Михайло Грушевський. Володимир Винниченко



Скачати 164,33 Kb.
Дата конвертації07.08.2017
Розмір164,33 Kb.
ТипЛекція

Урок у 10 клаcі- розробив вчитель історії Вільхівецького НВК –ГреськоА. О

Тема : Михайло Грушевський . Володимир Винниченко.
Мета : охарактеризувати історичні портрети діячів Української революції 1917-1919років , проаналізувати їх роль в будівництві національної держави на початку ХХ століття , ознайомити з літературними та історичними творами В. Винниченка та М. Грушевського;

Розвивати вміння аналізувати державницьку діяльність , формувати навички аргументовано , послідовно , на основі історичних фактів висловлювати власні думки ;

Виховувати патріотичні переконання та націоналістичну життєву позицію .
Обладнання : портрети В. Винниченка та М . Грушевського, добірка мистецьких творів - «Історія України - Руси», «Сонячна машина » , «Історія української літератури» «Чорна Пантера і Білий Медвідь».
Епіграф

«Стійте всіма силами за Україну…»

( В. Винниченко)

Х і д у р о к у


І . Організаційний момент

ІІ . Оголошення теми , мети уроку


ІІІ . Актуалізація опорних знань
-Коли була утворена Центральна Рада ? Які повноваження вона мала ?

-Який основний зміст І Універсалу Центральної Ради ?

-Хто очолив Центральну Раду ? Коли ми зустрічаємо його в історії України , в контексті яких подій ?
ІV. Виклад нового матеріалу
Лекція ( основні тези якої роздруковані і роздані учням )
1 . Михайло Сергійович Грушевський
Історична довідка
Михайло Сергійович Грушевський (17(29).09.1866; Холм, тепер м.Хелм, Польща – 24.11.1934; Кисловодськ, Росія) – історик, літературознавець, письменник, публіцист, громадський і державний діяч. Академік ВУАН (з 1923 р.) та АН СРСР (з 1929 р.).

Михайло народився в сім’ї випускника Київської духовної академії, педагога, організатора народної освіти, автора “Первой учебной книги церковно-славянского языка” Сергія Федоровича Грушевського. Рід батька походив від козаків Грушів, рід матері – греко-католицьких священиків Опуцкевичів.

Він закінчив Тифліську гімназію (1880–1886 рр.), історико-філологічний факультет Університету святого Володимира (1886–1890 рр.). У 1891–1894 рр. – професорський стипендіат на здобуття звання магістра історії при університеті. Учень В.Антоновича. Під його керівництвом підготував конкурсну роботу “Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV ст.” (1891 р.), удостоєну золотої медалі, та магістерську дисертацію “Барське староство” (1894 р.).

У 1894 р. Грушевський переїхав до Львова і обійняв посаду професора Львівського університета. В університеті він очолив у кафедру “всесвітньої історії з спеціальним оглядом на історію Східної Європи” – першу на українських землях кафедру історії України і займав цю посаду аж до вибуху Першої світової війни (1914 р.).

Наукові контакти Грушевського зі Львовом почались ще в 1892 р. З 1893 р. він був членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, а в 1897–1913 рр. був головою Товариства. Під керівництвом Грушевського Товариство розвивалось як наукова установа на взірець західноєвропейських академій; воно мало стати ядром майбутньої української академії наук. За редакцією вченого у 1895–1913 рр. вийшло 113 томів “Записок НТШ”.

Грушевський ініціював роботу зі збирання джерел з історії України, які друкувалися в серійних виданнях Археографічній комісії НТШ: “Жерела до історії України-Руси”, “Пам’ятки української мови та літератури”. 1906 р. започаткував видання “Українсько-руського архіву”. У 1898 р. разом з О.Маковеєм та І.Франком заснував та редагував літературно-публіцистичний журнал “Літературно-науковий вістник”, у 1899 р. був одним із організаторів “Української видавничої спілки”.

Історичний семінар університетської кафедри та Наукове товариство ім. Шевченка стали організаційними осередками наукової школи Грушевського, з якої постала плеяда відомих українських істориків – В.Гарасимчук, І.Джиджора, М.Кордуба, І.Кревецький, І.Крип’якевич, О.Терлецький, С.Томашівський та ін.

Ці широкомасштабні історичні дослідження мали слугувати основою для головної наукової праці М.С.Грушевського – багатотомової “Історії України-Руси”. Перший її том був виданий у Львові в 1898 році. Грушевський вважав написання такої історії справою честі свого покоління і наполегливо продовжував роботу над нею у різних, часто дуже несприятливих умовах. Останній, десятий том (присвячений подіям 1657 – 1659 рр.) було надруковано уже після смерті Грушевського – в 1936 році.

“Історія України-Руси” лишилась не закінченою, тому що обраний для неї план перевищував можливості одного людського життя. Тому паралельно з роботою над фундаментальною багатотомовою історією він уклав стислі однотомні нариси історії України (“Очерки истории украинского народа”, 1904 р.; “Ілюстрована історія України”, 1913 р.)

У 1897 р. в газеті “Діло” Грушевський кинув клич “Добиваймося свого університету!”, і відтоді очолив багатолітню боротьбу за створення у Львові самостійного українського університету. У 1906 р. він виступив з програмою заснування українських кафедр у всіх університетах підросійської України. Грушевський був ініціатором створення у Львові громадської організації – Товариства прихильників української літератури, науки і штуки (1904 р.), яке сприяло розвиткові української культури та науки, підтримувало творчу інтелігенцію з усіх українських земель.

Після революції 1905 р. цензурні умови в Російській імперії полегшились, було скасовано Емський указ 1876 р., який забороняв українську мову. Грушевський прагнув скористатись новими можливостями і поширити свою наукову та громадську діяльність в Наддніпрянській Україні. У 1907 р. він був обраний головою новозаснованого Українського наукового товариства у Києві, редагував його видання – “Записки УНТ у Києві”, “Україна”. 1907 р. переніс до Києва редакцію “Літературно-наукового вістника”, друк власних творів. З ініціативи та за участю вченого у 1909–1912 рр. виходили популярні ілюстровані народні газети “Село” та “Засів”.

В 1907 р. Грушевський подав свою кандидатуру на конкурс на заміщення посади завідувача кафедри Університету св. Володимира, але через шовіністичні настрої адміністрації університету не отримав достатньої кількості голосів.

Грушевський набув вишколу громадського діяча ще в студентські роки у Києві під орудою О.Кониського та В.Антоновича як керівник української громади при Київській духовній семінарії. Під час перебування у Львові він, як підданий російської імперії, не мав політичних прав в Австро-Угорщині; але він постійно цікавився політикою і був одним із організаторів першого політичного об’єднання в Галичині – Української національно-демократичної партії (1899 р.). У 1905–1906 рр. активно співпрацював з Українською думською фракцією в І та ІІ Державних думах Росії та її друкованим органом – “Украинским вестником”. Він належав до засновників та членів Ради української політичної партії в Російській імперії – Товариства українських поступовців (1908 р.).

Початок Першої світової війни застав Грушевського на відпочинку в селі Криворівня (нині – Івано-Франківської області, а тоді – територія Австро-Угорщини). З великими труднощами Грушевський зумів повернутись до Києва, де його заарештували за звинуваченням в австрофільстві. Після п’ятимісячного ув’язнення в Лук’янівській в’язниці він був висланий до Симбірська. Восени 1915 р. завдяки клопотанням авторитетних російських вчених отримав дозвіл переїхати до Казані, через рік – до Москви. На засланні продовжив наукову роботу, у Москві активно співпрацював з відомим громадсько-політичним виданням “Украинская жизнь”. Тільки лютнева (1917 р.) революція і падіння самодержавства в Росії дало змогу Грушевському повернутись до Києва.

Зі створенням на початку березня 1917 р. у Києві Української Центральної Ради Грушевський був заочно обраний її головою. Таємним голосуванням переобраний на цій посаді Всеукраїнським національним конгресом 8 квітня 1917 р. Під керівництвом визнаного, авторитетного лідера українського руху Центральна Рада за короткий час пройшла шлях від гасел національно-культурної автономії до проголошення суверенної Української Народної Республіки (січень 1918 р.) та її Конституції (квітень 1918 р.). Грушевський був автором головних політичних документів УЦР, основних концептуальних положень Української революції. Він тісно співпрацював із створеною у квітні 1917 р. Українською партією соціалістів-революціонерів.

Після гетьманського перевороту Грушевський відійшов від активної політичної діяльності. У 1919–1924 рр. перебував на еміграції (Прага, Париж, Женева, Берлін, Відень). Наукова та видавнича діяльність Грушевського зосереджувалась у заснованому ним Українському соціологічному інституті, громадсько-політична – в керівництві “Закордонною делегацією” Української партії соціалістів-революціонерів, редагуванні її друкованого органу “Борітеся – Поборете!”, створенні Комітету “Голодним України”.

На еміграції Грушевський розпочав роботу над ще одним великим науковим проектом – багатотомною “Історією української літератури”. Перші його томи були надруковані в 1923 р., останній, 6-й том, присвячений літературі 1-ї третини 17 ст., лишився в рукописі і був надрукований тільки у 1995 році.

У березні 1924 р. Грушевський повернувся в Україну задля продовження масштабних наукових досліджень та завершення написання фундаментальної “Історії України-Руси”, що неможливо було здійснити без вітчизняних архівів та бібліотечних зібрань. Об’єктивно своєю науковою та науково-організаційною діяльністю вчений протистояв більшовицькому режимові в Україні. У 1924-1930 рр. він очолював усі головні історичні установи ВУАН: кафедру історії українського народу при Історико-філологічному відділі, Історичну секцію з численними комісіями, археографічну комісію. Осередком його історичної школи стала новостворена Науково-дослідна кафедра історії України. За редакцією вченого в цей період було випущено 80 книг, серед них періодичні та серійні видання: “Україна”, “Науковий збірник”, “Студії з історії України”, “За сто літ”, збірники комісій порайонного дослідження історії України.

У 1929 році Грушевський був обраний академіком АН СРСР.

Наслідком організаційно-структурного, ідеологічного та кадрового нищення наукових установ , очолюваних Грушевським, стала ліквідація на кінець 1930 року комісій Історичної секції, Науково-дослідної кафедри історії України, закриття всіх видань. У 1931–1934 рр. Грушевський формально очолював лише кафедру історії українського народу доби торговельного капіталу. В ці роки Грушевський став об’єктом нещадної голобельної “критики” (а попросту – цькування), інспірованої і веденої більшовицьким керівництвом. “Критики” в цивільному, не вибираючи виразів, звинувачували його у різних наукових та політичних “гріхах”.

На початку березня 1931 р. Грушевський був змушений виїхати до Москви, що офіційно вважалося науковим відрядженням, фактично – “почесним вигнанням”. Архівні джерела свідчать, що тотальне стеження за вченим органами ГПУ-НКВС розпочалося від перших днів повернення в Україну і завершилося арештом у березні 1931 р. та звинуваченням у керівництві сфабрикованим т. зв. “Українським національним центром” (УНЦ). Через короткий час після допитів у Харкові Грушевський був звільнений. Відкритий судовий процес у справі “УНЦ” не відбувся. Документів, що дозволяють однозначно з’ясувати обставини та пояснити мотиви звільнення вченого, на сьогодні не виявлено.

У 1931–1934 рр. Грушевський проживав у Москві під постійним наглядом більшовицької таємної поліції. Працював над десятим томом “Історії України-Руси”, який був підготовлений до друку донькою Катериною та виданий вже по смерті історика на початку 1937 р. Помер у Кисловодську після ряду хірургічних операцій. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

Попри те, що Грушевський формально не був репресований радянською владою, за весь час її панування аж до 1991 р. його твори не перевидавались; раніше надруковані твори вилучались з бібліотек і знищувались або передавались у спецсхови; його ім’я всіляко замовчувалось, а там, де замовчати було не можна – воно паплюжилося такими наличками, як “ворог українського народу”, “український буржуазний націоналіст”, “австро-німецький шпигун”, “фальсифікатор історії України”. Наукова спадщина Грушевського в цей час не вивчалась і навіть посилання на давно опубліковані і формально не заборонені праці Грушевського не допускались.

Такої ласки зазнав радянський академік від радянської влади – за те, що він був уособленням прагення України до незалежного державного буття.

Тільки в незалежній Україні стало можливим об’єктивне висвітлення постаті Михайла Грушевського, належне поцінування його внеску в українську науку і державність, видання його творів і вшанування його пам’яті. Наш сайт є нашим посильним внеском у цю святу справу.
2. Володимир Винниченко
Історична довідка

Володимир Винниченко народився 14 липня 1880 року (за ст. ст.), в мiстi


Єлисаветградi Херсонськоï губернiï в робiтничо-селянськiй родинi.

Батько його Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит, переïхав з


села до мiста Єлисаветграду й одружився з удовою Євдокiєю Павленко, народженою Линник.Вiд першого шлюбу мати В. Винниченка мала троє дiтей: Андрiя, Марiю й Василя. Вiд шлюбу з К. В. Винниченком родився лише Володимир.
В народнiй школi Володимир звернув на себе увагу своïми здiбностями, i через
те вчителька переконала батькiв, щоб продовжували освiту дитини. Незважаючи на тяжке матерiяльне становище родини, по закiнченнi школи Володимира вiддано до Єлисаветградськоï гiмназiï.
Гiмназiяльне начальство, учителi, а за ними й учнi зустрiли малого украïнця
насмiшками. Його украïнська вимова, бiдна одежа та iншi ознаки пролетарського
походження викликали до нього серед його товаришiв у гiмназiï, дiтей
росiйськоï або зрусифiкованоï буржуазiï, ворожiсть.

Це ставлення вперше викликало у малого Володимира свiдомiсть того, що на свiтi не всi люди рiвнi, що свiт подiлений на бiдних i багатих, на тих, що говорять "панською мовою", i тих, з мови яких смiються.


Усвiдомлення свого становища не пригнiтило малого, але викликало в нього протест та дiєву реакцiю: бiйки з учнями, розбивання шибок у вчителiв. Протести проти соцiяльноï та нацiональноï нерiвностi поклали основи його революцiйности на все життя.
В старших клясах гiмназiï вiн бере участь у революцiйнiй органiзацiï,
пише революцiйну поему, за яку одержує тиждень "карцеру", й нарештi його
виключають з гiмназiï.Але Володимир не думає кидати своïх студiй. Вiн готується до матури (атестату зрiлости) i йде складати iспит екстерном до златопiльськоï гiмназiï. Вiн одягнений в украïнське вбрання. З сивою шапкою на головi i кийком у руцi.

Не зважаючи на виразну нехiть учителiв видати учневi "атестат зрiлости", пiд


натиском директора гiмназiï, нацiонально-свiдомого украïнця, Володимир
одержує диплом.
В 1901 роцi вiн вступає на юридичний факультет Киïвського унiверситету i того
ж року створює таємну студентську революцiйну органiзацiю, яка звалась
"Студентською громадою".Цього ж року посилає перше своє оповiдання "Народний дiяч" до "Лiтературно-Наукового Вiсника" в Галичинi. Але це оповiдання тодi не було надруковане. Це зроблено значно пiзнiше (1906р.).
В 1902 роцi був уперше заарештований за належнiсть до революцiйноï
украïнськоï органiзацiï й посаджений до киïвськоï в'язницi.
По кiлькох мiсяцях, за браком офiцiйних доказiв у "злочинi", був випущений з
ув'язнення, але виключений з унiверситету i виселений з Києва без права жити по великих мiстах. Влiтi того ж року в "Кiевской Старине", мiсячнику, видаваному росiйською мовою в Києвi, з'явилася повiсть "Сила i краса". Восени, через виключення з числа студентiв, Володимира Винниченка позбавлено права на вiдстрочення вiйськовоï служби й забрано в солдати. Проте вiйськовоï
служби вiн фактично не вiдбував, бо влада, боячись революцiйного вплину на
товаришiв-вiйськових, тримала Володимира пiд арештом, в канцелярiï роти. Але
вiн, переодягаючись вночi у цивiльне, тiкав з касарнi й вiддавав свiй час на
провадження роботи серед киïвського пролетарiяту. Цю дiяльнiсть викрито, й
Володимир мав бути заарештований. Довiдавшись вiд вiйськових товаришiв з
канцелярiï роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скидає
солдатську унiформу i емiгрує до Галичини.
В цей час iснувала вже перша революцiйна партiя Украïни
- РУП, до якоï належав i В. Винниченко.
У Львовi Винниченко провадить партiйну роботу. Бере участь у партiйних газетах "Праця", "Селянин" i пише брошури й книги на революцiйнi теми. При перевозi в 1903р. нелегальноï лiтератури з Галичини до Києва на кордонi Винниченка знов арештовано. Як дезертир i революцiонер вiн був посаджений у вiйськову в'язницю
- киïвську фортецю. За пропаганду серед вiйська та за дезертирство його мали засудити до вiйськовоï каторги, а за суто полiтичне "злочинство"
- провiз нелегальноï лiтератури
- вiн мав бути суджений окремо. Пiсля пiвторарiчного перебування в крiпостi його звiльнила перша росiйська революцiя - революцiя 1905 року. Винниченка звiльнено з фортецi в силу проголошеноï амнiстiï.
Пiд час ув'язнення вiн написав цiлу низку лiтературних творiв. Повiсть "Голота" одержала першу премiю "Кiевской Старины". Пiд час революцiï Украïнська революцiйна партiя прийняла марксистську програму i назвалася Украïнська соцiял-демократична робiтнича партiя. Винниченко увiйшов до складу центрального комiтету цiєï партiï.
Незважаючи на неможливiсть регулярноï унiверситетськоï працi, Винниченко
вимагає вiд адмiнiстрацiï допущення до державних iспитiв i витримує ïх з
успiхом. Реакцiя, що настала пiсля розбиття революцiï 1905р., примусила
Винниченка знов тiкати за кордон. Там вiн працює в закордонних партiйних
органiзацiях i час вiд часу нелегально виïздить на Украïну в партiйних
справах. Киïв. Полтава. В 1906 роцi мандрiвка по Украïнi, в результатi
якоï написано цiлу низку оповiдань: "На пристанi", "Раб краси", "Умiркований
та щирий", "Голод", "Малорос-європеєць", "Ланцюг" та iншi. В 1907 роцi знов був заарештований у Києвi й посаджений в "знамениту" Лук'янiвку (тюрма в Києвi, де перебували майже всi видатнi члени Революцiйноï партiï). Через вiсiм мiсяцiв сидiння Винниченка випущено "на поруки". Довiдавшись про те, що має бути засуджений за свою полiтичну дiяльнiсть на каторгу, Винниченко ще раз емiгрував. В цей перiод вiн написав багато творiв на соцiяльнi та етичнi теми: "Дисгармонiя", "Щаблi життя", "Контрасти". Цей перiод емiграцiï тривав аж до 1914 року. Незважаючи на велику загрозу бути знов заарештованим, вiн бере й далi участь у нелегальних з'ïздах. В 1908 роцi вiн перебував у Швейцарiï, Iталiï, Францiï. Приïздив на Украïну весною (Киïв, Харкiв). В 1909р.: Швейцарiя, Киïв, Париж. В 1910р.: Париж, Нiмеччина, Петербург. Поява "Чесноти
з собою" в росiйському перекладi; Киïв, Кавказ, Полтавщина (Кононiвка). В
1911р.: Галичина (Львiв), Нiмеччина, Iталiя (Флоренцiя, Генуя, Сестрi Леванте, Кавi дi Лаванья), Париж; шлюб; Галичина, Буковина. 1912р.: Париж, Нiмеччина, Украïна, Галичина. 1913р.: Париж, Галичина, Буковина (Глибока). 1914р.: Париж, Iталiя, Украïна (Киïв, Катеринослав; життя поза мiстом; спроба
вступити на завод робiтником; партiйний з'ïзд у лiсi). Вибух вiйни.
Переïзд до Москви через небезпеку життя на Украïнi. Александринський
театр у Петроградi прийняв п'єсу "Брехня" (в перекладi "Ложь"). Нелегальна подорож на Украïну. 1911 рiк: Москва, Петроград, Украïна; видання журналу
"Промiнь" у Москвi за редакцiєю Винниченка. 1917 рiк. Революцiя застає Винниченка в Москвi. Переïзд на Украïну. Участь у Центральнiй Радi. Подорож до Петрограду на переговори з росiйським тимчасовим урядом. Перший уряд
Украïнськоï Центральноï Ради
- генеральний секретарiят. Винниченко
- голова генерального секретарiяту i генеральний секретар внутрiшнiх справ.
Проголошення першого унiверсалу на 2-ому вiйськовому з'ïздi 23 червня 1917
року. Перша декларацiя першого украïнського уряду, що ïï оголосив
голова генерального секретарiяту 27 червня 1917 року на пленумi Центральноï
Ради.Другий унiверсал 16 липня 1917 року. Друга украïнська делегацiя до
Петрограду. Прийняття Центральною Радою першоï конституцiï Украïни
(22 серпня 1917 року). Вихiд Винниченка з уряду. Перша урядова криза. Знову бере участь в урядi. Третiй унiверсал Центральноï Ради (20 листопада 1917 року). Вiйна з Совiтською Росiєю. Проголошення самостiйности Украïни (22 сiчня 1918 року). Четвертий унiверсал. Вихiд Винниченка з уряду. Виïзд уряду i Центральноï Ради з Києва й переïзд до Житомира. Винниченко не ïде
до Житомира, але залишається в запiллi, в окупованiй большевиками частинi
Украïни. Олександрiвське. Бердянське. Кiнець Центральноï Ради (28 квiтня
1918 року). Початок гетьманщини. Поворот Винниченка до Києва. Нацiональний Союз i участь у ньому як голови В. Винниченка. Пiдготовка повстання проти нiмецькоï окупацiï й гетьмана Скоропадського. Переïзд на Княжу Гору пiд Каневом.
Арешт Винниченка гетьманськими офiцерами. Звiльнення вiд арешту через протест
усього украïнського громадянства. 15 листопада 1918 року вибiр
Директорiï й початок повстання. Виïзд Винниченка до Бiлоï Церкви.
Поворот на чолi Директорiï до Києва 19 грудня 1919 року. Звернення
Директорiï по допомогу до Антанти 11 лютого 1919 року. Трудовий конгрес.
Затвердження Винниченка як постiйного голови Директорiï. Розходження
Винниченка з бiльшiстю Директорiï й уряду. Залишення влади (10 лютого 1919
року). Березень 1919 року: Виïзд за кордон. Австрiя, Вiдень, Зiммерiнг,
Будапешт (IV), Зiммерiнг, Ляйнц (передмiстя Вiдня). Листопад 1919р.: "Вiдродження нацiï". Пiдготовка подорожi на Украïну. Початок видавання "Новоï
Доби" (8.III.1920р.). Подорож до Праги. Побачення з Масариком i Бенешем. Їхнє
умовляння ïхати до СССР. Видача дипломатичного пашпорта. Виïзд до СССР.
Квiтень 1920 року: переïзд кордону (24.V.). Москва. Харкiв. Москва. Харкiв.
Поворот з Харкова до Москви вдруге 14.IX. 1920р. Виïзд за кордон
(23.IV.1920р.). Чехiя. Карлсбад. Кiнець 1920 року - 1921 рiк. Нiмеччина. Берлiн. Целлендорф-Пiтте. 1922р. по серпень 1923 року. "Соняшна машина". Фрiдрiхрода (Рiзенгебiрге). Рауен, хутiр коло Фюрстенвальде
(година поïздом вiд Берлiна). Вiд серпня 1923р. по листопад 1924р. Берлiн, Прага. Берлiн. Переïзд до Францiï - лютий 1925р. Париж. Бульонь-сюр-Сен (передмiстя Парижа). Париж (20-а дiльниця). Вулиця Емiль-Дево. Будування робiтнi. Невдала спроба мати тишу. Нова спроба:
будування робiтнi на Сквер-де-Вержен (в 15-iй дiльницi). Неможливiсть докiнчити будiвлю через брак коштiв. Закiнчення будiвлi й переïзд в новий будинок (червень 1930 року). Життя в Парижi з лiтнiми виïздами на пiвдень (аж до 1934 року). Купiвля хутора бiля Канн в громадi Мужен. Купчу зроблено 15.X.1934р. в мiстi Грасс в департаментi Альп-Марiтiм. Зареєстровано в Грассi 23.Х.1934р. пiд ч. 732, том 95. Переïзд на хутiр (жовтень, кiнець 1934p.). Вiд цiєï дати В. Винниченко жив у своєму хуторi з короткими виïздами до Парижа й Праги аж до кiнця свого життя. Пiд час вiйни вiн не мав змоги виïхати з голодного департаменту Альп-Марiтiм i пiд постiйною загрозою арешту та депортацiï нiмцями допомагав, як мiг, тим, що ховались вiд окупанта й робили "резистанс".

Роки вiйни надiрвали вже ослаблене здоров'я Винниченка. В. Винниченко помер (6 березня 1951 року. Прах його покоïться на цвинтарi Мужена.



А )Творче завдання : скласти і записати в зошит порівняльну таблицю





М. Грушевський

В. Винниченко

Основні штрихи біографії







Політичні переконання







Державницька діяльність







Творчий доробок







Моє ставлення до особи ,її діяльності






Учні озвучують і співставляютьосновні висновки по кожному пункту таблиці

Б) Обговорення наступних питань питання
-В чому полягали основні заслуги цих діячів перед Україною ?

- Чого, на ваш погляд, не досягли Грушевський і Винниченко у своїй державницькій діяльності ?

-В чому полягали їх основні , на ваш погляд , помилки ?

-Яку оцінку позитивну чи негативну заслуговують дані діячі?


V. Закріплення матеріалу


  1. Історичний футбол

– яка основна праця Михайла Сергійовича ?

- В якому жанрі написана «Сонячна машина » ?

- Яку посаду займав Володимир Кирилович у Директорії ?

- В чому був звинувачений Грушевський російською владою у 1914 , 1930 роках ?


  1. Математична вікторина

Виріши задачу: місяць початку І світової війни –дата створення Центральної Ради +рік смерті Грушевського - кількість томів «Історії України -Руси» = ?


VІ . Підсумок уроку
Отже , сьогодні ми з вами розглянули основні віхи життя і діяльності основних лідерів української революції ХХ століття . Можна з впевненістю сказати , що не дивлячись на різні оцінки і ставлення до цих осіб , вони були справжніми патріотами своєї країни і вміру своїх можливостей переконань будували майбутне своїм дітям і нащадкам .
VІІ. Домашнє завдання



  1. Підготувати повідомлення на тему «Вшанування пам яті М . Грушевського і В . Винниченка »

  2. Підготувати презентації на теми: «Еволюція політичних поглядів М . Грушевського» , «Літературна спадщина В . Винниченка»




Каталог: Teacher
Teacher -> України Львівський коледж транспортної інфраструктури
Teacher -> Проблема особистості людини у творчості А. П. Чехова
Teacher -> Позакласний захід із світової літератури На гостину до ювіляра
Teacher -> Тема компаративний аналіз творчості Б.І. Антонича та Вітмена. Характеристика образів у поезіях митців. Мета
Teacher -> Люботинський професійний ліцей залізничного транспорту
Teacher -> Рими. Андрій Малишко «Вихопивсь дощик поміж заграв»
Teacher -> “Слов’янство поки що дало світові в кінематографі одного великого митця, мислителя і поета Олександра Довженка”, зазначав Чарлі Чаплін
Teacher -> «Єдине, що важливо, це бути людиною»
Teacher -> 11 клас світова література Із літератури першої половини ХХ ст


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Михайло Грушевський. Володимир Винниченко iconВолодимир Винниченко (26 липня 880 — березня 1951) Життєвий шлях письменника…
Володимир Винниченко народився 14 липня 1880 року (за ст ст.), в місті Єлисаветграді Херсонської губернії в робітничо-селянській...
Михайло Грушевський. Володимир Винниченко iconМихайло Грушевський: історик чи політик? Хто ж він є насправді ?
Однією з таких особистостей, без перебільшення, був Михайло Сергійович Грушевський. Тому я хочу розповісти про цю видатну людину,...
Михайло Грушевський. Володимир Винниченко iconМихайло Сергійович Грушевський Біографія М. С. Грушевського

Михайло Грушевський. Володимир Винниченко icon«Михайло Грушевський – історик і будівничий нації»

Михайло Грушевський. Володимир Винниченко iconВолодимир Мельниченко Українська душа Москви (Михайло Максимович. Михайло Щепкін. Осип Бодянський. Микола Гоголь) Москва

Михайло Грушевський. Володимир Винниченко iconНародився Володимир Кирилович Винниченко
Веселий Кут поблизу міста Єлисаветграда Херсонської губернії в робітничо-селянській родині
Михайло Грушевський. Володимир Винниченко iconЯновська Оксана Юріївна, учитель Миколаївської зош I iii ступенів №24 Михайло Грушевський людина, політик, історик

Михайло Грушевський. Володимир Винниченко iconВолодимир Винниченко. Заповіт борцям за визволення
України Конкретні рекомендації, як його досяг­ти. І прискіпливий погляд на українську еміграцію, визначення її ролі І завдань у цих...
Михайло Грушевський. Володимир Винниченко iconМихайло Грушевський: від історії до політики
Познайомити учнів з науковою та політичною діяльністю М. Грушевського, створити його історичний портрет як видатного політичного...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка