Міжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства



Сторінка14/33
Дата конвертації17.10.2017
Розмір5,62 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   33

Література:

  1. Коваленко Л., Майстренко О. Правосуддя для всіх, або дещо про суд присяжних // Юридичний журнал. – 2004. - № 5. – с. 15–16.

  2. Маляренко В. Позитиви і негативи суду присяжних // Право України. – 2000. - № 3. – с. 3 – 12.

  3. Поспеева Л.Г. Рекомендации для работников аппарата администрации края, области, района, города и суда по работе с присяжными заседателями // Рассмотрение дел судом присяжных. Варшава: БДИПЧ ОБСЕ, 1997. – с. 7-28.

  4. Тертишник В. Суд присяжних і суть ідеї та її мікрія при реформування кримінального судочинства України // Право України. – 2012. - № 7. – с.  274 – 278.


Адміністративно-правові аспекти щодо визначення поняття та загальної структури органів внутрішніх справ

Ільченко О.В., викладач кафедри права СумДУ

Напрямок правоохоронної діяльності є відображенням внутрішньої політики держави, здійснення якої згідно з Конституцією покладено на Кабінет Міністрів України.

Потреби суспільства та інтереси держави в правоохоронній сфері перетинаються, оскільки забезпечення законності й правопорядку становить одну з основних функцій держави та є запорукою стабільності суспільства. Держава, як і суспільство, зацікавлена в громадському спокої, впорядкованості внутрішніх державних відносин.

Важливою гарантією правопорядку та законності є правоохоронна діяльність держави, яка здійснюється через систему органів внутрішніх справ [1, с. 197].

ОВС є частиною органів державної виконавчої влади і займають одне з центральних місць в системі правоохоронних органів, оскільки виконують найбільший обсяг робіт, пов'язаний з попередженням, виявленням, припиненням і розкриттям злочинів та інших правопорушень.

Всю систему органів внутрішніх справ України очолює Міністерство внутрішніх справ. Воно реалізовує державну політику у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, захисту об'єктів права власності, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, безпеки дорожнього руху, громадянства, імміграційної та паспортної роботи, протидії незаконній міграції тощо [2, с. 187].

Поняття ОВС досить часто вживається, як у нормативно-правових актах, так і у науковій літературі, але на жаль, на даний час не існує жодного законодавчого акту, в якому б містилося легальне визначення поняття ОВС та їх загальної структури.

Питання, що пов’язані з визначенням поняття „ОВС” та їх структури були розглянуті у працях таких вчених – адміністратистів, як: А.М. Бандурки, В.І. Курило, А.М. Куліша, В.В. Копейчикова, М.І. Мельника, В.Т. Білоуса, О.С. Захарова, Р.В. Баранніка, Д.В. Приймаченка, І.В. Арістової, Р.А. Калюжного, Т.О. Коломойця, В.К. Колпакова, В.М. Гаращука, Н.П. Матюхіної, А.Т. Комзюка, О.В. Неходченка, В.С. Гуславського, В.В. Конопльова, Р.В. Баранніка, та інших.

На думку останнього, ОВС - це правоохоронні органи державної виконавчої влади, підпорядковані Міністерству внутрішніх справ України, що забезпечують дотримання законності і правопорядку, боротьбу зі злочинністю, а також захист від протиправних посягань здоров'я, прав та свобод громадян, власності, навколишнього середовища, інтересів суспільства та держави.

Він вважає, що систему ОВС України складають: міліція, діяльність якої регламентована Законом України «Про міліцію»; слідчі підрозділи органів внутрішніх справ, які здійснюють свою діяльність на основі норм Кримінально-процесуального кодексу; підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, створені на підставі Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»; внутрішні війська, які функціонують на основі норм Закону України «Про внутрішні війська»; підрозділи паспортної, міграційної та реєстраційної служби тощо [2, с. 197-198].

Розглянувши вищезазначене визначення, на мою думку, зовсім не зрозуміло, чому автор відокремлює поняття „міліція” від переліку тих підрозділів, які входять до її структури.

І.В. Арістова вважає, що ОВС слід розглядати як: по-перше, складову частину органів державної влади, а саме державних органів виконавчої влади; по-друге, складову частину правоохоронних органів держави. Правоохоронна діяльність визначається правоохоронною функцією держави, здійснюється у межах правоохоронних відносин і повинна відповідати їх принципам. Тобто, ОВС України повинні спрямовувати свою управлінську діяльність на одночасне удосконалювання як системи органів державної влади в цілому, так і системи правоохоронних органів, зокрема [3, с  219].

У розділі І Положення „Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ зазначено, що до рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством [4].

На підставі викладеного ми можемо зробити висновок, що до складу ОВС можна віднести всі органи, які підпорядковані МВС.

ВВ МВС також входять до структури МВС, а отже і до ОВС. Співробітники ВВ перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ, але мають статус військовослужбовців, яким присвоюються не спеціальні а військові звання. Вищевказану норму можна розуміти неоднозначно, адже зовсім не зрозуміло чи відносити ВВ МВС України до структури ОВС чи ні.

Ще в 1996 році, Концепцією розвитку МВС України було зазначено про необхідність прийняття Закону України „ Про ОВС”.

В Концепції розвитку МВС затвердженої постановою КМ України від 24.04.1996 р. № 456 зафіксовано факт, що до цього часу "немає законодавчого визначення поняття "органи внутрішніх справ", їхніх завдань та повноважень, структурної побудови системи МВС та інших умов їхньої діяльності" [5].

11 січня 2008 року, народним депутатом ВР України Г.Г. Москалем було внесено на розгляд Верховної Ради України проект закону „Про органи внутрішніх справ України”. Цей законопроект визначав правові та організаційні засади діяльності органів внутрішніх справ України, їх завдання, функції, загальну структуру, систему кадрового, фінансового та ресурсного забезпечення, правового та соціального захисту працівників органів внутрішніх справ.

В ньому зазначено, що органи внутрішніх справ України – це єдина система органів державної влади, що підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України, на які Конституцією України і законами України покладені функції забезпечення правопорядку, громадської безпеки, цивільного захисту населення, охорони державного кордону та контролю за окремими сферами соціальної організації суспільства” [6].

Зазначений проект закону України „Про органи внутрішніх справ України” так і не був прийнятий ВР України. Звичайно, на нашу думку, він містить значні недоліки, а саме, створення єдиної правоохоронної системи, до якої входять більшість правоохоронних органів, які регулюють та контролюють майже всі сфери діяльності суспільства, та підпорядковані Міністру внутрішніх справ України, а МВС є центральним керівним органом виконавчої влади, який здійснює координацію діяльності цих органів. Надання таких повноважень єдиному органу державної влади може призвести до узурпації влади та порушення конституційних норм, щодо забезпечення прав та свобод громадян нашої держави, та суперечить загальноєвропейським нормам у сфері дотримання прав та свобод людини.

Враховуючи викладене, слід також зазначити і позитивні аспекти цього законопроекту, авторами якого, вперше в законотворчій діяльності держави, було зроблено спробу визначити легальне поняття ОВС, правові та організаційні засади їх діяльності, їх завдання, функції, загальну структуру, систему кадрового, фінансового та ресурсного забезпечення, правового та соціального захисту працівників органів внутрішніх справ.

На нашу думку прийняття такого закону дасть змогу однозначно застосовувати правові норми стосовно діяльності ОВС та сприяє ефективному функціонуванню правоохоронної системи нашої держави, але за умови його доопрацювання стосовно визначення структури ОВС.

Підводячи підсумки, пропонується традиційний підхід щодо визначення поняття ОВС, взявши за основу відповідні поняття, які притаманні МВС, як центральному органу системи виконавчої влади України. Отже органами внутрішніх справ є озброєні органи, що входять до системи державної виконавчої влади та безпосередньо підпорядковані Міністерству внутрішніх справ, забезпечують дотримання законності і правопорядку, боротьби зі злочинністю, захищають життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, забезпечують охорони та оборони важливих державних об'єктів, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

До системи ОВС, на нашу думку, слід віднести органи, які безпосередньо підпорядковані МВС, а саме:

1. Система органів міліції, діяльність яких регламентована Законом України «Про міліцію», до неї входять: кримінальна міліція; міліція громадської безпеки; транспортної міліції; державної автомобільної інспекції; міліції охорони; судової міліції; спеціальної міліції; внутрішньої безпеки.

2. Органи досудового розслідування, діяльність яких регламентована Кримінальним процесуальним кодексом України.

3. Внутрішні війська МВС України, які функціонують на основі норм Закону України «Про внутрішні війська».

Зроблений аналіз дає нам підстави стверджувати, що в нормативно-правових актах України часто вживається поняття „ОВС”, але легальне його визначення відсутнє та не існує законодавчого переліку таких органів, що і є причиною неоднозначного розуміння та використання цього терміну, як науковцями, так і іншими особами, що займаються правозастосовною діяльністю. Вважаємо, що для вирішення цієї проблеми, на законодавчому рівні необхідно визначити основні поняття, перелік та структуру ОВС, їх задачі та функції.



Література:

  1. Захарова О.С.,Ковальський В.С, Лукомський В.С. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: підручник / О.С. Захарова, В.С. Ковальський, В.С. Лукомський. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 352 с.

  2. Бараннік Р.В. Судові, правоохоронні та правозахисні органи України: навчальний посібник/ Р.В. Бараннік. – К.: Дакор, КТН, 2008. – 348 с.

  3. Арістова І.В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справУкраїни: організаційно-правові засади: Дис. д-ра. юрид. наук: 12.00.07 / І.В. Арістова – Харків, 2007. – 476 с.

  4. Про затвердження Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ: Постанова КМ України від 29 липня 1991 р. №114 / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/114-91-n.

  5. Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд в органах внутрішніх справ і військах внутрішньої та конвойної охорони МВС України: Наказ МВС від 17 липня 1995р. № 488/ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0308-95.

  6. Про органи внутрішніх справ України: проект Закону від 11 січня 2008р. / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/72281.


Адміністративно-територіальна реформа як запорука розвитку суспільства

Кислощаєва М.В., студентка гр.Ю-24 юридичного факультету СумДУ

Науковий керівник – Семенов В.М., к.держ.упр., доц.кафедри права СумДУ

Забезпечення стабільності суспільства, підвищення ефективності діяльності органів публічної влади є одним з важливих завдань на сучасному етапі розвитку української держави, зважаючи на це питання адміністративної реформи є актуальним і саме даному питанню присвячено це дослідження.

Над цими питаннями працювали: В. А’верянов, І. Буров, В. Венгер, Н. Гончарук, Б. Калиновський, І. Кресіна, В. Куйбіда, В. Лісничій, А. Лісовий, О. Руденко та інші.

Метою даної статті є розгляд адміністративно – територіальної реформи як одного з елементів забезпечення стабільності суспільства, визначення основних проблем існуючого територіального устрою.

Стабільність будь–якого об’єкту є багатостороннім явищем, адже включає в себе достатньо широкий спектр необхідних вихідних понять. Тому варто погодитись із українським соціологом І. Буровим, що категорію “стабільність” правомірно застосовувати, коли йдеться про достатньо складні системи; такі, що зберігають свою ідентифікацію та функціонують в умовах нестабільності; вона завжди пов’язана з внутрішньою логікою розвитку системи, зі структурою та порядком взаємодії її складових, з параметрами й вектором їхнього спільного руху та контрольованих змін [1, с. 371].

Суспільство саме і є складною системою зі своїми особливостями розвитку та впливу. Тому доцільно звернути увагу на думку О. Руденко, що під суспільною стабільністю розуміє «впорядковану певним чином систему, яка перебуває у постійному динамічному розвитку, кожен з елементів якої є відносно самостійним і характеризується стійкістю, єдністю та цілісністю, але знаходиться в ієрархічній взаємодії з іншими елементами» [7, c. 103]. Якщо звернути особливу увагу на те, що стабільність не є статичним поняттям, а навпаки певним процесом, що перебуває в русі, тому правомірно буде зауважити, що якщо суспільство перебуває у постійному розвитку і взаємодії з усіма елементами стабільності, то і стабільність суспільства перебуває у русі і взаємодіє з інститутами публічної влади, що зумовлює потребу у зміні останніх на певному етапі його розвитку.

Враховуючи той факт, що до основних завдань публічної влади належить забезпечення реалізації і розвитку усіх прав і свобод кожної людини окремо, а також суспільства в цілому. Підтвердженням цієї тези є думка В. Куйбіди, про те, що основним завданням місцевих органів публічної влади є «…забезпечення прав та свобод людини і громадянина на місцевому рівні (як специфічна діяльність із наданням їм реального, невід'ємного і непорушного характеру) передбачає створення певних умов, за яких їх реалізація є безперешкодною і максимально ефективною; охорона запобігає найменшій можливості їх порушення, а захист від скоєного правопорушення сприяє відновленню порушених прав і притягненню винної особи до відповідальності» [5  с. 189]. А вже виходячи з цього завдання, можемо звести питання про роль органів публічної влади у забезпеченні стабільності суспільства.

На думку В. Венгера, «публічна влада проявляє себе як унікальна й універсальна організація суспільства, яка наділена різноманітними і динамічними характеристиками та виконує унікальні функції управління всіма важливими сферами суспільної діяльності» [2, c. 11]. Звідси, можемо зробити висновок, що саме публічна влада є однією з вихідних суспільної стабільності, адже саме завдяки публічній владі створюються специфічні умови для реалізації суспільних інтересів. Тому власне від рівня організації публічної влади, залежить рівень суспільної стабільності, а отже удосконалення організації органів публічної влади автоматично дасть можливість забезпечити правову стабільність суспільства.

Б. Калиновський, наголошує на тому, що необхідність удосконалення територіальної організації місцевої публічної влади обумовлюється актуальністю вирішення таких проблем як забезпечення формування дієздатних і самодостатніх територіальних громад, гарантування територіальності місцевого самоврядування, сприяння повсюдності місцевого самоврядування [3, c. 42].

І. Кресіна уточнює цю тезу а такій формі: «Високий ступінь централізації влади, позбавлення представницьких органів на місцях реальної можливості проводити на місцях політику в інтересах людини, надаючи громадянам доступні та якісні послуги; дублювання повноважень органів публічної влади різних рівнів, неможливість повного і чіткого розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади; ускладнення земельних відносин; неефективне використання ресурсів, низька інвестиційна привабливість тощо» [4, c. 52].

Про відсутність ефективного адміністративно – територіального поділу в нашій країні говорить і А. Лісовий зокрема він звертає увагу на значні диспропорції адміністративно – територіальних одиниць за площею та населенням, віддаленість органів влади від споживачів їх послуг, перебування одних адміністративно-територіальних одиниць у межах інших [6, c. 81]. Окрім проблеми неефективної діяльності органів публічної влади постають проблеми загальнодержавного характеру, що стають на перешкоді реалізації прав і свобод людей, а також вільному розвитку суспільства загалом. Тому згідно зі ситуацією, що склалася в практиці державного управління постають проблеми, на яких наголошує І. Кресіна: «Надмірної подрібненості адміністративно – територіальних одиниць на базовому рівні; відсутність чіткого розподілу повноважень між рівнями, органами та посадовими особами місцевого самоврядування та державної влади; криза кадрової політики, системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації посадових осіб, службовців, органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад» [4, c. 53].

Зважаючи на викладене можна стверджувати, що проведення адміністративно – територіальної реформи є важливим завданням. Реалізація цієї реформи дозволить вирішити низку проблем, до яких належать: нерівномірна кількість населення, різне матеріальне забезпечення, віддаленість органів влади від фактичної території, що входить до складу одиниці, дисбаланс повноважень центральних та місцевих органів, кадрова проблема. Тому при створенні проекту адміністративно – територіального устрою необхідно врахувати формування дієздатних органів публічної влади, що відповідно до територіального поширення нададуть можливість розвитку суспільства, через створення особливих умов для реалізації суспільних інтересів. І саме створення цих умов дасть можливість забезпечити повноцінну стабільність суспільства.



Література:

  1. Буров І.В. Стабільність / І.В. Буров // Соціологія політики: енцикл. словник / авт. упоряд.: В.А. Полторак, О.В .Петров, А.В. Толстоухов. – К.: Вид - во Європ. ун - ту, 2009. –442 с.

  2. Венгер В.В. Функції публічної влади: соціально-економічна сутність і напрями реалізації / В.В. Венгер //Актуальні проблеми економіки – 2011 - №12(126). –  10-16.

  3. Калиновський Б.В. Територіальна організація місцевої публічної влади в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення / Б.В. Калиновський //Митна справа – 2011- №4(76). – с. 41-46

  4. Кресіна І.О. Актуальні проблеми модернізації системи адміністративно – територіального устрою України / І.О. Кресіна // Публічне право – 2012-№4(8). – с. 52-57

  5. Куйбіда В.С. Система місцевого самоврядування України / В. Куйбіда, В. Чушенко // Вісн. Укр. академії держ. упр. при Президентові України. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. –N 2. – с. 188–190.

  6. Лісовий А.В. Адміністративно – територіальне реформування регіонів України//Актуальні проблеми розвитку економіки регіону - №6. – с. 80-90

  7. Руденко О.М. Дефініції суспільної стабільності в державному управлінні // Стратегічні пріоритети – 2009 -№3(12). – с. 101-108.


Взаємозв’язок корупції та організованої злочинності

Копаниця Є.М., студент гр.Ю-96 юридичного факультету СумДУ

Науковий керівник – Бурбика М.М., д.ю.н., доц.кафедри права СумДУ

Корупція і організована злочинність є глобальними проблемами світового співтовариства. Ці два, міцно пов’язані між собою явища є головною небезпекою для розвитку сучасної цивілізації, оскільки створюють непереборні перешкоди для нормального функціонування і соціально-економічного прогресу суспільства на основі раціонального використання інтелектуального, морально-психологічного, екологічного і науково-технічного потенціалу. Вони охоплюють як загальнонаціональну так і правове поле життєдіяльності суспільства. Організована злочинність і корупція стають нині істотним чинником посилення соціальної напруженості й дестабілізації суспільства, заважають оздоровленню економіки, упорядкуванню споживчого ринку, спричинюють деформацію нових форм економічних підприємницьких відносин. Дедалі більших обертів набирають небезпечні процеси зрощування загально-кримінальної та економічної злочинності, зокрема лідерів злочинних угруповань із корумпованими посадовими особами органів влади та управління, правоохоронних органів.

Корупція як соціальне явище пов’язана з багатьма соціальними процесами, у тому числі криміногенними. Насамперед, це стосується зв’язку корупції з організованою злочинністю. Деякі автори, зокрема Л.В. Багрій-Шахматов, О.І. Гуров, О.Г. Кальман, А.Л. Репецька та інші, розглядають корупційну злочинність як особливий вид організованої злочинності; інші – як різновид економічної злочинності (Я.І. Гілінський, В.В. Лунєєв, О.М. Яковлєв та інші); як самостійний вид злочинності (А.І. Долгова, О.Г. Карпович, М.І. Мельник та ін.). Така багатогранність є особливою рисою корупційних злочинів, які, з одного боку, будучи об’єднаними в окрему групу злочинів, можуть бути складовими інших груп злочинів, що утворюються за різними ознаками [1, с. 47].

Досить актуальним є твердження, що звичайна злочинність наступає на суспільство, діючи проти його інститутів, зокрема й держави, натомість організована злочинність застосовує всі форми та методи, щоб спиратися на інститути держави й суспільства, використовувати їх у своїх цілях. Це використання значною мірою здійснюється за допомогою встановлення й поширення корумпованих відносин. Одним з видів протиправної діяльності організованих злочинних угруповань на сьогодні є підкуп державних службовців різних рангів із метою позитивного вирішення питань, пов’язаних із протиправною діяльністю. Організованої групі складніше приховати свою діяльність ніж окремим злочинцеві. Можна сказати, що організована злочинна група не приховує свою діяльність, а блокує реакцію держави за допомогою корупції. Визнаючи корупцію однією зі складових організованої злочинності, вчені розглядають її як засіб забезпечення державними службовцями «даху» кримінальним структурам і форму взаємодії та зрощування політичної, економічної еліти зі злочинним світом [2, с. 119].

Наголошуючи на небезпечності тенденції проникнення представників організованої злочинності в органи державної влади й особливо зрощування представників влади з організованою злочинністю, П. Біленчук, С. Єркенов та А. Кофанов констатують, що в Україні поширюється процес «від грошей – до влади й від влади – до грошей», коли не лише злочинці можуть перетворюватися на владу, а й представники влади можуть ставати злочинцями [3, с. 31].

Про тісний взаємозв’язок корупції і організованої злочинності свідчить, зокрема, те, що до спеціальних уповноважених суб’єктів, які в межах своєї компетенції безпосередньо здійснюють заходи щодо виявлення припинення та розслідування корупційних правопорушень, віднесені у тому числі спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби Безпеки України. В свою чергу, Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» 30.06.1993 року у ст. 5 до державних органів, спеціально створених для боротьби з організованою злочинністю, віднесено: спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України; спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України [4, с. 336].

Огородник О.О. виділяє конкретні ознаки прояву організованої злочинної діяльності, що супроводжується корумпованими зв'язками:- складний спосіб вчинення злочинних дій та забезпечення безпеки для конкретних учасників їх скоєння при участі в них декількох виконавців з чітким розподілом рольових функцій;- характер спрямованості злочинних акцій, пов'язаних з одержанням великих грошових сум або дорогих матеріальних цінностей;- ретельно продуманий (невипадковий) вибір об'єктів злочинного посягання;- специфічне поводження затриманих підозрюваних осіб (наприклад, відмову від дачі показань, які супроводжується погрозами на адресу слідчого та ін.);- часта відсутність свідків чи їх повна «непоінформованість», нещирість потерпілих і свідків;- швидке спрацьовування захисних засобів, характерних саме для злочинних організацій, які мають корумповані зв'язки, групи безпеки, «своїх» адвокатів (спроби підкупу або погроз слідчому і його близьким, тиск на слідчого з боку «впливових» осіб та ін.) [5, с. 154].

Проникнення представників організованих злочинних груп до органів державної влади та органів місцевого самоврядування має такі цілі: - забезпечення можливостей для нарощування свого капіталу, отримання інших незаконних переваг; - забезпечення «даху» для подальшої злочинної діяльності; - ухилення керівників і членів організованих злочинних угруповань від кримінальної відповідальності, зокрема за допомогою депутатської недоторканності; - нейтралізація слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів, які здійснюються правоохоронними органами стосовно організованих злочинних угруповань чи окремих їхніх членів тощо.

О. Кальман вважає, що організована злочинність у сфері економіки фактично не може існувати без підтримки й тісної взаємодії з владними структурами. В українських умовах це значною мірою зумовлено потребою легалізації чималих сум грошей, здобутих організованими злочинними угрупованнями у процесі злочинної діяльності [6, с. 189]. Констатуючи тісний зв’язок корупції та організованої злочинності, Жовнір О.З., розглядає їх як одне ціле або навіть як обов’язковий структурний елемент один одного (переважно корупцію як елемент організованої злочинності). Корупцію, як і організовану злочинність, можна розглядати і як самостійні соціальні явища. Корупція – це лише один із засобів, які використовує організована злочинність. Слід погодитися з тим, що факти отримання посадовою особою навіть численних хабарів за вчинення конкретних дій з використанням свого посадового становища самі по собі не дають підстав розглядати їх як прояви організованої злочинної діяльності. Організована злочинна група чи організоване злочинне угруповання цілком можуть існувати і без корумпованих зв’язків. Інша справа, що відсутність таких зв’язків може суттєво ускладнити функціонування злочинних формувань і навіть унеможливити вчинення окремих злочинних діянь. Але це вже зовсім інший аспект, який свідчить про взаємний вплив, взаємозалежність цих явищ, їх переплетіння, про те, що вони живлять одне одного, сприяють взаєморозвитку. Наявність корумпованих зв’язків для організованих злочинних формувань і зв’язок корумпованого чиновника з такими формуваннями – це оптимальне рішення щодо досягнення злочинного результату і убезпечення існування та функціонування двох явищ, що розглядаються. Організована злочинність зацікавлена створити відповідні позиції у владних структурах для відстоювання в них своїх інтересів, забезпечення сприятливих умов для протиправної діяльності й уникнення відповідальності, а корупція, в свою чергу, зацікавлена в розширенні можливостей організованих злочинних угруповань (фінансових, організаційних тощо). Тому широке розповсюдження корупції неодмінно призводить до зростання організованої злочинності, а якісний і кількісний розвиток останньої неодмінно тягне за собою збільшення кількості корупційних проявів і підвищення небезпечності їх характеру [7, с. 328-329].

Слід наголосити, що найвпливовіші міжнародні організації, формулюючи рекомендації щодо підвищення ефективності боротьби з організованою злочинністю, особливу увагу приділяють боротьбі з корупцією. Так, ООН одним із стратегічних напрямів запобігання організованій злочинності вважає дослідження проблем боротьби з корупцією. У прийнятих 1990 року VIII Конгресом Організації Об’єднаних Націй «Керівних принципах попередження організованої злочинності та боротьби з нею» зазначено, що «необхідною умовою розробки програм із запобігання злочинності є дослідження проблем корупції, її причин, характеру, наслідків, взаємозв’язку з організованою злочинністю та заходів боротьби з нею». У доповіді Генерального секретаря ООН «Вплив організованої злочинної діяльності на суспільство загалом» на ІІ сесії Комітету по попередженню злочинів і кримінальному правосуддю Економічної і соціальної ради ООН у квітні 1993 р. відзначалося, що корупція державних посадових осіб завжди була одним із засобів, яким надавали перевагу організовані злочинні угруповання, і складовою частиною їх стратегії і тактики, яким віддавалась перевага перед застосуванням відкритого насильства. Гроші, які виплачуються у вигляді хабарів ватажкам організованої злочинності, є їх джерелом подальшого інвестування, накладними витратами, виправданими з точки зору «справи», оскільки це значно збільшує шанси на успіх і ймовірну безкарність, знижує або зводить нанівець небезпеку розкриття злочину [7, с. 327-328].

Корупція і організована злочинність мають соціальну сутність, яка проявляється в тому, що обидва ці явища: мають соціальну обумовленість і свою ціну, яку платить суспільство в результаті корупційної та організаційно-злочинної діяльності; здійснюють істотний вплив на всі соціальні процеси; мають власні історичні джерела; набули глобального характеру; мають економічні, політичні, правові, психологічні і моральні чинники; мають властивість пристосовуватись до соціальних реалій і здатність до самовідтворення та уникнення соціального контролю і кримінального переслідування.

Корупція та організована злочинність є поширеним явищем, яке пустило своє коріння в усі сфери функціонування держави, завдавши величезної шкоди її розвитку. Організована злочинність та корупція загрожує національній безпеці України, негативно впливає на формування і діяльність органів державної влади, підриваючи довіру громадян до них, ускладнює відносини України з іноземними державами.



Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> Урок позакласного читання у 8 класі Презентація проекту
123456789 -> Творчість А. Міцкевича апогея польського романтизму
123456789 -> Ключове запитання: Справжній Митець… Який він? Для реалізації проекту було створено групи „Біографи”
123456789 -> В. Стефаник. Новаторство письменника. Експресіонізм у його творчості
123456789 -> Урок 1 Тема. Як не любить той край Матеріал уроку. Володимир Сосюра "Як не любить той край "
123456789 -> Конспект уроку із світової літератури для 7 класу Тема. Поетизація давньоруської минувшини в баладі О. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»
123456789 -> 5 клас Тема уроку. Шлях Мауглі від вихованця джунглів до їх володаря. Мета уроку


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   33

Схожі:

Міжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства iconНа правах рукопису
Правове забезпечення захисту економічної безпеки суб’єктів господарювання в зарубіжній практиці І законодавстві
Міжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства iconТа літератури нормативно-правове забезпечення, методика проведення, завдання Вінниця – 2013

Міжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства iconПравова робота із самозабезпечення економічної безпеки суб’єктами господарювання україни
Сті. Розглянуто основних суб’єктів забезпечення економічної безпеки у недержавному секторі економіки. Зроблено висновок про необхідність...
Міжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства iconКнига 1 07pyv110117 Киев Видавець Позднишев 2007 ббк 75. 715 П 63
Нформаційно-аналітичне забезпечення безпеки підприємництва
Міжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства iconУправління освіти Первомайської міської ради Міський методичний кабінет Організація роботи з обдарованими дітьми та молоддю Методичний порадник Первомайськ-2014 зміст
Нормативно-правове забезпечення щодо організації роботи з обдарованою учнівською молоддю
Міжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства iconРузвельт (Roosevelt) Франклін Делано
Ті, хто відмовляється від свободи заради тимчасової безпеки, не заслуговують ні свободи, ні безпеки
Міжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства iconОрганізація, підготовка та проведення спеціальних операцій
Овс, діяльність міліції громадської безпеки, забезпечення прав людини у правоохоронній діяльності, організація охорони громадського...
Міжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства iconДіяльністіь сб оун на території Волинської області в 1947-1954 роках
Тому досить цікавими для науковців та загалом суспільства стала неупереджена оцінка найбільш суперечливих моментів національно-визвольного...
Міжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства iconПрограма для молодих водіїв І початківців Громадські кампанії engineering (інжиніринг) Забезпечення безпеки дорожнього руху конструктивними елементами
Світова практика застосування автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху, сучасні системи автофіксації та перспективи...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка