Михайло Вербицький – священник, композитор Народився 4 березня 1815 року у селі Улючі



Скачати 402.8 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації17.04.2017
Розмір402.8 Kb.
1   2   3

Храм св. вмч. Євстахія, що у с. Стрілках на Старосамбірщині, входить до пам’яток місцевого значення. Він не є зазвичай відвідуваний туристами, до нього немає позначених маршрутів, про нього небагато написано. Однак, ця маловідомість спонукає відвідати цю святиню та дослідити її унікальність серед буденності парафіяльного життя та нашарувань часу.


Село Стрілки належить до прекрасного краю — Старосамбірщини. Ця місцевість багата своєю культурно-духовною спадщиною, осередком котрої завжди були храми та монастирі. Неабиякою є історичні події цього регіону, що тісно переплелися з такими відомими постатями, як князь Лев, композитор Михайло Вербицький, археолог Ярослав Пастернак, етнограф Володимир Шагала та ін. У деяких дослідників можна знайти твердження про те, що Староcамбірщина одна з перших прийняла християнство, так як перебувала у сфері впливу святих Кирила та Методія.

Стрілки є типовим бойківським селом із його мальовничими краєвидами Прикарпаття. Воно розташоване на лівому березі річки Дністер, за 16 кілометрів від районного центру. Перші згадки про Стрілки знаходимо в історичних джерелах від 1437р. Назва села, згідно з місцевими переказами, походить від визначного бойківського воїна, котрий переходив колись через те місце, де тепер знаходиться село і загубив золоту стрілу від лука. Довго він її шукав, та не знайшов, а тоді розсердився та й порозкидав усі інші стріли, що мав при собі. На печатці с. Стрілки (ХІХ ст.) як символ було зображено двох чоловіків, обернених один до одного, що стріляють вгору з лука. В сучасних проектах символів села та на гербі також є зображення двох стріл.

Як свідчать архівні документи, у 1507 року в селі вже існувала парафія. У 1792 році коштом громади була збудована дерев’яна церква святого великомученика Євстахія, яка збереглася й до тепер. Охочим її відвідати слід з дороги на Турку повернути праворуч і перейти міст через р. Дністер. Опісля, йти прямо, а далі знову праворуч аж буде видно на схилі гори дерев’яний храм. Це тризрубна будівля, рівновисокі зруби якої вкриті спільним двосхилим дахом, краї гребеня завершені сліпими ліхтарями, а посередині — восьмибічною вежею, яка накрита маленькою банею з ліхтарем і маківкою. Стіни вертикально шальовані дошками, на котрих розміщені ікони святих. Із трьох сторін церкву щільно оточує цвинтар. Поряд розташована дерев’яна триярусна дзвіниця, сучасниця церкви.

Біля сходів, які ведуть до церковного подвір’я, стоїть каплиця. Очевидно, що впродовж існування церкви її вигляд неодноразово змінювався. Відтак, у час Першої світової війни святиню було пошкоджено, а тому у 1927 році під час відновлювальних робіт її гонтове покриття даху було замінено на цинкову бляху. У центральній частині добудовано притвір. Під час Другої світової війни мінометний снаряд влучив у храм і розбив вхідні двері та тетрапод. Усі стіни та іконостас були в осколках. В намісній іконі Христа Спасителя й до тепер залишився осколок від мінометного снаряду. Зусиллями парафіян у 1989 році було добудовано ризницю до східної сторони вівтаря, а у 2007 році посередині даху перебудували вежу.

Цікавою і нетиповою є назва церкви на честь великомученика Євстахія, храмовий празник котрого припадає на 3 жовтня. Однією із версій того, чому саме парафія вибрала собі за ім’я цього покровителя, є практичне пояснення. Адже свято св. Євстахія припадало якраз на той період, коли в селі завершувалися клопіткі сільськогосподарські роботи і селяни могли перейти до святкувань.

Ще одна версія говорить про те, що так як назва села Стрілки пов’язана з лучниками, то за покровителя вирішили взяти св. Євстахія, котрий також був лучником. Деякі місцеві мешканці вважають, що він жив у їхньому лісі Олень ому, у що все ж важко повірити.

Читаючи життіє Св. Євстахія (Євстафія, Євстатія), довідуємося про те, що його ім’я від народження було Плакіда. Він жив у часи правління імператора Траяна в Римі і був воєначальником. Ще до того, як пізнав Христа, творив діла милосердні та допомагав потребуючим. Одного разу відправившись на полювання Плакіда побачив незвичного оленя, у котрого між рогами світилося розп’яття Христа. Олень заговорив до нього людським голосом і сказав йому, що у цьому звірятку звертається до нього сам Христос. Ця зустріч послужила Плакіді наверненням. Він разом зі своєю родиною прийняв Христову віру. При хрещенні отримав ім’я Євстахій. Святий загинув разом зі своєю дружиною та двома синами мученицькою смертю у 118 році за правління імператора Адріана.

При церкві св. Євстахія можна побачити чотири ікони із зображенням святого: одна в середині храму по правій стороні; одна на зовнішній стороні, вгорі від вхідних дверей; інші в у середині дзвіниці та на вході до каплиці. На них усіх подібні зображення святителя — це стояча постать у рицарських обладунках, що тримає у правій руці немовби у полум’ї вівцю.

Особливої уваги заслуговує іконостас. Він не є автентичним для цієї церкви, бо його разом із боковими престолами було перенесено із жіночого контемплятивного монастиря ЧСВВ у с. Смільниця Старосамбірського району. Цей монастир було ліквідовано в кінці XVIII ст. за часів Йосифінської реформи, котра передбачала закриття малих монастирів та їх приєднання до великих, а також розформовування монаших чинів контемплятивного типу.



 



Різьблений та позолочений іконостас невідомого нам автора походить з кінця XVII cт. Він представляє типову для того часу п’ятиярусну конструкцію з намісним, празниковим, молитовним і пророчим рядами, а також рядом неділь П’ятидесятниці, що було властивим для західноукраїнських іконостасів. Саме ці ікони мають особливу сакральну цінність, проте більшість з них не зберегли свого первинного вигляду, адже під впливом часу та у воєнні роки зазнали пошкоджень. Після Другої світової війни місцевий художник перемалював більшість з них, тим самим приховавши їх первинну красу під товщею нових фарб. У 1996 році елементи різьби з іконостасу, яка була втрачена, відновили та позолотили заново. В іконостасі бракує верхнього Розп’яття, що його було обрізано, оскільки воно не вмістилося по висоті у церкву, куди його перенесли.

Життя церкви та її парафії завжди було пов’язане з парохами. Одним із найвідоміших був автор гімну «Ще не вмерла Україна» отець Михайло Вербицький. Хоча він служив всього два роки, проте серед місцевих мешканців зберігся переказ, що саме у Стрілках він написав мелодію гімну.

Новітня історія цього храму не різниться від більшості громад і храмів УГКЦ. У 1946 р. церква св. Євстахія була змушена перейти до РПЦ. На той час настоятелем був о. Юрій Савчук, котрого заарештували. Повернення парафії у лоно УГКЦ відбулося у 1990 році за о. Василя Савчина, а з 1993 року його замінив теперішній парох о. Володимир Паращинець.

Маленька історія маленького храму, але вартує того, щоби її почути і відправитися у далеке бойківське село Стрілки. Перейти через річку, вийти на пагорб, оглянути місцеві краєвиди, і зайшовши у церкву відчути дух маленького бідного храму, котрий століттями береже свою історію в ликах святих, що дивляться на нас з іконостасу.

25 січня в смт. Стрілки на Старосамбірщині відзначили 200-ліття з дня народження о. Михайла Вербицького - автора композиції українського Національного гімну "Ще не вмерла Україна". У цьому селищі о. Михайло душпастирював упродовж 1853-56-х років.

З нагоди ювілейної дати в місцевому храмі св. Євстахія відбулась архиєрейська Літургія, яку відслужив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні о. Михайла Николина, декана Старосамбірського, о. Володимира Паращинця, адміністратора парафії, та священиків Старосамбірського деканату.

Під час проповіді владика Ярослав пояснив недільне євангельське читання, в якому розповідалось ув’язнення св. Йоана Хрестителя. "Правду можна ув’язнити, але її неможливо перемогти", - наголосив проповідник. Коли всі людські засоби вичерпуються, коли нас огортає темрява і приступає тінь смерті, тоді сам Бог підхоплює ініціативу і там, де все вже здавалося б втраченим і завмерлим, там Господь починає діяти Своєю силою і довершує те, що ми розпочали.

Єпископ порівняв євангельські події із сучасною історичною ситуацією. "Ми, що донедавна жили в темряві безбожництва, в країні, над якою вже нависла була тінь духовної смерті, стали свідками того, як з новою силою засіяла ясна зоря Божої правди", - сказав владика Ярослав. Бог іще раз явив людям істину про те, що будь-які вавилонські вежі, оперті на богозневажну й людинозневажну гординю, не встоять. Там, де людські сили були безпорадні, сам Бог увійшов в історію, продовжив і доповнив те, що розпочали українські Предтечі чи Кобзарі.


За словами владики Ярослава, 200-літній ювілей з дня народження о. Михайла Вербицького, автора національного гімну, є символом теперішнього національного відродження: "Сьогодні з руїн піднімається країна, кристалізується її нація, повстає держава". Єпископ зазначив, що о. Михайло Вербицький - композитор, хоровий диригент та громадський діяч - душпастирював у с. Стрілки в 1853-56-х рр.

Проповідник відзначив, що о. Михайло Вербицький є представником тієї плеяди українських композиторів, які заклали підвалини нової композиторської школи на Західній Україні. Говорячи про творчий вклад о. Вербицького, Іван Франко назвав його "особливим талантом" серед галицьких композиторів. Його літургійна творчість, театральна музика, світські хори та солоспіви, інструментальна музика стали важливою часткою церковних богослужінь, театральних вистав, концертного життя та домашнього музикування.

Після завершення богослужіння владика Ярослав подякував о. Володимиру Паращинцю, представникам влади, а також усім, хто доклав старань до організації ювілейних святкувань. Опісля відбулось освячення пам’ятної дошки, спорудженої на честь о. Михайла Вербицького. Відтак відбулась тематична фотовиставка, під час якої було представлено історичні світлини, що відображають життя, служіння та творчість о. Михайла Вербицького.



Зупинка 4 Яворівські адреси М. Вербицького

кореспонденти побували в селах Завадів та Залужжя Яворівського району та в місті Яворові й намагалися пройтися дорогами Михайла Вербицького, пошукати історичні пам’ятки, пов’язані з цією видатною постаттю, а також поцікавилися, як там святкуватимуть цей великий ювілей.

Несподівані знахідки в церкві

У селі Завадові, що за чотирнадцять кілометрів на північ від Яворова, збереглася церква Різдва Пресвятої Богородиці, в якій правив отець Михайло Вербицький. Муровану церкву було зведено там 1812 року, а отець Михайло правив у тій парафії з 1850-го по 1852-й рік. До двохсотлітнього ювілею храм реставрували й заново розписали, тож він тепер виглядає як цілком сучасний.

Знаючи історію руйнувань храмів на Західній Україні й масового вивезення з них усіх сакральних цінностей, ми й не сподівалися побачити там якихось цінних в історичному плані речей чи документів і цього разу помилилися. У Завадові на нас чекала справжня сенсація: там збереглася церковна реєстрова книга, в якій є записи рукою Михайла Вербицького: про народження, вінчання і смерть парафіян за 1852 рік. Їх зроблено дуже акуратним, рівненьким і круглим почерком з характерними граматичними ознаками тих часів, зокрема з буквою «твердий знак». Цю книгу віднайшли в церкві серед старих речей улітку цього року, коли в селі вирішили зробити виставку до 200-літнього ювілею священика. Також збереглося Євангеліє з тих часів, яке, ймовірно, не раз тримав у руках парох, старі фелони, свічники, ікони й інші сакральні речі. А все тому, що ця церква, на відміну від інших, постійно діяла, за радянської влади її не закривали.

Ці віднайдені речі послужили основою виставки до ювілею Михайла Вербицького, яку було відкрито в цьому храмі ще в листопаді минулого року. Звичайно, її доповнили іншими експонатами, зокрема копіями документів з архіву отця Михайла, який нині зберігають у науковій бібліотеці імені Стефаника у Львові. Усі експонати зараз акуратно поскладано в ящики, вони помандрують в інші села, де служив Михайло Вербицький: Залужжя Яворівського району та Стрілки Старосамбірського району Львівської області. А селу залишився на пам’ять портрет отця Вербицького, який написала чи не з його єдиної світлини молода львівська художниця Наталія Гелета. Тепер він висить на видному місці в храмі, під ним – біографічна довідка. Кожен мешканець села знає, що в них був парохом автор національного гімну України. Про це постійно розповідають дітям у школі.

Завідувач сільської бібліотеки Наталія Бурій розповіла, що напередодні ювілею в них відбудеться презентація книжки про Михайла Вербицького, яку нині пишуть уродженка села й ініціатор виставки Галина Папірник і молоді львівські історики, а в майбутньому в Завадові мають намір відкрити музей Михайла Вербицького. Наразі для нього ще не знайшлося приміщення, але воно скоро може з’явитися.

Навпроти церкви розташована сільська рада. Сільський голова Юрій Лойко розповів, що вже невдовзі має відбутися об’єднання громад: згідно з новою концепцією місцевого самоврядування, громада має налічувати від 5 тисячі мешканців, а в цьому селі – 1300 людей. Приміщення сільської ради може бути вивільнене для музею. Й тоді це справді буде гарний музейний комплекс, який поєднуватиме автентичний храм і небідний на експонати музей поряд. От би ще дорога була до цього села, то можна було б прокладати новий туристичний маршрут. Тим паче, що поряд із селом на 309 гектарах розташувалося Грушівське водосховище, й недалеко звідси відкрили новий пропускний пункт до Польщі. Сільська громада шукає інвестора для окультурення цього водосховища й організації там справжньої зони відпочинку. Очевидно, що й робочих місць також, бо безробіття – велика проблема цього села. Та й не лише цього. Селяни виживають винятково з городів, їздять на заробітки в сусідні країни і на дрібний гендель до Польщі.



Дерев’яна дзвіниця і стара фірта

Село Залужжя формально лежить за п’ять кілометрів від Яворова, а насправді вже впритул наближається до міста – розбудовується і з боку села, і з боку райцентру. Можливо, невдовзі його приєднають до міста. Справжньою домінантою села є храм преподобної святої Параскеви – на високому горбочку, який видно здалека. Нам розповіли цікаву історію про його будівництво. Село мало намір збудувати храм у зовсім іншому місці: уже звезли туди будівельний матеріал, мала розпочатися робота, та несподівано чотирьом братам приснився сон, що храм має бути на цьому горбочку. Чоловіки за ніч самотужки перевезли весь матеріал на нове місце, й коли селяни вранці встали, то були шоковані таким самоуправством. Братів навіть хотіли судити. Священика тоді в селі ще не було, отець із сусіднього села вислухав людей і сказав, що така, мабуть, воля Божа, бо раз чотири чоловіки за ніч зробили таку важку роботу, яка посильна тільки великій громаді, то тут не обійшлося без Божої помочі. До того ж це була їхня земля, яку вони віддали громаді. Церкву постановили збудувати на новому місці, а на старому встановили й освятили хрест. Тепер нова святиня виблискує на тому горбочку куполами до сонця, й це вже третій храм після отця Михайла Вербицького.

Як розповів парох Залужжя Роман Галамай, за часів Михайла Вербицького, який пробув у цьому селі недовго,  у 1852-1853 роках, на цьому місці стояв дерев’яний храм. Його згодом розібрали як такий, що й вийшов з ужитку, а на його місці побудували новий, теж дерев’яний. 2004 року на свято Анни, 22 грудня, церква згоріла. 2007-го в селі освятили новий храм, а ось стара дерев’яна дзвіниця ще пам’ятає отця Михайла Вербицького. Також нам показали стару дерев’яну фірту – цікавий історичний й архітектурний об’єкт, вхід на церковне подвір’я. Такі фірти колись були поширені в Галичині, а тепер – рідкість. Виготовлено її без жодного цвяха. Фірту після завершення всіх будівельних робіт планують поставити поряд із дзвіницею. «Й це все, що маємо з автентичних речей, – каже отець Роман. – Чогось іншого не збереглося. У цьому селі церква була довго закрита, від початку сімдесятих і до 1989 року. Кажуть, коли закривали храм, хтось із селян забрав цінні книги, зокрема метричні, та сховав – і нема слідів. Можливо, ця людина померла й так нікому не переповіла, де ці книги заховано».

Отець Роман Галамай у цій парафії з 2001 року. «Чи складно служити в такій історичній парафії й чи це до чогось зобов’язує?» – запитую у священика. «Якщо зобов’язує президентів і міністрів, які встають, коли співають гімн України, якщо це зобов’язує їх, зобов’язує весь світ, то нас, що ми ходимо тими стежками, в тій парафії, де колись служив Михайло Вербицький, ще більше зобов’язує. Це піднімає дух», – відповідає мені. А ще отець Роман зауважив, що ця парафія дуже добре співає. Можливо, ці навики доброго співу, які скрізь впроваджував отець Михайло Вербицький, тепер передаються з покоління в покоління.

У селі, до слова, діє народний фольклорний колектив «Залужанка», який їздить з концертами по Україні, буває й за кордоном, діти в школі зараз вивчають твори Михайла Вербицького, які виконають на святковому концерті до 200-літнього ювілею. «Це доволі складні твори, багатоголосні, – каже вчителька історії та християнської етики Галина Захар, – але діти їх виконують. У школі нині розгорнули виставку «По храмах і стежках, де служив отець Михайло Вербицький», дітям постійно про це нагадуємо. А коли нещодавно в селі постало питання найменування вулиць, то центральну назвали іменем Михайла Вербицького. Про це навіть не дискутували».

У Залужжі є півтори тисячі мешканців. Чимось особливим село тепер не виділяється. Колись тут масово плели кошики, багато вишивали й були свої уславлені вишивальниці, ткачі. Нині люди займаються хто чим. Багато їздять на роботу до міста, бо близько.



У сестер-василіянок

І ще того дня ми побували в сестер-василіянок у Яворові, в монастирі, де теж колись служив отець Михайло Вербицький, де навчав сестер музики і навіть гри на гітарі. Донині збереглися ці добротні приміщення, де тоді проживало майже сто монахинь. Колишній василіянський монастир служить яворівській громаді в той спосіб, що тепер там районна лікарня. Приміщення церкви ще за радянських часів перегородили, звели другий поверх і нині там хірургічне відділення. «Коли постало питання про передачу цих будівель церкві, то влада бідкалася, що немає грошей на нову лікарню, – каже отець Роман Галамай, який нас супроводжує й служить також у церкві Успіння Богородиці, що поряд з лікарнею. – Сестри погодилися залишити ці будівлі лікарні й будують нове приміщення монастиря. Тепер їх немає аж так багато, як раніше. Й це теж – служіння людям».

П’ять сестер-василіянок нині живуть у невеличкому будиночку, який колись служив монастирською пральнею. Працюють з дітьми, з молоддю, співають у церкві. Коли ми зайшли до цього приміщення, вразила простота і скромність умов, в яких мешкають сестри. Там було холодно – відчутно, що сестрички економлять тепло. «А колись це був великий монастирський комплекс із багатьма приміщеннями, з будинком для капітули (управління монастирем), – продовжує розповідь отець Роман. – Був гарний сад, парники. Старі люди розповідали, що все це потопало у квітах. Усю територію було огороджено».

Поряд з лікарнею і монастирем є храм Успіння Богородиці, теж новий, що постав на місці старого дерев’яного, який кілька років тому пограбували і підпалили. Цих зловмисників знайшли – після пограбування іншої святині… А отець Михайло Вербицький служив у монастирській церкві – там, де тепер хірургічне відділення. Кілька років тому в лікарні робили ремонт і віднайшли фрагмент автентичного розпису.

Про цей період життя отця Вербицького сестри не могли чогось суттєвого розповісти, воно й не дивно: за радянської влади було перервано тяглість. Щоб хоч щось дізнатися про ті часи, сестри скопіювали монастирські хроніки, які тепер зберігають у Польщі. Сестра Ілярія розповіла, що 1944 року, коли закрили монастир, одна із сестер узяла ці хроніки як найцінніший скарб і вивезла до Перемишля. Тепер їх зберігають у державному архіві Польщі. Копії хронік забрали сестри з іншого монастиря. Інша монахиня врятувала ще одну реліквію – ікону Матері Божої з Дитятком (Замилування). Скрутила сувоєм і винесла з монастиря. Багато років цей чудотворний образ зберігали в різних місцях, і тепер він знову повернувся в Яворівський монастир. У хроніках сестри прочитали запис, як колись ця ікона врятувала монастир, тоді ще дерев’яний, від пожежі. Коли горіло місто й вогонь уже наближався до монастиря, настоятелька наказала двом молодим монахиням тримати образ. Вони тримали його так, що аж руки обпікало, і вогонь відступив. Монастир не згорів…

Ікона Богородиці доволі темна, але по-своєму вражаюча. Вона теж є німим свідком тих часів, коли в монастирі бував отець Вербицький. Не виключено, що він молився біля неї. Він приїжджав до Яворова із Млинів, що за двадцять п’ять кілометрів звідти. Як для коней – відстань немала…

А в Яворівській районній адміністрації тим часом планують урочисті заходи. Як повідомив заступник голови Яворівської райадміністрації Роман Кураш, 1 березня в районному будинку культури «Сокіл» відбудеться урочиста академія. Виступлять науковці, колективи художньої самодіяльності. Саме того дня в Яворові відбудеться завершальний тур обласного дитячого конкурсу духовної пісні. Очікують, що приїде народний хор імені Чубинського (автора слів до  гімну «Ще не вмерла Україна») з його батьківщини. Цей хор також виступить у Перемишлі.

Яворівчани візьмуть участь у заходах на обласному, державному й міжнародному рівнях. Велика делегація поїде в село Млини, де відбудеться вшанування пам’яті отця Вербицького за участю глави УГКЦ Блаженнійшого Святослава. Після обіду в греко-католицькій катедрі Перемишля пройде святковий концерт. Окремі заходи відбудуться у вже названих селах

       

Зупинка 5 Млини. Польська республіка

Похований отець Михайло Вербицький у селі Млини поруч із дерев'яною церквою Покрови Пречистої Богородиці (спорудженою у 1740-му році), у якій він 15 років відправляв Богослужіння. У наш час її  відреставрували, а прицерковну територію впорядкували. Нині церква служить  храмом  для  місцевих  римо-католиків.  

У 1934 році коштом української громади та членів студентського хорового товариства «Бандурист» на могилі отця Михайла Вербицького встановили  пам'ятник.

Дивно, але надмогильний пам'ятник пережив воєнні і особливо повоєнні  лихоліття.

У 1990 році, за ініціативи та за безпосередньої участі української громади Перемишля і відомого львівського бандуриста Михайла Барана, за підтримки Львівського відділення Українського фонду культури (голова Емануїл Мисько),  була виготовлена у Львові і встановлена на могилі композитора у Млинах декоративна металева огорожа.

Уперше, 9 червня 1990 року, на могилі отця Михайла Вербицького за участі львівської демократичної влади на чолі з В'ячеславом Чорноволом  відбулась масова і величава урочистість.

У 1995 році, до 180-річчя від дня народження отця Михайла Вербицького, зусиллями Яворівської районної влади здійснено подальше облаштування його могили. Окрім того, відбувся  масовий паломницький похід через  українсько-польський  кордон до Млинів.

За участі Президента України Віктора Ющенка, великої офіційної української делегації, українців Перемишльщини та Львівщини 12 квітня 2005 року було відкрито і посвячено на могилі отця Михайла Вербицького новозбудований Пантеон.

Стало вже доброю традицією щороку у Млинах 4 березня та 7 грудня, у  день смерті   композитора, за участі представників Львівської обласної, Яворівської районної і місцевої польської влад, місцевої української громади, членів Львівського товариства «Надсяння», релігійною і громадянською панахидами, покладанням квітів до його могили гідно вшановувати пам'ять цього великого українця.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3

Схожі:

Михайло Вербицький – священник, композитор Народився 4 березня 1815 року у селі Улючі iconЩе не вмерла Україна
Народився 4 березня 1815 року у селі Улючі за 24 км від Сянока в родині священника
Михайло Вербицький – священник, композитор Народився 4 березня 1815 року у селі Улючі iconБіографія: Михайло Стельмах
...
Михайло Вербицький – священник, композитор Народився 4 березня 1815 року у селі Улючі iconКравченко станіслав іванович заступник Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних І кримінальних справ
Народився 5 березня 1967 року в селі Одинці Козелецького району Чернігівської області
Михайло Вербицький – священник, композитор Народився 4 березня 1815 року у селі Улючі iconДо 300-річчя з дня народження М. В. Ломоносова Михайло Васильович Ломоносов народився 19 листопада 1711 року в селі Денисівка неподалік від Архангельська. Його батько вважав, що сину досить навчитися читати І писати

Михайло Вербицький – священник, композитор Народився 4 березня 1815 року у селі Улючі iconУрок: " Життєва та творча сторінка Тараса Григоровича Шевченка "
Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 року в селі Моринці Київської губернії (нині Черкаська область)...
Михайло Вербицький – священник, композитор Народився 4 березня 1815 року у селі Улючі icon"Вивчення творчості Миколи Гоголя в школі"
Народився Микола Васильович Гоголь 20 березня 1809 року в селі Великі Сорочинці (тепер Миргородського району) на Полтавщині. Дитинство...
Михайло Вербицький – священник, композитор Народився 4 березня 1815 року у селі Улючі iconВеликий шанувальник Шевченко, композитор-свяченик Михайло Вербицький, дав обітницю покласти на музику всі його доступні вірші. Виконуючи ту обітницю він І поклав на музику вірші Тараса, опубліковані в
«Ще не вмерла Україна». А йому ж в тій пісні наледжить тільки приспів та правка. Насправджі ж це колективний твір, написаний по замовленню...
Михайло Вербицький – священник, композитор Народився 4 березня 1815 року у селі Улючі iconМихайло Вербицький

Михайло Вербицький – священник, композитор Народився 4 березня 1815 року у селі Улючі iconУ 2011 році виповнюється 50-річчя від дня польоту в космос Юрія Олексійовича Гагаріна
Народився 9 березня 1934 року у селі Клушино Гжатського району Смоленської області, недалеко від міста Гжатськ, яке нині перейменоване...
Михайло Вербицький – священник, композитор Народився 4 березня 1815 року у селі Улючі icon25 березня – 65 років від дня народження письменника, журналіста, лауреата літературно-мистецької премії
Народився в селі Ломачинці Сокирянського ра­йону Чернівецької області в селян­ській родині. Закінчив середню школу у рідному селі....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка