Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Диференційна психологія»



Сторінка5/8
Дата конвертації12.03.2018
Розмір1.17 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

"Стиск духу", як особливий емоційний стан, властиво тривожним індивідам, а такими є представники сангвиноидной і меланхолоидной групи, у яких проявляються захворювання серця.

  • Сум, смуток характерні для меланхоліків. Саме в них проявляються інсульти, як потемніння розуму.

  • Ситуативний страх у границях поводження "тут і зараз" має місце в "урівноважених" індивідів. Це не страх меланхоліка, що стає іноді особистісною рисою (боягузтво), а це страх "обережності без боягузтва". От чому тибетські лікарі вбачали в прояві такого страху причину захворювання бруньок.

    Порівняння показує, що стародавнє навчання Гіппократа й стародавній досвід тибетської медицини зафіксували чітку локалізацію "переважаючих" захворювань в індивідів по їхній приналежності до своїх типологічних груп.

    На закінчення потрібно відзначити, що приналежність індивіда до типологічної групи - це природно (уроджена) обумовлена приналежність. Знати свою приналежність - це знать і місце найменшого опору у своєму організмі, що за певних умов може стати найбільш уразливим. Чи означає це приреченість і фатальну неминучість захворювання тої системи, що є місцем найменшого опору? Зовсім не означає, тому що знання слабкого місця дає ключ до того розпливчастого поняття, що називається "здоровим способом життя". Саме знання дає особистості можливість побудувати відносини до власного організму таким чином, щоб не допустити розладів і поломок у місці найменшого опору. "Стань собі лікарем сам!" З іншого боку, знання слабкого місця організму дає лікарям ключ до ефективної профілактики й попередження ХНЗ. Тому треба підкреслити, що збереження здоров'я - це завдання, що успішно можна вирішувати в границях загальних психолого-медичних технологій, використовуючи наукові надбання диференціальної психології.



    Типове й індивідуальне в характері

    Характер не успадковується й не є природженою властивістю особистості, а також не є постійною й незмінною властивістю. Характер формується й розвивається під впливами навколишнього середовища, життєвого досвіду людини, його виховання.

    Впливи ці носять, по-перше, історичний^-історичний-суспільно-історичний характер (кожна людина живе в умовах певного історичного ладу, певної соціального середовища й складається як особистість під їхнім впливом) і, по-друге, своєрідний^-своєрідний-індивідуально-своєрідний характер (умови життя й діяльності кожної людини, його життєвий шлях своєрідні й неповторні). Тому характер кожної людини визначається як його суспільним буттям (і цим головне!), так і його індивідуальним буттям. Наслідком цього є нескінченна розмаїтість індивідуальних характерів.

    Однак у житті й діяльності людей, що живуть і розвиваються в однакових умовах, є багато загального, тому й у характері їх будуть деякі загальні сторони й риси, що відбивають загальні, типові сторони їхнього життя. Характер кожної людини являє собою єдність індивідуального й типового. Кожна суспільно-історична епоха характеризується певним загальним укладом життя й суспільно-економічних відносин, які впливають на світогляд людей, формуючи риси характеру.

    Характер та інші властивості індивідуальності

    У буквальному перекладі із грецький характер означає карбування, відбиток. У психології під характером розуміють сукупність індивідуально-своєрідних психічних властивостей, які проявляються в особистості в типових умовах і виражаються у властивих їй способах діяльності в подібних умовах. Характер - це індивідуальне сполучення істотних властивостей особистості, що виражають відношення людини до дійсності й проявляються в його поводженні, у його вчинках.

    Характер взаємозалежний з іншими сторонами особистості, зокрема з темпераментом і здатностями. Темперамент впливає на форму прояву характеру, своєрідно офарблюючи ті або інші його риси. Так, наполегливість у холерика виражається кипучої діяльності, у флегматика - у зосередженому обмірковуванні. Холерик трудиться енергійно, жагуче, флегматик - методично, не поспішаючи.

    З іншого боку, і сам темперамент перебудовується під впливом характеру: людина із сильним характером може придушити деякі негативні сторони свого темпераменту, контролювати його прояву.

    З характером нерозривно зв'язані й здатності. Високий рівень здатностей пов'язаний з такими рисами характеру, як колективізм - почуття нерозривного зв'язку з колективом, віра у свої сили й можливості, з'єднана з постійною незадоволеністю своїми досягненнями, високою вимогливістю до себе, умінням критично ставитися до своєї справи. Розквіт здатностей пов'язаний з умінням наполегливо переборювати труднощі, не падати духом під впливом невдач, працювати організовано, проявляти ініціативу.

    Зв'язок характеру й здатностей виражається й у тім, що формування таких рис характеру, як працьовитість, ініціативність, рішучість, організованість, наполегливість, відбувається в тій же діяльності дитини, у якій формуються і його здатності. Наприклад, у процесі праці як одного з основних видів діяльності розвивається, з одного боку, здатність до праці, а з іншого боку - працьовитість як риса характеру.



    Лазурський А. Ф.

    Загальні основи класифікації. Основний принцип.

    Ідеальною класифікацією повинна вважатися така, що у кожному зі своїх типів давала б не тільки суб'єктивні особливості даної людини, але також його світогляд і соціальна складова, оскільки, звичайно, вони складаються у зв'язку з його характером; інакше кажучи, класифікація особистостей повинна бути не тільки психологічної, але й психо-соціальної в широкому змісті цього слова.

    В основу класифікації покладений принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища. При цьому поняття "середовища" береться нами в самому широкому змісті цього слова, включаючи сюди, отже, не тільки речі, природу, людей і людські взаємини, але також ідеї, духовні блага, эстетические, моральні й релігійні цінності й т.п. Послідовне застосування згаданого основного принципу до психології окремих людських індивідуумів приводить нас насамперед до встановлення двох найважливіших підрозділів:


    • по психічному рівні - на три послідовно підвищуються рівня

    • по психічному змісті - на цілий ряд різних типів і їхніх різновидів.

    Пристосування людини до навколишнього середовища може бути

    • більш-менш повним,

    • глибоким і всебічним,

    • ступінь і обсяг цього пристосування визначаються сприятливими або несприятливими зовнішніми умовами,

    • і - тим природженим запасом фізичних і духовних сил, що зветься "ступеня обдарованості".

    Разом із всі повнотою, що підвищується, і різнобічністю пристосування йде звичайно об руку також і посилення елемента активності відносно людини до навколишнього середовища. У той час як бідно обдаровані індивідууми звичайно цілком підкоряються впливам середовища, обмежуючись у найкращому разі чисто пасивним пристосуванням її до умов і вимог, натури багато обдаровані прагнуть, навпаки, активно впливати на навколишнє їхнє життя, пристосовуючи й переробляючи її згідно своїм запитам і прагненням; починаючи, подібно більше примітивним натурам, з наслідування й пасивного пристосування, вони потім, у міру свого духовного росту, перетворюються поступово у творців і перетворювачів життя.

    Якщо, таким чином, розподіл по психічних рівнях виражає собою ступінь активності пристосування особистості до навколишнього середовища (або, на більше високих рівнях, ступінь пристосування середовища до власних запитів і прагнень особистості), то не слід забувати й того, що саме це пристосування може йти різними шляхами залежно від чисто якісних розходжень між окремими людськими індивідуумами. Розходження ці обумовлюються насамперед тим, що в жодного людини не можна зустріти зовсім однакового розвитку всіх окремих психічних функцій або здатностей.

    От ці-те саме індивідуальне розходження в реакції індивідуума на навколишнє середовище й лежать в основі того, що ми називаємо розподілом особистостей по їхньому психічному змісті.

    Ендопсихіка й екзопсихіка ...

    Аналізуючи й порівнюючи між собою ті нескінченно різноманітні по змісту й по ступені складності прояву, з яких будується наше подання про людську особистість, ми можемо розбити їх на дві більші групи.



    1. По-перше, прояву, що свідчать про більший або менший розвиток у даної людини тих або інших психологічних (психофізіологічних) елементів особистості, а також про способи взаємного з'єднання цих елементів. Так, наприклад, зіставляючи зухвалу й необдуману витівку якої-небудь людини з іншими аналогічними його вчинками, ми містимо, що в основі прояву, що розбирається, лежить надмірно підвищена ефективна збудливість даної людини, а також слабкий розвиток у нього затримуючих імпульсів, завдяки чому раптово виникаючі спонукання здійснюються перш, ніж у свідомості могли з'явитися мотиви протилежного характеру; спостерігаючи за ходом розумової роботи школяра, наприклад за тим, як він заучує вірш, або проробляючи над ним аналогічний по змісту психологічний експеримент, ми судимо про ступінь розвитку в нього здатності запам'ятовування, про зосередженість його уваги й т.п. Такого роду прояву ми будемо називати надалі викладі ендопсихическими, тому що вони виражають внутрішній взаємозв'язок психічних елементів і функцій, як би внутрішній механізм людської особистості. Відповідно до цього й ту сторону особистості, що виявляється в цих проявах і яка звичайно позначається термінами "темперамент", "характер" і "розумова обдарованість", ми будемо називати ендопсихікою. Сюди ввійде, отже, вся сукупність таких основних психічних (психофізіологічних) функцій або здатностей, як сприйнятливість, пам'ять, увага, що комбінує діяльність (мислення й уява), афективна збудливість, здатність до вольового зусилля, імпульсивність або обдуманість вольових актів, швидкість, сила й достаток рухів і т.п.

    Ендопсихікастановить, безсумнівно, ядро людської особистості, головну її основу, відбиваючись у значній мірі (хоча й не завжди однаково сильно) також і на екзопсихічних її проявах.

    2. Другу, також дуже істотну сторону особистості становлять іншого роду прояву, які можна назвати, на відміну від перших, екзопсихічними. Зміст їх визначається відношенням особистості до зовнішніх об'єктів, до середовища, причому поняття "середовища" або "об'єктів" береться в самому широкому змісті, у якому воно объемлет всю сферу того, що протистоїть особистості й до чого особистість може так чи інакше ставитися; сюди входять і природа, і матеріальні речі, і інші люди, і соціальні групи, і духовні блага - наука, мистецтво, релігія, - і навіть щиросердечне життя самої людини, оскільки остання також може бути об'єктом відомого відношення з боку особистості. Очевидно, що індивідуальність людини визначається не тільки своєрідністю його ендопсихічних чорт, начебто особливостей пам'яті, уяви й т.п., але в не меншій мері і його відносинах до навколишніх явищ, тим, як кожна людина реагує на ті або інші об'єкти, що він любить і ненавидить, чим цікавиться й до чого байдужий, тобто, згідно нашої термінології, його екзопсихічними проявами...

    Візьмемо, наприклад, характерний ендокомплекс (сполучення декількох тісно зв'язані між собою основних психофізіологічних функцій), що привертає звичайно людини до заняття мистецтвом: сильно розвинена уява, що відтворює й почасти творче, підвищена сприйнятливість до зовнішніх вражень, значна ефективна збудливість, розвинене естетичне почуття. Всі ці риси тісно, органічно зв'язані між собою, становлячи разом одне нерозривне ціле, так що значний розвиток однієї з них майже неминуче спричиняє хоча б деякий розвиток також і інших. Зовсім інше вийде, якщо ми візьмемо який-небудь хоча б також дуже типовий і часто зустрічається Екзокомплекс. Так, наприклад, умови більших художніх центрів сприяють виникненню так званої художньої й літературної "богеми", основні риси якої всім добре відомі: молодь, що ще не встигла як варто влаштуватися в матеріальному відношенні, звичайно неодруженою, живучою компанією, неохайна у своєму костюмі й домашньому побуті, безтурботна, живуча те впроголодь, те устраивающая гульби. Всі ці характерні риси обумовлені, мабуть, не стільки внутрішнім психічним складом кожного із цих молодих людей, скільки тими зовнішніми обставинами, серед яких їм доводиться жити й працювати.

    Було б зовсім неправильно думати, що все ендориси є природженими, тоді як екзопрояви цілком зводяться до відбитка, що накладається на людину виховання й зовнішнє середовище. Загалом, звичайно, таке співвідношення можна вважати безумовно переважним. Проте бувають нерідко випадки, коли виховання й зовнішні умови могутнім образом сприяють посиленню й подальшому розвитку такий ендориси, що без них залишилася б затихлою й зовсім нерозвиненою. З іншого боку, той або інший характерний екзокомплекс також неминуче припускає посилення в даної людини відповідних йому елементарних психічних властивостей (наприклад, у наведеному вище прикладі - товариськості, безладності вчинків, схильності до почуттєвих насолод і т.д.); вся суть лише в тім, що сполучення цих елементарних психічних властивостей визначається в цьому випадку не їх внутрішнім, органічним зв'язком, а сторонніми, поза людиною умовами, що перебувають.

    Розподіл по психічних рівнях

    Усяка людина у своєму фізичному й духовному розвитку проходить послідовно цілий ряд певних щаблів; причому кожний наступний щабель характеризується більшим багатством і інтенсивністю духовного життя в порівнянні з попередньої. Цей процес "психічного росту" або "психічного розвитку" відрізняється найбільшою стрімкістю в перші роки життя дитини, а також в отрочному й почасти в юнацькому віці, у міру ж наближення до 25-30 років він поступово вповільнюється й, нарешті, зовсім зупиняється; основне ядро особистості остаточно визначилося, психічний рівень людини більш-менш з'ясувався. Надалі йому має бути, бути може, ще розвити вкрай інтенсивну й різноманітну діяльність, але це будуть лише виявлення вже, що сформувався особистості, що зводяться переважно до її екзопроявам.

    Порівнюючи між собою процес психічного росту в різних індивідуумів, неважко переконатися, що вищі, граничні границі цього росту, що визначають собою те, що ми називаємо психічним рівнем людини, відрізняються в різних людей крайньою розмаїтістю.

    При нормальних зовнішніх умовах і відповідному вихованні й утворенні рівень цей визначається, як уже сказано, природженою обдарованістю людини, що зводиться, зрештою, до загального потенційного запасу його нервово-психічної енергії або до властивому йому більшій або меншій кількості психічної активності.

    Необхідно розглянути докладніше ознаки, що характеризують собою підвищення психічного рівня.


    1. На першому плані тут варто поставити більше або менше багатство особистості, загальна кількість психічної продукції, що проявляється зовні достатком, розмаїтістю й складністю (або, навпаки, бідністю, одноманітністю й примітивністю) окремих психічних проявів. Сюди ставиться, наприклад, те, що ми називає "обсягом інтересу" або широтою області, на яку він поширюється.

    2. Не менш важливе значення має також "рівень розвитку або диференціювання інтересу". Сюди ставиться насамперед "достаток у ньому відтінків: наприклад, релігійна свідомість може бути неясним, бідним по змісту, або розвиненим у цілую релігійну систему з відповідями на багато питань; так само може розрізнятися почуття любові, дружби й т.п.". :

    3. Третім істотною ознакою підвищення психічного рівня є сила, інтенсивність окремих психічних проявів. Якщо ми зрівняємо якого-небудь благенького музиканта-аматора з видатним композитором або віртуозом-виконавцем, то побачимо, що в останніх у більшості випадків і слух тонше, і музична пам'ять значно більше розвинена, і почуття, викликувані звуковими сполученнями, набагато яскравіше й інтенсивніше й т.п.

    Саме собою зрозуміло, що, користуючись яскравістю й силою психічних проявів як критерій, що визначає приналежність людини до того або іншого психічного рівня, ми повинні завжди мати на увазі прояву саме таких психічних функцій, які в даної людини є переважними. Відомо, наприклад, що Дарвін, маючи величезну здатність до аналізу й індуктивних умовиводів, у той же час був дуже мало сприйнятливий до естетичних вражень; і той, хто захотів би про психічний рівень Дарвіна судити по його естетичних проявах, упав би, звичайно, у саму грубу помилку.

    1. Четвертою ознакою, що визначає приналежність людини до вищого або нижчого психічного рівня, є більша або менша свідомість і ідейність його психічних проявів. Чим вище духовна організація людини, чим більше багатим і інтенсивним щиросердечним життям живе він, тим більше здатний він орієнтуватися серед явищ навколишнього світу й тем свідоміше визначає своє відношення як до окремих явищ, так і до всій взагалі навколишній життю.

    У результаті виходить готівка певних, свідомо вироблених або засвоєних принципів - моральних, соціальних і ін., а на більше високих щаблях - готівка загального світогляду, що обіймає всі найважливіші сторони життя й відповідного у своїх головних рисах основним потребам і індивідуальним особливостям даної людини.

    Поступове посилення ідейних, більше абстрактних процесів і перевага їх над почуттєвими (пов'язаними з відчуттями) становить, загалом кажучи, характерну рису підвищення психічного рівня. На більше низьких щаблях справа звичайно обмежується тим, що людина поряд з безпосередніми, чисто органічними потягами ставить собі також і деякі більше віддалені завдання, що ставляться до забезпечення свого "я" у більш-менш віддаленому майбутньому. Потім помалу коло ідейних цілей і інтересів поступово розширюється, обіймаючи собою вже турботи про інших людей, людські відносини, а також більш-менш безкорисливий інтерес до явищ природи, естетисним і етичним цінностям і т.п. Нарешті, на вищих щаблях справа доходить до того, що людина, захопившись якою-небудь ідеєю, готовий пожертвувати для неї не тільки своїми почуттєвими потягами, своїми матеріальними вигодами й зручностями, але й своїми відносинами до людей і навіть своїм життям. І це позначає в подібних випадках зовсім не відмова від своєї власної особистості і її потреб, а, навпроти, вище, найбільш яскравий і інтенсивний прояв особистості, що вимагає від людини максимальної напруги всіх його духовних сил, всієї його моральної енергії.



    1. Нарешті, п'ятою істотною ознакою, що характеризує підвищення психічного рівня, варто вважати зростаючу координацію психічних елементів, що становлять у своїй сукупності людську особистість. Ми знаємо, що в маленьких дітей окремі враження, почуття, бажання й учинки ще настільки мало зв'язані між собою, так мало випливають друг із друга, що особистість як єдність, у справжньому змісті цього слова, у них майже не існує. У чистих типів, тобто в таких, де особистість розвивалася природно, де загальні умови життя сприятливий і рід занять відповідає основним прагненням і задаткам даного індивідуума, завжди зауважується тенденція до відомого об'єднання особистості, до встановлення зв'язку між окремими її проявами.

    Особливо чітко тенденція до такого об'єднання виступає на вищому психічному рівні, у людей багато обдарованих і обнаруживающих інтенсивну й різнобічну щиросердечну діяльність. Тут різні побічні, менш розвинені в даного індивідуума ендо- і екзориси не тільки не відволікають сили людини від головної справи, що становить основне завдання його життя, але, навпаки, сприяють цій справі, доповнюючи його істотними й важливими деталями. Так, наприклад, що видається державний діяч, що належить до типу енергійних, може серйозно й без усяких упереджених думок цікавитися питаннями філософії й релігії, але в той же час він мимоволі почерпне в них глибокі, принципові основи для своєї політики, будучи обдарований творчою уявою, здатністю до комбінування яскравих, конкретних образів, він скористається цим для того, щоб додати силу й переконливість своїм мовам, вимовним у публічних зборах і т.п.

    Розподіл на групи й типи

    Другим не менш істотним принципом нашої класифікації є, як уже сказано було спочатку, розподіл особистостей по їхньому психічному змісті на групи й типи. Основу цього розподілу становить насамперед перевага в кожному окремому випадку якої-небудь однієї групи тісно між собою зв'язаних основних психічних функцій, що накладають на весь характер даного індивідуума своєрідний відбиток...



    Класифікатори характерів звичайно висувають у цих випадках насамперед перевага розуму, почуття або волі, розділяючи, таким чином, характери на інтелектуальні, емоційні й вольові. Погоджуючись в основі з таким розподілом, ми, однак, уважаємо його занадто спрощеним, схематичним, і от на якій підставі.

    Переважний розвиток в індивідуума тих або інших сторін різних складних процесів має надзвичайно важливе значення для утворення типів і їхніх різновидів. Так, значний розвиток мислення, індуктивн або дедуктивного, сприяє заняттю науками, природна або гуманітарними, сильно розвинена уява веде звичайно до виникнення художнього типу, перевага у вольових актах емоційних або, навпаки, розумових елементів лежить в основі підрозділу всякого роду практичних діячів на два зовсім різних типи й т.д.

    І от виявляється, що в деяких типів (особливо приналежних до вищих психічних рівнів) інтелектуальні й емоційні (емоційні й вольові) елементи так тісно й нерозривно між собою зв'язані, що було б великою натяжкою й однобічністю зарахувати ці типи в групу інтелектуальних, або емоційних, або вольових. Так, наприклад, тип мрійників (художників, релігійних споглядальників), надзвичайно яскрав і певний, характеризується перевагою в них уяви, тобто процесу настільки ж інтелектуального, як і афективного, тип афективно-діяльних, не менш важливий, цільний і часто зустрічається, не може бути зарахований ні в групу емоційних, ні в групу вольових, а повинен бути виділений як особливий різновид і т.д.

    Тому якщо на нижчому рівні ще можливо прийняти (і те з деякою модифікацією) згаданий схематичний розподіл на три головні групи, з підрозділом кожної окремої групи залежно від переваги в ній тих або інших елементів, то на більше високих рівнях, з їхньою складною психікою, такий схематизм представляється вже зовсім неможливим.



    Чисті типи різних рівнів

    Найбільш яскраві "чисті" типи виходять у тих випадках, коли: екзо- і ендопсихікавзаємно відповідають один одному, тобто коли інтереси й професійна діяльність людини, розвиток його знань і навичок, його поглядів і світогляду відбуваються саме в тім напрямку, яке диктується природженими особливостями його нервово-психічної організації. У цих випадках найбільш характерні суб'єктивні й об'єктивні риси даної особистості зливаються в один цільний, чітко виражений "психосоциальний комплекс", досить стійкий і звичайно дуже типовий...

    Що ж стосується типів вищого рівня, те тут, як ми побачимо далі, на перший план виступає вже ідейна сторона психосоциальних комплексів, їхній загальний зміст і значення як для людини, так і для всієї взагалі навколишнього життя, тому класифікація особистостей перетворюється на цьому рівні в класифікацію людських ідеалів і їх психологічних (характерологических) різновидів.

    У результаті виходить наступний підрозділ чистих типів, які ми тут тільки намітимо, тому що докладний опис різних типів і їхніх різновидів буде дано у відповідних главах.



    1. Нижчий рівень. Розподіл по перевазі тих або інших основних психофізіологічних функцій.

    1. Розумові. Незважаючи на слабку загальну обдарованість, значно розвинена безстрасність учинків, схильність обговорювати (хоча б і незовсім) їхні мотиви й наслідки.

    2. Афективні. Дивлячись по перевазі тих або інших сторін афективного процесу, можна розрізняти наступні різновиди:

    1. рухливі або живі, що близько нагадують по своєму загальному складі так званий сангвінічний темперамент;

    2. почуттєві, зі значним розвитком почуттєвих, органічних потягів і потреб;

    3. мрійники, у яких завдяки перевазі репродуктивної уяви (до творчого вони не здатні) інтереси зосереджені переважно на внутрішньому світі.

    1. Активні, які залежно від більшого або меншого розвитку окремих сторін вольового процесу також діляться на кілька різновидів:

    1. енергійні нижчого порядку, що характеризуються імпульсивністю й безладністю своїх дій, а також перевагою зовнішніх вольових актів над внутрішніми;

    2. покірно-діяльні, у яких мотивами дії є не стільки власні бажання й потяги, скільки вселяння й директиви, одержувані ними ззовні;

    3. уперті, що відрізняються значною стійкістю раз ухвалених рішень.

    1. Середній рівень Розподіл по психосоціальним комплексах, що поєднує в собі взаємно відповідні ендо- і екзоособливості. Крім того, всі чисті типи середнього рівня можна розбити на дві більші групи, дивлячись по перевазі в них абстрактно-ідеалістичних або практико-реалістичних тенденцій.

    Непрактичні, теоретики-ідеалісти

    1. Учені: значний розвиток спокійного, ясного, послідовного мислення, що сприяє науковим заняттям і науковим інтересам.

    2. Художники, тобто люди, що присвятили себе заняттю яким би те не було мистецтвом, найбільш характерна ендориса - значно розвинена уява, що відтворює й почасти творче.

    3. Релігійні споглядальники, що також характеризуються розвиненою уявою, але спрямованим убік зовсім інших об'єктів і подань.

    Практики-Реалісти

    1. Людинолюбці (альтруїсти): значно розвинене почуття емпатії, обумовлене підвищеною афективною збудливістю, а також силоміць, глибиною й стійкістю окремих відчувань.

    2. Громадські працівники: з боку ендопсихіки можуть бути охарактеризовані як афективно^-діяльні, що сприяє їхній товариськості й заповзятливості в суспільних справах і починаннях.

    3. Владні: характерна ендориса - тверда воля, керована певними цілями й можливість, що дає цим людям, впливати на навколишнім. Різновид цього типу становлять люди, у яких значно розвинена вольова енергія спрямована на боротьбу із зовнішньою природою.

    4. Господарському, властиві цьому типу ощадливість, схильність до багаторазового обговорення своїх дій, спрямованих переважно на практичні цілі, робить цих людей здатними до ведення більш-менш складних справ і підприємств матеріального характеру...

    III Вищий рівень

    Завдяки значному багатству, свідомості й координоване щиросердечних переживань екзопсихічная сторона особистості, у її вищих ідеальних проявах, досягає тут надзвичайного розвитку, ендопсихика, що перебуває з нею в повній згоді, становить лише природну її підоснову. Таким чином, розподіл виробляється тут по екзопсихічним категоріях, саме по найважливіших загальнолюдських ідеалах і їх характерологическим різновидам. При цьому у всякому окремому типі висуваються на перший план уже не конкретні, більш-менш випадкові екзопрояви, що залежать від епохи, місцевих умов і т.п., а більше глибокі основні риси, логічно між собою зв'язані й зберігаючі своє значення для всіх часів і народів.

    Тому що герої й ідеали виростають на ґрунті звичайних, природних людських відносин, становлячи лише результат подальшого, більше високого їхнього розвитку, те й типи-ідеали вищого рівня по своєму змісті відповідають у значній мірі психосоциальним комплексам середнього рівня. Зокрема, найважливішими з них є наступні:




    1. Альтруїзм.

    2. Знання:

      1. індуктивне

      2. дедуктивне

    1. Краса.

    2. Релігія.

    3. Суспільство, держава.

    4. Зовнішня діяльність, ініціатива.

    5. Система, організація.

    6. Влада, боротьба







    Поділіться з Вашими друзьями:
  • 1   2   3   4   5   6   7   8

    Схожі:

    Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Диференційна психологія» iconПрограма навчального курсу «Дошкільна лінгводидактика»
    Теорія І методика розвитку мови як наука. Предмет, об’єкт, зміст, завдання дошкільної лінгводидактики як наукової дисципліни. Міждисциплінарні...
    Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Диференційна психологія» iconВпп. Ввс медична психологія
    Медична психологія. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки психологія, спеціальністю психологія....
    Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Диференційна психологія» iconМетодичний посібник «Міжпредметні зв’язки органічна складова навчання фізики в школі»
    Міжпредметні зв'язки та їх вплив на формування ключових та предметних компетентностей учнів у процесі вивчення фізики
    Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Диференційна психологія» iconАнотація дисципліни
    У ній виділяється низка напрямів: політико-психологічні аспекти макрополітичних явищ; психологічні особливості політичних систем;...
    Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Диференційна психологія» iconМіжнародна науково-практична конференція
    У виданні вміщено програму Міжнародної науково-практичної конференції «іv міждисциплінарні гуманітарні читання»
    Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Диференційна психологія» iconНавчитися працювати у групі; розподіляти обов'язки; Навчитися працювати у групі; розподіляти обов'язки
    ...
    Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Диференційна психологія» iconНавчитися працювати у групі; розподіляти обов'язки; Навчитися працювати у групі; розподіляти обов'язки
    Виховувати любов до рідного краю, патріотичних почуттів,відповідальність за своє майбутнє
    Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Диференційна психологія» iconПрограма курсу Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з курсу «Психологія»
    Методичний посібник побудовано за програмою «Психологія». 11 клас. Посібник крім теоретичного, вміщує великий обсяг практичного матеріалу,...
    Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Диференційна психологія» icon33. «Психологія наукової творчості» спецкурс для учнів 10-11 кл
    Програма курсу «Психологія наукової творчості» є спробою вирішити проблему відсутності систематичної психологічної підготовки учнів,...
    Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Диференційна психологія» iconБбк 88. 37я73 В43 В43 Вікова та педагогічна психологія
    В43 Вікова та педагогічна психологія: Навч посіб./ О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001....


    База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка