонент полягає в поінформованості у питаннях освітніх технологій як традиційних, так й інноваційних, розумінні їх концептуального ядра. Дієво-практичний компонент – це володіння набором дидактичних методів, прийомів та організаційних форм, що складають основу професійної майстерності; надбання власної педагогічної техніки, що виробилася в індивідуальній професійній діяльності і стала змістовою характеристикою особистого досвіду; навчально-методичний супровід викладання предмету, підготовленому власноруч або нагромадженому в процесі роботи. Емоційно-особистісний компонент визначається пристосуванням своїх професійних можливостей до учнівського контингенту, врахуванням індивідуальних запитів учнів, особистим досвідом спілкування з ними; характерними рисами вдачі (темперамент, інтуїція, акторські та організаторські здібності), що підсилюють дієвий вияв професійних умінь.

Суспільний ідеал вчителя нерозривно пов’язаний із формуванням педагогом власного позитивного іміджу. Педагог повинен володіти технологією іміджування і постійно працювати над її вдосконаленням. Це безпосередньо торкається його професійної компетенції і є суттєвим показником індивідуальної педагогічної майстерності. Позитивний імідж, професіоналізм і здатність адаптуватися поряд з рішучістю є головним ключем до успіху в будь-якій сфері діяльності. Учитель, що наближається до ідеалу, повинен володіти мистецтвом вирішення педагогічних конфліктів. У екстремальних (з педагогічної точки зору) ситуаціях педагог контролює їх перебіг, втручається на потреби та згладжує їх. Учитель має з позицій толерантності глибоко проаналізувати конфліктну ситуацію, безпомилково її розв’язати, а то й запобігти. Допомогти йому в цьому має володіння такими методичними прийомами, як жорстка позиція, компроміс, „третейський суд”, гумор тощо. Обов’язковою умовою виступають виваженість і аргументованість.

Учителю неодмінно має бути притаманна така риса, як інтелігентність. Чим інтелігентніший вчитель як особистість, тим більше шансів, що і його вихованці виростуть людьми самостійно мислячими, внутрішньо довершеними, особистостями, які тонко сприймають прекрасне. Адже розбудити і викликати інтерес до науки, літератури, мистецтва і природи може тільки висококультурна особистість. Педагог повинен не лише навчати й виховувати. Його місія – розкрити закладені природою здібності учнів, допомогти їм знайти своє покликання. Це під силу тільки справжньому майстрові педагогічної справи, який уміє самостійно аналізувати педагогічні явища, розчленовувати їх на складові елементи, бачить головне педагогічне завдання і шляхи його оптимального вирішення.

На думку Ш. Амонашвілі, бути справжнім майстром педагогічної справи означає мати вихідну педагогічну позицію своєї діяльності; володіти методикою, технологією реалізації вихідної позиції в педагогічному процесі; постійно шукати шляхів повного, вдалого, глибинного, точного, а деколи й витонченого вирішення проблем навчання і виховання, організації життя дітей, проблем роботи з батьками та громадськістю.

Майстер педагогічної праці – людина широкого кругозору, чуйний, доброзичливий, принциповий. Він охоче використовує новітні форми і способи навчально-виховної роботи, легко перебудовується і позбавляється малопродуктивних форм і методів, а також прагне ділитися досвідом з усіма бажаючими.

Учитель сьогодні, зазначається в Концепції національного виховання, повинен бути професіоналом, здатним до багатоваріативності педагогічної дії, прогнозування можливих результатів, володіти прийомами аналізу і самоконтролю, вміти педагогічно осмислити нові соціально-економічні умови виховання, реалії ринкових взаємовідносин, оцінити нові тенденції з позицій педагогічної діяльності, аби не дати ні політиці, ні ринку вивищитися над педагогікою.

Вимоги до вчителя з боку держави і суспільства полягають також у тому, щоби педагог своєю творчою діяльністю в процесі навчально-виховної роботи вмів проектувати розвиток особистості, чітко уявляв, яким повинен стати його вихованець як громадянин. Досягаючи головної мети національного виховання – формування свідомого громадянина-патріота, вчитель має створювати умови для всебічного і гармонійного розвитку особистості, закласти основи громадянської свідомості, активності та відповідальності. Чільне місце в цьому процесі посідає формування громадянської відповідальності, яка передбачає добровільний вибір особистістю поведінки, що відповідає таким важливим категоріям, як обов’язок, ініціативність, дисциплінованість, самостійність, вимогливість, принциповість.

Учні цінують такі якості педагога: глибокі фахові знання, загальну ерудицію, логіку мислення, критичний підхід до розв’язання проблем, переконаність, власну точка зору, принциповість, чітку громадянську позицію, уміння спілкуватися, почуття гумору.

Оцінки старшокласників відрізняються від критеріїв оцінювання педагогів учнями молодших класів. Ідеал учителя в уяві старшокласника все більше наближається до ідеалу вчителя в моделюванні батьків. Це пояснюється тим, що і батьки, і учні старших класів налаштовані на кінцевий результат навчально-виховного процесу, а не на емоційно насичені його проміжні етапи. Ідеальним можна вважати досягнення вчителем особистісного (духовного) рівня спілкування. Цей рівень свідчить про високу культуру взаємодії педагога й учня і притаманний педагогам, для яких їхня професія є покликанням. Нерідко такі вчителі формують у школяра уявлення про ідеальну людину і виступають своєрідним моральним еталоном, за яким дитина чи підліток визначає власні чесноти й чесноти інших людей.

Педагог виступає носієм знань, які він повинен зробити надбанням вихованців. Знання є змістом педагогічного впливу. Тому батьки бажають, щоб учитель передав вихованцям якомога більшу суму знань. Педагог повинен досконало володіти своїм предметом, бути ерудованим, постійно працювати над власним самовдосконаленням. Ідеальний учитель, на думку батьків, має здійснювати індивідуальний підхід до кожного учня. Це дозволить йому не допустити затримки в розвитку обдарованих дітей і відставання слабших з метою засвоєння усіма вихованцями нормативного освітнього мінімуму, сприятиме становленню індивідуальності як головної характеристики особистості. Батьки висувають вимогу, щоб учитель був професійно та педагогічно компетентним, що є запорукою результативного навчально-виховного процесу.

Не варто забувати і про труднощі, які чекають на початку педагогічної кар’єри. Дослідники називають складові „шоку професійного старту” молодого вчителя: здивування від того, як важко встановити контакт з учнями; проблема недооцінювання, пов’язана зі створенням в учнів мотивації до навчання; переоцінка власної здатності забезпечити дисципліну учнів; неувага і непідготовленість до „паперової” роботи; слабка методична підготовка, несподівано велика кількість адміністративних обов’язків; емоційне та фізичне перевантаження тощо.

Дещо інші проблеми турбують досвідчених педагогів. Багаторічна праця на педагогічній ниві інколи призводить до так званого професійного „кретинізму”. Учителі поступово стають заручниками власної професії. Так як лікар у кожному зустрічному може бачити пацієнта, а прокурор – злочинця, так і вчитель у кожній людині вбачає вихованця. Зазвичай таким учителям притаманний менторський тон, постійне моралізування, повчання всіх і кожного, незважаючи на вік і статус, обмеження і звуження як особистого, так і професійного життя. Щоб уникнути таких метаморфоз, учитель повинен розширювати коло своїх інтересів, цікавитись подіями поза школою, відвідувати виставки, концерти, знайомитися з новинками літератури тощо. Важливо, щоб він відчував себе творчою особистістю, а не інструментом реалізації інструкцій, вказівок, програм та планів.

Для того, щоб бути привабливим і ефективним, особистість учителя має відповідати потребам практики, вимогам часу, тим перспективам, які окреслюються в процесі суспільної трансформації. Відповідь на вимоги часу якраз і визначає основні напрямки формування та розвитку особистісних характеристик сучасного вчителя. Серед них, зокрема, слід виокремити: а) поглиблення і розширення наукового світогляду вчителя; б) підвищення загальної його культури – політичної, моральної, естетичної; в) постійне оновлення наукових знань, раціональної складової особистості; г) кристалізацію вольових якостей; д) підвищення педагогічної майстерності; е) поглиблення органічного зв’язку вчителя з життям, соціальною практикою; є) утвердження активної життєвої позиції.

   Реалізація цих завдань можлива за умови змістовної організації безперервного навчання педагогічних працівників у міжкурсовий період, мета якого - сприяння постійному творчому зростанню, підвищенню науково-методичного рівня, і досягнення на цій основі значного вдосконалення педагогічної майстерності.


   Демократичні перетворення, що відбуваються в сучасному суспільстві, потребують перегляду підходів до проблем виховання, оновлення змісту та пошуку нових форм організації методичної роботи з педагогами.

Головною її метою є допомога педагогічним кадрам в реалізації актуальних завдань розвитку, вдосконалення і підвищення професійної майстерності та рівня психологічної підготовки педагогічних кадрів; активізація творчого потенціалу; формування здатності до швидкої адаптації в умовах, що постійно змінюються в зв’язку з переходом на новий зміст і 12-річний термін здобуття повної загальної середньої освіти. Реалізується вона різними шляхами, але основним є організація і проведення на належному рівні науково-методичної роботи з педагогічними кадрами.

Науково-методична робота - важлива складова педагогічної освіти, що має цілісну систему дій і заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації та професійної майстерності кожного педагогічного працівника, розвиток творчого потенціалу педагогічних колективів навчальних закладів, досягнення позитивних наслідків навчально-виховного процесу. Вона має ґрунтуватися на сучасних досягненнях психолого-педагогічної науки з урахуванням досвіду діяльності педагогів і конкретного аналізу результатів навчально-виховного процесу.

Участь у науково-методичній роботі має бути професійним обов’язком кожного педагогічного працівника, в тому числі керівників дошкільних, середніх загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів.

Організація науково-методичної роботи ґрунтується на глибокому аналізі результативності навчально-виховного процесу, діагностиці запитів і потреб педагогів, рівня їхньої професійної компетентності, координації різних форм підвищення кваліфікації тощо.

Рівень науково-методичної роботи в області забезпечує обласне управління освіти держадміністрації та обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. Районний рівень науково-методичної роботи забезпечує районна методична служба. На шкільному рівні науково-методичною роботою керують педагогічна рада та методичний кабінет школи. Головна мета шкільного методичного кабінету – допомогти педагогам навчитись застосовувати на практиці знання, здобуті ними на всіх рівнях підвищення кваліфікації та шляхом самоосвіти з урахуванням регіону та специфіки даної школи, систематично відновлювати та збагачувати знання й уміння, потрібні для успішного навчання та виховання учнів.

Ми повинні пам’ятати, що методична служба є основною ланкою, яка формує педагога і тому є структурним компонентом освітнього ринку.
Таблиця 1
Методична служба як структурний компонент інформаційного освітнього ринку


з/п

Структурний сегмент ринку

Зміст методичної діяльності щодо забезпечення якості даного сегмента освітнього ринку

1.

Ринок праці педпрацівників

  • Аналіз якості кадрового забезпечення навчально-виховного процесу;

  • методичне консультування педагогів, управлінців;

  • планування і організація методичної роботи з педагогами,

  • розробка індивідуальних імідж-траєкторій, програм професійного розвитку;

  • теоретичне і практичне навчання педагогів

2.

Ринок освітніх послуг

  • Методичне консультування працівників освіти;

  • діагностико-аналітична і корекційна діяльність;

  • організація пошукових досліджень у галузі розробки та впровадження інноваційних освітніх технологій, розробки та апробації навчально-виховного комплексу;

  • створення системи «паблік рілейшнз»: педагогічні виставки, науково-практичні конференції, презентації, конкурси педагогічної майстерності, конкурси учнівської творчості тощо;

  • виявлення, вивчення, моделювання, впровадження ППД;

  • організація та навчально-методичне забезпечення діяльності соціально-психологічної служби закладів освіти

3.

Ринок інтелектуальної продукції

  • атестація педкадрів;

  • організація дослідно-експериментальної роботи з педкадрами (розробка авторських програм, навчально-методичного комплексу тощо);

  • організація роботи творчих, динамічних груп з метою розробки навчально-методичного комплексу з будь-якої педагогічної проблеми;

  • створення банку інтелектуальної продукції;

  • керівництво процесом створення інтелектуальної, видавничої продукції педагогів.

Процесуальний аспект науково-методичної діяльності дозволяє розглядати її як триєдиний цілісний процес загальнокультурного (загальноосвітнього), фахово-кваліфікаційного та функціонального розвитку і збагачення сукупної культури педагога.Розглянемо специфіку методичної діяльності з точки зору системно-інтегрованого підходу до управління, який включає системно-структурний і системно-функціональний підходи до змісту науково-методичної діяльності.

Таблиця 2

Системно-інтегрований підхід до змісту методичної діяльності


з/п

Структурний компонент змісту методичної роботи

Форми і методи реалізації змісту методичної роботи

Функціональний компонент (характеристика функцій)

1.

Теоретичне навчання

Семінари, проблемні лекції, конференції, педагогічні читання, інструктивно-методичні наради

  1. Орієнтир в інформаційному просторі.

  2. Розвиток мислення педагогів.

  3. Розширення та збагачення понятійного апарату фахівця.

  4. Створення основи для аналізу та осмислення педагогічного досвіду.

  5. Прогностична функція.

  6. Закладання основи для прийняття педагогічних і управлінських рішень.

  7. Вироблення нових знань педагогом.




2.

Практичне навчання

Педагогічні дискусії, брифінги, семінари-практикуми, динамічні, творчі, ініціативні групи, методичні ринги, методичні діалоги

  1. Удосконалення механізмів психіки педагогів (пам’ять, увага, воля, емоції тощо).

  2. Розвиток типологічних особливостей особистості (здібності, характер, темперамент тощо).

  3. Розвиток професійних якостей педагога.

  4. Надання педагогам необхідних умінь та якостей для здійснення професійної діяльності, постійне їх оновлення, поповнення та удосконалення.

  5. Сприяння набуттю педагогами педагогічного досвіду.

  6. Стимулювання та розвиток педагогічної рефлексії фахівця.

3.

Передовий педагогічний досвід

Моделювання ППД (дедуктивний підхід), виявлення, вивчення, узагальнення ППД (індуктивний підхід), опорні школи, майстер-клас, методичний фестиваль, конкурси педагогічної майстерності, ярмарок педагогічних ідей, публікації

  1. ППД визначає зміст, мету, характер і напрямки діяльності, форм, методів і засобів її здійснення, передбачення результатів та прийняття рішень.

  2. Є джерелом розвитку науки (становить емпіричний базис науки).

  3. Є своєрідним полігоном для проведення експерименту, перевірки теорій, концепцій, прогнозів тощо.

  4. Є інтелектуальною продукцією на освітньому ринку, показником іміджу, конкурентоспроможності об’єктів та суб’єктів освіти.

З точки зору системно-діяльнісного підходу до організації методичної роботи основними компонентами її є:






Основні принципи змісту, форм і методів навчання педагогів: проблемність, ситуативність, діалогічність, науковість, перспективність, системність, прогностичність.

Саме такий підхід до навчання сприяє оптимальній активізації особистісних функцій педагога, переорієнтації негативних, деструктивних установок на позитивні, креативні, ініціює механізми розвитку інтелектуального і творчого потенціалу особистості.

Зміст науково-методичної роботи включає такі напрямки роботи з педагогами: теоретичне навчання, практичне навчання, передовий педагогічний досвід. Форми та методи навчання теж відіграють важливу роль у реалізації мети, завдань, принципів та змісту методичної діяльності, а їх потенційні можливості - у забезпеченні освітнього, навчального, виховного та розвиваючого впливу на особистість педагога і його діяльність (табл.2).

З точки зору теорії управління методична робота включає такі взаємопов’язані управлінські ланки:



  • планування;

  • організація;

  • контроль.

Планування методичної роботи ми розглядали у посібнику «Методичний вісник» (випуск 1) .

У даному посібнику – організація методичної роботи з педагогами.


Ще раз нагадуємо, що і планування, і організація методичної роботи ґрунтується на основі діагностики та прогнозування.
Методи отримання інформації.

- діагностичні анкети, опитувальники (за змістом, функціями, формою);


- відвідування уроків та позакласних заходів;
- аналіз виступів учителів на засіданнях педради, конференціях, методоб'єднаннях, педконсиліумах, участі в роботі творчих груп (педагогічне спостереження);

- бесіди (позитивне, недоліки, висновки);

- тестування (20-30 контрольних завдань), а потім опрацювання інформації.

Діагностику вчителів щодо ефективності форм науково-методичної роботи доцільно щорічно проводити у квітні – травні, щоб на початок нового навчального року вже можна було спланувати найбільш доцільні форми.

На основі даних діагностики доцільно складати діагностичні карти педагогів, з яких і варто вибирати наково-методичні проблеми, форми та методи методичної (науково-методичної) роботи.

Для забезпечення особистісно орієнтованого підходу до підвищення професіоналізму, розвитку індивідуального творчого стилю діяльності педагога методична робота повинна бути різнорівневою.

Форми та методи обираються відповідно до потреб та запитів кожного педагога, можливостей району (міста) та загальноосвітнього закладу.

При організації методичної (науково-методичної) роботи також потрібно опиратися на компетентнісний (компетентнісно-зорієнтований) підхід.

Компетентнісно-зорієнтований підхід — один із нових концептуальних орієнтирів, напрямів розвитку змісту освіти в Україні та розвинених країнах світу. Відомі міжнародні

організації, що нині працюють у сфері освіти, останніми десятиліттями вивчають проблеми, пов’язані з появою компетентнісно зорієнтованої освіти, серед них — ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ПРООН, Рада Європи тощо.

На думку сучасних педагогів, саме набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливості орієнтуватись у сучасному суспільстві, сприяє формуванню в особистості здатності швидко реагувати на запити часу.

Головне завдання сучасної системи освіти — створення умов для якісної освіти. А впровадження компетентнісного підходу — це найважливіша умова, що працює на підвищення якості освіти.

Під поняттям «компетентнісний підхід» розуміється спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має формуватися у процесі навчання і містити знання, уміння, ставлення, досвід діяльності й моделі поведінки особистості.

Компетентнісний підхід в освіті пов’язаний з особистісно зорієнтованим і діяльнісним підходами до навчання, оскільки стосується особистості педагога й може бути реалізованим і перевіреним тільки у процесі виконання конкретним педагогом певного комплексу дій. Він потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі, яка існує об’єктивно, для «всіх», на суб’єктивні надбання одного, які можна виміряти.

Загальний аналіз сутності цього поняття, характеристику компетентностей в освітніх системах зарубіжних країн здійснили на попередньому етапі дослідження О. В. Овчарук, О. І. Пометун, О. І. Локшина, О. Я. Савченко, І. Г. Єрмаков. Ці матеріали дають і нам змогу на регіональному рівні зосередитися на проблемі впровадження ключових компетентностей в освітній процес.

Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої складають:

1. Ключові компетентності (міжпредметні та надпремедметні компетентності) – здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культурнодоцільні види діяльності, ефективно розв’язуючи актуальні індивідуальні та соціальні проблеми.

2. Загальногалузеві компетентності – компетентності, які формуються упродовж засвоєння змісту певної освітньї галузі і які відбиваються в розумінні “способу існування” відповідної галузі – тобто того місця, яке ця галузь посідає в суспільстві, а також уміння застосовувати їх на практиці у рамках культурно доцільної діяльності для розв’язку індивідуальних та соціальних проблем.

3. Предметні компетентності – складова загальногалузевих компетентностей, яка стосується конкретного предмета.

У своїй статті «Формування інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів предметників» С.Литвинова, начальник методичного центру інформаційних технологій управління освіти Оболонського району м.Києва зазначає, що предметні компетентності вчителів залежать від предмету, який вони викладають. Такі компетентності відносяться до предметно-орієнтованих, або фахових компетентностей, тобто здатності вчителя викладати конкретний предмет, володіти методикою і навичками викладання.

Структура загальних (загальногалузевих) компетентностей учителів-предметників:

·        предметно-методична;

·        психологічна;

·        інформаційно-комунікаційна;

·        загальнонаукова;

·        загальнокультурна.


Предметно-методична компетентність передбачає володіння і цілеспрямоване вдосконалення предметних і методичних компетентностей під час викладання конкретного предмету. Дана компетентність вимагає від сучасного вчителя-предметника вдосконалювати свою педагогічну майстерність упродовж усього життя, що, у свою чергу, вимагає від суспільства створення умов для самоосвіти і неперервної освіти вчителів.
Сформована предметно-методична компетентність дозволяє учителю-предметнику:

  •    аналізувати й оцінювати кращі педагогічні досягнення в галузі методики викладання;

  •    удосконалювати вміння викладання свого предметну;

  •    застосовувати новітні засоби й технології під час викладання конкретного предмету;

  •   здійснювати рефлексію формування власної методики викладання;

  •    здійснювати моніторинг досягнень учнів з предмету;

  •    розповсюджувати власний досвід викладання предмету.





Психологічна компетентність останнім часом турбує суспільство і батьків. Багато шкільних викладачів мають проблеми, пов’язані з інтелектуальною непристосованістю до дітей «постіндустріального суспільства».

Сформована психологічна компетентність передбачає здатність учителя-предметника:

·        здійснювати особистісно-орієнтований підхід під час навчання;

·        створювати творчу атмосферу під час уроку;

·        стимулювати інтерес до власного предмету;

·        розв’язувати конфлікти у колективі;

·        вирішувати конфлікти між учителем і учнем;

·        взаємодіяти із шкільним психологом;

·        адекватно поводитися в колективі під час спілкування з батьками, адміністрацією, учнями;

·        оперувати знаннями з вікової психології;

·        застосовувати новітні методики керування конфліктами.

Загальнонаукова компетентність передбачає здатність учителя-предметника отримувати необхідну інформацію щодо наукових відкриттів, відслідковувати нові розробки вчених, прогнозувати можливості їх застосування у навчально-виховному процесі, також разом з учнями брати участь у проектній діяльності, отримувати результати і доповідати про них на наукових конференціях. Такий взаємозв’язок науки й освіти у перспективі дасть поштовх до нових відкриттів.

Загальнокультурна компетентність стосується культури особистості в усіх її аспектах. Вона передбачає від учителя-предметника володіння вітчизняною та світовою культурною спадщиною, культурою міжособистісних стосунків, дотримання принципів толерантності. Сформована загальнокультурна компетентність дозволяє особистості:

·        аналізувати й оцінювати найважливіші досягнення етнічної, європейської та світової науки й культури, орієнтуватися в сучасному культурному просторі;

·        застосовувати засоби й технології міжкультурної взаємодії;

·        користуватися рідною та іноземними мовами; доцільно застосовувати мовленнєві навички та норми відповідної мовної культури, символіку, тексти в процесі комунікації;

·        застосовувати методи самовиховання, які орієнтовані на систему індивідуальних, національних і загальнолюдських цінностей, для розробки й реалізації стратегій і моделей поведінки та кар’єри;

·        опановувати й реалізувати моделі толерантної поведінки та стратегії конструктивної діяльності в умовах культурного, мовного, релігійного розмаїття.



Інформаційно-комунікаційна компетентність передбачає здатність учителя-предметника орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного високотехнологічного суспільства. Інформаційно-комунікаційна компетентність поділяється на три основні, що відповідають окремим видам діяльності вчителів-предметників:

·        загальна;

·        діагностична;

·        предметно-орієнтована.


Загальна компетентність – це здатність учителя-предметника використовувати інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) і для забезпечення навчально-виховного процесу створювати:

·        текстові документи;

·        таблиці;

·        малюнки;

·        діаграми;

·        презентації;

·        комп’ютерні графічні об’єкти;

·        Flash-анімацію тощо.

Учитель у постійному пошуку. Під час самопідготовки і самовдосконалення, а також пошуку необхідної інформації вчителю-предметнику необхідно мати здатність використовувати:

·        Інтернет-технології;

·        телеконференції;

·        локальні мережі;

·        бази даних;

·        інтерактивні дошки тощо.

Маючи достатні навички роботи на комп’ютері і професійний досвід, учитель-предметник формує у себе здатність розробляти власні електронні продукти, адже саме вони відображають бачення вчителя щодо викладання конкретного предмета і дають можливість формувати базу педагогічного професійного досвіду, допомагають учителю самовдосконалюватися і передавати досвід молодому поколінню й бути для нього наставником.
Діагностична компетентність допомагає вчителям-предметникам аналізувати досягнення учнів під час навчання. Процес навчання за останні роки змінився – він насичений тестовими завданнями. Випускники загальноосвітніх навчальних закладів проходять незалежне оцінювання. Змінюється сама система проведення оцінювання знань і вмінь учнів, а також ставлення до цього процесу.

Тому вчителі-предметники повинні вміти здійснювати:

·        моніторинг;

·        проміжне діагностування;

·        електронне тестування;

·        прогнозування тощо.

Така система відслідковування успішності навчання буде взаємовигідною як для вчителя, так і для учня.
Неможливо уявити діяльність вчителів-предметників без застосування електронних підручників, енциклопедій, готових навчальних програм, демонстраційних програм т. п. Такий набір електронних розробок із кожним роком збільшується, урізноманітнюється. Тому предметно-орієнтована компетентність – це також здатність учителя-предметника гармонійно поєднувати готові електронні продукти у своїй професійній діяльності.
Схему організації методичної (науково-методичної) роботи можна зобразити чином:



Діагностика






Аналіз результатів діагностування







Вибір загальних науково-методичних проблем




Вибір форм і методів науково-методичної роботи








Вибір науково-методичних проблем щодо кожної з форм науково-методичної роботи






Контроль за проведенням науково-методичної роботи








Корекція


Методична робота з педагогічними працівниками реалізується в основному через традиційні колективні (масові, групові) та індивіду­альні форми її організації.


Права та обов’язки учасників методичної роботи

  • участь у методичні роботі є професійним обов’язком для всіх педагогічних працівників. Результативність методичної роботи враховується при проведенні атестації педагогічних працівників і є підставою для матеріального та морального заохочення;

  • методисти методичного кабінету (ІМЦ), керівник навчального закладу, його заступники вивчають та аналізують стан методичної роботи, її результативність, створюють умови для підвищення фахового рівня педагогічних працівників, забезпечують участь всіх педагогічних працівників у методичній роботі.


Педагогічні працівники мають право:

  • користування нормативно-правовими, навчальними та науково-методичними посібниками з питань професійної діяльності, яка надходить в методичний кабінет і бібліотеку, наявним довідково-інформаційним фондом у встановленому порядку;

  • використовувати для самостійної роботи в бібліотеках та інших інформаційних центрах “методичний день”, який може надаватись адміністрацією навчального закладу за поданням методиста, який веде даний предмет;

  • брати участь в опитуванні, анкетуванні, надавати пропозиції адміністрації закладу щодо удосконалення змісту методичної роботи;

  • виїжджати у творчі відрядження з метою вивчення та обміну досвідом роботи;

  • звертатись за допомогою до методиста, керівника ЗНЗ, його заступників для вирішення питань підвищення своєї професійної компетентності;

  • брати участь у методичних заходах обласного і державного рівня з відшкодуванням витрат на відрядження за основним місцем роботи;

  • проходити стажування і підвищувати свою кваліфікацію.

Орієнтовний перелік форм та методів організації методичної роботи з педагогічними працівниками

Форми науково-методичної роботи поділяються на традиційні та нетрадиційні; колективні (масові), групові та індивідуальні.



Форми науково-методичної роботи можна представити схемою:


В загальноосвітньому навчальному закладі для забезпечення особистісно орієнтованого та компетентнісного підходу, розвитку індивідуального творчого потенціалу кожного вчителя також потрібно проводити різнорівневу методичну (науково-методичну) роботу. Організовує і керує цією роботою методична рада.


Структуру науково-методичної роботи в ЗНЗ можна представити і такою орієнтовною схемою:


Предметні методичні комісії




Самоосвіта



Відкриті уроки

Науково-методична сесія

Предметні тижні


Індивідуальні консультації


Заступники директора



Учителі-наставники

Директор


Учителі-методисти, старші вчителі

Однією з функцій методичної (науково-методичної) роботи є інформаційне забезпечення педагогів. Напрямки цієї роботи можна також показати схемою:


Інформаційне забезпечення педагогів

Організація тематичних виставок

Оформлення картотек з актуальних педагогічних проблем

Для вдосконалення всієї системи роботи з підвищення теоретичної та практичної підготовки педагогічних кадрів насамперед необхідно забезпечити різноманітність форм її організації.

Форми науково-методичної роботи розраховані на опрацювання комплексу важливих актуальних теоретичних питань. Характерною особливістю цих форм є органічний взаємозв’язок теорії і практики. Їх тематика виокремлюється з системи необхідних професійних знань, пов’язана з основною науково-методичною проблемою, а також із запитами та потребами вчителів.

До плану роботи включається:



  • тема заняття;

  • мета;

  • завдання;

  • форми проведення;

  • рекомендована література.

Бажано запропонувати словник нових термінів.

Структура заняття повинна включати:



    • організаційний момент (повідомлення теми, мети, завдань тощо);

    • інструктаж до кожного етапу роботи;

    • теоретична підтримка (інформація щодо наукових напрацювань з окресленої проблеми);

    • практичний блок (практичне застосування теорії на практиці);

    • підсумок заняття.

Розглянемо особливості організації і проведення окремих форм методичної (науково-методичної) роботи.


Пропонуємо орієнтовний перелік форм методичної (науково-методичної) роботи з педагогічними працівниками:
Колективні (масові)

Традиційні:

  • Конференції, науково-практичні конференції.

  • Семінари, проблемні семінари, семінари-практикуми, психолого-педагогічні семінари.

  • Педагогічні читання.

  • Педагогічна виставка, книжкова виставка.

  • Конкурс «Учитель року», конкурс педагогічної майстерності.

Нетрадиційні:

  • Методичні виставки.

  • Панорама методичних новинок.

  • Аукціон педагогічних ідей.

  • Методичний фестиваль, фестиваль педагогічних ідей і знахідок.

  • Ярмарок педагогічних ідей.



Групові
Традиційні:

Інструктивно-методичні наради, оперативні наради.


Методичні об'єднання.

Школа передового педагогічного досвіду.


Школа педагогічної майстерності.
Школа молодого вчителя.
Творчі групи (творчі майстерні).

«Круглі столи».

Предметні тижні, дні відкритих дверей, методичні дні (тижні, декади) відкриті уроки, взаємовідвідування уроків, уроки-панорами.
Робота над колективною науково-методичною темою (проблемою).
Консультації, співбесіди, бесіди.
Вивчення, впровадження передового педагогічного досвіду, інноваційних педагогічних технологій.
Творчий звіт учителя.

Творчий портрет учителя.

Проблемні групи.

Динамічні групи.

Школа становлення педагогічної майстерності.

Предметна кафедра.


Нетрадиційні:

Педагогічні консиліуми.

«Педагогічні (методичні) посиденьки».

Ділова гра, рольова гра

«Мозковий штурм».

Педагогічні дискусії, дебати.

Аналіз педагогічних ситуацій.

Тренінги.

Клуб професійного спілкування.

Партнер-клуб.

Майстер-клас.

Школа психолого-педагогічної грамотності.

Дидактична майстерня-лабораторія.

Консалтингова служба.

Маркетингова служба.

Творчі відрядження (групові).

Ініціативні групи.

Панорамні заняття.

Методичні діалоги.

Методичний ринг.

Методичний міст.

Методичний бенефіс.

Педагогічні турніри.
Індивідуальні
Наставництво, стажування.
Індивідуальна науково-методична робота.
Самоосвіта. Звіт про курсову підготовку.

Творчі відрядження.


Індивідуальні консультування
Масові форми науково-методичної роботи сприяють збагаченню професійних інтересів педагогів, удосконаленню їх знань, виробленню позицій із важливих педагогічних проблем сучасності, виявленню й узагальненню найкращого педагогічного досвіду.

Масові форми методичної роботи реалізуються спільними зусиллями педагогічних працівників навчального закладу.


Педагогічні читання

Педагогічні читання є підсумковою формою науково-методичної роботи. Вони проводяться за підсумками роботи певного часового відрізка або у зв'язку із завершенням певного етапу роботи. У доповідях, рефератах, повідомленнях педагоги інформують колег про результати своїх пошуків з тієї чи іншої проблеми. Слухачі знайомляться з новою інформацією, співвідносять її з власними здобутками, обмінюються досвідом, розширюють свій педагогічний кругозір.
Шкільні педагогічні читання готує науково-методична рада школи. Вона визначає теми доповідей і виступів, організовує консультації, бібліографічні огляди, виставки літератури і напрацювань учителів. Усі заплановані доповіді та виступи, як правило, проходять апробацію у шкільних методичних об'єднаннях або на кафедрах.
Орієнтовна модель проведення педагогічних читань
«Педагогічні технології в умовах ринкової системи освіти»

(І.Підласий «Практична педагогіка, або три технології)
Ви директор школи, ви не тільки учитель

і головний вихователь, а й образно кажучи,

диригент того незвичайного оркестру,

який грає на найтонших інструментах – людський душах

В.Сухомлинський

Мета:

  • Розглянути педагогічні технології, запропоновані у кн. .І.Підласого «Практична педагогіка, або три технології» у контексті модернізації навчально-виховного процесу у закладах нового типу області



Завдання:

  • Дати загальну характеристику технологічного підходу в умовах модернізації освітньої галузі;

  • Ознайомити з роллю та значенням педагогічних праць І.Підласого в становленні сільської школи;

  • Обговорити та проаналізувати практичну спрямованість, запропонованих трьох педагогічних технологій у закладах нового типу


Форми роботи:

Наукове, методичне інформування, презентація досвіду роботи, «круглий стіл»



Питання до обговорення:

  • Поблажлива технологія, або технологія особистісно орієнтованого навчання: за і проти;

  • Партнерська технологія: переваги і недоліки;

  • Продуктивна технологія: переваги вибору.

  • Обираємо методи, плануємо та прогнозуємо


План роботи

Час

Вид роботи

Відповідальні за проведення

10.00

Заїзд, реєстрація учасників, перегляд тематичної виставки педагогічної літератури




10.00-10.30

Ознайомлення з планом роботи. Інформаційно-методичне забезпечення. Мотивація окресленої теми




10.00-10.15

Візитка навчального закладу




10.15-11.00

Загальна характеристика технологічного підходу в умовах модернізації освітньої галузі




11.00-11.15

Роль та значення педагогічних праць І.Підласого в становленні національної школи




11.15-11.30

Підручник з педагогіки –джерело самоосвіти та саморозвитку педагога




11.30-12.00

Використання інноваційних методів та технологій у навчально-виховному процесі ліцею




12.00-12.30

Кавова перерва




12.30-13.30

Робота у групах . Практична педагогіка І.Підласого– інтерактивний підручник для педагогів ринкової системи освіти




13.30- 14.30

«Круглий стіл»

Обговорення та аналіз практичної спрямованості шляхів упровадження педагогічних технологій у закладах нового типу








14.30-15.00

Підбиття підсумків роботи. Індивідуальні консультації





Науково-практична конференція

Це одна з форм теоретичної і практичної підготовки педагогічних працівників на основі виявлення й узагальнення практичного передового досвіду.



За тематикою науково-практичні конференції можна поділити на три основні типи:

  • міжпредметного характеру;

  • за окремими темами;

  • проблемні.

Науково-практична конференція також може бути формою підбиття підсумків роботи педагогічного колективу над актуальною науково-методичною проблемою.
На конференції обговорюються теоретичні й практичні питання навчання і виховання, що мають здебільшого міжпредметний характер. Наприклад, "Формування громадянської культури учнівської молоді", "Індивідуалізація і диференціація навчання учнів", "Шляхи підвищення ефективності уроку"і под.
Якщо вчитель вдумливо аналізує свою роботу, в нього не може не виникнути інтересу до теоретичного осмислення свого досвіду, прагнення пояснити причинно-наслідкові зв’язку між знаннями учнів і своєю педагогічною культурою (В.О.Сухомлинський).

Технологія проведення науково-практичної конференції

Тему конференції визначають заздалегідь (за 3—5 місяців). Тривалість її роботи здебільшого 1—2 дні. Основним підготовчим та організаційним органом конференції є оргкомітет, сформований із методистів-фахівців, учителів-методистів, учених-педагогів тощо.

Підготовчі функції оргкомітету:

  • затвердження запропонованої тематики конференції;

  • обговорення й затвердження програми проведення конференції, яка містить: календарний план, регламент, програму пленарного і секційних засідань;

  • обговорення матеріалів до збірника доповідей або тез;

  • підготовка тексту запрошень тощо.

Організаційні функції оргкомітету:

На пленарному засіданні розглядають основні теоретичні пи­тання висунутої проблеми.

На секційному засіданні (2—3 секції) розглядають окремі шляхи розв'язання даної проблеми (обмін досвідом роботи, спостереження та обговорення навчальних і виховних занять тощо). Водночас учасники вносять конкретні пропозиції щодо ефективного вирішення обговорюваного питання.

На підсумковому пленарному засіданні заслуховують звіти керівників секції, обговорюють і ухвалюють рекомендації конференції з даної проблеми.



Значення науково-практичної конференцїі в тому, що:

  • вона дає змогу за відносно короткий час ознайомити педагогів із результатами досліджень;

  • завдяки надрукованим збірникам доповідей або тез є можливість довести до відома всіх шкіл регіону наукову інформацію про наслідки досліджень і рекомендації щодо впровадження наукових ідей у практичну діяльність;

  • зауваження й пропозиції, висловлені на конференції, дають змогу керівникам освіти і науково-методичних служб координувати плани педагогічних досліджень, ефективно здійснювати управління цим процесом тощо.


Педагогічна виставка


Педагогічна виставка є формою пропаганди і впровадження передового педагогічного досвіду у шкільну практику. Тематика експозицій передбачає репрезентацію досягнень педагогічного колективу у справі відродження та розбудови української національної школи, пропаганду найефективніших форм і методів навчання і виховання, показ системи роботи найкращих учителів району (міста), школи, висвітлення діяльності батьківських і учнівських органів самоврядування тощо.
Метою педагогічної виставки є виявлення та поширення сучасних технологій навчання та виховання, управління закладами освіти, науково-методичної роботи у регіоні (школі), популяризація педагогічних здобутків педагогічних та керівних працівників області.

Виставки розрізняють за змістом і місцем у навчальному процесі — тематичні та оглядові; за тривалістю—постійні та епізодичні.

Організовують виставки кафедри, науково-методичні ради із залученням педколективу.

Технологія проведення педагогічної виставки:


  • визначення та обговорення в колективі проблеми, теми;

  • визначення місця й часу експозиції;

  • складання плану підготовчої роботи (розподіл доручень між членами науково-методичної ради);

  • визначення переліку і терміну збирання матеріалів, які експонуватимуться на виставці (цифрових, текстових, ілюстративних, книг, ТЗН, сувенірів, виготовлених власноруч, тощо);

  • оформлення супровідних текстів до документів та експонатів (узагальнення й висновки);

  • систематизація матеріалів (розподіл за темами в експозиційні комплекси);

  • складання картотеки наявних матеріалів;

• художньо-естетичне оформлення.

Якщо виставка є районною (міською) її доцільно проводити в два етапи:

- шкільний – проводиться в освітніх закладах;

- районний (міський) – проводиться на базі методичного кабінету (ІМЦ).


1. Основні завдання виставки:

  • пропаганда перспективних моделей оновлення змісту дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти;

  • презентація кращих моделей управління закладом освіти;

  • оптимізація науково-методичного супроводу та навчально-методичного забезпечення освітнього процесу в закладах освіти області;

  • прискорення процесу трансформації перспективного педагогічного досвіду в широку педагогічну практику;

  • популяризація творчих здобутків, перспективних педагогічних ідей та технологій;

  • актуалізація результатів дослідно-експериментальної та інноваційної діяльності;

  • стимулювання пошуку власних оригінальних підходів до вирішення проблем удосконалення змісту навчально-виховного процесу;

  • виявлення та підтримка творчо працюючих педагогічних працівників;

  • підвищення інтересу громадськості до проблем освіти;

  • підвищення якості навчально-виховного процесу та його науково-методичного забезпечення;

  • систематичне оновлення та збагачення інформаційного банку даних про інноваційну діяльність закладів освіти та окремих педагогічних працівників.

2.Організаційні засади функціонування виставки

2.1.Організатором та координатором педагогічної виставки може бути обласний ІППО, методичний кабінет (ІМЦ), заклад освіти тощо.

2.2. Оцінювання матеріалів виставки можуть проводитися методистами, науковцями, досвідченими педагогічними працівниками закладів освіти, представниками громадських організацій тощо.

2.3. Для організації, проведення, оцінювання виставки створюється оргкомітет, до якого можуть входити:



  • завідувач відділу (управління) освіти, завідувач Р(М)МК, голова районної (міської) профспілки працівників освіти, методисти, керівники закладів освіти, кращі вчителі (якщо це районна (міська) виставка);

  • керівник закладу, заступники, голова відповідної профспілки, учителі, які мають педагогічні звання тощо (якщо шкільна виставка).

 3. Представлення матеріалів

3.1. Тематика та зміст експозиційних матеріалів повинні відображати здобутки освітян в розв’язанні таких актуальних проблем розвитку освіти:



  • інформатизація навчально-виховного процесу, управлінської діяльності, науково-методичної роботи, використання сучасних комп’ютерних технологій;

  • сучасні підходи до управління закладом освіти;

  • модернізація змісту дошкільної, загальної середньої, позашкільної та професійно-технічної освіти області;

  • шляхи створення інноваційного освітнього простору;

  • організація особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу в закладах освіти;

  • оптимальне поєднання традиційних та інноваційних форм і методів навчання та виховання;

  • запровадження інтерактивних методик у практичну діяльність освітян області;

  • роль краєзнавчого матеріалу в формуванні національної свідомості особистості;

  • психолого-педагогічні та методичні аспекти роботи з обдарованими дітьми;

  • роль соціально-психологічної служби в організації навчально-виховного процесу;

  • сучасні підходи до організації навчання дітей з особливими потребами;

3.2. На виставку можуть бути представлені наукові публікації, навчально-(науково)-методичні посібники, дидактичні збірники, збірники методичних рекомендацій, навчально-методичні комплекси, авторські й адаптовані програми, методичні розробки, схвалені радами міських (районних) методичних кабінетів управлінь (відділів) освіти, ОІППО.

3.3. Створюється картотека та електронний каталог матеріалів, які експонуються на виставці

3.4. Матеріали виставки доцільно розміщувати на стендах, представляти в папках з файлами, відео- та аудіокасетах, дискетах, буклетах.

3.5. Матеріали виставки можна доповнювати різного роду друкованою продукцією, рекламою, проспектами, буклетами, каталогами тощо.

  

4. Учасники виставки

4.1. Учасниками виставки можуть бути педагогічні колективи закладів освіти, окремі педагоги, керівники закладів освіти, бібліотекарі, працівники соціально-педагогічних служб (в залежності від мети і завдань виставки).

4.2. Оргкомітетом виставки проводиться облік та аналіз поданих матеріалів.

  

5. Відзнака і нагородження



Доцільно проводити нагородження авторів кращих матеріалів виставки. Якщо виставка регіональна і постійно діюча – нагородження проводиться на районній (міській) конференції педагогічних працівників. Якщо виставка на базі закладу освіти (постійно діюча) – вкінці навчального року або під час відзначення Дня працівника освіти. Кращі матеріали тимчасових виставок відзначаються після закінчення виставки. Можна нагороджувати почесними дипломами, який потім доцільно враховувати під час атестації педагогічних працівників.


Каталог: wiki -> images
images -> Культура І духовне життя в Україні ( середина 60-х початок 80-х років )
images -> Модульні тестові завдання з української мови
images -> Коли Тарас був козачком пана Енгельгардта – родича Браницьких, по дорозі до Вільно у 1831 році вони заїхали до Білої Церкви. Браницька показала вельможному гостю свій маєток І парк “Олександрію”
images -> Мета: визначити поняття успіх, геній; дати можливість дітям упевнитися, що успіх залежить від власних зусиль І від співпраці з іншими; сприяти розвитку чітких життєвих орієнтирів; виховувати прагнення до позитивних учинків
images -> Ділові папери та мовностилістичні рекомендації щодо їх оформлення
images -> Методичні рекомендації та практичні завдання для студентів гуманітарних та економічних спеціальностей
images -> Про затвердження складу Конференції трудового колективу Національного університету "Львівська політехніка"
images -> Львівська політехніка
images -> Пол Самуельсон


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Методичний вісник: форми науково-методичної роботи iconНаказ №36 Про підсумки методичної роботи у 2012-2013 навчальному році
...
Методичний вісник: форми науково-методичної роботи iconРішенням науково-методичної ради кз «Районний методичний кабінет»
З досвіду роботи Л. Л. Вовк, вчителя російської мови та світової літератури Рудківської зош І-ІІ ступенів
Методичний вісник: форми науково-методичної роботи iconУправління освіти Луцької міської ради Міський методичний кабінет Робота над науково – методичною проблемою як засіб успішного функціонування днз
Матеріали роботи методичного об’єднання «Інноваційні підходи в системі методичної роботи днз» вихователів – методистів м. Луцька
Методичний вісник: форми науково-методичної роботи iconКнму «П’ятихатський районний методичний кабінет» П’ятихатської районної ради Дніпропетровської області
Наказ відділу освіти П’ятихатської рда від 19. 06. 2015 №136 «Про підсумки науково-методичної роботи в закладах освіти району в 2014/2015...
Методичний вісник: форми науково-методичної роботи iconІнформаційно-методичний
...
Методичний вісник: форми науково-методичної роботи iconПідсумки методичної роботи за 2013-2014 навчальний рік та завдання на наступний 2014-2015 н р
В 2013-2014 н р педагогічний колектив продовжив роботу над реалізацією нової науково-методичної проблеми «Впровадження інформаційно-комунікаційних...
Методичний вісник: форми науково-методичної роботи iconБібліотека панорама життя бібліотек збірник методичних матеріалів
Укладач: О. О. Скаченко, зав сектору науково-методичної роботи бібліотеки кнукіМ
Методичний вісник: форми науково-методичної роботи iconНаказ № н про результати науково-методичної роботи з педагогічними кадрами у 2015-2016 навчального року
«Упровадження педагоги успіху у навчально-виховний процес ліцею» та з лютого 2016 був уключений до участі в проведенні Всеукраїнської...
Методичний вісник: форми науково-методичної роботи iconНавчально-методичний посібник для студентів І курсу факультету філології та журналістики стаціонарної форми навчання. Доп., розш. Полтава: пдпу, 2009. 61 с
Тарасова н.І.,Чередник л. А. Організація самостійної та індивідуальної роботи з античної літератури: Навчально-методичний посібник...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка