Микола Руденко



Сторінка11/33
Дата конвертації11.04.2017
Розмір7.64 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   33

ЕНЕРҐІЇ ПРОҐРЕСУ

П’ять хлібин Ісуса Христа

Войовничий атеїст, побачивши у підзаголовку ім’я Христа, вигукне: «І це ви називаєте наукою? Це всього лише бого­словський трактат». Відповімо нашому опонентові.

П’ять енерґетичних одиниць, втілених у злаках, не випад­ково зашифровувались стародавніми людьми. Чи це була пен­таграма (у Піфагора), чи п’ять благословінь Світла (у китай­ців), або вони запроваджувались у назву натуральних чисел (у шумерів). Не випадково тому, що сама тільки біологія або агрохімія не можуть дати уявлення про космічну сутність цієї п’ятірки. Усе було б спрощено, якщо б ми гадали, що істина закінчується на цьому. Ні, тут лише з’являються зримі, надій­ні шляхи до неї.

До речі, піфагорійська пентаграма підноситься на стінах Кремля. Піонери, вітаючи один одного, підіймають над голо­вою п’ять пальців. Та найбільш яскраво цей піфагорійський знак бачимо у піонерських багаттях. Знімається шар землі у вигляді п’ятикутної зірки, заглиблення закладається хми­зом — і до зірок злітає п’ять вогняних крил. Піонери у світлі багаття читають вірші або слухають оповідання ветерана про подвиги на фронті.

Тепер уявіть, що замість зірки в землі викопаний і застав­лений хмизом православний хрест. Ото був би переполох! Багатьом би це так не минулося...

Адже для послідовних атеїстів знаки віри взагалі не повинні мати поважного значення. Якщо ж вони мають зна­чення, то це не атеїзм, а тільки фідеїзм — новий вид релігії.

На чому, власне, засноване шанування п’ятикутної зірки? Що приховано в цьому символі? Нам дадуть відповідь: кому­нізм переможе на всіх п’яти материках.

Таким чином, знак віри заснований виключно на «суспіль­ній субстанції».

Ми запитаємо: а на шостому? Адже материків шість, а не п’ять.

Тут виявиться, що Антарктида не враховується, але чому саме — ніхто не знає. Сьогодні навіть Місяць увійшов до сфери політичних інтересів. Та ще як увійшов!..

Й усе ж таки саме знак віри буде захищатися з релігійною ревністю. Чи не дивно це для атеїстів? Адже він, цей воістину великий знак, у подібному тлумаченні не має ніякого сенсу. Точнісінько так, як і сама «суспільна субстанція». Релігійні люди насправді виявляються послідовнішими матеріалістами, ніж ми: їхні знаки віри стосуються глибинних властивостей матерії як суб’єкта.

П’ятикутна зірка йшла до нас через тисячоліття разом з хрестом як символ єднання людини з Світлом-Творцем. Піонери, самі цього не усвідомлюючи, біля свого багаття пов­торюють те, чого вчили людей і Рама, і Піфагор, і Христос.

Але чому вони не усвідомлюють? — ось питання. Адже йдеться про найвеличніший закон природи — про той закон, що називався Богом

«Знову ви заговорили про Бога, — скаже атеїст. — Навіщо це вам? Не розводьте попівщину».

Запитаємо опонента: ви проти Бога чи тільки проти попівщини?

Він відповість: «Бога немає, є матерія». Припустимо, що ми заговорили з освіченим атеїстом, котрий має уявлення про матерію-суб’єкт, матерію як Світло-Творця. Запитаємо: яка різниця — напишете ви слово «суб’єкт» з великої чи з малої літери? Хіба справа в літерах чи словах, а не в суті?..

І тут ми виявимо найнеприємніше: атеїст — зовсім не атеїст. Він віруючий. Проте його релігією стала політика. І знов же: це сталося внаслідок суспільно-політичної субстанції.

Він не здатен висунути будь-які поважні арґументи. Звичайно ж, не ми створили Всесвіт, а Всесвіт створив нас. Це йому відомо. Відомо також, що Всесвіт — це вся природа в цілому. Отже, субстанція. Істинна, єдина, а не «суспільно-політична». І нічого не поробиш — її доведеться визнати у ролі Суб’єкта Творення.

Слова найчастіше вживаються людьми за звичкою — як одяг чи меблі. Але істинний філософ у слові пізнає сутність.

Ми вже з’ясували, що в нашому розумінні означає слово «Бог». Оскільки ми досліджуємо не тільки політекономію, але й релігію, то нам від цього великого поняття не відійти. І ось виявляється: якоїсь іншої суттєвості, окрім матерії як суб’єкта, у цьому понятті ніколи не існувало. То що ж нам лишається робити — заради політики зректися Істини?..

Політика змінюється, Всесвіт залишається. Заради мину­щого не можна відкидати вічне. Бо в цьому випадку ми відкидаємо самих себе.

Що до строго наукової термінології, то у нас також немає вибору: якщо вже п’ять хлібин, разом з ними повинен з’явитися Ісус Христос. Це Його образ. Займатися плагіатом ми наміру не маємо. До речі, саме з цієї причини кремлівські зірки треба повернути Піфагору — згідно з авторським пра­вом. До того ж, як ми це показали, він був переконаний комуніст. Так само, як і Христос...

Отже, багато тисячоліть тому печерна людина прив’язала камінь до палиці і, обробивши цим примітивним знаряддям землю, засіяла її злаками. Вже не потрібно було щоденно добувати їжу — у людини створився запас на цілий рік. Що ж примножило її працю? Адже раніше людина весь свій час мала витрачати на здобування їжі — так само, як це роблять тварини.

Ми вже зазначали, що скотарські народи не змогли ство­рити розвинених держав. Причина та ж сама: трава — слабка енерґетична основа, вона має всього 2 одиниці енерґії. Вона придатна тільки для того, щоб на ній сидіти, коли Христос годує нас хлібом («Була на тім місці велика трава»). Все це продумано, зважено — інформація, яку гностики передавали нащадкам, набула таких завершених форм, що ми сьогодні схиляємось перед цією Поезією і цією Наукою. Ні, це — не «Капітал», якого ніколи й ніхто (в тому числі й народні секретарі, які самі себе освятили) не зміг дочитати до кінця. А якими тиражами він у нас виходив! Син явно затьмарив батька — великого Кене. Чи не язичництво це?..

Але є ще одна глибоко прихована причина: парні і непарні числа. Здавалося б, ця проблема не має прямого відношення до економіки. Однак придивімося до процесу праці.

Піднявши мотику, людина опускає її. І хоч би скільки вона повторювала такі рухи, хоч би в яких умовах вона це робила, нічого додаткового виробити не зможе, якщо працюватиме тільки сама, тобто якщо в цей процес не втягнені додаткові сили, які діють непомітно для її ока. Припустімо, людина посіяла траву, а не злаки. Нам скажуть: заради трави вона не стала б обробляти ґрунт.

Саме тому людина й не стала б його обробляти, що трава не дасть хліба — трьох додаткових одиниць енерґії, зосе­реджених у зерні.

Однак це причина зовнішня, а внутрішня криється значно глибше — вона знову ж таки коріниться в структурі самого простору.

Якби землероб виробляв усього тільки дві одиниці біоло­гічної енерґії, у нього нічого б не залишалося для обміну: що виробив, те й спожив. На двох енерґетичних одиницях люди існувати можуть, як можуть існувати й тварини, однак ніколи б не з’явився розподіл праці — всі без винятку повинні були б займатися пошуками засобів до існування. Ми ж знаємо, що збирачі їстівних коренів і давні мисливці нічого додаткового не виробляли.

Відбувається це тому, що в усіх вимірах простору дія завжди дорівнює протидії. Енерґія, витрачена на працю, має бути поновлена. Енерґетичний баланс зводиться до нуля, ні­чого додаткового немає — отже, немає і зародку виробництва.

Виробництво почалося тільки тоді, коли людина посіяла злаки. І відразу ж набрав чинності закон непарних чисел. Якщо дія дорівнює протидії, то щось додаткове може з’явитися тільки тоді, коли з’являється непарне число, — припустимо, третя одиниця. Третю одиницю трудівник міг би вже не витрачати — віддати її комусь іншому. Але кому саме? І що цей інший може дати навзаєм? Припустимо, він почне виробляти мотики, зробивши це заняття своєю єдиною про­фесією. Але чи виник би при цьому проґрес?

Адже для наступного кроку треба до виробництва вклю­чати тварин, а вони потребують корму.

Таким чином ми з’ясовуємо, що для того, щоб розпочати виробництво, необхідно мати не менше чотирьох одиниць енерґії. Тоді одна людина займається землеробством, а інша тим часом виробляє серпи, плуги, борони і т. ін. Та ось питання: чи змогли б люди за таких умов створити розвинену державу?

Звичайно, ні: адже державних мужів треба чимось году­вати.

Ми бачимо, що хлібин повинно бути 5 і аж ніяк не менше. Одна хлібина припадає селянинові, друга обмінюється на серп.

Селянинові для праці обов’язково потрібно мати дві хлібини: у польових роботах бере участь не тільки людина, але й робоча худоба. Чи то солома, чи зерно — все це хліб. У неврожайний рік тварини не мають нічого, окрім соломи. В рік урожайний селянин підгодує зерном птицю, свиню — і тоді на його столі з’явиться не тільки хліб, але і м’ясо. Тут селянин вступає в обмін із самою природою — обмінюється хлібом на м’ясо. Але і солома, і зерно повністю включені у виробництво. Солома включається навіть тоді, коли нею не

годуватимуть худобу, а використають як підстилку: разом з гноєм вона попадає в ґрунт і стає добривом. Але якщо її спалюють, вона тільки збільшує парниковий ефект в атмо­сфері.

Три хлібини ми вже витратили: дві дісталися селянинові (засоби до існування для нього та корм для худоби), одну хлібину він передав ковалеві, отримавши натомість сільсько­господарське знаряддя.

Однак настають такі часи, коли робоча худоба витісняється машинами, а вони надзвичайно посилюють ерозію землі. Мі­неральні добрива без органіки погіршують структуру ґрунту. Машини ж, як добре відомо, гною не виробляють. Таким чином, тільки м’ясна і молочна худоба відновлює втрати орга­ніки в гумусі, а цього мало. У фермера з’являється потреба в третій енерґетичній одиниці. Сюди входять витрати на міне­ральні добрива, сільгоспмашини, пальне, а також на різке збільшення кількості худоби і постійну боротьбу з ерозією ґрунту. Без збільшення рогатого поголів’я ця боротьба ви­глядає безнадійно.

Отже, землероб потребує і третьої хлібини. Практично ця потреба задовольняється лише тоді, коли весь врожай (усе зерно) дістається землеробу. І як тільки держава перестає відбирати лишки хліба у землероба, відразу починається зрос­тання врожайності, з’являється достаток продуктів харчуван­ня. Звідси походить капітал — лише звідси!..

Таким чином ми використали чотири хлібини: три залиша­ються в землеробстві, четверта надходить до міста, щоб на­годувати ремісників і робітників.

А де ж п’ята? І тут з’являється третя особа. Буде це пись­менник, чиновник чи філософ — для природи не має значен­ня. Важливо те, що третя особа не може запропонувати нічого навзаєм, окрім пісень, молитви, мудрих повчань або ж влади. Влада скріплюється законом, у закону з’являється озброєна охорона. Так виникає держава.

А нам відомо, що третя особа не обмежується шматком хліба — принаймні тоді, коли в її розпорядженні опиняється влада. Починається перерозподіл усіх енерґетичних одиниць. Цілі хлібини дробляться, бо з п’яти потрібно виготовити шість.

Створюється динамічна система, в якої 6 потоків зобов’я­зані пройти по 5 каналах. Цілком природно, тут виникає конфліктна ситуація, про яку Ж. П. Марат каже: «Усі людські установи походять з людських пристрастей».

З людських, але не класових!..

Саме ця обставина і стоїть в основі суспільного розвитку. Тут приховані всі механізми, всі рушійні сили проґресу.

Ось який вигляд має формула енерґії проґресу, до якої ми так довго підводили читача:



Нехай навіть не з’явиться Небесний Вогонь у твоєму мозку, читачу, однак ти знай: усе це твориться з Небесного Вогню. Перед тобою тіло Бога. І дух Його — Логос.

А якщо говорити по-земному, то слід робити так, як робили наші предки: підняти праву руку і лічити на пальцях. Загни, читачу, два пальці, а три склади у Трійцю. Це є солома і зерно. Якщо ти хочеш сказати, що в зерні — свята Трійця, залиш загнутими два пальці і хрестись. Але якщо ти бажаєш нам повідати, скільки хлібин має право витратити держава та промисловість — загни три пальці і хрестись двома. Не обра­жайся на те, що хрест — це знак «плюс». Ти — космічний іон і живеш зі знаком «плюс» або «мінус». Випишемо ще раз:

Держава — 1

Промисловість — 1

Землеробство — З

У землеробстві одна енерґетична одиниця дістанеться людині, друга — худобі, третя — землі. І тільки при такому розподілі земля перестане виснажуватися. Щоб цей баланс завжди зберігався, треба все зерно залишати в землеробстві і звідси починати ринковий обіг.

Повторимо, що в основі рівновеликих величин стоїть закон збереження і перетворення енерґії, а також квантовий харак­тер світлового руху. Не може бути вироблено більше, ніж надходить енерґії у хлібі. Сіно, коренеплоди, фрукти і т. ін. умовно об’єднаємо в тих двох одиницях, які стосуються соломи. Гроші є відображенням цієї енерґії. Перевірено, дове­дено, описано в «Капіталі», що норма прибутку при капіта­лістичному засобі виробництва однакова в усіх сферах еко­номічного життя. Якісь поодинокі відхилення не враховують­ся — це всього лише сплески, що відразу згасають.

Тече сонячна кров — і всюди її стільки, скільки виробляє на Землі вогняне серце планетної системи.

Під Логосом слід мати на увазі все, що не є матеріальним виробництвом. Тут і державний апарат, що виробляє насиль­ство, і наука, що виробляє знання. Мистецтво, література, релігія. На жаль, насильство та істина на деякий час повинні об’єднатися в Логосі, але між ними точиться споконвічна боротьба.

Боротьба точиться за п’яту одиницю — тобто за додаткову вартість. Адже саме п’ята одиниця і є воістину додатковою! Тобто, може бути за умови, якщо вона не поглинається третьою особою. А точніше, третім класом — тобто державним апаратом.

Ця динаміка виглядає надзвичайно складно: хлібини дроб­ляться, з 5 може бути виготовлено і 6, і 4. Останнє досягається тоді, коли 2—3% годує 97—98% населення, а держава є демо­кратичною і живе скромно. Тоді зростання біологічної енерґетики набирає такого розмаху, що продукти харчування ста­ють надзвичайно дешевими. І це є прихід Спасителя. Саме так, а не інакше, має бути прочитаний міф про друге пришестя.

Що стосується шостої, то ми це знаємо з радянської дійс­ності. І немає в світі страшнішого знання!..

До церкви ми не несемо більше, ніж можемо пожертвувати на її потреби.

Державний апарат відбирає силою.

Але в тім-бо й річ, що до появи розвиненої промисловості п’ята одиниця не може не поглинатися. Адже саме промисло­вість призводить до різкого скорочення сільського населення. Саме машини звільняють землероба від необхідності тримати робочу худобу. В дію вступає досі невідома енерґія — енерґія вугілля й нафти. Вона замінює собою енерґію зерна і соломи. І тільки тут починає з’являтися зародок абсолютної додаткової вартості — енерґія проґресу. А коли скінчаться нафта і вугілля, повинна перемогти атомна енерґетика — іншого виходу немає.

При тоталітарній державності навіть промисловість не в змозі вивільнити п’яту одиницю для проґресу. Суспільство нагадує трьох пішоходів, які йдуть на п’яти ногах. У кого саме немає ноги, вони до ладу не знають, але рухатися їм важко, надзвичайно важко. Усе поїдаючи, нічого не повертаючи землі, люди все одно не можуть насититися.

Чому виснажується земля?

Окремо слід зупинитися на шостій лінії, яка йде до Кос­мосу — при тоталітарній структурі для неї місця на Землі не залишається. Так, це — Логос. Це Христос...

Спаситель розіп’ятий на хресті владолюбцями, книжни­ками і фарисеями. Вони продалися властям предержащим — разом з ними ділять здобич, забираючи у трудівників те, що прийшло з неба заради нашого руху вгору — по щаблях космічної еволюції.

Дух Істини нездатний прижитися в одному гнізді з христопродавцями. Він покидає їхнє гніздо. Вони продовжу­ють грабувати, не підозрюючи, що незабаром настане такий час, коли сама земля повстане проти них — здибиться, як змилений кінь, і нікому не втриматися в сідлі. І на тронах. І в міністерських кріслах...

Не втриматися тому, що відбувається виснаження землі. А воно відбувається тому, що з п’яти хлібин виготовляється шість. При цьому, звичайно, землі не повертається енерґія, яку у неї відбирають. Земля виснажується.

Спочатку цей процес ледве помітний або непомітний зов­сім. Але чим активніше розвивається суспільство, тим швид­ше приходить воно до виснаження землі. Процес цей неми­нучий, його змушена пережити будь-яка нація, що вступає до періоду індустріалізації. Непомітно для нашого ока енерґія гумусного шару переливається в енерґію промислових під­приємств.

І саме тому що на 5 продуктивних каналів авторитарна держава має 6 каналів поглинання, в перші десятиріччя бурх­ливого розвитку промисловості відбувається надзвичайно швидке виснаження природної родючості землі.

Так, наприклад, напередодні французької буржуазної рево­люції земля була виснажена настільки, що народ голодував. Саме голод і стає причиною всіх революцій.

Французька буржуазна революція розкувала виробничі сили країни. Та мало минути 200 років, заки Франція від­новила родючість землі і почала збирати в середньому до 40 центнерів зерна з гектара. Поволі, дуже поволі відновлюється виснаже­на земля! Якщо уявити виснаження землі в масштабах усієї цивілізації, то у нас не залишиться надії на її відновлення взагалі. Тому, звичайно, значно розсудливіше не доводити землю до виснаження.

Коли ж земля починає відновлюватися? Тепер, коли ми пов’язали капітал з енерґетичною природою злаків, легко зробити висновок, що для відновлення родючості землі слід усунути тоталітарну державу.

Доки залишається держава, залишаються управління і армія. Так, звичайно, вони можуть бути меншими, ніж сучас­ні. Навіщо стільки? Та все ж вони залишаються. Усунути з суспільства вчених, митців, письменників і т. ін. також не­можливо: інтеліґенція — це мозок народу, Логос. Чим закін­чується його розп’яття — добре видно з долі Римської імперії. Та й з нашої долі можна зробити деякі висновки.

Промисловість також необхідна — саме вона перетворила нашу цивілізацію з двовимірної у тривимірну, тобто дозво­лила подолати висоту. Це не наша забава, а веління природи, її необхідність.

Щодо селянства, то тут діє не адміністративна воля, а складний економічний процес. І все ж це єдиний клас, який може бути усунений самою природою — тобто з класу перет­вориться на прошарок настільки нечисленний, що його вже не можна вважати класом. Природно, йдеться не про сферу виробництва, а про клас як частину народу.

Таким чином землероб, який стояв біля витоків вироб­ництва, поступається місцем більш проґресивним класам су­спільства й сам зливається з ними. Але землеробство, звичай­но, при цьому лишається як ґенератор капіталу.

Кене намагався увічнити монархію і селянську працю. Він навіть не підозрював, що клас виробників відімре першим. Не відімре сфера виробництва, одначе клас як плоть суспільст­ва — як народ — перейде в інші сфери, звільнивши місце техніці. Його «Економічна таблиця» не дозволяла цього зро­зуміти. З формули енерґії проґресу (в її зіставленні з дійсніс­тю) це добре видно.

Але подивимось, у чому ж полягала головна помилка Маркса? Безумовно, в його утопічних уявленнях про від­мирання бюрократичної держави одразу ж після пролетар­ської революції. Робітники, мовляв, повинні заступити дорогу бюрократам — силою зброї відстояти економіку від розбаза­рювання додаткової вартості верхівкою.

Насправді силою зброї цього досягнути взагалі не мож­на — місце для Логосу в суспільній плоті готує тільки Капітал. I це місце з’являється не через відмирання держави, а через відмирання селянської праці.

У нашій країні також спостерігається, з одного боку, значне зниження врожайності, а з другого — різке зменшення класу селян. Поняття класовості у даному значенні (клас робіт­ників, клас селян) не можна плутати з класами за Кене, де класи виступають як сфери виробництва. Не маючи перед собою формули енерґії проґресу, дуже непросто розібратися в цьому складному явищі. Те, що клас селян зменшується, досвідчених економістів, звичайно, не лякає. Але чому знижу­ється врожайність? Звичайно, нам хотілося б, щоб вона не знижувалася — це дуже небезпечний процес.

Проте закон збереження і перетворення енерґії — це все­осяжний закон Світобудови. Уникнути його впливу людина не може — для цього їй довелося б вийти за межі Всесвіту.

Об’єктивність зобов’язує нас якось врівноважити емоційні сплески в ідеологічній боротьбі між нами і Заходом.

Так, ми не можемо вибачити Сталіну тих жахів, у які він ввергнув наш народ своєю економічною політикою.

Нам ще доведеться розплачуватися за цю сталінську аван­тюру. День цей не за горами.

Та коли західні економісти говорять про наше сільське господарство, вони порівнюють його зі своїм не в історичному плані, а за сучасним рівнем. Це вже зовсім неправильно!..

Європа просто забула, як довго їй довелося бродити по власній крові. Процес відмирання селянської праці, перетво­рення селянства з суцільно неписьменних людей у сучасну інтеліґенцію та робітників, які мало чим відрізняються від інженерів, — цей процес у нашій країні ще не завершений, але ми на шляху до цього. Адже мета природи та основне призна­чення людини саме в цьому, а не в тому, щоб похвалитися перед сусідом автоматичною пральною машиною. Дух, а не плоть — ось що перемагає в людині.

Так, цей процес відбувається у нас не безболісно. Але хіба він безболісно відбувався в Європі? Адже там він тягнувся майже два століття і супроводжувався ґрандіозними битвами та громадянськими війнами, відголоски яких долинали до нас, заливаючи кров’ю і нашу землю. Тільки Америці вдалося порівняно легко впоратися з труднощами переходу на про­мислові рейки. Але у неї зовсім інша доля. Америці майже не довелося вливати селянство у більш проґресивні класи су­спільства — селян там фактично не було. Були плантатори, були фермери, які аж ніяк не нагадували селян у нашому розумінні. Відразу ж почала розвиватися промисловість. А саме процес перетворення селян в інші класи складає основу виснаження землі. Його можна назвати переходом у третій вимір — суспільство опановує висоту. Це воістину космічний процес, хоча ми й не розуміємо його космічної суті. Для нас космос починається тільки на Місяці, а на Землі ми його не помічаємо.

Та вже одне те, що суспільство вливає до своїх артерій капітал, є корисним. Припиняється виснаження землі — ка­піталіст бачить, що погано угноєна земля не дає прибутків. Економічний процес набуває природного напрямку: спочатку треба нагодувати землю, а потім вона нагодує суспільство. Тепер держава не має можливості розбазарювати багатства нації — капітал веде найсуворіший облік доходам та витратам. Він уміє виставити перепони проти засилля бюрократії, з нього зайвого не візьмеш.

Так десятиріччями й навіть століттями капітал крок за кроком поліпшує структуру землі, підвищуючи врожайність. Чим більше хліба, тим більше людей можуть піти з села до міста. Адже зрештою саме кількість хліба визначає кількість міського населення: мало хліба — повільно ростуть міста або не ростуть зовсім. На землі людина якось може прогоду­ватись, а місто годується виключно за рахунок торгівлі.

Збільшується міське населення — прискорюється зростан­ня промисловості. А це, в свою чергу, підвищує механізацію сільського господарства.

Реґулятором економіки при капіталізмі завжди є родю­чість землі.

Про першу одиницю енерґії проґресу

Тепер повернемось до нашої формули — що ж з нею ста­неться, коли один з класів буде усунений проґресом суспіль­ного розвитку?

Знову слід уточнити: не клас як сфера, а клас як мільйони трудівників — селян, котрих витіснили з виробництва сучасні засоби обробітку землі та автоматика в тваринництві. Фак­тично сьогодні землеробство й тваринництво перетворилися на галузь промисловості, хоча це віддавна інша сфера — сфе­ра, де панують сили природи. І, виходить, енерґію проґресу виробляють вони — людина тільки спрямовує процес, як спрямовують потік води у поливному землеробстві. Трудів­ник воду не виробляє. Так само він не виробляє сонячні промені. Але трудівник може все це спрямувати оптимально, з найбільшою користю.

Ми навіть без особливих теорій бачимо відмирання се­лянської праці. Там, де володарює капітал, знижується вар­тість продуктів сільського господарства. Чому?

Бо ми отримуємо в найчистішому вигляді енерґію проґресу! Так, це і є те, що фізіократи називали «чистим продук­том». Одиниця абсолютної додаткової вартості. Перша оди­ниця. І якщо вона все ще бентежить нас і викликає деякий сумнів, то лише тому, що її енерґетичне забезпечення не вічне — воно тримається на виснаженні запасів вугілля й нафти. Але якщо судити з таких позицій, то виходить, що ніхто в світі не виробляє енерґію проґресу — вона можлива тільки за умови, що цивілізація повністю перейде на атомну енерґію. Цілком можливо, що це буде водень, запаси якого на Землі невичерпні. Нас втішає той факт, що атомна енерґетика почала розвиватися задовго до повного виснаження природ­них енерґетичних ресурсів. Тому, зробивши необхідне засте­реження, ми не будемо більше вертатися до даної проблеми. Умовимося, що одиниця додаткової вартості в капіталіс­тичному суспільстві є абсолютною, а не відносною. Тобто є саме тим, що ми називаємо енерґією проґресу.

Але яку величезну можливість вона народжує! Щоб пере­конатися в цьому, досить кинути погляд туди, де процес відмирання селянської праці вже завершений.

З другого боку, ми зобов’язані передбачати і власні труд­нощі. І якщо їх пояснити науково, — з позицій самої приро­ди! — то люди зрозуміють, що звинувачувати у цих трудно­щах, по суті, нема кого. Хоча ми, звичайно, будемо посилати прокляття на адресу Сталіна, проте, озираючись на Францію чи на інші західні країни, зрозуміємо, що перетворення країни з аграрної в індустріальну — повсюди процес надзвичайно болісний і навіть кривавий.

Не обійшлося без крові навіть в Америці: війна між Пів­ніччю і Півднем була війною за звільнення капіталу від рабо­власницьких форм економіки.

Чи була ця війна класовою? Очевидно, цю війну можна так назвати: власники землі дійсно є класом. У цьому випадку навіть не класом феодалів, а класом рабовласників. Проте не можна переносити класові відносини колишніх економічних формацій на капіталізм: він тим і відрізняється, що звільняє від виснаження землю. А її можна визволити від виснаження тільки в тому разі, коли виробляється додаткова вартість.

Класова структура капіталізму інша: капіталісти вже ніко­му не зобов’язані виплачувати ренту — отже, одна з ланок у суспільному організмі відмирає.

Ні, це ще не відмирання держави. Однак держава при цьому відлучається від землі — вона вже не має можливості її виснажувати.

Капіталіст — зовсім не феодал. Його багатства ростуть не тому, що король нагородив його землею. Він зобов’язаний знаходити інші шляхи для свого збагачення. Так, він жорс­токий експлуататор. Але з виробничої точки зору він невід­дільний від капіталу так само, як феодал від царської бюро­кратії. І так само, як невіддільний від капіталу сам робітник.

Тому капітал перетворюється у самодіючий економічний організм, заснований на сферах виробництва — землеробстві й промисловості. Перерізати ці сфери штучним поділом на класи не можна, про що ми вже казали.

Що стосується Америки, то рабовласницької держави там не існувало — були рабовласники. І феодальної держави не було. Тому Америці було легше від усіх: держава в особі Лінкольна являла Капітал, змітаючи всі перепони на своєму шляху. Земля, угноєна сотнями тисяч убитих бізонів (їх убивали заради цього!), земля, яку ніколи не виснажували, відразу ж розпочала нарощувати капітал. Ось чому Америка виявилася багатшою від усіх. Навряд чи тут є привід для особливої гордості — просто щаслива доля. Але боротьба за порятунок життя на Землі в Європі була активнішою. І в нас теж...

Європі та Росії довелося пройти через виснаження землі. Європі раніше — її земельні багатства не можна порівняти з російськими. І тому там раніше було покінчено з феодальною бюрократією і раніше запанував капітал. У Росії він, по суті, ще не встиг закріпитись, як відбулася революція.

Так, наприклад, напередодні Жовтневої революції 42% земельних угідь усе ще перебували в руках поміщиків. Росія, по суті, залишалася напівфеодальною країною. Процес розпа­ду поміщицького господарства дуже яскраво відображений у творчості Буніна. А Бунін — наш сучасник...

Шлях докапіталістичного розвитку не був вичерпаний — ось у чім справа! Один чиновник розщепився на двадцять чиновників, та й тільки. З морального погляду їх тепер важко обвинувачувати — часто вони живуть гірше за робітників. Але за законом рівновеликих величин вони є держава, клас (разом з ученими та творчими працівниками), — тому загаль­ною кількістю роблять те ж саме, що й нечисленна феодальна бюрократія: виснажують землю.

Чомусь виходить так, що народ спочатку доводить землю до виснаження, а потім стихійно шукає вихід з голодного закутка. Й, звичайно, приходить до капіталізму — іншого виходу в нього немає, бо немає його і в самій природі. У будівництві соціалізму нам допомагали величезні природні багатства. Якщо б ми не мали можливості орати все нові й нові землі, наша країна не досягла б такої промислової могут­ності. Однак неораних земель більше немає. Це, звичайно, пояснює, звідки ми можемо отримати енерґію проґресу.

Надзвичайно важко сьогодні вирішувати ці питання. Але чи є у нас вибір? Якщо б він існував у самій природі, то з’явився б і у нас.

У природі його немає — капітал замінити так само нічим, як нічим замінити фотосинтез. Сонце і земля незамінні, а саме вони і стоять в основі капіталу.

Недолуга, надзвичайно недолуга економічна реформа, яку замислив Косигін, наштовхнулася на непереборні труднощі. Це свідчить про те, що жодні напівзаходи нам не допоможуть. Вони так само неможливі, як і «напівкапітал» чи «напівсубстанція». Такі закони природи.

Найгрізніше, що нас очікує в разі безкомпромісної рефор­ми, — це нечуване безробіття. Західний капіталізм навчився тримати безробіття у відповідній рівновазі. Це схоже на щеп­лення, яке виробляє імунітет. Нам же доведеться тяжко перехворіти — імунітету у нас немає.

Проте сьогодні ми ще здатні якось допомагати безробітним. А що буде завтра? Адже економічні процеси незворотні. Дива чекати нічого — воно до нас не прийде. Ми зобов’язані самі вирішувати свою долю.

Якщо зберігатимуться добрі стосунки, нам допоможуть за­хідні країни. Вони надзвичайно зацікавлені в нашому еконо­мічному відродженні: адже це зніме всі конфлікти, назавжди усуне небезпеку війни і, по суті, дасть людству ґарантію в тому, що наша цивілізація — безсмертна!..

Але якщо егоїстичні інтереси окремих осіб візьмуть гору і ми не знайдемо спільної мови з Заходом — на нас чекає загибель. Немає ґарантії і в тому, що ми не потягнемо за собою у могилу всю цивілізацію в цілому.

Подивімося на нашого східного сусіда, країну, яка за кіль­кістю населення наближається до мільярда. Ця країна чомусь розвивалася так, як розвивалися всі колишні цивілізації — тобто жива речовина гумусного шару протягом тисячоліть перероблялася на живу речовину людських організмів, однак технічний проґрес навіть не починався. Важко знайти пра­вильне пояснення цьому явищу. Одначе факт залишається фактом: «пролетарська» революція відбулась у країні, де майже повністю відсутня промисловість. Кількість промис­лових робітників у Китаї настільки низька, що з фізичної точки зору це ще не клас. Китайська нація за шість тисячоліть так і не зуміла оволодіти третім виміром простору. І якщо нам важко було перетворити селянство на проґресивніші класи, то що ж можна казати про Китай, де до того ж відсутня будь-яка можливість збільшити кількість орної землі? Засто­сувавши формулу енерґії проґресу до цієї країни, ми наочно переконаємося, наскільки вона далека від можливості побу­дови істинного, а не декларативного соціалізму. І якщо її населення буде рости (а воно росте!), то що ж в його розпо­рядження може надати природа? Залишається єдиний ви­хід — війна. Про це й говорять керівники Китаю.

Буде війна з Китаєм чи її не буде — залежить від того, чи ми зуміємо об’єднати свою економіку зі світовим капіталом, чи не зуміємо. Китай не зможе навіть подумати про війну з усім цивілізованим людством.

Проте на тій економічній основі, яка існує в нас сьогодні, ми не об’єднаємось із Заходом — це неможливо. Ми лише поступово будемо втрачати свою економічну незалежність і, зрештою, перетворимося на колонію Заходу.

Ось куди ми прямуємо. Це в кращому разі. А в гіршому — нас знищить мільярдний Китай.

Проте запитаємо: а що змінилося б, якщо б китайцям дій­сно вдалося заволодіти Сибіром? У розпорядженні цієї нації було втричі більше часу для нарощування проґресу, ніж у європейських народів. А ми ще молодші — китайська держава у п’ять або шість разів старіша за нашу. Що ж завадило китайцям здійснити головне призначення будь-якої держави і будь-якого народу? Те, чим захоплювався Ф. Кене: китай­ський деспотизм, заснований на давній філософії, що є такою недосяжною для розуміння. Тільки деякі мудреці розуміли «Книгу Змін» і «Книгу Великої Таємниці». Для інших людей це була таємниця, в яку треба сліпо вірити, хоча й неясно, чого вона від людини вимагає.

І тут ми ще раз зобов’язані віддати належне гностикам, які створили образ Христа. В образі цьому злита величезна емо­ційна сила і те Знання, що в китайських релігійних пам’ят­никах зашифровано у вигляді піфагорійського Числа. Числа як всесвітньої абстракції. Так, всесвітнє Число несе кістяк Істини. Але Істина — це не тільки кістяк. Її треба одухотво-рювати, втілюючи у живий образ...

Що краще, що гірше? Треба судити за кінцевими наслід­ками.

Ми бачимо, що християнська релігія виховувала діяльний дух народів, нетерпимість до деспотизму, готовність піти на хрест в ім’я Істини. І навпаки: східні релігії (Китай, Індія) відволікали людей від боротьби за свободу у сферу пасивного споглядання.

Христос прийшов на землю, щоб померти за народ — такий це образ! Він породив безліч подвижників Істини. Важ­ко зрозуміти, чому подвиг Христа менш цінний для нас, ніж подвиг Прометея. Мабуть, усе ще діють забобони — навіть серед атеїстів. А можливо, найбільше саме серед атеїстів, які стали фідеїстами і вульґарними матеріалістами, що, по суті, те ж саме. Віра у видимість — це сліпа віра найнижчого порядку...

Навряд чи варто переконувати читача, що в хлібинах Христових і в числі звіра, яке водночас є «числом людським», ховаються ті ж самі істини, що й у «Книзі Великої Таємниці».

Різниця не в самих знаннях — знання, по суті, однакові. Різниця всього лишень у формі їхньої передачі далеким на­щадкам, про яких так піклувалися гностики. Вони знали, як важко оволодіти цими знаннями. Але вірили також і в те, що люди до них обов’язково прийдуть. А коли прийдуть, нехай побачать: Гносис уже не раз приходив на землю! І це повинно підказати нащадкам, які величезні таємниці в ньому сховані: життя вічне або неминуча загибель...

Шестипалим звіром, звичайно, є ґравітація. Тому нам до­велося так багато говорити про структуру простору, про його полярності, про трикласовість і т. ін. Перемогти цього звіра здатна тільки розвинена промисловість, яка відсікає дві лапи з шести. Але й це ще не межа — вона зобов’язана відсікти не дві, а чотири лапи! Таке її історичне призначення.

І п’ять хлібин, і ясла для худоби — це, звичайно, алегорії. У цьому немає жодного сумніву.

Однак запитаємо католицьких богословів: чому 1 Травня проголошене днем Йосифа Плотника?..

Тому, звичайно, що Тесля — це постать стародавності, з якої бере історичний початок сучасний робітничий клас. Адже він виріс з ремісників, як промисловість виросла з мануфактур.

Йосиф Тесля — не батько Ісуса Христа. Це дуже важливо. Але все ж він стає його батьком.

Так і промисловість: не виробляючи енерґії проґресу (її виробництво можливе тільки в землеробстві), вона зумовила відмирання селянської праці і, по суті, перебрала на себе її обов’язки. Тепер вона несе на своїх руках Земне Немовля, яким є саме людство.

Щодо Діви Марії, то це єгипетська Ізіда або грецька Деметра. Гумусний шар планети як суб’єкт родючості.

Христос — це Логос. Він же — Енерґія Проґресу. Але це не зменшує його образ, а навпаки — звеличує.

Христос воскресає тоді, коли виникає енерґія проґресу — творча енерґія Сонця на Землі. Римська імперія відправила його на Голгофу.

Чи буде друга Голгофа? В нас уже була. Час воскресати!..
Мінімум і максимум енерґії проґресу

Тепер запишемо формулу енерґії проґресу так, щоб вона цілком відповідала нашим уявленням про безкласове суспіль­ство. Класи не просто адміністративно усуваються або якось перейменовуються — ні, вони відмирають через розвиток тех­ніки, кібернетики, наукового проґресу. Зрозуміло, що повна безкласовість припускає такий розвиток автоматики, коли на­віть праця робітника в сучасному розумінні стане зайвою. Робітники перетворяться на інженерів і вчених, і цей процес, по суті, вже починається. У виробництві буде зайнято так мало людей, що праця стане винагородою, як сьогодні є вина­городою безкоштовна путівка до санаторію.

Ми не будемо уточнювати, коли саме це станеться, — ми віримо, що такий час неминуче прийде. До речі, у це вірить навіть автор Апокаліпсису. Після усіх страждань, які дове­деться пережити людству, Іоанн Богослов обіцяє йому Місто Сонця:

«Брами його зачинятися не будуть удень; а ночі там не буде. І принесуть до нього славу й честь народів. І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту, але тільки ті, що записані в Агнця у книзі життя».

Під Агнцем, як відомо, мається на увазі Сонце.

І ось що знаменно:

«А храму ж я не бачив у ньому; бо Господь Бог Все­держитель — то храм його й Агнець».

Якщо врахувати, що під Богом розуміли Світло як суб­станцію, а під Агнцем — Сонце, то все це звучить зовсім не по-церковному. Швидше навпаки. Парадокс, звичайно, проте в ньому криється реалістичний підхід гностиків до далекого майбутнього.

Сучасною мовою цю думку можна висловити так: наш храм — Космос.

Зрештою, це справа добровільна — справа людської совісті. І тільки! Державі і її чиновникам — партійним і безпартійним — тут робити нічого. Досить відокремлення церкви від держави.

Вчення про комунізм як земний рай — на відміну від раю небесного — є основою антирелігійної пропаґанди у нашій країні. Але чи мають рацію наші пропаґандисти у цьому до­веденому до краю протиставленні?

Ось що таке рай у тлумаченні богословів XIX століття:

«Усі праведники оселяться в суспільстві радощів, де немає плачу й зітхань, а сама втіха. Тут вони сподобляться бачити мислене сонце, світлом якого осяявшись, насолоджувати­муться невичерпними дарами Божими»69.

Це те саме Місто Сонця, куди праведники принесуть «славу і честь народів». За Іоанном дія відбувається на землі, хоча це буде нова земля і нове небо над нею.

Але чи можна назвати праведниками тих, хто проїдає май­бутнє свого народу?

Отже, є праця праведна і праця неправедна. Неправедною вона стає тоді, коли народ не вміє нарощувати енерґію проґресу. Тоді нащадки опиняються не в раю, а в пеклі. І чим тут допоможуть революції? Від них тільки наростає ходіння по муках...

...Мораль для нас: мури на кордонах споруджувати не можна! В усякому разі на західних...

Звернемо увагу на мислене сонце і дари Божі. Чи не про те тут мова, про що йшлося на всіх попередніх сторінках? Авжеж, — саме про це!..

Мислене сонце перед тобою, читачу, — формула енерґії проґресу. Її можна назвати Формулою Сонця. Іншого мисленого сонця ти ніде не знайдеш. Від тебе самого залежить, чи зумієш ти скористатися ним, щоб стати істинним правед­ником. І якщо ти сам не досягнеш раю, навчись думати про дітей. Адже вони — це і є ти сам...

Безумовно, не можна вимагати від давніх авторів ні сучас­ного стилю, ні сучасної термінології. Адже міг К. Маркс ска­зати про Дунса Скотта (1265—1308 рр. ), який проповідував Бога як Абсолютну Свободу, що він «...змушував саму теоло­гію проповідувати матеріалізм»70.

І якщо ми дізнаємося, що Іоанн Богослов достоту так само, як і давні китайці, виходив у своїх пророцтвах з реальних законів природи, то навряд чи ці пророцтва відрізняються від проповідей Д. Скотта.

Формула енерґії проґресу для безкласового майбутнього повинна мати такий вигляд:








Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   33

Схожі:

Микола Руденко iconСпеціаліст вищої категорії, учитель української мови та літератури Микола Руденко

Микола Руденко icon2014 руденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист світової літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 34 роки
Микола Руденко icon2015 рік Руденко Валентина Іванівна
Руденко Валентина Іванівна, учитель світової літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconРуденко валентина Іванівна
Руденко валентина Іванівна – вчитель методист зарубіжної літератури, спеціаліст вищої категорії, стаж 30 років
Микола Руденко iconМединська О. В. – головний бібліограф Галицької ЦБ. Відповідальна за випуск: Сорочинська-Городецька І. В
Микола Руденко : письменник, філософ, правозахисник[Текст] : біобібліографічний нарис: до 95-річчя від дня народження Миколи Руденка...
Микола Руденко iconПрокопенко Андрій IV курс II група Микола Хвильовий
Тростяниці (тепер Сумщина) в сім’ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов
Микола Руденко iconРуденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району. Зарубіжна література у 7 класі. Опитувальник книга
Руденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району
Микола Руденко iconМикола Вінграновський Микола Степанович Вінграновський народився
Микола Степанович Вінграновський народився в селі Первомайському Миколаївської області
Микола Руденко icon120 років від дня народження Миколи Григоровича Хвильового
Микола Хвильовий (справжнє прізвище Микола Григорович Фітільов) (13 грудня 1893 – 13 травня 1933) — український прозаїк, поет, публіцист,...
Микола Руденко iconМикола І павлович (25. 06. 1796 18. 02. 1855)
Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його розголосу. Після смерті імператора Олександра І великий князь Микола Павлович...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка