Микола Руденко



Сторінка10/33
Дата конвертації11.04.2017
Розмір7.64 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   33

Є п’ять каналів, якими здатна пересуватися людина в ду­ховних і фізичних проявах своєї особистості — більше у неї взагалі нічого немає, — жодних каналів, жодних шляхів.

Властолюбство і сріблолюбство вестимуть людину туди, де можна мати владу і багатство. Любомудрість і доброта серця негайно ввійдуть у протиріччя із прагненнями тих, хто жадає влади, — і такий любомудр буде негайно відторгнений, бо чіплятися за верхні щаблі суспільної драбини не в його характері. Він піде туди, де живуть люди, які вміють задово­льнятися малим.

Однак існують потреби духовні й фізичні. У селі буде побу­довано церкву, в столиці — величний храм. У селянина — хата, у поміщика — палац. Але якщо врахувати, скільки витрачено енерґії на створення одного палацу і тисячі селянських хат, то в результаті виявиться, що тисяча дорівнює одному. Те ж саме можна сказати про сільські церкви і столичний храм.

В суспільному русі немає жодних вимірювальних приладів, здатних враховувати витрати і прибуток енерґії. Але без облі­ку ми б не знали, якою енерґією володіє суспільство і кожна людина окремо. Так з’являється щось надто плинне, рухо­ме — мова самої Природи, самого Сонця. Це річ і слово водночас. Математичний знак і ваги. Дуже точний фізичний прилад, який не має жодних деталей. Словом, це — гроші...

Тут закінчується фізика і починається метафізика. Фізика закінчується тому, що вона з необхідності геоцентрична. Фізика нездатна оперувати якоюсь безрозмірною величи­ною — їй потрібні розмірності. Грам, ерґ, сантиметр, секунда. Що це таке, ми до пуття не знаємо, однак це є наші земні — виключно земні! — вимірювальні еталони, без яких фізика неможлива. Вона з’явилася тільки тоді, коли були вироблені надзвичайно гармонійні співмірності. А що ж було до цього? Як люди пізнавали природу?..

За допомогою метафізики. І пізнавали непогано — дохо­дили до найвищої суті. Так, вони не могли розщеплювати атомне ядро — для цього необхідна фізика. Цим і відріз­няється наша ера від усіх попередніх — проникненням у мікросвіт. Зате мегакосм, його закономірності стали для нас таємницею за сімома замками.

Це також не що інше, як дія закону заперечення запере­чень. Діалектика єдина — і в нашому мисленні, і в об’єктив­ному світі.

Зараз нам слід внутрішньо налаштуватися на метафізику, яка навчає людину дивитися на саму себе як на елементарну частку, котра рухається по каналах такого собі титанічного синхрофазотрона. Навчає бачити й пізнавати природний порядок світового руху, навчає відчувати себе всередині все­світніх потоків. І водночас навчає підніматися подумки над цими потоками, щоб поглянути на них і на себе очима самого Всесвіту.

Гроші метафізичні за самою своєю суттю. Метафізичні тому, що безрозмірні. На карбованець можна купити квитки в кіно або три пачки цигарок. В одному випадку ми скорис­таємось працею кіностудії, в іншому — тютюнової фабрики. Насправді в своїй вищій суті це є порція сонячної енерґії. Один квант...

Але цей квант сам по собі також безрозмірний: сьогодні він несе одну кількість енерґії, завтра — іншу. Все залежить від того, який був зібраний урожай.

Це вже фізика: закон збереження і перетворення енерґії. Енерґія зібраного зерна переливається з однієї виробничої сфери в іншу — від хліборобів до робітників, а від них у вигляді одягу, взуття та інших промислових виробів знову до хліборобів, а також до державних службовців.

Однак у коловороті сонячної енерґії будуть діяти рівно­великі величини — ось що важливо засвоїти!

Так, наприклад, 220 вольт, які надходять до електричної мережі, можна виявити в різних точках електролінії — скрізь, де ми побажаємо виміряти напругу. Є ґенератор, трансфор­матор, мережа. Скільки енерґії виробляє ґенератор, стільки її надходить споживачам. І всюди однакова напруга.

Таке ж відбувається і в економіці. Ґенератор — хлібороб­ство, трансформатор — промисловість, а мережа...

Так вона і називається — торговельна мережа. Мова наша відбиває глибинну суть явищ.

Чому така схожість? — спитає читач.

Ні, це навіть не схожість — це тотожність. Скрізь руха­ється світло і тільки світло, бо воно є субстанція. І скрізь його рух має квантовий характер. Навіть сама людина — це квант світла. Значно більший квант, ніж постійна Планка, але все ж таки порція сонячної енерґії, згущена в білкову речовину. Бризки світлового океану, яким є космос. Жива піна проме­невого прибою. Клубочок піни, який перетворився на білок...

Тоді чому мають бути відсутні закони світла в нашому русі? Невже тільки тому, що в нас немає приладів для вимі­рювання? Однак Всесвіт із цим не рахується — він існує незалежно від того, що ми знаємо про нього і чого не знаємо.

Та ми помиляємось, кажучи, що немає приладів — такий прилад виготував Ф. Кене. Прилад цей схожий на каркас із дроту, який висить у небі. Сонце від нього відкидає тінь на землю — і вже тут, на землі, відбувається космічне дійство. Рухаються тіні. Вони ж люди. Вони ж кванти космічної енерґії. Воюють, убивають один одного, роблять двірцеві заколоти, щоб скинути одного деспота та на його місце посадити іншого.

Ідуть на заводи, трудяться біля верстатів, переробляючи залізо на гармати, автомобілі, дитячі велосипеди.

А в небі горить всесвітнє око — той могутній об’єктив, що проектує на гумусний шар планети і трагедії, і комедії, і всі великі звершення світу цього.

Усі ми ходимо по дроту, не відчуваючи цього. Всі ми — канатоходці. Зіштовхуємо один одного, щоб зайняти почесне місце. Той, кого зіштовхнули, попадає в іншу сферу, яку ми вважаємо нижчою. Там також є свій дріт.

Божественна комедія, що розгортається на п’яти тоненьких, туго напнутих дротинах. Мелодія, яку грає космос на п’яти струнах. І ми — тільки звуки музичного інструмента, назва­ного Землею.

Піфагор називав усе це гармонією сфер.

Однак перейдемо на мову земної науки.

Фізична економія — єдина наука, здатна показати нам самих нас як видиму гармонію космічних сфер. Так само, як віконна шибка взимку показує, які ліси сняться космосові. У неї воістину метафізична задача: розкрити для земної людини приховані від її ока закони субстанції. Нехай побачить себе так, як бачить її Всесвіт — відчуженим від свого земного образу, у вигляді одиниці. При цьому треба згадати Піфагора: Бог — це одиниця. Світова Монада. Він — Все. І він — Один. Множина укладена в одиниці. З одиниці випливає множина. Так само і «Таблиця» Ф. Кене зводить усі земні явища до рушійної одиниці. І це не умовність — це реальний факт, який досліджений в усіх подробицях і, зокрема, підтвер­джений усім життям і діяльністю К. Маркса. Ніхто не займав­ся «Таблицею» більше, ніж К. Маркс. Він вивчав її все своє життя. Та й «Капітал» підтверджує ту ж саму істину — закон рівновеликих величин.

Спочатку одиниця (квант енерґії, прийнятий землею у но­вому врожаї) розшаровується на 5 одиниць — 5 людських потреб. Потім ці одиниці (кванти) розпочинають рухатися власними шляхами. Цей рух охоплює всі без винятку сфери нашої діяльності.

Тепер, мабуть, слід показати, який вигляд має «Економічна таблиця» в записах К. Маркса62.

Річ у тім, що її можна записати по-різному — в залежності від того, які саме якості ми бажаємо в ній підкреслити. Запис К. Маркса зручний тому, що він підкреслює саме ті якості, про які ми вже згадували: а) рівність величин; б) троїстість класо­вої структури; в) 5 енерґетичних одиниць на боці хліборобства.

Загалом «Таблиця» Ф. Кене справді нагадує тіні від дротя­ного каркаса. Гроші разом з людьми, а люди разом з грошима пересуваються по цих струнах — як тіні, як звуки, як хвилі світла.


Мірабо порівнював «Таблицю» за її значенням із винахо­дом писемності.

К. Маркс пише, що Ф. Кене вдалося охопити закони відтво­рення «...в одній “Таблиці”, яка фактично складається всього лише з п’яти ліній, котрі зв’язують шість вихідних точок або ж точок повернення. Ця спроба... була вищою мірою геніаль­ною ідеєю, безперечно, найгеніальнішою з усіх, які тільки висунула до цього часу політична економія»63.

Відкриємо двадцятий том БСЭ, видання друге, с. 529—530. На зазначених сторінках ми знайдемо «Таблицю» Ф. Кене не тільки у записах Маркса, але і в оригіналі — тобто у записах самого Кене. Вони абсолютно несхожі. Так, наприклад, автор «Таблиці» бере за основу відліку не абстрактний мільярд, а триста ліврів — нібито Кене аналізує економіку окремого господарства, а Маркс включає в аналіз економіку всієї краї­ни. Але ця уявна відмінність не повинна нас бентежити: все одно з кожним новим урожаєм від сільського господарства прибуває 5 рівновеликих величин енерґії — в даному випадку 300х5 = 1500 ліврів. Вони, ці ліври, і здійснюють обіг у «Таблиці». Ми вже згадували, що одиниці відліку не мають значення — важливі загальні закономірності.

На наш подив, ми виявляємо, що відмінність між варіан­тами «Таблиці» не тільки зовнішня: К. Маркс стверджує, що продуктивних одиниць у «Таблиці» 7, а Кене бачить їх тільки 5. Маркс досить твердо критикує автора «Таблиці» за цю «помилку». Хто ж із них правий?*

Під «Таблицею» у записах Маркса ліворуч ми бачимо за­гальний підсумок продуктивності сільського господарства: 5 мільярдів. Праворуч, за Марксом, записаний підсумок про­дуктивної діяльності у промисловості: 2 мільярди. Отже, су­перечка про кількість продуктивних одиниць не є чисто ариф­метичною — йдеться про розуміння субстанції, яка стоїть в основі виробництва.

Для Маркса дуже важливо довести, що безплідний клас не є безплідним — інакше зруйнується підпора його теорії. Що стосується Кене, то він виходить з продуктивних сил самої Природи. Своє відношення до даної суперечки ми вже висло­вили. Докладно «Економічну таблицю» Ф. Кене розглянуто в роботі «Економічні монологи». Тут же я хотів показати тільки найзагальніші закономірності «Таблиці», бо для нас зараз важливіше за все вивчити субстанціональні основи світового порядку.

Ось, наприклад, питання, яке нам слід глибше розглянути: чому більше трьох класів (сфер) у суспільстві бути не може? Його ми вже ставили і відповідь дали. Однак підтвердимо наш висновок міркуваннями попередників.

“Вихідною точкою міркування перипатетиків є доказ Арістотеля про закінченість і досконалість світу, причому він посилається на те, що світ не проста лінія, і не тільки поверхня, а тіло, яке має довжину, ширину і глибину. А оскільки існують тільки ці три виміри і світ має їх, то він має все, а маючи все, він досконалий”64.

Суспільне життя є відбиттям загальних законів буття, за­конів субстанції. Тому воно також виглядає троїсто.

Бог є Один і Трійця водночас. Так влаштований світ. І повсюди Світло-Творець (Єдине) проявляє себе в троїстому вигляді. І в небі, й на землі.

Вельми яскраво роз’яснюється суть Трійці в давньо­китайській книзі, яка називається «Книгою Великої Таєм­ниці»:

Якщо Єдине Світло стоїть над усім розвитком,

То все суще набуває тілесність через нього.

Світи й країни, царства і доми

В троїстій розгорнутості знаходять звершення.

У лічбі часів відбиваються роки,

І сотні злаків своєчасно достигають.

Ось чому ми були змушені звернутися до субстанції. На­вряд чи за межами уявлення про Світло як субстанціональне джерело буття ми можемо з достатньою повнотою уявити глибину цих віршів-формул.

«Таблиця» Ф. Кене — яскрава тінь на папері, відкинута субстанцією. Це її земне віддзеркалення. Так у сонячний день на землі відбиваються гілки дерев.

Давні народи прекрасно усвідомлювали, що в основі всієї суспільної діяльності стоїть Єдине Світло, яке віддає свою енерґію злакам. Втім, як це можна не зрозуміти? Сьогодні багатьом людям це важко збагнути тільки тому, що для них і зубна щітка — товар, і пшенична булка — товар. І все це з’являється «з грошей». А що таке гроші, істинної відповіді досі не існувало.

Ми поки що не відповіли на таке питання: чому за вироб­никами налічується 5 одиниць енерґії? Звідки вони з’явля­ються?..

Однак це найважче з усіх питань. У творах Кене ми не знайшли на нього відповіді. У Маркса тим більше — він був далекий від цих проблем.

Можливо, у Кене і є відповідь, однак у нашій країні його твори фактично не видаються. Видали вкрай мало — всього один раз незначним тиражем. А тим часом К. Маркс називає його істинним батьком політичної економії! Чи так треба шанувати батька?..



Пошуки формули енерґії проґресу

Чи знаємо ми, чому робимо одне й не можемо робити іншого? Чи знаємо, хто саме — яка сила? — примушує нас робити те, що ми робимо?..

Це було років 15 тому. Раптом стало ясно: людина володіє відносною свободою волі. І те, що відбувається у світі, — йде не від неї. Або не тільки й не стільки від неї, як ми вважаємо.

А від кого ж? Хто нами керує?..

Зв’язок між сонцем і економікою відкрився зразу. Ні, фізі­ократи тут не винні — автор цих рядків тоді взагалі про них нічого не знав. Йому була невідома також «Таблиця» Ф. Кене.

Нічого не знав він і про свого великого земляка С. А. Подолинського. Просто жив на Україні, любив землю і пшеничні ниви. Цього досить, щоб у загальних рисах стало ясно те, що зрозумів Подолинський, який знітив душу К. Марксові на схилі його літ.

Втім, у хліборобських країнах це зрозуміло кожному селя­нинові. Як не знати, що хліб — це людина? Це перша заповідь у селянській родині. І не треба великої мудрості, щоб від пшеничних колосків потягти ниточку до Сонця.

Справа тут не у відчутті зв’язків, а в самих зв’язках. У тому конкретному і наочному законі природи, який може бути надійно встановлений, описаний і доведений.

Усе було відкладено. Все, окрім одного: де, як, чому? Так, тримірність простору. Так, звідси — наша трикласовість. Зро­зуміло й те, що щорічний урожай — це кров, яка тече в артеріях економічного організму. Зрозуміло і таке: кожний з класів отримує таку саму кількість крові. Скільки при­йшло її від нового урожаю, стільки й тече по артеріях. Це неминуче. Гроші — тільки личина. Не можуть же люди возити з собою мішки із зерном. Вогонь вони колись отримали від блискавки, яка підпалила ліс. Тепер ліс і вогонь сховані в сірникову коробку.

До речі, визначення класів у нашій країні відбувається за сферами діяльності. Є певне змішування, але все ж воно виглядає не так суперечливо, як у теорії Маркса. Наша кла­совість, по суті, виявилася фізіократичною: селяни, робітники, службовці. Це значно полегшувало справу.

Все було зрозумілим. Незрозуміле одне: як пов’язати енерґетичні можливості злаків з економікою? А це ж має бути конкретний зв’язок.

Солому відкидати не можна: вона також надходить в обіг. Нею годують худобу. Ніде вона не залишається на полі. Її присмачують відходами мукомельних підприємств і згодову­ють. Так солома перетворюється на молоко і м’ясо. Але якщо навіть не згодовують, а використовують як підстилку, то й тоді солома повертається в землю разом з гноєм. Велику помилку роблять там, де солому спалюють.

Отже, треба встановити, як виглядають з погляду біологіч­ної енерґетики злаки. Зерно й солома. Те й інше окремо. А потім уже разом...

І тут несподівано виявилося, що саме цього встановити не можна. На шляху було стільки завалів, що їх довелося роз­бирати роками. Випадкові співвідношення не годилися: в одному місці злаки багатші на зерно, в іншому — на солому. Висновків сукупних, ґлобальних ніде не було.

Почалося знайомство з тією наукою, яка займається годів­лею тварин. Читач має пригадати, що Христос перші дні свого життя провів саме в яслах для худоби. І якщо хліб — це Його тіло, то...

Але не будемо бентежити віруючих, які сприймають міф про Христа зовсім буквально. Що в цьому міфі жива реаль­ність, вони пересвідчаться далі.

Наука про годівлю тварин у нас чомусь була заснована на кормовій одиниці і настільки заплутана, що стала практично непридатною:

«У СРСР кормова одиниця прирівняна до поживності 1 кг вівса. Однак оцінка кормів у кормовій одиниці не дає повного уявлення про них»65.

Ще б пак! Яке може бути уявлення? Та й хто сьогодні годує тварин вівсом? Хто його сіє, скільки? Коней лишилося мало. Перекладати жировий приріст коня, що з’їв 1 кг вівса, на жировий приріст корови, яку годують соломою, справа безнадійна.

Ближче знайомство з цим трагічним питанням виявило такі факти:

1. У 1951 році 35-й пленум секції тваринництва ВАСГНІЛ під натиском згори (і за участю філософів юдінської школи) розгромив спроби деяких учених встановити енерґетичний підхід до годівлі тварин. Були нещадно «викриті» буржуазні засоби зарубіжних учених Кельнера, Армсбі та інших, засно­вані на «метафізичному енерґетизмі». Куди при цьому виру­шали наші вчені, які побажали годувати корів онтологічними, а не гносеологічними засобами, добре відомо. Питається: кому й навіщо це було потрібно? Невже не тільки люди, але навіть корови підривали сталінську політекономію?..

2. Того ж року зникає з політичної арени доктор еконо­мічних наук, академік М О. Вознесенський — один з членів Політбюро ЦК КПРС. Зникає непомітно, ніби його ніколи й не було на світі. Відомо, що Вознесенський займався розроб­кою економічних проблем соціалізму. У партії ходили чутки, що він зробив якесь велике відкриття в галузі політичної економії. Згодом з’ясувалося, що Сталін розстріляв не тільки його, але і багатьох партійних працівників, які з ним спілку­валися.

3. Приблизно в цей самий час з’являється робота Сталіна «Економічні проблеми соціалізму». У ній жорсткою мовою роз’яснюється, що за соціалізму ні додатковий продукт, ні додаткова вартість не можуть мати місця, оскільки вони виникають у капіталістичному виробництві за рахунок експлуатації людської праці. За соціалізму жодної експлуа­тації не існує. Колючий дріт, звичайно, не враховується...

Цей зв’язок фактів нам не здається випадковим. Коли, нарешті, нам усе ж вдалося встановити енерґетичне співвід­ношення між зерном та соломою і відкриття найголовнішого закону природи було зроблене, несподівано виявилося: таж щось подібне 200 років тому відкрив Ф. Кене! Зрештою, це була його «Економічна таблиця».

Так, народження Бога справді відбувається в яслах для худоби.

Мимоволі виникла думка: чи не це відкриття зробив Воз­несенський? Чому Сталін його знищив? Чому він одразу сів писати свої «Проблеми»?..

На відміну від автора цих рядків, Вознесенский, звичайно, не міг не знати «Економічної таблиці» Ф. Кене. Але доти, доки ми не зрозуміємо, що собою являють 5 одиниць, які Ф. Кене вважає єдино продуктивними, його формула здається необо­в’язковою. Якась абстрактна метафізика, про яку можна судити і так і сяк. І тільки через ясла для худоби приходить справжнє відкриття, дія цього всеосяжного закону природи не розрізняє ні капіталізму, ні соціалізму, оскільки закон цей має суто енерґетичний характер.

Важко, звичайно, довести, що Вознесенский загинув саме тому, але припустити можна: адже це відкриття сьогодні бук­вально плаває в повітрі.

Що було робити з формулою енерґії проґресу? Куди йти? Хто тебе стане слухати? Адже тут треба починати з того, що Маркс припустився грубої помилки. Помилки в головному, субстанціональному, від чого залежить доля нашого народу і навіть усього людства в цілому.

Вимагалася додаткова перевірка: чи немає помилки в тому, що в середньому, сукупно, солома злаків несе в собі 2 енерґетичні одиниці, а зерно 3? Подорож до Америки, бесі­ди з фермерами підтвердили: так, правильно! Американські фермери знають про це давним-давно. Особливо це сто­сується кукурудзи, бо саме нею у західному світі й годують тварин.

Що ж відбувається з нашою країною? Який космічний павук висить над її долею? Чи це не містика?..

Читач, напевно, усміхнеться: людина ще раз винайшла велосипед і тепер не знає, що з ним робити. Але не усміхай­ся, читачу: це саме той велосипед, на якому сьогодні по земній кулі їде Христос. Тобі будуть представлені такі докази, яких ти не зможеш спростувати. Тому закон цей треба відкривати й перевідкривати, щоб люди нарешті з’ясували, з яким воістину надземним, всесвітнім явищем вони мають справу.

Слід зауважити, що «Економічна таблиця» близька до формули енерґії проґресу, але в повному сенсі не є нею. Кене, мабуть, встановив цей закон природи (космічної природи) на основі обігу. Це видно з суперечок, які потім почалися в усьому світі: політекономія всіх країн намагається зрозуміти, звідки береться додаток енерґії. Намагається зрозуміти, але не розуміє...

Той рівень природознавства, який існував у часи Кене, багато приховував від людського ока. Про фотосинтез взагалі нічого не знали — Дар Природи виводився виключно із спро­можності землі родити, множити багатство. Це, звичайно, ба­гато, але далеко не все. До кінця — до субстанціональних глибин, — тут ще далеко. Саме тому Кене і зробив хибний висновок, що промисловість безплідна. Так, звичайно, фото­синтез відбувається тільки у хліборобстві. І, звичайно, за певних умов розвиток промисловості виснажує землю. Це Кене бачив. Тому він і не радив розвивати промисловість. Нарешті, саме тому з’явився марксизм як антитеза вченню фізіократів. І Маркс у цьому питанні переміг.

Але зрештою обидва вони помилялися, хоча і по-різному. За певних умов промисловість справді виснажує землю, а за інших — сприяє величезній, всезростаючій родючості. Все залежить від того, як і куди спрямовано економічний процес — на безсмертя цивілізації чи на її загибель.

«Економічна таблиця» підводить до розуміння цього питання, але остаточно його не вирішує. Та й не може вирішити: вона перебуває тільки біля порога субстанції, але ще не увійшла до неї.

Є формули у фізиці: тv2 та тс2. Зовні це та сама формула: маса, помножена на квадрат швидкості. Але перша ділиться на двійку і є кінетичною енерґією, а друга — повна енерґія, яку можна добути з речовини при ядерному розщеп­ленні.

У тому ж співвідношенні перебувають «Таблиця» Ф. Кене і формула енерґії проґресу. Принцип спільний, якість інша.

Та перш ніж з’ясувати таке хвилююче питання нашої циві­лізації (чи є у неї шлях до безсмертя?), вирушимо в далеке минуле — до сонцепоклонників. Нам треба перевірити, скільки пальців на правій руці.

Ті п’ять одиниць, про які йдеться, — це і є Пальці Єдиного. Це вони ліплять наш земний світ — і саму людину, і всю цивілізацію в цілому.

Читаємо в підручнику історії:

«Про особливо глибоку стародавність п’яти- і шестинної системи обчислення свідчать шумерські назви для п’яти перших чисел, а також для десяти. Назви чисел 6, 7, 8 та 9 складені із сполучення назв п’ятірки і відповідного додатко­вого числа (6=1+5; 7=2+5; 8=3+5; 9=4+5)»66.

Не будемо стомлювати читача езотеричними вченнями — це особлива тема. Скажемо тільки: як семиступінчастий ваві­лонський храм (зиккурат) зовсім не випадково має сім східців (верхній зображає Трійцю в Єдиному), так і система обчислення у шумерів була не просто арифметикою, а релі­гією. Так само, як це було нещодавно в Китаї.

Звернемо увагу на те, що число 5 особливо виділяється: відлік іде від нього.

І поряд існує шестинна система. Навіщо, чому?..

Тому, що вони були сонцепоклонники. Але припустимо, що це ще не доказ, а всього лише здогад.

Підемо з Вавілона в Древній Китай. Ми вже цитували початкові рядки з «Книги Великої Таємниці»67, де мова йшла про Єдине Світло й земні злаки, що «своєчасно дости­гають». Наведемо ще два рядки, які, безумовно, сказані про злаки:

Світло має п’ять благословень,

Вони ж стосуються сходження вгору.

І далі за цим:

Пітьма ховає в собі шість крайностей,

Вони ж стосуються занепаду.

Знову п’ять і шість. Чи випадково це? І древні китайці, і шумери фіксують нашу увагу на одному й тому ж. Що вони бажають нам передати, яку важливу інформацію?..

В індуїзмі також число 5 пов’язується з хліборобством і шанується.

А зло всюди зображається шестируким. Що це, чому?..

Принаймні ясно, що йдеться не про п’ять кольорів спектра (деякі дослідники кажуть, що у Древньому Китаї розріз­няли тільки п’ять кольорів спектра), а про 5 одиниць хлібо­робства. Зауважимо: саме ці 5 одиниць «стосуються сходженя вгору».

А Пітьма ховає у собі 6 крайностей, що «стосуються зане­паду».

Що може бути важливішим за це?!..

Анод (+) і катод (-), як у звичайному акумуляторі. Виявляється, термінологія Вернадского — це не образні по­рівняння, а точна мова науки. Ми акумулятори і трансфор­матори.

«Анод» у точному перекладі читається: «шлях угору».

«Катод» читається: «шлях униз».

Яка ти велична, мово людська!..

Зауважимо також: якщо глибоко дослідити «Таблицю» Ф. Кене, то ми з’ясуємо, що на 5 продуктивних каналів вона має 6 каналів поглинання. Для Маркса це всього лише «п’ять ліній, що зв’язують шість вихідних точок або точок повернен­ня». Тому для нього «Таблиця» Ф. Кене хоча й «найгеніальніша», але все ж тільки «спроба». Субстанціонального змісту «Таблиці» він не бачить і навіть не підозрює про його існу­вання.

Загальний підсумок «Таблиці»: +5 - 6 = -1. Катастро­фічний підсумок! Такий підсумок виникає тоді, коли земля не є власністю тих, хто її обробляє. Необхідність утримувати клас власників (державу) порушує енерґетичний баланс, що породжує проґресуюче виснаження землі.

Підсумок, що породив французьку революцію і всі подаль­ші заколоти.

Числа ці повинні вогнем палахкотіти у мозку людському.

Втім, Кене також не бачить вогню. Інакше він не став би на всі часи утверджувати монархію і деспотизм. Одиниця з мінусом (о, це не проста одиниця — це Антихрест, тобто Антихрист!) з’являється саме тому, що земля належить класові власників — королю і поміщикам. Клас цей нічого не ви­робляє. А якщо й виробляє щось, то всього лише владу, насильство. Антилогос...

На попередніх сторінках ми згадували деякі язичницькі тексти.

Та чи тільки язичники лишали нащадкам цей найгрізніший з усіх законів? Христос нам ближче — подивимось, що сказа­но в Євангелії. Ось, наприклад, від Іоанна:

«А Ісус відказав: «Скажіть людям сідати!»

А була на тім місці велика трава.

І засіло людей числом із п’ять тисяч».


Що відбулося далі, читач добре пам’ятає: Христос п’ятьма ячмінними хлібами нагодував п’ять тисяч людей.

«І, як наїлися вони, Він говорить

до учнів Своїх: «Позбирайте куски

позосталі, щоб нічого не загинуло».

І зібрали вони. І дванадцять повних

кошів наклали кусків, що лишились

їдцям із п’яти ячних хлібів».
Сьогодні лише неосвіченим людям необхідно доводити, що жоден релігійний міф не можна розуміти буквально. Христос — Бог Сонця, Агнець. Господь Вседержитель — Світ­ло-Творець, який, власне, і є Всесвіт.

Чи існував Христос як реальна особистість — ми цього не розглядаємо. За нашим переконанням, міг бути! Але, зви­чайно, гностики піднесли образ найвидатнішого з пропо­відників Істини до космічних узагальнень. Його земну біо­графію вони з’єднали з міфом, вклавши в цей міф найголов­ніше, заради чого Христос приходив на Землю: Гносис. І у Гносисі — порятунок людства. Ні в чому більше!..

Чи можна вчинити мудріше, ніж вчинили гностики? Зреш­тою, божественне (чи сатанинське) в людині — це його думки і його діла. І кожна людина, яка відчуває духовний зв’язок із Світлом-Творцем, — є Христос, Син Людський, Боголюдина.

Але яку роль виконує число 6 у християнстві? Ту, яку ми у нашій роботі приписуємо ґравітації: сатана, шестирукий бог зла, або шестилапий звір. Ось що говориться в Апокаліпсисі:


«Нікому не можна буде ані купувати,

ані продавати, окрім того, хто має це накреслення,

або ім’я звіра, або число імені його.

Тут мудрість є. Хто має розум,

той знатиме число звіра; бо це

число людське. Число його 666».


Так і хочеться сказати: йдеться про закриті розподільники. Ані купувати, ані продавати. Чи ж це не політекономія?..

Чи треба далі роз’яснювати, хто нас заплутує? Якщо по­глянути на апокаліптичні рядки, які містяться вище, ми побачимо там і 7 мільйонів українців, загублених звіром, і вбитих у ГУЛАҐу.

Та ось що вражає: сучасна фізика тільки на 0,01 не вписа­лася в древню метафізику.

Ми вже казали, що наша фізика з необхідності гео­центрична. Те ж саме про неї каже Ф. Енґельс: «Вся наша офіційна фізика, хімія й біологія виключно геоцентричні (підкреслено Енґельсом. — МР. ), розраховані тільки для землі»68.

Річ у тому, що субстанція безрозмірна — там немає санти­метрів, грамів і т. ін. Там є певні числа, що в давні часи були відомі тільки втаємниченим. Фізика чисто емпірично ви­робила надзвичайно гармонійні земні співмірності, за допомо­гою яких навчилася переводити субстанціональне у земне.

І от:  = (6,67 ± 0,01). 10-8 см3 / г. сек2

Це одна з найважливіших світових сталих — ґравітаційна стала. Якщо відкинути співмірності і оголити число, то це і є число звіра: 666.

Можна скептично посміхнутися з цього приводу, а можна й замислитися...

Втім, останній приклад безпосередньо справи не стосу­ється. Він усього лише показує, що древні філософи були не такі вже беззбройні, аналізуючи природу: вони бачили і розу­міли субстанцію.

І Світло-Творець розуміло їх...

Таким чином ми підійшли до розгадки найважливішої для земного людства таємниці, якою ось уже 200 років оповита «Економічна таблиця» Ф. Кене.

Справді, звідки ми одержуємо біологічну енерґію, окрім зерна і соломи? Сіно, корнеплоди. Звичайно, їх також слід враховувати. Ми їх враховуємо, приєднуючи до соломи. Якщо порівняти кількість зернових і кількість інших культур, то стане зрозуміло, що солома разом із корнеплодами в енерґетичному забезпеченні тварин відіграє приблизно ту саму роль, яка у нашому харчуванні належить хлібові.

Частину зерна ми також згодовуємо худобі, але це можна розглядати як обмін хліба на м’ясо.

Словом, на хлібних злаках тримається вся біологічна енерґетика планети. Сіно має стільки ж кормових одиниць, скіль­ки їх міститься в соломі. Саме тому в наш час залишилося так мало нерозораних пасовищ. Луки не орють тільки там, де землі занадто ненадійні і тому їх вигідно тримати під травами.

Отже, ось як виглядають п’ять благословінь Світла або ж п’ять хлібин Христових:

Солома — 2.

Зерно — З.

Так ми отримуємо п’ять рівновеликих одиниць біологічної енерґії, які беруть участь у «Таблиці» Ф. Кене.

Та ось питання: чому саме так, а не інакше розподіляється енерґія в хлібних злаках? Це схоже на дитяче питання, однак саме дитяче питання заслуговує значно більше уваги, ніж йому приділяє наука. У ньому прихована велика жадоба пізнання, і щасливий той, у чиїй душі ця спрага не згасає до кінця життя.

Треба знати: всі без винятку знаки, які залишили нам сонце­поклонники на всіх материках, різноманітними засобами передають ту саму істину. Тому, якщо Христос і був розіп’ятий колись, то кров Його пролита не марно: Він пере­дав нам велике Знання. Ось чому і кажуть, що Христос по­страждав за гріхи людські. Але якщо ледар думає, що він вже спокутий кров’ю Христа, то це, звичайно, велика помилка.

Однак повернемося до злаків. З погляду біологічної енерґетики рослини не помирають — вони працюють у гумусно­му шарі планети, їхня праця виражена двійкою в соломі. А Трійця...

Це і є Світло-Творець! Додаткова, нова Енерґія Проґресу, яка годує і веде до неба.

Субстанція. Джерело Життя, її тіло й дух її...
ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУЛИ



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   33

Схожі:

Микола Руденко iconСпеціаліст вищої категорії, учитель української мови та літератури Микола Руденко

Микола Руденко icon2014 руденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист світової літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 34 роки
Микола Руденко icon2015 рік Руденко Валентина Іванівна
Руденко Валентина Іванівна, учитель світової літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconРуденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист зарубіжної літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 30 років
Микола Руденко iconМединська О. В. – головний бібліограф Галицької ЦБ. Відповідальна за випуск: Сорочинська-Городецька І. В
Микола Руденко : письменник, філософ, правозахисник[Текст] : біобібліографічний нарис: до 95-річчя від дня народження Миколи Руденка...
Микола Руденко iconПрокопенко Андрій IV курс II група Микола Хвильовий
Тростяниці (тепер Сумщина) в сім’ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов
Микола Руденко iconРуденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району. Зарубіжна література у 7 класі. Опитувальник книга
Руденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconМикола Вінграновський Микола Степанович Вінграновський народився
Микола Степанович Вінграновський народився в селі Первомайському Миколаївської області
Микола Руденко icon120 років від дня народження Миколи Григоровича Хвильового
Микола Хвильовий (справжнє прізвище Микола Григорович Фітільов) (13 грудня 1893 – 13 травня 1933) — український прозаїк, поет, публіцист,...
Микола Руденко iconМикола І павлович (25. 06. 1796 18. 02. 1855)
Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його розголосу. Після смерті імператора Олександра І великий князь Микола Павлович...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка