Михайло присяжний



Сторінка1/9
Дата конвертації03.04.2018
Розмір1,59 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

МИХАЙЛО ПРИСЯЖНИЙ

МАР’ЯН ЛОЗИНСЬКИЙ

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ

І ПРАЦІ ЖУРНАЛІСТА

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Львів 2007

Вступ
Упродовж років незалежності України відбулися суттєві зміни у сфері засобів масової інформації. Позбувшись тоталітарного однопартійного керівництва, преса, а особливо – журналісти, її творці, скинули з себе важкі окови режиму, який не сприяв повному і правдивому інформуванню суспільства, який переслідував інакодумство, не пускав альтернативності суджень і доцільних вчинків, який розглядав і кваліфікував професіонала, як маленький гвинтик у масивному компартійному пропагандистському механізмі. Розвал радянської системи неочікувано мобілізував сили працівників ЗМІ. Бо здавалося, що журналістська маса є одноманітною та сірою і не буде здатною працювати в нових умовах, а насправді лише перший рішучий суспільний поштовх спричинив позитивні зміни в системі ЗМІ. Хоча процеси становлення і розвитку преси у нашій країні ще донині не завершені, ми можемо констатувати, що створюються належні умови для вільного функціонування ЗМІ всіх форм власності. Прийнято низку Законів щодо ЗМІ, які за своєю суттю є демократичними (зрештою, їх можна змінювати і доповнювати), і створюють поле для широкої діяльності. Але незаперечним є і той факт, що з боку владних структур вже у роки незалежності спрацьовували старі стереотипи. Тому шлях правдивого слова до читача був складним, а інколи й небезпечним. На жаль, десятки українських журналістів загинули при виконанні службових обов’язків, сотні редакцій ЗМІ зазнали краху, частина виборювала право на існування в умовах масованого бюрократичного тиску та судових позовів. Міжнародний Комітет захисту журналістів двічі включав колишнього Президента України Леоніда Кучму в перелік десяти найбільших ворогів преси в світі, гарант погрожував подати в суд за наклеп, проте цього не сталося.

Ситуація у сфері ЗМІ після Помаранчевої революції змінюється на краще. Таке твердження чуємо з уст самих творців преси. Творче розкрилля помічаємо у передачах ТБ і радіо, а особливо – на сторінках газет, які намагаються подавати читачам широкий спектр подій, глибоко аналізувати явища і процеси суспільного життя. Преса у нашій країні – неоднорідна. І це добре. У газетній сфері фіксуємо політичну багатоманітність – від різко опозиційних до провладних видань. Виступаючи на Всеукраїнській нараді керівників державних і комунальних ЗМІ 6 травня 2004 р. Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Іван Чиж зауважував, що нині в Україні зареєстровано 246 державних періодичних видань (це лише 1,2% від загальної їх кількості) та 860 комунальних (4,4% від зареєстрованих). Спостерігається тенденція до їхнього зменшення. На жаль, усі ці видання утримуються в основному за державні кошти, колективи не дбають про фінансові надходження і, відповідно, незалежність. Голова комітету на нарадах різних рівнів наголошує на жалюгідному стані місцевої преси, особливо районної та обласної, говорить про мізерні тиражі, жебрацьке існування редакційних колективів, технічне неандертальство. Та державні органи не поспішають допомогти своїм рупорам, а відпустити на вільний ринок інформації – не хочуть. Звісно, разом з приміщенням, майном, поліграфічною базою. Враховуючи закони ринку ЗМІ, послуговуючись можливостями сучасного менеджменту і маркетингу – можна досягти успіху. Голова Національної Спілки журналістів України Ігор Лубченко констатував: „У нас є журналістські колективи, які вміють заробляти кошти і не потребують додаткового бюджетного фінансування. Треба їх досвід популяризувати, залучаючи до цієї справи кваліфікованих юристів, економістів...”.

Пропонований навчальний посібник „Організація роботи редакції газети і праці журналіста” призначений насамперед для студентів факультетів журналістики, які готуються до відповідальної професійної роботи і вивчають однойменний нормативний курс. Це своєрідна абетка, засвоївши яку молода людина повинна зрозуміти природу сучасної газети, її модель, структуру редакції, закони функціонування і успішного розвитку. До цієї книжки не зайве заглянути й журналістам, які ставлять перед своїм виданням мету досягнути успіху на ринку інформації.

І. Правові основи функціонування друкованих ЗМІ: організаційні аспекти.

Ключові терміни і поняття: друкований засіб масової інформації, діяльність ЗМІ, суб’єкти діяльності друкованих ЗМІ, державна підтримка ЗМІ, комунальний ЗМІ, статут редакції, редакція газети (друкованого ЗМІ), додаткова економічна підтримка (дотації), пільгове оподаткування редакцій.

а) Вступні зауваги

Регулювання основних організаційних засад журналістики правом здійснюється через норми Конституції України та норми низки законів у цій галузі. Закон „Про інформацію” дає визначення державної інформаційної політики, суб’єктів та об’єктів інформаційних відносин, галузі, види і джерела інформації та режиму доступу до неї, права власності на інформацію, прав та обов’язків учасників інформаційних відносин, відповідальності за порушення законодавства про інформацію. У законі „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” викладено детальні положення про принципи функціонування друкованих засобів масової інформації в нашій державі, свободу їх діяльності, обов’язок інформувати суспільство, право на заснування та порядок заснування і державної реєстрації друкованого засобу, відносини між редакціями друкованих засобів масової інформації, громадянами та організаціями, порядок спростування поширеної інформації, якщо вона не відповідає дійсності, а також відповідальність за порушення свободи діяльності друкованих засобів масової інформації і підстави для звільнення від такої відповідальності.

У цьому Законі (стаття 1) чітко визначено, що під друкованими засобами масової інформації (пресою) розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Вказується, що друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукуваний будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засобу масової інформації не обмежується. У цьому ж першому розділі, в наступних статтях виразно визначаються такі важливі поняття, як свобода друкованих ЗМІ, неприпустимість зловживання свободою ЗМІ, мова друкованих ЗМІ, без яких діяльність ЗМІ (збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та сам випуск ЗМІ з метою поширення його серед читачів) була б неможливою.

б) Від заснування до розповсюдження друкованих ЗМІ

Другий розділ Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, який озаглавлено „Організація діяльності друкованих ЗМІ”, визначає специфічні положення і засади, що стосуються важливих питань функціонування преси від заснування до розповсюдження її серед читачів. Визначаються, (стаття 7) приміром, суб’єкти діяльності друкованих ЗМІ, до яких належать засновник (співзасновники), його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач. Даються відповіді на питання, хто має право на заснування друкованого ЗМІ, чим визначаються відносини між співзасновниками друкованого ЗМІ, які існують гарантії від монополізації, який порядок державної реєстрації від оформлення до розгляду і задоволення (чи незадоволення) заяви і т.д. Важливе значення мають положення 18-19-20 статей Закону, що вказують за яких умов може бути припинений випуск ЗМІ, який порядок оскарження відмови в державній реєстрації, або рішення про припинення його випуску, як здійснюється перереєстрація друкованого ЗМІ.

З-поміж інших у Законі України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” розкриваються такі поняття і терміни як державна підтримка ЗМІ та друкований ЗМІ. Державна підтримка ЗМІ, приміром, характеризується як сукупність правових, економічних, соціальних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури. Вперше тлумачиться поняття комунального засобу масової інформації – аудіовізуального чи друкованого ЗМІ, створеного органом місцевого самоврядування, або органом місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією як засновником (чи співзасновником) на базі чи за участю комунальної власності та відповідного фінансування з місцевого бюджету і статутом (програмними цілями, програмною концепцією) редакції (юридичної особи), якою передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього органу та вищих органів державної влади.

в) Редакція газети (друкованого ЗМІ)

У статтях 21-й та 22-й Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” тлумачиться поняття редакція. Воно юридично точне і відповідно скупе – підготовку та випуск у світ друкованого ЗМІ за дорученням засновника (співзасновника) здійснює редакція або інша установа, що виконує її функції. Редакція діє на підставі свого статуту та реалізує програму друкованого ЗМІ, затверджену засновником. Статут редакції визначає виробничі, майнові, фінансові та інші умови її діяльності та затверджується засновником відповідно до чинного законодавства України. У статуті редакції визначаються: засновник (співзасновник) та назва друкованого ЗМІ, місцезнаходження його редакції і цілі діяльності, її органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження журналістського і трудового колективів та їх виборних органів, порядок утворення майна редакції, положення щодо вирішення питань виробничого, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності видання та його редакції, умови її реорганізації, припинення діяльності, інші питання.

Чіткі параметри окремих аспектів діяльності редакцій друкованих ЗМІ окреслюються у Законі України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”. Така підтримка здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, подання фінансової допомоги. Приміром, додаткова економічна підтримка (дотації) надаються редакціям районних, міських та міськрайонних газет, фінансова допомога передбачена ЗМІ для дітей та юнацтва, спеціалізованим науковим виданням, які підготовлені науковими установами та навчальними закладами не нижче третього рівня акредитації. Важливе значення мають положення (стаття 5) щодо пільгового оподаткування редакцій друкованих ЗМІ, які звільняються від обов’язкового продажу валютної виручки, одержаної від експорту інформаційної продукції, у випадку використання цієї виручки на придбання обладнання та матеріалів, необхідних для подальшого виробництва нової інформаційної продукції, від сплати мита за експорт інформаційної продукції. Редакції ЗМІ також мають право на пільгові кредити для розвитку та розв’язання соціальних проблем своїх трудових колективів.

Рекомендована література:


  1. Українське законодавство: засоби масової інформації, IREX У-Медіа, Київ. – 2004. – 368 с.

  2. М. Місьо, Н. Петрова, В. Ситцевой. Правничі засади діяльності журналістів в Україні, IREX Про-Медіа, Київ. – 2000. – 50 с.

Питання для самоконтролю:

  1. Що таке друкований засіб масової інформації?

  2. Як ви розумієте термін „діяльність ЗМІ”?

  3. Коли друкований ЗМІ вважається виданим?

  4. Перелічіть суб’єкти діяльності друкованих ЗМІ.

  5. Окресліть характеристики поняття „державна підтримка ЗМІ”.

  6. Що таке комунальний ЗМІ?

  7. Що визначається у статуті редакції газети?

  8. Що таке додаткова економічна підтримка і кому вона надається?


II. Журналіст у полі українського та міжнародного

законодавства.
Ключові терміни і поняття: види інформації, права та обов’язки журналістів, етика журналістики, редакційне посвідчення, творчий характер праці журналіста, авторське та суміжне право.

а) Вступні зауваги

Діяльність журналістів в Україні останніх років перебуває під пильним оком всієї суспільності. Коли помилки медика, байдужість педагога, злочинне потурання злу прокурора, бездіяльність економіста, анемічність науковця тощо не зауважуються одразу, то виступ журналіста в пресі чи ефірі є доступним і стає предметом широкого обговорення, а з боку „ображених” чи „засвічених” – причиною різного роду нагінок аж до фізичного знищення. Весь світ, на жаль, ознайомлений з істинним станом справ в українських ЗМІ останніх років: Президент України Леонід Кучма двічі потрапляв у десятку найбільш злісних ворогів преси, яких визначала авторитетна міжнародна організація. Десятки журналістів в Україні загинули через виконання своїх професійних обов’язків. Найбільш резонансним стало зникнення 16 вересня 2000 року директора інтернет-видання „Українська правда” Георгія Ґонгадзе, яке донині не розслідувано. В Україні зафіксовано сотні прикладів побиття, залякувань, погроз журналістам, цензури, тиску на ЗМІ, перешкод виконанню професійних обов’язків.

Між тим в Україні (починаючи із Закону „Про інформацію”, введений у дію постановою Верховної Ради від 02.10.1992 року) напрацьовано низку законів, інших нормативних документів, які обумовлюють засади діяльності журналістів в Україні. Вони відповідають європейським і світовим стандартам. Але для того, щоб вони успішно функціонували, ще належить створити відповідний суспільний ґрунт. Великі надії пов’язуються з процесом дальшої демократизації суспільства, інтегрування його в європейську спільноту.

б) Права та обов’язки журналістів.

Закон України „Про інформацію” дає перелік видів інформації, серед яких статистична інформація, масова інформація, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування, правова інформація, інформація про особу, інформація довідково-енциклопедичного характеру. Журналіст з метою підготовки матеріалів та їх поширення він має право збирати і безперешкодно отримувати необхідну інформацію, але, що не менш важливо, –зобов’язаний подавати її достовірно та об’єктивно.

У резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо етики журналістики, яка була підготовлена Комісією з культури і освіти Ради Європи, зазначено, що „найвищим завданням журналіста є реалізувати право громадян на інформацію за найглибшого пошанування демократичних цінностей. У цьому сенсі журналістський пошук знаходить свої межі у правдивості і порядності інформації та думок, він не сумісний з кампанією чи заходами з визначеними наперед цілями, що скеровані на задоволення особливих інтересів”.

Стаття 26 Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” чітко розділяє права та обов’язки журналіста, які дозволяють йому діяти на засадах професійної самостійності.



Журналіст має право:

  1. на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації; (Пункт 1 частини другої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1703-IV (1703-15) від 11.05.2004);

  2. відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;

  1. відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

  2. на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

  3. переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;

  4. на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;

  5. по пред’явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан;

  6. звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів;

  7. поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім’ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно);

  8. відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;

  9. 11) на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Журналіст зобов’язаний:

  1. дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових або інших договірних відносинах, керуватися положеннями статуту редакції;

  2. подавати для публікації об’єктивну і достовірну інформацію;

  3. задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;

  4. відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;

  5. представлятися та пред’являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації;

  6. виконувати обов’язки учасника інформаційних відносин;

  7. утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.

в) Характер журналістської праці.

Журналіст, без сумніву, є творчим працівником, відповідно –характер його праці – творчий. Про це говориться у низці законодавчих актів, зокрема в статті 17 „Основ законодавства України про культуру”, де журналісти визначаються професійними творчими працівниками. Умовою для визнання журналіста професійним творчим працівником в галузі культури є отримання спеціальної освіти і публікація власних творів (ст.19). Визнання журналістів творчими працівниками поширює на них дію статті 9 „Основ законодавства України про культуру” про право інтелектуальної власності на створені ними твори літератури і мистецтва.

Згідно ж Закону України „Про власність” (статті 13, 40-42), всі відносини зі створення і використання об’єктів інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України і спеціальним законодавством України. Статтею 472 Цивільного кодексу України передбачено, що відносини, які складаються у зв’язку зі створенням і використанням об’єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України „Про авторське право та суміжні права” та іншими законодавчими актами України. Отже, на створені журналістами твори поширюється дія авторсько-правового законодавства України, і журналісти є суб’єктами правовідносин, вказаних у статті 472 ЦК України, тобто авторами.

Практичне значення визначення правового статусу журналіста як автора полягає в наступному:



  • журналісту гарантується захист інтелектуальної власності, його авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ст.54 Конституції України);

  • авторські права журналіста визнаються не лише конституційними правами, а й основними правами людини (стаття 54 Конституції України фактично повторює положення пункту 2 статті 27 Загальної Декларації Прав Людини);

  • за журналістом, який працює за трудовою угодою в редакції, зберігаються авторські права на твір (ст.20 Закону України „Про авторське право та суміжні права”). Це означає, що при прийомі на роботу редакція зобов’язана укласти з журналістом авторську угоду. Якщо цього не буде зроблено, то журналіст має право пред’явити позов до редакції про виплату авторської винагороди, окрім зарплати;

  • на журналіста розповсюджуються привілеї, якими користуються автори художніх творів.

Статті та виступи журналістів є творами, що охороняються авторським правом. Серед творів, що охороняються Законом України „Про авторське право та суміжні права”, в підпункті 1 пункту 1 статті 5 вказані літературні письмові твори белетристичного або практичного характеру. В підпункті 2 вказаної статті до творів віднесені виступи, лекції, промови та інші усні твори. Отже, статті і виступи журналіста на радіо та телебаченні визнаються творами, що охороняються авторським правом.

Важливо, щоби для напрацьованого українського законодавства у сфері ЗМІ був створений благодатний суспільний ґрунт.



Рекомендована література:

  1. Українське законодавство: засоби масової інформації, IREX У-
    Медіа, Київ. – 2004. – 368 с

  2. М. Місьо, Н. Петрова, В. Ситцевой. Правничі засади діяльності
    журналістів в Україні, IREX Про-Медіа, Київ. – 2000. – 50 с

Питання для самоконтролю.

  1. Назвіть види інформації.

  1. Про що говориться у резолюції Парламентської Асамблеї Ради
    Європи щодо етики журналістики?

  2. Які обов’язки має журналіст?

  1. Які права має журналіст?

  2. Яка „вага” редакційного посвідчення?

  3. Сутність творчого характеру праці журналіста.

  1. Якими документами визнаються і закріплюються авторські і суміжні
    права журналіста і що це означає?



ІІІ. Ланка управління редакцією газети.

Ключові терміни і поняття: Редактор (головний редактор) газети, заступник редактора, секретаріат, відповідальний секретар, відділ газети, завідуючий відділом, менеджер у системі ЗМІ, функції секретаріату редакції газети, стилі керівництва.

а) Вступні зауваги

Газетний менеджмент характеризується триступінчатістю: на найвищому рівні – редактор (головний редактор), його заступники, відповідальний секретар, середній рівень представлено завідувачами відділів, секторів, на найнижчому рівні знаходяться рядові журналісти, т.зв. позаменеджментні працівники. Отже, редакція кожного друкованого видання складається із двох ланок – ланки управління та ланки виконання. На кожну покладено важливі функції. Два перших рівні представлено працівниками, які одночасно уособлюють керівника редакційного колективу (чи його частини), репрезентанта творчої роботи, підприємця і бізнесмена. Такі співробітники зобов’язані організовувати і планувати виробництво видання і реалізацію тиражу, досягаючи при цьому незбитковості, а в кінцевому результаті – прибутку, керувати редакціями на рівні сучасних вимог, спонукати інших працівників редакції до творчої діяльності, відзначати і заохочувати кожен успіх підопічного, незалежно від симпатій бути гранично об’єктивним, вміти долати конфліктні ситуації, підбирати, навчати співробітників, призначати їх на відповідні місця, проводити ділові переговори. Все це певною мірою стосується як редактора, його заступників, відповідального секретаря, так і завідувачів відділів та секторів редакції газети.



б) Редактор газети та його заступники

Головний редактор (або – редактор) газети є керівником і, відповідно, до його обов’язків входить ряд функцій, пов’язаних як із внутріредакційною роботою, так і позаредакційною. У Законі „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” 23 статтю присвячено персоні керівника друкованого засобу масової інформації. В ній, зокрема, зазначено:

Редактор (головний редактор) друкованого засобу масової інформації є керівником редакції, уповноваженим на те засновником (співзасновниками).

Редактор (головний редактор) призначається (обирається) на посаду і звільняється з посади в порядку, встановленому засновником (співзасновниками) у статуті редакції відповідно до чинного законодавства України про працю.

Редактор (головний редактор), обраний на посаду трудовим колективом редакції, не може бути звільнений з посади без згоди трудового колективу редакції.

Редактор (головний редактор) керує діяльністю редакції в межах повноважень, визначених її статутом, представляє редакцію у відносинах із засновником (співзасновником), видавцем, авторами, державними органами, об’єднаннями громадян і окремими громадянами, а також у суді і третейському суді та несе відповідальність за виконання вимог, що ставлять до діяльності друкованого засобу масової інформації, його редакції відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України (частина четверта статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом № 762-IV (762-15) від 15.05.2003).

Редакційна колегія – дорадчий орган управління діяльністю редакції друкованого засобу масової інформації – створюється, діє та припиняє свою діяльність відповідно до статуту редакції і очолюється її редактором (головним редактором).

Рішення редакційної колегії набирає чинності після його затвердження редактором (головним редактором).

Як повноважний керівник, головний редактор газети здійснює планувальну і контролюючу функції, підбирає і розставляє кадри, очолює підготовку і випуск видання у світ. Він зобов’язаний турбуватися за розвиток матеріально-технічної бази редакції, задоволення різносторонніх потреб колективу. Однією з вимог до головного менеджера є лідерство, яке повинне проявлятися і в творчій роботі керівника колективу, яка складається з двох частин – редакторської і літературної. У першому випадку він редагує матеріали своїх працівників, у другому – пише власні. Звичайно, авторитет керівника значно зростає, коли його публікації є зразком для інших. Творча безпомічність редактора часто стає причиною погіршення соціально-психологічного клімату у редакції.

Редактор повинен бути впливовою особою в регіоні розповсюдження газети. Його позаредакційні функції можуть бути спрямованими на підвищення авторитету газети. Часто керівники газет є депутатами місцевих рад, очолюють регіональні організації Національної спілки журналістів, громадські чи партійні організації, стають ініціаторами фестивалів, спортивних змагань тощо. Все це слугує конкретному виданню. Останніми роками у самодостатніх виданнях, які мають власну поліграфічну базу, систему розповсюдження спостерігається і така тенденція: головний редактор стає фактично генеральним директором, окрім творчої роботи він займається господарською і комерційною діяльністю. За таких умов він змушений делегувати функції з редагування газети своєму заступникові.

Як справедливо і правильно зауважував у свій час відомий дослідник преси Д.С. Григораш, – відносини між редактором і його заступником – це стосунки найбільш досвідчених, компетентних і авторитетних працівників. Такі відносини ґрунтуються на спільному прагненні поліпшити роботу, піднести рівень газети. Заступник редактора всіляко підтримує авторитет керівника редакційного колективу, добиваючись спільної лінії в керівництві редакцією. Заступник редактора, як член редколегії, бере діяльну участь у підготовці і випуску номерів, читаючи частину матеріалів, які рекомендуються у номер, регулярно чергує, вичитуючи зверстані сторінки. За відсутності редактора він керує роботою редколегії, веде редакційні засідання (планерки, летючки). Як правило, заступник редактора призначається відповідальним за окремі відділи, контролює їх роботу, допомагає у плануванні і сприяє виконанню цих планів.

в) Секретаріат редакції газети.

Секретаріат справедливо називають „штабом” редакції газети. Це зумовлюється функціями цього важливого підрозділу, який здійснює оперативне управління редакцією. Якщо редактор, його заступники, редколегія визначають і втілюють стратегію редакції, то секретаріат, на чолі з відповідальним секретарем, розробляє її тактику. До основних функцій слід віднести:

– планування роботи редакції;

– випуск номера газети;

– керівництво роботою технічних служб редакції;

– організація творчої роботи відділів (секторів), координація їх


діяльності;

– керування роботою власних та спеціальних кореспондентів.

У секретаріаті концентруються всі види журналістської діяльності: тут макетуються і оперативно формуються сторінки газети, при необхідності вносяться зміни в перебігу випуску друкованого видання.

Успіх газети на ринку інформації у великій мірі залежить від особи відповідального секретаря. Це, як правило, найбільш досвідчений журналіст у редакції. Він повинен бути добрим літературним редактором, володіти технікою верстки та оформлення газети (тобто, газетно-журнальним дизайном), знати газетну поліграфію, весь процес підготовки і випуску номера.

Особлива роль секретаріату, відповідального секретаря, як правильно зазначає у своєму спеціальному дослідженні І.А. Мельник, в комп’ютеризації редакційного процесу. Нині, зазвичай, головний сервер знаходиться саме в секретаріаті, до нього сходиться вся необхідна інформація від відділів і секторів редакції. У невеликих редакціях один відповідальний секретар виконує всі функції секретаріату, у крупних редакціях відповідальний секретар має одного чи декількох заступників і тоді, відповідно, обов’язки розділяються. А їх багато: хтось стежить за проведенням газетних кампаній, за роботою групи випуску газети, за плануванням поточних номерів, інший – керує процесом тижневого планування, літературного редагування, формує спеціальні полоси, добірки, управляє сектором коректорів, іншими редакційними службами.

У коло обов’язків секретаріату входить безпосереднє керування відділом ілюстрацій, комп’ютерним центром, довідковою бібліотекою, архівом тощо.

Саме секретаріат керує і творчою роботою: організовує конкурси між журналістами, відзначає кращі публікації, здійснює оперативний і повсякденний контроль за роботою всіх творчих відділів і обліковує результати їхньої діяльності.

Відповідальний секретар, як один із провідних менеджерів газети, дбає за зміцнення економічної бази редакції. У його обов’язки входить підтримання постійних контактів з комерційними службами, з відділом реклами. Часто такий відділ знаходиться у прямому підпорядкуванні відповідального секретаря, який разом із заввідділом визначає місце рекламних і приватних оголошень на сторінках газети, їх посторінковий розподіл і співвідношення з іншими публікаціями.



г) Завідувачі (редактори) відділів газети.

Основні творчі питання вирішуються на рівні відділів газети. Д.С. Григораш вважає відділ найважливішою творчою ланкою у структурі редакційного апарату. Саме тут плануються, організовуються і пишуться журналістські матеріали з основних проблемно-тематичних напрямів газети, здійснюється редагування, забезпечується їх точність, якість та дієвість. Відділ організовує масову роботу плекає, авторський актив, бере участь у випуску газетного номера, повністю відповідає за висвітлення проблем свого профілю. Саме через відділ редакція з’ясовує стан справ на відповідних ділянках господарства, культури, політичного та громадського життя свого регіону.

У кожній редакції відділи формуються відповідно до мети і завдань видавця, які він ставить перед газетою. Друковане видання покликане самостійно визначати власну проблематику, орієнтуючись на запити читацької аудиторії. Московський дослідник О.А. Грабельников слушно зауважує, що на характер і специфіку відділів впливає багато факторів, але серед основних:

– тип видання;

– особливості економічного регіону, на який видається газета;

– вікові і соціальні особливості аудиторії;

– конкретні завдання, які ставить перед собою газета.

У відділі редакції концентруються журналісти, спеціалізовані за відповідним тематичним напрямком (промисловість, аграрна сфера, економіка, політика, спорт, охорона навколишнього середовища тощо) або такі, що спеціалізуються у певних жанрах – нарис, репортаж, фейлетон тощо. Очолює такий підрозділ редакції найбільш досвідчений у певній ділянці журналіст. Коли кількість працівників відділу становить 7-12 осіб, то доцільно окрім заввідділом уводити посаду редактора відділу. Керівник відділу, насамперед, відповідає за відображення актуальних для аудиторії видання проблем, пов’язаних з профілем творчого підрозділу, дає оцінку публікаціям і організовує їх кваліфіковане обговорення, стежить за роботою з листами читачів, з авторським активом, готує критико-бібліографічні матеріали з тематики відділу, контролює дієвість публікацій працівників відділу.

Тобто, керівник відділу, повністю відповідаючи за функціонування очолюваного ним колективу, організовує комплекс робіт, до яких увіходить планування журналістської праці, нормування і облік, координування, стимулювання праці журналістів і, звісно, контроль за виконанням завдань.

Як елемент редакційної системи відділ перебуває у постійній взаємодії з редакторатом, секретаріатом, іншими творчими підрозділами, технічними службами. А поза редакцією контактує з різноманітними підприємствами, організаціями, закладами, відповідними відділами інших ЗМІ, із читацькою аудиторією. Таку широку діяльність організовує і координує завідувач відділом.



д) Стилі керівництва.

Роль керівників редакції у долі і успіхах колективу – велика. Кожна редакція може розглядатися в двох планах: як формальна, так і неформальна організація. Відповідно можна говорити про два типи відносин у колективах: формальних, тобто посадових, функціональних, і неформальних – психологічних, емоційних. У першому випадку ми зустрічаємося із соціальним феноменом – управлінням, у другому з феноменом психологічним – лідером. Ідеальний варіант, коли редакційний менеджер є одночасно і лідером, і керівником. Однак, так буває не завжди, що і стає причиною багатьох внутріредакційних колізій. Тут багато залежить від стилю керівництва. Психологи ділять їх на директивний (авторитарний), колегіальний (демократичний) і потуральний (нейтральний).



Авторитарний має такі ознаки: з формальної точки зору –ділові короткі розпорядження, заборони без огляду на посади, з погрозами, похвала і осуд, емоції до уваги не беруться, позиція керівника – поза групою, із змістового боку – справи у групі плануються керівником заздалегідь, визначаються лише безпосередні цілі, на перспективу у такому колективі – вони відомі, голос керівника – вирішальний.

При демократичному стилі керівництва з формального боку даються інструкції у вигляді пропозицій, мова не суха, товариський тон, похвала і осуд з порадами, розпорядження і заборони з дискусіями, позиція керівника – внутрі групи; змістова сторона – заходи плануються не одноособово, а в групі, за реалізацію заходів відповідають усі.

Особливості нейтрального стилю: формальний бік – відсутність похвал і осудів, жодного співробітництва, позиція керівника – непомітна, збоку від групи, змістова сторона – справи йдуть самі по собі, керівник не дає вказівок, праця складається з окремих інтересів, ініціатива виходить від лідерів підгруп.

Рекомендована література.


  1. А.А. Грабельников. Работа журналиста в прессе. – Москва, Изд-во „РИП-холдинг”. – 2001. – С.110–141.

  2. Д.С. Григораш. Методичні вказівки щодо вивчення організації роботи редакції для студентів факультету журналістики. – Львів, 1983. – 41 с

  3. СМ. Гуревич. Номер газеты. – Москва, Аспект Пресс. – 2002. – С.31–47.

  4. Мішель А. Картер, Гілліан Кей. Як керувати редакцією газети. – IREX Про Медіа Україна. – 1999. – 28 с.

Питання для самоконтролю.

  1. З яких ланок складається редакція газети? Охарактеризуйте їх.

  2. Як трактує особу редактора Закон „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”?

  3. Функції головного редактора газети.

  4. Які обов’язки заступника редактора газети?

  5. Охарактеризуйте основні завдання секретаріату редакції газети.

  6. Посадові обов’язки відповідального секретаря.

  7. Розподіл праці у секретаріаті редакції газети.

  8. Які фактори впливають на характер і специфіку відділів газети?

  9. Окресліть параметри відповідальності завідувача відділом.

  10. Стилі керівництва редакцією.


Каталог: ld
ld -> Ахматова Анна Андріївна Ахматова Анна Андрі́ївна (Горенко) — російська поетеса, родом з України, представниця акмеїзму. Лауреат міжнародної літературної премії «Етна-Таорміна»
ld -> Творчість
ld -> Освіта. Виховання. Навчання бабенко, Тамара Василівна
ld -> 49 науково-дослідних робіт із 52, які виконувалися за договорами із замовниками у 2013 році, були складовими частинами державних і галузевих програм (планів)
ld -> Альбер Камю. Життєвий І творчий шлях. Філософські й естетичні погляди. Камю І екзистенціалізм. Провідні мотиви творчості
ld -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів
ld -> Проект змін до програми Робоча група
ld -> Художня спадщина: студії
ld -> В. Домонтович Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи]
ld -> Державна науково-педагогічна бібліотека україни


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Михайло присяжний iconМихайло Шатров – журналіст, літератор, історіограф Дніпропетровська
Справжнє ім’я цієї людини – Михайло Олександрович Штейн. Однак в історіографію та культурну історію Дніпропетровська він увійшов...
Михайло присяжний iconВолодимир Мельниченко Українська душа Москви (Михайло Максимович. Михайло Щепкін. Осип Бодянський. Микола Гоголь) Москва

Михайло присяжний iconБіографія: Михайло Стельмах
...
Михайло присяжний iconУроку: Антін Лотоцький «Михайло-семиліток»
Чістю маловідомого для них письменника Антона Лотоцького; проаналізувати історичне оповідання «Михайло-семиліток»; розкрити тему...
Михайло присяжний iconМихайло Грушевський: історик чи політик? Хто ж він є насправді ?
Однією з таких особистостей, без перебільшення, був Михайло Сергійович Грушевський. Тому я хочу розповісти про цю видатну людину,...
Михайло присяжний iconВоно дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру. Було знищене тоталітарним більшовицьким режимом
Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав...
Михайло присяжний iconКнига, без якої я не уявляю свого життя. Михайло Опанасович Булгаков " Майстер І Маргарита " Виконала учениця 11-а класу Василів Вікторія Зміст
Проект Книга, без якої я не уявляю свого життя. Михайло Опанасович Булгаков Майстер І маргарита
Михайло присяжний iconУрок для учнів 10 класу «Михайло Старицький. Життя І творчість. Багатогранність діяльності. Історико-романтична повість «Оборона Буші»
Тема уроку: Михайло Старицький. Життя І творчість. Багатогранність діяльності. Історико-романтична повість «Оборона Буші»
Михайло присяжний iconМихайло Вербицький

Михайло присяжний iconМихайло Коцюбинський «Дорогою ціною»



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка